Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Азаров денис Сергійович

Скачати 305.74 Kb.

Азаров денис Сергійович




Скачати 305.74 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації12.04.2017
Розмір305.74 Kb.
ТипАвтореферат
1   2   3

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Базуючись на результатах здійсненного дослідження, дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та рекомендації, а саме:

  1. Виявлені і систематизовані фактори, що визначають суспільну небезпеку злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Характер цієї небезпеки зумовлений важливістю об’єкта відповідних посягань та великим розміром шкоди, що її потенційно містить кожний з аналізованих злочинів, а ступінь – передусім цінністю комп’ютерної інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, та психічним ставленням суб’єкта до наслідків свого діяння і мотивами злочинця.

  2. Детальніше, ніж у раніше запропонованих у науковій літературі підходах, розкриті ті властивості злочинів у сфері комп’ютерної інформації, які зумовлюють їх міжнародний характер, зокрема, можливість прояву різних ознак останніх у суспільному житті декількох держав одночасно.

  3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права концепціями визначений об’єкт цих злочинів – суспільні відносини з приводу здійснення їх суб’єктом правомірної інформаційної діяльності щодо предмета – комп’ютерної інформації.

  4. Наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо необхідності разом із речами матеріального світу визнавати предметом злочину й інші матеріальні утворення, зокрема, комп’ютерну інформацію.
    Інформаці́йна дія́льність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави
    Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.
    Матеріалі́зм - один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне - вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів.
    На підставі цього обґрунтовується висновок про те, що предмет є обов’язковою ознакою всіх складів аналізованих злочинів, яка поряд з деякими іншими дає можливість відмежовувати ці посягання від суміжних. Аргументована доцільність визнати предметом цих посягань виключно комп’ютерну інформацію – відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді.

  5. Комплексно охарактеризовані ознаки об’єктивної сторони складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Обґрунтована позиція про необхідність визнавати знаряддя вчинення цих злочинів (ними завжди виступає комп’ютерна інформація) обов’язковою об’єктивною ознакою їхніх складів. Враховуючи, що різна комп’ютерна інформація виступає і предметом аналізованих злочинів, і знаряддям їх вчинення, проводиться розмежування зазначених ознак складів цих посягань.

  6. Обґрунтовані положення про доцільність декриміналізації необережних суспільно небезпечних діянь аналізованого виду, оскільки вони повністю охоплюються складами злочинів, що передбачені іншими кримінально-правовими заборонами (зокрема, ст. 367 КК). Зроблений висновок про безпідставність існування в кримінальному законі норм про відповідальність за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363 КК).

  7. Уперше запропонована кримінально-правова дефініція аналізованого виду посягань. Злочинами у сфері комп’ютерної інформації мають визнаватися лише умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на суспільні відносини щодо здійснення інформаційної діяльності стосовно комп’ютерної інформації, предметом і знаряддям вчинення яких є така інформація.

  8. Виявлені значні вади санкцій, передбачених за злочини у сфері комп’ютерної інформації (зокрема, види та розміри покарань, які ними встановлені, є недостатньо суворими, вони не узгоджені з реальним характером і ступенем суспільної небезпеки відповідних посягань; межі цих покарань визначені не зовсім виважено). З метою усунення очевидних недоліків уперше пропонується нова система санкцій за аналізовані посягання.

  9. Здійснений порівняльно-правовий аналіз кримінально-правових норм законодавства ФРН, Франції, Іспанії, Великої Британії та США, які передбачають відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також відповідних положень Модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД, низки рекомендацій Ради Європи з цих питань та Конвенції про кіберзлочинність, прийнятої 23 листопада 2001 р. у м. Будапешті. На цій підставі обґрунтований висновок щодо необхідності якнайшвидшої її ратифікації українським парламентом та імплементації положень цього міжнародно-правового документа у вітчизняне законодавство.

  10. З урахуванням результатів аналізу зарубіжного і міжнародно-правового досвіду протидії злочинам у сфері комп’ютерної інформації визначено основні шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України.
    Зако́нода́вство Украї́ни - сукупність чинних в Україні нормативно-правових актів.
    Зокрема, пропонується по-іншому сформулювати назву розділу XVI Особливої частини КК України, назви та диспозиції ст. 361 – 363 КК, внести зміни до ч. 3 ст. 190, ст. 200 та ст. 301 КК, а також доповнити кримінальний закон чотирма новими статтями, які б передбачали відповідальність за посягання аналізованого виду.

  11. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини. Для її втілення підготовлений законопроект “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації”, який направлений до Верховної Ради України.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в процесі дослідження висновки та конкретні пропозиції щодо змін і доповнень чинного кримінального законодавства, можуть бути використані: при вдосконаленні Кримінального кодексу України в частині, що передбачає відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації, а також за деякі інші посягання; для подальшого дослідження сутності та ознак злочинів у сфері комп’ютерної інформації; у правозастосовній діяльності; при викладанні Загальної та Особливої частин “Кримінального права України”.

Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із характером і ступенем суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації, об’єктивними і суб’єктивними ознаками їх складів, а також обґрунтування того, що розв’язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і кримінології.
Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.
Криміналіст (від лат. criminalis - той, що пов'язаний із злочином) - фахівець, до кола професійної діяльності якого належить практичне чи наукове вирішення питань кримінального права та/або криміналістики.


Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися, зокрема, на науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (27 – 28 жовтня 2000 р.,
м. Дніпропетровськ), науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня
2002 р., м. Київ), науковому семінарі переможців конкурсу № 5 в рамках Програми малих грантів Харківського центру вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (20 грудня 2001 р., м. Харків).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені у семи статтях (дві – у наукових журналах і п’ять – у збірниках наукових праць) та двох тезах виступу на конференціях. П’ять статей опубліковані у наукових фахових виданнях України.
Науковий журнал, академі́чний журна́л або науковий журнал, що рецензується або рецензований науковий журнал - журнал, в якому публікуються роботи із певної галузі академічної науки. Статті, що надсилаються до таких журналів, перед публікацією рецензуються незалежними фахівцями, які зазвичай, не входять до складу редакції журналу, а ведуть дослідження в областях, близьких до тематики статті.
В Україні наукове фахове видання - це періодичне або продовжуване видання (у тому числі - електронне), внесене до затвердженого Департаментом атестації кадрів МОН України (раніше це була компетенція ВАК України) переліку видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних досліджень на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук.


Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (329 найменувань) та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з них обсяг основного тексту – 198 сторінок, обсяг використаних джерел і додатків – 48 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається стан наукової розробки проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері комп’ютерної інформації, значущість цих проблем, обґрунтовується необхідність їх дослідження. Подається загальна характеристика дисертації, зокрема, визначені її мета і завдання, об’єкт і предмет, сформульовані положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення результатів дослідження.



Розділ 1 – “Суспільна небезпека злочинів у сфері комп’ютерної інформації” містить аналіз статистичних показників злочинності у сфері комп’ютерної інформації, обставин, що визначають її латентність, досліджуються та систематизуються фактори, що зумовлюють суспільну небезпеку цих посягань, міжнародний характер останніх.

Статистичні дані МВС України свідчать: у нашій країні поки що не виявлено значної кількості злочинів у сфері комп’ютерної інформації.

Украї́на (МФА: [ukrɑˈjinɑ]опис файлу) - держава у Східній Європі та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію.
Протягом 1997 – 2001 р. було зареєстровано 52 таких посягання. Проте сама по собі кількість злочинів далеко не завжди може визначати їх суспільну небезпеку. До того ж, необхідно враховувати той факт, що аналізовані посягання характеризуються надзвичайно високим ступенем латентності. Аналіз результатів окремих зарубіжних досліджень і матеріалів вітчизняної слідчої та судової практики надав змогу визначити основні чинники, які зумовлюють латентність злочинів у сфері комп’ютерної інформації, а саме: 1) потерпілі не повідомляють правоохоронні органи про те, що вони стали жертвами “комп’ютерних” злочинів, через небажання розголосу або через зневіру у можливість розкриття злочину;
Правоохоро́нні о́ргани - державні органи, що на підставі законодавства держави здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.
Судова практика - масив судових рішень, що створюється в процесі діяльності судових органів, перш за все судів вищих інстанцій. Залежно від правової системи, цей термін може позначати вторинне джерело права, пов'язане винятково з інтерпретаційно-правовою та правозастосовною судовою діяльністю (континентальна європейська традиція), або первинне джерело, що має характер судового прецеденту (англійська традиція).
2) наслідки цих злочинів відносять на рахунок збоїв у роботі комп’ютерних систем, телекомунікаційних мереж, програмного забезпечення;
Телекомунікаці́йна мере́жа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням
3) розглядають наслідки окремих “комп’ютерних” злочинів як шкоду, спричинену іншими видами суспільно небезпечних діянь.

Дисертант дійшов висновку, що характер суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації зумовлений насамперед важливістю їх об’єкта, а також великим розміром шкоди, яка потенційно може бути спричинена кожним із цих посягань.

Ступінь суспільної небезпеки аналізованих посягань визначається цінністю інформації, впливаючи на яку винний завдає шкоди об’єкту, а також психічним ставленням винного до наслідків свого діяння та мотивами, якими керується злочинець (очевидно, що корисливий мотив підвищує ступінь небезпеки вчиненого).

При дослідженні суспільної небезпеки злочинів у сфері комп’ютерної інформації необхідно враховувати, що останнім притаманний міжнародний характер, оскільки існує міжнародно-правовий акт щодо протидії аналізованим посяганням (Конвенція про кіберзлочинність 2001 р.); відповідальність за вчинення злочинів цього виду настає згідно з національним кримінальним законодавством; різні ознаки їх складів можуть проявлятися у суспільному житті декількох держав одночасно; ці злочини, на відміну від міжнародних, не посягають на мир, суверенітет держав, існування націй.

Розділ 2 – “Кримінально-правовий аналіз складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт злочинів” розглядається сутність і структура суспільних відносин, яким злочинами у сфері комп’ютерної інформації заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди.

Автор обґрунтовує висновок про невідповідність назви розділу XVI Особливої частини КК України сутності тих суспільних відносин, які дійсно є родовим об’єктом злочинів, передбачених відповідними статтями цього Кодексу. Основний зміст цих відносин полягає у здійсненні їх суб’єктами інформаційної діяльності щодо комп’ютерної інформації (тобто її створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження, використання, споживання, введення, копіювання, зчитування, знищення, реєстрації тощо) та обов’язку інших учасників відносин цьому не перешкоджати. Отже, родовим об’єктом аналізованих посягань слід визнавати суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації. Спираючись на зазначені висновки, дисертант пропонує викласти назву розділу XVI Особливої частини КК України у такій редакції: “Злочини у сфері комп’ютерної інформації”.

Основним безпосереднім об’єктом цих посягань необхідно вважати окремо взяті суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації, що виникли та існують з приводу здійснення певною особою (особами) інформаційної діяльності щодо комп’ютерної інформації, і яким заподіяна шкода даним конкретним злочином або які поставлені ним під загрозу заподіяння шкоди. Додатковим безпосереднім об’єктом цих злочинів є відносини власності щодо комп’ютерної інформації. Факультативним безпосереднім об’єктом аналізованих посягань можуть виступати ті суспільні відносини, у сфері яких здійснюється інформаційна діяльність щодо комп’ютерної інформації.

Підрозділ 2.2. “Предмет злочинів: проблеми кримінально-правової доктрини”. У цій частині дисертації здобувач наводить додаткові аргументи на користь того, що поряд із речами матеріального світу предметом злочину необхідно вважати й інші матеріальні утворення (зокрема, комп’ютерну інформацію), впливаючи на які винний завдає шкоди об’єкту чи створює небезпеку заподіяння такої шкоди.

Дисертант обґрунтовує доцільність визнавати предметом аналізованих злочинів виключно комп’ютерну інформацію. Чинне українське законодавство не містить визначення цього поняття, тому автор пропонує власну дефініцію комп’ютерної інформації – це відомості про оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, які представлені у формі даних, зафіксованих в електронному вигляді. Одним із видів комп’ютерної інформації є комп’ютерна програма. Це побудована за особливими правилами сукупність даних, що забезпечує функціонування та керування комп’ютерними системами і/або телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань. Призначення таких програм може бути різним, наприклад, запобігання протиправному впливу на комп’ютерну інформацію (програмні засоби захисту – ст. 363 КК) або, навпаки, здійснення несанкціонованих операцій із нею (наприклад, комп’ютерні віруси – ст. 361 КК).

Основною ознакою комп’ютерних вірусів є здатність “автономно”, без участі людини копіюватися в різні області пам’яті комп’ютера. Поняття “комп’ютерний вірус” за своїм обсягом не може охопити всі види програм, що призначені для несанкціонованих операцій з комп’ютерною інформацією, а тому дисертант пропонує використати у законі термінологічний зворот “шкідливі комп’ютерні програми”, зміст якого є більш об’ємним.

У підрозділі 2.3. “Об’єктивна сторона злочинів” досліджуються зовнішні ознаки складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації та механізм їх скоєння.

Особливість аналізованих посягань полягає в тому, що вони вчиняються у віртуальному середовищі. У ньому отримує свій прояв суспільно небезпечне діяння, починають проявлятися суспільно небезпечні наслідки.

Суспільно небезпечні наслідки - це передбачені кримінально-правовою нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, заподіяна злочинною дією чи бездіяльністю об'єкту посягання
Суспільно небезпечне діяння - юридично значиме діяння, яке контролюється свідомістю людини (вольове діяння) і яке заборонене законом.
Навіть знаряддя вчинення злочину (ними виступає комп’ютерна інформація, як правило, у вигляді програм) також є віртуальними. Їх необхідно відмежовувати від предмета злочину. Сутність механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації полягає в тому, що винний використовує одну комп’ютерну інформацію (знаряддя) для здійснення злочинного впливу на іншу комп’ютерну інформацію (предмет). Саме такий механізм надає цим посяганням виключної специфічності, яка, зокрема, зумовлює необхідність створення кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації.

У випадках, коли комп’ютерна інформація є лише предметом або лише знаряддям вчинення злочину, останній може кваліфікуватися за іншими статтями КК (ст. 109, 110, 111, 114, 132, 145, 163, 168, 176, 177, 182, 199, 215, 216, 224, 231, 232, 238, 259, 300, 301, 318, 328, 330, 358, 359, 381, 387, 422, 436 тощо).

Очевидно, що існують такі суспільно небезпечні діяння (вони, зокрема, передбачені у наведених вище статтях), і предметом, і знаряддям яких одночасно може бути різна комп’ютерна інформація. Проте не всі ці посягання можна віднести до категорії аналізованих злочинів, оскільки вони не завжди спрямовані проти суспільних відносин у сфері комп’ютерної інформації.

На думку дисертанта, при створенні статей розділу XVI Особливої частини КК України не було враховано особливостей механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації, внаслідок чого у формулюваннях аналізованих норм існує значна кількість недоліків та протиріч. Так, суспільно небезпечні наслідки у вигляді перекручення чи знищення носіїв комп’ютерної інформації (ст. 361 КК) та викрадення, перекручення, знищення технічних засобів захисту комп’ютерної інформації (ст. 363 КК) не можуть бути спричинені самим лише впливом на комп’ютерну інформацію. До того ж, носії комп’ютерної інформації і технічні засоби її захисту вже захищені нормами про кримінальну відповідальність за злочини проти власності. Враховуючи зазначене, автор вважає зайвою вказівку на аналізовані суспільно небезпечні наслідки в текстах ст. 361, 363 КК. У ст. 362 КК не передбачена відповідальність за незаконне копіювання або перехоплення комп’ютерної інформації, при вчиненні яких остання не вибуває з володіння власника. Тому здобувач пропонує внести зміни до ст. 362 КК, аби криміналізувати зазначені суспільно небезпечні дії. Незаконне обернення комп’ютерної інформації на користь винного або інших осіб, а так само її знищення чи пошкодження, вчинене шляхом безпосереднього впливу на її носій, на думку дисертанта, має оцінюватися як злочин проти власності (його предметом виступатиме певний носій, на якому матеріалізована комп’ютерна інформація, а розмір шкоди визначатиметься насамперед з огляду на вартість комп’ютерної інформації).

У даному підрозділі досліджуються також об’єктивні ознаки шахрайства, вчиненого шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК) та використання підроблених документів (електронних) на переказ чи платіжних карток (ст. 200 КК). Обґрунтовується необхідність віднесення цих посягань до злочинів у сфері комп’ютерної інформації, оскільки їх основна сутність зводиться до введення, зміни, пошкодження, знищення чи блокування комп’ютерної інформації у комп’ютерній системі чи телекомунікаційній мережі, чи іншого втручання в процес обробки комп’ютерної інформації, що вплинуло на результати такої обробки та завдало матеріальної шкоди іншій особі, з метою отримання незаконної вигоди.

Ба́нківська платі́жна ка́ртка - виготовлена згідно зі стандартом ISO/IEC 7810 ID-1 формату із спеціального стійкого до механічних пошкоджень пластику пластина стандартних розмірів 54x86x0,76мм, яка використовується для ідентифікації її користувача(власника), для способу фіксації інформації і як аналог платіжних засобів.
Майнова́ шко́да - зменшення майнової сфери особи (учасника правовідносин, потерпілого) внаслідок пошкодження чи знищення її майна або внаслідок порушень її особистих немайнових прав.

У результаті аналізу понятійного апарата, який використовується при формулюванні


ст. 361 – 363, 200 та ч. 3 ст. 190 КК, виявлено його значні вади. Основними з них є застарілість і неузгодженість термінів, використання різних термінів для позначення одного й того самого поняття, а також використання таких термінів, які не вживаються у сфері відповідних спеціальних знань.

У підрозділі 2.4. “Суб’єктивні ознаки злочинів” аналізуються питання, пов’язані із суб’єктом та суб’єктивною стороною злочинів у сфері комп’ютерної інформації.

Деякі з цих злочинів можуть вчинятися лише спеціальним суб’єктом. Це – привласнення комп’ютерної інформації (особа, якій ця інформація була ввірена або перебувала у її віданні), заволодіння нею шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (службова особа), а також порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (особа, яка відповідає за їх експлуатацію). Суб’єкт інших посягань – загальний.

На думку автора, вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації особами, які відповідають за експлуатацію комп’ютерних систем і телекомунікаційних мереж (адміністраторами цих систем та мереж) вимагає встановлення посиленої кримінальної відповідальності. Із цією метою пропонується доповнити відповідні статті (за виключенням ст. 363 КК) такою особливо кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину адміністратором комп’ютерної системи чи телекомунікаційної мережі.

Дослідження ознак суб’єктивної сторони злочинів у сфері комп’ютерної інформації свідчить: з необережності може вчинятися лише посягання, передбачене ст. 363 КК. Якщо воно вчиняється умисно, кваліфікація має здійснюватися за ст. 361 КК або 362 КК. Проте останні не передбачають відповідальності за копіювання комп’ютерної інформації та істотне порушення роботи автоматизованих електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), їх систем чи комп’ютерних мереж.

Електро́нна обчи́слювальна маши́на (скорочено ЕОМ) - загальна назва для обчислювальних машин, що є електронними (починаючи з перших лампових машин, включаючи напівпровідникові тощо) на відміну від електромеханічних (на електричних реле тощо) та механічних обчислювальних машин.
Тому порушення правил експлуатації автоматизованих ЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до незаконного копіювання комп’ютерної інформації або істотного порушення роботи таких машин, їх систем чи комп’ютерних мереж, незалежно від форми вини доводиться кваліфікувати за ст. 363 КК.

Дисертант de lege ferenda обґрунтовує доцільність визнавати злочинами у сфері комп’ютерної інформації лише умисні посягання. Подібні діяння, вчинені через необережність, мають кваліфікуватися за іншими кримінально-правовими нормами, зокрема ст. 367 КК.

Підрозділ 2.5. “Аналіз кримінально-правових санкцій” містить обґрунтування висновку про те, що санкціям, передбаченим за злочини у сфері комп’ютерної інформації, притаманна низка вад. Так, для них характерним є різний ступінь впливу однієї й тієї ж самої кваліфікуючої ознаки на збільшення розміру покарання. Відсутня будь-яка система у встановленні розміру штрафів (це покарання міститься у шести санкціях із десяти). Співвідношення ступеня тяжкості певних злочинів у сфері комп’ютерної інформації, ознаки яких охоплюються основними і кваліфікованими складами, характеризується суперечливістю. Наприклад, ст. 361 і 362 КК: на рівні основних складів більш небезпечним є посягання, передбачене ч. 1 ст. 363 КК, а на рівні кваліфікованих складів це співвідношення змінюється – ч. 2 ст. 362 КК передбачає більш небезпечний злочин.

Дисертант пропонує нову систему санкцій за злочини у сфері комп’ютерної інформації, яка розроблена з урахуванням обґрунтованого висновку про те, що найефективнішим основним покаранням за вчинення посягань, ознаки яких охоплюються простими складами аналізованих злочинів, є штраф, що має призначатися разом із додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.


1   2   3


Скачати 305.74 Kb.

  • Практичне значення одержаних результатів.
  • Особистий внесок здобувача
  • Апробація результатів дослідження
  • Публікації.
  • ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У вступі
  • Розділ 1 – “Суспільна небезпека злочинів у сфері комп’ютерної інформації”
  • Розділ 2 – “Кримінально-правовий аналіз складів злочинів у сфері комп’ютерної інформації”
  • “Предмет злочинів: проблеми кримінально-правової доктрини”.
  • “Об’єктивна сторона злочинів”
  • “Суб’єктивні ознаки злочинів”
  • “Аналіз кримінально-правових санкцій”