Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Центр пам’яткознавства крайня ольга Олексіївна

Скачати 308.45 Kb.

Центр пам’яткознавства крайня ольга Олексіївна




Скачати 308.45 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації25.03.2017
Розмір308.45 Kb.
ТипАвтореферат
1   2   3

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК “Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991–2011 рр.” № 0109U007403 держреєстрації.

Об’єктом дослідження є Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир з ХVI ст. до початку ХХ ст. як пам’ятка історії та архітектури і церковно-релігійний комплекс.

Предметом дослідження є ґенеза Флорівського (Вознесенського) жіночого монастиря, еволюція його архітектурно-розпланувального простору, культурні, соціально-економічні і суспільно-політичні підвалини змін у житті Флорівського (Вознесенського) монастиря, роль культових споруд в архітектурному ансамблі і сакральному просторі обителі, поховальний комплекс, нерухомі і рухомі пам’ятки, існуюча релігійна спадщина.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури, феномену серед київських чернечих осередків, діючого з пізнього середньовіччя безперервно зі збереженням традиційних форм існування у модернізованому оточенні.
Ку́льтова спору́да - споруда або комплекс споруд для культових, релігійних потреб (відправ служб, читання молитов і звернень до Бога), служіння Богу.
Архітектурний ансамбль (від фр. ensemble - цілісність, зв'язність, єдність) - "гармонійна єдність просторової композиції будівель, інженерних споруд, творів монументального живопису, скульптури і садово-паркового мистецтва ".
Пі́знє Середньові́ччя - термін, використовуваний істориками для опису періоду європейської історії в XIV-XVI століттях.
Мета диктує наступні дослідницькі завдання:

  • проаналізувати рівень вивчення теми в історіографії, стан та інформативні можливості джерельної бази і її наукове освоєння;

  • визначити, спираючись на джерела, основні історичні етапи функціонування обителі;

  • дослідити ґенезу Флорівського (Вознесенського) монастиря у паралельному ретроспективному огляді функціонування інших жіночих обителей Києва;

  • з’ясувати чинники формування архітектурного комплексу Флорівського (Вознесенського) монастиря;

  • розкрити соціально-економічні і політичні підвалини змін у житті Флорівського (Вознесенського) монастиря;

  • дослідити роль культових пам’яток у формуванні сакрального простору;

  • доповнити і поглибити вивчення некрополя монастиря;

  • узагальнити і систематизувати дані про пам’ятки архітектури в сучасному ансамблі монастиря;

  • висвітлити суспільну цінність об’єкту культурної спадщини з урахуванням комплексу пам’яток історії та культури, які зберігаються в музейних та архівних збірках й існуючої релігійної спадщини, що постійно оновлюється в умовах діючого монастиря

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від середини ХVI до початку ХХ ст.
Культу́рна спа́дщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності. 1963 року створена загальноєвропейська федерація Europa Nostra з метою популяризації і захисту культурної спадщини та природного середовища Європи.
, в межах яких за джерелами простежуються історичні та адміністративно-правові засади функціонування Подільського, Печерського жіночих монастирів і Флорівського (Вознесенського) монастиря після об’єднання чернечих громад, а також еволюція єдиного архітектурного комплексу.

Географічні межі роботи відповідають адміністративним кордонам Флорівського (Вознесенського) монастиря, Києва та його околиць у хронологічних межах дослідження.

Наукова новизна дисертації визначається метою, предметом, дослідницькими завданнями. Робота є першим, побудованим на широкій джерельній базі комплексним науковим дослідженням Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури ХVI – початку ХХ ст. В дослідженні розглянуто низку проблем, які ніколи не порушувались в історіографії або згадувалися побіжно: зв’язок виникнення і розвитку монастиря на Подолі з гідрогеологічними умовами місцевості, природно-ландшафтним середовищем, з будівельними програмами Печерського монастиря з часу підпорядкування Києво-Подільської жіночої обителі печерському архімандриту; специфіка патронату київських жіночих монастирів у ХVI–ХVIIІ ст.; зв’язок об’єднання вознесенської і флорівської жіночих громад з реформуванням монастирського життя в Російській імперії;
Росі́йська імпе́рія - держава, що виникла на основі земель колишнього Московського царства, цю назву вона дістала в процесі петровських реформ 1708–1721 рр, відомих також як «прорубування вікна в Європу».
вплив досвіду і традицій вознесенських черниць на різні аспекти життя Флорівської обителі; поповнення Флорівського монастиря черницями інших жіночих монастирів, відомих з козацьких часів і виключне його становище у ХІХ ст. як єдиної жіночої обителі, що залишилася в Києві майже до кінця цього століття; будівельно-ремонтні роботи, виконані на межі ХІХ – ХХ ст.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання результатів дослідження під час здійснення пам’яткоохоронних заходів, створення цілісної концепції регенерації архітектурно-планувальної структури комплексу як складової історичного середовища міста, у вирішенні питання внесення нових пам’яток, пов’язаних з історією монастиря в Державний реєстр нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини, для проведення археологічних розвідок, в музейній роботі.
Державний реєстр, Єдиний державний реєстр - автоматизована система обліку інформації про осіб, майно, документи, яка створюється та ведеться державою з метою реалізації своїх функцій.
Матеріали дослідження мають прислужитися складанню монографій з історії пам’яток релігійного і церковного життя, перш за все за темою, дотичною темі дослідження, а також для написання спеціальних та узагальнюючих праць з історії Церкви.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були представлені на 12-ти міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях “Могилянські читання” (Київ, 2001, 2002, 2006, 2010), “Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії” (Київ, 2006, 2007, 2008, 2010), “Чернігівські старожитності” (Чернігів, 2008) “Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (Київ, 2010, 2011), “Православ’я – цивілізаційний стрижень слов’янського світу” (Київ, 2011).

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Складається із вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків (198 стор.) списку використаних джерел і літератури (447 позиції на 62 стор.) шести додатків (20 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, окреслено методологічну основу, вказано на зв’язок з науковими темами, сформульовані мета, завдання, наукова новизна, практичне значення та повідомлено про апробацію результатів.

Розділ 1 – “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологічні засади дослідження” складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу історіографії, джерел і методологічній основі дослідження. В підрозділі 1.1. – “Історіографія теми”, праці істориків систематизовані за типологічно-хронологічним принципом та досліджуються на трьох етапах – дорадянському, радянському з виокремленням емігрантської історіографії, і сучасному. Встановлено, що на дорадянському етапі розвитку історичних студій на теренах України тема Флорівського (Вознесенського) монастиря піднімалась у контексті узагальнюючих праць церковного і світського напрямів кінця ХVIII ст. –початку ХІХ ст. Євгенія (Болховітінова), Амвросія (Орнатського) і М. Берлінського, яким наслідувала більшість авторів видань краєзнавчого й історико-статистичного характеру ХІХ ст.. Кращі екскурси краєзнавчого характеру у другій половині ХІХ ст. зробили Л. Похилевич і М. Закревський, які врахували дані опублікованих до 1860-х рр. джерел з ранньої історії Флорівського (Вознесенського) монастиря1.. Різні повідомлення добираються в рамках історичних, джерелознавчих, біографічних студій П.Г. Лебединцева, О.М. Лазаревського, М.І. Петрова, С.Т. Голубєва, М.І. Костомарова, В.Н. Перетца та ін.

Кінець ХІХ ст. ознаменувався появою одразу двох спеціальних досліджень з історії Флорівського (Вознесенського) монастиря – монографії М. Маліженовського, складеної на базі його ж кандидатської дисертації у Київській духовній академії й історико-статистичного опису обителі Ф.

Дисерта́ція (лат. dissertatio - твір, обговорення, розсуд, доповідь) - спеціально підготовлена наукова праця на правах рукопису, яку виконують для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня. В Україні розрізняють дисертацію для здобуття наукового ступеня кандидата наук (кандидатська дисертація) та доктора наук (докторська дисертація).
 Маніковським2, які вирізнялися критичним використанням набутків попередників і науковою новизною. Флорівському монастирю присвятив розділ дисертаційного дослідження по київських монастирях А. Саббатовський (1880), де вперше виокремлено тему некрополя обителі3.

Серед недоліків праць, виконаних на рівні церковно-історичних студій свого часу: висвітлення проблематики в рамках самодержавної ідеології, опис старожитностей і архітектурного ансамблю без поглибленого аналізу.

Радянська історіографія від початку була обмежена в історико-церковних дослідженнях антирелігійною ідеологією. Тема історії Флорівського (Вознесенського) монастиря ХХ ст. взагалі не підіймалася протягом всього ХХ ст. Певною мірою просунулися мистецтвознавчі студії, де в коло уваги фахівців потрапляли деякі твори гаптарства, хрести, ін. культові речі – М. Новицька (1927), О. Степанова (1928). В узагальнюючій праці П.П. Толочка з історичної топографії Києва (1972) був висвітлений матеріал, присвячений археологічним дослідженнями Киселівки, де згадується Флорівське кладовище на горі та перші знахідки, пов’язані саме з початком його функціонування. Значним поштовхом для відродження історико-церковних студій і розвитку пам’яткознавства стали ювілейні святкування 1500-річчя Києва (1982) і 1000-річчя введення християнства на Русі (1988), які до того ж проходили на тлі поступових змін ідеологічного курсу. Початок 80-х рр. ХХ ст. відмічено виходом одразу кількох робіт, де приділено увагу проблематиці, пов’язаній з історією та архітектурою Флорівського (Вознесенського) монастиря: дослідження плану Києва 1695 р. Г.В. Алфьоровою і В.О. Харламовим (1982) і довідника-каталогу “Памятники градостроительства и архитектуры УССР” (1983). Та, маємо констатувати, що тематика, основні напрями роботи українських вчених майже не змінилися.

Українська емігрантська течія історіографії, хронологічно відповідна радянському періоду, підтримала дослідження доби І. Мазепи, яка є необхідною ланкою у вивченні Флорівського (Вознесенського) монастиря. Так, в дисертаційній роботі використані статті В. Біднова4, І. Сойка5, а також робіт І. Борщака, М. Возняка, В. Січинського, О. Оглоблина.

Сучасний етап української історіографії, від початку 1990-х рр. характеризується швидким розгорненням тематики в історико-церковному напрямі, але поруч з глибокими дослідженнями з’являється маса літератури, яка тиражує очевидні помилки, по-більшості, через опосередкованість інформації. Базовими у підході до теми історії Флорівського (Вознесенського) монастиря як церковної установи стали монографії загального плану В.І. Ульяновського (1994), О.П. Крижанівського і С.М. Плохія (1994), В.В. Ластовського (2008). Найбільш дотичною темі дисертації в сучасних наукових студіях з історії архітектури є монографія О.В.

Історія архітектури - наука, що досліджує функціональний, конструктивний та естетичний розвиток архітектури в часі та просторі відповідно до соціальних потреб та науково-технічних умов.
 Сіткарьової “Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи”, де Вознесенському жіночому монастирю присвячено значну частину VI розділу6. Багато важливих фактів з історії цієї обителі містять й інші роботи О.В. Сіткарьової, побудовані на широкій джерельній базі. Історико-архітектурний напрям розвинутий також в статтях “Зводу пам’яток історії та культури України”. Кладбищенський комплекс вивчала в контексті загального дослідження київського некрополя Л. Проценко (1994, 1995). Суттєво живлять розвиток теми історико-археологічні студії: фундаментальна праця Г.Ю. Івакіна7, попередні результати археологічної експедиції на території колишнього Печерського Вознесенського жіночого монастиря (2005–2006), які висвітлені в статтях Г.Ю. Івакіна, С.А. Балакіна, Г.А. Козубовського, Л.В. Чміль та ін. Безпосередньо до теми Флорівського монастиря підійшла О. Крижанівська, яка уклала каталог матеріалів до початку ХХ ст.8 Гаптарська школа Флорівського (Вознесенського) монастиря досліджувалася в роботах Т.В. Кари-Васильєвої, ряді мистецтвознавчих статей9. Музейні предмети, що походять з Флорівського монастиря або історично з ним пов’язані потрапляли на сторінки каталогів10.

Однак при всьому розмаїтті дотичних студій в сучасній історіографії тема Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури представлена фрагментарно і досі не піддавалася комплексному дослідженню.

В підрозділі 1.2. – “Репрезентативність та інформаційний потенціал джерельної бази дослідження” – представлено сукупність різних видів і типів джерел, які були використані в роботі. Серед писемних джерел найбільш високим рівнем інформативності та ступенем достовірності вирізняються актові документи. Частина джерел з історії монастиря опублікована в ХІХ–ХХІ ст., передусім в АЗР, АЮЗР, Архіві ЮЗР, Трудах КДА, ПСЗР, збірці матеріалів для історичної топографії Києва, у роботах Є. Болховітінова, М. Закревського, рукописах А. Саббатовського, М. Маліженовського, в сучасних актових виданнях. Більш критичного ставлення потребують наративні джерела (літописи, хроніки, агіографічні твори, мемуари, подорожні записки).

Важливі документи ХVІ ст. для уточнення початкової історії Печерського жіночого монастиря опубліковані С.М. Каштановим11; використані редакції “грамоти Андрія Боголюбського” з додатків до дисертації Ю.М. Русакової (2008), публікації тестаментів, синодиків, тощо.

Однак більшість джерел не було введено в науковий обіг. В процесі дисертаційного дослідження опрацьовано, перш за все, фонди київських архівів: ЦДІАК України (ф.

Центра́льний держа́вний істори́чний архі́в Украї́ни, м. Ки́їв (ЦДІАК України) - одне з найдавніших архівосховищ України.
 127 – Київська духовна консисторія, ф. 128 – Києво-Печерська лавра; ф. 167 – Києво-Фроловський Вознесенський жіночий монастир, ф. КМФ-32 – Канцелярія західно-руських уніатських митрополитів, ф. 59 – Київська губернська канцелярія та ін.); ДАКО (ф. 41 – Київська губернська будівельна і дорожня комісія; ф. 42 – Київська губернська будівельна комісія при губернському правлінні, ф. Р-862 – Підвідділ з ліквідації майна релігійних установ при Київському губернському відділі соціального забезпечення (ЛИРУ); ДАК (ф. 19 – Тимчасовий комітет з благоустрою м. Києва при Київському губернському правлінні, ф. 163 – Київська міська управа (будівельний відділ);
Губернська канцелярія - виконавчий орган при губернаторові з забезпечення всієї секретарської роботи. Підпорядковувалася віце-губернатору, очолювалась управляючим. Спершу мала нескладну структуру, котра ускладнюється з 1809.
Київська губернія - колишні адміністративно-територіальні одиниці на території, що тепер входить до складу держави Україна. Охоплювали території давньої української етнографічної й історичної землі Верхнього Подніпров'я княжих та козацьких часів - Київщини.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Київська міська управа - орган місцевого самоврядування (1941) та допоміжна структурна одиниця комендатури (1942-1943) м. Києва часів нацистської окупації.
ІР НБУВ (ф. 160 – Київська духовна академія, ф. 175 – іменний фонд Ф.І. Тітова, ф. 285 – П.М. Попова, ф. 301 – Церковно-археологічний музей КДА та ін.). Залучено звіти Інноваційного центру НАН України щодо моніторингу геологічного середовища зон історичної забудови м.
Геологі́чне середо́вище (рос. геологическая среда, англ. geological environment, нім. geologische Umgebung f) - частина земної кори (гірські породи, ґрунти, донні відклади, підземні води тощо), яка взаємодіє з елементами ландшафту, атмосферою та поверхневими водами і може зазнавати впливу техногенної діяльності.
 Києва (1996–2001), які зберігаються у Науковій бібліотеці ІІННАНУ, матеріали Науково-технічного архіву Укрпроектреставрації. Крім того, використані матеріали архівних збірок Росії (РГАДА (Москва), ф. 124 – “Малороссийские дела”, ф. 18 – “Духовное ведомство”, ф. 248 – “Сенат и его учреждения” та ін, РГИА (СПб.), ф. 797 – “Канцелярия обер-прокурора Св. Синода”, Ф. 799 – “Хозяйственный комитет при Св. Синоде”; СПбИИ РАН, Ф. 68 – “Киевская казенная палата”) і Швеції (Nazionalmuseum, Stockholm, № NMH THC 9076 – Teckningar och grafik: hцjdpunkter I samlingarna).

У добірці й аналізі бази речових, зображальних джерел, перш за все, приділено увагу колекціям фондів НКПІКЗ, ЦДКФФА України. Предметом вивчення служили також збережені нерухомі пам’ятки Флорівського (Вознесенського) монастиря (будівлі, залишки некрополя)

Маємо констатувати, що ступінь документального забезпечення різних періодів існування обителі неоднорідний, проте джерельна база різноманітна і за браком писемних джерел дозволяє аналізувати об’єкт дослідження за речовими джерелами. Отже в цілому репрезентативність і інформаційна насиченість джерельної бази достатня для виконання поставлених у дисертації завдань і здійснення комплексного дослідження Флорівського (Вознесенського) монастиря.

В підрозділі 1.3. – “Теоретико-методологічні основи дисертації” зазначено, що робота має комплексний, міждисциплінарний характер, побудована на принципах історизму, об’єктивності, системності, з використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу та спеціальних методів – порівняльно-хронологічного, порівняльно-історичного, статистичного, методу історичної реконструкції, історичної герменевтики та семіотичного аналізу джерел, методу емпіричних досліджень, методу опитування.

Історична реконструкція - відтворення матеріальної й духовної культури тієї або іншої історичної епохи й регіону з використанням археологічних, образотворчих і письмових джерел.
Емпіричні дослідження - спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.
Семіóтика, або семіолóгія (від грец. σημειωτικός - такий, що має ознаки від грец. σημεῖον - знак, ознака, грец. σῆμα - знак) - наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика - це теорія знаків та знакових систем.


Розділ 2 “Жіночий монастир в ім’я святих мучеників Флора і Лавра (ХVI – початок ХVIІI ст.)” складається з трьох підрозділів.

В підрозділі 2.1. – “Проблема реконструкції початкового етапу існування монастиря” рання історія обителі аналізується в світлі даних геології, археології, церковно-адміністративних засад. Вказується, що поступальний розвиток Флорівської (Вознесенської) обителі був зумовлений, по-перше, її вигідним стратегічним розташуванням у ХVI ст. – поблизу київської замкової адміністрації у часи, коли її очолював відомий поборник православ’я К. Острозький; економічними чинниками – зокрема, близькістю головного центру торгівлі міста, з яким була пов’язана господарча діяльність монастиря. Наприкінці 50-х рр. ХVI ст. за правом надання князь Острозький записав монастир у пожиттєве, а з 1566 р.

Остро́г - місто обласного значення (з 1995 року) в Україні, центр Острозького району Рівненської області. Розташоване за 16 км від залізничної станції Острог на лінії Здолбунів - Шепетівка, за 47 км від Рівного.
за підтверджувальною грамотою короля Сигизмунда ІІ – у спадкове володіння родини Гулькевичів.

У підрозділі 2.2. – Флорівський монастир під урядом духовним Печерського архімандрита розібрано зміст запису 1642 р. печерського ченця Іоанна Богуша Гулькевича з відмовою від спадкових прав на монастир. На його підставі, а також документах з архіву західно-руських уніатських митрополитів доведено, що загроза зміни конфесійної приналежності жіночого Флорівського монастиря підштовхнула власника до рішення передати його під патронат печерського архімандрита.

Конфе́сія (лат. confessio - визнання) - особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.
При цьому монастир отримував економічну самостійність.

В підрозділі 2.3. – “Розвиток архітектурного ансамблю монастиря” розглядається у зв’язку з будівельними програмами Києво-Печерської лаври, з точки зору подібності композиційно-планувальних, стилістичних рішень в забудові Флорівського і Печерського Вознесенського жіночого монастирів, які з середини ХVII ст.

Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається
знаходилися в спільному підпорядкуванні. Враховуються також загальні містобудівні тенденції, історичне оточення Флорівської обителі, економічні чинники, соціально-політичні впливи.



Розділ 3“Києво-Печерський Вознесенський жіночий монастир. Причини й наслідки його переміщення на Поділ, у Флорівський монастир” складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 3.1. – “Соціально-історичний розвиток Печерського жіночого монастиря протягом ХVI – початку ХVIII ст.” суттєво поповнюються відомості про діяльність обителі завдяки новітнім джерелознавчим студіям. Доводиться існування цілком оформленої в адміністративному плані структури жіночого монастиря (з ігуменею і старицями) ще до фіксації власної назви обителі в наративному джерелі (тобто до середини ХVII ст.

Вла́сні на́зви, або оніми - індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів.
) на землі Печерського чоловічого монастиря, у підпорядкуванні його адміністрації.

В підрозділі 3.2. – “Розбудова архітектурного ансамбля обителі” порушуються питання локалізації кварталу черниць у ХVI ст. За наративними, картографічними, археологічними джерелами простежуються етапи формування архітектурного ансамблю Печерської жіночої обителі, який з початку ХVIІ – до 1705 р. (зведення останньої монастирської церкви) щонайменш чотири рази кардинально змінювався.

В підрозділі 3.3. – “Вознесенський Печерський монастир через призму пам’яток історії та культури” аналізується база рухомих і нерухомих пам’яток, яка дозволяє реконструювати окремі прогалини в історії обителі, надати уявлення про його архітектурно-планувальну структуру, композиційне рішення споруд. Уточнюється, зокрема, іконографія відбитку печатки з документів 1701 р. і паралельно розслідується походження іменування іноді жіночого Печерського монастиря “Покровським”, пов’язаним до того ж з історією зниклої реліквії – чудотворної Рудненської ікони Божої Матері. Фіксуються пам’ятки, що живлять біографічні студії. Особливу увагу приділено матеріалам колекції фондів Києво-Печерського заповідника, матеріалам, отриманим в результаті археологічних розкопок 2005–2006 рр. на колишній території розташування Печерської жіночої обителі.

В підрозділі 3.4. – “Питання переміщення громади Печерського Вознесенського монастиря на Києво-Поділ, до монастиря св.

Археоло́гія (грец. αρχαιος - стародавній, λογος - слово) - наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової), залізної доби і пізніших часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво тощо.
Вознесенський монастир у Києві на Печерську - втрачений монастирський комплекс, один із найвідоміших монастирів Києва, що існував зі XVI ст. до 1712.
 мчч. Флора і Лавра та початок співіснування черниць” – досліджуються соціально-політичні, економічні підстави проблеми. Підкреслюється внесок вознесенських черниць в розбудову ахітектурного ансамблю. Паралельне вивчення історії Київського Золотоверхо-Михайлівського жіночого монастиря показує, що фундація Печерської фортеці була не єдиною причиною виведення вознесенських черниць на Поділ. У той самий час також переміщені й михайлівські черниці з Верхнього Києва на Плоське, що вказує на початок реформаційних процесів в Церкві за часів Петра І. Зведення кам’яного Вознесенського собору на традиційному місці Флорівської головної церкви, яка постраждала під час пожежі 1718 р. ігуменя Марія Магдалина Мокієвська розпочала тільки після остаточного визначення Духовним регламентом 1721 р. нових умов монастирів. В період розбудови 20-х-40-х рр. ХVIII ст. межі обителі розширилися, що простежується за картографічними джерелами.

Розділ 4“Києво-Вознесенський Флорівський монастир у 2-й половині ХVIII – на початку ХХ ст.” включає чотири підрозділи.

В підрозділі 4.1. – “Функціонування і розбудова монастиря у 2-й половині ХVIII – на початку ХХ ст.” великий часовий відрізок розбивається на дві складові. За межу прийнятий початок ХІХ ст., коли сукупність подій суттєво вплинула на життя громади і стан архітектурного ансамблю монастиря. Це були наслідки секуляризації 1786 р., питання про бажане переміщення Флорівського (Вознесенського) монастиря на більш зручне місце (у 1804 р. як найбільш прийнятний варіант для переселення черниць розглядався Пустинно-Микільский монастир на Печерську), переведення у Флорівську обитель частини черниць скасованого Микільського Йорданського монастиря (1808) і пожежа (1811).

Відстежено розвиток архітектурного ансамблю на чотирьох основних етапах його розбудови: у 2-й половині ХVIII ст.; на початку ХІХ ст.; в середині ХІХ ст., на рубежі ХІХ–ХХ ст.

Відбулося розширення території у північному напрямку за рахунок приєднання ділянки Василівської, так званої козацької церкви, яка згоріла 1811 р. і прилеглого схилу з верхів’ям Киселівки. В південній частині архітектурного комплексу сформувався цілком самодостатній вузол, композиційним центром і домінантою якого став храм в ім’я Казанської ікони Божої Матері, з окремим в’їздом – економічною брамою, погостом, житловими і господарчими спорудами;

Каза́нська іко́на Бо́жої Ма́тері - одна з найбільших святинь Російської Православної Церкви. Казанська ікона Богородиці є однією з найвідоміших і найшанованих ікон Божої Матері теж на теренах Східної Європи.
північна ділянка мала чітко виражену квартальну житлову забудову і свою економічну браму з боку Житнього ринку. Історичне ядро кардинальних змін не зазнало.

В підрозділі 4.2. – “Культові споруди у сакральному просторі Флорівської обителі” – у підтримку нового напряму в українських історичних студіях вперше зафіксовані зміни посвят престолів у монастирських храмах на значному хронологічному відрізку – з ХVI до 1857 р. (до освячення останньої за часом зведення церкви). В результаті з’ясовано, що від однопрестольного храму сакральний простір Флорівського (Вознесенського) монастиря розвинувся на початок ХХ ст. до дванадцяти освячених вівтарів у п’яти церквах. В процесі дослідження проявилися можливості використання аналізу посвят для поглиблення розуміння суспільно-політичних процесів, рішення поточних завдань атрибуції музейних предметів, відновлення престолів у діючому монастирі.

В підрозділі 4.3. – “Формування меморіального кладбищенського комплексу в огорожі Флорівського монастиря” досліджено питання топографічної локалізації найстаріших цвинтарів на території обителі, якими визнаються ділянки біля трапезної церкви монастиря і в місці колишнього розташування погосту парафіяльної Василівської церкви;

Трапезна (лат. Refectorium, англ. Refectory) - столова кімната, найпаче у монастирях, школах-інтернатах та академічних установах. Одне з місць, де сьогодні найчастіше використовується цей термін - аспірантура семінарій.
підкреслено меморіальне значення некрополю Флорівського монастиря; зазначено, що за писемними джерелами з 25-ти ігумень за списком складеним у процесі дисертаційного дослідження 10 поховано на території обителі. Аналізуються також поминальні списки ігумень за двома синодиками Флорівського монастиря. Зібрані свідчення різного ступеня інформативності про осіб похованих на п’яти кладовищах обителі (біля кожної церкви), які подаються в додатку.

В підрозділі 4.4.“Культурна спадщина Флорівського монастиря” розглянута в комплексі рухомих, нерухомих пам’яток, приділено увагу існуючій релігійній спадщині, збереженим традиціям Флорівського монастиря. З урахуванням результатів проведеного дослідження подаються уточнені свідчення про культові і житлові будівлі збереженої частини ансамблю Флорівського монастиря вже як пам’яток архітектури національного значення. Запропоновано їх класифікацію за хронологічним принципом, з фіксацією відрізків найбільш інтенсивного будівництва. Проводиться огляд рухомої частини спадщини Флорівського монастиря в музейних і архівних зібраннях. Складені й систематизовані за групами збереження списки предметів, які були переміщені в Музейне містечко у 20-ті роки за старими інвентарними книгами.

ВИСНОВКИ

1. Стан наукової розробки теми свідчить про відсутність спеціальних праць комплексного характеру. У той же час різнопланова історіографія і багата джерельна база є цілком достатніми для вирішення поставлених в дисертації завдань і здійснення комплексного дослідження. В результаті проведеної дослідницької роботи вперше введено у науковий обіг ряд писемних, іконографічних джерел, уточнено атрибуцію частини маловідомих пам’яток.

2. З’ясовано, що Флорівський монастир знаходиться на делювіальних грунтах, у підошви природного останця (Замкової гори), на ділянці виходу на поверхню джерел, що тривалий час зумовлювало заболоченість майданчика майбутньої забудови, а в подальшому і по сьогодні несприятливо впливає на фундаменти споруд. Отже водонасиченість грунтів разом із розташуванням обителі у підошви Замкової гори, яка нагадує про себе небезпечними зсувами, складають несприятливі умови для розбудови архітектурного ансамблю. Тим не менш, вже до кінця ХVII cт. були випрацювані основні принципи функціонального зонування, які забезпечили повноту життєвого укладу в монастирі.

3. Визначено 5 основних етапів в історії обителі, пов’язаних з суттєвими змінами у її функціонуванні, що мали вплив на формування архітектурного ансамблю: 1 етап (50-ті рр. ХVI ст. – 1642 р.) – від часу, з якого простежується дійсна історія Флорівської обителі і фіксується назва посвяти його церкви до потрапляння під патронат Києво-Печерської лаври; 2 етап (1642–1720-ті рр.) – верхня межа співпадає з часом виходу Духовного регламенту, доповнень і роз’яснень до нього, коли визначилися умови функціонування об’єднаної Флорівсько-Вознесенської чернечої громади;

Точна верхня межа (верхня грань) і точна нижня межа (нижня грань) - узагальнення понять максимуму та мінімуму відповідно.
3 етап, (20-ті – 40-ві рр. XVIII ст.) – розбудова Вознесенського Флорівського монастиря ігуменями з печерських черниць, відповідний вплив на архітектурний ансамбль і посвяту головного храму обителі; 4 етап (2-а половина ХVIII ст. – початок ХІХ ст.) – характеризується змінами в архітектурному ансамблі, пов’язаними з фундаціями Нектарії Долгорукової, переведенням монастиря в підпорядкування Подільської протопопії 1771 р., секуляризацією 1786 р, появою планів перебудови і переміщення Флорівської обителі у більш зручне місце, пожежею 1811 р.; 5 етап (1812 р. – початок ХХ ст.), від повернення черниць після пожежі з Пустинно-Микільського монастиря на Поділ до реалізації останніх суттєвих будівельних проектів на території Флорівської обителі.

4. Простежено історичні паралелі в діяльності Подільської Флорівської, Печерської Вознесенської та інших жіночих обителей Києва, що підтвердило закономірність їхнього адміністративно-територіального підпорядкування в Середньовіччя начальникам чоловічих монастирів або власникам-мирянам. Встановлено, що з 2-ї половини ХVI ст. існувала цілком оформлена в адміністративному плані чернеча жіноча громада при Києво-Печерському монастирі і флоро-лаврська на Києво-Подолі – під патронатом родини Гулькевичів. Перехід Флорівського монастиря у 1642 р. з-під патронату Гулькевичів “під уряд духовний” печерського архімандрита відбувся у зв’язку з небезпекою його конфесійній приналежності.

5. Доведено, що динаміка розвитку архітектурного ансамблю Флорівського (Вознесенського) монастиря з середини ХVII ст. знаходилася у прямій залежності від будівельних програм Києво-Печерської лаври, як і Вознесенського жіночого монастиря, отже, компаративні студії дають достатньо певні результати. Основні чинники еволюції архітектурно-розпланувального простору – економічні, соціально-політичні, загальні містобудівні тенденції. Крім того, на процес розбудови впливали природно-ландшафтні умови і локальні катастрофи.

6. Визначено, що Флорівський (Вознесенський) монастир є унікальним історичним об’єктом, який зберіг з часів середньовіччя своє функціональне призначення як релігійного центру Києво-Подолу й архітектурно-просторове вирішення композиції історичного ядра комплексу. Складовою його культурної спадщини є спадщина Печерського жіночого монастиря, черниці якого були переселені на Поділ у 1711–1712 рр.

7. Досліджено роль культових споруд монастиря у формуванні сакрального простору через посвяти престолів, простежено утворення навколо храмів Флорівської обителі п’яти погостів, які складали на початок ХХ ст. кладбищенський комплекс. Визначено, що залишки кладовища на горі, яке діяло з 40-х рр. ХІХ ст., монастирського саду, частково досліджений археологами культурний шар складають на сьогодні автентичний об’єкт культурної спадщини і мають археологічну й історичну цінність.

8. У збереженій культурній спадщині монастиря виділено існуючу релігійну спадщину, потужний комплекс рухомих і нерухомих пам’яток. Запропоновано класифікацію пам’яток архітектури Флорівського монастиря з топографічною локалізацією споруд, яка систематизує і узагальнює зібраний матеріал за хронологічним принципом, враховуючи етапи найінтенсивнішого будівництва.
Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях
Монографія

1. Крайня О. О. Києво-Печерський жіночий монастир ХVI – початку ХVIІІ ст. і доля його пам’яток / О Крайня / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К. : Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, 2012. – 128 с.


У фахових виданнях:

2. Крайня О. О. Некрополь Києво-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря / О. О.

Фло́рівський, іноді Фроловський монасти́р - найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., знаходиться на Подолі. Обитель первісно названа на честь Святих Флора і Лавра, нині - Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир.
 Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб.
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України - Руська земля. У Х-XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному - на окреслення ядра політичної спільноти - Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього.
наук. праць. – Вип. 9. – К. : Віпол, 2003. – С. 36–66

3. Крайня О. О. Культурно-мистецька спадщина Києво-Вознесенського Флорівського монастиря / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 14. – К. : Віпол, 2005. – С. 65–80.

4. Крайня О. О. Нові матеріали до історії Вознесенського Печерського монастиря / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 21, спецвипуск 8: Печерська фортеця та Київський Арсенал: нові дослідження. – К. : Фенікс, НКПІКЗ, 2008. – С. 62–107.


Публікації, що додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:

5. Крайня О. О. Києво-Печерський Вознесенський монастир / О. О. Крайня // Могилянські читання 2000 року: Зб. наук. праць – К. : Унів-ке вид-во “Пульсари”, 2001. – С. 176–182.

6. Крайня О. О. “Візерунк цнот...” як історичне джерело до біографії архимантрита Єлисея Плетенецького / О. О.

Історичне джерело - це певна кількість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.
Єлисе́й Плетене́цький (в миру - Олександр Миха́йлович, за іншими даними - Томашевич) (між 1550 і 1554 - †29 жовтня 1624) - український і річпосполитський православний церковний, культурний і громадський діяч, просвітитель, письменник.
 Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 7. – К. : Віпол, 2002. – С. 105–108, 260–272 (текст)

7. Крайня О. О. Маловідоме видання лаврської друкарні – панегірик 1618 року архимандриту Єлисею Плетенецькому / О. О. Крайня // Могилянські читання 2001 року: Збірник наукових праць. – К. : Віпол, 2002. – 208 с. – С. 111–114.

8. Крайня О. О. Формування архітектурного комплексу Києво-Печерського жіночого монастиря (ХVII–ХVIII ст.) / О. О. Крайня // Могилянські читання 2005: Зб. наук. пр.: Монастирські комплекси в контексті християнської культури. – К.

Христия́нство (від грец. Χριστός - «помазанник», «Месія») - один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.
 : Фенікс, 2006. – С. 264–268.

9. Крайня О. О. М. Маліженовський та його дослідження з історії Свято-Вознсенського Флорівського монастиря / О. О. Крайня // Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії. Матеріали Четвертої Міжнародної наукової конференції (18-19 травня 2006 р.). – К.

Наукова конференція - форма організації наукової діяльності, при якій дослідники (не обов'язково вчені чи студенти) представляють і обговорюють свої роботи. Зазвичай заздалегідь (в інформаційному листі або стендовій оголошенні) повідомляється про тему, час і місце проведення конференції.
 : Фенікс, 2007. – С. 35–38.

10. Крайня О. О. Дослідження біографії ігумені Вознесенського печерського монастиря Марії Магдалини (Мазепи) професором В. Бідновим / О. Крайня // Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії. Матеріали П’ятої Міжнародної наукової конференції 2007 р. – К., 2008. – С. 21–26.

11. Крайня О. О. Функціонування архіву Києво-Печерської лаври в контексті розвитку архівної справи / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – К. : Фенікс, 2008. – С. 64–77.

12. Крайня О. О. Диссертационный фонд Киевской Духовной Академии в Институте рукописи Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского / О. О. Крайня // Труди Київської Духовної Академії. – 2009. – № 11: Ювілейний збірник, присвячений 20-річчю відродження Київських духовних шкіл. – С. 164–192.

13. Крайня О. О. Публікація найраніших документів з історії Вознесенського Флорівського монастиря у ХІХ ст. / О. О. Крайня // Болховітіновський щорічник 2008. – К. : НКПІКЗ, Фенікс, 2009. – С. 53–62.

14. Крайня О. О. Історія появи у Печерському дівочому монастирі чудотворного руднинського образу Богоматері як ключ до питання первісної назви обителі / О. Крайня // Чернігівські старожитності. Наук. зб. – Чернігів : КП “Видавництво “Чернігівські обереги”, 2008. – С. 157–159.

15. Крайня О. О. Марія Магдалина (Мазепа):джерелознавчий та історіографічний аспект / О. О. Крайня // Могилянські читаня. Збірник наукових праць. Мазепинська доба в культурі України / НКПІКЗ, Ред. рада В. М. Колпакова та ін. К. : Фенікс, 2010 – С. 48–54.

16. Крайня О. О. Джерела до історії трансформації архітектурно-розпланувальної структури Флорівського (Вознесенського) монастиря у 20–50-і роки XVIII ст. / О. О. Крайня // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць / О. М. Титова (відп. ред.), І. П. Бондаренко, Г. Ю. Івакін, Г. В. Самойленко й ін. / Науково-дослідний центр “Часи козацькі”, УТОПіК, історико-культурна асоціація Україна-Туреччина.

Науко́во-до́слідний і́нститут (НДІ) - самостійна установа, створена організовувати наукові дослідження та провадити дослідно-конструкторські роботи, різновид інституту.
– Вип. 19. – К., 2010. – С. 278–282.

17. Крайня О. О. Вкладний хрест черниці Афанасії (Горчакової) з колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника / О. О. Крайня // Могилянські читання 2010 року: Зб. наук. пр.: Проблеми збереження та вивчення музейних пам’яток. Сучасний стан, новітні технології, перспективи / Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник; Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. – К. : Пріоритети, 2011. – С. 87–93.

18. Крайня О. О. Монастирські кладовища як історико-культурна пам’ятка (на прикладі Києво-Флорівського монастиря) / О. О. Крайня // Православ’я – цивілізаційний стрижень слов’янського світу: Зб. наук. праць / Ред. колегія: П. П. Толочко (головний редактор), О. П. Моця (відповідальний редактор) та ін. – К. : Фенікс, 2011. – С. 114–117.

19. Крайня О. О. Земельні суперечки між козаками і Флорівським Вознесенським монастирем у ХVII–ХVIII ст. / О. О. Крайня // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць / О. М. Титова (відп. ред.), І. П. Бондаренко, Г. Ю. Івакін, Г. В. Самойленко й ін. / Науково-дослідний центр “Часи козацькі”, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Центр пам’яткознавства НАН України, Історико-культурна асоціація “Україна–Туреччина”. – К. : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. 1. – С. 380–384.

20. Крайня О. О. Книга св. Єфрема Сирина з колекції ІР НБУВ: атрибуція та історія рукопису / О. Крайня, Н. Сінкевич // Болховітіновський щорічник 2010 / Відповід. ред. К. Крайній. – К. : НКПІКЗ, 2011. – С. 160–171.

1   2   3


Скачати 308.45 Kb.