Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Додатки 3,4,5 Глушков Віктор Михайлович 24 1923, Ростов-на-Дону — 30 1982, Москва, похований у Києві

Додатки 3,4,5 Глушков Віктор Михайлович 24 1923, Ростов-на-Дону — 30 1982, Москва, похований у Києві




Дата конвертації16.03.2017
Розмір89.3 Kb.

Додатки 3,4,5

Глушков Віктор Михайлович
24.8.1923, Ростов-на-Дону — 30.1.1982, Москва, похований у Києві


d:\вчитель року\картинки\глушков\glushkov.jpg

 

Основоположник інформаційних технологій в Україні, засновник і директор Інституту кібернетики АН УРСР (1962-1982), віце-президент Академії наук УРСР (1962-1982), академік АН УРСР (1961) і АН СРСР (1964), лауреат Ленінської премії (1964), Державних премій СРСР (1968, 1977), Державної премії УРСР (1970).

1943 року став студентом теплотехнічного факультету Новочеркаського політехнічного інституту. На четвертому році навчання екстерном здав екзамени за чотири роки університетського курсу математики та фізики (майже 50 екзаменів!) і став студентом п'ятого курсу математичного факультету Ростовського університету. У 1948 році В. М. Глушков паралельно закінчив ці два вищих учбових заклади і отримав дипломи про вищу технічну та вищу математичну освіту. У 1948–1956 роках — асистент, доцент, завідувач кафедри теоретичної механіки Уральського лісотехнічного інституту (м. Свердловськ, нині м. Єкатеринбург, Російська Федерація).



 

d:\вчитель року\картинки\глушков\mir1_m.jpg

 

Мир-1 — машина
для інженерних розрахунків


З 1956 р. у Києві: спочатку завідувач лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики АН УРСР, колектив якої раніше під керівництвом академіка С. О. Лебедєва створив першу в континентальній Європі Малу електронно-лічильну машину "МЭСМ", а потім директор Обчислювального центру АН УРСР (1957), організованого на базі цієї лабораторії. У 1962 році Обчислювальний центр реорганізовано в Інститут кібернетики АН УССР, директором якого В. М. Глушков залишався до кінця життя. В цьому Інституті під його науковим керівництвом було розроблено ЕОМ "Киев" і першу в Україні та колишньому СРСР напівпровідникову керуючу машину широкого призначення "Днепр". Попередниками персональних комп'ютерів стали машини для інженерних розрахунків "Промінь" (1963), "Мир-1" (1966), "Мир-2" (1969), у яких було реалізовано запропоновану В. М. Глушковим ідею ступеневого мікропрограмного управління.

Опублікував низку новаторських праць у галузі вищої алгебри, теорії автоматів, теорії ЕОМ, економічної кібернетики, теорії автоматизованих систем управління та систем штучного інтелекту. Розв’язав узагальнену п’яту проблему Гільберта. Серед вагомих результатів Віктора Михайловича — створення загальної теорії цифрових автоматів та дискретних перетворювачів, розроблення обчислювальних машин з інтерпретацією алгоритмічних мов високого рівня. З його ім’ям пов’язане впровадження обчислювальних машин та відкриття принципово нового макроконвеєрного способу організації обчислень, розроблення національної мережі обчислювальних центрів, створення засобів інтелектуалізації кібернетичних пристроїв. Спільно з учнями розробив математичну теорію проектування обчислювальних систем, першу автоматизовану систему керування «Львів». Створив наукову школу в галузі теоретичної кібернетики. Ініційовані В. М. Глушковим у 60-і роки фундаментальні та прикладні дослідження, в основу яких було покладено концепцію інтеграції математики, обчислювальної техніки та кібернетики, склали в сукупності те, що через 20 років отримало назву інформаційних технологій.

Під керівнцтвом Віктора Михайловича в 1974 р. Головною редакцією «Української радянської енциклопедії» видано першу в світі «Енциклопедію кібернетики» в 2-х томах. Його книги "Синтез цифровых автоматов", "Введение в теорию самосовершенствующихся систем", "Основы безбумажной информатики" та ряд інших стали науковими бестселерами.

Заснований В. М. Глушковим Інститут кібернетики сьогодні носить його ім'я.



Джерела інформації:

  • e-Енциклопедія історії України

  • International Charity Foundation for History and Development of Computer Science and Technique 


Лебедєв Сергій Олексійович
2.11.1902, Нижній Новгород — 3.7.1974, Москва

 

d:\вчитель року\картинки\лебедєв\lebedev.jpg

Засновник вітчизняної обчислювальної техніки, академік АН УРСР (1946), академік АН СРСР (1953), лауреат Ленінської премії (1966) та Державних премій СРСР (1950, 1969).

1928 року закінчив електротехнічний факультет Московського вищого технічного училища ім. М. Э. Баумана. Його дипломна робота, виконана під керівництвом видатного вченого К. А. Круга, була присвячена проблемі стабільності паралельної роботи електростанцій і мала наукове та прикладне значення.

Працював викладачем МВТУ ім. М. Э. Баумана i одночасно молодшим науковим спiвробiтником Всесоюзного електротехнiчного iнституту. Незабаром вiн очолив групу, а згодом i лабораторiю електричних мереж. У 1939 році С. О. Лебедєв захистив докторську дисертацiю, не маючи ступеня кандидата наук. В її основу була покладена розроблена ним теорiя штучної стiйкостi енергосистем.

Під час Великої Вітчизняної війни С. О. Лебедєв працював у оборонній промисловості, де створив систему стабілізації танкової гармати при прицілюванні та аналогову систему автоматичного самонаведення на ціль авіаційної торпеди. 1943 року він заснував у Московському енергетичному інституті кафедру релейного захисту та автоматизації енергосистем, яку очолював до 1948 р. У цей час ним закладено наукові та методичні основи підготовки інженерів-електриків, які спеціалізуються в галузі автоматичного управління такими складними об'єктами як електроенергетичні системи. Дослiдження в енергетицi, котрими займався С. О. Лебедєв, потребували великої кiлькостi обчислень i тому його iнтереси стали перемiщатися до автоматизацiї обчислень. У 1945 році ним було створено першу в країнi електронну аналогову обчислювальну машину для розв'язання систем звичайних диференцiйних рiвнянь, якi часто зустрiчаються в задачах, пов'язаних з енергетикою.



d:\вчитель року\картинки\лебедєв\mesm_m.jpg

 

"МЭСМ" — 
мала електронно-лiчильна машина


 

1946 року С. О. Лебедєва запрошено в Київ на посаду директора Інституту електротехнiки (з 1963 року Інститут електродинаміки АН УРСР). У тому ж роцi його обирають дiйсним членом Академiї. За першi два роки життя в Києвi вiн як би пiдбив пiдсумок своєї дiяльностi в галузi енергетики, завершивши її роботою (разом iз Л. В. Цукерником) по створенню пристроїв компаундування генераторiв електростанцiй, вiдзначеною Державною премiєю СРСР, а в наступнi три зробив основний внесок у вiтчизняну цифрову обчислювальну технiку — незалежно i паралельно з захiдними вченими розробив принципи побудови електронних обчислювальних машин iз зберiгаємою в пам'ятi програмою i реалiзував їх з колективом своєї лабораторiї в Малiй електронно-лiчильнiй машинi "МЭСМ" (1949-1951). Вона була реалізована на 3500 тріодах і 2500 діодах, займала приміщення 60 м2, споживала з електромережі 25 кВт. 

 

d:\вчитель року\картинки\лебедєв\lebedev_street.jpg

 

Будинок у Феофанії
(передмістя Києва) —
місце створення "МЭСМ"


У 1952-1953 роках "МЭСМ" була найбільш швидкодіючою (3 тис. операцій у хвилину) і практично єдиною в Європі машиною, що знаходилася в постійній експлуатації. На ній вирішувались найважливіші науково-технічні завдання у галузі термоядерних процесів (Я. Б. Зельдович), ракетно-космічної техніки (М. В. Келдиш, А. О. Дородніцин, О. А. Ляпунов), ліній електропередач (С. О. Лебедєв), механіки (Г. М. Савін), статистичного контролю якості (Б. В. Гнєденко).

Понад 20 років С. О. Лебедєв працював в Інституті точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР (у 1951 році — керівником лабораторії, з 1952 по 1974 рік — директором), де створив наукову школу в галузi суперкомп'ютерiв та спецiалiзованих обчислювальних машин для управління системами реального часу і обгрунтував основний напрям розвитку комп'ютерів цих класів — розпаралелювання обчислювального процесу. Пiд керiвництвом С. О. Лебедєва було розроблено та створено 15 типiв комп'ютерiв: від перших лампових, що виконували лише сотні та тисячі операцій у секунду, до швидкодіючих машин на інтегральних мікросхемах з продуктивністю в мільйони операцій у секунду. Серед них: БЭСМ-1 (1953), БЭСМ-2 (1959), БЭСМ-4 (1962), БЭСМ-6 (1967), а також обчислювальні комплекси М-40 і М-50 (1960), призначені для вирішення завдань протиракетної оборони. Комп'ютери серії БЭСМ (від БЭСМ-1 до БЭСМ-6) на час створення були кращими в класі універсальних електронних обчислювальних машин. При проектуванні БЭСМ-6 вперше було використано метод попереднього імітаційного моделювання роботи операційної системи майбутнього комп'ютера, що дозволило знайти ряд рішень з організації обчислювального процесу, які забезпечили небувале в історії комп'ютерної техніки довголіття БЭСМ-6 — вона випускалась упродовж 17 років.

Інститут точної механіки та обчислювальної техніки Російської академії наук сьогодні носить ім'я С. О. Лебедєва.

Джерело інформації: International Charity Foundation


for History and Development of Computer Science and Technique
 

Джон фон Нейман (1903-1957), американський математик, народився 3 грудня 1903 в Будапешті. Своїми надзвичайними здібностями ця людина стала виділятися дуже рано: у шість років він розмовляв давньогрецькою мовою, а у вісім освоїв основи вищої математики. Янош фон Нейман був старшим з трьох синів процвітаючого будапештського банкіра Макса фон Неймана. Пізніше, в Цюріху, Гамбурзі та Берліні, Яноша називали Йоганном, а після переїзду в США - Джоном. d:\вчитель року\картинки\фон нейман\200px-johnvonneumann-losalamos.jpg

В юні роки Янош займався вдома зі спеціально запрошеними педагогам, а у віці 10 років вступив до одного одного з найкращих навчальних закладів того часу - лютеранську гімназію. Ще в школі фон Нейман зацікавився математикою. Генія в фон Неймані розпізнав викладач математики Ласло Ратц. Він і допоміг йому розвинути його обдарування.

Нейман вніс значний внесок у розвиток багатьох областей математики. Нейману належить сувора математична формулювання принципів квантової механіки, зокрема її імовірнісна інтерпретація; його праця "Математичні основи квантової механіки" вважається класичним. У 1932 Нейман довів еквівалентність хвильової і матричної механіки. Дослідження підстав квантової механіки спонукало його до більш глибокого вивчення теорії операторів і створення теорії необмежених операторів.

У 1944 Нейман приєднався до групи мокли і Еккерта, зайнятої створенням машини ENIAC, в якості консультанта по математичним питань. Тим часом в групі почалася розробка нової моделі, EDVAC, яка, на відміну від попередньої, могла б зберігати програми у своїй внутрішній пам'яті.

У 1945 році була опублікована доповідь фон Неймана, в якому він намітив основні принципи побудови та компоненти сучасного комп'ютера. Ідеї, відображені в доповіді, розвивалися, і приблизно через рік з'явилася стаття "Попередній розгляд логічної конструкції електронного обчислювального пристрою". Тут важливо, що автори, відвернувшись від електронних ламп та електричних схем, зуміли змалювати, так би мовити, формальну організацію комп'ютера.

"Універсальна обчислювальна машина повинна містити кілька основних пристроїв: арифметики, пам'яті, управління і зв'язку з оператором. Ми хочемо, щоб після початку обчислень робота машини не залежала від оператора". "Необхідно, щоб машина могла запам'ятовувати деяким чином не тільки цифрову інформацію, необхідну для даного обчислення, але також і команди, що керують програмою, за допомогою якої повинні вироблятися ці обчислення".

"Якщо накази (команди) машині представити за допомогою числового коду і якщо машина зможе якимось чином відрізняти число від наказу (команди), то пам'ять можна використовувати для зберігання як чисел, так і наказів (команд)" (принцип збереженої програми).

"Крім пам'яті для наказів (команд), має існувати ще пристрій, здатний автоматично виконувати накази (команди), що зберігаються в пам'яті. Будемо називати цей пристрій керуючим".

"Оскільки наша машина є обчислювальної, в ній повинен бути арифметичний орган ... пристрій, здатний складати, віднімати, множити і ділити". "Нарешті, повинен існувати пристрій введення і виведення, за допомогою якого здійснюється зв'язок між оператором і машиною". Зазначалося також, що машина повинна працювати з двійковими числами, бути електронною, а не механічною і виконувати операції послідовно, одну за іншою.

Таким чином, фактично "за фон Нейманом" головне місце серед функцій, виконуваних комп'ютером, займають арифметичні і логічні операції. Для них передбачено арифметико-логічний пристрій. Управління його роботою - і взагалі всієї машини - здійснюється за допомогою пристрою управління. (Як правило, в комп'ютерах пристрій управління і арифметико-логічний пристрій об'єднані в єдиний блок - центральний процесор.) Роль сховища інформації виконує оперативна пам'ять. Тут зберігається інформація як для арифметико-логічного пристрою (дані), так і для пристрою управління (команди).

Після виходу цих робіт комп'ютер був визнаний об'єктом, що представляє науковий інтерес, причому незабаром комп'ютери, побудовані у відповідності з наведеними положеннями, стали називати "машинами фон Неймана".



Архітектурні принципи організації ЕОМ, зазначені Джоном фон Нейманом, довгий час залишалися майже незмінними, і лише в кінці 1970-х років в архітектурі супер-ЕОМ і матричних процесорів з'явилися відхилення від цих принципів.