Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



1.Історичний нарис розвитку екології

1.Історичний нарис розвитку екології




Сторінка1/11
Дата конвертації25.03.2017
Розмір1.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



1.Історичний нарис розвитку екології.

Екологія має давню історію. Накопичення відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов та характер розподілу рослин і тварин започатковані в далеку давнину. В працях Аристотеля (384-322 до н. е.) та його учня - «батька ботаніки» Теофраста Ерезійського (371-280 до н.е.) описано багато видів тварин та наведено відомості про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх росту від типу ґрунту й клімату.

В епоху Відродження особливого розвитку набули роботи перших систематиків А.

Відро́дження, або Ренеса́нс (фр. Renaissance - «Відродження») - культурно-філософський рух кінця Середньовіччя - початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.
Цезальпіна (1519-1603), Д. Рея (1627-1705), Ж. Турнефора (1656-1708) та інших про залежність рослин від умов проростання, обробітку, про місця їх поширення. У працях А. Реомюра про комах (1734), А. Трамбле про гідр та моховаток (1744) наведено багато екологічних відомостей. У працях XVIII ст. С.П. Крашеніннікова, І. Лепьохіна, П.С. Палласа та інших російських географів і натуралістів вивчалися впливи на взаємопов'язані зміни клімату, рослинності й тваринного світу.
Змі́на клі́мату - суттєва та тривала зміна у статистичному розподілі погодних умов протягом тривалих проміжків часу: від десятиліть до мільйонів років. Це може бути зміна в середніх погодних умовах, або у розподілі погоди навколо середніх умов (наприклад, часті або рідкі екстремальні погодні явища).
Твари́ни (лат. Animalia або лат. Metazoa) - царство переважно багатоклітинних еукаріотичних (ядерних) організмів, однією з найголовніших ознак якого є гетеротрофність (тобто, споживання готових органічних речовин) та здатність активно рухатись.
Вплив зовнішніх умов на будову організму тварин вивчав французький природодослідник Ж.Бюффон (1707-1788). Автор першого еволюційного вчення Ж.-Б.
Еволю́ція - природне явище зміни популяцій, видів, вищих таксонів, біоценозів, флор і фаун, генів і ознак у часі в ході історії Землі.
Ламарк (1744-1829) вважав найважливішою причиною пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин - вплив «зовнішніх обставин».

З появою па початку XIX ст. біогеографії екологічне мислення набуває подальшого розвитку. Цьому сприяють праці О. Гумбольдта з географії рослин (1807), К.

Біогеогра́фія - наука, що вивчає закономірності географічного поширення тварин і рослин та їхніх угруповань, а також характер фауни і флори окремих територій. Біогеографія поділяється на зоогеографію (географію тварин) та фітогеографію (географію рослин).
Глогера про зміни птахів під впливом клімату (1833), Е.Фабера про особливості біології північних птахів (1826), К.Бергмана про географічні закономірності у зміні розмірів теплокровних тварин (1848). О.
Теплокро́вність або Гомойотермія - у класичному і звичайному розумінні, це здатність організмів підтримувати постійну температуру тіла (термічний гомеостаз) незалежно від температури навколишнього середовища.
Декандоль детально описав вплив окремих факторів середовища на рослини.

У 1859 р. Ч.Дарвін у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя» показав, що «боротьба за існування» в природі, під якою він розумів усі форми зв’язків виду із середовищем, призводить до природного добору, тобто є рушійним фактором еволюції.

У 1866 р. завдяки Е.Геккелю нова галузь знань, що пов'язувала взаємовідносини живих істот та їх зв'язки з неорганічними компонентами середовища («боротьба за існування»), дістала назву «екології». У другій половині XIX ст. змістом екології було в основному вивчення способу життя рослин і тварин та адаптації їх до кліматичних умов.

Клі́мат або підсо́ння (від дав.-гр. Κλίμα - ухил) - багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25-50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості.
В цій галузі ботанік Й. Вармінг обґрунтував поняття про життєву форму (1895). А.М. Бекетов (1825-1902) виявив зв'язок особливостей аналітичної й морфологічної будови з їх географічним поширенням. У 1877 р. німецький гідробіолог К. Мебіус обґрунтував уявлення про біоценоз як закономірне поєднання організмів у певних умовах середовища. Праці російських учених С.І.Коржинського та Й.К.Пачоського сприяли відособленню вчення про рослинні угруповання в окрему галузь ботанічної екології.
Фітоцено́з (від грец. phyton- рослина і koinos - загальний, спільний), або рослинне угруповання - закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання.
Визначальні положення вчення про ліс, як цілісну природну систему, розробили Г.Ф. Морозов і В.М. Сукачов.

На початку XX ст. сформувались екологічні напрями гідробіологів, фітотенологів, ботаніків і зоологів, у кожному з яких розвивались певні напрями екологічної науки. На III Ботанічному конгресі в Брюсселі в 1910 р. екологія рослин розділилась на екологію особин (аутекологію) і екологію угруповань (синекологію).

Еколо́гія росли́н, або фітоеколо́гія - наука, яка вивчає взаємозв'язки і взаємовплив рослин та рослинних угруповань з факторами зовнішнього середовища.
Згодом цей розподіл поширився також на екологію тварин, а отже, на загальну екологію. З'явилися перші екологічні зведення — екологія тварин Ч. Адамса (1913), угруповання наземних тварин В. Шелфорда (1913), гідробіологія С.О. Зернова (1913). У 1913-1920 рр. екологію почали викладати в університетах, були засновані екологічні журнали та організовані екологічні наукові товариства. У першій половині XX ст. В.В.Докучаєв створив учення про ґрунт, який є результатом взаємодії гірських порід і живих організмів.
Гірські́ поро́ди (англ. rocks, нім. Gesteine) - природні агрегати однорідних або різних мінералів, що виникли за певних геологічних умов у земній корі або на її поверхні, більш чи менш стійкі за складом, які утворюють самостійні геологічні тіла.
Загальна екологія - це наука про екосистеми, які включають в себе живі організми і неживу речовину, з яким ці організми постійно взаємодіють. За визначенням Всеволода Анатолійовича Радкевича (1998) «… Екологія - це наука, що досліджує закономірності життєдіяльності організмів в їхньому природному середовищі, і з урахуванням змін, які вносить у це середовище діяльність людини …».
Екологія тварин - розділ зоології, що вивчає спосіб життя тварин у зв'язку з умовами їх існування та значення факторів довкілля для основних функцій живих організмів (живлення, розмноження, виживання, коливання чисельності тощо).
Науко́ве товари́ство - товариство, яке об'єднує фахівців з певної наукової дисципліни (гуманітарної, природничої, технічної). Діяльність товариства зазвичай поширюється на певний регіон, державу або мовний чи культурний простір.
Біоло́гія (дав.-гр. βίοσ - життя, дав.-гр. λόγος - слово; наука) - система наук, що вивчає життя в усіх його проявах й на всіх рівнях організації живого, про живу природу, про істот, що заселяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємини, систематику, поширення на Землі; про зв'язки істот та їхні зв'язки з неживою природою.

Значний внесок у розвиток ідей загальної біоценології зробили праці радянських учених В.М.Сукачова, Б.О.Келлера, В.В.Альохіна, Л.Г.Раменського, О.П.Шенникова, за кордоном - Ф. Клементса у США, К. Раункієра в Данії, Г. Дю Ріе у Швеції, І. Браун-Бланке в Швейцарії. У 30-40-х роках з'явилися зведення з екології тварин, у яких наводилися теоретичні проблеми загальної екології: К. Фрідерікса (1930), Ф. Боденгеймера (1938) та ін. У 1938 р. Д.М. Кашкаров опублікував перший підручник у Радянському Союзі з основ екології тварин.

Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.
Біоценологічпі основи паразитології розробляли В.О. Догель, Є.М. Павловський і В.М. Беклемішев.

У 30-х роках сформувалась нова галузь екологічної науки - популяційна екологія, основоположником якої є англійський учений Ч. Елтон. Подальшому розвитку популяційної екології сприяли роботи О.М.Сєверцова, С.С. Шварца, М.О. Наумова, Г.О. Вікторова, Є.Н. Омської та ін.

У 1935 р англійський учений А. Тенслі запровадив поняття екосистеми Американський учений Р. Ліндеман запропонував основні методи розрахунку енергетичного балансу екологічних систем.

Демеколо́гія (від грец. demos - народ), екологія популяцій - розділ загальної екології, що вивчає динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування і їх взаємовідносини.
Екосисте́ма - це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.
Розвиток екосистемного аналізу сприяв відродженню на новій екологічній основі вчення про біосферу, основоположником якого є В.І.Вернадський. Біосфера постала як глобальна екосистема, стабільність і функціонування якої ґрунтуються на екологічних законах забезпечення балансу речовини й енергії. Запроваджений ним у вивчення біосфери кількісний підхід дав змогу оцінити масштаби біогеохімічного колообігу речовин. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу стало беззаперечним свідченням нерозривності зв'язку людини з природним середовищем. На сучасному етапі визначну роль у становленні новітньої екології відіграла монографія американського вченого Ю. Одума.


2. Особливості сучасного етапу розвитку екології.

Як і інші ділянки знань, екологія розвивалася невпинно і водночас нерівномірно. Сьогодні екологія в широкому розумінні — це не тільки природнича наука, позаяк вона частково включає інші дисципліни: соціологію, право, економіку, планування, технологію тощо.

Природни́чі нау́ки - галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки.
Намагання остаточно вирішити екологічну проблему сьогодні підводить вчених до припущення, що ця проблема некоректно поставлена, а, отже, це питання філософське. Зокрема, триває одвічна суперечка щодо суб’єкт-об’єктних відносин суспільства і природи. Так, у якості одного з концептуальних нововведень екологічної психології робиться спроба перейти від «суб'єкт-об'єктних» відносин людини й природи до «суб'єкт-суб'єктних». Зокрема, протиставляється антропоцентризм і біоцентризм (природоцентризм).

Егоорієнтований природоцентризм. Це відношення подібне відношенню дитини до батька. Людина орієнтована на себе й діє тільки заради себе, однак джерелом свого існування визнає винятково природу. Це відношення носить характер «об'єкт-суб'єктного». Об'єкт тут - людина.

Екоорієнтований природоцентризм. Світ не лише центрується природою як вищою цінністю, але й орієнтований сам на себе. Замість Людини - якась істота, випадково створена природою. Це істота тимчасова, від неї нічого не залежить. Інша сторона цієї ж медалі - уявлення про деперсоналізоване божество - абсолют, нірвану як абсолютне ніщо. У крайньому вигляді має на увазі рятування біосфери від людської присутності. Характеризується «об'єкт-об'єктним» відношенням.

Егоорієнтований антропоцентризм. Ця досить сучасна форма відносин виправдана найбільше повно теоретично у філософії екзистенціалізму. («Мета життя – життя».) Вона не тільки центрує людиною всесвіт, але й усе, що відбувається у всесвіті, представляє грою людського розуму. Такий підхід - результат запаморочення від успіхів технотропної цивілізації й пов'язаним із цими успіхами почуттям відчуженості від живої природи. Це відношення носить характер «суб'єкт-об'єктного».

Екоорієнтований антропоцентризм. Людина залишається центром світу й головною цінністю. Одночасно людина орієнтована на творення й облаштованість свого населеного будинку - Світу. У центрі всесвіту - людське серце, і серце це, відтак, не тільки людини, але й всесвіту. Всесвіт не простий набір матеріальних тіл, а організм олюднений (орозумлений) настільки, наскільки людині вдається осмислити цей факт. Найбільше повно ця ідея розвинена в християнстві і найбільше яскраво присутня у християнській, особливо в православній традиційній культурі. Науковою мовою цю тезу можна інтерпретувати як необхідність переваги негентропійної діяльності людства над ентропійними процесами, що супроводжують усіляку діяльність. А значить - пріоритет творення вищих цінностей релігії, культури, науки. Даний тип відносин має характер «суб'єкт-суб'єктних».

Дуже важливим сучасним напрямком розвитку екології стала концепція сталого розвитку, яка з'явилась у 80-х роках ХХ століття у межах діяльності комісії ООН, покликаної пов'язати в одне ціле розвиток і екологію.

Ста́лий ро́звиток (англ. Sustainable development) - загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.
Особливого значення ця проблематика набула в умовах вичерпання ресурсів.

Важливими наближеннями до концепції стійкого розвитку були обговорювані в роботах Римського клубу концепція динамічного росту, концепція органічного росту, концепція динамічної рівноваги. Загальне для всіх цих підходів - зіставлення глобальної економічної системи з живим організмом, що особливо яскраво виявився в концепції органічного росту.

Ри́мський клуб - міжнародна неурядова організація, що об'єднує в своїх рядах вчених, громадських діячів і ділових людей більш, ніж з 30 країн світу, стурбованих перспективами розвитку людства. Зусилля членів Римського клубу націлені на вирішення актуальних проблем сучасності шляхом розробки нового напрямку в їх вивченні, що отримав назву глобальне моделювання.
Економі́чна систе́ма - сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на
Кількісний ріст не грає ролі в еволюції живих організмів або біологічних систем. Головне місце тут належить життєвій силі й здатності до виживання, тобто якісному вдосконаленню й пристосуванню до навколишнього середовища. Органічний ріст приводить до динамічної рівноваги, тому що живий, зрілий організм постійно обновляється. Суспільством, що досягло стану динамічної або стійкої рівноваги, є таке суспільство, що у відповідь на зміну внутрішніх і зовнішніх умов здатне встановлювати нову, відповідну цим змінам рівновагу як усередині себе, так і в межах середовища свого перебування.

Стійкий розвиток - це союз людини із природою й із самою собою. Під стійким розуміється такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Теперішній час - в українській мові - форма дієслова, що в основному виражає дію або стан, сучасні з моментом мовлення. Часто, однак, вона набуває значень безвідносних до цього моменту (у приказках, правилах, описах і т. д., наприклад, «Тиха вода греблю рве», «Київ лежить над Дніпром»)
У рамках концепції стійкого розвитку є течія, що висловлюється за зниження чисельності світового народонаселення приблизно до 1 мільярда, що дозволить значно зменшити навантаження на довкілля й забезпечити тим, хто залишився високий рівень життя. Так затверджують прихильники екорозвитку, або адепти так званої концепції «золотого мільярда», що припускають вирішити екологічні й інші глобальні проблеми найбільш розвинутої частини світу за рахунок його слаборозвиненої й перенаселеної периферії.
Рі́вень життя́ - характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний дохід на душу населення та кількість населення за межею бідності. Часто також приймаються до уваги доступ до системи охорони здоров'я, економічна нерівність, рівень освіти, доступ до певних товарів, очікувана тривалість життя при народженні.
Частини світу - це найбільші глобальні географічні регіони, до яких належать материки чи їхні значні частини разом із прилеглими островами. Зазвичай виділяють шість частин світу: Австралія і Океанія Азія Америка Антарктида Африка Європа

Сучасний розвиток екології характеризується наявністю багатьох помилкових поглядів, які можуть набувати форму спекуляцій:



  • твердження про остаточне розрішення екологічної проблеми за рахунок технічних засобів,

  • припущення, що головним винуватцем виникнення парникового ефекту є промисловість, що викидає у атмосферу диоксид вуглецю (на основі припущення прийнято навіть «Кіотський протокол»).

  • твердження про можливу коеволюцію природи і суспільства.

  • твердження про існування «екологічно безпечних» технологій, що неможливо внаслідок дії другого закону термодинаміки.
    Діокси́д вуглецю́, оксид карбону (IV), вуглекислий газ, CO2 - тривка хімічна сполука, поширена в природних газах, що містять його в кількості від декількох відсотків до практично чистого вуглекислого газу.
    Парнико́вий ефе́кт - явище в атмосфері Землі та інших планет, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні, не може повернутися у космос, оскільки затримується молекулами різних газів, що призводить до підвищення температури поверхні.
    Друге начало термодинаміки виникло як робоча гіпотеза теплового двигуна, що встановлює умови перетворення теплоти в роботу з метою досягнення максимального ефекту такого перетворення. Аналіз другого начала термодинаміки показує, що мала величина цього ефекту - коефіцієнта корисної дії - є наслідком не технічної недосконалості теплових двигунів, а особливістю теплоти, яка ставить певні обмеження відносно його величини. Уперше робота теплових двигунів була теоретично розглянута французським інженером Саді Карно. Він прийшов до висновку, який у сучасній термодинамічній теорії теплових двигунів називають теоремою Карно: ККД теплового двигуна не залежить від термодинамічного циклу і природи робочої речовини і цілком визначається в залежністі від температур зовнішніх джерел ─ нагрівника і холодильника. Робота Карно була написана до відкриття принципу еквівалентності теплоти і роботи і до загального визнання закону збереження енергії. В своєму доказі Карно, розлядаючи зворотні цикли теплових машин - теплового двигуна A і механічно зв’язанної з ним холодильної машини B - спирався на пануючу в той час теплородну теорію, яка була незабаром відкинута. Пізніше Р. Клаузіус і В. Томсон-Кельвін майже одночасно узгодили теорему Карно з законом збереження енергії і поклали основу тому, що тепер входить в зміст другого начала термодинаміки. Для обґрунтування теореми Карно і для подальших побудов другого начала термодинаміки необхідно було ввести новий постулат.


Розглянемо перше твердження.

Існує поширена думка, що якщо із труби валить отрутний дим, то досить поставити відповідний фільтр і тим самим вирішити екологічну проблему. Однак є обставини, що змушують сумніватися в цьому.

По-перше, щоб виготовити фільтр, потрібно створити виробництво відповідних труб, що вимагають свої фільтри, не говорячи вже про додаткові витрати речовини й енергії. Виходить щось начебто гегелівської дурної нескінченності.

По-друге, даний «природоохоронний захід» при ближчому розгляді охороняє не стільки природу, скільки технологічний процес.

Технологі́чний проце́с - це впорядкована послідовність взаємопов'язаних дій та операцій, що виконуються над початковими даними до отримання необхідного результату.
Виробництво як би виводится з-під удару й, отже, втрачає стимули до більше глибокої екологізації.

По-третє, якщо припустити, що задачу "труба - отрутний дим" вирішили, докорінно змінивши технологію, то й у цьому випадку не можна говорити про рішення екологічної проблеми.

Дійсно, навіть в ідеальному варіанті, при якому в навколишнє середовище не надходить нічого, крім продукції, а енергія й сировина добувається тільки із чистих джерел - екологічна проблема однаково повністю не вирішується.

Екологі́чна пробле́ма - це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.
Усякий технічний пристрій працює з коефіцієнтом корисної дії (КПД), меншим одиниці. Отже, при його роботі в навколишнє середовище надходить деструктурована енергія. Як відомо з термодинаміки, цього досить, щоб у системі біосфери підвищувалася ентропія, що є мірою невпорядкованості, хаосу. У рості ентропії й полягає, в узагальненому змісті, екологічна проблема. Отже, за допомогою одного тільки технологічного підходу екологічну проблему вирішити неможливо.


3. Розвиток науки про довкілля в Україні.

Перший науковий сектор екологічних досліджень в Україні створений у 1930 р. в Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В.

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна - університет у місті Харків, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет. Заснований 17 листопада 1804 року з ініціативи видатного просвітника Василя Каразіна.
Стачинський (1933) обґрунтував поняття біогеоценозу, як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. У 1940-1980 рр. широке визнання наукової громадськості здобули екологічні дослідження І.Г.Підоплічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, ГІ.С.Погребняка, Д.В.Воробйова, О.Л.Бельгардта, А.П.Травлєєва, присвячені раціональному природокористуванню, екології лісу і ландшафтів. Праці академіка М.Г.Холодного є вагомим внеском до розробки концепції про геохімічні цикли. На сучасному етапі широке визнання здобули екологічні праці М.Н. Голубця, К.М. Ситника і Ю.Р. Шеляг-Сосонка, в яких розвинені концептуальні та методологічні основи сучасної екології. Аналізу філософських проблем у системі «людина - природне середовище» присвячені праці В.С.Крисаченка. Значний внесок у розробку проблем прикладної екології зробили вчені з інститутів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, робота яких була спрямована на вивчення загальних закономірностей у природних, природію-антропогенних та антропогенних екосистемах, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та раціональне природокористування.
Раціона́льне природокори́стування - використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.
Довкілля, або бюрократично навко́лишнє приро́дне середо́вище - всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети.
Нан (фр. Nans) - муніципалітет у Франції, у регіоні Франш-Конте, департамент Ду. Населення - 90 осіб (2011).
Останнім часом виконано багато робіт, спрямованих на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище.

Сьогодні екологи України активно працюють над розробкою національної концепції стійкого (збалансованого) розвитку, над розробкою національної екомережі (Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки” від 21 вересня 2000 року), над вирішенням регіональних екологічних проблем (Регіони Карпат, Криму, «Басейн Деніпра» та ін.

Екологі́чна мере́жа (Екомережа) - єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі - природних регіонів, екологічних коридорів, буферних зон.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



  • 2. Особливості сучасного етапу розвитку екології.
  • Римського клубу
  • 3. Розвиток науки про довкілля в Україні.
  • Національної академії наук України