Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Формування професійної компетентності викладача як ефективний засіб забезпечення якості освіти

Скачати 264.05 Kb.

Формування професійної компетентності викладача як ефективний засіб забезпечення якості освіти




Скачати 264.05 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації25.04.2017
Розмір264.05 Kb.
1   2   3
критичність мислення".
Крити́чне ми́слення - (дав.-гр. κριτική τέχνη - «мистецтво аналізувати, судження») - це наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень. Головним чином йому притаманні такі властивості, як усвідомленість та самовдосконалення.

Найбільш повне теоретичне дослідження діяльності викладача вищого навчального закладу було проведено 3.Ф.Єсарьової, яка встановила, що структура педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу має загальні компоненти: 1) конструктивний, 2) гностичний, 3) організаторський, 4) комунікативний. При цьому відзначається, що конструктивний компонент у діяльності викладача вузу включає: 1) відбір наукової інформації, 2) її переробку, 3) контролювання системи знань, необхідних для проектування наукового пошуку, передбачення й попередньої оцінки результатів дослідження.

Автор указує на те, що гностичні вміння створюють основу для розвитку інших умінь. Рівень гностичних здатностей викладача визначається по його вмінню глибоко, всебічно й самостійно пізнавати навколишній світ, інших людей і самого себе, крім того гностичні здатності характеризують здатність оволодіння педагогом методологією своєї науки.

Автор представляє також посилання на роботу Л.І.Уманського, який вивчив 342 здатних організатора й виділив у них 18 типових організаторських якостей особистості, таких, як:

1) здатність "заряджати" своєю енергією інших людей;

2) здатність знаходити найкраще застосування кожній людині;

3) психологічна вибірковість, здатність розуміти й вірно реагувати на психологію людей;

4) здатність бачити недоліки в діях інших людей – критичність;

5) психологічний такт – здатність установити захід впливу;

6) загальний рівень розвитку як показник ерудованості;

7) ініціативність – як творча, так і виконавська;

8) вимогливість до інших людей;

9) схильність до організаторської діяльності;

10) практичність – здатність безпосередньо, швидко й гнучко застосовувати свої знання й свій досвід у рішенні практичних завдань;

11) самостійність;

12) спостережливість;

13) витримка;

14) товариськість;

15) наполегливість;

16) активність;

17) працездатність;

18) організованість.

Вихідні положення 3.Ф.Єсарьової в аналізі особливостей комунікативного компонента в діяльності викладача вищої школи полягали в тому, що цей компонент має загальні риси як у науковій, так й у педагогічній діяльності, що уможливлює їхню сприятливу взаємодію. Спілкування в діяльності викладача виступає не тільки засобом наукової й педагогічної комунікації, але й умовою вдосконалення професіоналізму в діяльності й джерелом розвитку особистості викладача, а також засобом виховання студентів.

Отже, ключові компетенції викладача вищої школи, як необхідний показник якісної освіти, можна поділити на надпредметні та міждисциплінарні. Вони вимагають значного інтелектуального розвитку: абстрактного мислення, саморефлексії, визначення своєї власної позиції, самооцінки, критичного мислення.

Ми́слення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості.

Ключові компетенції багатомірні, тобто вони включають різні розумові процеси й інтелектуальні вміння. Простежуються два підходи до їхньої класифікації: предметно-змістовний і процесуально-технологічний.
Перший підхід орієнтує розглядати компетенції на основі сукупності знань і вмінь у певній соціальній сфері:


  • політичні й соціальні компетенції – це здатність брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, в урегулюванні конфліктів, а також у діяльності демократичних інститутів суспільства;
    Демокра́тія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
    Тео́рія рі́шень - царина досліджень, яка математичними методами досліджує закономірності вибору людьми найвигідніших із можливих альтернатив і має застосування в економіці, менеджменті, когнітивній психології, інформатиці та обчислювальній техніці.


  • компетенції, що стосуються життя в багатокультурній державі: розуміння й визнання розбіжностей між людьми й націями, повага, а також здатність жити з людьми інших культур;

  • компетенції, що стосуються володіння усним і письмовим спілкуванням, у тому числі, володіння декількома іноземними мовами;

  • компетенції, пов'язані з інформацією: це володіння новими технологіями, розуміння їх застосування, здатність критичного ставлення до інформації, розповсюджуваної ЗМІ;

  • компетенції в сфері безперервної освіти (здатність учитися все життя).

Другий підхід орієнтує розглядати компетенції як способи надпредметних дій:



  • вивчати: уміти користуватися досвідом, організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх, організовувати свої власні прийоми вивчення, уміти вирішувати проблеми, займатися самоосвітою;

  • думати: організовувати взаємозв'язок минулих і теперішніх подій, критично мислити, уміти дискутувати й відстоювати свою позицію, оцінювати інформацію;

  • шукати: одержувати інформацію, уміти працювати з документами й класифікувати свою роботу;

  • співробітничати: включатися в проект, нести відповідальність, адаптуватися, працювати в групі, приймати рішення.

Як бачимо, у представленому переліку на перше місце виступає особистісна свобода людини, здатність не тільки до самостійного критичного мислення, але й до спільних дій з іншими людьми різних культур і націй.
Громадянські свободи - негативні і позитивні повноваження фізичних осіб, як індивідуальні, так і колективні. Свободи найчастіше реалізуються шляхом усунення державного регулювання з тієї чи іншої поведінки особи.
З даною класифікацією збігається список ключових компетенцій, якими повинен володіти випускник вищого навчального закладу, представлений у роботах А.В.Хутірського.

1. Ціннісно-смислова компетенція – це компетенція в сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами студента, його здатністю бачити й розуміти навколишній світ, орієнтуватися в ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, уміти вибирати цільові й значеннєві настановлення для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Результатом сформованості даної компетенції можна вважати вміння самовизначатися в ситуаціях навчальної й іншої діяльності, тобто ця компетенція забезпечує механізм самовизначення. Від неї залежить індивідуальна освітня траєкторія й програма життєдіяльності особистості в цілому;

2. Загальнокультурна компетенція – коло питань, стосовно яких випускник вищої школи повинен бути добре обізнаний, мати пізнання й досвідом діяльності. Це особливості національної й загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки й релігії в житті людини, їх вплив на світ. Сюди ж належить досвід освоєння студентами наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й вселюдського розуміння світу.

Науко́ва карти́на сві́ту (одне з основоположних понять в природознавстві) - особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про загальні властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, що включає в себе як складові частини загальнонаукову картину світу і картини світу окремих наук (фізична картина світу, біологічна картина світу, геологічна картина світу). Картини світу окремих наук, у свою чергу, включають в себе відповідні численні концепції - певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що існують у кожній окремій науці.

3. Навчально-пізнавальна компетенція – це сукупність компетенцій студента в сфері самостійної пізнавальної діяльності, що містить елементи логічної, методологічної, загальнонавчальної діяльності. Сюди входять знання й уміння цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. У межах даної компетенції визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності, а також уміння відрізняти факти від домислів, використання імовірнісних, статистичних і інших методів пізнання.

Пізнáння - сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного голату. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).

4. Інформаційна компетенція. За допомогою інформаційних технологій формуються вміння самостійно шукати, аналізувати й відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати й передавати її. Дана компетенція забезпечує навички діяльності студентів стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах і освітніх галузях, а також у навколишньому світі;

5. Комунікативна компетенція включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими людьми, навички роботи в групі, володіння різними соціальними ролями в колективі.

6. Соціально-трудова компетенція визначає володіння знаннями й досвідом у сфері суспільної діяльності, у соціально-трудовій сфері, у сфері сімейних відносин і обов'язків, у питаннях економіки й права, в галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої й суспільної вигоди, володіти етикою взаємин.

Компетенція особистісного самовдосконалення спрямована на освоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку та емоційної саморегуляції. Реальним об'єктом у сфері даної компетенції виступає сам студент. Він опановує способами діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення й поведінки.

Таким чином, наведене вище дозволяє акцентувати увагу на пошуку потенціалу, що забезпечить оптимізацію процесу професійної ідентичності, оскільки знання, навички, уміння, професійні й особистісні якості не можуть бути розвинені в достатньому об'ємі, якщо в технології розробки змісту і реалізації професійної підготовки не буде закладена єдина інтегруюча основа. Тобто, в процесі підготовки фахівців, їх самовдосконалення стає актуальною проблема формування професійної ідентичності фахівців, як основи професійної підготовки.

Компетентність є результатом освіти, самоосвіти і саморозвитку викладача. Вона визначається досвідом та індивідуальною здатністю людини, її прагненням до безперервної самоосвіти й самовдосконалення, творчим ставленням до справи. Домінувальним чинником у педагогічній компетентності ми вважаємо особистість викладача, його творчий потенціал.

Також у державних документах вводиться поняття “компетенції”. Ці поняття, на думку вчених, необхідно розрізняти. Так, А. Хуторський підкреслює, що “компетенція” означає коло питань, з яких людина добре обізнана, поінформована, пізнала їх і має певний досвід. Мати компетенцію означає опанувати вміння, бути здатним виявити в даній ситуації набуті знання і досвід. Компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано говорити про цю сферу та ефективно діяти в ній. Компетентність є результатом набуття компетенції. А. Хуторський визначає освітню компетенцію як сукупність смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності щодо певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності. Він розрізняє загальнопредметні, предметні, а також ключові компетенції, які в свою чергу поділяються на ціннісно-смислову, загальнокультурну, навчально-пізнавальну, інформаційну, комунікативну, соціально-трудову компетенції та компетенцію особистісного самовдосконалення.

У контексті досягнення високого рівня педагогічної діяльності є сенс узагальнити дослідження різних авторів (О. Бодалєва, Н. Кузьміної, А. Маркової та ін.) і визначити акмеологічні інваріанти професіоналізму викладача:

• уміння здійснювати точні прогнози;

• високий рівень саморегуляції та самоконтролю;

• стійку образну сферу особистості;

• спрямованість на прийняття рішень у діяльності;

• налаштованість на самореалізацію в професійній діяльності;

• удосконалення індивідуального стилю та ін.

Н. Кузьміна, розглядаючи психологічну структуру діяльності викладача, виявила компоненти, за якими можна проаналізувати компетентність професійної діяльності викладача. Такими компонентами є: гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський.

Ми погоджуємось, що комунікативна компетентність викладача виступає вирішальною умовою успішності педагогічної взаємодії для досягнення цілей і завдань навчання і виховання, що вимагає не просто розвитку товариськості як особистісної властивості, а й усвідомлення теоретичних основ, закономірностей, специфіки педагогічного спілкування, спеціального оволодіння технологіями продуктивної взаємодії у педагогічному процес. Розуміючи важливість комунікативної компетенції, щорічно ми пропонуємо викладачам математичного факультету брати участь у семінарах і тренінгах з розвитку комунікативних умінь і навичок.

Список використаних джерел


1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

2. Гендина Н.И., Колкова Н.И., Скипор И.Л. Информационная культура личности: диагностика, технология формирования: Учебно-методическое пособие. Ч.1. – Кемерово: КемГАКИ, 1999. – 146 с.

3. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2004. – № 1 – 2. – С. 5 – 60.

Державний стандарт (рос. Государственный стандарт, ГОСТ; можливий український переклад абревіатури: ДЕСТ) - одна з основних категорій стандартів в СРСР, сьогодні міждержавного стандарту в СНД. Приймається Міждержавною радою зі стандартизації, метрології і сертифікації (МГС).
Тлумачний словник - словник, що подає лексико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей уживання реєстрових одиниць.
Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни (МОН України) - центральний орган виконавчої влади України.
Сер́едня осв́іта - система середніх шкіл, навчально-виховних закладів для молоді, що закінчила початкову школу, яка дає або загальну або професійну (спеціальну) освіту та право продовжувати навчання у вищих школах.

4. Дружилова С.А. Этапы формирования профессиональной компетентности // Непрерывное образование как условие развития творческой личности: Сб. мат. Фестиваля педагогического творчества, 28–29 августа 2000 г. – Новокузнецк: ИПК, 2001. – С. 32 – 36.

5. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг.

Освітня політика - діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти.
ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – 112 с.

6. Пересторонина И.Л. Особенности формирования профессиональной компетентности будущего викладача при изучении второго иностранного языка // Научное исследование и российское образование: идеи и ценности 21 века. Материалы 6-й междисциплинарной научно-практической конференции аспирантов и соискателей 3–4 апреля 2003 года / Сост. Н.В. Фанькина. – М.: АПК и ПРО, 2003. – С. 177 – 181.



1   2   3


Скачати 264.05 Kb.

  • Державний стандарт