Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Тема2 Сучасна політична карта світу

Тема2 Сучасна політична карта світу




Сторінка2/8
Дата конвертації28.05.2017
Розмір6.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
    Навігація по даній сторінці:
  • Азія

Тема2 Сучасна політична карта світу


 

1. 


ОДИНИЦІ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ СВІТУ. Звісно ж, ви вже обізнані з політичною картою світу: певно, не раз вдивлялися в кольорові плями країн, простежували за звивистими лініями кордонів, шукали цятки столиць. Насправді ж за пунктирами, що розділяють держави, за територіями країн, що зафіксовані на картографічній основі, приховано долі народів: криваві війни за право володіти певною частиною землі, здобуття незалежності, розчарування від марності сподівань жити у власній державі...

Політична карта світу – це географічна карта, що відображає розташування країн, їх кордони та столиці. Політична карта віддзеркалює політико-географічні зміни, що відбуваються в суспільстві: утворення нових незалежних країн, об'єднання чи розділення територій вже існуючих, зміну їх столиці, втрату чи здобуття суверенітету тощо. Історична й географічна динаміка – головні ознаки політичної карти світу та його окремих регіонів.

Політична карта, яка виникла з утворенням перших держав, відображає їх просторове розміщення. Знання про неї вкрай необхідні сучасній людині, яка має уявляти, де знаходиться Лаос чи Мозамбік; розуміти, чому до Мальти не можна доїхати потягом; знати, що Словенія і СловаччинаІран та ІракШвеція і Швейцарія – це різні держави. Завдяки політичній карті певного історичного періоду ми можемо знайти місце розташуванняВавилону, Австро-Угорщини, Радянського Союзу та інших колишніх держав.

У сучасному світі за політико-територіальними ознаками розрізняють території, країни, держави

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image004.jpg



Карта. Політична карта світу

 

Територія – частина земної поверхні з природними і створеними людиною ресурсами, що має певні просторові межі (протяжність, площу) та географічне положення. Країна – це територія з визначеними кордонами і населенням, яка може бути залежною або незалежною. Держава – незалежна (суверенна) країна з певною територією, господарством і політичною владою. Отже, держава є особливою формою організації суспільства, об’єднаного спільними соціальними і культурними інтересами, яке займає певну територію, має власні системи управління і безпеки, володіє внутрішнім і зовнішнім суверенітетом. Сучасна політична карта світу охоплює понад 260 одиниць, переважна більшість з них (193) – держави.

 

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image006.gif



Основні політико-географічні одиниці політичної карти

 

 



Екстериторіальні елементи

Цікаво, що суверенітет держави поширюється й на території посольств та консульств, а також літаки, судна і навіть морські кабелі, розміщені поза межами власне території держави.http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image009.gif

 

Рекорди світу



За прогнозами вчених, у недалекому майбутньому на політичній карті світу може існувати до 400 політико-географічних утворень. Тому цілком імовірно, що, глянувши на політичну карту, яку вивчатимуть ваші внуки, ви її не впізнаєте.

 

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ. Протягом віків набували розквіту і занепадали держави, виникали і зникали назавжди імперії, що займали величезні території і тримали в покорі численні народи. Щоб орієнтуватися в подіях, відображених на політичній карті, розрізняють кілька етапів її формування. Кожному етапу притаманні певні часові межі і специфіка існування країн (табл. 1).

Таблиця 1

 

Етапи формування політичної карти світу

 

Етап

 


Основні події

Давній

(до V ст. н. е.)

Виникли перші могутні держави – предтечі та осередки світових цивілізацій: Вавилон, Давній Єгипет, Давня Греція, Фінікія, Римська імперія, Карфаген, Персія, Китай, Індія

Середньовічний

(V-XV ст.)

Із багатьох дрібних феодальних держав формувалися могутні імперії, їх кордони постійно змінювалися. Впливові країни того часу: Священна Римська імперія, Франкська імперія, Київська Русь, Візантія, Золота Орда, Англія, Іспанія, Франція, Китай, Індія

Новий

(XVI – поч. XX ст.)

Відбулися великі географічні відкриття; утворилася колоніальна система; на політичній арені з'явилися могутні країни: Річ Посполита, Османська, Австро-Угорська, Російська імперії; виникли нові держави в Америці; формується світовий ринок і завершується розподіл світу між капіталістичними країнами; реалізується принцип: «одна нація – одна держава»

Новітній

(з 1914 р.)

Відбувся переділ світу після двох світових воєн; колоніальна система розпадається і різко зростає кількість держав; сформувалася, а потім розпалася соціалістична система; утворюються інтеграційні масиви світу та нові держави і союзи на місці Радянського Союзу і Югославії, в Африці, наБлизькому Сході як продовження реалізації принципу «одна нація – одна держава»

 

У межах новітнього етапу виділяють кілька періодів формування політичної карти світу. У період між двома світовими війнами (1914 – 1945 рр.),  як ви вже знаєте з курсу історії, загострення політичних відносин між державами переросло у Першу, а потім Другу світові війни. Після них країни Європи та Японіяопинилися в глибокій суспільній та економічній кризі, а лідером світової економіки і політики поступово сталиСША. Колонії Німеччини опинились під управлінням держав-переможниць у Першій світовій війні.

Дру́га світова́ війна́ - наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня 1939 і тривала 2 194 дні до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японської імперії перед союзними державами.
Пе́рша світова́ війна́ - світова війна, глобальний збройний конфлікт, який розвивався перш за все у Європі від 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року, і у якому брало участь 38 держав із населення 1,5 млрд.
Зменшилася територія і самої Німеччини – Ельзас і Лотарингія відійшли до Франції. На політичній карті Європи перестала існувати Пруссія. Її територію було приєднано до Польщі і Радянського Союзу. Збільшилися колонії Франції. Англія володіла 60 % колоній світу. У 1917 р. незалежною стала Фінляндія, а через рік розпалася Австро-Угорщина. Натомість з'явилися АвстріяУгорщинаЧехословаччина та Югославія. Цього ж року суверенітет відновила Польща. У 1919 р. здобула незалежність Ірландія, а в 1921 – Монголія. У 1923 р. з політичної арени зникла Османська імперія, на її місці утворилися Туреччина, Трансіорданія, Палестина, Ірак, Сирія, Ліван. Протягом цього періоду здобули суверенітет і знову його втратили країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія. 1944 р. приніс незалежність Ісландії.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image011.jpg

Карта. Світ у 1914 р.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image013.jpg



Стамбул – в минулому центр могутньої Османської імперії

 

У повоєнний час (1946 – 1989 рр.) на політичній карті світу відбулися істотні зміни. У 1948 р., згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН утворилася держава Ізраїль. Наступного року на політичній карті з'явилися Федеративна Республіка Німеччини і Німецька Демократична Республіка, що спричинило глибокі суперечності між державами – переможницями в Другій світовій війні, і посилило протистояння між капіталістичною та соціалістичною системами, між США і СРСР. В історії ці відносини отримали назву «холодна війна». Докорінні зміни відбулися і на політичній карті Африки: на континенті, де на початку ХХ ст. було лише кілька держав, їх стало близько 50. Було ліквідовано колоніальні системи США, Бельгії, Великої Британії та Франції.



 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image015.jpg

Карта. Світ у 1961 р.

 

 



Початок сучасному періоду (з 1990 р.) формування політичної карти світу поклали дві події, що докорінно змінили світ: об'єднання Німеччини в 1990 р. і розпад Радянського Союзу наступного року. Ці події спровокували ланцюгову реакцію на політичній карті світу: розпалася соціалістична система; у 1993 р. Чехословаччина розділилася на Чехію і Словаччину; Союзна Федеративна Республіка Югославія – на Сербію, Чорногорію, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину, МакедоніюКосово (його незалежність визнано частково).
Союзна Республіка Югославія - держава на півдні Європи, яка існувала в 1992-2003 роках. 4 лютого 2003 змінила державний лад, ставши державним союзом із назвою Сербія і Чорногорія.
Не менш значущі події відбулися і в інших регіонах: в Азії в 1990 р. об'єднався Ємен; цього ж року на політичній карті Африки з'явилася нова суверенна держава – Намібія, а в 1993 р. – Еритрея; в 1997 р. британська колонія Гонконг перетворилася на Сянган, а в 1999 р. португальська Макао – на Аоминь – особливі адміністративні райони Китаю.

Після розпаду Радянського Союзу закінчилася ера біполярного світу.

Ро́зпад СРСР - процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року.
Він став складнішим і в ньому сформувалися нові центри економічної і політичної сили: США і Канада, об’єднана ЄвропаКитайЯпонія, Росія. Набирає ваги арабський світ та Індія.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image017.jpg

Нью-Йорк інколи називають столицею світу

 

РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ СВІТУ. Поглянувши на сучасну політичну карту світу, побачимо, що вся поверхня суходолу, за винятком Антарктиди, поділена між країнами. Відповідно до їх розташування в межах тієї чи іншої частини світу розрізняють великі історико-географічні регіони, які, в свою чергу, діляться на менші (табл. 2). Головним мірилом їх виділення є географічний підхід. Досить часто він доповнюється політичними або культурологічними чинниками. Так, наприклад, за часів існування соціалістичної системи популярним був поділ Європи на Західну та Східну.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image019.jpg

Традиційний уклад життя зберігається в багатьох регіонах Східної Європи

 

Такий ідеологічний підхід, який не повністю відповідає сучасним соціально-економічним і суспільно-політичним реаліям, зберігається подекуди й нині. Культурологічні чинники є підставою для виділенняЛатинської Америки – регіону, що охоплює країни Америки, в яких сучасна офіційна мова сформувалася на основі латинської, та Англо-Америки – регіону, де переважає англійська мова.



Одним із проблемних питань поділу світу є віднесення Росії до певного регіону: ⅓ площі країни розташована в Європі, а ⅔ – в Азії, що породило тривалу суперечку, яка триває й нині, якою ж країною слід вважати Росію. Згідно більшості схем регіонального поділу, Росія – східноєвропейська країна. Цієї точки зору будемо притримуватися і ми.

Найбільша кількість країн – в Африці, найменша – в  Північній Америці.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image021.jpg

Поселення в Африці

 

Докладна характеристика регіонів світу буде запропонована у другому розділі підручника «Регіони та країни світу».



Таблиця 2

Історико-географічні регіони світу

 


Регіони світу

Європа

Західна,

Північна,

Південна,

Центральна,

Східна

Азія


Північна,

Південно-Західна,

Південна,

Південно-Східна,

Східна


Африка

Північна,

Південна,

Західна,

Східна,


Центральна

Америка

Північна,

Центральна,

Південна


Австралія

та Океанія



Австралія

Океанія


 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_3_files/image023.jpg

Карта. Історико-географічні регіони

 


Тема3. Типологія держав. 

Суспільство, об’єднане в державу, функціонує в межах певних політичної та економічної систем. Від того, в якому правовому та економічному полі розвивається держава значною мірою залежать умови життя населення, рівень соціально-економічного розвитку, її авторитет на міжнародній арені.



ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ. Політичною системою суспільства називають сукупність відносин політичних суб’єктів, які пов’язані за характером влади та управління суспільством, організовані на єдиній нормативно-ціннісній основі. Напрацьований протягом тисячоліть досвід політичної взаємодії у межах держави сформувався в кілька основних систем У світовому масштабі домінуючою політичною системою є демократія.

Демократія – це форма правління в державі, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Демократична форма правління сформувалася ще в Давній Греції. Але у той час рабів і чужоземців не включали до громадян, тобто до народу країни. Те ж саме стосується і деяких середньовічних держав, які називалися демократіями, але при цьому досить велику частину суспільства не відносили до народу, представники якого мали право голосу. Тому часто вживаються такі поняття, як "рабовласницька демократія", "феодальна демократія", "буржуазна демократія", "соціалістична демократія" тощо.

У сучасному світі досить часто змішуються поняття "демократії" (народовладдя) з її конкретним проявом – формою державної влади, нині найбільш поширеною у країнах із ринковою та змішаною економікою, зокрема, у США та країнах Західної Європи. Головними ознаками демократичного всевладдя є виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.



Теократія – форма державного правління, при якій політична влада належить духівництву або главі церкви.
Фо́рма держа́вного правлі́ння - це спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.
 Цей термін може виглядати новим, а втім йому вже понад дев'ять століть. Його використав ще у І ст. нашої ери історик з Єрусалиму Йосиф Флавій. Класичними прикладами теократичної форми правління є Ватикан і Бруней. Елементи теократії присутні у державному правлінні Ірану.

Тоталітаризм – форма державного правління, що характеризується відсутністю демократичних свобод і повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства – економікою, релігією, сім'єю тощо. Тоталітаризм особливо характерний для таких диктаторських режимів XX ст., як гітлерівська Німеччина, сталінський Радянський Союз, франкська Іспанія. Тоталітарні режими прагнули до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, офіційної державної ідеології, обов'язкової для громадян, терору таємних служб, однопартійної системи, обов'язкового членства громадян у підконтрольних правлячій партії масових організаціях.

У наш час тоталітарна, точніше неототалітарна форма правління характерна для Корейської Народно-Демократичної Республіки.



Авторитаризм – така форма правління в державі, коли вся влада чи більша частина влади зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. При авторитаризмі роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Авторитарне правління характерне для абсолютних монархій (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати), військових диктатур (у різні часи: Аргентина, Уругвай, Чилі, Камбоджа), персональних тираній (у різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі), вождистських режимів (Лівія, Куба).

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image003.gif 

 

 

 



 

 

 



Основні форми політичних систем

 

Головні ознаки демократичного суспільства: свободи – слова, творчості, віросповідання, вибору мови міжособистісного спілкування, мирних зібрань і демонстрацій, союзів, організацій і політичних партій, не заборонених законом; права – на життя, особисту свободу і безпеку, на чесний і об’єктивний розгляд справи у суді з додержанням презумпції невинуватості; розвинуте громадянське суспільство; незалежність і неупередженість суду; чітке додержання принципу розподілу законодавчої, виконавчої і судової влади; розвинуті інститути парламентаризму; сильне місцеве самоуправління; деполітизація силових структур; громадський, суспільний і парламентський контроль силових структур; загальне, рівне і пряме виборче право.

Прямі вибори - вибори, під час яких виборці безпосередньо обирають своїх представників. Прямі вибори вважаються демократичнішими аніж непрямі. Зараз саме прямі є загальноприйнятими, в той час як непрямі вибори збереглися переважно як релікт та традиція минувшини.
http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image005.gif

 

ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ. Економічною системою називають сукупність економічних процесів, які відбуваються на основі сформованих у суспільстві відносин власності і господарського механізму. Головну роль у будь-якій економічній системі відіграє виробництво разом з галузями розподілу, обміну і споживанням. Розрізняють кілька основних форм економічних систем: традиційна, ринкова, планова, змішана.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image007.gif

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Довільна структура, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями, називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, що вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Прикладами країн з класичною ринковою системою є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт. Сучасна ринкова система має такі ознаки: різноманітні форми власності; формування економіки, що ґрунтується на знаннях; активний вплив держави на економіку і соціальну сферу; підвищена увага до проблем довкілля; гуманізація і глобалізація світової економіки.

Традиційній системі властиві примітивні технології, переважання ручної праці, розв’язування економічних проблем за звичаями і рішеннями ради старійшин. Подібний тип економіки характерний для первісних суспільств, але продовжує зберігатися і до сьогодні в аграрних зонах Азії та Африки.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image009.jpg



Верблюд під плугом. Індія

 

При плановій (або командно-адміністративній) системі панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування. Такий тип економічної системи сьогодні характерний для Куби, КНДР.



Змішана система об’єднує елементи ринкової і планової економічних систем. Вона характерна для багатьох сучасних держав, прикладами яких є США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, Велика Британія.

Серед основних форм економічних систем переважає змішана, яка ввібрала найефективніші елементи ринкової і планової системи.

 

ТИПОЛОГІЯ КРАЇН СВІТУ. Слухаючи міжнародні новини, зверніть увагу на те, що є держави, про які говорять щодня і багато. Це США, Франція, Німеччина, Росія, Китай, Японія, Велика Британія, Італія, Польща, Іспанія, Індія. Рідше згадують Канаду, Бразилію, Австралію, Єгипет. А є країни, про які ви можете не почути й протягом життя: Бутан, Бруней, Беліз, Руанда, Кабо-ВердеПіткерн чи Сент-Люсія. Про них інформаційні агентства можуть згадати хіба в контексті природних чи соціальних катаклізмів, курйозних випадків чи надзвичайних подій. Чому так? Відповідь проста: вся справа в авторитеті держави, її ролі і значенні в сучасному світі, які формуються на основі багатьох якісних і кількісних характеристик, таких, як внесок у світову цивілізацію, кількість населення, розміри території, величина природно-ресурсного потенціалу, рівень економічного розвитку, частка в світовому виробництві чи в наданні послуг, рівень продуктивності праці, індекс людського розвитку, структура економіки та багатьох інших показників.

Індекс людського розвитку (ІЛР) (до 2013 року «Індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП), англ. Human Development Index, HDI)) - інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання рівня життя, грамотності, освіченості і довголіття, як основних характеристик людського потенціалу досліджуваної території.
Відповідно до них розрізняють різні типи країн.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image011.jpg



Карта. Типи країн світу

 

Так, за розміром території серед країн світу виділяють: великі, площею понад 1 млн км2 (наприклад,Росія, КанадаСША), середні, площа яких змінюється у межах 100 тис. – 1 млн км2 та малі, площею менш як 100 тис. км2. Окрему групу становлять мікродержави, площа яких не більша за 1 тис. км2 (Ватикан,Монако). Україна за цим показником посідає 44 місце.



Часто основою типології країн світу є дані соціально-економічного розвитку. Найважливішим економічним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), що становить, як ви вже знаєте, сукупну вартість усіх товарів і послуг, вироблених і реалізованих протягом року в країні. Економічну потужність країни визначає не лише загальний обсяг ВВП, а й його величина в розрахунку на одну особу. Ці показники дають змогу оцінити рівень соціально-економічного розвитку країни.

У нинішньому світі виділяється один економічний велетень – США, які за величиною ВВП переважаютьКитай удвічі. До економічних лідерів належать ті країни, в яких загальний обсяг ВВП перевищує 1 трлн дол. США.

В економічно потужних державах величина ВВВ становить від 500 млрд до 1 трлн дол. США. До країн із середньою економічною потужністю відносять ті, в яких загальний обсяг ВВП становить 100 – 500 млрд дол. США. В економічно малопотужних країнах обсяг ВВП менший від 50 млрд. У цій групі є економічні «карлики», річний обсяг ВВП в яких не перевищує 5 млрд дол. США. Це більшість невеликих за площею острівних країн, а також Бутан в Азії, ЛесотоГвінея-Бісау, Ліберія, Зімбабве в Африці. Україна ж на тлі світових економічних лідерів істотно програє. За економічною потужністю вона посідає місце в середині четвертого десятка держав світу в групі країн із середньою економічною потужністю, між Нігерією та Австрією. За загальним обсягом ВВП Україна поступається США більше ніж у 40 разів, Росії – у 6,5 раза,Польщі – вдвічі.

Величина ВВП у розрахунку на одного жителя країни – більш об’єктивний показник. Він дає змогу оцінити загальний економічний рівень розвитку країни та оперувати поняттями «бідна–багата» країна. Відповідно до величини цього показника країни світу об'єднано в п’ять груп:

1)   найбідніші, в яких на одну особу припадає менш як 1 000 дол. США за рік;

2)   бідні – 1 – 2 999 дол. США;

3)   країни середнього статку – 3 – 9 999 дол. США;

4)   заможні – 10 000 – 29 999 дол. США;

5)   багаті  – понад 30 000 дол. США (мал. 19).

 http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image013.gifhttp://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image015.gif

Фактично всі найбідніші і бідні країни – це країни Африки та Азії (мал. 20). Десятку найбагатших країн світу очолює Ліхтенштейн, що в Європі. США і за цим показником підтверджують статус провідної держави світу.

Відповідно до сукупності показників, серед яких головними є величини ВВП, національний дохід (частина вартості суспільного продукту, що залишилася після відшкодування матеріальних витрат), ступінь сформованості господарства та його управлінські структури, а також враховуючи співвідношення між сферою обслуговування, аграрним і промисловим секторами економіки, країни світу поділяють на чотири групи: 1) економічно розвинуті; 2) країни постсоціалістичного розвитку; 3) соціал1стичні країни; 4) країни на шляху розвитку (або країни, що розвиваються). До кожної із зазначених груп входять країни, які мають як спільні особливості, так і значні відмінності.



Економічно розвинуті країни, яких близько 40, посідають провідні місця в світовому господарстві практично з усіх показників. Це держави з розвинутою сферою обслуговування, багатогалузевим промисловим виробництвом, інтенсивним високотоварним сільським господарством, ефективною транспортною системою та дієвим соціальним захистом. Саме в цих країнах найвищий рівень розвитку науки і наукомістких виробництв, значне зосередження світового капіталу, високий рівень життя населення. Середекономічно розвинутих країн виділяють кілька груп:

         країни "великої сімки" (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада);

         малі високорозвинуті західноєвропейські країни (наприклад, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія);

         країни переселенського капіталізму (Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль);

         країни з середнім економічним потенціалом (Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, Іспанія, Туреччина, Республіка Корея тощо).

До групи країн постсоціалістичного розвитку належать:

         центральноєвропейські та прибалтійські країни, що здійснили політичні та економічні реформи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Хорватія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва та ін.);

         молоді пострадянські держави (Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан).

До групи соціалістичних країн централізованого планування належать Куба, КНДР, Китай.

Найбільш численною групою (понад 100 країн) є четверта – країни на шляху розвитку: їх часто називають країнами «третього світу». Серед них розрізняють:

         країни нової індустріалізації (Південна Корея, Сингапур, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Мексика, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Чилі);

         країни великого потенціалу з відносно розвинутою економікою (Індія, Пакистан, Венесуела, Єгипет, Марокко, Туніс).

         країни – експортери нафти з високим рівнем прибутку на душу населення (Саудівська Аравія, Оман, Кувейт, ОАЕ, Бруней, Катар, Ірак, Іран та ін.);

         бідні країни з відсталою аграрною економікою (Афганістан, Центрально-Африканська Республіка, Нігер, Зимбабве та ін.).

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_5_files/image017.jpg

Карта. Рівень економічного розвитку країн світу

Тема 4

 Міжнародні організації.

Пригадайте, членом яких міжнародних організацій є Україна.http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image002.jpg

 

 



ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ. На початку ХХІ ст. світ постає єдиним соціально-економічним організмом, функціонування якого вимагає узгоджених дій урядів, представників громадськості, бізнесових кіл різних країн. Часи, коли стосунки між державами вирішувалися силовими методами, поступово відходять у минуле. Порозуміння через домовленість, пошук взаємовигідних варіантів розв’язання проблем – цивілізовані методи міждержавного спілкування. Для координації діяльності світового співтовариства, вирішення суперечок, боротьби з глобальними і регіональними проблемами створено низку міжнародних організацій. Міжнародна організація – це об'єднання трьох або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. У роботі міжнародних організацій беруть участь уповноважені посланці, які представляють інтереси своєї держави чи співтовариства, притримуючись поваги, невтручання у внутрішні справи, порядку прийняття рішень та норм міжнародного права.
Но́рма пра́ва (правова́ норма) - загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні (економічні, науково-технічні,кредитно-фінансові, військові, з питань розвитку та ін.) міжнародні організації. Вони мають установчу міжнародну угоду, постійні органи і штаб-квартиру.



ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ. ООН – універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов’язаних об’єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв’язування  проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності. ООН розробляє норми і правила безпечного й ефективного повітряного сполучення, приділяє увагу удосконаленню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Вона є ініціатором міжнародних кампаній у боротьбі з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи в усіх регіонах  світу, ця організація надає допомогу біженцям, допомагає збільшити обсяги виробництва продовольства, відіграє провідну роль у боротьбі зі СНІДом. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд, Секретаріат та ін. На особливу увагу заслуговують галузеві організації, створені ООН для вирішення певних завдань міжнародного розвитку.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image004.jpg

Під час засідання Ради Безпеки ООН

 

 



http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image006.jpg

Прапор ООН

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image007.jpg



Голубі шоломи – формування ООН, що виконують миротворчі та гуманітарні місії в багатьох куточках планети

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image009.jpg



Традиційно нейтральна Швейцарія тільки недавно стала членом ООН

 

Серед них однією з найбільш авторитетних стала ЮНЕСКО – спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері. ЮНЕСКО об'єднує 188 країн. Одним із напрямів її діяльності є охорона культурної і природної світової спадщини та її використання для потреб міжнародного туризму. Список світової культурної спадщини, складений під егідою ЮНЕСКО, налічує 890 об’єктів (станом на 2009 р.). Із численних пам'яток України до нього включено Києво-Печерську лавру і Софійський собор у Києві, історичний центр Львова, прадавні букові ліси Українських Карпат, українську частину геодезичної дуги Струве.

Світова́ спа́дщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) - видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.
Істори́чний центр Льво́ва, або Старе́ мі́сто - історично, - перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова.



 

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image011.gif

 

Структура і функції головних підрозділів ООН

 

Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) при ООН створена з метою підвищення якості харчування і продуктивності в аграрному секторі, покращання умов життя сільського населення, сприяння світовому економічному зростанню. ФАО ділиться досвідом у царині формування сільськогосподарської політики, плануванні, підготовки законодавства і створення національних стратегій розвитку та подолання недоїдання і голоду. Для реалізації місцевих проектів ФАО надає технічну і обмежену фінансову допомогу, яка надходить від розвинутих держав і банків.



Світова організація торгівлі (СОТ) – міжнародне об’єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Ця організація об’єднує понад 150 членів, які здійснюють 97 % світового торговельного обігу. Україна – член СОТ із 2008 р.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) – спеціалізоване об’єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. День заснування ВООЗ – 7 квітня (1948 р.) – щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я. До складу ВООЗ входять 193 країни. Україна є членом ВООЗ з 1948 р. (як незалежна країна поновила членство в 1992 р.).

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) – міжнародна організація з науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. Її членами є 146 держав. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам технічну допомогу, а також заохочує обмін науково-технічною інформацією щодо мирного використання енергії атому.

Назву організації «Об’єднані Нації» запропонував президент США Франклін Д.Рузвельт. Уперше вона була використана в 1942 р. в Декларації, коли під час Другої світової війни представники 26 держав зобов’язалися від імені своїх урядів продовжувати спільну боротьбу проти країн фашистської коаліції (Німеччини, Італії, Японії).http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image013.gif

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image015.jpg

Карта. Міжнародні організації та їх просторова організація

 

ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Рада Європи, яка функціонує з 1949 р., є міжурядовою організацією, завдання якої – захист прав людини та верховенство права. Організація  пропагує європейську культурну самобутність та розмаїття європейських культур, розв’язує проблеми, які існують в суспільстві (щодо національних меншин, расової і міжетнічної нетерпимості, захисту навколишнього середовища, СНІДу, наркотиків, організованої злочинності тощо).

Охоро́на довкі́лля (англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltwissenschaften) - система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки.
Рада Європи допомагає утвердженню демократії в регіоні, підтримуючи політичні, законотворчі та конституційні реформи. До цієї організації разом з країнами Європи входить й Україна (з 1995 р.) та такі пострадянські країни, як РосіяМолдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія.

Історія створення Європейського Парламенту пов’язана з євроінтеграційними процесами, що розпочалися ще в 1950–1970 рр. У минулому це об’єднання мало статус консультативного та контролюючого органу в розв’язуванні спільних проблем держав-членів. Нині до складу Європарламенту входять представники 27 країн Європи, які є членами ЄС (табл. 6), і він посідає провідне місце серед інституцій, створених у рамках ЄС. Визначальними принципами організації є рівноправність країн-членів при вирішенні питань, свобода, безпека, солідарність та забезпечення довготривалого миру на території держав ЄС. 

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан,Узбекистан, а в 1993 р. – Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна – співзасновницяорганізації, але Статут СНД не затвердила, тому формально вона залишається не членом, а спостерігачем. У 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення про припинення членства в СНД, але поки-що ця країна залишається членом Співдружності.

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Європейський Союз (ЄС) – політико-економічне інтеграційне об’єднання 27 країн Європи,  утворене в 1993 р. (табл. 4). ЄС поєднує ознаки міжнародної організації і держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Країни ЄС пройшли довгий інтеграційний шлях: від підписання у 1951 р. договору про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, до Лісабонського договору 2007 р. про реформування ЄС. Він відіграє величезну роль у міжнародних відносинах. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики.

 

Таблиця 4



Країни-члени ЄС (станом на 2009 р.)

 


Рік вступу

Країни

1993

Країни-засновники: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція

1995

Австрія, Фінляндія, Швеція

2004

Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Польща, Мальта, Кіпр

2007

Болгарія, Румунія

 

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image017.jpg



Прапор Європейського Союзу

 

Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Північноатлантичний Альянс). НАТО – міжнародна військово-політична організація, створена в 1949 р. Нині в своєму складі вона налічує 28 держав (табл. 5). До цієї організації прагне в майбутньому долучитися й Україна. Основним принципом діяльності організації є система колективної оборони – спільні організовані дії усіх її членів, якщо виникне загроза ззовні. Нині НАТО – один із провідних компонентів безпеки в усьому світі.

Таблиця 5

Країни-члени НАТО

 


Рік вступу

Країни

1949

Бельгія, Велика Британія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія (країни-засновники)

1952

Греція, Туреччина

1955

Німеччина

1982

Іспанія

1999

Чехія, Польща, Угорщина

2004

Болгарія, Латвія, Литва, Естонія, Румунія, Словаччина, Словенія

2008

Албанія, Хорватія

 

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) – об’єднання основних нафтовидобувних країн, що розвиваються (Алжир, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія). Заснована ще в 1960 р., нині ОПЕК контролює більше третини світового видобутку нафти. Організація координує нафтову політику (регулювання видобутку, експорту, цін тощо), підвищення прибутків, сприяння освоєнню національних запасів нафти в інтересах її членів).

ПРОСТОРОВИЙ РОЗПОДІЛ. Постійні органи, штаб-квартири та допоміжні офіси міжнародних організацій формують мережу організаційних центрів. Основні осередки міжнародних організацій знаходяться в США та країнах Західної Європи: Нью-Йорк – штаб-квартира ООН, Женева – ВООЗ, Париж – ЮНЕСКО, Брюссель – НАТО, Відень – МАГАТЕ.

 

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image019.jpg



Будівля ООН у Нью-Йорку

 

ОСНОВНІ ВЕКТОРИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ.

Зо́внішня полі́тика Украї́ни - стратегічний підхід української держави до відносин з іноземними державами, співпраці з міжнародними організаціями, просування своїх національних інтересів та захисту прав своїх громадян та української діаспори за кордоном.
 У своїй зовнішній політиці Україна виходить з національних економічних і геополітичних інтересів. Вона прагне створити багатовекторну систему співробітництва, яка забезпечила б її політичну, економічну й енергетичну безпеку за рахунок розширення міжнародних контактів.

Обґрунтованою є стратегічна перспектива входження нашої держави до європейських економічних і оборонних структур. Для України європейська інтеграція, кінцевою метою якої є членство в ЄС, – це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, вихід на ринки європейських країн. Рух до Європи сприятиме наближенню країни до високих стандартів та підвищенню рівня життя і добробуту населення. Європейська інтеграція гарантує зміцнення національної безпеки і демократизацію політичної системи, проте це складний і тривалий процес. Важливими етапами на шляху вступу нашої країни до ЄС є: набуття членства в СОТ, що передбачає зміни в українському законодавстві відповідно до стандартів країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною; приведення у відповідність до європейських стандартів статистики, податкової, пенсійної, страхової, медичної, освітньої та інших систем; політичне і військово-політичне входження до євроатлантичних структур.

Разом з тим наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) – міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна). ЧЕС прагне перетворити Причорномор’я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку. Україна ж може перетворити переваги свого географічного положення на реальні політико-економічні важелі впливу. Проте через власну зовнішньополітичну нерішучість і невизначеність позицій вона не лише втрачає можливість посісти чільне місце в регіоні, а й ризикує бути виключеною з цього процесу.

Україна стала одним з ініціаторів створення ГУАМ – інтеграційного союзу Грузії, України, Азербайджану таМолдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв’язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи.

На політичні й соціально-економічні процеси на пострадянському просторі сильний вплив здійснює Росія. Намагаючись зберегти і відновити свою геополітичну роль світового і регіонального лідера, вона ініціювала створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП), куди мають увійти Росія, Білорусь, Казахстан іУкраїна. При вступі, наша держава намагається максимально врахувати  національні економічні інтереси та вимоги СОТ. Україна, вкотре за свою історію, має унікальний шанс використати переваги свого геополітичного положення і стати об’єднуючою ланкою, здатною відстоювати свої економічні інтереси і, водночас, забезпечувати стабільність розвитку не лише країн-сусідів, а й всієї Європи.

Тримаючи курс на Європейський Союз, Україна має стати регіональним генератором інтеграційних ідей, одним з лідерів реалізації переваг спільного взаємовигідного розвитку. Без відповіді на даний викликглобалізованого світу наша країна приречена або ж тупцювати на місці, або ж перетворитися на сателіта свого північного сусіда.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image021.jpg

Карта Міжнародні організації

Робота з картою

1.    З’ясуйте, яка міжнародна організація має найбільш розгалужену просторову організацію.http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image002.jpg

2.    Укажіть, на якому материку немає штаб-квартир і офісів міжнародних організацій. Поміркуйте, чому.

3.    Назвіть, де розміщено штаб-квартири ООН, ЮНЕСКО, ЧЕС.

4.    Офіси яких міжнародних організацій розміщено в країнах «третього світу»?

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_6_files/image023.jpg

Королева Єлизавета II є главою Британської Співдружності Націй

 


Тема5.
Співдру́жність на́цій (англ. Commonwealth of Nations), раніше відома як Брита́нська Співдру́жність (англ. British Commonwealth) - асоціація незалежних держав, що раніше входили в Британську імперію, які визнають британського монарха як символ вільного єднання.
Розміщення населення світу і його територіальна організація.


Розміщення населення – це результат просторового розподілу населення на території Земної кулі в певний історичний період. Населення світу розміщене дуже нерівномірно, адже людство здавна концентрується в районах зі сприятливими для ведення господарства умовами. Тому майже 70 % населення світу займає усього 7 % площі суходолу. Близько 15 % площі суходолу не мають постійного населення. Це території, які характеризуються екстремальними природними умовами – пустелі різних типів, ліси, високогір’я, материк Антарктида.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image002.jpg

Розміщення населення

Важливою характеристикою розміщення населення є середня густота населення – ступінь населеності конкретної території, або чисельність постійного населення, що припадає на одиницю площі (звичайно 1 км2).

Середня густота населення Землі — 45 осіб/км2, проте є країни й території, де цей показник перевищує 300 осіб/км2. Найбільша густота населення характерна для прибережних територій, а також для районів з історично зумовленою високою густотою населення. Ці райони розташовані в Південно-Східній, Південній і Південно-Західній Азії (середня густота 400?600 осіб/км2), у Західній Європі (200?600 осіб/км2), на східному узбережжі Південної Америки (100?200 осіб/км2). Серед країн-лідерів за густотою населення країни з великими площами – Бангладеш (965 осіб/км2), Південна Корея (483 осіб/км2), Нідерланди (465 осіб/км2), Індія (341 осіб/км2), Бельгія (335 осіб/км2). Серед невеликих за площею країн рекордсменами за густотою населення є Мальдівські Острови (1 000 осіб/км2), Мальта (1 200 осіб/км2), Сінгапур (6 000 осіб/км2), Монако (16 000 осіб/км2), Аоминь (Китай) (27 000 осіб/км2).

З іншого боку половина заселеного суходолу має густоту населення близько 5 осіб/км2, а на острові Гренландія, що належить Данії, 1 особа припадає на 35 км2.



Розселення населення – процес розподілу й перерозподілу населення на певній території, в результаті якого з’являється мережа поселень.

Для кожної історичної епохи відповідно рівню розвитку економіки характерні свої особливості розселення. На зорі розвитку людства розселення було дисперсним, інколи – кочовим. Заняття сільським господарством сприяло осілості, виникла мережа поселень – сільських і міських, зі значним переважанням сільського населення.



http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image004.jpg

Поселення на воді. Кашмір, Індія

В індустріальному й постіндустріальному суспільстві переважає міське населення. При чому поступово стираються відмінності між селом і містом за рахунок поширення міського способу життя в сільську місцевість – рурбанізації.

На сьогодні в світі існують дві основні форми розселення населення – сільська та міська. В містах мешкає 47 % населення Землі й ця частка постійно зростає. Історичний процес збільшення ролі міст в житті суспільства, широке поширення міського способу життя та міської культури називається урбанізацією. У вузькому розумінні урбанізація – це збільшення міст, особливо крупних, збільшення чисельності городян на певній території. Головні показники урбанізації – темп, рівень, форма. Темп урбанізації показує швидкість поширення цього процесу в світі в цілому та в окремих його частинах, а рівень урбанізації – частку населення, яка проживає у містах.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image006.jpg

Урбанізація

Сьогодні темпи приросту міського населення в середньому складають 2 % на рік. Для розвинутих країн, які характеризуються значною часткою міського населення (до 70 %) він становить 0,3 % на рік. В країнах, що розвиваються, темпи урбанізації значно вищі – 4 % на рік. Особливо вони високі в країнах Західної Африки та Південної Азії (8-13 % на рік), що зумовлено невеликою часткою міського населення та високими темпами приросту населення.

За кількістю міського населення всі регіони світу можна розділити на дві групи: з чисельністю вище і набагато нижче середнього світового показника. В Європі, Латинській Америці, США й Канаді, Австралії та Океанії міське населення складає ? усього населення, а в Азії та Африці – 1/3. В цілому більша частка міського населення характерна для розвинутих країн, а також країн, в яких природні умови не сприяють веденню сільського господарства (Сінгапур – 100 %, Бельгія – 97 %, Кувейт – 97 %, Ісландія – 92 %, Ізраїль – 92 %, Уругвай – 91 %, Велика Британія – 91 %, Нідерланди – 89 %, Аргентина – 89 %, Німеччина – 88 %, Лівія – 88 %).

Найнижчі частки міського населення характерні для найбідніших країн Африки та Азії з аграрним господарством (Бутан, Руанда – 6 %, Бурунді – 8 %, Непал – 10 %, Уганда – 13 %).

Основною формою урбанізації є місто. Місто – населений пункт, який віднесений згідно із законодавством держави до категорії міст з певною людністю, що виконує специфічні функції – адміністративно-політичні, промислові, транспортні, культурні.

Крім показника людності та значної густоти населення для міста характерна зайнятість населення не в сільському господарстві, специфічна компактна забудова та високий рівень благоустрою. В Японії вважають містом населений пункт з людністю понад 50 тис.осіб, в Нідерландах – 20 тис.осіб, в Україні та Росії – 12 тис.осіб, у США – 2,5 тис.осіб, в Ісландії – усього 200 осіб. За статистикою ООН – 20 тис.осіб.



http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image008.jpg

Урбаністичний пейзаж Сіднея

Словник термінів і понять

Міська агломерація — територіальне угруповання міст (система поселень), що тісно пов’язані виробничими, економічними, інфраструктурними зв’язками.http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/book.jpg

Система розселення – сукупність всіх поселень країни й характерні взаємозв’язки між ними.

В розвитку урбанізації традиційно виділяють три «хвилі»: Середні віки (ХІУ-ХV ст. ), ХІХ ст. (епоха промислової революції) та друга половина ХХ ст. Кожна з хвиль пов’язана з якісними змінами в економіці: розвитком мануфактури й торгівлі, промисловості, невиробничої сфери.

Для сучасної урбанізації характерна гіперурбанізація, концентрація населення у великих містах з людністю понад 1 млн осіб. Найбільше міст-мільйонерів у Китаї (50), США (45), Індії (23), Бразилії (16), Росії (13). Ці ж країни є країнами-лідерами за чисельністю міського населення. В світі налічується також 23 «суперміста» з чисельністю населення понад 10 млн осіб, більша частина яких розташована в країнах, що розвиваються.

Для сучасної урбанізації характерне також зростання приміських зон – субурбанізація, що призводить до утворення міських агломерацій.

Внаслідок злиття агломерації утворюють мегаполіси або мегалополіси (від грец. megalu — великий і polis — місто) — суцільні смуги міського розселення.

У США виділяють мегалополіси, в яких мешкає понад 1/2 населення країни: Приатлантичний, або «Бос-Ваш» (Бостон — Вашингтон) — 60 млн осіб, Приозерний, або «Чіпіттс» (Чикаго — Детройт — Пітсбург) — 40 млн осіб; Каліфорнійський, або «Сан-Сан» (Сан-Франциско — Сан-Дієго) — 25 млн осіб; Східнофлоридський (Маямі — Вест-Палм-Біч) і Примексиканський (Х’юстон — Новий Орлеан). Два останніх мегалополіси перебувають на стадії формування, кількість мешканців у них становить близько 10 млн осіб. У Японії утворився мегалополіс Токкай (Токіо — Нагоя — Осака) з кількістю населення понад 55 млн осіб (це близько половини населення країни).

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image010.jpg

У центрі Токіо

Рекордсменом за кількістю населення став мегалополіс Європейський — близько 100 млн осіб, або майже 1/4 населення Європи (без країн СНД). Європейський мегалополіс — це гігантське скупчення міст і міських агломерацій, що розташовані в багатьох країнах. Він бере початок у Манчестері (Великобританія) і закінчується в Мілані (Італія). Між цими містами він проходить через Бірмінгем і Лондон (Великобританія), агломерацію Ранстад (Амстердам — Гаага — Роттердам) у Нідерландах, Брюссель у Бельгії, агломерацію Лілль — Рубе — Туркен і Париж у Франції, Рурську область, Кельн, Франкфурт-на-Майні і Мангейм у Німеччині, Базель і Цюрих у Швейцарії. Через своєрідну форму (спочатку він тягнеться з північного заходу на південний схід, а потім повертає на південний захід) його назвали «Європейським бананом».

Для багатьох країн, що розвиваються, характерна хибна урбанізація (псевдо урбанізація), коли збільшення чисельності міського населення не супроводжується поширенням міського способу життя та культури, а формуються міські нетрі, без належного рівня благоустрою.

Незважаючи на процеси урбанізації близько половини жителів Землі мешкає в сільських поселеннях. Особливо висока частка сільського населення в Азії — 65 %, Африці — 70 %. У Китаї та Індії, наприклад, частка сільського населення становить відповідно 70 і 73 %. Лідирують за цим показником країни Тропічної Африки (Руанда, Бурунді, Уганда) та Південної Азії (Бутан, Непал).



http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image012.jpg

Ринок на воді. Банґкок, Таїланд

Залежно від природних умов та історичних традицій конкретної країни виділяють групову (сільську) та дисперсну, або розкидану (хутір, ферма), форми розселення.



Групова форма розселення переважає в країнах Європи, Японії, Китаї, у більшості країн, що розвиваються.

Дисперсна форма поширена у США, Канаді, Австралії — територіально великих країнах з незначною густотою населення й невеликою часткою сільських мешканців.

Для територій з посушливим кліматом та гірських місцевостей (Північна Африка, північна частина Західної Африки, Південно-Західна й Центральна Азія) характерна кочова форма розселення. Кількість кочівників у світі становить 25-30 млн осіб.



Механічний рух населення. Значний вплив на розміщення населення світу мають міграції (механічний рух населення) – переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання або на більш чи менш тривалий період. Міграції існували завжди, завдяки їм освоювались нові території.

Міграційні процеси у світі відбуваються під впливом різноманітних чинників. З огляду на це виокремлюють кілька груп міграцій.

За напрямком виділяють міграції зовнішні (з перетином державних кордонів), які поділяють на еміграцію (виїзд з країни) та імміграцію (в’їзд) і внутрішні (у межах країни). Кількість зовнішніх мігрантів досягає кількох десятків мільйонів на рік.

http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image014.jpg

Зовнішні міграції

За способом реалізації сьогодні переважають добровільні міграції, проте відомі численні прикладипримусових, зокрема вивіз негрів-рабів з Африки до Америки. За способом організації можна їх розділити наорганізовані, що здійснюються за участю державних і громадських організацій на їх організаційно-економічній підтримці та неорганізовані – за кошти безпосередньо самих мігрантів без матеріальної й організаційної підтримки сторонніх.



http://ukrmap.su/program2010/g11/g10-11_8_files/image016.jpg

Біженці

Причини (мотиви) переїзду на нове місце проживання можуть бути найрізноманітніші. Наймасовіші з них –соціально-економічні, що виражають бажання людини знайти будь-яку або високооплачувану роботу

Це переїзд з країн, що розвиваються зі значними трудовими ресурсами, до розвинених країн, переїзд провідних науковців, інтелектуальної еліти до США, Японії, ФРН – «витік мізків». Емігранти становлять 23 % серед членів Національної академії наук США та 33 % серед лауреатів Нобелівської премії, які представляли США.

Політичні міграції спричинені розпадом держав, репресіями, переслідуванням, вони можуть поєднуватись звоєнними – біженці покидають місця військових дій. Нерідко причинами пошуку нових місць мешкання єрелігійні конфлікти, як-от між Індією та Пакистаном, Бангладеш, Ізраїлем і Палестиною. Інколи переселяються представники певної національності (національні міграції), через процеси репатріації, формування населення нової національної держави, наприклад, Ізраїлю тощо. Часто причинами міграцій є возз’єднання або розпад родини – родинно-побутові міграції.

Однією з важливіших характеристик є тривалість міграцій. За тривалістю міграції поділяють на постійні й тимчасові. Тимчасові міграції зумовлені трудовою діяльністю людей. Розрізняють три види тимчасових міграцій: сезонні (пов’язані з сільськогосподарською діяльністю – збором урожаю, перегоном худоби на нові пасовища), вахтові (пов’язані з видобутком природних ресурсів у несприятливих для постійного проживання районах), маятникові (поширені в агломераціях, коли вранці з передмістя люди приїжджають на роботу, а ввечері повертаються додому).

За даними статистики, на початку ХХІ ст. у світі налічувалося 25 млн біженців, з них 3/4 припадало на країни Азії та Африки, що розвиваються.

На початку ХХІ ст. потік міжнародних міграцій перевищував 150 млн осіб, щорічні темпи росту кількості мігрантів становлять 2,5 %. На сьогодні виділяють три основні райони, привабливі для мігрантів. Це передусім Північна Америка та Європейський Союз — понад 25 млн осіб мігрантів у кожному регіоні, далі — країни Перської затоки — 15 млн осіб. Питома вага іноземних робітників складає в Катарі – 85 %, ОАЕ – 90 %. Основними «постачальниками» мігрантів виступають країни Південної (Індія, Пакистан, Бангладеш), Південно-Східної (Індонезія, Філіппіни, Таїланд, В’єтнам) і Південно-Західної (Туреччина, Іран, Ємен) Азії, Північної (Єгипет, Алжир, Марокко) і Тропічної (Сенегал, Камерун, Конго) Африки, Південної (Португалія, Греція, Іспанія) і Центрально-Східної (Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія і Герцеговина) Європи та Латинської Америки (Мексика, Пуерто-Рико). Інтенсивними є також міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщується з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору до Аргентини, Бразилії, Венесуели.

Характер впливу міграційних потоків на демографічну ситуацію і трудові ресурси залежить від кількісного, так і якісного складу емігрантів (висококваліфіковані робітники, науковці чи вимушені мігранти, біженці, депортовані, війська, що виводяться з інших країн).

Вони здійснюють позитивний і негативний вплив на демографічні процеси. Внаслідок міграцій можуть змінюватися статевий, віковий склад населення, виникати правові та соціально-економічні проблеми, специфічні конфлікти між категоріями населення – релігійні, етнічні.



Каталог: Files -> downloads
downloads -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»
downloads -> Словник – довідник Лебедин, 2010р
downloads -> «Пропедевтика програмування за допомогою навчального діяльнісного середовища Скретч»
downloads -> Поняття комп’ютерної публікації
downloads -> Програма основ роботи в операційній системі Windows та прикладних програмах ms office Основний рівень пояснювальна записка
downloads -> Методичні рекомендації щодо організації та змісту навчально-виховного процесу з інформатики у 2014/2015 навчальному році
downloads -> Безпека дітей в Інтернеті
downloads -> Урок №2,3 5 клас (курс «Інформатика») Тема : ос windows. Вікна, їх елементи. Мета
1   2   3   4   5   6   7   8



  • Азія