Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методика розробки і викладання лекції

Скачати 72.22 Kb.

Методика розробки і викладання лекції




Скачати 72.22 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації07.11.2019
Розмір72.22 Kb.
1   2   3

Методика розробки і викладання лекції

Для розробки будь-якої лекції використовують певну сукупність методів:

дедуктивний метод – виклад матеріалу від загального до часткового, коли ми імітуємо відповідні висновки й заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу ефективне в тому разі, якщо воно поєднується з іншими, насамперед з індуктивним.

індуктивний метод – рух думки від часткового до загального, від знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень.

метод аналогії (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод, ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища подібні в одному чи кількох аспектах, вони, можливо, схожі в інших. У давньогрецькій мові термін «аналогія» означає відповідність. В усіх підручниках логіки підкреслено ймовірний, приблизний характер розумового висновку за аналогією. Вона перебуває ніби нижче від індуктивного методу й має допоміжний характер.

■ метод контрасту передбачає використання протилежних (контрастних) аргументів і фактів у процесі викладення лекції.

метод концентрації полягає у тому, що виклад будують навколо одного центру, яким є поставлена проблема. У процесі лекції викладач тримає її в полі зору, повертається до неї, поступово заглиблюючись і розвиваючи висунуте положення.

■ метод ступінчатості – викладач розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини до іншої.

історичний (хронологічний) метод викладу матеріалу.

просторовий метод допомагає подати факти і події наочно, у їхній динаміці та взаємодії. Використовуючи його, лектор стимулює слухача до створення уявних картин, використовує окремі фрагменти опису деяких фактів чи явищ, наукових досліджень у ширшому плані.

Під час лекції, залежно від теми, цільової установки і складу аудиторії можна використовувати такіметоди викладу матеріалу:

проблемний метод передбачає активізацію мислення слухачів у процесі читання лекції через постановку проблем, які треба розв'язати. Розв'язуючи їх у взаємодії з педагогом, аудиторія формулює теоретичні узагальнення, робить висновки. Теоретична основа проблемного викладу – положення про те, що найкраще людина розвивається інтелектуально за умов подолання труднощів у процесі самостійного розв'язання мислительних завдань.

метод монологу полягає у монологічному викладенні матеріалу, студенти в обговоренні можуть участі не брати. Викладач сам подає навчальну інформацію через монолог.

■ монологічно-проблемний метод полягає в поданні навчального матеріалу через розв'язання проблемних ситуацій у монолозі педагога, тобто лектор сам висуває, розкриває і розв'язує проблемні ситуації.

пошуково-показовий метод – поєднання монологічного викладення з демонстрацією логіко-психологічних особливостей. Лектор пояснює методику пошуку, шлях наукового пізнання. Тому слухач, стежачи за його думкою, засвоює зразок наукового пошуку.

метод діалогічного викладу полягає у тому, що викладач, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв'язання, а й формування проблем. Це складний метод, тісно пов'язаний з розвитком особистості, бо навчає розумових дій, виховує творчість. У результаті критичного осмислення студент вчиться «бачити» проблеми, задавати проблемні запитання, виховувати почуття проблемної ситуації.

метод візуалізації – згортання змісту та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, їх сприйняття, можна розгорнути і зробити фундаментом адекватних розумових та практичних дій. Сьогодні для підвищення ефективності процесу навчання у ВНЗ дедалі частіше застосовують так звані активні методи. Вони допомагають «розкріпачити» свідомість, активізувати інтелектуальний і розумовий потенціал особистості, набути необхідних практичних навичок і вмінь.

Активними методами навчання можна назвати ті, що ставлять студентів у становище активних учасників процесу навчання; дозволяють значно підвищити ефективність використання навчального часу; забезпечують реальний зріст знань, навичок і вмінь; формують соціально-ціннісні позиції, необхідні для психологічних якостей, акмеологічних інваріантів і практичного досвіду.

Щоби лекція пройшла успішно й зацікавила студентів, дала ефективні результати, потрібна наполеглива попередня робота. Тому в діяльності викладача чималу роль відіграє підготовчий етап, який умовно розділяють на кілька елементів чи фрагментів:

формулювання теми;

визначення основної мети, цілі заняття;

■ складання попереднього плану. План складають поступово. Спершу викладач окреслює загальні положення. У процесі вивчення відповідної літератури та її осмислення корегує і конкретизує план. Модель попереднього плану може мати такий вигляд: виокремлення логічного центру лекції – провідної, основної ідеї, вираженої у вигляді гіпотези – основи лекції. Далі – вступна частина, яка актуалізує увагу слухачів; розвиток теми у вигляді основних положень, підкріплених відповідними аргументами і, нарешті, висновки;

■ добір і вивчення відповідної літератури. Вивчення літературних джерел і керівних документів має бути ґрунтовним, а не поверховим. Знання матеріалу лекції свідчить про глибину і всебічну компетентність у галузі, яку розглядають. Тому необхідно опрацювати всю основну літературу з цієї проблеми;

складання розгорнутого плану (план-проспект) має бути оригінальним. Особливо важливе значення в процесі планування лекції має добір матеріалу – від цього значною мірою залежатиме й успіх лекції, і вплив, який вона матиме на слухачів;

збір матеріалу з різноманітних джерел у вигляді записів і вирізок можна розподілити за тематичними папками разом з планами і текстами лекцій. Водночас педагог веде картотеку прочитаних книг, журналів, матеріал з яких можна використати в лекції.

У процесі підготовчого періоду основне завдання полягає у тому, щоб передбачити відповідний обсяг теоретичних питань і чітко визначити завершальний шлях досягнення цієї мети, створити модель, яка була б завершеним цілим.

Наступний етап у роботі викладача – виклад змісту лекції, який можна поділити на кілька фрагментів:

■ вступ;


■ виклад матеріалу основного змісту;

■ підсумкова частина.



Вступ має бути коротким і чітким, від 5 до 10 хвилин. Викладач зосереджує увагу студентів на проблемі, основній ідеї лекції, меті, дає коротку характеристику проблемі, розкриває її актуальність і значущість (теоретичну, практичну), стан висвітлення і розв’язання питань, вказує на рекомендований список літератури, який розкриває проблему. Вдалий вступ – значна частина успіху викладача. Він може починати заняття й з опису будь-якого незвичайного епізоду, явища, факту, які стосуються теми лекції, чим збуджує інтерес у студентів.

В основній частині заняття викладають матеріал з основних питань лекції. Використовують доведення, факти, аналіз понять, категорій, висвітлення подій, аргументів, демонстрацію дослідів, слайдів, характеристику різних поглядів, зв'язок із практикою, сферою застосування здобутих знань тощо.

Останній етап викладу матеріалу – підсумкова частина. Вона має бути такою ж короткою, як вступ. Початок і завершення лекції – найважливіші для будь-якого виду лекції. Закінчувати лекцію треба так само рішуче, як і розпочинати. Затягування викладення, перевищення регламенту порушує структурні вимоги до лекції. Основна мета завершальної частини – підсумок висловленого в лекції матеріалу, закріплення і підсилення вражень, викладених у процесі заняття, відповіді на запитання, формулювання студентам завдань для самостійної роботи, стимулювання слухачів до ґрунтовнішого вивчення проблеми тощо.

Отже, у системі навчання лекції належить провідне місце. Вона вводить студентів у світ знань, полегшує засвоєння найскладніших теоретичних проблем, допомагає науково аналізувати сучасну соціальну дійсність, має емоційний вплив і стимулює творче мислення слухача.



Підготовка лекційного заняття. У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності:

■ ознайомлення з навчальним планом спеціальності, щоб визначити місце навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін;

■ вивчення програми для ознайомлення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних і лабораторних занять;

■ ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з'ясування, у якому обсязі в них розкрито зміст навчального матеріалу щодо вимог програми, де міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни;

■ виокремлення дидактичного матеріалу щодо вимог конкретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей студентів;

■ ознайомлення з новими науковими поняттями, термінами, їхньою етимологією;

■ добір і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які буде використано в лекції;

■ підготовка текстового варіанта лекції. Потребує особливої уваги й ретельності, не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів зацікавлення.

За обсягом текст лекції, що триватиме дві академічні години, має бути 20-24 сторінки.

Структура лекції:

■ визначення теми і питань, які розглядатимуть; список рекомендованої літератури, навчальна мета лекції; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки;

■ опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще – відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму;

■ перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і кодів. Це дає змогу в аудиторії позбавити себе залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію з допомогою розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами;

■ створення допоміжного, резервного дидактичного матеріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтримання позитивного емоційного настрою студентів та ін.);

■ текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися упродовж багатьох років.

Щоразу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати зміст лекції, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та інші впливи. Викладач має враховувати їх вимоги під час планування й організації процесу виховання та оцінки його результатів.

Лекції з більшості дисциплін, які викладають у ВНЗ, посідають провідне місце серед інших форм навчальних занять. Це пояснюється високим теоретичним змістом, науковою постановкою в них актуальних проблем відповідних галузей знання. Актуальності, змістовності, проблемності й практики, спрямованості методики проведення лекції досягають відповідним рівнем професійної готовності викладача, яка передбачає високу теоретичну підготовку, досконале володіння методикою та наполегливу самостійну працю кожного педагога над підвищенням своєї кваліфікації.

3 Схарактеризувати креативність музично-педагогічної діяльності майбутнього вчителя музики

О. Комаровської про те, що креативність як стан постійної готовності діяти, реалізуючи задум і залучаючи органічні для митця засоби вираження, є детермінантою творчого процесу, в якому духовна сфера наче виходить назовні, слугуючи поштовхом для прояву внутрішнього ресурсу (здібностей) і наче посилаючи імпульси тим, хто сприймає та інтерпретує створений митцем твір Іванченко окреслює безпосередній зв’язок між креативністю і духовністю особистості: чим вищого рівня духовності досягає особистість, тим яскравішим і осмисленішим є її відчуття Добра, Краси, Гармонії, що різноаспектно виявляється у ставленні до Світу. Позитивна зарядженість і спрямованість на духовне удосконалення –характерні риси креативної особистості-творця. Розвиваючи власну духовність, особистість одночасно розкриває креативні можливості; духовність є фундаментом, "стартовим майданчиком" цього процесу; як найважливіша особистісна цінність духовність справляє стимулюючий енергопоповнюючий вплив на загальний стан організму особистості, дозволяючи їй вийти на якісно благодатний рівень життєсприймання й життєпроживання. Завдяки цьому природна креативність особистості виходить із "дрімаючого" стану і швидко набирає сили [28, с. 428].

Педагогічна креативність проявляється у здатності вчителя бачити, ставити й оригінально розв’язувати педагогічні проблеми, швидко орієнтуватись у ситуаціях, що виникають, передбачати результати, основними елементами креативної музично-педагогічної діяльності учителя музики. Л. Масол [52], Г. Падалка [71] визначають логічне мислення, переживання, інтуїтивне осягнення змісту художніх образів, уяву, душевно-емоційну і практично-діяльнісну сфери особистості, що завжди детерміновані її внутрішнім духовним світом, діалогом із самим собою, актуалізацією світоглядних цінностей. Ці якості, зазначає Л. Масол [52], є дуже важливими в умовах майбутнього, адже креативність, ініціативність, мислення, уява, емпатійність, емоційність та інтелігентність –це "компас" для самостійності, свободи думки та благородних вчинків, що є фокусом художньої культури, критичної рефлексії, що передбачає процес аналізу, самоаналізу, самопізнання власного внутрішнього світу.

Креативні властивості майбутніх учителів музики проявляються в нестандартному розв’язанні педагогічних завдань, в імпровізації, експромті. Ознаками креативності є:

-здатність до створення нового;

-нетрадиційний підхід до організації освітнього процесу;

-вміння творчо вирішувати будь-які професійні проблеми;

-уміння розвивати креативність учнів у процесі вивчення музики [107].


4.Надати характеристику навчальної дисципліни «Методики музичного виховання»

Таку характеристику методики музичної освіти:

-методика як форма конкретизації методології є творчістю вчителя щодо організації емоційно-інтелектуальної діяльності учнів з метою привласнення морально-етичного змісту музичного мистецтва та розкриття механізму перетворення явищ та фактів об'єктивного світу в музичні образи у єдності змісту, форми та засобів вираження" (В. Школяр [60, c. 71]); .

-"…методика реалізує навчальну, виховну та розвивальну функції музичної освіти та займає проміжне положення між наукою та мистецтвом" (Е. Абдуллін, Є. Ніколаєва [1, c.5]);

-методика є процесом та результатом регулярної та послідовної інтерпретації основних теоретико-методологічних положень у конкретних педагогічних ситуаціях ( О. Полякова [78]):

-з метою організації емоційно-інтелектуальної діяльності учнів;

-привласнення морально-етичного змісту музичного мистецтва;

-розкриття механізму перетворення явищ та фактів об'єктивного світу у музичні образи. 292


Розвитку інтелектуальної активності сприяє навчання студентів прийомам розумової діяльності, що сприяють глибокому усвідомленню музичного матеріалу, який вивчається, та його більш «тонкому» емоційному сприйманню. Володіння такими прийомами, як порівняння, зіставлення, аналіз, синтез і узагальнення, дозволить майбутньому учителеві вирішувати не лише виконавські, а й педагогічні завдання.
5Схаракткризувати Методичні прийоми як способи викладання «Методики музичного виховання»–однозначні за змістом односпрямовані за вектором дії та вирішують одиничні, часткові завдання [78, c. 373].

Відповідно до положень Є. Полякової [78, c. 374] у викладанні музики методи та методичні прийоми можна умовно поділити на декілька груп:

1. Методи, дія яких спрямована на художню свідомість особистості, її творчий потенціал, емоційно-вольову сферу, образно-асоціативне мислення, особистісно-професійні якості, фантазію та уяву. Метою використання цих методів є формування людини в цілому, збагачення загального, професійного та емоційного інтелекту, активізація мотиваційної сфери, становлення та розвиток загальних і специфічних особистісно-професійних якостей. Тобто ці методи спрямовані, передусім, на зміну особистісних параметрів учня.

2. Методи, спрямовані на вдосконалення музичної діяльності: практичних дій, операцій, технічних прийомів. Для музично-виконавських дисциплін це розвиток виконавського апарату, психомоторики (рухово-технічних умінь та навичок), якісного звуковидобування, педалізації, поліритмії тощо. Застосування методів цієї групи передбачає досягнення таких цілей: становлення, розвиток і вдосконалення виконавської діяльності учнів (у нашому випадку підготовки педагога-музиканта), актуалізація специфічних професійних умінь та навичок, збагачення виконавських прийомів, формування стійкої мотивації до музично-виконавської діяльності.

3. Методи, що пов’язані з педагогічним моніторингом організації якості навчання та виховання. Методи спрямовані на реалізацію таких цілей: аналіз ефективності навчально-вихованого процесу, перевірка результативності та динаміка інтенсивності музично-педагогічного процесу, визначення рівня розвитку особистісно-професійних якостей учнів. Без методів моніторингу 297

6/ Самостійна роботаОсновним завданням самостійної роботи студентів є системне й послідовне вироблення навичок ефективної самостійної професійної (практичної і науково-теоретичної) діяль­ності на рівні європейських і світових стандартів. Самостійна робота майбутніх музичних фахівців орієнтована на вирішення наступних завдань:


  • визначення вимог та умов, необхідних для організації самостійної навчальної і наукової роботи студентів;

  • створення умов для реалізації єдиного підходу професорсько-викладацького складу до організації самостійної роботи студентів з метою закріплення та поглиблення їх знань, професійних умінь, навичок та компетенцій;

  • сприяння формуванню у студентів практичних навичок самостійної роботи з опрацювання та засвоєння навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань з навчальних дисциплін (курсові роботи, проекти, індивідуальні навчально-дослідні завдання, презентації, самостійні роботи тощо);

  • сприяння оволодінню сучасними технологіями навчання (комп’ютерними, мультимедійними, інтернет ресурс­ними тощо);

  • сприяння формуванню у студентів культури вдумливої роботи, самостійності й ініціативності у пошуку та набутті знань, необхідних для гармонійного розвитку особис­тості майбутніх фахівців.

На основі аналізу теоретико-методологічних засад досліджуваного феномену, власного педагогічного досвіду з організації самостійної роботи студентів можна вважати, що лише плано­мірний, прогностичний та інтегрований підхід до організації та проведення, керівництва та управління самостійною роботою студентів, відповідно до освітньо-професійної програми підготовки майбутніх педагогів-музикантів сприятиме цілісному підходу до досліджуваного феномену та забезпеченню прогнозованого результату.

Самостійна робота студентів вищих навчальних закладів – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Правильно організована самостійна робота розвиває увагу, виробляє здатність розмірковувати, аналізувати та запобігає формалізму у засвоєнні знань студентами, чим зумовлює обов’язковість та різно­манітність самостійної роботи студентів. Метою самостійної роботи студентів є засвоєння в повному обсязі навчальної програми та послідовне формування самостійності як риси характеру, що відіграє суттєву роль у формуванні сучасного фахівця мистецького напряму. Досягнути визначеної мети можливо за умов впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання, забезпечення ґрунтовної мотивації студентів, створення навчально-методичного забезпечення та розробки раціональних механізмів наскрізного програмування та прогнозування самостійної роботи студентів у процесі професійного становлення педагогів від виконання індивідуального навчально-дослідного завдання до виконання курсового, дипломного та магістерського дослідження.неможлива інтенсифікація педагогічного процесу. Ці методи переважно спрямовані на виявлення стану та позитивні зміни музично-педагогічного та музично-освітнього процесів.

Особливу підгрупу складають методи активізації творчих здібностей студентів. Це евристичні методи і прийоми, що дозволяють розвинути інтуїтивні потенції особистості при вирішенні творчих завдань [32]. Розглянемо деякі з методів.

В основу методу "мозкового штурму" покладено співтворчість, довіру, поєднання інтуїтивного і раціонального. Сутність методу полягає в активізації індивідуального творчого потенціалу при колективному генеруванні ідей. Однією з його модифікацій є метод "мозкової атаки", сутність якого полягає в подоланні інертності мислення у процесі висунення великої кількості ідей при блокуванні їх критичного аналізу.

Метод колективної творчої діяльності спирається на миследіяльнісну педагогіку, коли принцип діалогічності і процедура смислонабуття забезпечують індивідуальний розвиток особистості в колективній продуктивній діяльності.

Метод дефініцій полягає у формулюванні понять, побудові визначень тих чи інших процесів або явищ наоснові законів логіки. Цей метод розвиває миследіяльність і креативний потенціал студента.

Метод евристичних питань дозволяє систематизувати інформацію, необхідну для зняття проблеми і вибудувати стратегію вирішення творчого завдання.

Метод аналогії знаходиться на межі інтуїтивного і раціонального пізнання, активізує пізнання суттєвих ознак досліджуваного феномена. Розвиває критичність мислення як одну з сутнісних характеристик креативності особистості.

Метод синектики забезпечує детальний аналіз явища, проблеми на основі багаторазового уточнення сенсу аж до остаточного формулювання проблеми та її вирішення. Метод корекції особистісно-професійних якостей як акмеологічних інваріантів професіоналізму передбачає діагностику й усвідомлення студентом свого особистісного профілю, опору на рекомендації педагога щодо посилення регулюючих функцій. Цей метод наближений до групи методів корекції і регуляції емоційних станів.

Метод індивідуальних творчих завдань пов'язаний із принципом індивідуалізації навчання (для групових і лекційних занять) та специфікою навчання дисциплін музично-виконавського циклу в індивідуальному класі. Такий метод сприяє особистісно-професійному розвитку педагога-музиканта. Метод експертних оцінок полягає в рефлексії педагогічної взаємодії з точки зору різних рольових позицій (педагога, психолога, керівника, вченого, учня та ін.). Метод може бути ускладнений обмеженням рефлексованих позицій будь-якою парадигмою або методологічним підходом.

Метод рефлексії, що передбачає самооцінку рівня власного розвитку, факторів, що впливають на учасників музично-педагогічного процесу і умов, в яких він відбувається.

Метод схематизації, що забезпечує розвиток раціональної сфери, зокрема логічного мислення. Метод дозволяє структурувати і систематизувати матеріал, дисциплінує мислення, зміцнює його операційну сторону і мнемічні функції.

Метод протиріч, сутність якого полягає у спростуванні будь-якої думки, усталеної в науці або в побутовій свідомості. Розвиває критичність мислення, актуалізує отриману у процесі навчання інформацію.

Метод творчих науково-дослідних і художньо-естетичних проектів пов'язаний з побудовою власних проектів вирішення якого-небудь завдання. Проекти можуть бути реальними або уявними задумами і розвивати фантазію, уяву, інтуїцію. Особливу цінність для розвитку творчого потенціалу становить можливість практичної реалізації проекту (при його реалістичності). 299


Метод психологічної підтримки забезпечує зняття психологічних затисків (що є особливо важливим для музично-виконавської діяльності), психологічних бар'єрів у розумовій діяльності, обумовлює переживання й усвідомлення цінності власної діяльності на рівні творчості.

Ці методи застосовують для розвитку особистості педагога-музиканта в цілісному музично-педагогічному процесі. За допомогою творчих методів досягають різні цілі: ефективна професійна підготовка людини, розвиток його особистісно-професійних якостей, зміцнення креативного потенціалу та ін., тобто істотно змінюється якість підготовки фахівця у закладі вищої освіти, а суспільство, як наслідок, отримує висококласного фахівця вчителя музики.


1   2   3


Скачати 72.22 Kb.

  • Підготовка лекційного заняття.
  • Схарактеризувати креативність музично-педагогічної діяльності майбутнього вчителя музики
  • Надати характеристику навчальної дисципліни «Методики музичного виховання»
  • 5Схаракткризувати Методичні прийоми як способи викладання «Методики музичного виховання»
  • 6/ Самостійна робота
  • Метою самостійної роботи