Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Державний стандарт з ім методика як наука Методи дослідження: Основні методи, допоміжні методи

Скачати 152.81 Kb.

Державний стандарт з ім методика як наука Методи дослідження: Основні методи, допоміжні методи




Скачати 152.81 Kb.
Дата конвертації28.05.2017
Розмір152.81 Kb.
ТипДержавний стандарт




ЛЕКЦІЯ 4. ЛІНГВОПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ

ІНОЗЕМНИХ МОВ

План

  1. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності та спілкування

  2. Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов

  3. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення

На попередніх лекціях ми розглядали:

Основні принципи сучасної освіти і зміни у навчанні іноземних мов.

Мо́влення - це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.



Ступені загальної середньої освіти у навчанні ІМ

Типи нових навчальних закладів

Державний стандарт з ІМ

Методика як наука

Методи дослідження: Основні методи, допоміжні методи

Зв’язок методики з іншими науками

ЛЕКЦІЯ 2.

Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.

Сер́едня осв́іта - система середніх шкіл, навчально-виховних закладів для молоді, що закінчила початкову школу, яка дає або загальну або професійну (спеціальну) освіту та право продовжувати навчання у вищих школах.

ПОНЯТТЯ “СИСТЕМА ТА ЇЇ ЗМІСТ”


Цілі навчання ІМ

Зміст навчання: мовна компетенція, мовленнєва компетенція, соціокультурна компетенція

Теми, ситуації, сфери спілкування

ЛЕКЦІЯ 3.

Комунікати́вна компете́нтність - здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми й віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями.

ЗМІСТ НАВЧАННЯ ІМ


Принципи навчання: загальнодидактичні, методичні

Методи навчання ІМ: демонстрація, пояснення, тренування

Етапи навчання: презентація, пояснення, тренування

Прийоми навчання ІМ

Засоби навчання: основні, допоміжні, для вчителя, для учні, технічні, нетехнічні

Комплекс для вчителя, комплекс для учня

Підручник і вимоги до нього

Технічні засоби навчання

Фонограма
1.

Тре́нінг (англ. training) - це запланований процес модифікації (зміни) відношення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчального досвіду з тим, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі.

Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності та спілкування
Діяльність – невід’ємна частина життя людини.

Діяльність людини в широкому розумінні – активна цілеспрямована взаємодії суб'єкта з середовищем.

Розумі́ння - психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту.

Діяльність предметна, інтелектуальна, мовленнєва.

Інтелектуал - людина розумової праці[Джерело?]. «Інтелектуалом» також називають[Хто?] освічену, начитану людину з високо розвиненим інтелектом[Джерело?].



Мовленнєва діяльність – активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовлен­нєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.

Мовленнєва діяльність може входити до іншої, значно ширшої діяльності (трудової, пізнавальної і т. п.).

Проте вона може бути й самостійною діяль­ністю, бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу називають комунікативно-пізнавальною.

Співвідношення поняття як мова, мовлення та мовленнєва діяльність.



Мова - це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполу­чення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людсь­кого колективу, засобом переробки і передачі інформації від покоління до поко­ління.

Колекти́в - cукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами, метою, проектом. Група людей, зв'язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо. За видом діяльності розрізняють трудові, навчальні, військові, спортивні, художньої самодіяльності та інші колективи.

Сема́нтика мовна (давніше семасіологія) - розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діахронному, іст. перекрої) слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), «значимий», з σημαίνω (семаіно), «значити, вказувати» та також від σήμα (сема), «знак, позначка, символ».

Си́нтаксис (дав.-гр. σύνταξις - "побудова, порядок, складання", від σύν - "з, разом" і ταξις - "впорядкування") - розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Логіка Ло́гіка (грец. λογιχη від грец. logos - слово, значення, думка, мова) - наука про закони і різновиди мислення, способи пізнання та умови істинності знань і суджень.

Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.



Мовлення - це застосування мови у процесі спілкування.

Мова як система - виключно суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов'язує кожного, хто нею користується, підпорядковуватися її законам.

Мовлення - індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене.

Мовленнєва діяльність суб'єкта включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації.

Розрізняють чотири основних види МД: аудіювання, говоріння, читання та письмо.

Характер (термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток»)- це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних якостей особистості, що виявляються у поведінці, діяльності та ставленні до людей, колективу, до себе, речей, роботи і тощо.

Суспі́льне (нім. gesellschaftlich, рос. общественное) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом.

Про́даж - це оплатна передача майна однією особою у власність іншій особі.

Застосунок, застосовна програма або прикладна програма (англ. application, application software, app) - користувацька комп'ютерна програма, що дає змогу вирішувати конкретні прикладні задачі користувача.

Письмо́ - знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних ідеографічних елементів двох вимірів для передачі інформації на відстані й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному суспільстві (кінець кам'яної доби).

У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, а при аудіюванні та читанні вона одержує мовленнєву інформацію, тобто сприймає і розуміє думки інших людей.

Говоріння та письмо називають продуктивними видами МД,

а аудіювання та читання - рецептивними.

Аудіювання і говоріння входять до усного мовлення. Їх об'єднує одна матеріальна основа - звукова система мови, ці види МД.

Читання і письмо входять до писемного мовлення. Їх матеріальною основою є графічна система мови.

Метою навчання іноземної мови у середніх навчальних закладах є спілкування мовою, що вивчається.

Гра́фіка (нім. Graphik, грец. graphikos «написаний») - вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого і чорного та менше, ніж у живописі, використання кольору.

Звукова система - висотна організація музичних звуків. Звукова система є матеріальним втіленням смислових відносин звуковисотної структури - ладу і строю, яка передбачає наявність ряду музичних звуків та їх визначених, зафіксованих співвідношень.

Сере́дня загальноосві́тня шко́ла - загальноосвітня школа, в якій учні здобувають середню освіту.



Спілкуваннясоціальний процес, в якому відбувається обмін діяльністю, способами діяльності, результатами діяльності, втіленими у матеріальну і духовну культуру.

Результат, пі́дсумок, (заст. ску́ток, вислід) - кінцевий наслідок послідовності дій. Можливі результати містять перевагу, незручність, вигоду, збитки, цінність і перемогу. Результат є етапом діяльності, коли визначено наявність переходу якості в кількість і кількості в якість.

Соціа́льне (лат. socialis - товариський, громадський) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом для позначення характеристики однієї із сторін суспільного життя.

Духо́вна культу́ра - складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Соціа́льний проце́с (рос.социальный процесс, англ. social process) - серія явищ чи взаємодій, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти.

Спілкування виступає як форма взаємодії суб'єктів і реалізує їх суспільно-комунікативну діяльність.

Мовленнєва діяльність має такі необхідні компоненти як мотив діяльності, її предмет, засоби та способи реалізації МД, продукт і результат.

Компонент (англ. component, нім. Komponente f) - різновид, складова частина чогось.



Мотив – комунікативно - пізнавальна або якась інша потреба, задовольнити яку можна лише шляхом мовленнєвої діяльності. мовлення, так, теж Вмотивованим має бути як приймання, так і породження висловлювання.

Предмет діяльності – основний елемент її змісту. Він може бути матеріальним та ідеальним. Предмет мовленнєвої діяльності є ідеальним - це думка як форма відображення предметів та явищ реальної дійсності. Висловлювання думки є метою продуктивних видів МД - говоріння і письма, мета рецептивних видів МД - аудіювання і читання - полягає у розумінні думок іншої людини.

Засіб існування, формування і вираження цієї думки є система мови, її фонетичні, лексичні та граматичні засоби.

Існува́ння (від екзистенція) - центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.

Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν - сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору) - словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.

Граматика Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα - «літера», «написання») - термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

В залежності від форм спілкування може бути три способи формуванні формулювання думки:

1) внутрішній (людина включається у рецепцію або думання);

2) зовнішній усний (людина включається у говоріння);

3) зовнішній письмовий (людина включається у спілкування з відсутнім партнером у письмовій формі).

Продуктом діяльності є форма, в яку вона втілюється.

Продукт говоріння та письма – висловлювання, текст (усний або письмовий),

Продукт аудіювання та читання є розуміння прослуханого або прочитаного тексту.

Результат мовленнєвої діяльності який може виражатися у реакції-відповіді людини (наприклад, почувши якусь новину, прочитавши твір тощо, людина радіє, сумує, залишається байдужою, плаче, сміється і т.п.).

Діяльність поділяється на певні одиниці.

Одиницею діяльності є дія, відповідно одиницею мовленнєвої діяльності є мовленнєва дія. Як правило, вони реалізуються на рівні судження, що виражається у формі речення. В рецептивних видах МД мовленнєвою дією виступає смислове рішення, умовивід.

Кожна мовленнєва дія спрямована на виконання окремого простого завдання.

У системі МД є три підсистеми дій, які співвідносяться з трьома сторо­нами мовлення –

- структурною (або граматичною),

- семантичною (або лексичною) та

- виражальною (або фонетичною для усної форми мовлення і

- графічною для письмової форми мовлення).

Систе́ма (від дав.-гр. σύστημα - «сполучення», «ціле», «з'єднання») - множина взаємопов'язаних елементів що утворюють єдине ціле, взаємодіють з середовищем та між собою, і мають мету.

Фонетика Фоне́тика (грец. φωνητικός - звуковий) - це розділ мовознавства, в якому вивчають звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності поєднання, фонетичні процеси, одиниці, засоби, ознаки.

Підсистеми дій МД створюють єдине нерозривне ціле, яке можна розділити лише умовно.

Для здійснення МД в цілому необхідно володіти окремими мовленнєвими діями так, щоб вони не відволікали довільну увагу учасників спілкування.

Необхідність - система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події.

У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення.

У процесі виконання того чи іншого виду мовленнєвої діяльності - мовленнєві уміння.
2. Проблема навичок та вмінь мовлення у навчанні іноземних мов
Навичкапсихічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкіс­тю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Раціональність (від лат. Ratio - розум) - термін у найширшому сенсі означає розумність, свідомість, протилежність ірраціональності. У більш вузкому значенні - характеристика знання з точки зору його відповідності деяким принципам мислення.

Навичка відображає факт призвичаєності до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматизовано, без істотної участі свідомості в її регулюванні.

У процесі навчання іноземної мови мовленнєві дії учнів мають бути доведені “до оптимального рівня досконалості”, що забезпечує спрямова­ність уваги людини при здійсненні МД лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає.

Щоб досягти рівня навички, мовленнєва дія має нaбyти таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруг швидкої втомлюваності.



Автоматизованість - передбачає

-певну швидкість виконання операцій, що входять до дії,

-її цілісність та плавність,

-а також послаблення напруженості.

Проте автоматизувати певну дію ще недостатньо.

Театральна лабораторія «ВідСутність» - зразковий художній колектив заснований в 2010 році за ініціативи Юрія Паскара в місті Рівне. Діє на базі Рівненського міського Палацу дітей та молоді.

Автоматиза́ція - один з напрямів науково-технічного прогресу, спрямований на застосування саморегульованих технічних засобів, економіко-математичних методів і систем керування, що звільняють людину від участі в процесах отримання, перетворення, передачі і використання енергії, матеріалів чи інформації, істотно зменшують міру цієї участі чи трудомісткість виконуваних операцій.

Її потрібно зробити сталою, стійкою до негативного впливу з боку інших автоматизованих дій.

Стійкість здатність навички до взаємодії, об’єднання різних труднощів, які досі долалися окремо. Так, відпрацювавши учнями окремо інтонаційну модель, що виражає наказ, та модель, що виражає прохання, слід запропонувати таку вправу, де будуть вживатися обидві моделі, щоб відповідна навичка набула стійкості.

Гнучкість навички. Її розглядають у двох планах:

1) як здатність включатися у новій ситуації;

2) як здатність функціонувати на новому мовленнєвому матеріалі.

Матеріа́л - речовина, або суміш речовин, первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу (основний матеріал), або які сприяють якимось діям. У останньому випадку уточнюють, що це допоміжний, чи витратний матеріал.

Це й дозволяє навичці функціонувати й яких ситуаціях мовлення та "переноситися" на будь-який мовленнєвий матеріал.

У процесі виконання того чи іншого виду МД формуються мовленнєві уміння.

Уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості певної діяльності (у нашому випадку - мовленнєвої).

Відповідно до основних видів МД відносять чотири основних уміння: --уміння говорити (в діалогічній та монологічній формі),

- уміння писати,

- уміння аудіювати

- уміння читати. Кожне уміння спирається на свою групу навичок, які синтезуються, функціонуючи в умінні.

Оптимальність - властивість, при якій забезпечується найбільша відповідність даному завданню, умовам тощо.

Си́нтез - процес з'єднання або об'єднання раніше розрізнених речей або понять в ціле або набір. Термін походить від грец. σύνθεση - поєднання, приміщення разом (σύν - з, разом і θεση - стан, місце). Синтез є способом зібрати ціле з функціональних частин як антипод аналізу - способу розібрати ціле на функціональні частини.



Продуктивні уміння - говоріння та письмо - складаються на ґрунті репродуктивних навичок:

-граматичних, тобто навичок вибору морфолого-синтаксичного оформлення одиниці усного або писемного мовлення;

-лексичних, тобто навичок вибору, сполучення та реалізації лексичної одиниці в усному і писемному мовленні;

- вимовних навичок говоріння, тобто навичок артикулювання та інтонування;

- каліграфічних та орфографічних навичок письма, тобто навичок графічного зображення мовлення та написання слів за правилами орфографії.

Репроду́кція (лат. re- префікс, що означає зворотню або повторну дію і лат. produco - створюю) - відтворення.

Орфогра́фія (грец. ὀρθογραφία, від ὀρθός - правильний і γράφω - писати) - історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови.



Рецептивні уміння - аудіювання та читання - складаються на ґрунті рецептивних навичок:

-граматичних, тобто навичок розпізнавання граматичних та прогнозування синтаксичних структур усного або писемного мовлення;

-лексичних, тобто навичок розпізнавання звукових або графічних образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння;

-слухових, тобто навичок сприймання та розпізнавання звуків, звукосполучень, інтонації в усному мовленні;

- перцептивних, тобто навичок сприймання та розпізнавання букв, буквосполучень, знаків пунктуації в писемному мовленні.

Сприйняття́, сприйма́ння (перцепція, від лат. perceptio) - пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Прогнозування - процес передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного, систематично оцінювана інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку обраного предмета чи явища в перспективі.

Розділо́ві зна́ки, або зна́ки пунктуа́ції - сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови, а служать засобом відображення тих ознак (сторін) писемної мови, які не можуть бути передані літерами та іншими писемними позначеннями - цифрами, знаками рівності, подібності тощо.



Етапи формування навички. Навички формуються поетапно. Щодо кількості етапів формування навичок існують різні точки зору.

Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається



Перший етап (орієнтовно-підготовчий): на цьому етапі учні знайомляться з новим мовним матеріалом - граматичним, лексичним, фонетичним, що пред'являється в ситуації або контексті, і виконують окремі мовленнєві (в окремих випадках - мовні) дії за зразком або правилом. Тут створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.

На другому етапі (стереотипно-ситуативному або стандартизуючому) має місце автоматизація дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на рівні фрази/речення (в окремих випадках - слова або словосполучення).

Аналог (від грец. analogos - відповідний): Об'єкт вивчення (явище, предмет, установка, схема чи пристрій), схожий (аналогічний) з певним об'єктом. Коли розв'язують техн. задачі, аналогія передбачає наявність певних однозначних співвідношень між характеристиками А.

Словосполучення - поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним.

Завдяки різноманітності ситуацій, на основі яких відбувається автоматизація, формується не лише така якість як автоматизованість, але й гнучкість.

На третьому етапі (варіююче-ситуативному) має місце подальша автоматизація дій учнів з новим мовленнєвим матеріалом на рівні понадфразової єдності. Новий матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, за чому формується така якість навички як стійкість, продовжується форму автоматизованості та гнучкості навички.


3. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення

Для оволодіння навичками і вміннями іншомовного мовлення потрібна науково обґрунтована система вправ.

З точки зору організації процесу засвоєння система вправ має забезпечити:

1) підбір необхідних вправ, що відповідають характеру певної навички певного вміння;

2) визначення необхідної послідовності вправ;

Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) - роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення.

3) розташування навчального матеріалу та співвідношення його компонентів;

4) систематичність/регулярність виконання певних вправ;

5) взаємозв'язок різних видів МД.



Вправа - це спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або їх удосконалення.

Структура вправи. Кожна вправа незалежно від її характеру має три- або чотирифазову структуру.

Перша фаза завдання,

Друга фаза зразок виконання,

Третя фаза виконання завдання,

Четверта фаза контроль (контроль з боку вчителя, взаємоконтроль або самоконтроль учнів).

Перша фаза дуже важлива, бо вона має містити мотив до виконання певної мовленнєвої дії/діяльності, ситуацію мовлення, ролі комунікантів (якщо вправа виконується у формі рольової гри) тощо.

Поряд з цим учневі слід пояснити, що він має зробити і як:

- усно чи письмово,

-в зошиті або на дошці,

-індивідуально, чи у парах,

-у групах чи командах.



Друга фаза вправи факультативна: вона може мати місце, якщо у зразку виконання є потреба, і може бути відсутньою.

Третя фаза - виконання завдання - і є власне вправою.

Четверта фаза - контроль - може співпадати у часі з виконанням, якщо відповідає один з учнів, або слідувати за виконанням.

Щоб підібрати необхідні вправи для різних компонентів системи, слід визна­чити типи і види вправ за певними критеріями, охарактеризувати їх та виявити їх відповідність для формування тих чи інших навичок або вмінь мовлення.

Крите́рій (від лат. critērium, яке зводиться до грец. χριτήριον - здатність розрізнення; засіб судження, мірило, пов'язаного з грец. χρινω - розділяю, розрізняю) - мірило, вимоги, випробування для визначення або оцінки людини, предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.



Типи вправ для навчання іноземної мови









Критерії

Типи вправ



l

Спрямованість вправи на прийом або видачу інформації

Рецептивні

Репродуктивні

Рецептивно-репродуктивні Продуктивні

Рецептивно-продуктивні






2

Комунікативність

Комунікативні (або мовленнєві)

Умовно-комунікативні (або умовно-овленнєві) Некомунікативні (або мовні)





3

Характер виконання

Усні

Письмові





4

Участь рідної мови

Одномовні

Двомовні (перекладні)






5

Функція у навчальному процесі

Тренувальні

Контрольні






6

Місце виконання

Класні

Домашні


Лабораторні


В рецептивних вправах учень сприймає вербальну інформацію через слуховий або зоровий канал, а потім тим чи іншим способом показує, що він впізнає, розрізняє звуки, графеми, граматичні структури і т.і.

Зоровий канал (лат. canalis opticus) - відносно короткий кістковий канал, який сполучає очницю з середньою черепною ямкою. Через нього проходять зоровий нерв (n. opticus, II пара черепно-мозкових нервів, несе інформацію від сітківки в головний мозок), очна артерія (a. ophtalmica, перша велика гілка внутрішньої сонної артерії; кровопостачає око і навколишні структури)

, розуміє усне чи писемне висловлювання.

В репродуктивних вправах учень відтворює повністю або із змінами сприй­нятий ним навчальний матеріал (звук, слово, речення, текст). Всі репродуктивні вправи фактично є рецептивно-репродуктивними, бо учень спочатку сприймає певну вербальну інформацію від учителя, диктора або з підручника, а вже потім репродукує її повністю або частково.

Підру́чник (калька з пол. podręcznik) - книжка, у якій системно викладено інформацію з певної галузі знань і яку використовують в системі освіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання. Різновид навчального видання.

У продуктивних вправах учень самостійно породжує висловлювання різних рівнів (від рівня речення до рівня тексту) в усній або письмовій формі. Якщо продукуванню усного чи писемного висловлювання передує сприймання і розуміння тексту, то вправа - рецептивно-продуктивна.

Розглянемо типи вправ за критерієм "комунікативність".



Комунікативні вправи розглядаються як спеціально організована форма спілкування, коли учень реалізує акт мовленнєвої діяльності іноземною мовою, що вивчається.

В умовно-комунікативних вправах передбачаються мовленнєві дії учнів у ситуативних умовах.

Основні визначальні якості даного типу вправ –

- наявність мовленнєвого завдання (з'ясувати щось, дати комусь пораду, висловити зацікавлення і т.п.) і

-ситуативності. Якщо одна з цих двох ознак відсутня, вправу не можна віднести до умовно-комунікативних.

В некомунікативних вправах учні виконують дії з мовним матеріалом поза ситуацією мовлення, зосереджуючи увагу лише на формі.

Приклади завдань до некомунікативних, умовно-комунікативних та комунікативних вправ.

Напишіть по одному запитанню до кожного речення, починаючи їх словами, що подані в дужках.

(В учня немає ніякого мовленнєвого завдання: він ставить запитання до відомої інформації, вся його увага зосереджена на формі - порядку слів у питальному реченні, вживанні допоміжного дієслова в разі потреби;

Комунікативність - сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

Питання - форма думки, виражена в мові пропозицією, яку виголошують або пишуть, коли хочуть що-небудь запитати, тобто отримати інформацію, що цікавить. В українській мові, якщо питання виголошують, то використовують питальну інтонацію, а якщо пишуть, то в кінці ставлять знак питання і використовують питальні частки: чи, не… чи, що, як, чи що, то хіба, невже, що якщо, а, так, правда, чи не так, так, але ж, чи не так, вірно; питальні займенникові слова: хто, що, який, який, чий, який, скільки, як, де, куди, звідки, коли, чому, навіщо, наскільки. За допомогою цих засобів будь-яка непитальна пропозиція може стати питанням або перезапитом. Задаючи питання зазвичай чекаємо відповіді. Виняток становить лише риторичне питання, на яке відповідь не потрібна.

ситуація мовлення відсутня. Висновок: вправа некомунікативна).



а) Прочитай записку, яку написали тобі батьки (у записці прохання полити квіти, підмести підлогу, вимити посуд, погодувати кота й собаку).

б) Батьки повернулися додому. Скажи їм, що ти виконав те, про що вони тебе просили.

(Учень одержує два мовленнєвих завдання - спочатку прочитати записку і зрозуміти її, а потім доповісти батькам про виконання їх прохання. Увага учня розподіляється між змістом та формою. Створено ситуацію мовлення, яку мож­на навіть інсценувати. Проте всі речення, що їх говорить учень, побудовані за однаковим зразком, вправа має тренувальний характер. Висновок: вправа умовно-комунікативна).



Сьогодні у нас гості з англомовних країн. Познайомтесь один з одним. Розпитайте, з якої саме країни приїхав гість, з якого міста, якої він / вона національності та ким він/вона збирається стати в майбутньому.

Майбутнє - суб'єктивна з людського погляду й об'єктивна з погляду стороннього спостерігача часова категорія сприйняття реальності, яка характеризується комплексом явищ і подій, що не здійснились і не відбулися відносно об'єкта, який перебуває в більш ранньому часі.

Націона́льність - приналежність особи до нації, держави або народу. Поняття «національність» може мати різноманітні значення: юридично-правове, політичне, етнологічне, культурологічне, повсякденно-побутове тощо.

(Створена вчителем ситуація моделює реальну ситуацію зустрічі українсь­ких та зарубіжних школярів, що мотивує використання іноземної мови з метою спілкування. Обидва партнери мають справжнє мовленнєве завдання - дізна­тися якомога більше один про одного. Продукт мовлення - діалог-розпитуван­ня. Висновок: вправа комунікативна).

Отже у системі вправ основне місце мають посідати умовно-комунікативні та комунікативні вправи.

Некомунікативні вправи посідають підлегле місце.

В системах вправ для навчання рецептивних видів МД – аудіювання та читання - переважатимуть рецептивні типи вправ;

Для навчання продуктивних видів МД - говоріння і письма — вправи мають таку послідовність: рецептивно-репродуктивні продуктивні вправи.

Послідо́вність - функція визначена на множині натуральних чисел яка набуває значення на об'єктах довільної природи. f : N → X \,\rightarrow \,\!X} .



Систематизація вправ. Розрізняють

загальну систему вправ для навчання спілкування іноземною мовою, що охоплює усі види МД і знаходить своє матеріальне втілення у підручнику;

системи вправ для оволодіння навичками і вміннями аудіювання та говоріння, читання і письма;

підсистеми вправ для формування "технічних навичок" (техніка читання і техніка письма), мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь у певному виді МД, всередині яких розрізняють ще

групи вправ, спрямованих на оволодіння конкретними навичками (наприклад, лексичними, орфографічними та ін.) та окремими вміннями (наприклад, обмінюватись репліками).

комплекс вправ, яке різні автори тлумачать по-різному.

Ми будемо вживати цей термін стосовно конкретного мовного або мовленнєвого матеріалу (наприклад, комплекс вправ на засвоєння майбутнього часу і т. п.).



Загальна система вправ для навчання спілкування іноземною мовою


А1а - група вправ для формування слухових навичок аудіювання (фонематичного та інтонаційного слуху);

А1б - група вправ для формування лексичних навичок аудіювання;

А1в - група вправ для формування граматичних навичок аудіювання;

А2а - група вправ, що готують учнів до аудіювання текстів;

А2б - група вправ з аудіювання текстів;

Г1а - група вправ для формування вимовних (артикуляційних та інтонацій­них) навичок говоріння;

Г1б - група вправ для формування лексичних навичок говоріння;

Г1в - група вправ для формування граматичних навичок говоріння;

Г2а - група вправ для оволодіння діалогічними єдностями;

Г2б - група вправ для оволодіння мікродіалогами;

Г2в — група вправ для оволодіння різними типами діалогу;

Г3а — група вправ на з'єднання речень у понадфразову єдність;

Г3б — група вправ для оволодіння мікромонологами;

Г3в — група вправ для оволодіння різними типами монологу;

Ч1а — група вправ на впізнавання та розрізнення графем;

Ч1б — група вправ на встановлення та реалізацію графемно-фонемних відповідностей;

Ч2а — група вправ для формування лексичних навичок читання;

42б — група вправ для формування граматичних навичок читання;

Ч3а — група вправ, що готують учнів до читання текстів;

Ч3б — група вправ з навчання читання текстів;

П1а — група вправ для формування каліграфічних навичок письма;

П1б — група вправ для формування орфографічних навичок письма;

П2а - група вправ для формування лексичних навичок письма;

П2б - група вправ для сформування граматичних навичок письма;

П3а - група вправ для оволодіння писемним висловлюванням на рівні понадфразової єдності;



П3б - група вправ для оволодіння писемним висловлюванням на рівні тексту.


Скачати 152.81 Kb.