Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Фондова лекція з "Історії держави та права зарубіжних країн" тема №3 "Держава та право Нового часу" Навчальний час годин(и)

Фондова лекція з "Історії держави та права зарубіжних країн" тема №3 "Держава та право Нового часу" Навчальний час годин(и)




Сторінка1/6
Дата конвертації06.04.2017
Розмір0.74 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4   5   6

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Національна академія внутрішніх справ
Кафедра історії держави та права

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
з "Історії держави та права зарубіжних країн"
ТЕМА № 3

"Держава та право Нового часу"

Навчальний час _____ годин(и)

Для слухачів Навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання
Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри “___” _____________200_ року, протокол N ____.
Київ 2015


Дидактичні цілі:

1. Навчальні: розвиток навички усвідомлення закономірностей розвитку держави і права, вміння аналізувати правові акти, реформи державного апарату, розуміти їх причини, наслідки та ефективність.

Юридичний акт - акт-волевиявлення (рішення) суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення.
Державний апарат - центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.

2.Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, мовлення, пам'ять, увагу, уяву, спостережливість, активність, творчість, та самостійність у пізнавальній діяльності.

3.Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду, підвищення рівня правової свідомості, правової культури, моральних, етичних якостей.

Науко́ва карти́на сві́ту (одне з основоположних понять в природознавстві) - особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції - певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.
Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: історія України; теорія держави і права;

Забезпечувані дисципліни: історія вчень про державу і право; галузеві та спеціальні юридичні дисципліни.
Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочні засоби: схеми, таблиці, лекція, підручник, навчально-методичний комплекс.

Навчальне обладнання, ТЗН: ноутбук, мультимедіатека, мультимедійний проектор.
План лекції:

1. Держава та право Великої Британії (XVII-XIX ст.).

Проектор - це світловий прилад, що перерозподіляє світло лампи з концентрацією світлового потоку на поверхню малого розміру або у малому тілесному куті. Проектори є, в основному, оптико-механічними або оптично-цифровими приладами, котрі дозволяють за допомогою джерела світла, проектувати зображення об'єктів на поверхню, розташовану поза приладом - екран.
Англія А́нглія (англ. England) - країна в Західній Європі, що входить до Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Найбільша за площею і населенням з чотирьох країн Сполученого королівства та трьох частин Великої Британії.

2. Держава та право США ( XVIII–XIX ст.).

3. Держава та право Франції (XVIII–XIX ст.)

4. Держава та право Німеччини в XIX ст.

5. Державно-правовий розвиток Російської імперії в ХІХ – на поч.

Росі́йська мова (рос. русский язык) - слов'янська мова, належить до групи східнослов'янських мов разом з українською та білоруською мовами; одна з шести офіційних мов ООН.
ХХ ст.



Рекомендована література:


  1. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / В.П. Глиняний; Одеська нац. юрид. акад. [Вид. 5-те, перероб. і доп.] – К.: Істина, 2008. – 768 с.

  2. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія / Ред. Гончаренко В.Д. – К., 2002.

  3. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник / О.М. Джужа, Т.А. Третьякова, В.С. Калиновський та ін. – К.: НАВС, 2012. – 376 с.

  4. Історія держави і права зарубіжних країн: правові джерела / Упорядн. Г.І. Трофанчук; [навч. посіб.]; МОН України. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 347 с.
    Навчальний посібник - видання, яке частково доповнює або замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його розділу, офіційно затверджений як такий.
    Юрінком Інтер - одне з найбільших українських видавництв юридичної літератури. За понад п'ятнадцять років існування Юрінком видав понад п'ятсот найменувань книг із загальним тиражем в кілька мільйонів примірників.


  5. Кузьминець О. В. Історія держави та права зарубіжних країн (схеми, таблиці, коментарі, термінологічний словник) : навч. посіб. / О. В, Кузьминець, Є. С. Дурнов, Ю. В. Сокур. – К. : Гранмна, 2012. – 240 с.

  6. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / В.С. Макарчук; МОН України. – вид. 6-те, доповн.- К.: Атіка, 2010. – 623 с.

  7. Мудрак І. Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій / І.Д. Мудрак. – Ірпінь, 2001.

  8. Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн: Підручник [вид. 2–е.]. –К.: “Ін. Юре”, 2003.

  9. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб. / Г.І. Трофанчук; М-во освіти і науки України. – К.: ЮрІнком Інтер, 2010. – 381 с.

  10. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О.О. Шевченко; МОН України. – К.: Олан, 2008. – 351 с.


1. Держава та право Великої Британії (XVII-XIX ст.)
Буржуазна революція в Англії, її особливості та етапи.

Англійська революція XVII ст. була першою визначною буржуазною революцією, яка проголосила принципи буржуазного суспільства і держави, встановила новий соціально-політичний лад в одній з найбільших країн Європи.

Незважаючи на те, що Англія в ХVІ-ХVІІ ст.ст. була ще типово аграрною країною, капіталізм у ній розвивався набагато інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (за винятком Нідерландів, які в капіталістичному аспекті були більш розвиненою країною, ніж Англія).

Європа є однією з частин світу, що обіймає частину материка Євразія. Площа Європи становить понад 10,5 млн км², населення - близько 730 млн осіб.
Європа Євро́па (іноді Евро́па) - частина світу в Північній півкулі.
Але розвиток промисловості й торгівлі всіляко стримувався феодально-абсолютистським ладом.

В Англії, на відміну від Франції, буржуазія виступила проти монархії, феодального дворянства і панівної церкви разом із новим дворянством, тоді, як у французькій революції XVIII ст. буржуазія в боротьбі проти монархії, дворянства і церкви об'єдналася з народом. Англійське дворянство обуржуазилося і не було абсолютно феодальним. Звідси і збіг його інтересів з інтересами буржуазії.

Потрібно відзначити ще одну особливість англійської буржуазної революції: релігійну забарвленість буржуазної ідеології. Англійська революція була останньою революцією, яка відбулася «під релігійним прапором».

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638 рр.

Вели́ка францу́зька револю́ція (1789–1799) - одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції і спричинив радикальні зміни у французькому суспільстві.
Англі́йська громадя́нська війна́ (англ. English Civil War; відома також як Англі́йська револю́ція XVII столі́ття; у радянській історіографії Англійська буржуазна революція) - процес переходу у Королівства Англія від абсолютної монархії до конституційної, за якої влада короля обмежена владою парламенту, а також гарантовані цивільні свободи.
, що спалахнуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією. Війна була вкрай непопулярною в Англії, вся королівська опозиція була на боці Шотландії.



Перший етап революції. Навесні 1640 р. Карл І Стюарт з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, який не тільки відмовився надати короні нові субсидії, а й зажадав покарати найбільш ненависних вищих королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки безпарламентського правління. Тоді Карл І розпустив парламент, що призвело до ряду масових виступів (особливо в Лондоні). Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 р.
Політична криза - криза системи державного управління, яка виникає через протиріччя між політичними силами та призводить до утруднення законотворчих процесів і ослаблення парламентського (представницького) контролю за виконавчою владою.
становище короля стало критичним.

Король знову скликав парламент, який почав свою роботу в 1640 р. і функціонував до квітня 1653 р. Цей парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, відіграв значну роль у революції, ставши, власне, органом буржуазії та її союзників - нового дворянства - у боротьбі з абсолютистським ладом.

Довгий парламент був підтриманий більшістю народу Англії та розпочав наступ проти існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було завдано низки ударів по абсолютизму, і буржуазія домоглась обмеження королівської влади. Одночасно ліквідували Зоряну палату і Високу комісію. На тому етапі було скасовано абсолютну монархію і встановлено обмежену конституційну монархію.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus - необмежений, незалежний, безумовний, самодержавство, абсолютна монархія) - форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Конституційна монархія - монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями. Правові обмеження на владу монарха можуть бути закріплені у вищих законах, таких, як конституція або статути, або в прецедентних рішеннях, винесених верховними судовими інстанціями.

До кінця 1641 р. у Довгому парламенті було чимало членів, які вважали продовження боротьби з королем небезпечним для себе. Особливо це проявилося в обговоренні Великої ремонстрації, яку було прийнято лише незначною більшістю голосів у листопаді 1641 р. У цьому парламентському акті, значному за обсягом (204 статті), докладно перелічувались усі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика ремонстрація містила ряд важливих положень, що визначали розвиток Англії в капіталістичному напрямку: статті про свободу торгівлі та підприємницьку діяльність, про потребу встановлення в країні пресвітеріанської церкви, про створення відповідального перед парламентом уряду.

Велика Ремонстрація (англ. The Grand Remonstrance; від англ. remonstrance - заперечення, протест) - акт, прийнятий Довгим парламентом 22 листопада 1641 року, один з найзначніших документів першого етапу Англійської революції.
Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.
Пресвітеріа́нство (від грец. πρεσβύτερoς - «старший») - один з напрямків протестантської конфесії і особлива форма церковної організації. Пресвітеріанство спирається на вчення Жана Кальвіна і, таким чином, розглядається як одна з гілок кальвінізму та, у ширшому розумінні, реформатської церкви.
Ударом по абсолютизму була ст. 197 Великої ремонстрації, відповідно до якої на вищі державні посади могли бути призначені лише особи, які користувалися довірою парламенту.

Скориставшись розколом у парламенті, Карл І вчинив спробу перевороту, після чого в січні 1642 р. залишив Лондон і разом із роялістами почав готувати збройну боротьбу з парламентом за відновлення старих порядків. Громадянська війна стала неминучою. До 1645 р. перевага була не на боці парламенту. Але після реорганізації армії, яку провів Олівер Кромвель, до березня 1646 р.

О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell; 25 квітня 1599 - 3 вересня 1658) - лорд-протектор Англії в 1653–1658 роках, лідер пуритан. Військовий керівник громадянської війни в Англії, прибічник парламентаризму, один з організаторів армії парламенту Англії в боротьбі з королівською армією під час Громадянської війни.
перша громадянська війна завершилася перемогою над роялістами.

Перемога надзвичайно підняла авторитет армії. Водночас Довгий парламент почав розходитися з армією в питаннях політики. Цей конфлікт проявився у боротьбі між пресвітеріанами та індепендентами.

Пресвітеріани виражали інтереси великої торгово-фінансової буржуазії та верхів дворянства. Вони виступали за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції.

Індепенденти спиралися на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство (джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що й забезпечило їм спершу підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства (йоменів), але навіть частини сільської та міської бідноти.

Дрібна буржуазія - термін марксизму, яким позначається частина буржуазії, що, хоча й володіє засобами виробництва, проте вкладає у вироблений продукт власну працю, а тому не є експлуататорською.

Якщо пресвітеріани представляли більшість у парламенті, то індепенденти мали підтримку армії на чолі з О. Кромвелем. Проте й у самій армії зростало невдоволення солдатів із загалу селян і ремісників, які нічого не отримали від революції.

Конфлікт між парламентом і армією ускладнився суперечностями між дворянсько-буржуазним керівництвом армії та солдатською масою, що привело до виникнення левелерівського руху, очолюваного Джоном Лільберном.

Левелери - «урівнювачі» були пов'язані із середнім селянством і міською дрібною буржуазією. Основні їхні вимоги: демократизація виборчої системи;

Ви́борча систе́ма - сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
щорічні перевибори парламенту; демократизація суду; рівність усіх перед законом; повна свобода торгівлі і промисловості; пропорційне оподаткування та ін.

Левелери виступали за встановлення демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, яку згодом підхопили діячі французької та американської революцій.

Пропорці́йне оподаткува́ння - система оподаткування, при якій податкові ставки встановлюються в єдиному відсотку до доходу платника податків незалежно від величини доходу (на відміну від прогресивного оподаткування).
Народний суверенітет - це принцип, згідно з яким народу належить вся суверенна повнота влади на території країни, право самому вирішувати свою долю - безпосередньо чи через представницькі органи, брати участь у реалізації політики своєї держави, контролювати діяльність органів державної влади..
Сутність цієї ідеї полягає в тому, що джерелом будь-якої влади може бути тільки народ. Проте навіть левелери не були прихильниками майнової рівності і твердо стояли за збереження приватної власності.
Приватна власність - одна з форм власності, яку розуміють як абсолютне, захищене законом право фізичної або юридичної особи, чи групи осіб на об’єкт власності: продукти праці, засоби виробництва, гроші та цінні папери, інше рухоме та нерухоме майно тощо.

Після закінчення революції пресвітеріани вступили у змову з Карлом І, не бажаючи подальшого розвитку революції.

В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647 р. здобули перемогу над пресвітеріанами у Довгому парламенті й створили в палаті общин індепендентську більшість.

На початку весни 1648 р. в Англії знову спалахнула громадянська війна. Короля заарештували. Проти нього було порушено кримінальну справу, і за вироком Верховного суду 30 січня 1649 р. Карла І Стюарта стратили.

Другий етап революції. Першим кроком до встановлення в Англії республіки була постанова палати общин від 17 березня 1649 р. про ліквідацію палати лордів - верхньої палати парламенту.

Парламент Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії (англ. Parliament of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) є вищим законодавчим органом у Сполученому Королівстві та Королівських заморських територіях.
Ве́рхня пала́та - одна з двох палат у двопалатних парламентах, що користується більшими правами, ніж інша - нижня палата.

Це було вперше в історії англійської держави, коли в законодавчий спосіб було ліквідовано палату лордів - опору реакції.

Акт від 19 березня 1649 р. скасував королівську владу «як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки та інтересів англійської нації».

Палата общин спеціальним актом проголосила себе верховною владою в країні. Ці законодавчі акти фактично встановили в Англії республіканську форму правління. У травні 1649 р. вийшла спеціальна постанова парламенту, яка проголосила Англію республікою.

Панівними класами у цій республіці стали буржуазія і нове дворянство, які перемогли в перебігу революції.

В індепендентській республіці було створено ряд нових установ, серед яких передусім слід назвати Державну раду - найвищий орган виконавчої влади.

Зако́н (англ. law, англ. act, нім. Gesetz n) - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим), або безпосередньо народом.
Респу́бліка (від лат. res publica - справа громади) - форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноваженнями; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Викона́вча вла́да - одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя.
Складалася ця рада з офіцерів верхівки армії на чолі з Кромвелем, обиралася палатою общин строком на один рік та була їй підзвітною.

Специфічною особливістю республіки, проголошеної в 1649 р., стало те, що в ній не набули розвитку принципи буржуазної демократії та буржуазний парламентаризм. Довгий парламент, або, точніше, його залишки, після «чистки Прайда» продовжував існувати у вигляді палати общин, яка юридично мала владу над Державною Радою, а фактично - не мала.

Довгий парламент (англ. Long Parliament) - назва скликання англійського парламенту з листопада 1640 до початку 1653 року. Увійшов в історію як Довгий (був обраний на 13 років) на противагу Короткому (проіснував лише три тижні), що був скликаний навесні 1640 року.

Загалом перед англійською республікою стояло складне завдання - розв'язати суперечності між імущими класами, які здобули перемогу в революції, і невдоволеними дрібнобуржуазними колами та народом. Країна переживала глибоку фінансову кризу. В Ірландії та Шотландії під керівництвом монархістів відбувалися повстання; спалахнуло повстання і в американських південних колоніях.

Новий індепендентський уряд дуже обережно ставився до великої буржуазії, яка його фінансувала. Тому він аж ніяк не квапився з проведенням заходів щодо соціального захисту населення.

Фінансова криза - це різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Знову посилився рух левелерів. В армії зростало незадоволення, спалахували заколоти через несплату утримання. Заколоти суворо придушувалися генералами О. Кромвеля.

Виникає іще один радикальний рух - дигерів («копальників») або, як вони самі себе називали, «щирих левелерів». Цей рух спирався на сільську бідноту і незаможні міські низи. Їх ідеолог Джерард Вінстенлі розробив утопічну програму ліквідації приватної власності, передання землі в суспільне користування та її розподілу між усіма на засадах рівності, припинення експлуатації.

Джерард Вінстенлі (англ. Gerrard Winstanley; 1609, Віган, графство Ланкашир - 10 вересня 1676) - англійський соціаліст-утопіст XVII століття, один з керівників руху дігерів.
При цьому здійснити цю програму розраховував мирним способом.

Загалом селяни з острахом ставилися до цієї програми, оскільки вона була викликом усій «приватновласницькій» Англії.

У період індепендентської республіки фактично було здійснене нове завоювання «Зеленого острова» - Ірландії. У 1652 р. армія Кромвеля «вогнем і мечем» підкорила Ірландію Англії.

У 1650 і 1651 рр. було видано два важливі закони на підтримку англійської торгівлі, які забороняли торгувати з англійськими колоніями без дозволу уряду Англії (зокрема, відомий Навігаційний акт 1651 р., відповідно до якого неєвропейські товари дозволялося вивозити в англійські володіння лише на англійських кораблях або на кораблях тієї країни, де вони вироблялися).

Третій етап революції. 20 квітня 1653 р. Кромвель розігнав залишки Довгого парламенту (усього 50 депутатів). Ця подія була початком установлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 16 грудня 1653 р. під назвою «Знаряддя управління», розробленою радою вищих офіцерів. За цією конституцією очолював державу довічний лорд-протектор англійської республіки, який повинен був правити країною разом з парламентом.

16 грудня 1653 р. перший лорд-протектор - О. Кромвель - присягнув на вірність Конституції.

Новий виборчий закон перерозподілив виборчі округи з великою перевагою графств над колишніми містами. При цьому встановлювався високий майновий ценз - 20 фунтів стерлінгів.

Англійська республіка (англ. Commonwealth of England, в буквальному перекладі Англійська співдружність, пізніше Співдружність Англії, Шотландії та Ірландії (англ. Commonwealth of England, Scotland and Ireland)) - історична форма правління в Англії з 1649 по 1660 рік, введена після страти короля Карла I і скасування монархії.
Майновий ценз (англ. property qualification) - обмеження в правах громадян, або ж людей взагалі, майно чи доходи яких менше визначеного розміру. Зазвичай термін використовують для позначення обмеження пасивного виборчого права (див. «класова держава»)
Виборчий округ - територія, від якої виборцями обирається депутат (депутати) представницького органу або виборна посадова особа (виборні посадові особи).
Фунт сте́рлінгів або Брит́анський фунт (англ. Pound sterling, British pound) - грошова одиниця Великої Британії. Поділяється на 100 пенні. Символ: £ (лат. Libra - фунт), код валюти: GBP (Great Britain Pounds).

Парламент повинен був обиратися кожні три роки. Виконавча влада доручалася протекторові, лише формально обмеженому Державною радою і незалежному від парламенту. У 1654 р. було скликано перший парламент, обраний на основі нової конституції. Але тільки-но він спробував дещо обмежити владу лорда-протектора, Кромвель розпустив його і став правити одноосібно.

Режим правління О. Кромвеля як військового диктатора наражався на опір і справа (монархісти не втрачали надії на реставрацію монархії), і зліва - демократи виступали проти деспотизму Кромвеля.



Утвердження конституційної монархії в Англії.

У 1658 р. Кромвель помер. Лордом-протектором став його син Річард. Він був слабким політиком, і влада фактично перейшла до рук вищого офіцерства, яке вже втратило підтримку народу. Посилилися консервативні настрої в лавах буржуазії та нового дворянства. Вони почали шукати союзу з колишнім дворянством і мріяли про монархію.

У 1660 р. зібрався парламент. Він відновив палату лордів, колишню конституційну монархію і проголосив Карла II Стюарта (сина) англійським королем. При цьому Стюарти зобов'язалися залишити чинними всі завоювання революції. Однак невдовзі Карл II вчинив жорстокий терор проти діячів революції і республіки (навіть мертвих було піддано повішенню). Він також негайно відновив англійську церкву - опору абсолютизму.

Було здійснено не дуже вдалі спроби відібрати землю й майно, які раніше належали аристократії, але під час революції перейшли до буржуазії та нового дворянства. З основними соціальними завоюваннями революції нічого не можна було вдіяти. Тому уряд змушений був пристосовуватися до капіталістичного шляху розвитку країни.

Аграрна політика цілком стала визначатися інтересами мілордів та орендарів. Копігольд (селянська земля, утримувана на умовах спадкової оренди) спеціальним законом 1677 р. перетворилася в короткострокову оренду, внаслідок чого копігольдери втратили свої земельні ділянки, які перейшли до рук мілордів і капіталістів-фермерів.

Карл II повернув застарілу виборчу систему з її «гнилими містечками» (малолюдними виборчими округами, які ще за середньовіччя здобули право на представництво в парламенті), що забезпечувало більшість у парламенті великих землевласників.

Парламент в умовах наростання конфлікту між короною і класами, які здобули перемогу в революції, знову став центром політичної опозиції. Боротьба в парламенті проявилась у формі протидії двох партій - вігів і торі.

Вігами стали називатися противники короля, захисники інтересів буржуазії та нового дворянства. Торі виражали інтереси землевласницької аристократії та підтримували короля.

26 травня 1679 р. віги спромоглися провести Хабеас корпус акт («Акт про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув'язнень за морями»), який регламентував порядок звільнення з в'язниці під заставу.

У 1688 р. стався династійний переворот, підготовлений вігами і частиною торі. Ще в червні 1688 р. англійський парламент звернувся до Вільгельма Оранського - штатгольдера Голландії та чоловіка Марії - дочки Якова (брата Карла II), з пропозицією зайняти англійський престол.

Вільгельм III, принц Оранський (нід. Willem Hendrik, Prins van Oranje; *14 листопада 1650, Гаага - †8 березня 1702, Лондон) - правитель Нідерландів (штатгальтер) з 28 червня 1672 року; король Англії як Вільгельм III (англ. William III)
У листопаді 1688 р. Вільгельм і Марія прибули до Лондона, а 13 лютого були проголошені королем і королевою. Цей двірцевий переворот, який в англійській історіографії дістав назву славної революції, був завершенням буржуазної революції в Англії. Так було остаточно ліквідовано англійський абсолютизм і встановлено конституційну монархію.

Після славної революції парламент прийняв ряд законодавчих актів, які містили важливі конституційні положення.

Сла́вна револю́ція (англ. Glorious Revolution) - події англійської історії 1688 року, що супроводжували скинення з престолу Якова ІІ і зведення на його місце Вільгельма Оранського з дружиною Марією ІІ (донькою Якова ІІ) як співправителів.
Так, 13 лютого 1688 р. було затверджено Декларацію прав, перетворену незабаром у знаменитий Білль про права, який став першим з англійських конституційних законів цього періоду. Загалом в Англії немає єдиної писаної конституції. Умовно під англійською конституцією слід розуміти сукупність конституційних законів і неписаних угод-прецедентів, вироблених практичною діяльністю парламенту і кабінету міністрів. Білль про права істотно обмежував королівську владу на користь парламенту, а саме:



  • король не міг без згоди парламенту призупиняти закони;

  • королю заборонялося призначати і збирати податки без дозволу парламенту;

  • король не мав права збирати і утримувати армію без дозволу парламенту;

  • вибори в парламент мали бути вільними;

  • свобода слова, обговорень і прийняття актів у парламенті не повинні обмежуватися і піддаватися контролеві в якомусь іншому суді або місці, крім парламенту;

  • парламент повинен скликатися досить часто.

Білль про права встановлював відповідальність міністрів перед судом. Королівські витрати приймалися лише на один рік і щороку повинні були підтверджуватися парламентом. Ця обставина ставила короля в залежність від парламенту.

Водночас деякі важливі конституційні аспекти відображення не знайшли. Так, не було і згадки про виборче право.

Ви́борче право - в об'єктивному сенсі;- система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні.
Тобто, залишалося чинним старе «дореволюційне» виборче право. Зокрема, в інтересах аристократії було збережено «гнилі містечка».

Подальші основи конституції були закладені Актом про спадкування престолу 1701 р. Відповідно до цього документа, через бездітність Вільгельма і Марії, спадкоємицею англійського престолу було проголошено молодшу дочку Якова ІІ - Анну, а після її смерті корона переходила до бічної лінії Стюартів - князів Ганноверу.

Бічна́ лі́нія (linea lateralis) - орган відчуття у круглоротих, риб, а також у личинок і деяких дорослих земноводних, який сприймає рухи і вібрації навколишнього середовища. Використовується для орієнтації у воді.
Встановлюючи порядок спадкування престолу, Акт 1701 р. водночас дещо обмежив права монарха. Дійсними вважалися лише акти, підписані, крім короля, членом Таємної ради, який вносив законопроект на розгляд парламенту. Отже, зросла політична роль міністрів, які, своєю чергою, могли бути притягнуті парламентом до відповідальності. Загалом цей правовий акт започаткував принцип відповідальності Кабінету міністрів перед парламентом. Крім того, він зробив судову владу незалежною від короля і підпорядкованою парламентові.

Відтоді в Англії остаточно утвердилася конституційна, обмежена парламентом, монархія.


Формування англосаксонської системи права

Новий історичний тип права виник і формувався відповідно до класичних законів еволюції буржуазного суспільства.

Судова влада - незалежна і самостійна гілка державної влади, яка здійснюється судами.
Правова система - це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).
Розвиток буржуазної революції, її завершеність (у Франції) та незавершеність (в Англії) у сукупності з іншими чинниками привели до утворення двох різних правових систем: правової системи країн континентальної Європи та англосаксонської правової системи, прототипом якої є загальне право Англії.
Континентальна Європа - це широко використовуване позначення, яке вказує на територію Європи, розташовану на європейському континенті (материк Євразія). У поняття не включені європейські країни, розташовані на островах (Велика Британія, Ісландія, Ірландія та ін.).



Континентальна правова система чітко розмежовує право матеріальне і процесуальне. Основним джерелом права визнається закон. Тут широко подано кодифікацію галузей права.

Основним джерелом англосаксонської системи права є судовий прецедент, що вважається обов'язковим для судових інстанцій. Зазначимо, що створюючи право, суди створюють не загальні, а казуїстичні норми, тобто правила для вирішення конкретної справи. Головними чинниками правотворчості були юриспруденція та судова практика.

У XIX ст. в Англії завдяки здійсненню принципу поділу влади формування права перейшло до рук законодавців.

Галузь права - окрема сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання.
Систе́ма пра́ва - це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).
Судова практика - масив судових рішень, що створюється в процесі діяльності судових органів, перш за все судів вищих інстанцій. Залежно від правової системи, цей термін може позначати вторинне джерело права, пов'язане винятково з інтерпретаційно-правовою та правозастосовною судовою діяльністю (континентальна європейська традиція), або первинне джерело, що має характер судового прецеденту (англійська традиція).
Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов'язковість, а також положень, що розкривають, тлумачать зміст права.
Судовий прецедент (від лат. praecedens /praecedentis/ - що передує; англ. precedent) - це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є обов'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.
Розпо́діл держа́вної вла́ди - правова теорія та принцип, згідно з якими державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу та судову.
Водночас у країнах континентальної Європи через процес старіння кодифікацій виявилася тенденція до розвитку суддівського права. Тож розходження між двома системами права дещо зменшилося.
2. Держава та право США ( XVIII–XIX ст.).

Війна за незалежність у Північній Америці та утворення США.
Американська революція - політичні події у британських колоніях Північної Америки в 1775-1783 роках, які закінчилися утворенням Сполучених Штатів Америки. Вони були викликані небажанням колоній підкорятися інтересам метрополії.

У XVII-XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки було засновано перші 13 англійських колоній. Королівські грамоти надавали їм певну автономію у внутрішніх справах. Ще більше значення мали фундаментальні угоди, що укладалися самими колоністами.

Залежно від того, кому належало верховенство влади, колонії в середині XVIII ст. поділялися на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі, що вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Меріленд); колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд).

Очолювали колонії губернатори, які призначалися королем або власниками колоній чи обиралися всім населенням. У всіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накладати вето на прийняті ними законопроекти. Через високий майновий ценз виборчими правами користувалися від 2 до 10% населення.

У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві посідало вільне середнє і дрібне фермерство. У південних - велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці і білих, і рабів. До речі, перших негрів було завезено до Північної Америки з Африки на початку XVII ст., а до кінця XVIII ст. праця негрів заступила працю закабалених білих. У південних і центральних колоніях велике землеволодіння регулювалося нормами феодального права про майорат, невідчужуваність маєтку тощо. Проте феодалізм, як економічна система, не прижився в англійських колоніях. Не останню роль у цьому відіграла наявність вільних земель, що дозволяло незаможним колоністам іти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індіанців.

Економі́чна систе́ма - сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на
Індіа́нці(індуси) - загальна назва корінного населення Америки (за винятком ескімосів і алеутів), назву яким дав мореплавець Христофор Колумб, оскільки вважав, що відкритий ним континент - Індія.

Натхненні ідеалами «природного права», переселенці, опинившись в ізоляції від іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Вже на кораблі «Травнева квітка», яким відпливли емігранти до Америки (1620 р.), було укладено угоду про об'єднання колоністів у єдину громаду, спільно вироблялися закони. Так діяли колоністи і згодом. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх хартіями. Так виникали колонії.

На республіканській за духом Півночі набули широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковній парафії. Уповноважені від міст і селищ складали щось на взірець парламенту колоній, який обирав губернатора.

На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній - Віргінії) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.

Ідея об'єднання колоній у федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Потреба об'єднання зумовлювалася спільністю інтересів колоній у галузі торгівлі. Перший проект федерації розробив видатний американський вчений і політичний діяч Бенджамін Франклін у 1748 р.

Політик - особа, яка професійно займається політичною діяльністю, обіймає чи прагне до певної громадської посади. Як правило, нині політиків обирає електорат; на відміну від політиків, чиновників призначають.
Але уряд Англії відхилив його: він волів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати. Колоністи мусили терпіти всілякі економічні утиски.

Незадоволення переросло у відкриту опозицію, коли Англія поклала на американські колонії тягар довільних податків і поборів. Особливо яскравим протестом було «Бостонське чаювання». Англія встановила податок на чай, що ввозився до колоній. 16 грудня 1773 р. у Бостонському порту обурені колоністи викинули в море весь чай з корабля, який прибув з метрополії. За це Англія закрила порт і позбавила бостонців права мати свої органи самоврядування.

Навесні 1775 р. колоністи розпочали військові дії проти Англії. Вони спромоглися створити армію, знайти талановитого командувача Джорджа Вашингтона, зібрати кошти для ведення війни.

Джо́рдж Ва́шингтон (англ. George Washington; 22 лютого 1732, Бриджс-Крік, Вірджинія, Британська Америка - 14 грудня 1799, Маунт-Вернон, Вірджинія, США) - американський державний діяч, перший президент Сполучених Штатів (1789–1797 роки), батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північно-Американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій США, національний герой країни.
Решту зробили бажання перемогти і повна нездатність англійського уряду правильно оцінити ситуацію.

Війна колоній проти Англії мала революційний, визвольний характер. За своїми цілями і результатами, за рушійними силами війна за незалежність була своєрідною буржуазною революцією: вона ліквідувала пережитки феодалізму, насаджені у свій час Англією, напівфеодальні форми землеволодіння, зокрема спадкову оренду, майорат тощо.

Головними елементами революційної армії були фермери, ремісники, робітники. Керівництво революцією перебувало в руках купців і фабрикантів Півночі та плантаторів Півдня, чиї економічні інтереси збігалися.

У перебігу визвольної війни революційні маси зуміли примусити керівництво армією та країною відмовитися від вагань, від політики змови з англійським урядом і зайняти непримиренні позиції. Війна закінчилася перемогою колоній. За миром, підписаним 1783 р. у Версалі, Англія визнала незалежність Сполучених Штатів. Перемога американського народу означала не лише завоювання незалежності, а й створення сприятливих умов для розвитку прогресивних на той час буржуазних виробничих відносин, нового права.

Виробни́чі відно́сини - суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ.

На політико-правову ідеологію колоністів величезний вплив справили, звичайно, державні та правові інститути Великої Британії, і насамперед - Велика хартія вольностей 1215 р. Як писав голова Верховного суду США У. Бергер, цей документ мав «особливе значення для американців у 1776 р., яке виразилося в тому, що він був солідною правовою основою для вимог колоністів про надання їм усіх прав, якими англійці користуються відповідно до Великої хартії вольностей. Вони вимагали лише те, що їм законно належало». У хартії був перелік вольностей і гарантій, які стримували сваволю королівської влади. Серед іншого (і це було найважливішим для американських колоністів) регламентувався порядок стягування податків і зборів, установлювалися деякі гарантії правосуддя.

І в наші дні Велика хартія вольностей вважається у США неформальним історичним джерелом конституційного права.

Конституці́йне пра́во - галузь права, що являє собою сукупність юридичних норм, які закріплюють основи норм права, основні права, свободи, обов'язки, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, концепцію і порядок діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інституту виборів.
Один з її примірників зберігається в Національному архіві США разом з оригіналом інших суто американських конституційних документів, а сама хартія підноситься офіційними колами як свідчення стародавньої англо-американської традиції поваги до прав і свобод громадян, втіленої в Декларації незалежності, у конституції, у Біллі про права. «Коли ми віддаємо почесті Декларації незалежності... ми водночас віддаємо данину поваги Великій хартії вольностей, із якої народилася Декларація...»,— пише У. Бергер.

Визначну роль у розвитку концепції природних прав і свобод громадян, в її практичній реалізації відіграла низка документів, які з'явилися в перебігу американської революції. Йдеться насамперед про дві Декларації, прийняті 1776 р.

Одна з них - Декларація прав Віргінії, яка набрала чинності 12 червня 1776 р., тобто на 22 дні раніше Декларації незалежності, правомірно вважається одним із найважливіших документів в історії американського конституціоналізму. Цей документ, що за суттю являє собою Білль про права, зробив найсерйозніший вплив на конституційну творчість незалежних штатів. У ньому містилися розділи, спеціально присвячені правам і свободам громадян. Відомий учений і громадський діяч Німеччини Юрген Кучинський, приділивши Віргінській декларації значне місце у своєму аналізі джерел буржуазної концепції прав людини, писав: «Білль про права Віргінії, безперечно, є першим і класичним державним визначенням прав людини на капіталістичній стадії суспільного розвитку людства».

Грома́дський дія́ч - людина, яка відзначається своєю активністю та енергійністю на громадській роботі, в якійсь галузі життя. Як правило, член (лідер) громадської організації.
Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Важливим етапом конституційного закріплення прав і свобод стала прийнята на II континентальному конгресі 4 липня 1776 р. Декларація незалежності (І континентальний конгрес 5 вересня 1774 р. створив загальний представницький орган для всіх колоній).

Представни́цький о́рган місце́вого самоврядува́ння - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Автором проекту Декларації був 33-річний Томас Джефферсон - родоначальник демократичної ідейно-політичної традиції у США. Створюючи порівняно невеликий за обсягом документ, Т. Джефферсон спирався як на теорії американських і європейських просвітителів, так і на революційний досвід англійських колоній. Не всі свої демократичні перетворення йому поталанило втілити. Відомо, наприклад, що статтю, яка засуджувала рабство, було видалено з проекту на категоричну вимогу Південної Кароліни і Джорджії. Проте створена ним політична теорія Декларації мала яскраво виражений демократичний і революційний характер.

Декларація незалежності складалася з преамбули, чотирьох частин, переліку «самоочевидних істин», списку викладів англійського короля і прикінцевої частини, в якій сказано, що «сполучені колонії відтепер є і за правом повинні бути вільними і незалежними державами».

Самий факт проголошення колишніх британських колоній незалежними суверенними державами (створення США як єдиної федеративної республіки відбудеться з набуттям чинності конституцією 1787 р.

Суверенна держава - держава, яка має чітко визначену територію, на якій вона здійснює внутрішній і зовнішній суверенітет, має постійне населення, уряд, не залежить від інших держав, має повноваження і здатність вступати в міжнародні відносини з іншими суверенними державами.
Німе́ччина (нім. Deutschland) - країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва - Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (нім. Bundesrepublik Deutschland, МФА: [ˈbʊndəsʁepuˌbliːk ˈdɔʏtʃlant]).
) був подією виняткової важливості не лише для самих американців, а й для зовнішнього світу. Проте не менше значення мали й положення Декларації, в яких ішлося про людей, суспільство і державу.

Друга частина Декларації починалася просто й урочисто: «Ми вважаємо самоочевидними такі істини: усіх людей створено рівними і наділено Творцем певними невід'ємними правами, серед яких - право на життя, свободу і прагнення до щастя».

Насамперед варто зазначити, що принцип рівності поширювався аж ніяк не на всіх людей, а лише на білих чоловіків - власників. Усі раби за своїм становищем були не суб'єктами цивільних прав, а об'єктами цивільних правовідносин - купівлі, продажу та обміну.

Рівність перед законом - одна з фундаментальних конституційних вимог, важлива умова існування правової держави. Принцип рівності є логічним продовженням принципу справедливості. Зміст 1 Загальна характеристика 2 Генезис ідеї рівності 3 Формальна рівність 4 Фактична рівність 5 Див.
Циві́льне пра́во (лат. Ius civile; англ. Civil law, нім. Zivilrecht, фр. Droit civil) - галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права - фізичними та юридичними особами, територіальними громадами, державами та іншими суб'єктами публічного права.
Принцип рівності не поширювався також на корінних жителів Америки - індіанців, які хоча й не були рабами, але цілком вилучалися з політичної спільноти. Жінки не мали політичної правоздатності, їхню цивільну правоздатність було обмежено.

Цей перелік прав виглядає досить скромно порівняно з Віргінською декларацією прав. У Декларації незалежності немає згадки про виборчі права, процесуальні гарантії правосуддя, свободу преси, свободу віросповідання.

Свобода віросповідання - право сповідувати, практикувати будь-яку релігію. Починаючи з 20 ст., також тлумачиться як право не сповідувати жодну з релігій. Свобода віросповідання закріплена в багатьох правових документах, міжнародних та національних, зокрема, у Конституції України.
Немає в ній і згадки про право приватної власності, хоча це зовсім не означало її скасування.

Оцінюючи історичне значення документа, американські вчені відзначали важливість положення про «прагнення до щастя». «Саме ідея про право людини на прагнення до щастя складає святу святих революційної доктрини Декларації незалежності; саме ця ідея, завдяки доданій їй величі, вічної загальної форми робить документ виповненим глибоким змістом і хвилюючим для всіх часів».

Найважливіше значення мало також положення Декларації про те, що народ не лише має право скинути небажаний для нього уряд, а й за певних обставин зобов'язаний зробити це.

Одночасно з розробленням проекту Декларації незалежності спеціальна комісія континентального конгресу розробила проект Конституції «Об'єднаних колоній», якого було подано конгресові 12 липня 1776 р., а затверджено 1777 р. Однак цей документ, що іменувався «Статті конфедерації та вічного союзу», набув чинності тільки 1 березня 1781 р. після затвердження його всіма державами (штатами). «Статті конфедерації», власне, були міжнародно-правовим договором про утворення союзу 13 незалежних держав (конфедерації) «для спільної оборони, забезпечення своїх свобод, а також взаємного і загального добробуту». Кожна держава (штат) зберігала свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Члени конфедерації зобов'язувалися надавати допомогу в разі будь-яких посягань на один із штатів.

Для керівництва загальними справами конфедерації (оголошення війни, укладення миру і міжнародних угод, призначення і приймання послів, установлення правил карбування монети, створення конфедеративних збройних сил тощо) затверджувався однопалатний конгрес, який складався з делегацій, обираних законодавчими органами штатів.

Міжнаро́дний до́говір - це письмова угода, що регулюється міжнародним правом, укладена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Законода́вча вла́да - одна з гілок державної влади, головним призначенням якої є здійснення державної влади шляхом законотворення. Структурно є сукупністю повноважень щодо прийняття законів та інших нормативно-правових актів, а також сукупністю організаційних форм реалізації цих повноважень.
Кожна делегація мала в конгресі один голос. У періоди між сесіями конгресу його повноваження повинен був здійснювати комітет штатів, який складався з делегатів від кожного члена конфедерації.

Повноваження конфедеративних органів були дуже обмежені. Вони не могли приймати рішення з найважливіших питань без згоди більшості членів конфедерації, не мали права примушувати членів конфедерації до виконання прийнятих рішень. У них не було також власних фінансових засобів, оскільки вони не могли встановлювати і збирати податки.

Перемога Штатів над Англією була поворотним моментом американської революції. Відтоді її керівна сила - буржуазія та великі землевласники прагнули до роззброєння революційної армії. У вересні 1786 р. під керівництвом Даніеля Шейса сталося перше значне збройне повстання американських трудящих. Вони вимагали повного переділу земель та "їх безкоштовного роздавання, докорінної реорганізації судів і адміністративних органів, анулювання державних і приватних боргів. Повстанці знищили в судах боргові розписки бідняків, звільнили з в'язниць боржників. Повстання було жорстоко придушене. Але налякані буржуазія і плантатори зважилися на зміну державного ладу.

Вранці 29 травня 1787 р. в будинку філадельфійського Стейт-хауза зібралися 55 делегатів від 12 штатів. Вони прибули до столиці для того, щоб, за висловом Дж. Вашингтона, «привести революцію до щасливого завершення». Створена для захисту інтересів панівних класів конституція не могла не відображати духу американської революції. Вона стала видатним документом свого часу, закріпила в Сполучених Штатах буржуазно-республіканський лад.

Держа́вний устрій або державний лад - форма політичного устрою країни або держави. Система відносин суспільних та політичних інститутів - класів, робіт, прошарків, партій. Ієрархічна структура державної політичної влади - парламент (законодавча влада), уряд (виконавча влада), суд (судова влада), суспільні організації.
Сполу́чені Шта́ти Аме́рики, також США, Сполу́чені Шта́ти, Шта́ти, Аме́рика (англ. United States of America, USA, U.S., the USA, the States, America) - федеративне об'єднання в Північній Америці, що складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв, 48 штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами і між Канадою і Мексикою та федерального (столичного) округу Колумбія.

Конституція США 1787 р. Біль про права 1791 р.

17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, а після ратифікації 3/4 штатів 4 березня 1789 р. вона набула законної сили.

Конституція США 1787 р. складалася з 7 частин (розділів), юридично закріплювала такі основні принципи, як федералізм, поділ влади, стримування і противаги різних гілок влади, незалежність суду і суддів, пріоритет федерального законодавства над законодавством штатів («дуалізм права»), та проголошувала США республікою.

У стислій вступній частині обґрунтовано головні причини розроблення і прийняття Конституції - потреба утворення більш досконалого союзу, утвердження правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, організація спільної оборони.

У Преамбулі йшлося про сприяння добробуту тих, хто живий, і про надання їм та їхнім нащадкам благ і свобод. Революційні гасла Декларації незалежності про буржуазні права і свободи американських громадян не згадувалися.

Упорядники прагнули закріпити права і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже, структура загальнофедеральних органів влади та їхня компетенція відповідали передусім інтересам великої буржуазії та плантаторів. У цьому плані Конституція зробила крок назад порівняно з Декларацією незалежності.

Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але протиставила їй сильну центральну федеральну владу. Конфедерація перетворилася на федерацію.

Основоположним принципом Конституції став поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинений мислителем Франції Монтеск'є - «одна влада стримує іншу».

Вища загальнофедеральна законодавча влада доручалася Конгресові, який складався з двох палат; нижня — палата представників, верхня - сенат. Двопалатна структура парламенту відображала федеративний устрій держави.

Палата представників обиралася на 2 роки прямим голосуванням із загалу громадян, які досягли 25-літнього віку. У той час виборчі округи були рівними за чисельністю виборців (по 30 тис. жителів). Було потрібно також, щоби кандидат у палату представників не менше 7 років був громадянином США і проживав на момент виборів у тому штаті, де обирався.

Члени сенату обиралися законодавчими зборами штатів: по 2 сенатори від кожного. 17-та поправка до Конституції, прийнята 1913 р., зафіксувала, що сенатори обираються безпосередньо населенням штату у спосіб прямих виборів.

Прямі вибори - вибори, під час яких виборці безпосередньо обирають своїх представників. Прямі вибори вважаються демократичнішими аніж непрямі. Зараз саме прямі є загальноприйнятими, в той час як непрямі вибори збереглися переважно як релікт та традиція минувшини.
Кандидат у сенатори мав досягти 30-річного віку, бути громадянином США не менше 9 років і жити у штаті, від якого обрався. Строк повноважень сенаторів становив 6 років. Через два роки третина сенаторів повинна була переобиратися.

Головою сенату був віце-президент. Конституція наділила сенат правом контролю за діяльністю вищих федеральних посадових осіб, зокрема й президента. Якщо 2/3 сенаторів підтримають обвинувачення, висунуте палатою представників, то винний звільняється з посади. У даному випадку сенат діє в порядку імпічменту (резолюція недовіри). Це вважається дійовим засобом обмеження виконавчої та судової гілок влади. Лише за згодою сенату президент може укладати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо. Отже, обсяг повноважень сенату - набагато ширший, ніж палати представників, і він є немовби противагою нижній палаті.

Посадо́ва осо́ба - особа, в якої наявні організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.
Палата представників - назва законодавчих органів у багатьох країнах та адміністративних одиницях. У багатьох країнах, Палата представників є нижньою палатою двопалатних законодавчих органів, із відповідною верхньою палатою, що часто носить назву "Сенат".
Ни́жня пала́та - одна з двох палат у двопалатних парламентах. Інша палата називається верхньою.
Варто, однак, зазначити, що палата представників і сенат наділені однаковими правами щодо законодавчої ініціативи і прийняття законів.

Як бачимо, компетенція конгресу порівняно з повноваженнями, визначеними статтями конфедерації, значно розширилася. Він дістав право: видавати закони з питань регулювання зовнішньої та внутрішньої торгівлі, карбування монети, роботи поштових відомств, набору й утримання армії, поліції, оголошувати війну, укладати зовнішні позики, встановлювати одиницю мір і ваги, запроваджувати правила про натуралізацію майбутніх американських громадян, видавати акти з управління та організації судноплавства, а також щодо придушення заколотів.

Статті Конфедерації і вічного союзу (англ. Articles of Confederation and Perpetual Union) - перший конституційний документ США. Статті Конфедерації були прийняті на Другому Континентальному конгресі 15 листопада 1777 року в Йорку (Пенсильванія) і ратифіковано усіма тринадцятьма штатами (останнім це зробив Меріленд 1 березня 1781 р.).
Вну́трішня торгі́вля - це торгівля, яка ведеться виключно в межах певної країни. Розділена така торгівля на дві категорії - оптова та роздрібна. Оптова торгівля пов'язана з купівлею товарів у виробників або дилерів у великій кількості і продаж в невеликій кількості для тих, хто може купити в роздріб.
16-та поправка, прийнята 1913 р., надала конгресові право встановлювати прибутковий податок. Передання багатьох прав із відання штатів до федеральних органів свідчить про концентрацію центральної влади.

Члени конгресу одержували платню, але під час роботи в законодавчому органі не могли перебувати на державній службі.

Штатам заборонялося вступати у спілки між собою, а також у коаліції з іноземними державами, мати свої армії та військовий флот тощо.

Держа́вна слу́жба - професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави особами, які мають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Флот (фр. flotte) - сукупність суден будь-яких видів, найбільша одиниця виміру кількості суден.
Проте в їхньому віданні залишилися цивільне, кримінальне, процесуальне право, поліція.
Процесуа́льне право - сукупність норм системи права, що безпосередньо регулюють суспільні відносини і сукупність галузей права, в яких основний акцент робиться на порядок захисту порушеного права в судових органах.
Кожен штат міг мати свою конституцію республіканського характеру.

Виконавча влада у США доручалася президентові. Він обирався на чотири роки двоступеневими виборами. На першому етапі виборів населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року обирало виборщиків, кількість яких у кожному штаті мала дорівнювати загальній кількості представників цього штату в обох палатах конгресу. На другому етапі виборщики обирали президента. Вік кандидата у президенти мав бути не менше 35 років і час проживання в США мав становити не менше 14 років. Президент вступав на посаду лише після того, як принесе присягу. У день інавгурації він мав дати присягу шанувати й дотримуватися Конституції, виголошував промову програмного характеру.



Президент - глава держави і федеральної адміністрації. Але він міг бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятою конгресом. Президент - головнокомандувач армії та флоту, міг призначати і звільняти будь-якого члена свого кабінету. Як глава держави, він здійснював функції представництва: приймав і призначав послів. За порадою і згодою сенату призначав членів Верховного суду США і суддів федеральної системи. Президент покликаний забезпечити точне дотримання федеральних законів, йому надавалося право помилування і відстрочення виконання вироків у справах про злочини проти США (передбачалося, що це право є гарантією від сваволі суддів).
Помилування - звільнення від відбування кримінального покарання індивідуальним рішенням, як правило, глави держави. Помилування здійснюється за клопотанням засудженого у випадках, що потребують гуманного ставлення.

Як

  1   2   3   4   5   6