Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Фондова лекція з "Історії держави та права зарубіжних країн" тема №4 "Історія держави та права Новітнього часу" Навчальний час годин(и)

Фондова лекція з "Історії держави та права зарубіжних країн" тема №4 "Історія держави та права Новітнього часу" Навчальний час годин(и)




Сторінка1/3
Дата конвертації09.04.2017
Розмір0.62 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Національна академія внутрішніх справ
Кафедра історії держави та права

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
з "Історії держави та права зарубіжних країн"
ТЕМА 4

"Історія держави та права Новітнього часу"

Навчальний час _____ годин(и)

Для слухачів Навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання
Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри “___” _____________200_ року, протокол N ____.
Київ 2015

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: розвиток навички усвідомлення закономірностей розвитку держави і права, вміння аналізувати правові акти, реформи державного апарату, розуміти їх причини, наслідки та ефективність.

Юридичний акт - акт-волевиявлення (рішення) суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення.
Новітня істо́рія - термін історіографії, період історії, що починається з 1914 року й, на думку одних істориків, триває досі, або, на думку інших, завершився наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.
Державний апарат - центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.

2.Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, увагу, уяву, спостережливість, активність, творчість, та самостійність у пізнавальній діяльності.

3.Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду, підвищення рівня правової свідомості, правової культури, моральних, етичних якостей.

Науко́ва карти́на сві́ту (одне з основоположних понять в природознавстві) - особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції - певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.
Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: історія України; теорія держави і права;

Забезпечувані дисципліни: історія вчень про державу і право; галузеві та спеціальні юридичні дисципліни.
Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочні засоби: схеми, таблиці, лекція, підручник, навчально-методичний комплекс.

Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук, мультимедіатека, мультимедійний проектор.
План лекції:

1. Формування та розвиток радянської держави та права. Утворення СРСР.

2. Державно-правовий розвиток країн світу після Першої світової війни.

Проектор - це світловий прилад, що перерозподіляє світло лампи з концентрацією світлового потоку на поверхню малого розміру або у малому тілесному куті. Проектори є, в основному, оптико-механічними або оптично-цифровими приладами, котрі дозволяють за допомогою джерела світла, проектувати зображення об'єктів на поверхню, розташовану поза приладом - екран.
Краї́на - це територія з визначеними кордонами й населенням, що являє собою єдине ціле з погляду історії, культури, нації та в політико-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Країна не завжди є державою, наприклад Україна в 1900 р.
Перша світова війна Пе́рша світова́ війна́ - світова війна, глобальний збройний конфлікт, який розвивався перш за все у Європі від 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року, і у якому брало участь 38 держав із населення 1,5 млрд.

3. Державно-правовий розвиток країн світу після Другої світової війни.



Рекомендована література:


  1. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / В.П. Глиняний; Одеська нац. юрид. акад. [Вид. 5-те, перероб. і доп.] – К.: Істина, 2008. – 768 с.

  2. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія / Ред. Гончаренко В.Д. – К., 2002.

  3. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / О.М. Джужа, Т.А. Третьякова, В.С. Калиновський та ін. – К.: НАВС, 2012. – 376 с.

  4. Історія держави і права зарубіжних країн: правові джерела / Упорядн. Г.І. Трофанчук; [навч. посіб.]; МОН України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 347 с.
    Навчальний посібник - видання, яке частково доповнює або замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його розділу, офіційно затверджений як такий.
    Юрінком Інтер - одне з найбільших українських видавництв юридичної літератури. За понад п'ятнадцять років існування Юрінком видав понад п'ятсот найменувань книг із загальним тиражем в кілька мільйонів примірників.


  5. Кузьминець О. В. Історія держави та права зарубіжних країн (схеми, таблиці, коментарі, термінологічний словник) : навч. посіб. / О. В, Кузьминець, Є. С. Дурнов, Ю. В. Сокур. – К. : Гранмна, 2012. – 240 с.

  6. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / В.С. Макарчук; МОН України. – вид. 6-те, доповн.- К.: Атіка, 2010. – 623 с.

  7. Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / І.Д. Мудрак. – Ірпінь, 2001.

  8. Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Підручник [вид. 2–е.]. –К.: “Ін. Юре”, 2003.

  9. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / Г.І. Трофанчук; М-во освіти і науки України. – К.: ЮрІнком Інтер, 2010. – 381 с.

  10. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О.О. Шевченко; МОН України. – К.: Олан, 2008. – 351 с.



1. Формування та розвиток радянської держави та права.

Утворення СРСР

Створення радянського державного апарату.

Другий Всеросійський з'їзд Рад, який відкрився ввечері 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. у Смольному, де перебували Петроградська Рада і Центральний Комітет партії більшовиків, відіграв важливу роль у створенні Радянської держави та права. Важливо зазначити, що за партійним складом із 650 делегатів з'їзду більшовиків було близько 400, есерів і меншовиків (які представляли інтереси селянських рад Росії) - 40-80.

З'їзд прийняв ряд документів, в основі яких лежали головні ідеї більшовицької фракції РСДРП:

1) відозва «Робітникам, солдатам і селянам» про перехід усієї державної влади в країні до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. У ній виокремлювалися конкретні завдання радянської влади у центрі і на місцях;

Жовтне́вий переворо́т (у радянській історіографії «Велика Жовтнева соціалістична революція») - державний переворот, заколот у Російській республіці, що відбувся 25 жовтня (7 листопада) 1917 року. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці держави Петрограді - було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків.


  1. Декрет про мир, який одночасно був декларацією, зверненою до всіх народів світу. Він проголошував засади зовнішньої політики радянської держави, давав визначення справедливого і демократичного миру без анексій (захоплення чужих земель і насильницького поневолення інших народів) і контрибуцій (компенсації, яку держава-переможниця стягує з переможеної країни). Скасовувалася таємна дипломатія. Декрет звертався не лише до урядів, а й до народів, особливо до робітників трьох провідних країн - Англії, Франції та Німеччини - з пропозицією довести до кінця справу миру і, водночас, звільнення трудящих від будь-якого рабства та експлуатації. Радянський уряд не вважав указані в декреті умови миру ультимативними і погоджувався розглянути будь-які інші умови (в подальшому це привело до Брестського миру);

  2. Декрет про землю, який оголосив про скасування поміщицької власності на землю і перехід її в руки народу без будь-якого викупу на засадах зрівняльного землекористування. Цей декрет - дітище Селянського з'їзду Рад, який склав Селянський наказ про землю ще влітку 1917 р. під керівництвом найбільш впливової серед селян партії есерів. До нього увійшли 242 накази селян, які виражали вимогу про скасування поміщицької власності на землю, а також ліквідацію права власності на землю.
    Брест-Лито́вський ми́рний договір - мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 року у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 років.
    Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
    Принцип зрівняльного землекористування не схвалювався більшовиками, але оскільки більшість селян висували саме цю вимогу, її було прийнято і закріплено в декреті. Відповідно до Декрету про землю пропонувався вільний вибір землекористування: подвірний, хутірський, общинний, артільний, залежно від рішення громади села. Підлягали конфіскації кінні заводи, племінні тваринницькі господарства, які переходили у користування держави або общини.

Поряд з названими декретами з'їзд прийняв ряд постанов: про скасування смертної кари на фронті, про негайний арешт О. Ф. Керенського, про утворення в армії тимчасових революційних комітетів, про перехід влади на місцях до Рад, про боротьбу з контрреволюційними виступами і забезпечення революційного порядку та ін.

Проголосивши встановлення влади Рад, 2-й Всеросійський з'їзд Рад утворив для управління країною, аж до скликання Установчих зборів, тимчасовий робітничий і селянський уряд - Раду Народних Комісарів (РНК), яку очолив Ленін.

Обрав з'їзд і ще один новий керівний орган - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), головою якого було обрано Л. Б. Каменева. Цим ліквідовувалися повноваження попереднього ЦВК, обраного на 1-му Всеросійському з'їзді Рад, оскільки його члени не визнавали декретів і програми нової влади. Так само ліквідовувалися повноваження всіх комісарів і голів, призначених попереднім ЦВК, в армії та на місцях. ВЦВК другого скликання складався з 362 більшовиків, 29 лівих есерів, дев'яти соціалістів і одного максималіста.

Одразу ж після 2-го з'їзду Рад у центрі й на місцях під керівництвом партії більшовиків почалося пристосування старого державного апарату та створення нових органів влади і управління.

Листопадова криза не змогла зупинити створення нових органів влади і управління. ВЦВК і РНК винесли рішення про необхідність об'єднання Рад робітничих і солдатських депутатів із Радами селянських депутатів, щоб забезпечити свій вплив на селі, де переважала думка есерівської партії.

Ра́да селя́нських депута́тів (рос. Совет крестьянских депутатов) - виборні населенням на певний термін колегіальні представницькі органи в період становлення радянської влади в Росії на початку XX століття.

За підтримки лівих есерів більшовики здобули перемогу: з'їзд підтвердив декрети II Всеросійського з'їзду Рад, було досягнуто згоди про об'єднання Рад робітничих і солдатських депутатів із селянськими.

До Жовтневого перевороту (1917 р.) більшовики і представники інших політичних партій активно боролися за скликання справді демократичних Установчих зборів.

Політи́чна па́ртія - особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом придбання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Другий Всеросійський з'їзд Рад декларував, що нова влада забезпечить своєчасне їх скликання.

Вибори до Установчих зборів відбулись у листопаді 1917 р.

Устано́вчі збо́ри - виборні тимчасові збори представників народу, покликані виробити або змінити конституцію держави і, таким чином, на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій.
Більшість місць (62%) здобули представники партій меншовиків і есерів. Тому наприкінці листопада РНК своїм рішенням перенесла відкриття Установчих зборів з 28 листопада на невизначений строк. Під тиском опозиції 5 січня 1918 р. Установчі збори все ж розпочали роботу в Таврійському палаці у Петрограді. Вони відмовилися визнати державний переворот партії більшовиків і затвердити їхні декрети.

Тому за декретом ВЦВК від 6 січня 1918 р. Установчі збори припинили існування, а мітинги й демонстрації на їх підтримку були жорстоко придушені революційними військами. Фактично Росія зробила ще один крок назустріч громадянській війні. З листа голови Установчих зборів В. М. Чернова В. І. Леніну: «Ваша влада зійшла як на дріжджах, на явно обдуманому обмані. Але коли влада в самому походженні своєму ґрунтується на глибокій брехні, на моральній фальші, то ця зараза пронизує її наскрізь і тяжіє над нею до кінця».

Через крайнє загострення класової боротьби всередині країни з'явилася потреба створення спеціального органу для боротьби з контрреволюцією і саботажем. 7 грудня 1917 р. з ініціативи Леніна було прийнято рішення про організацію при РНК Всеросійської Надзвичайної Комісії (ВНК) під головуванням Ф. Е. Дзержинського. На місцях створювалися губернські й повітові надзвичайні комісії. У червні при губернських НК було організовано залізничні відділи для боротьби зі злочинами на залізничному транспорті.

Кла́сова боротьба́ - поняття в суспільствознавстві та в соціальній філософії, яке набуло популярності в 19 ст.; одне з ключових понять марксизму. Сучасна соціологія розглядає класову боротьбу як один з окремих випадків соціального конфлікту.
Залізни́чний тра́нспорт (залізни́ця) - вид рейкового транспорту, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів в колісних екіпажах, що рухаються залізничною колією. Залізничний транспорт є галуззю промисловості, частиною транспортної мережі логістичних ланцюгів, які сприяють міжнародній торгівлі і економічному зростанню.
Боротьбу з контрреволюцією в армії та на флоті вів особливий відділ НК.

ВНК та її місцевим органам надавалися надзвичайні повноваження. Працювали вони в тісному контакті з народними комісаріатами внутрішніх справ і юстиції, революційними трибуналами.
Загальна характеристика Конституції РСФРР 1918 р.

30 березня 1918 р. пленум ЦК РКП(б) з ініціативи В. І. Леніна рекомендував ВЦВК утворити Конституційну комісію для підготовки проекту Конституції РРФСР, щоб подати його на затвердження Всеросійського з'їзду Рад.

За остаточного розгляду проекту Конституції в комісії РКП(б) під керівництвом В. І. Леніна в основу Конституції було покладено найважливіші рішення Третього Всеросійського з'їзду Рад - Декларація прав трудящого й експлуатованого народу і постанова «Про федеральні засади Російської республіки».

Проект Конституції було подано на затвердження 5-го Всеросійського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, який зібрався в Москві 4 липня 1918 р. 10 липня з'їзд затвердив першу Конституцію РРФСР. 19 липня 1918 р. її текст опублікували «Известия», і вона набула чинності. Конституція складалася з шести розділів: Декларація прав трудящого та експлуатованого народу; Загальні положення Конституції РРФСР; Конституція радянської влади; Активне і пасивне виборче право; Бюджетне право;

Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.
Бюджетне право - система встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, що регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові суспільні відносини, які складаються в процесі бюджетної діяльності держави та територіальних громад.
Про герб і прапор РРФСР.
Державний прапор РРФСР - один з державних символів РРФСР. Згідно з Положенням про Державний прапор РРФСР, він був «символом державного суверенітету РРФСР, добровільного об'єднання РРФСР з іншими рівноправними республіками в Союз Радянських Соціалістичних Республік, непорушного союзу робітників, селян та інтелігенції, дружби та братерства трудящих усіх націй та народностей республіки, що будують комуністичне суспільство»

Розділи Конституції було поділено на 17 глав, а глави - на статті (загалом 90).

Конституція декларувала перемогу соціалістичної революції в Росії та створення пролетарської держави. У ст. 1 закріпили положення, що вся влада в центрі й на місцях у Радянській республіці належить Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Конституція проголосила принцип диктатури пролетаріату. У ній декларовано права трудящого та експлуатованого народу. Конституція проголошувала свободу зборів, мітингів, створення організацій. Преса звільнялася від залежності від капіталу і зобов'язана була служити інтересам робітничого класу і найбіднішого селянства (статті 13-16).

Пролетаріа́т (від лат. proles - потомство та лат. proletarius - нижчий клас в Стародавньому Римі) - нижчий, бідніший соціальний клас суспільства, який не має власності на засоби виробництва і для якого основним джерелом засобів для життя є продаж власної робочої сили.

Почесне право захищати соціалістичну батьківщину надавалося лише трудящим. Це право визнавалося за всіма громадянами незалежно від статі, расової та національної належності. Гарантувалося право політичного притулку тим, хто у себе на батьківщині або в іншому місці переслідувався за політичну діяльність в інтересах пролетаріату (вони могли стати громадянами республіки).

Дія́льність політи́чна - невіддільна частина загальної людської діяльності, специфічна сутність, якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.
Політичний притулок (англ. right of asylum, фр. droit d'asile) - притулок, наданий особам, що зазнали (або можуть зазнати) переслідувань у себе на батьківщині за політичні або релігійні переконання, а також за дії, що не кваліфікуються в міжнародному і національному праві демократичних держав як правопорушення.
Ставилося завдання дати трудящим повну всебічну безплатну освіту. Праця оголошувалася обов'язком усіх громадян. Підтверджувалися відокремлення церкви від держави і школи від церкви, свобода релігійної та антирелігійної пропаганди. Закон засудив імперіалістичні війни, колоніальну політику.

За державним устроєм РРФСР проголошувалася вільним союзом вільних націй як федерація радянських національних республік.

Колоніа́льна полі́тика - діяльність держави, економічно та політично більш розвиненої, спрямована на включення до кола свого впливу та остаточне підкорення іншої держави, менш сильної, або ж народів, що знаходяться на нижчому щаблі розвитку і, часто, ще не завершили державного оформлення, а також утримання держави чи народу у своїх руках.
Держа́вний устрій або державний лад - форма політичного устрою країни або держави. Система відносин суспільних та політичних інститутів - класів, робіт, прошарків, партій. Ієрархічна структура державної політичної влади - парламент (законодавча влада), уряд (виконавча влада), суд (судова влада), суспільні організації.

Конституція юридично оформила перехід у державну власність відібраних в експлуататорів земель, промислових підприємств, громадського транспорту, запровадила монополію зовнішньої торгівлі.

Грома́дський тра́нспорт - мережа пасажирського транспорту, яка обслуговує широкий загал на противагу приватному транспорту, наприклад, приватним автомобілям або автомобілям на прокат. За рідкісним винятком, послуги громадського транспорту надаються за певну плату через придбання спеціалізованих одноразових (на одну поїздку) квитків або проїзних (проїзних документів, карток) на визначений термін (1 місяць, 3 місяці, 6 місяців, рік).

Верховним органом влади було проголошено Всеросійський з'їзд Рад, обраний із представників міських Рад пролетарів за нормою: один депутат від 25 тис. міських жителів, а з селян - від 125 тис. жителів. Нерівність представництва пояснювалася тим, що потрібно було забезпечити політичне керівництво новим суспільством з боку більш організованого, більш свідомого, хоч і порівняно нечисленного на той час класу робітників. В. І. Ленін казав, що така нерівність має тимчасовий характер та обумовлена специфічним становищем Росії - селянської країни, де переважна більшість населення, особливо на селі, була неписьменною. Доводилося враховувати й те, що жителі села за рівнем політичної свідомості, організованості значно відставали від жителів міст. Цей принцип виборчого права утвердився ще до Жовтневого перевороту, в 1917 р., в період виборів делегатів на 1-й Всеросійський з'їзд Рад.

З'їзд Рад мав скликатися не рідше двох разів за рік. На його скликанні могли наполягати як самі делегати, так і місцеві Ради, за умови що вони представляли не менше третини всього населення республіки. У період між з'їздами влада належала Всеросійському Центральному Виконавчому Комітетові, склад якого було визначено у 200 осіб. ВЦВК оголошувався вищим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом. Розмежування між законодавчою і виконавчою владою в умовах жорстокої боротьби з ворогами не проводилося.

В. І. Ленін виступав проти принципу поділу влади навіть у Радах і роз'ясняв, що політична влада перебуває в руках одного класу.

Політична влада - здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.
Представни́цький о́рган місце́вого самоврядува́ння - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Розпо́діл держа́вної вла́ди - правова теорія та принцип, згідно з якими державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу та судову.
Тому члени ВЦВК працювали в наркоматах, тобто одночасно перебували в різних органах влади і управління. Водночас Конституція оголошувала, що Рада Народних Комісарів як центральний урядовий орган республіки обирається ВЦВК і підпорядкована йому. ВЦВК міг замінити наркомів, скасувати або призупинити будь-яку постанову РНК. Найважливіші загальнополітичні декрети рекомендувалося подавати на розгляд і затвердження ВЦВК.

До складу Раднаркому входило 18 комісаріатів: іноземних справ, військових, морських, внутрішніх справ, юстиції, праці й соціального забезпечення, освіти, пошти й телеграфу, національностей, фінансів, шляхів, землеволодіння, торгівлі й промисловості, продовольства, державного контролю, охорони здоров'я, а також Вища Рада Народного Господарства.

Держа́вний контро́ль - одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Здійснення державного контролю - одна з важливих функцій державного управління.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Ви́ща Ра́да Наро́дного Господа́рства (ВРНГ) - створена 2 (15) грудня 1917 р. з метою організації діяльності народного господарства та керівництва націоналізованими підприємствами відповідно до декрету РНК ВЦВК.
При кожному наркоматі була колегія.

Місцеві органи влади, за Конституцією, складалися з волосних, повітових, губернських (окружних) та обласних Рад. У межах відповідної території влада належала з'їздові Рад області, губернії, повіту, волості, а в період між з'їздами - відповідному виконкомові. Строк повноважень депутатів установлювався дуже короткий - усього три місяці, що давало населенню можливість швидко замінити тих, хто, на його думку, не виконував основних завдань радянської влади.

Конституція визначила основні принципи виборчої системи. Право обирати й бути обраними до Рад надавалося всім трудящим із 18 років. Виходячи з принципу національної солідарності, Конституція надала політичні і трудові права іноземцям.

Ви́борча систе́ма - сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
Трудове́ пра́во - самостійна нормовано відокремлена система взаємопов'язаних правових норм, які регулюють суспільно-трудові та пов'язані з ними відносини суспільної організації праці з приводу реалізації права на працю та застосовувати найману працю на підприємствах різних форм власності, з поєднанням суспільно-колективних та особистих інтересів їх суб'єктів.

Конституція позбавила виборчих прав осіб, які експлуатували найману працю, церковнослужителів, членів династії, яка царювала в Росії, службовців, агентів і чиновників старої поліції.

На́йманий робітник - це фізична особа, яка виконує роботу за наймом, уклала письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності із визначенням умов трудової діяльності особи, за якою вона одержує обговорену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді.
Ця категорія осіб, яка складала тоді 20% загальної кількості громадян, не допускалася до виборів у Ради. Такі обмеження у виборчих правах - одна з умов держави, яка намагалася встановити диктатуру класу, що становив явну меншість населення Росії.

Усі вищі органи влади формувалися в порядку багатоступеневих виборів у спосіб обрання депутатів Радами або з'їздами Рад.
Створення радянського соціалістичного права та його характеристика.

Цивільне право

Основні завдання Радянської держави під час військової інтервенції та громадянської війни визначили і розвиток радянського цивільного права.

Населення Російської Федерації. Чисельність населення країни 2015 року становила 142,423 млн осіб (10-те місце у світі). Чисельність росіян стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 11,6 ‰ (169-те місце у світі), смертність - 13,69 ‰ (11-те місце у світі), природний приріст (депопуляція) - -0,04 % (203-тє місце у світі) .
Циві́льне пра́во (лат. Ius civile; англ. Civil law, нім. Zivilrecht, фр. Droit civil) - галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права - фізичними та юридичними особами, територіальними громадами, державами та іншими суб'єктами публічного права.
Останнє мало активно сприяти придушенню скинутих експлуататорських класів, ліквідації капіталістичної приватної власності на засоби виробництва і створенню основ соціалістичної економіки.
За́соби виробни́цтва (англ. Means of production) - сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. До засобів виробництва належать машини, знаряддя праці, фабрики, а також суспільний і природний капітал.

Характерною рисою цього періоду було завершення націоналізації промисловості й експропріації майна буржуазії. В умовах іноземної інтервенції та громадянської війни процес націоналізації промисловості було прискорено.

Радянська держава використовувала націоналізацію промисловості з метою ліквідації економічної та політичної могутності буржуазії. У 1918-1920 рр. націоналізація охопила також середні й дрібні промислові підприємства.

Промисло́вість - технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил; сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки, видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг.

До кінця 1920 р., з фактичною ліквідацією інституту приватної власності, державною власністю оголошувалися всі промислові підприємства, які перебували у володінні приватних осіб або товариств, із кількістю робітників понад п'ять із механічним двигуном або десять - без механічного двигуна.

Держа́вна вла́сність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.
Підприє́мство - самостійний суб'єкт господарювання, зареєстрований компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

У руках приватних осіб залишалися лише найдрібніші підприємства кустарної та ремісничої промисловості. Але й вони були поставлені під контроль держави. Державні органи регулювали замовлення, встановлювали ціни, визначали, куди слід здавати продукцію.

Після націоналізації великої, середньої та дрібної промисловості відпала потреба в робітничому контролі над виробництвом, оскільки робітничий клас формально став управляти соціалістичною промисловістю.

Радянським установам, підприємствам та організаціям заборонялось укладати будь-які угоди з приватними особами і користуватися послугами ринку, тобто різні форми власності перебували в нерівноправному становищі.

Вла́сність - результат привласнення[Джерело?], тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх.

Найважливіші правові акти в галузі цивільного права цього періоду:


  • декрет РНК «Про продрозкладку» від 11 січня 1919 р.;

  • декрет РНК «Про товарообмін і обов'язкову здачу населенням продуктів сільського господарства і промислів» від 5 серпня 1919 р.;

  • декрет РНК «Про регулювання кустарних промислів і не націоналізованої промисловості» від 7 вересня 1920 р;

  • постанова ВРНГ «Про націоналізацію підприємств» від 20 листопада 1920 р.;

  • декрет РНК «Про безкоштовне надання населенню предметів широкого вжитку» від 17 грудня 1920 р.;

  • декрет РНК «Про безкоштовне надання населенню продовольчих продуктів» від 04 грудня 1920 р.

Сімейне право

Після видання перших декретів про шлюб і сім'ю з часом виникла потреба детальніше регламентувати ці питання. 22 жовтня 1918 р. було опубліковано Кодекс про акти цивільного стану, шлюбне, сімейне та опікунське право РРФСР, прийнятий 16 вересня 1918 р.

Акти цивільного стану (термін відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу 2003 р.) - це події та дії, що нерозривно пов'язані з людиною (фізичною особою) і впливають на її правовий статус - започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її здатність бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.
на засіданні ВЦВК. Це був перший радянський кодекс законів. Він охопив усю галузь сімейних відносин.

В основу Кодексу лягли перші декрети про шлюб і сім'ю. Він визначав умови взяття шлюбу, порядок його реєстрації та розлучення, випадки визнання шлюбу недійсним. При цьому Кодекс виходив із формальної рівності прав та обов'язків подружжя.

Для взяття шлюбу потрібне було досягнення шлюбного віку: для чоловіків — 18 років, для жінок - 16 років. Заборонялися шлюби між близькими родичами по прямій висхідній або низхідній лінії, між братами і сестрами, як повнорідними, так і неповнорідними. На могли взяти шлюб ті, хто перебували в іншому зареєстрованому шлюбі.

У Кодексі встановлювалося, що різні вірування подружжя, чернецтво, перебування у священицькому або дяківському сані, а також раніше дана обітниця безшлюбності не могли бути перешкодами для взяття шлюбу.

У ст. 42 кодексу вказувалося: «Лише цивільний (радянський) шлюб, зареєстрований у РАГСі, породжує права та обов'язки подружжя». Фактичний шлюб ніякою охороною не користувався і жодних прав та обов'язків для сторін, які взяли шлюб, не створював.

Фактичний шлюб, або незареєстрований шлюб , або неформальний шлюб , або співжиття (юрид.), або фактичні шлюбні відносини (юрид.) - відносини між партнерами по спільному проживанню (співжиття), не оформлені в установленому законом порядку як шлюб.
Реєстрація шлюбу мала істотне значення в той період, оскільки радянська влада відокремила церкву від держави і тому ведення записів актів громадського стану цілком перейшло до держави.



Трудове право

Кодекс законів про працю, опублікований 10 грудня 1918 р., відіграв надзвичайно важливу роль. Він об'єднав створене в попередній період законодавство про охорону праці, зокрема Положення про соціальне забезпечення трудящих від 31 жовтня 1918 р., затверджене РНК 17 червня 1920 р. Загальне положення про тариф, тобто правила про умови найму та оплати праці робітників і службовців, рівнозначне за своїм значенням Кодексу законів про працю, а також інші акти, які діяли у той час: декрет РНК «Про порядок загальної трудової повинності» від 29 січня 1920 р.
Загальне положення - словосполучення, що вживається в оборотах типу: «об'єкти, що знаходяться в загальному положенні, мають властивість S», «S є властивість загального положення», «Приведення об'єкта в загальне положення», точний зміст яких залежить від контексту.
Охорóна прáці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) - це: система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності; діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.
Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня, зарплатня) - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
; декрет РНК «Про боротьбу з прогулами» від 27 квітня 1920 р.

На підставі цього було законодавчо проведено і закріплено в Кодексі законів про працю 8-годинний робочий день для всіх трудящих як максимальний робочий час. Причому для осіб, які не досягли 18-літнього віку або працювали в особливо шкідливих галузях виробництва, а так само для гірників, зайнятих під землею, робочий день не повинен був перевищувати 6 годин. Заборонялися понаднормові роботи, як загальне правило. Жінки звільнялися від робіт протягом 8 тижнів до і 8 тижнів після пологів зі збереженням повного заробітку за весь цей час. Регламентувалася діяльність інспекції праці та санітарної інспекції, які обиралися радами професійних спілок, і т. д.



Кримінальне право

Найважливішими правовими актами в галузі кримінального права аналізованого періоду були:



  • постанова РНК «Про тривожний дзвін» від 30 липня 1918 р.
    Криміналіст (від лат. criminalis - той, що пов'язаний із злочином) - фахівець, до кола професійної діяльності якого належить практичне чи наукове вирішення питань кримінального права та/або криміналістики.
    ;

  • постанова РНК «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 р.;

  • декрет Ради робітничої та селянської оборони «Про заходи боротьби з дезертирством» від 3 березня 1919 р.;

  • декрет РНК «Про боротьбу зі спекуляцією, розкраданнями в державних складах, підробками та іншими зловживаннями за посадою в господарських і розподільчих органах» від 21 жовтня 1919 р.;

  • постанова ВЦВК і РНК «Про скасування застосування вищої міри покарання (розстрілу)» від 17 січня 1920 р.

Головним завданням радянського кримінального права було придушення опору усунутих від влади експлуататорських класів.
Криміна́льне пра́во - одна з фундаментальних галузей права, законодавства, наука (доктрина) і навчальна дисципліна. Кримінальне право як галузь права - це система (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.
Контрреволюційна буржуазія організувала білий терор проти радянської влади, прагнучи скинення встановленого ладу. Своєю чергою, радянський уряд вживав відповідних заходів, і у відповідь на білий терор вводився червоний терор.
Білий терор - масовий терор, здійснюваний антибільшовистськими силами в часи Громадянської війни в Росії.
Черво́ний теро́р - заходи насильства, які здійснювалися більшовиками проти широких соціальних груп, включаючи робітників та селян, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.
У декреті «Про червоний терор» зазначалося: «... що необхідно убезпечити Радянську республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх у концентраційних таборах, що підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів, що необхідно опублікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цієї міри». На підставі названого декрету Всеросійській Надзвичайній Комісії надавалося право за наявності збройних контрреволюційних виступів розстрілювати їхніх учасників на місці.

Норми кримінального права того періоду служили виконанню Радянською державою функції придушення опору скинутих класів, зміцненню диктатури пролетаріату.

Диктатýра пролетаріáту - відповідно до теоретичної доктрини та пропагандиських настанов марксизму-ленінізму це означення форми політичної влади, яка тимчасово у формі диктатури встановлюється внаслідок революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією для придушення опору колишніх панівних класів - до утворення безкласового суспільства.
Поняття злочину - дія чи бездіяльність, небезпечні для інтересів робітничого класу і всіх трудящих, спрямовані на ослаблення могутності радянської влади, на підрив завоювань Жовтневої соціалістичної революції, - випливало з перших декретів радянської влади і відозв військово-революційних комітетів, виданих із метою захисту революційного порядку.

До контрреволюційних злочинів було віднесено: контрреволюційні змови й антирадянські заколоти, спрямовані на повалення радянської влади; антирадянські виступи у пресі; присвоєння злочинними організаціями функцій державної влади Рад; зрада батьківщині у спосіб вступу до контрреволюційних військ місцевої або іноземної буржуазії або продаж зброї для озброєння контрреволюційної буржуазії Петрограда; шпигунство; диверсія; шкідництво; терористичні акти;

Терористичний акт - це застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на ухвалення рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
контрреволюційний саботаж заходів радянської влади з боку колишніх державних службовців.
Держа́вна слу́жба - професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави особами, які мають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Особливо небезпечними злочинами, які часто поєднувалися з контрреволюційними, визнавалися: погроми, крадіжки, бандитизм, спекуляція, хуліганство, мародерство, хабарництво.

Велике значення для кримінального права того періоду мали Керівні засади кримінального права РРФСР, видані Наркоматом юстиції РРФСР 12 грудня 1919 р. Керівні засади стали першим досвідом узагальнення роботи революційних трибуналів і народних судів. У них вперше було сформульовано найважливіші принципи радянського кримінального права, які згодом лягли в основу Кримінального кодексу РРФСР.

У Керівних засадах підкреслювалася класова природа кримінального права. Злочин розглядався як порушення порядку, суспільних відносин, які охороняються кримінальним правом.

Революційний трибунал, також Ревтрибунал - спеціальний судовий орган, що створювався більшовицькою владою після перевороту в Росії, а згодом на інших зайнятих територіях.
Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

Під покаранням розумілися заходи примусового впливу. Вимагалося, щоби покарання було доцільним, не заподіювало злочинцеві марних і зайвих страждань. У визначенні міри покарання суд у кожному окремому випадку повинен був враховувати класову належність злочинця, ступінь його свідомості, а також те, ким учинено злочин - рецидивістом чи особою, яка вперше притягалася до кримінальної відповідальності. Бралися до уваги участь у банді, застосування насильства, а також причини, які викликали злочин.

Не підлягали суду і покаранню неповнолітні віком до 14 років. До них застосовувалися лише виховні заходи. Такі ж заходи призначалися правопорушникам віком 14-18 років, якщо визнавалося можливим застосувати щодо них педагогічний вплив.

Керівні засади передбачали такі види покарання: позбавлення політичних прав; оголошення ворогом революції або народу; примусові роботи; позбавлення волі, оголошення поза законом; розстріл та ін. Якщо злочин, за який передбачалося покарання у вигляді взяття під варту, було вчинено вперше і притому за винятково тяжких обставин, а ізоляція не викликалася необхідністю, суд міг застосувати умовне засудження. У разі вчиненні злочину повторно вирок приводився до виконання.

Незважаючи на позитивну роль Керівних засад, вони мали істотні вади. Керівні засади зводили завдання радянського кримінального права лише до придушення опору класового ворога. Автори не врахували, що суд має діяти на основі законів, а не революційної доцільності і не бути карально-репресивним органом, а захищати права та інтереси людей.


Утворення СРСР. Конституція СРСР 1924 р.

Юридичне оформлення об'єднання радянських республік розпочалося з укладання у 1920-1921 роках союзних договорів. Насамперед підлягали об'єднанню зусилля республік у військовій та господарській галузях. У подальшому здійснювалася також централізація управління шляхами сполучення, зв'язком, торгівлею. Від початку договірні відносини передбачали нерівноправність суб’єктів об'єднання. Вищі органи влади РСФРР поступово зосереджували керівництво найважливішими галузями господарства республік, перетворюючись таким чином на органи союзного управління. Це було цілком закономірно та відповідало сталінському проекту "автономізації", що передбачав включення радянських республік до складу РСФРР на правах автономій.

У серпні 1922 року була створена комісія з представників Центрального Комітету Російської Комуністичної Партії більшовиків (ЦК РКП(б)) і ЦК компартій республік для підготовки рішення про врегулювання відносин між радянськими республіками. Сталін подав на розгляд комісії проект резолюції, що ґрунтувався на ідеї автономізації. Цей проект викликав протидію в партійних організаціях республік (зокрема, України та Грузії). Негативно відреагував на неї і Ленін, який у листі до політбюро обґрунтовував іншу форму об'єднання – федерацію незалежних республік, де вищим органом Союзу буде загально-федеральний Центральний виконавчий комітет. У жовтні 1922 року ЦК РКП(б) прийняв постанову "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними радянськими соціалістичними республіками", де вищим органом Союзу радянських республік визнавався Всесоюзний з’їзд рад, який обирає федеральний ЦВК.

Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.

30 грудня 1922 року в Москві відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад. Він затвердив Декларацію і Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).



Декларація про утворення СРСР проголошувала добровільне об'єднання у союзну державу чотирьох радянських республік – Російської федерації, Української, Білоруської та Закавказької федерації (останньої - у складі Грузії, Азербайджану і Вірменії). Необхідність об'єднання обґрунтовувалася потребою спільного відновлення народного господарства, небезпекою нових нападів з боку капіталістичного оточення.
Народнé господáрство - економічний термін, який використовується для позначення сукупності галузей і сфер виробництва, споживання та обміну.
Йшлося про єдність суспільного і державного ладу всіх радянських республік, що ґрунтується на диктатурі пролетаріату.
ИСПРАВЬТЕ ПЛЕЗ СТАТЬЮ!!! Політи́чна систе́ма - впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції.
Було задекларовано рівноправність народів у союзі, забезпечення кожній республіці права вільного виходу з нього, відкритий доступ для всіх соціалістичних радянських республік на шляху об'єднання трудящих усіх країн у Світову Соціалістичну Радянську Республіку.

Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік закріплював державну єдність республік, гарантував їх суверенітет як рівноправних суб'єктів союзної держави, право вільного виходу з СРСР.
Союзна держава (біл. Саюзная дзяржава, рос. Союзное государство) - конфедеративний союз Російської Федерації та Республіки Білорусь з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором.
Договір визначив структуру та компетенцію вищих органів влади СРСР - з'їзду Рад, ЦВК, Президії ЦВК і РНК. Установлювалося єдине союзне громадянство, герб, прапор і державна печатка. Остаточне затвердження Декларації і Договору про утворення СРСР було перенесено на ІІ Всесоюзний з’їзд рад.

У 1923 році тривало доопрацювання Договору і Декларації. Було створено спеціальну комісію для розробки Конституції СРСР. В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася політична боротьба з приводу обмеження суверенітету республік.

У січні 1924 р. ІІ Всесоюзний з'їзд рад СРСР затвердив Конституцію СРСР, основою якої стали Декларація та Договір про утворення СРСР.

До складу союзної держави увійшли союзні республіки: Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР), Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), Білоруська Соціалістична Радянська Республіка (БСРР) та Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (ЗСФРР, у складі якої були Грузія, Азербайджан і Вірменія).

Украї́нська Радя́нська Соціалісти́чна Респу́бліка, УРСР, до 30 січня 1937 - Украї́нська Соціялісти́чна Радя́нська Респу́бліка, УСРР - це, за визначенням «Енциклопедії Українознавства», комуністична державно-політична формація, що постала як результат збройної агресії більшовицької Росії при допомозі місцевих більшовиків проти Української Народної Республіки.
Республіки вважалися формально суверенними. Вони мали право вільного виходу із СРСР.

Разом із тим, надзвичайно широкі повноваження Союзу РСР істотно обмежували суверенні права республік. Так, до компетенції верховних органів СРСР, належало: представництво Союзу у міжнародних відносинах, укладання договорів з іншими державами; зміна кордонів Союзу; оголошення війни і укладання миру; керівництво збройними силами, транспортом та зв'язком; затвердження плану народного господарства, державного бюджету, загальносоюзних податків;
Оголошення війни - юридична, дипломатична процедура в міжнародному праві та міжнародній політиці, яка полягає в офіційному, в установленому порядку повідомленні однією державою іншої про припинення між ними миру та перехід у стан війни.
Сувереніте́т - це виняткове право здійснювати владу у певній державі (рідше - на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.
Міжнаро́дні відно́сини - система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави і міждержавні та неурядові організації, приватні особи. Наука про міжнародні відносини є комплексною та міждисциплінарною.
Державний бюджет - це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.
встановлення грошової і кредитної систем; керівництво зовнішньою торгівлею і встановлення системи внутрішньої торгівлі;
Вну́трішня торгі́вля - це торгівля, яка ведеться виключно в межах певної країни. Розділена така торгівля на дві категорії - оптова та роздрібна. Оптова торгівля пов'язана з купівлею товарів у виробників або дилерів у великій кількості і продаж в невеликій кількості для тих, хто може купити в роздріб.
Міжнаро́дна торгі́вля - торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародного поділу праці.
визначення загальних засад землеустрою та землекористування, користування надрами, лісами і водами; встановлення основ судоустрою і судочинства, цивільного і кримінального законодавства; основних законів про працю, освіту та охорону здоров'я.

Верховним органом влади СРСР був з'їзд Рад, а в період між з'їздами Рад - Центральний Виконавчий Комітет СРСР (ЦВК СРСР), що складався з двох палат - Союзної Ради і Ради Національностей.

З'їзд Рад СРСР формувався з представників міських Рад і Рад міських поселень (з розрахунку 1 депутат від 25 тис.

Міське́ посе́лення - муніципальне утворення в Росії, що є складовою частиною муніципального району. Утворене містом або селищем міського типу, в яких місцеве самоуправління здійснюється населенням безпосередньо через виборчі органи місцевого самоуправління.
виборців), а також представників губернських з'їздів Рад (1 депутат від 125 тис. жителів).  Чергові з'їзди Рад СРСР скликалися раз на рік.

З'їзд Рад СРСР обирав Союзну Раду з представників союзних республік, пропорційно кількості населення кожної, загалом у складі 414 осіб. Рада Національностей формувалася з представників союзних і автономних республік.

Центральний Виконавчий Комітет СРСР об'єднував роботу щодо законотворчості і управління СРСР. У період між сесіями ЦВК вищим органом влади була Президія ЦВК СРСР.

Рада Народних Комісарів СРСР формувалася ЦВК СРСР, була виконавчим і розпорядчим органом ЦВК СРСР і народних комісарів СРСР, і в межах наданих ЦВК повноважень видавала декрети і постанови.   

Вищим судовим органом був Верховний Суд СРСР.

Для безпосереднього керівництва окремими галузями державного управління, що входили до відання РНК СРСР, утворювалося 10 народних комісаріатів, які поділялися на дві групи: загальносоюзні (єдині для всього СРСР) та об'єднані (органами яких у союзних республіках були однойменні наркомати).

Судова влада - незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судами.
Держа́вне управлі́ння (публічне управління, англ. public administration) - є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод. Державне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти. У деяких країнах (наприклад, у Хорватії) цією діяльністю держави відає окреме міністерство.

Загальносоюзними були народні комісаріати закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошти і телеграфу.

Об'єднаними народними комісаріатами були: Вища Рада Народного Господарства, народні комісаріати продовольства, праці, фінансів і робітничо-селянської інспекції.

Республіканськими залишалися наркомати земельних справ, охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

У межах території кожної союзної республіки верховним органом влади був з'їзд рад республіки, а в проміжках між з'їздами - центральний виконавчий комітет. ЦВК союзних республік обирали президії та утворювали свої виконавчі органи – ради народних комісарів.

Робітничо-селянська інспекція (РСІ) - система органів влади, що займалась питаннями державного контролю. Систему очолював Народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції (НК РСІ). Створений 1920, розформований 11 лютого 1934 року.
Народний комісаріа́т (Наркомат) - у СРСР з 1923 року центральний орган виконавчої влади, що управляє в окремій сфері діяльності держави або в окремій галузі народного господарства, аналог сучасного міністерства.

Загалом Конституція закріплювала перевагу загальносоюзних органів та верховенство загальносоюзного законодавства.

Отже, Конституція СРСР 1924 року насамперед містила характеристику органів влади і управління новоутвореної союзної держави. На відміну від Конституції РСФРР 1918 р., у ній не було розділу щодо прав громадян.

Утворення Союзу РСР та прийняття союзної конституції зумовили перебудову апарату управління союзних республік. Ці зміни були відображені у республіканських конституціях, прийнятих на основі Конституції СРСР 1924 р.

Двадцяті роки стали також періодом інтенсивної кодифікаційної роботи. Конституція СРСР до відання союзу відносила встановлення основ законодавства СРСР та союзних республік. У 1924 р. були прийняті Основи судоустрою і судочинства Союзу РСР і союзних республік, а також Основні засади кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. У 1928 р. було затверджено Загальні засади землекористування та землеустрою СРСР. На основі загальносоюзних кодексів здійснювалася кодифікація галузевого законодавства союзних республік.


Кодифікація радянського законодавства в 20-ті роки.

Важливим етапом кодифікаційної роботи після утворення СРСР було створення основ союзного законодавства.

У 1924 році Центральний Виконавчий Комітет СРСР затвердив Основи судоустрою, Основи судочинства СРСР та союзних республік, Основи кримінального законодавства СРСР та союзних республік.

Центра́льний викона́вчий комітет́ СРСР (ЦВК СРСР) - найвищий орган державної влади СРСР у період між всесоюзними З'їздами рад, який діяв з часу заснування СРСР у 1922 року до початку повноважень Верховної ради СРСР першого скликання у 1938 року.
У 1928 році - Основи землекористування та землеустрою СРСР.

Всі ці законодавчі акти стали базою для кодифікаційної роботи в союзних республіках.

Зако́н (англ. law, англ. act, нім. Gesetz n) - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим), або безпосередньо народом.

У 1922-1923 РР в РСФРР прийнято 7 кодексів: кримінальний, цивільний, земельний, кримінально-процесуальний, про працю, цивільно-процесуальний, лісний. На їх основі створювалися кодекси інших республік.

У 1926 р. було затверджено шлюбно-сімейний кодекс і нову редакцію кримінального. У 1927 - в Україні прийнято унікальний адміністративний кодекс.

Пріоритет загальносоюзних основ законодавства над законодавством союзних республік підтвердив процес централізації влади, створення авторитарного державно-правового режиму.
Розробка та прийняття Конституції СРСР 1936 р.‚ її основні положення.

Піддавши тотальному контролю всі сфери суспільного і державного життя, політичне керівництво СРСР ініціювало розробку нової Конституції СРСР, яка б закріпила «завоювання соціалізму».

Вперше це питання було винесене для обговорення на лютневий (1935 р.) Пленум ЦК ВКП (б). Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми ознаками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП (б).

Конститу́ція (лат. constitutio - установлення, устрій, порядок) - основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.
Цей проект було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. 5 грудня 1936 р. делегати Надзвичайного 8 Всесоюзного з'їзду Рад одностайно затвердили нову Конституцію СРСР.

Конституція складалася з 13 глав та 146 статей. У її тексті з'явилися нові глави, зокрема про «Державний устрій» (гл. 1), «Основні права і обов'язки громадян» (гл. 10).

Конституція проголошувала владу трудового народу, що здійснюється ним через Ради депутатів трудящих, керівну роль комуністичної партії.

Повноваження СРСР: оборона, охорона державної безпеки, адміністративно-територіальний поділ, планування, облік, статистика, судоустрій, цивільне, кримінальне та процесуальне законодавство.

Вищим органом державної влади стала Верховна Рада СРСР, яка виконувала усі повноваження, надані союзу РСР, і складалася з двох палат: ради союзу та ради національностей, працювала 2 сесії на рік.

Ради (рос. cоветы) - політичні організації та державні органи, в першу чергу, пов'язані з російськими революціями і історією Радянського Союзу, і які дали назву цієї держави.
Органи державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.
Верховна Рада СРСР (рос. Верховный Совет СССР) - двопалатний парламент СРСР, вищий орган державної влади в СРСР. Складався з двох рівноправних палат - Ради Союзу і Ради Національностей.

Президія Верховної Ради здійснювала владу в державі в період між сесіями і мала право видавати укази, тлумачити діючі закони, проводити референдуми, призначала нові вибори.

Рада Народних Комісарів СРСР - вищий виконавчий та розпорядчий орган формувався на спільному засіданні обох палат Верховної Ради. РНК мала право видавати постанови і розпорядження на основі діючих законів.

У Конституції містився перелік союзних народних комісаріатів.

Органами влади на місцях були Ради депутатів трудящих.

Вибори до рад стали загальними, рівними, прямими, при таємному голосуванні.

Виборчі права отримали усі громадяни СРСР з 18 років незалежно від расової та національної належності, віросповідання, освітнього цензу, осілості, соціального та майнового стану, колишньої діяльності, за винятком психічнохворих та засуджених судом до позбавлення виборчих прав.

Конституція проголошувала єдине союзне громадянство.


2. Державно-правовий розвиток країн світу після Першої світової війни

Державно-правові наслідки Першої світової війни.
Тає́мне голосу́вання - вид голосування, при якому учасники голосують анонімно. Часто застосовується на багатьох рівнях виборів. В Україні наймасштабнішим застосуванням таємного голосування є президентські вибори.
Наслідки Першої світової війни - наслідки війни, яка тривала з 1914 по 1918 рік . Конфлікт мав вирішальний вплив на історію ХХ століття.

До початку XX ст. у провідних державах світу в основному завершився період утвердження буржуазних суспільних відносин. Економічне панування буржуазії об'єктивно обумовило її перевагу в політичній структурі суспільства. Держави упевнено обрали шлях капіталістичного розвитку. Вже до кінця XIX ст. типовою формою здійснення політичної влади буржуазії стала буржуазна демократія.

Політи́чний режи́м - характерний тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.
Вона визначалася самим характером буржуазних революцій, а згодом - умовами боротьби за ліквідацію феодальних пережитків. Саме демократична держава дозволила буржуазії в союзі з іншими станами суспільства здійснювати політичне панування; саме вона забезпечувала найсприятливішу обстановку для реалізації інтересів різних класів і соціальних груп.
Демокра́тія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Соціáльна грýпа - сукупність осіб, об'єднаних спільною метою, ідеєю, працею; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

Основними ознаками буржуазно-демократичного політичного режиму були: парламентаризм, поділ влади, конституційне проголошення прав і свобод громадян, широка участь народних мас в управлінні державою.

Крок за кроком на основі закону і неписаних угод формувався важливий принцип буржуазної конституційної політики - відповідальність уряду перед парламентом. Встановлювалося правило, відповідно до якого до уряду входили члени керівництва партії, яка здобула перемогу на виборах.

У XX ст. набуло поширення таке важливе політичне явище, як перевага виконавчої влади над представницькими установами. Характеризуючи розвиток окремих держав, зупинімося на причинах цього явища. Зазначимо, що перед правлячими класами постало подвійне завдання: з одного боку - зосередити розв'язання найважливіших державних справ у руках уряду або президента, а з іншого - максимально забезпечити парламентську підтримку діяльності органів виконавчої влади.

Викона́вча вла́да - одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя.
Ось чому в ряді держав практика склалася таким чином, що повновладним учасником, а іноді й керівником законодавчого процесу є президент або уряд.

Такі внутрідержавні процеси супроводжувалися відповідною трансформацією буржуазного права. Змінилося, насамперед, співвідношення влади і права. У сучасному буржуазному суспільстві різко зростає перевага держави, політичної влади в цілому. Збільшується обсяг і розширюються межі позаправової, не регульованої законом, діяльності державних органів на базі зростання їхніх повноважень. Різко зростає обсяг позазаконної діяльності карального механізму, а водночас розширюється коло нормативних актів фактично неконституційного характеру.

Законодавчий процес - це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій - самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.
Нормативна документація - документи, які встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їхніх результатів.
Нерідко закони підміняються підзаконними нормативними актами.


"Новий курс" президента США Ф. Рузвельта.

Розвиток державно-правових інститутів США у XX ст. відбувався відповідно до основних тенденцій політичної еволюції провідних держав світу. Загальні принципи конституції, що стосуються Конгресу та діяльності обох його палат - сенату і палати представників - зберегли свою силу. Водночас від початку XX ст. спостерігається загальна тенденція до концентрації державної влади, посилення федеральних органів за рахунок прав штатів, посилення виконавчої влади, бюрократизації та мілітаризації державного апарату.

Стосовно Конгресу це проявилося в розширенні його податкових повноважень (16-та поправка до Конституції, прийнята 1913 р.) і в посиленні законодавчої діяльності в галузі цивільного, кримінального і трудового права.

Сталися зміни й у відносинах між законодавчою та виконавчою владою. Як відомо, Конституція США ґрунтується на принципі поділу влади і повинна була, якщо слідувати цьому принципові, запобігти перевазі однієї з гілок влади над іншою. Проте конституційна практика привела до закріплення переваги виконавчої влади над законодавчою, президентської системи правління та безпрецедентної для інших держав ролі та значення судової влади.

І все ж, незважаючи на істотне розширення влади американського президента, Конгрес як орган законодавчої влади залишається найбільш впливовим парламентом західного зразка.

Законода́вча вла́да - одна з гілок державної влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення. Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, а також сукупністю організаційних форм реалізації цих повноважень.

З огляду на розвиток двопартійної системи влада президента характеризується певною специфікою.

Двопартійна система, біпартизм - домінування в політичному житті двох потужних політичних партій, які змагаються за владу, одна з них перебуває при владі, а інша - в опозиції. Перемога однієї з партій забезпечує гомогенну парламентську більшість, стабільність уряду, робить ефективною його працю, створює умови для громадянської єдності.
У Великій Британії ця система забезпечувала величезні переваги прем'єрові, який завжди міг розраховувати на партійну дисципліну і підтримку парламентської більшості. У Сполучених Штатах склався інший порядок.
Сполу́чені Шта́ти Аме́рики, також США, Сполу́чені Шта́ти, Шта́ти, Аме́рика (англ. United States of America, USA, U.S., the USA, the States, America) - федеративне об'єднання в Північній Америці, що складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв, 48 штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами і між Канадою і Мексикою та федерального (столичного) округу Колумбія.
Через слабшу партійну дисципліну президент, з одного боку, не завжди міг сподіватися на підтримку своєї партії в палаті представників або сенаті. З іншого боку, оскільки президент обирається виборщиками, він завжди був більш незалежним у своїх діях стосовно Конгресу, ніж прем'єр-міністр Великої Британії стосовно парламенту.

Американський президент виступає не лише як глава держави,

  1   2   3