Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



3 Виникнення І розвиток держави І права США

3 Виникнення І розвиток держави І права США




Сторінка1/22
Дата конвертації18.05.2017
Розмір4.58 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Історія держави і права зарубіжних країн (Мудрак)
зміст


ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право 2

ТЕМА 1.2. Держава і право Стародавнього Єгипту 6

ТЕМА 1.3. Держава і право Стародавнього Вавилону 10

ТЕМА 1.4. Держава і право Стародавньої Індії 15

ТЕМА 1.5. Держава і право Стародавнього Китаю 21

ТЕМА 1.6. Держава і право Стародавньої Греції 25

ТЕМА 1.7. Держава і право Стародавнього Риму 33

ТЕМА 2.1. Держава і право Франков 43

ТЕМА 2.2. Держава і право феодальної Франції 47

TEМA 2.3. Дepжaвa і пpaвo фeoдaльнoї Англії 54

ТЕМА 2.4. Держава і право феодальної Німеччини 63

ТЕМА 2.6. Держава і право західних і південних слов’ян 69

ТЕМА 2.7. Держава і право феодальної Росії 77

Тема 2.8. ПОДАТКОВА СИСТЕМА КРАЇН СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ 83

Тема 3.1 Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії.  90

Тема 3.2. Виникнення і розвиток держави і права США. 105

Тема 3.3. Утворення і розвиток буржуазної держави і права у Франції. 115

Тема 3.4. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині.  133

Тема 3.5. Держава і право Росії 18-початку 20 століття. 141

Тема 4.1 Держава і право США Новітнього періоду. 151

Тема 4.2 Держава і право Німеччини Новітнього періоду. 160

Тема 4.3 Держава і право Франції Новітнього періоду. 168


ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право


1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн.
2. Значення історії держави і права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін.
3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн.
4. Виникнення держави і права. Характерні риси рабовласницької держави і права.

Предмет і завдання курсу історії держави і права за-рубіжних країн
Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів дер-жави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисциплі-на вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни.
У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також пер-вісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання полі-тичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Та-ким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіж-них країн є:
– загальна підготовка студентів у питаннях держави і пра-ва, вироблення в них особливого юридичного мислення, не-обхідного для засвоєння та застосування права;
– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, криміна-льне право і процес;
– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;
– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності.
Важливість вивчення історії держави і права прослідко-вується в працях відомого польського історика права акаде-міка Ю. Бардаха, який справедливо критикував тих студентів, які, вступивши на юридичні факультети з причин "легкості навчання" ігнорують історію держави і права, вимагаючи ви-кладання тільки спеціальних юридичних предметів. Ці студенти не турбуються про свою культуру, їх мало хвилює те, що історія держави і права не тільки не відділена від позитивного права, але є найкращою передумовою його засвоєння і розу-міння.

Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
Історія як наука виникає на початку цивілізації, щоб ста-ти незмінним супутником людини, її вчителем, вихователем. Уже стародавні автори намагались не тільки описати відомі їм факти історії, але і пояснити їх. Разом з тим історія ставала засобом боротьби класів і партій .
Історичне знання досягло великих успіхів протягом XVІІІ, і особливо XІX століть. Завдяки працям вчених-істориків ми дізнались про стародавні цивілізації Сходу, Греції і Риму, про велич Київської Русі.
Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін в основному визначають реалії об’єкта дослідження. Вона визначає різноманітність першопричин виникнення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення на-дається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Стан суспільства значно ускладнюється в період розкладу первіснообщинного ладу, коли виникає загроза його послаб-лення, розпаду і навіть загибелі. У зв’язку з цим виникає не-обхідність в особливій, регулюючій силі, яка стоїть над сус-пільством, забезпечує його життєздатність і цілісність. Цією силою стала держава. У міру поглиблення соціального роз-шарування населення механізм держави все більше контро-люється верхівкою суспільства, яка ставить його на службу в першу чергу власним інтересам. Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин найрізнома-нітнішого, перш за все, загальнонаціонального характеру. Навіть у країнах, де державна влада особливо інтенсивно ви-користовувалась чи використовується з вузькокласовою, ін-коли клановою метою, держава, як і основна частина права, зберігає і суспільне призначення: захист від стихійних лих, епідемій, боротьба з кримінальною злочинністю, оборона держави та інші заходи, що відповідають інтересам більшості.
Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні проявляються неоднозначно. Відповідно “логічний”, тобто загальна закономірність розвитку, та "історичний" вияв цієї закономірності в усій складності приватних модифікацій протягом дуже тривалого історичного часу повністю не співпадають.
Фактично це і визначає взаємозв’язок історії держави і права з теорією держави і права.
Таким чином, історія держави і права досліджує держав-но-правовий процес у часі і просторі та виявляє конкретно-історичні закономірності, тобто "історичний". Теорія держави і права, спираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш зага-льні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, тобто “логічний”. Таким чином, науково об-ґрунтоване розкриття суті державно-правового процесу пе-редбачає тісну взаємодію цих наук.
Це повною мірою стосується і взаємозв’язку історії дер-жави і права з історією політичних та правових вчень, яка вивчає виникнення і розвиток, соціальну ефективність держа-вних та правових вчень в їх історичній конкретності і хроно-логічній послідовності.
Отже, історія держави і права разом з теорією держави і права та історією політичних і правових вчень утворюють групу так званих теоретико-історичних наук, які є теоретич-ною основою галузевих юридичних наук.

Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих дер-жав у рамках чотирьох основних періодів: історії держави і права Стародавнього світу, історії держави і права в епоху Середньовіччя, історії держави і права Нового часу, історії держави і права Новітнього часу. Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право.
Кожна з даних епох характеризується складністю і неод-нозначністю соціально-економічних і державно-правових процесів. Так, у часи Стародавнього світу поряд з рабовлас-ницькими Грецією і Римом існували країни з іншим способом виробництва, що в науці називаються “азіатським”. Це ряд країн Стародавнього Сходу. У багатьох регіонах світу пану-вав первіснообщинний лад. Лише подальший розвиток історії показав, що "азіатський спосіб виробництва" виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземно-мор’я. У підсумку провідною тенденцією розвитку Стародав-нього світу ( ІV тис. до н.е. – V ст. н.е.) стало становлення і розвиток рабовласницького суспільства, для Середніх віків (V – XVІІ – XVІІІ ст.) – феодального суспільства, для нового часу (XVІІ – XVІІІ – кінець XІX ст.) – буржуазного суспільс-тва. Новітній час (XX ст.) – це початковий етап сучасної епо-хи з недостатньо чіткою основною магістральною лінією, але вже відзначеною соціалістичними революціями, появою соці-алістичної державності, падінням колоніальних імперій, структурною трансформацією “західного суспільства”.
У межах кожного з цих періодів і у даному курсі розгля-дається історія держави і права окремих країн .

Виникнення держави і права
Первісна історія має три основні етапи розвитку общини як форми організації людей – праобщину (первісне людське стадо), родову та проселянську общини.
Уже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням від-повідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перше примітивне житло та знаряддя пра-ці, люди об’єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20–30 чоловік та декілька десятків ді-тей і підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображала спільність інтересів первісних людей.
Більш чи менш упорядкована форма соціальної органі-зації виникла за добу родової общини. В її основі були колек-тивізм у виробництві та споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя. В умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв’язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді родинних зв’язків, провідну роль у піклуванні про сім’ю та веденні гос-подарства відігравали жінки. При безладді статевого спілку-вання відносини спорідненості договірно могли бути відомі лише за кожною жіночою лінією, родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням за ма-тір’ю. Об’єднання родів у племена здійснювалося на основі шлюбних зв’язків внаслідок заборони їх усередині роду. Спі-льною власністю роду була земля – головний засіб для полю-вання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного роз-поділу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потре-бами.
Ці обставини обумовили і відповідну організацію влади – первісне народовладдя. Суспільні справи вирішувалися воле-виявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювалися старійшинами – найбільш поважними і досвід-ченими людьми. Усі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, брали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалася на осо-бистому авторитеті, інтелектуальних та емоційних чеснотах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливим є те, що влада старійшин спрямовувалася на забез-печення інтересів роду, була конкретним та повсякденним втіленням його волі і тому могла підтримуватися реальними діями членів роду. Ця влада поєднувалася з родовою общи-ною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції. У разі порушення звичаїв, суспільний примус застосовувався у ви-гляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра по-карання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи сородичами.
З розвитком родових общин змінювалася й організація влади, переважно в напрямі ієрархізації органів влади. За-мість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять у родові общинні ради, а їх голови – у ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, військову, релігійну.
Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями з’являються інші лідери – так звані “великі люди”. Це чолові-ки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з’являтися внаслідок виникнення надлишкового про-дукту, набували авторитету серед сородичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передаються пря-мим нащадкам, які також, здебільшого, стають багатими.
Держава є формою організації суспільного життя, сис-темою соціального управління, що забезпечує цілісність сус-пільства, його нормальне, стабільне функціонування. Тому її виникнення обумовлено відповідними потребами у зміні його станів, у першу чергу, ускладненням власне соціального жит-тя, якісний стрибок якого виявив неспроможність “первинної демократі” у нових умовах ефективно виявляти, забезпечува-ти та охороняти загальні інтереси.
Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. Необхідність ви-никнення держави, здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, диференціацією на певні соціальні верстви (класи, стани), зміною форми і харак-теру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин має підхід до державогенезу – кла-совий, теологічний, патріархальний, договірний, психологіч-ний, насильницький. Наприклад, при класовому розумінні сутності держави як знаряддя класового пригноблення основну причину її виникнення вбачають у поділі суспільства на антагоністичні класи, потребі пануючого класу зберегти і за-кріпити своє становище придушенням боротьби пригнобле-них класів за визволення від експлуатації. Разом з цим, істо-рія людства має факти виникнення держави у суспільствах, в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя (ста-родавньоіндійські, Київська та Новгородська у ранній період їх розвитку, перші держави-міста Дворіччя, китайські держави Шань-Інь і Західне Чжоу, держави майя, інків, ацтеків тощо).
У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, у свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, ви-робничих та ін.). Крім того, виникнення і формування держа-ви - це суспільний процес, який має власну історію та відпо-відні стадії становлення. З цієї точки зору доцільно розрізня-ти типовий і нетиповий державогенез, розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, стани) як тривалі, суперечливі та взаємозумовлені процеси.
Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність під час розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, у здійсненні ефектив-ного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередко-вані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. Усі ці та інші зміни в розвитку суспільства призводять до необхідності у поділі суспільної праці на мате-ріальну та ідеологічну, а також остаточного відокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями міг би адекватно осмисли-ти закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування. Етап поділу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угруповання, різних за джерелом виникнення, функціями, закономірностями розвитку. Дійсно, угруповання членів сус-пільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному ви-робництві, виникали та об’єднувалися на основі єдності ма-теріально-виробничих і соціальних інтересів, а ті, що займа-лися управлінням, - соціальних і політико-управлінських.
Подальше збільшення населення, розвиток продуктив-них сил, утворення спільності більш високого порядку, ніж община, та обумовлене цими процесами зростання конфлікт-них ситуацій призводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах утворю-валися відповідні посади, що й було первинною формою державної влади.
Завершення розпаду влади родового ладу і утворення власної держави пов’язано з установленням публічної влади, що є суттєвою ознакою. Якщо армія і флот як первинна фор-ма публічної влади існували у вигляді озброєної сили паную-чого класу, що безпосередньо зливалася з ним, і тому проти-стояла тільки більшості населення, то створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, що відокремлюється і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окре-мим членом пануючого класу. Публічна влада не зливається повністю з державою – це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в’яз-ниць тощо.
Особливості місця і ролі публічної влади в державі ви-значають матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологіч-ної сили держави, яку значною мірою формує чиновництво. Із виникненням писемності з’являється можливість втілення велінь і рішень чиновників у письмову форму, що робить можливим їх доведення до загального відома усіх членів сус-пільства.
Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили сус-пільства призвів до відокремлення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов’язкове, здійснення якого за-безпечувалося методами фізичного та економічного примусу.
Розмаїття держав, що мали місце в історії розвитку люд-ства та існують нині, потребує їх певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основ-ною класифікацією держав є їх поділ і об’єднання за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. За критерій істо-ричної типізації держав найчастіше береться поняття суспі-льно-економічної формації, яке включає сукупність усіх сус-пільних відносин у їх взаємозв’язку з домінуючим способом суспільного виробництва. Наукова класифікація історичних типів держав виходить з тих положень, що, по-перше, певним історичним етапам розвитку людства відповідають прита-манні тільки їм спосіб виробництва та характер виробничих відносин; по-друге, економічний лад обумовлює всі інші сус-пільні відносини і разом з ними утворює історичний тип сус-пільства; по-третє, кожному історичному типу суспільства властивий тільки свій тип державної організації. Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, влас-тивих державам, що існували на певних етапах історії людства.
Згідно з класифікацією суспільно-економічних формацій усі держави в історичному контексті поділяються на держави рабовласницького, феодального, буржуазного та сучасного типів.
Рабовласницький – це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехід-ним. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домі-нуючою в ньому – тенденція до державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу становила приватна власність і на та-кий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалася меншість населення – передусім рабовласники та деякі пред-ставники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22



  • Предмет і завдання курсу історії держави і права за-рубіжних країн
  • Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
  • Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
  • Виникнення держави і права