Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Еротично-танатичні моделі малої прози марка черемшини

Скачати 154.6 Kb.

Еротично-танатичні моделі малої прози марка черемшини




Скачати 154.6 Kb.
Дата конвертації25.04.2017
Розмір154.6 Kb.

УДК 821.161.2.09

Суворова Л. К.,

аспірант кафедри українського літературознавства та компаративістики

Житомирський державний університет імені Івана Франка
ЕРОТИЧНО-ТАНАТИЧНІ МОДЕЛІ МАЛОЇ ПРОЗИ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ
Ерос і Танатос як інстинкти-антиномії семантично окреслилися в давньогрецькій літературі та філософії (діонісійські містерії, Емпедоклів міф про любов та війну, Гесіодова концепція Еросу як космічного начала, що впорядковує всесвіт, Платонівська теорія функціонування трьох форм Еросу – Ерос прекрасних тіл, Ерос прекрасних душ та Ерос первинно-прекрасний, який не народжується і не помирає).

Компаративізм, компоратизм - порівняльний, порівняльно-історичний методи, які застосовуються при вивченні споріднених предметів і явищ (наприклад, мов - у літературознавчій теорії і практиці).
Смерть - припинення життєдіяльності організму. У теплокровних тварин і людини смерть пов'язана насамперед із припиненням дихання і кровообігу. У медицині вивченням смерті займається наука танатологія.
Космос Ко́смос (від грец. κόσμος - «порядок») - одне з ключових понять давньогрецької історії та культури. Вживалося на позначення встановленого Богом (богами, Божеством) Всесвітнього Ладу, Порядку - на противагу Хаосу - Всесвітньому Безладу.
Семантика Сема́нтика мовна (давніше семасіологія) - розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діахронному, іст. перекрої) слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), «значимий», з σημαίνω (семаіно), «значити, вказувати» та також від σήμα (сема), «знак, позначка, символ».
Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. - 347 або 348 до н. е.) - давньогрецький мислитель, засновник філософської школи відомої як Академія Платона. Один із основоположників європейської філософії нарівні з Піфагором, Парменідом і Сократом.
Первинний Ерос визначається як начало космічне, всевпорядковуюче; Ерос ліричний є виразником вторинним і уособлює кохання, життя, насолоду. Наприкінці ХІХ ст. відомий австрійський психіатр і “батько психоаналізу”З. Фройд використав поняття Еросу й Танатосу у своїй психодинамічній концепції особистості, підкреслюючи, що соціальне буття людини визначають два базові інстинкти як джерела людських бажань – лібідо (Ерос) та потяг до деструкції (Танатос). У ХХ ст. послідовник і критик окремих Фройдових ідей постфройдист Еріх Фромм, на основі антиномій свого попередника, запропонував визначення двох стилів життя, перший із яких визначається біофілією (прагненням до буття і самоздійснення), а інший некрофілією (прагнення до нагромадження й власності).
Конце́пція (лат. conceptio - розуміння) - система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум.
Адепт (лат. adeptus, буквально - той, що досяг) - той, кому відкрито таємниці якого-небудь вчення, секти.
Некрофілія - сексуальна або психічна девіація, статевий потяг до трупів, іноді в переносному сенсі потяг до всього мертвого. В клінічному розумінні вважається патологією.
Інстинкт (від лат. īnstīnctus - «спонукання», «потяг до дії») - сукупність уроджених рефлексів. Подібні акти поведінки проявляються у вигляді фіксованої форми дії, що отримується організмом спадково. На відміну від безумовних рефлексів, що виникають на рівні спинного мозку або периферійних гангліїв, інстинкти виникають у головному мозку.
Вла́сність - результат привласнення[Джерело?], тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх.
Антино́мія (грец. αντινομια проти закону/правила) - термін логіки та епістемології, що означає парадокс або нерозв'язну суперечність. Антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом).
Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) - роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення.
Соціа́льне (лат. socialis - товариський, громадський) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом для позначення характеристики однієї із сторін суспільного життя.
Е́ріх Фромм (нім. Erich Fromm; *23 березня 1900, Франкфурт-на-Майні, - †18 березня 1980, Локарно) - соціальний психолог, філософ, психоаналітик, представник «Франкфуртської школи», один із засновників неофрейдизму та фрейдо-марксизму.

Кохання та смерть, як метаісторичні та загальнозначущі теми, є “альфою і омегою людського життя. Адже перша (любов) дарує життя, друга (смерть) його відбирає”[4, 117], – зауважує Богдан Тихолоз. Наталя Мафтин визначає антитезу життя та смерті “фундаментальним структурним інваріантом мистецького дискурсу”, який “становить константу структури будь-якого художнього тексту”[3, 169]. В українській літературній традиції екзистенційна опозиція кохання – смерть постійно була стрижневим конфліктом художнього твору: улюбовних трикутниках смерті зазнають через зраду; один з героїв помирає внаслідок нерозділеного кохання;

Константа (лат. constans - стала величина, інша назва - стала) - величина, що не змінює свого значення протягом певного процесу (на відміну від змінної, значення якої може змінюватись). Прикладами констант є число пі, коефіцієнти многочленів, температура під час ізотермічного процесу.
Нерозділене кохання - форма любові, при якій одна людина відчуває сильний емоційний потяг до іншої людини, але не отримує взаємності.
часто смерть набуває значення жертвопринесення в ім’я любові чи психологічної деструкції, що виникає внаслідок втрати близької людини, тощо.
Психологі́зм(грец. psych - душа; лат. lohos - слово, вчення;) - передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Антитетичні універсалії“кохання” та “смерть”досить часто постають ключовими у прозі раннього українського модернізму, зокрема й утворах одного з представників Покутської трійці – Марка Черемшини. Ці буттєво-уніфіковані антиподи прочитуютьсяу різних художніх схемах автора на рівні сюжету, образності та окремих мікродеталей твору.

Так, у нарисі з гуцульського життя Марка Черемшини “На Купала, на Івана” боротьба еротично-танатичних інстинктів-антиномій простежується на рівні хронотопу, у якому розгортаються події твору. Дія відбувається в місячну ніч на Івана Купала, яка, за народними переказами, є магічною.

Часопро́стір, або хроното́п (від грецьких слів «час» і «місце») - взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Хронотоп - культурно осмислена позиція художнього твору, більш стійкі й об'ємні моделі якої складаються з елементарних.
Гуцу́ли - субетнос українців, нащадки найстародавнішого племені літописних уличів, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частина Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області).
Іва́на Купа́ла, Купа́йла - традиційне східнослов'янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз його також прив'язують до сонцевороту (21 червня, у високосний рік - 20 червня за часом UTC).
Ніч, річка, місяць – образи романтично-еротичного характеру, які одночасно символізують і протилежне: темряву, потойбіччя, злі сили, перетворення-переродження, образ перевізника у човні, тощо.
Потойбі́чний світ, потойбі́ччя, той світ - у різноманітних релігійних системах (як язичницьких, так і монотеїстичних) - світ, до якого потрапляють люди після смерті, мешкання померлих або їх душ. Уявлення про потойбічний світ є типологічно спільними майже для всіх культур та цивілізацій.
Характер (термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток»)- це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних якостей особистості, що виявляються у поведінці, діяльності та ставленні до людей, колективу, до себе, речей, роботи і тощо.
Си́мвол (англ. symbol символ) - знак, сутність, яка позначає іншу сутність.
У творі Ерос і Танатос функціонують одночасно як паралелі. Так, замість строгого святого із сяючим ликом, автор демонструє реципієнтові “голого Купала-Івана”, якого “місяць везе у срібній чайці”[10, 175]. Чи не нагадує голий Купало-Іван розпусного й пустотливого Ероса (Ерота, Купідона) – нешлюбного сина Ареса та Афродіти? Проте одночасно голий Іван-Купало пливе у срібній чайці, наче виконуючи місію Харона – перевізника померлих душ. А образ строгого святого Івана Хрестителя з’являється лиш в заключній частині нарису, коли Івана – головного героя твору – хоронять.
Головни́й геро́й або протагоні́ст (від грец. πρωταγωνιστής «той, хто виконує головну роль») - персонаж, який у різних видах мистецтва грає провідну роль, зазвичай протиставляється антагоністові. Цей термін виник у Давній Греції, коли в 534 до н. е.
Іва́н Хрести́тель, Іван Предтеча, Йоан Хреститель, Йоан Предтеча, Іоан Предтеча, Іоан Хреститель (івр. יוחנן המטביל‎, Йоханан бар Зехар'я - «син Захарії»; Йоханан ѓа-Матбіль [Хаматвіл] - «здійснювач ритуального очищення водою»; грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής, Іоаннес о Баптистес, Ιωάννης ο Πρόδρομος, Іоаннес о Продромос; лат. Io(h)

Еротично-танатична парадигма нарису прочитується за схемою любовного трикутника, у якому один із героїв твору гине.

Любовний трикутник - вид романтичних взаємин між трьома людьми. Даний термін застосуємо як до випадків, коли дві людини відчувають емоційну прихильність до третього незалежно один від одного, так і до тих, в яких всіх трьох пов'язують тісні взаємини.
Головний герой – Шепитарюк Іван кохає свою дружину – Шепитарючку – і не підозрює її у зраді з місцевим ревізором – ЗбишкомПрушковським. Щоб виявити конфліктність еротично-танатичних інстинктів у “любовному трикутнику”, доцільно звернутися до фройдівської типології “вибору об’єкта кохання” у чоловіків. Для одного з цих типів обов’язковою умовою є “потерпілий третій”. Сутність такого типу полягає в тому, що чоловік обирає саме той об’єкт, який повноцінно належить іншому: нареченому, чоловікові чи другу [6, 146].
Чолові́к (множина - чоловіки) - це доросла людина чоловічої статі, однієї з двох статей роду людей (людина іншої статі - жінка). Символ чоловіка - ♂, символ Марса. Немовлята чоловічої статі часто асоціюються у західних культурах з блакитним кольором, у той час як немовлята жіночої статі, - з рожевим.
Типологія - вид наукової систематизації, класифікації чогось за спільними ознаками з допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів.
Нар́ечений - чоловік, який вступає до шлюбу, один з двох центральних персонажів весільного обряду, нарівні з нареченою.
До такого психотипу належить герой твору – ЗбишкоПрушковський, який закохується в чужу дружину з метою отримання бажаної насолоди від влади над чужою власністю. Лібідо-інстинкт як інстинкт панування чи волі до влади З. Фройд називає деструктивним інстинктом [8, 375]. Деструктивний характер такого вибору зумовлений появою “третього зайвого”, що обов’язково призведе до трагічного фіналу. “Третім зайвим” у творі постає Іван Іванів, якого обдурює і дружина, і вправний ревізор. Образ ЗбишкаПрушковського можна потрактовувати як танатичний, рушійний, адже його поява спричинила любовний конфлікт між законною дружиною та її чоловіком. З іншого боку, цей образ втілює еротичне начало, він є бажаним і водночас забороненим об’єктом любові для жінки.
Харам (араб. ‎ حرام‎‎, "заборонене") - в ісламі вчинки й речі, що є забороненими (протилежність халяль). Всі ці заборони обґрунтовуються однозначними і беззаперечними доказами з ісламських першоджерел.
Еро́тика - мистецтво передачі сексуальних емоцій. Найчастіше еротика виражається за допомогою образотворчих мистецтв, літератури і пісень. Поведінка персонажів, зображених в еротичному творі може бути пов'язана як із щирим, майже божественним почуттям любові, так і зі звичайним сексуальним потягом.
Виявлена перешкода (законний чоловік) та її успішне подолання є своєрідним інтенсивним збудником для лібідо. Головна героїня – Шепитарючка – опиняється на межі перетину між еротичним і танатичним. Для обох чоловіків вона є об’єктом любові і водночас об’єктом боротьби, в якій перемогу має здобути лише один чоловік. Головна героїня умовно зазнає смерті на рівні внутрішнього конфлікту. Так, З. Фройд у своїй праці “Про приниження любовного життя” говорить про так звану “умову заборони”. Таємничі любовні зв’язки дружини з коханцем призводять до того, що жінка уже не в змозі розрушити зв’язки між чуттєвими переживаннями та забороною і стає “психічно імпотентною, тобто фригідною”. “Зраджуючи своєму чоловікові, жінка зберігає любовну вірність другого розряду”[6; 162, 163]. Тому внутрішні протиріччя рухають жінку до психічної руйнації її як цілісної особистості.
. Світ твоїх Переживання (в акторському мистецтві) - здатність актора переживати почуття і думки зображуваного персонаж а при кожному виконанні ролі; творча основа системи К. С. Станіславського.
Прини́ження - поведінка людини, метою і результатом якої є падіння у принижуваного почуття власної гідності та його гідності в очах інших людей. Приниження може відбуватися як навмисно, наприклад, з метою самоствердження, так і бути, наприклад, метод ом виховання.
Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа» та лат. суфікс -ic) - система явищ суб'єктивного внутрішнього світу людини та тварин; букв., те що притаманне психеї, душевне, психічне. Питання природи психіки є складовою основного питання філософії.

Любов двох героїв нарису – чужої дружини Шепитарючки та вправного ревізора “одно крило біле, а друге темне має”[10, 175], адже стосунки побудовані на шлюбній зраді головної героїні. Наявність темного та білого свідчить про боротьбу еротичного з танатичним, де перемогу отримує смерть: “Луснув стріл у зворі, погас вогонь у броді, розбігся смертельний гомін лісами… Купало на небі обіздрився і золотим пером записав котрусь душу у свої книги…”[10, 175]. Автор інтригує читача, не називаючи імені загиблого героя. Танатос здобув перемогу над всемогутнім Еросом, “нетлінні нявки урвали танець”, “чугайстер шпурнув арідникові плитою у його чорні ребра”, “скали застогнали”, “ліси згійкали на чорну тінь” – найсрібнішу ніч прострілено. Виявляється, що головний герой Іван Іванів Шепитарюк, який хотів помститися кривоустому ревізорові за зраду з його дружиною, сам загинув від пострілу ворога-зрадника. Іван Шепитарюк – постать найбільш трагічна, адже герой умовно пережив смерть психологічну (коли дізнався про подружню зраду) і фізичну (помер від кулі зрадника-ревізора).

По́мста - дії, що спричиняють шкоду, мета яких - покарати особу чи декількох осіб у відповідь на справжню або уявну образу, несправедливисть, насильство і таке інше, вчинені раніше. Справедливо чи ні помста може бути названа формою правосуддя.
Подружня зрада або перелюб, а також адюльтер (фр. adultère), - добровільний статевий акт між особою, яка перебуває у шлюбі, і особою, яка не є її чоловіком або дружиною.
Саме цього героя у “любовному трикутнику”умовно можна назвати “потерпілим третім”. Таким чином, головний герой нарису Іван опиняється перед вибором, який у психодинамічній концепції особистості З. Фройда постає перед кожною людською свідомістю: піддатися покликам від Воно й керуватися у вчинках принципом задоволення бажань, чи орієнтуватися щоразу насамперед на вимоги, сформовані у над-Я. У нарисі Марка Черемшини образ Купала-Еросу алегорично втілює інстинктивні прагнення Воно, а натомість образ Святого – над-Я.
Бажання - прагнення, потяг до здійснення чого-небудь, хотіння. Помірний ступінь прояви волі, між звичайним хотінням, та виваженим рішенням чи вибором. Висловлювана ким-небудь думка про бажаність здійснення чого-небудь, побажання.
Принцип (лат. principium - начало, основа) - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.
Алего́рія (дав.-гр. ἀλληγορία - іносказання) - спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.

Еротично-танатичний конфлікт проявляється і в плані співставлення автором двох культурних напрямків – язичництва та християнства. У третій частинінарису, жінки вбирають в церкві зіллям вівтар у храмі Івана Хрестителя. Замість міфічного персонажа Купала, автор вводить образ небесного святого, ніби протиставляючи ці культурні вектори. Язичництво можна потрактовувати як Ерос, що уособлює життя, тілесну насолоду, домінування любові плотської над духовною, а християнство умовно постає виразникомтанатичного(аскетизм, плотський гріх, цінність життя після смерті, самозречення в ім’я високого).

Небеса́ - як фізичне небо, так і нескінченне продовження всесвіту над ним. Небесами в різних релігіях називають можливе місцеперебування після смерті.
Христия́нство (від грец. Χριστός - «помазанник», «Месія») - один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.
Міф (від грец. Μύθος, мітос - букв. оповідь, розповідь, рідше - казка) або міт - це оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, всього світу, через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості.
Язи́чництво (стцерк.-слов. ѩꙁꙑкъ - «народ») - прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін, що означає всі неавраамічні релігії. Поширене не зовсім точне вживання терміна щодо всіх політеїстичних (багатобожних) релігій.
Життя після смерті (англ. Afterlife) - релігійне і філософське уявлення про продовження свідомого життя людини після смерті її фізичної оболонки. У більшості випадків подібні уявлення обумовлені вірою в безсмертя душі, характерною для деяких релігійних і релігійно-філософських світоглядів.

Два ворогуючих начала – кохання та смерть – зазнають конфлікту й на рівні мікрообразів: срібна роса (сльози, плач, смерть) – Купало, що “любість по землі сіє” (кохання, любощі); любість, що падає на землю (небесне, високе, світле, райське) – білий вогонь, що з землі виростає (підземне, смертельне, пекельне). Лук, стріли, крила, золоте перо – основні атрибути бога кохання і життя Ерота; нявки, що танцюють (діонісійський мотив); чорна тінь, чорні ребра, погаслий вогонь – ознаки суто танатичні.Білий вогонь, що виростає із землі – міфологічний образ, якийможна трактувати двояко в плані протиставлення живого та мертвого.

Протиставлення - логічна операція над судженням, яка полягає в зміні його якості (ствердження на заперечення і навпаки) і одночасній перестановці місцями його суб'єкта і предиката. Щоб утворене судження зберігало значення істинності вихідного, необхідно в процесі протиставлення дотримуватися певних правил.
Міфоло́гія або мітологія (грец. μυθολογία від μῦθος - переказ та λόγος - слово; виклад стародавніх сказань, переказів) - сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не утворюють чітких міфологій.
Білим вогнем називали цвіт папороті – цвіт вічності, молодості та безсмертя; білі вогні в купальську ніч сходили на могилах небіжчиків, що, за народними віруваннями, символізує душі померлих.

Взаємодія Еросу й Танатосупрочитується у деяких творах Марка Черемшини як автопсихологічне жертвопринесення, самозречення в ім’я любові, внутрішньої самострати особистості. Така модель простежується у новелі “Зарікайся мід-горівкупити!..”Головна героїня переживає внутрішню фрустрацію. Смерть чоловіка розцінюється нею як власна. Комплекс меланхолії набуває вигляду відкритої рани, він притягує до себе енергію всіх прив’язаностей і спустошує “Я” до абсолютної пустоти [5, 241].

Фрустрáція (від лат. frustratio - омана, марне очікування) - психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці і те, що викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб'єкта.
Меланхолія - важкий, похмурий, сумний настрій, сум, туга. Також психічне захворювання, для якого характерні пригнічений стан, загальмованість думок, маячні ідеї.
Довіра - сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб'єктивного переконання, що не потребує більше ніяких доказів.
Абсолюти́зм (від лат. absolutus - необмежений, незалежний, безумовний, самодержавство, абсолютна монархія) - форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Деструктивністьпротиставляється буттю, як сутності людського існування.
Існування Існува́ння (від екзистенція) - центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.
Аналізуючи теорію Еросу, Е.
Ана́ліз (від грец. αναλυσις - «розклад») - розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін чи аспектів. Метод дослідження, який вивчає предмет, уявно чи реально розчленовуючи його на складові елементи, як-от частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення, відтак розглядає кожен з виділених елементів окремо в межах єдиного цілого; протилежний метод - синтез.
 Фромм розглядає людське начало не як виключно ізольоване та егоїстичне, а як цілісний суспільний організм, побудований на системі взаємозв’язків між індивідами, а тому “життя, любов, розвиток є єдиними і неподільними, вони коріняться значно глибше і є фундаментальнішими, ніж сексуальність та “задоволення”[9, 148].
Суспі́льне (нім. gesellschaftlich, рос. общественное) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом.
Егої́зм (від лат. ego - я) - ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб.
Сексуа́льність - це статева чуттєвість. Зазвичай сексуальність осмислюється та переживається за допомогою таких слів, як «привабливість», «потяг» та «акт».
Томудля головної героїні поняття “кохання” є цілісністю, яка функціонує лише за умови наявності двох сторін, двох начал – жіночого та чоловічого: “Билася в груди і божилася, що до схід сонця піде за ним до гробу, свою душу з його душею спарує”[10, 215]. Головна героїня ладна покінчити з власним життям, щоб уникнути розриву тої цілісності, в якій вона перебувала з чоловіком: “Хоть най мене грім уб’є, хоть най мене бола утне, хот най мене викришит до пня, хоть най мене тут смерть найде, то я вам кажу та й на чім світ стоїть заклинаючи, що за ніким не багаю і з ніким я жити не буду”[10, 216]. Таким чином, можна говорити проумовне самозречення себеяк об’єкта неповноцінного, недосконалого, роздвоєного, не здатного на самостійне функціонування й приреченого на самострату.

Тема війни завжди була в літературі і в житті місцем найяскравішого зіткнення еротичних і танатичних мотивів. Так, у новелі “Парасочка” проблема війни як рушійно-танатичної сили постає на початку твору: жінки голосять за своїми чоловіками, випроводжаючи їх на війну, наче востаннє:“Кобих його хоть уздріла! Кобихєго ручку ймила!”[10, 191]. Війна постає яскравим виразником танатичного, оскільки супроводжується розлукою з близькими та коханими людьми, боротьбою за життя, зустріччю з ворогом та смертю. Так, З. Фройд протиставляє війну Еросу через її деструктивний характер: “Якщо готовність до війни витікає із інстинкту деструктивності, то найближчим засобом протистояння є залучення протилежного інстинкту – Еросу. Все, на основі чого здійснюються емоційні зв’язки між людьми, повинно протистояти війні”[7, 266].

Авторзалучає протилежний інстинкт – Ерос – в наступних двох частинах новели, вводячи до твору героїню Парасочку – місцеву повію, яка частенько забігає в ті села, де зупинились чужі чоловіки. Образ Парасочки носить абсолютно еротичний характер. Для такої жінки мета життя полягає в отриманні тілесної насолоди:“Капітан відривав її від ніг і здіймав на руки та й клав на постелі”[10, 194].Проблема війни відходить на другий план, коли жінки дізнаються, що їхні чоловіки зупинилися в сусідньому селі. Для жінок наче на мить зупинилася війна, вони знову поєдналися в одну цілісність зі своїми чоловіками: “Ситні і вдоволені вертали молодиці”[10, 194]. Тілесна насолода компенсувала тимчасовий розрив між об’єктами любові. Проте жінки дізнаються, що місцева повія Парасочка також побувала в обіймах їхніх чоловіків. Назріває конфлікт танатичного характеру. Жінки прагнуть помсти, смерті за те, що на їхній “любовний об’єкт власності” зазіхала інша жінка. Бажання помститися наростає. Проте Ерос образно обігруєТанатоса. З метою створення комічно-парадоксального ефекту автор застосовує прийом травестії, перевдягаючи героїню Парасочку в жовніра, який погрожує жінкам: “Котра ускочит, хотьув’яне, зараз кулю має, навіки поляже!”[10, 195]. Жінки лише знизували плечима і “ззиралися на погонича молодого”[10, 195].В еротично-танатичній битві перемагає могутній Ерос.

Новела “Туга” розпочинається голосіннями головної героїні, тужливими примовляннями-запитаннями про долю милого, який пішов на війну. Героїня новели звертається до сонця, неба, лісового шуму-вітру, до води-ріки, дощу: “Скажи мені, сонечко, ти боже очко, чи видиш ти мого Юрійка золотого?”, або “Полинь облаками ти, біла хмарко, мого милого шукаючи!”[10, 186]. Оскільки війна є виразником танатичного, в душі жінки постійно борються надія та безнадія, віра в живе кохання та неминучість смерті. Вся новела побудована за принципом діалогу: голосіння-запитання головної героїні – твердження-відповіді сил природи. Як-от: “Та кому я буду їх рвати, мої ярочки любенькі? Та кому я буду скором прятати коровкикрасненькі?” – “А дощик дрібно намовляє: надівайся миленького кожної години”[10, 187]. Головна героїня готова принести себе в жертву заради кохання: “Хай най зів’яну, згорю у тузі, не розлучуся, не розминуся, не розійдуся з напередовцем, стрільцем відважним, ні з його слідом на полонині, на крутих плаях…”[10, 188]. Таким чином, жінка через втрачене кохання поступово знищує себе. Еротичне з танатичним борються в її внутрішньому світі. Умовно можна говорити про так звану меланхолічну хворобу, описану З. Фрейдом у праці “Печаль і меланхолія”: “Ми спостерігаємо, як одна частина “Я” умовно прирівнюється до іншої, критично її оцінюючи, роблячи її наче б стороннім об’єктом”[5; 234, 235]. Так, жінка робить себе винною в тому, що від чоловіка й досі нема звістки. Прив’язаність до об’єкта любові виявилася не досить стійкою, вона зникла, проте вільне лібідо не було перенесено на інший об’єкт, що й призвело до того, що героїня втратила сенс жити далі. Втрата об’єкта любові стала поштовхом для втрати самого “Я”[5; 236, 237]. Цілісність порушено, тому і сенс життя втрачається.

Сенс життя, сенс буття - філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості.
Жінка постійно докоряє собі, що саме вона є рушійним носієм танатичного, а не війна. Самозвинувачення набувають смислу садистського ставлення до себе, внаслідок чого особистість рухається до самострати [5; 239, 240].

Дещо інакшу модель протистояння еротичного йтанатичногопростежуємо у новелі “За мачуху молоденьку…”Молоду дівчину Єленку віддають заміж за діда-багача Івана Мотрюка, тому що її коханий Штефан загинув на війні. Еротично-танатичний конфлікт можна окреслити так: кохання молодої дівчини і парубка є уособленням Еросу, війна – комплекс танатичний, деструктивний, який призвів до розриву закоханої пари як цілісності. Танатичне звучання має також шлюб між старим дідом і молодою дівчиною, що призводить до внутрішньоїеротично-танатичної боротьби: “Чогось дідова рука її давить, гей гралі, чогось дідові слова її морозом потинають”[10, 205]. В душі дівчинипостійно борються молодість-кохання і старість-смерть: “Най би Стефан до неї так заговорив, най би ручку поклав поза шию!”[10, 205]. Проблема “війна – кохання” породжує проблему “кохання – смерть”. Аджечерез війну розлучаються молоді й закохані, а шлюб із нелюбом рівнозначний смерті. Л. М. Толстой наголошує на тому, що життя без взаємної любові рівнозначне смерті, людина замикає власну “замість” в батісферу, що призводить до абсолютної ізольованості, загіпнотизованого стану, рушійних процесів в тілі – все це штовхає особистість в “обійми небуття”[1, 341].Ворожий характер двох інстинктів-антиномій виражається на рівні мікрообразів: “старєк порохнавий” – “ярочка”, “у неї лишень цвіт зав’єзуєси, а в тобі старість хрупає”, “єї личко то пупіночок під мохом дрібненьким, а твої хавки, гей пень стрепіхатий”, “на молоці піна” – “мершя проти цвіту”[10, 206].

Звернімо увагу на поради матері головної героїні, які дає вона своїй дочці, віддаючи її заміж за діда-багача: “Не тікай від свого газдинічьма, не валяйся колешнями, лиш ночуй з газдов на постелі, як газдиня, як шлюбна жінка!”, “А як газда не при охоті, то ти його злегенька, гей стебельцем сіна, заскобочхоть у нозі, хоть під пахою…”, або “Почувала неня доньку, як має чорногірську підойму варити і газді до вина досипати, щоби був веселіший та й путерніший та й до газдиніпрудкіший…”[10;212, 213]. Такі повчання,на перший погляд,цілком уособлюють Ерос. Так, про реабілітацію плотського “гріха” пише Б. Тихолоз: “Основною смисловою домінантою є libidosexualis – рішуче засудження вдаваної цнотливості як значно більшої провини, аніж пиха, захланність, ласолюбство чи марнотратство, як гріха проти духу, проти життя, проти людської природи”[4, 118]. Проте такому органічному Еросу протистоїть деструктивний Танатос. Повчання матері швидше спрямовані в бік танатичний, адже дівчина не кохає діда-багача, вона все ще сподівається на повернення Штефана.Але, попри її особисті переконання, вона змушена коритися долі, умовно переживаючи внутрішню руйнацію.

Протистоянняеротично-танатичних антиномій простежується в момент зачаття дитини, що можна потрактовувати як вияв еротичного. Так, на думку Платона,народження є справою божественною. “Як тільки наша природа досягає відповідного віку, вона хоче народжувати і тілом, і душею. Для смертної субстанції це першооснова безсмертя”[2, 201].Проте Єленка зачинає дитину не від коханого чоловіка Штефана, а від нелюба-діда, в якому “старість хрупає”, що свідчить про танатичний характер такого зачаття.

Парадоксальний фінал твору свідчить також про конфліктний характер еротично-танатичних інстинктів-антиномій: Штефан живим повертається з війни і вбиває діда-багача. Повернення живого парубка з війни прочитується як перемога життєдайного начала – Еросу, а вбивство Штефаном діда говорить про падіння Танатоса. Таким чином, автор продемонстрував читачеві метаморфозну модель кохання та смерті за принципом динаміки, органічного саморозвитку, що дало змогу унікально побудувати сюжет новели з інтригуючим фіналом, згідно її жанрової природи.

Ескіз із великоміського життя “Нечаяна смерть” розкриває перед читачем ще одну любовну драму: головна героїня Льоля залишилася сиротою, полишене дівча забирає під свою опіку граф К., який виховує Льолю як власну доньку, проте згодом закохується в неї і пропонує їй вийти за нього заміж. Образ старого графа можна потрактовувати як танатичний, натомість молода дівчина постає уособленням Еросу. Еротичне з танатичним перетинаються в момент поєднання соціальної та вікової нерівностей. Проте комплекс Електризгладжує ці протистояння і героїня сприймає шлюб як те,“що батенько велів”. Але таке примирення з власною долею триває недовго. Нерівний шлюб із нелюбом рівнозначний неволі. Об’єкт любові не відповідає ідеалу дівчини, тому вона закохується в молодого Едгара, який частенько заходив зі своїм батьком до старого графа.Любовний трикутник вибудовується на зраді. Граф К. розкриває акт любовної драми і в “пристрасному киплячому гніві” проганяє молоду дружину з дому. Проте молодий Едгар відцурався Льолі і покинув її. Образ молодого Едгара можна прочитувати двояко: як еротичний (адже саме цей об’єкт любові був бажаним для героїні твору) і танатичний (Едгар покидає дівчину, умовно прирікаючи її на смерть).Згідно з типологією З. Фройда, Едгар належить до того типу чоловіків, які обирають чужий об’єкт любові, досягають своєї мети, долають перешкоду і покидають чужу власність, оскільки вона перестає належати комусь, і цінність такого об’єкта любові нівелюється. Льоля стає вуличною повією, життя для неї продовжується, вона саркастично сприйняла появу графа на вулиці поблизу борделю, “нарочно” з ним зблизившись. Граф впізнає Льолю. Побачене шокувало чоловіка, і він “повалився вже без життя на хідник”[10, 253], адже це було саме те місце, де він зустрів молоду дівчину вперше. Льоля лише “зареготала байдуже і побігла дальше людей зустрічати”[10, 253].

В літературній традиції Ерос можна прочитувати як начало не лише любовне, ліричне, а й космічне. Так, на думку основоположника дидактичного та генеалогічного епосу Гесіода, первинним є ерос космічний,животворний і всепроникаючий. На відміну від ліричного, який з’являється в пізній грецькій та римській поезії, такий Ерос є уособленням тої любові, яка влаштовує і впорядковує всесвіт [2, 190]. Концепцію такого Еросу простежуємо у нарисі Марка Черемшини “Вона”. Архітектоніка твору складається з абзаців-речень, які передають внутрішній стан закоханого у формі сповіді. Герой звертається до сил природи, порівнює все живе з коханням, протиставляючи його смерті:“О мріє моя! Любове! Яка ти сильна! Даєш життя і відбираєш…”[10, 264].

Таким чином, можна стверджувати, що еротично-танатична парадигма досить різноаспектно функціонує в малій жанровій системі прози Марка Черемшини. Еротично-танатичний конфлікт прочитується в темах кохання-війна, “любовних трикутників”, нерівного шлюбу, в плані язичницько-християнських протиріч, тощо. Завдяки індивідуальній манері письменника, моделі кохання та смерті є домінантами, які рухають сюжет, провокують несподіваний фінал та творять універсальні образні системи художнього твору.

Література


  1. Давыдов Ю. Н.Любовь и свобода: избранныесочинения / ЮрийНиколаевичДавыдов; сост. В. В. Сапов. – М.: Астрель, 2008. – 576 с.

  2. Лосев А. Ф.  Эрос у Платона // Философия. Мифология. Культура. / Алексей Федорович Лосев. – М.: Политиздат, 1991. – 526 с.

  3. Мафтин Н. Страждаючи від кохання… утверджуючи життя… / Наталя Мафтин // Українська мова й література в середніх школах. – 2006. – С. 169-175.
    Украї́нська мо́ва (МФА: [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви - ру́ська, руси́нська[* 2]) - національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців - близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.
    Сере́дня загальноосві́тня шко́ла - загальноосвітня школа, в якій учні здобувають середню освіту.


  4. Тихолоз Б. Апологія розкутого еросу в пізній ліриці Тараса Шевченка та Івана Франка / Богдан Тихолоз // Літературознавство.
    Тихолоз Богдан Сергійович - український літературознавець, франкознавець; директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка (з 2017 р.); публіцист, блоґер, співавтор науково-просвітницького інтернет-проекту ФРАНКО:НАЖИВО / FRANKO:LIVE © (разом із Наталею Тихолоз).
    Сучасність. – ’3-2005. – С. 117-124.

  5. ФройдЗ. Интерес к психоанализу: сборник / ЗигмундФройд // [Пер. с нем.; Худ. обл. М. В. Драко]. – 2-е изд. – Мн.: ООО “Попурри”, 2004. – 592 с.

  6. ФройдЗ. Очерки по психологиисексуальности /ЗигмундФройд // [Пер. снем.; Худ. обл. М. В. Драко]. – 2-е узд. – Мн.: ООО “Попурри”, 1997. – 480 с.

  7. ФройдЗ. Психоанализ. Религия. Культура / ЗигмундФройд. – С. 266.

  8. Фройд З. Я и Оно. Труды разных лет / Зигмунд Фройд. – Тбилиси, 1991. – Т. 1. – С. 375.

  9. Фромм Э. Величие и ограниченностьтеории Фрейда / Эрих Фромм// Пер. с англ., сост. П. С. Гуревич, вступ. статьяП. С. Гуревича]. – М.: ООО “Фирма“Издательство АСТ”, 2000. – 448 с.

  10. Черемшина М. Новели; Посвяти Василеві Стефанику;
    Васи́ль Семе́нович Стефа́ник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) - 7 грудня 1936) - український письменник, поет, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.
    Ранні твори; Переклади; Літературно-критичні виступи; Спогади; Автобіографія; Листи / Марко Черемшина // [Вступ.
    Марко́ Черемши́на (справжнє ім'я: Іван Юрійович Семанюк; 13 червня 1874, Кобаки - 25 квітня 1927, Снятин) - український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права.
    стаття, упоряд. й приміт. О. В. Мишанича; Ред. тому В. М. Русанівський]. – К.: Наук. думка, 1987. – 448 с.


Анотація

У статті розглянуто взаємодію інстинктів-антиномій “Еросу” і “Танатосу” у малій прозі Марка Черемшини. На основі теоретичних надбань ЗигмундаФройда, Еріха Фромма, Платонової та Гесіодової концепцій, запропоновано власне бачення еротично-танатичної парадигми у творах письменника. У статті окреслено теми “любовних трикутників”, війни та кохання, нерівного шлюбу, внутрішньої боротьби еротичного з танатичним, язичницько-християнського конфлікту. Еротично-танатична антиномія різноаспектно прочитується в образних схемах творів Марка Черемшини, що можна простежити на рівні мікрообразів, у внутрішній динаміці характерів персонажів, в плані сюжету та композиційної будови твору.


Ключові слова:інстинкти-антиномії, конфліктність, Ерос, Танатос, лібідо, деструкція, образ.

Аннотация

В статьерассмотреновзаимодействиеинстинктов-антиномий“Эроса” и “Танатоса” в малойпрозе Марка Черемшины. На основетеоретическихдостиженийЗигмундаФройда, ЭрихаФромма, Платоновой и Гесиодовойконцепций, предложенособственноевидениеэротично-танатическойпарадигмы в произведенияхписателя. В статьеобозначенытемы“любовныхтреугольников”, войны и любви, неравногобрака, внутреннейборьбыэротичного с танатичным, язычески-христианскогоконфликта. Эротично-танатическаяантиномиянеординарнопрочитывается в образных схемах произведений Марка Черемшины, чтоможнопроследить на уровнемикрообразов, вовнутреннейдинамикехарактеровперсонажей, в планесюжета и композиционногостроенияпроизведения.


Ключевые слова:инстинкты-антиномии, конфликтность, Эрос, Танатос, либидо, деструкция, образ.

Summary

Thearticledealswiththeinteractionofinstincts-antinomies “Eros”and “Thanatos”inMarkoCheremshyna’s smallprose. OnthebaseofSigmundFreud’s, ErichFromm’s theoreticalachievements, Platon’s andHesiod’s conceptions, weproposeourownvisionof erotic-thanatos paradigminthewriter’s works. Thearticleconcernstosuchthemesas“lovetriangles”, warandamour, unequalmarriage, innerstrugglebetweeneroticandthanatos, heathen-christian conflict. Erotic-thanatos antinomycanbefoundmultiaspectlyinMarkoCheremshyna’s worksimageschemes, whatisseenonthelevelofmicroimages,ininnerdynamicofpersonages’characters, inplotandcontextureofcomposition.



Keywords: instincts-antinomies, conflictness, Eros, Thanatos, libido, destruction, image.



Скачати 154.6 Kb.

  • ЕРОТИЧНО-ТАНАТИЧНІ МОДЕЛІ МАЛОЇ ПРОЗИ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ Ерос і Танатос як інстинкти-антиномії семантично
  • Українська мова
  • Ключові слова
  • Ключевые слова