Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть

Скачати 254.73 Kb.

477. 3/. 86) Ббк 63. (4 Укр) Василь Бурдуланюк українська археологія галичини ХІХ – першої третини ХХ століть




Скачати 254.73 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації25.03.2017
Розмір254.73 Kb.
  1   2   3

УДК 902-057.4:94 (477.83/.86)

ББК 63.4 (4 Укр) Василь Бурдуланюк
УКРАЇНСЬКА АРХЕОЛОГІЯ ГАЛИЧИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТЬ
У статті зроблено спробу проаналізувати внесок українських учених у розвиток археології в Галичині в ХІХ – першій третині ХХ століть.

Показано внесок в її розвиток І.Вагилевича, Я.Головацького, АПетрушевича, І.Шараневича, М.Грушевського, Б.Януша, Я.Пастернака, Ю.Полянського, І.Старчука, Я.Хмілевського , І.Борковського, О.Кандиби та інших дослідників.

Ключові слова: Галичина, Наддніпрянська Україна, українська археологія, Наукове товариство імені Шевченка, Львівський університет.
Наддніпрянська Україна, також Наддніпрянщина, Подніпров'я - історично-географічна частина України, яка початково включала в себе центральні і північні області України з центром в Києві, себто лишень Середню Наддніпрянщину.
Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка (акронім: НТШ) - всесвітня українська академічна організація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ - першої половини XX ст.

Археологія відіграє важливу роль в об’єктивному висвітленні історичного минулого народу. Це досить важливо для українців Галичини, які впродовж багатьох століть були відірваними від решти українських земель.

Україна Украї́на (МФА: [ukrɑˈjinɑ]опис файлу) - держава у Східній Європі та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію.
Тому закономірним є інтерес до наукового доробку українських археологів Галичини ХІХ – першої третини ХХ століть. Окремим аспектам окресленої проблеми присвятили свої дослідження сучасні вітчизняні вчені [5; 6; 8; 9; 25–28; 36; 37; 39] і вчені української діаспори [34; 41]. Однак комплексного розв’язання вона ще не знайшла у вітчизняній історіографії. Це визначає завдання, які намагаємося розв’язати в пропонованій статті.

Серед багатьох творчих зацікавлень історика й краєзнавця Варлаама Компане­ви­ча була також археологія. У 1810 році він разом з П.Гайслером проводив археологічні дослідження в Пліснеську, де обстежив три могили й виявив ряд цікавих пам’яток.

Про археологічні зацікавлення вченого свідчать і наполегливі шукання ним могили князя Лева Даниловича на території Онуфріївського монастиря у Львові та міс­ця поховання друкаря І.

Археоло́гія (грец. αρχαιος - стародавній, λογος - слово) - наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової), залізної доби і пізніших часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво тощо.
Лев I Дани́лович (бл.1228 - бл.1301) - старший син короля Данила Романовича (найстарший брат Іраклій загинув молодим на полюванні), князь перемиський (1240-1269), галицький, белзький (з 1269), верховний правитель Галицько-Волинського князівства (бл.1270 - бл.1301)
Федорова [1, с.51–52].

Певний інтерес до археології проявляли діячі “Руської трійці” Іван Вагилевич та Яків Головацький.

Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (пол. Iwan Wahylewycz; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; 2 вересня 1811, с. Ясень, нині Рожнятівський район, Івано-Франківська область - 10 червня 1866) - священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.
На основі викопних знахідок І.Вагилевич намагався реконструювати ранньослов’янську цивілізацію. Він досліджував також бойовий меч, виявлений у Бусь­ку неподалік Львова [40, с.196].

У 1843 році І.Вагилевич опублікував статтю, присвячену цікавій археологічній пам’ятці – наскельній фортеці в Уричі. Він багато уваги приділив опису печер і схиляв­ся до думки, що первісне призначення споруд на скелях мало ритуальний характер, що підтверджувалося знахідками в печерах кісток, кераміки та монет.

У 1861 році в урочищі Вільшаниця коло Урича вчений здійснив археологічне обсте­ження не відомої раніше культової споруди, висловивши на базі виявлених матеріалів припущення, що вказана споруда могла служити дохристиянською святинею [6, с.70]. Слід підкреслити, що І.Вагилевич одним з перших у Галичині почав досліджува­ти кам’яні печерні комплекси. Завдяки йому, у науковий обіг було введено науково обґрунтовану класифікацію печерних порожнин відповідно до їхнього призначення, ви­ді­лено в окремі групи давні печерні культові споруди, оборонні фортеці, сторожові вежі, виробничі та житлові приміщення тощо.

Я
© Бурдуланюк В., 2013

.Головацький вивчав археологічні знахідки в селі Беремяни біля Заліщик на Тернопільщині, назвавши місце їхнього виявлення “язичницьким кладовищем”.

Житлове приміщення - опалюване приміщення, розташоване у наземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів відносно шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів та іонізованого випромінювання.
Ку́льтова спору́да - споруда або комплекс споруд для культових, релігійних потреб (відправ служб, читання молитов і звернень до Бога), служіння Богу.
Археологі́чні дослі́дження - дослідження історичного минулого людства за речовими джерелами матеріальної культури.
Про різно­бічну обізнаність автора з пам’ятками археології свідчить його праця “Про дослідження пам’яток руської старовини, що збереглися у Галичині та Буковині” [40, с.196]. У зга­даній праці чи не вперше подано характеристику стану археологічних до­слі­джень на західноукраїнських землях. Їхні початки вчений пов’язує з давньорусь­кими знахідками З.Доленги-Ходаковського в с. Синява на річці Сян у 20-х роках ХІХ ст. Він розглядає також виявлену в річці Збруч у 1848 році статую язичницького бога Свято­вида, кам’яну бабу із села Кам’янки на Коломийщині, численні знахідки посуду, зброї, сріб­них при­крас, перснів ранньослов’янської епохи, а також пам’яток кам’яного віку, епохи брон­зи тощо. Учений слушно зауважував, що згадані археологічні пам’ятки фрагментарні та випадкові й наголошував, що “наш край ще не діткнений в архео­ло­гічному відношенні”.

З


Бурдуланюк Василь. Українська археологія Галичини ХІХ – першої третини ХХ ст.
гадану працю Я.Головацький виголосив на першому Археологічному з’їзді в Москві в 1869 році, ознайомивши наукову громадськість Росії та інших країн з архео­логічними пам’ятками західноукраїнських земель, станом їхнього вивчення та вка­завши план дальшого наукового обстеження цих територій. Пізніше, після переїзду до Росії, учений цікавився проблемами археологічних досліджень у Білорусії, вивчав збірки археоло­гічних пам’яток вільнюських музеїв [40, с.196] .

Певний інтерес до археології виявив галицький учений москвофільського спря­му­вання Антін Петрушевич. У 1851 році він опублікував у Відні статтю, присвячену вияв­леній у річці Збруч кам’яній статуї язичницького бога Святовида, після чого згада­на пам’ятка мала значний резонанс у слов’янському світі [8, с.30].

Ученого особливо цікавив давній Галич.

Анто́ній Степа́нович Петруше́вич (18 січня 1821, Добряни - 23 вересня 1913, Львів) - історик, філолог, дослідник історії Галичини, священик УГКЦ, належав до москвофільского напрямку. Дід Корнила Сеника.
Національний заповідник «Давній Галич» - комплекс пам'яток історії та культури стародавнього Галича та Галицько-Волинської держави ХІІ-ХІІІ ст., більшість яких розташовані в межах сучасного села Крилос та міста Галич, Галицький район Івано-Франківської області.
Йому належить значний внесок у справу локалізації та встановлення місцезнаходження давнього Галича. Тривалий час, як відо­мо, панувала думка, що давній Галич був на місці сучасного міста Галич. У середині ХІХ століття розпочалася наукова дискусія про місцезнаходження літопис­ного міста. А.Петрушевич, дотримуючись традиційної позиції, вів наукову полеміку з Ісидором Шараневичем. Останній висловив думку, що місто знаходилося на високому правому березі річки Лімниця близько трьох кілометрів на захід від сучасного Галича [8, с.31]. Однак у ході дискусії більшість дослідників прийняли нову концепцію, вису­нуту А.Чоловським, згідно з якою велике городище над річкою Луква в селі Крилос, що майже за п’ять кілометрів на південь від Галича, є рештками літописного Галича. Ця кон­цепція, незважаючи на критику А.Петрушевича, залишилася домінуючою [34, с.49–52].

У другій половині 70-х років ХІХ ст. учений досліджував недавно відкритий Михал­ківський скарб з Борщівського повіту на Тернопільщині та бронзові пам’ятки єгипетських культів з галицького Поділля [8, с.32–33].

У 1886 році А.Петрушевич узагальнив результати розкопок Ольвії, зазначивши, що тут існували давньогрецькі поселення в VII–V ст. до н. е. Подав також нотатки про місто й державу Ольвію. Він цікавився результатами археологічних розкопок, які проводили тоді українські та російські вчені, зокрема, у Володимирі-Волинському та на побережжі Ладозького озера [8, с.33].

Як слушно відзначає вчений С.Борчук, становлення української археології в Гали­чині пов’язане з іменем професора Львівського університету Ісидора Шараневича, бо ж археологічні розкопки, що проводилися в краї, раніше мали переважно розвіду­вальний характер і обмежувалися переважно виявленням городищ і роз­ко­пу­ванням могил [5, с.138].

І.Шараневич звернувся до археології з метою розширення фактологічної бази княжої доби історії Галичини. Особливо вченого цікавив Галич. Археологічні дослі­джен­ня давнього Галича він розпочав весною 1882 року разом із священиком із села За­луква коло сучасного Галича Левом Лаврецьким, які тривали до 1887 року. За цей час тут було виявлено ряд цікавих пам’яток, зокрема, фундаменти церков святого Спаса, свя­тої Богородиці, святого Іллі, Благовіщення, святої Анни, а також “Ротонди” тощо. У процесі розкопок згаданих пам’яток ученим було знайдено дрібніші пам’ятки, зокрема, поховання, які ним ретельно вивчались [5, с.142–153].

Археологічні розкопки в Галичі викликали велике зацікавлення громадськості краю. Щоб ознайомити всіх бажаючих з результатами своїх досліджень, І.Шараневич у вересні 1885 року організував виставку археологічних знахідок у залі Політех­ніч­ної школи у Львові. У наступному році він повторив цю виставку в Ставропігійському інституті, а в 1888 році, до 900-річчя хрещення Русі, організував тут нову виставку археологічних знахідок, що користувалася великою популярністю [5, с.153].

Кілька разів учений відвідував стародавній Звенигород, зокрема, у 1885 році з В.Антоновичем він провів археологічне обстеження місцевості й розвідувальні роз­копки, під час яких було виявлено кілька пам’яток. Тоді ж І.Шараневич з наддніпрян­сь­ким гостем побували також на місцях археологічних розкопок стародавнього Галича [42, с.99].

У 1895–1897 роках І.Шараневич разом зі студентами В.Кухарським і Б.Яновсь­ким проводили археологічні дослідження первіснообщинних могильників поблизу сіл Чехи й Висоцьке на Бродівщині та поселень з ознаками городищ, розташованих неподалік від них. Нині вчені умовно називають етнокультурну спільноту, до якої на­лежать ці об’єкти, висоцькою культурою.

Висóцька культýра - археологічна культура, що належить до 1100-600 рр. до Р. Х..
Упродовж трьох сезонів розкопок було знай­дено близько 350 поховань і виявлено 1 213 археологічних пам’яток [5, с.154–155]. Се­ред них були кераміка, вироби з бронзи, заліза, крем’яні знаряддя праці, кістяні гре­бені й проколки, скляні й бурштинові прикраси.
Орудия труда☃☃- понятие марксистской политэкономии, которое означает «все вещи, с помощью которых человек действует на предмет своего труда и преобразовывает его».

Установлюючи етнічну приналежність носіїв висоцької культури, учений за визна­чальною ознакою розрізняв антропологічний тип і дійшов висновку, що тут до V або VI століття проживало населення північно-німецького походження, яке не мало ніякого відношення до сучасного населення Галичини. Що ж до датування розкопаних пам’я­ток, то він, здійснивши порівняльний аналіз виявлених знахідок з аналогічними, відо­мими в Європі, зробив висновок, що верхньою межею могильників у Висоцькому й Чехах слід вважати V або VІ століття, а нижня межа сягає в глибину віків.

З кінця ХІХ століття, завдяки М.Грушевському, було започатковано архео­логіч­ні студії в НТШ. Учений приділяв значну увагу пам’яткам археології різних епох. Про це свідчить ряд його публікацій у “Записках НТШ”, зокрема “Похоронне поле камен­ного віку в с. Чехах (пов. Бродський)”, “Дальші розкопки в с. Чехах”, “Звенигород га­лиць­­кий”, “Печатка митрополита Константина зі Звенигорода”, “Молотовське срібло”, “По­хоронне поле в с. Чехах”, “Печатки з околиць Галича” тощо [4, с.40, 42, 75, 78, 100].

Добру орієнтацію вченого в археологічній проблематиці підтверджують числен­ні його рецензії на праці українських і зарубіжних археологів В.Антоновича, М.Біля­шів­ського, Ф.Вовка, В.Хвойки, М.Кондакова, А.Кіркора, Л.Нідерле та інших [37, с.414].

М.Грушевський докладав багато зусиль для залучення галицьких учених до роботи археологічних з’їздів, що їх організовувало Російське імператорське архео­логічне товариство. На ХІ Археологічний з’їзд, що мав відбутися в 1899 році в Києві, ученими НТШ було підготовлено ряд рефератів, однак вони не змогли побувати на ньо­му через заборону друкувати їхні виступи українською мовою. На знак протесту члени історично-філософської секції НТШ на своєму засіданні 16 червня 1899 р. постановили не брати участі в роботі з’їзду й видати підготовлені реферати в “Записках НТШ”. Із цієї ж причини вони не брали участі й у роботі ХІІ Археологічного з’їзду в 1902 році в Харкові, ХІІІ Археологічного з’їзду в 1905 році в Катеринославі та ХІV Археологічного з’їзду в 1908 році в Чернігові [35, с. 415].

За ініціативою М.Грушевського в 1893 році при НТШ було засновано музей, а в 1900 році – археологічний відділ при ньому. У його основу лягли даровані та закуплені експонати [31, с.42–43]. Особливо активно поповнювався археологічний відділ музею завдяки М.Грушевському, М.Біляшівському, ФВовку, пізніше Я.Пастернаку, Ю.Полян­ському та іншим дослідникам [44, с.48; 45, с.45; 46, с.21]. Перед Другою світовою вій­ною в археологічному відділі музею нараховувалося майже 30 тисяч експонатів і він став найбільшим у музеї НТШ [36, с.64]. У цей період археологічний відділ музею активно поповнювався новими експонатами. Лише в 1938 році сюди надійшли пам’ят­ки з 38 місцевостей Галичини, Волині, Холмщини та Полісся [46, с.96].

З


Бурдуланюк Василь. Українська археологія Галичини ХІХ – першої третини ХХ ст.
авдяки високому науковому авторитету НТШ, його членами стали відомі архео­логи. Почесними членами НТШ були обрані відомий чеський славіст Л.Нідерле, київсь­кий історик й археолог В.Антонович. Його дружина К.Мельник, яка провела широко­мас­штабні дослідження давньоруських курганних могильників Волині та Є.Сіцинський з Кам’янця-Подільського, який активно вивчав археологію Поділля, були обрані дій­сними членами НТШ [ 37, с.416].

З НТШ активно співпрацював відомий археолог, антрополог та етнограф Ф.Вовк, який тривалий час перебував на еміграції у Парижі. В 1899 році його обрали дій­сним членом НТШ. У наступному році в Парижі на ХІІ Міжнародному конгресі перед­історії, антропології та археології Ф.Вовк виступив з доповіддю “Про перед­мікен­ську індустрію в неолітичних знахідках на Україні”, а також переклав французь­кою мовою реферат М.Грушевського “Похоронне поле в Чехах”, який теж був зачита­ний на згаданому конгресі. Пізніше вчений на сторінках видань НТШ опублікував свою доповідь, у якій використав також трипільські матеріали з Галичини та матеріали, ви­явлені В. Хвойкою під час розкопок Кирилівської палеолітичної стоянки в Києві [37, с.416].

Мі́зинська стоя́нка- археологічна пам'ятка пізнього палеоліту. Тут знайдено перший у світі ансамбль музичних інструментів.
Перебуваючи тривалий час за кордоном, Ф.Вовк своєю діяльністю сприяв озна­йомленню французької та світової громадськості з досягненнями українських археологів.

Цікавився археологією, сприяв розвитку археологічних досліджень і публікації їхніх результатів І.Франко. На сторінках “Літературно-наукового вісника” в кінці ХІХ ст. було виділено спеціальну рубрику, у якій публікувалися повідомлення про найновіші світові, регіональні та місцеві археологічні відкриття, випадкові знахідки тощо. Знаючи багато іноземних мов, І.Франко виступав дописувачем археологічної рубрики. Так, у IV томі згаданого видання, який вийшов у 1899 році, у міжнародній хроніці відзначено археологічні відкриття в Індії, де англійський дослідник др. Фірер відкрив руїни ста­родавнього міста Капілявасту, виявив статую Будди та інші знахідки. Подано також цікаві відомості про знахідки коштовних речей кінця IV ст. до н. е. під час розкопок у Херсонесі тощо [3, с.12–13]. У 1911 році І.Франко опублікував у “Записках НТШ” розвідку про неолітичні знахідки, віднайдені коло його рідного села Нагуєвичі [4, с.262].

Часто з’являлися статті, рецензії, огляди, присвячені археології, на сторінках “За­писок НТШ”. Зокрема, огляди західноєвропейської й української літератури з архео­логії, антропології й етнографії та рецензії на роботи польських археологів у Галичині в 1904–1908 роках періодично готував З.

Література Літерату́ра (від лат. litterae - буква, літера), іноді книжництво, письменство - сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду.
Кузеля [37, с.416–417].

З 1907 року в музеї НТШ почав працювати здібний молодий археолог

  1   2   3


Скачати 254.73 Kb.

  • Ключові слова