Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Функції та структура свідомості Петельський Назарій

Скачати 49.72 Kb.

Функції та структура свідомості Петельський Назарій




Скачати 49.72 Kb.
Дата конвертації17.10.2019
Розмір49.72 Kb.


Функції та структура свідомості

Петельський Назарій

11 клас

Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру.

Структурність свідомості значною мірою має досить умовний характер. Річ у тім, що елементи свідомості тісно  взаємопов’язані один з одним. Однак за всієї умовності у свідомості можна вирізнити такі три елементи.

           Першим елементом є знання. Це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Знання – це розуміння людиною дійсності, відображення її у вигляді усвідомлених чуттєвих і абстрактних логічних образів. Завдяки знанням людина може “охопити”, осмислити все те, що її оточує і становить предмет пізнання. Знання зумовлює такі властивості свідомості, як спроможність через предметну діяльність цілеспрямовано “творити світ”, передбачати хід подій, проявляти творчу активність. Іншими словами, свідомість – це ставлення до дійсності у формі знань з урахуванням потреб людини.      

Другим важливим елементом структури свідомості є емоції. Людина пізнає навколишній світ не з холодною байдужістю автомата, а з почуттям задоволення, ненависті або співчуття, захоплення або обурення. Вона переживає те, що відображає. Емоції або стимулюють або загальмовують усвідомлення індивідом реальних явищ дійсності. Те, що радує око, легше запам’ятовується. Але інколи надмірно «райдужне» сприйняття світу може осліпити, породити ілюзії, видати бажане за дійсне. Деякі, особливо негативні, емоції чинять опір збереженню ясності розуму. Почуття страху, наприклад, стає перешкодою на шляху усвідомлення людиною того, що відбувається. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття (наприклад, почуття любові), які формуються внаслідок усвідомлення зв’язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметним змістом, постійністю, незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера має значний вплив на всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності. 

Третім структурним елементом свідомості є воля. Воля – це усвідомлене цілеспрямоване регулювання людиною своєї діяльності. Це здатність людини мобілізувати і спрямувати свої психічні та фізичні сили на досягнення мети, на розв’язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб’єктивних і об’єктивних труднощів та перешкод. Виготовлення знарядь людиною – це перша і найголовніша школа формування волі. Воля й мета взаємодоповнюють одна одну. Без волі не можна досягти мети; без доцільної діяльності немає волі. Воля – це усвідомлені прагнення та спонукання до дії. Однак для людини характерні і неусвідомлені спонукання. Іноді буває так, що людина кудись поривається, а куди і навіщо – сама не знає. Така підсвідома регуляція залишилася від тварин.

Слід також наголосити і на такому елементі, що входить до структури свідомості, як мислення. Мислення – це процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Цей процес завершується створенням абстрактних понять, суджень, які являють собою відображення суттєвих, закономірних відношень речей, на основі відомого, відчутного на дотик, почутого і т. ін. Завдяки розумовій діяльності ми проникаємо в невидиме, в те, що не сприймається на дотик і що не можна почути. Мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв’язки і відношення. За допомогою мислення ми здійснюємо перехід від зовнішнього до внутрішнього, від явища до сутності речей, процесів.

         До структури  свідомості належать також увага та пам’ять. Увага – це форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості та зосередженості на певних об’єктах. Пам’ять – це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні і відтворенні в мозку індивіда його минулого досвіду. Основними елементами пам’яті є запам’ятовування, збереження, відтворення й забування. Фізіологічною основою запам’ятовування є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку. Подальше оживлення нервових зв’язків зумовлює відтворення запам’ятовування матеріалу, а гальмування цих зв’язків веде до забування.

У суб’єктивній реальності людини має місце така важлива підструктура як самосвідомість. Самосвідомість – це усвідомлення людиною себе як особистості, усвідомлення своєї здатності приймати самостійні рішення і вступати на цьому ґрунті у свідомі відносини з людьми та природою, нести відповідальність за прийняті рішення та дії. Іншими словами, це цілісна оцінка самого себе, свого морального обличчя, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання для суб’єкта є він сам і його свідомість. Отже, людина - самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти своє місце в житті.

Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб’єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: «Пізнай самого себе». Із становлення філософії як специфічного знання про світ і людину склався погляд на діяльний, неспокійний характер душі, діалогічність і критичність розуму щодо самого себе. За Платоном  діяльність душі - це внутрішня праця, яка має характер бесіди з самим собою. Розмірковуючи, душа постійно розмовляє з собою, запитує себе, відповідає, стверджує і заперечує.

Таким чином, самосвідомість - важлива умова постійного самовдосконалення людини. У структурі самосвідомості можна виокремити такі структурні елементи: самопочуття, самопізнання, самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість в цілому тісно пов’язана з рефлексією. У філософській літературі рефлексію визначають як принцип мислення, за допомогою якого вона здійснює аналіз і усвідомлення власних форм (категорій мислення) діяльності. Ось чому, на наш погляд, рефлексію можна розглядати як діяльність самосвідомості, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини.

         Розуміння людиною свого внутрішнього стану, її здатність до самоконтролю приходить не одразу. Самосвідомість, поряд з такими духовними елементами особистості як світогляд, здібності, характер, інтереси, формується під впливом соціального середовища. Середовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат. Рівень свідомості значною мірою залежить від того, які вимоги ставляться перед особою і які соціальні цінності культивуються в даному середовищі. Основною вимогою тут виступає те , що людина сама повинна контролювати свої дії і відповідати за їх наслідки. 


Структурні елементи свідомості перебувають у взаємозв’язку та взаємодії і забезпечують свідомості ряд життєво важливих для людини функцій (схема 6.7.).



Головною функцією свідомості є  пізнавальна або відображальна функція, тобто здатність індивідуума отримувати знання про навколишній світ і про себе. Як пізнавальна діяльність свідомість починається з чуттєвого образного пізнання і сягає аж до абстрактного мислення.   На етапі чуттєвого (емпіричного)

 

Схема 6.7.  Функції свідомості

 

пізнання накопичується різноманітний фактичний матеріал, який пізніше узагальнюється з допомогою абстрактного мислення, проникаючи таким чином у суть найскладніших явищ і встановлюючи об’єктивні закономірності, яким вони підлягають. Ця функція є всеохоплюючою і з неї випливають всі інші. Пізнавальна функція має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості  є властивість випереджального відображення дійсності.



     Пізнавальна функція свідомості обумовлює акумулятивну (накопичувальну) функцію. Вона полягає в тому, що в пам’яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й такі, що здобуті її сучасниками або попередніми поколіннями людей. Ці знання в міру необхідності актуалізуються, відтворюються і служать засобом реалізації інших функцій свідомості. Що багатша пам’ять людини, то легше їй прийняти оптимальне рішення.

           Ще однією функцією свідомості є функція аксіологічна (оціночна). Людина не тільки дістає дані про зовнішній світ, але й оцінює їх з точки зору своїх потреб і інтересів. Свідомість, з одного боку, є формою об’єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів, результатом і метою її як пізнавальної діяльності є отримання знань, об’єктивної істини. З другого боку, свідомість вбирає в себе прояв суб’єктивного до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою ціннісного ставлення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то ціннісне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.



Оціночна функція безпосередньо переходить у функцію цілепокладання (формування мети). Здатність до цілепокладання – це специфічно людська здатність, що становить кардинальну характеристику свідомості. Ціль – це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет; це такий суб’єктивний образ предмета діяльності, в ідеальній формі якого передбачається результат діяльності людини. Цілі формуються на базі всього сукупного досвіду людства і сягають вищих форм прояву у вигляді соціальних, етичних, естетичних та інших ідеалів. Цілеспрямована діяльність людини обґрунтована невдоволеністю людини світом і потребою змінити його, надати йому такої форми, яка необхідна людині, суспільству.


Скачати 49.72 Kb.