Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Демченко Н. І., старший викладач особливості особистісно-творчого компоненту професійно-педагогічної культури викладача вищої школи

Скачати 129.14 Kb.

Демченко Н. І., старший викладач особливості особистісно-творчого компоненту професійно-педагогічної культури викладача вищої школи




Скачати 129.14 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір129.14 Kb.

УДК 378.124:159.923

Демченко Н. І., старший викладач
ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТІСНО-ТВОРЧОГО КОМПОНЕНТУ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ
У статті розглянуто професійно-педагогічну культуру викладача вищої школи як інтегральну якість особистості педагога-професіонала, як умову і передумову ефективної педагогічної діяльності, як узагальнений показник професійної компетентності викладача і як мету професійного самовдосконалення.

Інтеграл - центральне поняття інтегрального числення, узагальнення поняття суми для функції, визначеній на континуумі.

Учи́тель/вчитель (педагог)- людина, яка навчає інших людей (своїх учнів), передає їм певні знання про життя. У вузькому розумінні - спеціаліст, який проводить навчальну та виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів.

Вища освіта Ви́ща осві́та - ступінь знань, що набуваються у вищих навчальних закладах (ВНЗ, вишах) на базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури.

Визначено, що професійно-педагогічна культура викладача вищої школи – це
спосіб творчої самореалізації особистості викладача в різноманітних видах педагогічної діяльності і спілкування, направленою на освоєння, передачу і створення педагогічних цінностей і технологій.

Ключові слова:культура, професійна діяльність, педагогічна діяльність, професійна культура, педагогічна культура, професійно-педагогічна культура, особистість, самосвідомість, педагогічне мислення, творчість.

Самоактуалізація (від лат. actualis - дійсний, справжній), самореалізація - прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається на роль головного мотиваційного фактора, на противагу біхевіоризму і фрейдизму, за якими поведінкою особистості рухають біологічні сили.

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).

Самосвідо́мість (англ. Self-consciousness, рос. Самосознание, нім. Selbstbewusstsein) - рефлекторна (відображувана) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення.

Особистість - відображення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального.

Професі́йна дія́льність - діяльність людини за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець. Функції професійної діяльності полягають у тому, щоб матеріально забезпечити робітника, який працює.


Постановка проблеми. Звернення до проблеми культури в педагогічних дослідженнях сьогодні є надзвичайно поширеним явищем, оскільки освіта є транслятором культури, і таким чином, впливає як на рівень загального розвитку, так і на професійне становлення особистості. Саме культурологічний підхід розглядає професійну культуру в контексті загальної культури. Реалізація культурологічного підходу, по-перше, сприяє збереженню та розвитку загальної культури, а по-друге, створює сприятливі умови для розвитку професійної культури, зокрема, педагогічної культури, в процесі діяльності викладача у вищому навчальному закладі.

Трансля́тор (англ. translator) - програма або технічний засіб, який виконує перетворення чи іншу обробку текстів програм.

Культуроло́гія - це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв 'язки та взаємовпливи. Культурологія порівняно молода наука і відома під такою назвою передусім у Східній Європі.

Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.

Однак, оскільки професійна діяльність викладача стає все більше зорієнтованою не тільки на відтворення культури, алей на її створення і трансляцію, ми пов’язуємо професійний розвиток педагога з його особистісним зростанням, із становленням педагога як цілісної особистості.

Трансляція (від старофр. translater, від лат. translatus, прикметник минулого часу від transferre - «передавати», «переносити», передача)

Фахіве́ць, спеціаліст, професіонал, майстер (англ. master, foreman, expert, нім. Fachmann) - людина, що володіє спеціальними знаннями й навичками в будь-якій галузі, що має спеціальність; людина, що добре знає будь-що, майстер своєї справи.

Відтво́рення - слово, яке, в залежності від контексту застосування набуває різних значень.

Забезпечення такого розвитку в процесі педагогічної діяльності викладача обумовлює необхідність аналізу особистісно-творчого компоненту професійно-педагогічної культури викладача вищої школи, як найважливішого феномена соціокультурної компетентності, що відображує цілісний професійний і особистісний розвиток педагога.

Необхідність - система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючи психолого-педагогічні дослідження О. В. Барабанщікова, Т. Ф. Білоусова, К. Д. Борича, Р. Брунера, Н. Є. Воробйова, C. Б.Єлканова, І. А. Зязюна, І. Ісаєва, В. А. Кан-Калика, Г. М. Кочетова, Н. В. Кузьміна, І. М. Моделя, Н. Г. Ничкало, Л. Троубриджа, В. Файнберга, В. Цифройнда та ін., слід зазначити, що професійно-педагогічна культура викладачапредставлена різними підходами до визначення її сутності, змісту, структури та функцій. Деякі вчені ототожнюють поняття «педагогічна культура» з поняттям «професіоналізм педагога». Б. Дьяченко визначає його як психолого-педагогічний феномен, який ґрунтується на педагогічній культурі й професійній самосвідомості, що являє собою складну діалектичну взаємодію педагогічного мислення, педагогічних здібностей, професійних знань і вмінь, індивідуально-особистісних характеристик педагога, які виявляються в його духовності, інтелігентності, гуманізмі й реалізуються в творчій педагогічній діяльності.

Здібності - індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Задатки - це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) - роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення.

Діале́ктика (грец. διαλεκτική - «мистецтво сперечатись», «міркувати») - метод філософії, що досліджує категорії розвитку.

Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

Гуманізм - ( лат. humanitas - «людяність», humanus - «людяний», homo - «людина») це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку.

Педагогіка Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.

Також слід зазначити, що аналіз професійно-педагогічної культури свідчіть о двох напрямках дослідження культури, а саме – культури суспільства та культури особистості, які між собою взаємопов’язані, розвивають та збагачують один одного. Тому, при розгляді професійно-педагогічної культури як елементу культури суспільства стає можливим вивчення педагогічних явищ і процесів в контексті педагогічних цінностей, технологій, рівнів і напрямів творчої самореалізації особистості.

Крім того, складність педагогічної діяльності проявляється в різноманітті її компонентів, в різноплановості взаємозв'язків між ними, а також між цими компонентами і зовнішнім середовищем.

Елеме́нт (лат. elementum - стихія, первинна речовина) - нерозкладний (у даній системі) компонент складних тіл, матеріальних систем, теоретичних побудов; будь-який об'єкт, пов'язаний певними відношеннями з іншими об'єктами в єдиний комплекс.

Компонент (англ. component, нім. Komponente f) - різновид, складова частина чогось.

Професійна діяльність викладача, безумовно, спрямована на творчу трансформацію нового знання, теорії або концепції, завдяки чому відбувається реалізація власних інтелектуальних можливостей, досвіду та відтворення певних цінностей.

Конце́пція (лат. conceptio - розуміння) - система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум.

Інтелектуал - людина розумової праці[Джерело?]. «Інтелектуалом» також називають[Хто?] освічену, начитану людину з високо розвиненим інтелектом[Джерело?].

Таким чином, можемо зробити висновок, що професійно-педагогічна культура – це сфера творчого застосування та прояву педагогічних здібностей особистості викладача.

Застосунок, застосовна програма або прикладна програма (англ. application, application software, app) - користувацька комп'ютерна програма, що дає змогу вирішувати конкретні прикладні задачі користувача.



Метою статті є дослідження особливостей особистісно-творчого компоненту, професійно-педагогічної культури викладача вищої школи.

Викладення основного матеріалу дослідження. Проблема культури завжди актуальна. Її досліджують філософи, політологи, соціологи, культурологи, психологи та педагоги. Культура – історично певний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, які виражені в типах і формах організації життя і діяльності людей, в їхніх взаємовідносинах, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.

Соціоло́гія (від лат. societas - «суспільство» та грец. λογος - «вчення», «знання», «наука») - наука про умови та процеси у суспільстві, а також їх дослідження. Соціологія постала з епохи Просвітництва як системно-критична наука соціального і зайняла проміжне місце між природничими та гуманітарними науками.

Політолог - професія, код її за класифікатором професій 2443.2; фахівець в галузі політології.

Психолог (др.-греч. ψυχή - душа; λόγος - знання) - це фахівець, який оцінює, діагностує і вивчає поведінку і розумові процеси (див. психологія). Деякі психологи, такі як клінічні та психологи-консультанти, піклуються про психічне здоров'я, соціальні або організаційні психологи проводять дослідження та надають психологічну допомогу.

Істо́рія (від дав.-гр. ἱστορία - оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле) або діє́пис - наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

Духовні цінності - це духовні уявлення, явища, поняття, вимоги, що притаманні людині, спільноті або науковому чи етичному вченню.

Виділяють три основних процеси культури:

  • трансляція (передача елементів культури від однієї людини до іншої);

  • реалізація (регулярне відтворення у вигляді стійкої конфігурації соціального життя);

  • асиміляція новизни («окультурення» того нового, що виникає в соціальному житті в силу прояву творчих можливостей людини та з інших причин).

Всі ці процеси сприяють прогресивним змінам у житті суспільства та служать механізмом трансляції в будь-якій сфері людського буття, особливо, в професійній діяльності.

Прогресиві́зм або прогреси́зм (лат. progressio) - течія або ідеологія, спрямована на пропаганду і здійснення соціальних і політичних реформ зверху, тобто урядом, і нерідко протиставляється консерватизму й традиціоналізму.

Механі́зм (грец. μηχανή mechané - машина) - система тіл, що призначена для перетворення руху одного або декількох тіл у потрібний рух інших тіл. Механізм складає основу більшості машин і застосовується в різноманітних технічних об'єктах.

Діяльність – основна форма активності людини та головна умова її розвитку. Аналізуючи характер взаємозв’язку діяльності та культури, необхідно зауважити, що не будь-яку діяльність і не будь-який її результат можна характеризувати як певний рівень культури.

Ана́ліз (від грец. αναλυσις - «розклад») - розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін чи аспектів. Метод дослідження, який вивчає предмет, уявно чи реально розчленовуючи його на складові елементи, як-от частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення, відтак розглядає кожен з виділених елементів окремо в межах єдиного цілого; протилежний метод - синтез.

Високий рівень культури діяльності визначається тим, що вона не тільки сприяє появі суспільно корисних продуктів, а й розвиває, вдосконалює саму особистість. Головна мета культурного розвитку особистості – реалізація творчих можливостей людини, набуття професіоналізму  [4].

Поняття «професійна культура», за Г. Баллом є ширшим порівняно із «культурою професійної праці», бо охоплює й низку якостей, передусім моральних, що їх гідні представники відповідних професій виявляють і за межами виконання своїх трудових функцій [2].

Представни́цтво 1 - правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана, або має право, вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Мораль - система формальних, у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда.

Аналізуючи суперечливий характер людської діяльності, треба зауважити, що професійна культура розглядається нами як певний ступінь оволодіння професією, як соціально-культурне явище, яке має складну структуру, котра включає предмет, засоби для вирішення професійних завдань і результат професійної діяльності. У дослідженнях багатьох педагогів та психологів висвітлюються проблеми структури, сутнісних характеристик особистості та її діяльності, окреслюються шляхи розвитку професійної культури особистості.

Так, зокрема, Е. Клементьєв зазначає, що професійна культура спеціаліста – «не мозаїка часткових культур», а процес розвитку цілісної особистісної культури, критеріями сформованості якої є взаємопов’язані між собою світогляд і методологічне мислення, в основі яких лежить «культурне» знання, що розвиває особистість, внаслідок чого саме знання слугує основою професійної культури [6].

Крите́рій (від лат. critērium, яке зводиться до грец. χριτήριον - здатність розрізнення; засіб судження, мірило, пов'язаного з грец. χρινω - розділяю, розрізняю) - мірило, вимоги, випробування для визначення або оцінки людини, предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

В. Правотворов вносить суттєве доповнення про те, що професійна культура є «найважливішою духовною якістю особистості, яка проявляється в здатності знаходити задоволення в процесі праці» [8].

Орга́зм (з грец. οργασμός оргазмос, від орган - «набухати», «мати хіть») - це фізіологічний стан, що виникає в момент завершення статевого акту чи інших сурогатних форм сексуальної активності та характеризується відчуттям найбільшого сексуального піднесення, поєднаного з відчуттям насолоди.

Дослідник також зазначає, що професійна культура спеціаліста – це системна якість, вихідними елементами якої є знання, практичні уміння й навички, власні соціальні якості, що характеризують ставлення особистості до світу соціальних цінностей.

На думку В. Семиченко, з-поміж компонентів професійної культури можна виділити наступні: формування наукового світогляду, оволодіння складними прийомами роботи, професіоналізація мислення, формування індивідуального стилю діяльності, оптимізація індивідуальної системи життєвих та професійних цінностей, засвоєння творчого підходу до вирішення пізнавальних і практичних завдань, формування стійкої професійної позиції тощо [9].

Індивідуалі́зм (фр. individualisme) Напрям в етиці, соціології, політиці, філософії, який, на противагу колективізму, розвиток особистості вважає метою і змістом історичного процесу. Риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективові і суспільству. І.

Практика (грец. πράξις «діяльність») - доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.

Соціа́льне (лат. socialis - товариський, громадський) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом для позначення характеристики однієї із сторін суспільного життя.

Науко́ва карти́на сві́ту (одне з основоположних понять в природознавстві) - особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції - певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.



Визначаючи особливості професійної культури на прикладі педагогічної діяльності, С. Батракова відзначає, що викладач є «суб’єктом і представником культури», а також, що «високого рівня майстерності вчитель досягає лише на основі педагогічної творчості» [3]. Тому, поняття професійної культури І. Ісаєв тлумачів, як: «Професійна культура  спосіб творчої самореалізації особистості викладача в різноманітних видах педагогічної діяльності та спілкування, спрямованих на освоєння, передачу та створення педагогічних цінностей і технологій» [5].

Аналізуючи особливості педагогічної діяльності, С.С. Вітвицька звертає увагу на наступний логічний ланцюжок: духовна культура - професійна культура-педагогічна культура [1].

Духо́вна культу́ра - складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Таким чином, опрацювання теоретичних положень сучасних дослідників, дають змогу погодитись з думкою С.С.

Тео́рія (від грец. θεωρία - розгляд, дослідження) - сукупність висновків, що відображає відносини і зв'язки між явищами реальності у вигляді інформаційноі моделі. Теорією стає гіпотеза, що має відтворюване підтвердження явищ та механізмів і дозволяє спостерігачу прогнозувати наслідки дій чи зміни стану об'єкта спостережень.

Дослі́дник - людина, яка веде дослідження, займається науковими дослідженнями, вивченням, спостереженням, аналізом чого-небудь, сприяє отриманню нових знань.

Вітвицької, яка підкреслює: "Виділення педагогічної культури, однієї з найважливіших складових суспільства, зумовлене специфікою педагогічної діяльності викладача, вчителя, спрямованої на формування особистості, здатної у майбутньому відтворювати і збагачувати культуру суспільства"[1].

Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, в якій найбільш повно відображені духовні й матеріальні цінності освіти та виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості та здійснення освітньо-виховного процесу.

Майбутнє - суб'єктивна з людського погляду й об'єктивна з погляду стороннього спостерігача часова категорія сприйняття реальності, яка характеризується комплексом явищ і подій, що не здійснились і не відбулися відносно об'єкта, який перебуває в більш ранньому часі.

Соціаліза́ція - комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільності. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства.

Вихова́ння - процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Матеріальні цінності - речі, що мають певну цінність у вигляді майна, предметів, товарів.

Історичний процес - зміна суспільних подій, пов’язаних між собою прямими або опосередкованими причинно-наслідковими зв’язками. Людська свідомість сприймає розподілену в часі зміну подій у ретроспективі та перспективі як ходу історії.

Іншими словами, педагогічна культура інтегрує історико-культурний педагогічний досвід і регулює сферу педагогічної взаємодії.

У культурно-історичному аспекті її розглядають як таку, що за змістом є світовим педагогічним досвідом, як зміну культурних епох і як історію педагогічної науки та освіти.

У соціально-педагогічному аспекті педагогічна культура постає як явище соціальне, як характеристика особливостей педагогічної взаємодії поколінь; її носіями і творцями є педагоги, батьки, громадські вихователі, педагогічні товариства.

Вихова́тель - людина, яка здійснює цілеспрямований виховний вплив на іншу особу. У вузькому значенні - особа, яка обіймає цю посаду в навчально-виховних закладах.

В аспекті діяльності педагогічних установ педагогічна культура досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя, особливостей педагогічної системи, як процес руху цієї системи до нового якісного статусу.

В індивідуально-особистісному аспекті її розглядають як прояв істотних властивостей особистості, професійної діяльності та спілкування педагога з учнями.

Професійно-педагогічна культура викладача - це частина педагогічної культури як суспільного явища. Різні підходи у дослідженні суті та змісту професійно-педагогічної культури розкривають її статичні та динамічні особливості, сукупності індивідуально-професійних якостей. Різноманіття підходів до пояснення феномена педагогічної культури дозволяє представити її як інтегральну якість особистості педагога-професіонала, як умову і передумову ефективної педагогічної діяльності, як узагальнений показник професійної компетентності викладача і як мету професійного самовдосконалення. Професійно-педагогічна культура — це узагальнювальна характеристика різноманітних видів педагогічної діяльності і педагогічного спілкування, що відображає закономірності розвитку потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, здібностей людини, що вибрала професію педагога, викладача.

Досить актуальною, на сьогоднішній час є проблема взаємовідношення особистості, культури та творчості. Аналіз наукових джерел свідчіть, що підходи до визначення творчості досить різноманітні. Так, на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки, все більше дослідників вважають, що творчість є специфічною здатністю кожної людини, яка може и повинна розвиватися. Разом з тим, стверджується, що творчість може бути не обов’язково створенням, вона може бути комбінацією вже відомих елементів і може розглядатися як продукт і результат діяльності особистості.

Сучасні наукові дослідження,досить ретельно, структурують види, ознаки, властивості та якості творчості.

Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

Серед багатьох класифікацій творчості виділимо поняття педагогічної творчості. Як зазначав Л. Рувинський, педагогічна творчість – здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати завдяки творчої уяві проблемні ситуації шкільного життя, проектувати розвиток особистості учня. На думку Р. Сульського, педагогічна творчість є організацією професійної діяльності вчителя, який на реально доступному рівні забезпечує розв’язання навчально-виховних завдань, безперервне зростання загальної і професійної культури педагога, його активної пошукової діяльності по підвищенню ефективності навчально-виховного процесу [9].

Ґрунтовний аналіз проблеми дослідження особливостей педагогічної творчості подано у працях багатьох дослідників: В. Андрєєв, О. Бодалев, Н. Кичук, Л. Лузіна, В. Рибалка та ін. розглядають педагогічні умови, шляхи та засоби формування творчої позиції особистості; Ю. Бабанський, В. Сластьонін, Г. Щукіна та ін. аналізують розвиток науково-педагогічного стилю мислення як першооснови становлення творчої особистості вчителя; Ю. Азаров, В. Загвязинський, І. Зязюн та ін. з’ясовували механізм мислення і педагогічної майстерності; Є. Клімов, В. Мерлін, Н. Петров, Я. Понаморьов, С. Сисоєва та ін. виділяють індивідуальний стиль діяльності особистості як найважливішої ознаки її творчого характеру [10].

Таким чином, співвідношення різних трактувань та підходів до вивчення педагогічної творчості,дає нам основу для твердження, що, по-перше, поняття педагогічної творчості та творчої педагогічної діяльності є тотожним, а по-друге, що існує тісний взаємозв’язок між індивідуально-особистісними особливостями викладача, розвитком загальної культури та його творчою педагогічною діяльністю.

Особливого значення набуває власне самосприйняття себе, своєї діяльності, здатність аналізувати свої дії, думки, емоції, які служать основою для самоконтролю та саморегуляції особистості, а також є умовою свідомого розвитку творчості у професійній діяльності викладача. Тільки поєднання та взаємодія пізнавальної, емоційної, вольової і мотиваційної сфер особистості викладача обумовлює успішний прояв творчої педагогічної діяльності. Так само, як і ефективність професійної діяльності викладача буде залежати не тільки від знань та вмінь самого педагога, а й від особливого типу мисленнєвої діяльності, яка проявляється у здатності педагогічно мислити. Розвинене педагогічне мислення, що забезпечує глибоке розуміння сенсу педагогічної інформації, переломлює знання і способи діяльності через призму власного індивідуального професійно-педагогічного досвіду і допомагає знаходити особистісний сенс професійної діяльності.

Крім цього, індивідуально-творчі якості особистості викладача вищої школи, безпосередньо, мають велике значення та впливають на особистість студента, якій є, одночасно, як об’єктом так і суб’єктом його професійної діяльності. Такі риси, як готовність до ризику, незалежність думок, критичність мислення, самобутність, сміливість уяви і думки, відчуття гумору та ін.

Критичне мислення Крити́чне ми́слення - (дав.-гр. κριτική τέχνη - «мистецтво аналізувати, судження») - це наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень. Головним чином йому притаманні такі властивості, як усвідомленість та самовдосконалення.

, якнайкраще характеризують творчу особистість викладача, розкривають її творчій потенціал, активну позицію(активне професійне самовиховання) та слугують рушійною силою, з погляду Е. В. Лузік, для інноваційних перетворень та спроможності змінювати навколишній світ і себе [7].

Стає очевидним, що особистісно-творчій компонент професійно-педагогічної культури викладача вищої школи полягає у процесі самореалізації індивідуальних, психологічних, інтелектуальних зусиль та здібностей особистості педагога. Освоюючи цінності педагогічної культури, особистість здатна перетворювати, інтерпретувати їх, що визначається як особистісними особливостями викладача, так і характером його науково-педагогічної діяльності.

Висновки

Аналіз психолого-педагогічної літератури, дослідження діяльності викладача, теоретичні узагальнення дозволяють зробити висновок про те, що особистісно-творчій компонент професійно-педагогічної культури – це творча самореалізація особистості викладача в різноманітних видах педагогічної діяльності і спілкування, які направлені на освоєння, передачу і створення педагогічних цінностей і технологій. Це сфера творчого застосування і прояву педагогічних здібностей, в які й викладач реалізує свої індивідуальні сили і опосередковує процес освоєння етичних, естетичних, правових і інших відносин, тобто особа, впливаючи на інших, творить себе, визначає свій власний розвиток, реалізовуючи себе в діяльності.

Формування інноваційного індивідуального стилю педагогічної діяльності, готовності до систематизації, узагальненню свого власного досвіду, а також досвіду своїх колег стає неодмінною характеристикою творчої діяльності викладача вищої школи.
Список використаних джерел:
1. Бабич М., Вітвицька С.С. Педагогічна культура викладача вищого навчальногозакладу // Модернізація вищої освіти в Україні та за кордоном: збірникнаукових праць / за заг. ред. д.п.н., проф. С. С. Вітвицької, к.п.н., доц.Н. М. Мирончук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – С. 77 – 80.

2. Балл Г. О. Категорія «культура особистості» в аналізігуманізації загальної професійної освіти.

Професі́йно-техні́чний навча́льний за́клад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

// Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень і перспективи: Зб. наук. праць / За ред. І. А. Зязюна і Н. Г.  Ничкало. – К., 2003. – С. 51– 61.

3. Батракова С. Н. Проблема самосознания учителя как «человека культуры» // Психология обучения: Дайджест российской и зарубежной прессы. – 2003. – № 2.– С. 9 – 13.

4. Болодурина Э. А. Теоретико-методологические предпосылки изучения и формирования профессиональной культуры студентов. // Педагогическое образование и наука. – 2007. – №4. – С.75 – 83.

5. Исаев И. Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – С. 208.

6. Клементьев Е. Д. Социально-философские аспекты образования // Вопросы философии. – 1984. – №11.

7. Лузік Е. В. Креативність як критерій якості підготовки фахівців профільних ВНЗ України // Вища освіта України. 2006. – № 3. – С. 76 – 82.

8. Правотворов В. А. Профессиональная культура специалиста и динамика ее формирования на етапе «вуз-производство» // Вестник Харьковского университета. – 1985.– №5. – С. 18 – 32.

9. Семиченко В. А. Пути повышения эффективности изучения психологии.- К.: Магістр-S. 1997. – С. 124.

10. Сисоєва С.О., Соколова І.В. Проблеми неперервної освіти: тезаурус наукового дослідження. К.: Видавничий Дім «ЕКМО», 2010. – С. 362.


Н. И. Демченко

ОСОБЕННОСТИ ЛИЧНОСТНО-ТВОРЧЕСКОГО КОМПОНЕНТА ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ ВЫСШЕЙ ШКОЛЫ

Резюме. В статье рассмотрена профессионально-педагогическая культура преподавателя высшей школы как интегральное качество личности педагога-профессионала, как условие и предпосылка эффективной педагогической деятельности, как обобщенный показатель профессиональной компетентности преподавателя и как цель профессионального самосовершенствования. Определено, что профессионально-педагогическая культура преподавателя высшей школы - это способ творческой самореализации личности преподавателя в разнообразных видах педагогической деятельности и общения, направленной на освоение, передачу и создание педагогических ценностей и технологий.

Ключевые слова: культура, профессиональная деятельность, педагогическая деятельность, профессиональная культура, педагогическая культура, профессионально-педагогическая культура, личность, самосознание, педагогическое мышление, творчество.
N. Demchenko

PECULIARITIES OF THE PERSONAL AND CREATIVE COMPONENT IN PROFESSIONAL AND PEDAGOGICAL CULTURE OF HIGH SCHOOL TEACHERS
Summary. The article deals with  vocational and pedagogical culture of the high school teacher  as an integral personal quality of the teacher-professional, as a condition and prerequisite for effective teaching activities, as a generalized indicator of the teacher`s professional competence and the goal of his or her professional self-improvement. It was determined that professional and pedagogical culture of the high school teacher  is a way of creative self-realization of an individual teacher in various kinds of educational activities and communication aimed at the development, transfer and creation of pedagogical values and technology.

Keywordsculture, professional activities, educational activities, professional culture, pedagogical culture, professional and pedagogical culture, identity, self-awareness, pedagogical thinking, creativity.



Скачати 129.14 Kb.

  • Ключові слова
  • Постановка проблеми.
  • Аналіз останніх досліджень і публікацій.
  • Метою статті
  • Список використаних джерел: 1. Бабич М., Вітвицька С.С. Педагогічна культура викладача вищого навчальногозакладу // Модернізація вищої освіти в Україні та за кордоном
  • Н. И. Демченко ОСОБЕННОСТИ ЛИЧНОСТНО-ТВОРЧЕСКОГО КОМПОНЕНТА ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ ВЫСШЕЙ ШКОЛЫ Резюме.