Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Екологічне ландшафтознавство: об’єкт, предмет І завдання а. Мельник

Скачати 81.46 Kb.

Екологічне ландшафтознавство: об’єкт, предмет І завдання а. Мельник




Скачати 81.46 Kb.
Дата конвертації28.05.2017
Розмір81.46 Kb.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV

Серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 158–162 Ser.Geogr. 2004. №31. Р. 158–162
УДК 911.2.577
ЕКОЛОГІЧНЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО:

ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ
А. Мельник
Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Дорошенка, 41, м. Львів, 79000 Україна

Обґрунтовано концептуальні основи нового прикладного напрямку вчення про ландшафт – екологічне ландшафтознавство – суть якого полягає у застосуванні ланд­шафтознавчого підходу до вирішення екологічних проблем людини та поліпшення якості природного середовища загалом.

Іва́н Я́кович Франко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі - 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) - видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906).

Довкілля, або бюрократично навко́лишнє приро́дне середо́вище - всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети.

Показано, що об’єктом його дослідження мають бути ландшафти і природні територіальні комплекси локального рівня, а предметом – екологічні властивості і стани ландшафтних комплексів. Завдання екологічного ландшафтознавства вбачається у пізнанні ландшафтної організації території, вивченні антропогенних навантажень на ландшафти, оцінці їхніх екологічних умов і екологічного стану та розробленні заходів з оптимізації стану природного середовища.


Ключові слова: ландшафтознавство, природний територіальний комплекс, антропогенне навантаження, екологічні умови, екологічний стан.

Еколо́гія люди́ни - міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємозв'язку людини, популяції людей з довкіллям, вплив чинників навколишнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління, збереження і поліпшення здоров'я населення.

Наванта́ження антропоге́нне - ступінь прямого і опосередкованого впливу людей, господарства на природу в цілому та окремі її компоненти і елементи.

Приро́дний територіа́льний ко́мплекс (ПТК) - це територія, якій притаманна певна єдність природи, зумовлена спільним походженням та історією розвитку, своєрідність географічного положення і діючі в її межах сучасні процеси.


Становлення і розвиток ландшафтознавства, комплексного розділу фізичної географії, об’єктом якого є ландшафти і їхні морфологічні одиниці – природні територіальні комплекси (ПТК) локального рівня 17, 2, 13, завжди було пов’язано з практикою господарської діяльності людини, починаючи ще від праць В.В.

Фізи́чна геогра́фія - наука про природу та антропогенні зміни ландшафтної оболонки Землі, що є середовищем життєдіяльності людства та земної біоти загалом.

Доку­чаєва кінця ХІХ ст. Тому цілком закономірним після розроблення в 50–60 рр. основ теорії і методики вчення про ландшафти було становлення прикладного ландшафтознавства 6. Практична значимість ландшафтів щодо людини полягає у здатності їх виконувати різноманітні соціально-економічні функції, які можна об’єднати у дві великі групи – ресурсо- і середовищевідтворювальні [16].

Традиційна сфера прикладного ландшафтознавства була пов’язана з розробленням ландшафтних основ раціонального природокористування, використання тих чи інших ресурсів – земельних, лісових, водних та ін., районного планування і проектування, містобудування тощо. В результаті відбулося формування таких розділів прикладного ландшафтознавства, як агроландшафто­знавство, меліоративне ландшафтознавство, урболандшафтознавство та інші.

Не залишались поза увагою ландшафтознавців і середовищевідтворювальні функції ландшафту, розроблялись ландшафтні основи охорони природи та оптимізації природного середовища, що ґрунтуються на концепцій культурного і антропогенного ландшафтів [7].

Раціона́льне природокори́стування - використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Охоро́на приро́ди (рос. охрана природы; англ. nature protection, nature conservation; нім. Naturschutz m) - комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі.

У зв’язку з різким погіршенням якості природного середовища людини увага ландшафтознавців до питань збереження і відтворення середовища відтворювальних функцій ландшафтів у 90-х роках ХХ ст. значно посилилася.

________________________

© Мельник А., 2004

ЕКОЛОГІЧНЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО: ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ 159
Відбулося зародження і становлення нових прикладних напрямків ланд­шафтознавства екологічного спрямування, орієнтованих на вирішення екологічних проблем людини і поліпшення її таких екологічних умов, як ландшафтний моніторинг [11, 15], екогеохімія ландшафтів [5, 12] та ін.

Вивчення ландшафтознавцями окремих питань оптимізації природного середовища, пов’язаних з оцінкою ступеня антропогенної трансформованості ПТК [20], стійкості геосистем до антропогенних навантажень [4], аналізом небезпечних фізико-географічних процесів, забруднення ПТК та організацією їхнього моніторингу, послужило основою для розроблення інтегрованого екологічного напрямку прикладного ландшафтознавства – екологічного ландшафтознавства [14, 15], який сьогодні активно розвивається.

Екологічне ландшафтознавство можна визначити як напрям прикладного ландшафтознавства кінцевим завданням якого є вироблення наукових основ збереження і підтримання середовищевідтворювальних функцій ПТК. Суть його полягає у застосуванні ландшафтного підходу до вирішення екологічних проблем людини, поліпшення якості природного середовища загалом.

Теоретичною базою екологічного ландшафтознавства служить теорія ланд­шафтознавства, яка найбільш логічно і аргументовано викладена у працях А.Г. Іса­ченка [8], – з одного боку, та концептуальні основи прикладного ланд­шафтознавства і екологічної географії розроблені так само А.Г. Ісаченком [6, 9] – з другого.

У першому випадку особливої уваги, на нашу думку, заслуговують уявлення про: ландшафт як основну категорію природного територіального поділу і його морфологічну структуру; нерівнозначність чинників ландшафтотворення; антропо­генну модифікацію ландшафтів і їхніх морфологічних складових; стійкість ланд­шафтів до антропогенних навантажень та ін. Важливими положеннями прикладного ландшафтознавства й екологічної географії також є поняття про географічне середовище, культурний ландшафт, екологічний потенціал, екологічне нормування та ін.

Географі́чне середо́вище - частина земного простору, з яким людське суспільство перебуває в наш час[Коли?] у безпосередній взаємодії, тобто воно пов'язане з процесом життєдіяльності людей. Частина географічної оболонки, включена в сферу людської діяльності і складова необхідна умова існування суспільства.

Культурний ландшафт - географічний ландшафт, змінений цілеспрямованою раціональною діяльністю людини. Виникає на місці первісного природного або зміненого ландшафту географічного, в якому під впливом господарської діяльності сталися докорінні зміни морфологічної структури, зовнішнього вигляду, характеру зв'язків між компонентами, геохімічних та геофізичних процесів, стоку, ґрунтового зволоження, з'явилися нові високопродуктивні фітоценози тощо. Все разом узяте зумовило формування нової системи взаємозв'язків, відмінної від попередньої (вихідної).

Екологічне ландшафтознавство, претендуючи на самостійний науковий напрям, має спиратися на логічну теоретичну концепцію, що включає уявлення про об’єкт і предмет дослідження, систему спеціальних термінів і понять, мати чітку мету і конкретні завдання. Такою концепцією може бути еколого-ландшафтознавчий аналіз, який є варіантом ландшафтознавчого аналізу, орієнтованим на вирішення проблем, пов’язаних із станом природного середовища людини [14].

Еколого–ландшафтознавчий аналіз – це дослідження стану природного сере­довища людини, її екологічних умов і проблем на основі ландшафтознавчої методології, системного і екологічного підходу з метою збереження, відтворення і поліпшення екологічних властивостей ландшафтів.

Об’єктом екологічного ландшафтознавства, як і об’єктом ландшафтознавства загалом, слід вважати ландшафти і їхні морфологічні одиниці – місцевості, урочища і фації.

Важливим атрибутом екологічно–орієнтованого дослідження є уявлення про його суб’єкт. Як суб’єкт еколого-ландшафтознавчих досліджень ми схильні розглядати виключно людину з її екологічними потребами (багатоманітність суб’єкта, на нашу думку, властива для ландшафтно-екологічних досліджень, які пов’язані з ландшафтною екологією або екологією ландшафту).

Предметом географічного дослідження є властивості об’єкта. Відповідно предметом екологічного ландшафтознавства є ті властивості ПТК, які характеризують


160 А. Мельник

якість природного середовища життєдіяльності людини.

Ландша́фтна еколо́гія - розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів).

Життєдіяльність - сукупність процесів, які відбуваються у живому організмі, слугують підтримці в ньому життя та є проявами життя. Для життєдіяльності характерний обмін речовин.

Таким предметом можна вважати екологічні властивості і екологічні стани ПТК, що в свою чергу, є одним із аспектів стану ландшафтних комплексів. Екологічний стан ПТК – це сукупність екологічних сприятливих або несприятливих умов для людини, що формуються під впливом як природних, так і антропогенних чинників.

Характерною рисою екологічних досліджень є їхня оціночність, тобто оцінення стану середовища щодо суб’єкта. Цим визначається мета еколого-ландшафтознавчих досліджень: оцінити стан ландшафтних комплексів з погляду екологічних потреб людини, тобто сприятливості його для її життя і діяльності та розробити, в разі потреби, заходи, спрямовані на його оптимізацію.

Потре́ба - стан живого організму, людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь, залежність від об'єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою їхньої активності.

Екологічне ландшафтознавство, маючи прикладний напрямок, покликано вирішувати низку як загальнонаукових, так і практичних завдань. Оскільки на сьогодні в Україні не проведено суцільного ландшафтного картографування (виконано лише геологічне і ґрунтове знімання), то першим загальнонауковим завданням ландшафтознавчих досліджень екологічних проблем людини є вивчення ландшафтної структури території, пізнання генезису і властивостей ПТК різних рангів, їхня систематизація та оцінка природного екологічного потенціалу. Другим завданням еколого-ландшафтознавчих досліджень є вивчення антропогенних навантажень на природні територіальні комплекси і оцінення ступеня їхньої антропогенної модифікованості, враховуючи впливи як площинного (рільництво, лісівництво тощо), так і локального (лінійного і точкового) характеру (дороги, окремі промислові об’єкти). Центральним завданням є оцінення екологічних умов і екологічних станів ПТК та з’ясування ступеня сприятливості для життєдіяльності людини, а також виявлення тенденції змін екостанів. Конструктивним і завершальним завданням еколого-ландшафтознавчого аналізу є розроблення рекомендацій, спрямованих на поліпшення екологічних умов і екостанів ландшафтних комплексів.

Окремої уваги заслуговують питання зв’язку екологічного ландшафто­знавства з іншими спорідненими науковими напрямками. Насамперед слід звернути увагу на принципові відмінності між екологічним ландшафтознавством і ландшафтною екологією, або екологією ландшафту. Екологічне ландшафтознавство є напрямком ландшафтознавства, суть якого полягає в застосуванні ландшафтного підходу до вирішення екологічних проблем людини [14], ландшафтна екологія, або екологія ландшафту, розглядається як пограничний між ландшафтознавством і екологією науковий напрям, що ґрунтується на використанні екологічного підходу до вивчення взаємодій у ландшафті [3]. Отже, перший напрям є ландшафтознавчим за методом дослідження і екологічним (антропоорієнтованим) за кінцевими цілями, другий – екологічний за методом, підходом і ландшафтознавчим за кінцевими цілями. Ландшафтна екологія, або екологія ландшафту, є дещо ширшим напрямком, що вирішує в більшій мірі загальнонаукові, ніж прикладні завдання. Разом з тим екологічне ландшафтознавство, як прикладний напрям, дуже близьке за змістом до прикладної ландшафтної екології.

Екологічне ландшафтознавство є всі підстави розглядати також як розділ екологічної географії (в розумінні А.Г. Ісаченка) [9].

Існують тісні зв’язки екологічного ландшафтознавства і геоекології. Однак визначеність змісту і теоретичної бази останньої [10, 17, 19] не дає змоги зробити відповідні висновки. Можна лише зазначити, що оскільки воно покликане вирішувати конкретні питання екології людини з позицій ландшафтознавства, то

ЕКОЛОГІЧНЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО: ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ 161
його можна вважати напрямком геоекології – широкого міждисциплінарного підходу до вирішення проблем навколишнього середовища.

Перспективи розвитку екологічного ландшафтознавства, на нашу думку слід пов’язувати з розробленням на основі ландшафтного підходу конкретних екологічних проблем, пов’язаних як з окремими компонентами ландшафту (заб­руднення ґрунтів, вод), так і окремими антропогенними навантаженнями (сели­тебними, транспортними) – з одного боку, і проведення інтегрованих еколого-ланд­шафтознавчих досліджень у певних природних регіональних з виходом на подальші теоретико-методичні висновки і узагальнення – з другого.


________________________


  1. Волошин І.М. Ландшафтно-екологічні основи моніторингу. Львів.,1998.

  2. Геренчук К.І. Основні проблеми фізичної географії. К., 1969.

  3. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. К., 1993.

  4. Гродзинський М.Д. Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. К., 1995.

  5. Гуцуляк В.М. Еколого-геохімічний аналіз природно-антропогенних ландшафтів (на прикладі Чернівецької області та півночі Молдови) / Авто­реф.

    Сті́йкість геосисте́м, на думку більшості вчених, - це здатність геосистем активно зберігати свою структуру і характер функціонування у просторі та часі за впливу змінних умов зовнішнього середовища.

    Черніве́цька о́бласть - область у південно-західній частині України. Утворена 7 серпня 1940 з північної, переважно українцями заселеної, частини Буковини і сусідньої частини Бессарабії (з Хотином). Розташована у межах Карпат, Передкарпаття (Буковинське Прикарпаття) та Покутсько-Бессарабської височини.

    дис. .... д-ра геогр. наук. К., 1994.

  6. Исаченко А.Г. Прикладное ландшафтоведение. Л., 1976.

  7. Исаченко А.Г. Оптимизация природной среды: географический аспект. М., 1980.

  8. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое райони­ро­вание. М., 1991.

  9. Исаченко А.Г. Экологическая география Северо–Запада России. СПб., 1995. Ч.1.

  10. Круглов І.С. Геоекологія та географія // Наук. зап. Тернопіль. держ. пед. ун-ту. Сер. геогр., 2004. № 2. Ч.1.

  11. Кукурудза С.І., Гумницька Н.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. Львів, 1995.

  12. Малишева Л.Л. Ландшафтно-геохімічна оцінка екологічного стану території. К., 1998.

  13. Миллер Г.П. Ландшафтные исследования горных и передгорных территорий. Львов, 1974.

  14. Мельник А.В. Українські Карпати: еколого–ландшафтознавче дослідження.

    Приро́дний ко́мплекс (лат. complexus - зв'язок) - система окремих природних об'єктів у їх екологічних взаємозв'язках. Природними комплексами є природа в цілому (навколишнє природне середовище), урочища, ландшафти, екосистеми, біогеоценози тощо.

    Карпати Карпа́ти - гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.

    Львів, 1999.

  15. Мельник А.В., Міллер Г.П. Ландшафтний моніторинг. К., 1993.

  16. Охрана ландшафтов. Толковый словарь. М., 1982.

  17. Поздеев В.Б. Об определении геоэкологии // Геогр. и природ. ресурсы. 1998. №1.

  18. Солнцев Н.А. Современное состояние и задачи советского ландшафто­ведения // Геогр. сб. Л., 1957.

  19. Тимашев И.Е. Геоэкология: первоисточники, подходы, перспективы // Вестн. Москов. ун-та. Сер. геогр., 2000. №5.

  20. Шищенко П.Г. Прикладная физическая география. Киев, 1988.



162 А. Мельник



ECOLOGICAL LANDSCAPE SCIENCE: OBJECT, SUBJECT AND TASKS

A. Melnyk



Ivan Franko National University of Lviv,

Doroshenka St., 41, UA-79000 Lviv, Ukraine

The conceptional bases of the new applied trend of the landscape study – ecological landscape science are substantiated. Their main point is the usage of landscape science approach to the solving of the human ecological problems and the improvement of environment quality problems in general. It is shown that landscapes and natural-territorial complexes of the local level should be its object, ecological properties and landscape complex states are the subject. The task of ecological landscape science is the studying of the landscape territory organization, the studying of the anthropological pressure on landscapes, the valuing of the ecological conditions and ecological state and the elaboration of the environment state measures optimization.


Key words: landscape science, natural territorial complex, anthropological pressure, ecological conditions, ecological state.
Стаття надійшла до редколегії 01.03.2004

Прийнята до друку 16.06.2004


Скачати 81.46 Kb.

  • 160 А. Мельник
  • 162 А. Мельник