Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Г. Ф. Джурка Полімерні композиційні

Г. Ф. Джурка Полімерні композиційні




Сторінка4/4
Дата конвертації10.06.2017
Розмір0.55 Mb.
1   2   3   4

3. ВОЛОКНА

Всі волокна за походженням можна поділити на два класи: хімічні та натуральні.



Натуральні волокна, у свою чергу, діляться на органічні - рослинного походження (бавовна, льон, рамі, конопля, джут та інше) та тваринного походження (вовна, шовк) та неорганічні (азбест, воластоніт).

Дуже великий клас хімічних волокон можна поділити на декілька підкласів:

1) органічні: штучні, вуглецеві, синтетичні;

2) металічні;

3) неорганічні: керамічні, скляні, базальтові.

Технологічний процес виробництва хімічних волокон, як правило, включає три стадії, за винятком , де технологічний процес починається з синтезу волокнотвірного полімеру.

Технологі́чний проце́с - це впорядкована послідовність взаємопов'язаних дій та операцій, що виконуються над початковими даними до отримання необхідного результату.



Першою стадією процесу є одержання прядильного розчину або розплаву. На цій стадії вихідний полімер переводиться у в'язкотекучий стан розчиненням або плавленням. Прядильний розчин (розплав) очищають (фільтрують, видаляють повітря), якщо треба, вводять різні добавки (термоста-білізатори, барвники тощо).

Друга стадія - формування волокна полягає в тому, що підготовлений певним чином прядильний розчин або розплав продавлюється крізь отвори філь’єри у вигляді тонких струминок, з яких утворюються безконечні елементарні нитки при застиганні розплаву або осадженні полімеру з розчину, у результаті випарювання розчинника або дії коагуляторів.

У залежності від числа отворів у філь’єрі (від одного до 100000 та більше) формуються мононитки, комплексні нитки побутового або технічного призначення або пучок елементарних ниток (джгут), який потім ріжеться на короткі відрізки (штапельки) - штапельне волокно або переробляється у не різаному вигляді.

Формування волокна є найважливішим етапом виробництва хімічних волокон, тому що у процесі застигання розплаву або висадження полімеру з розчину утворюється надмолекулярна структура волокон з елементами певних розмірів і ступеня досконалості (фібрили, сфероліти, кристаліти) та з різним ступенем їх орієнтації.

У процесі формування волокна набувають певного комплексу фізико-механічних показників (розривне навантаження, розривне подовження тощо), які можна варіювати в досить широких межах, змінюючи умови формування волокна..

При формуванні волокон під натягом або в умовах витягування різко змінюються фізико-механічні властивості волокон і ниток: зростає міцність і модуль деформації, зменшуються їх гнучкість та м'якість. Завдяки широким можливостям зміни умов формування з одного й того ж вихідного полімеру можна одержати волокна, які сильно відрізняються за своїми властивостями, що є однією з основних переваг хімічних волокон надприродними.

Третьою стадією є обробка свіжосформованого волокна, до якої відносяться промивка, сушіння, нанесення замаслювачів та антистатиків, кручення і т.д. На цій стадії відбувається закріплення і удосконалення надмолекулярної структури, що утворилася при формуванні. Найбільшу роль у цьому процесі відіграють додаткове витягування, термообробка. Ці операції істотно впливають на фізико-механічні та експлуатаційні властивості готових волокон. В залежності від умов витягування та термообробки значно змінюються міцність, модуль пружності, усадка, стійкість до багаторазових деформацій та інші характеристики волокон.

Окрім перелічених стадій, технологічний процес може доповнюватись четвертою стадією - модифікацією волокон, яка може проводитись як фізичними, так і хімічними методами (прищеплювання бокових ланцюгів різного складу, утворення поперечних зшивок між макромолекулами, введення барвників, люмінофорів, оптичних вибілювачів, бактерицидних речовин, зміна форми - профілювання перерізу, звитості, жорсткості, об'ємності і т.д.). Все це дозволяє у широкому діапазоні змінювати властивості волокон і одержувати волокна з наперед заданими властивостями (бактерицидними, хемосорбційними, вогнестійкими, високоеластичними, формостійкими і т.д.).

У сучасній практиці конструкційних ПКМ найбільшого значення набули скляні, вуглецеві та синтетичні волокна.
3.1. Скловолокна

Скловолокна мають міцність до 4,5 ГПа, модуль пружності - до 109,6 ГПа, низький коефіцієнт термічного розширення (1,6-9,0)-10-6 1/К, високі діелектричні показники та хімічну стійкість.

На відміну від інших волокон скляна волокнотвірна речовина побудована не з подовжених ланцюгових молекул, а являє собою гратку, вузлами якої є молекули SiO2. Така структура визначає дуже жорстку систему, завдяки чому волокна мають невелике подовження (до 3 %) і, як наслідок цього, - велику крихкість. При витягуванні волокон із скла міцність при розтягу ниткоподібних зразків у порівнянні з об'ємними зростає у 100-600 разів в залежності від діаметра волокна.

У залежності від призначення ПКМ і умов переробки випускають широкий асортимент текстильних виробів із скловолокна: нитки, тканини, моноволокна, трикотаж, стрічки, шнури, мати та інше.

У той же час скловолокна та композити на їх основі характеризуються відносно низьким модулем пружності; склопластики поступаються в цьому традиційним матеріалам.


3.2. Поліамідні волокна.

Останні роки увінчалися величезними успіхами в галузі синтезу ароматичних поліамідних волокон. До числа найбільше відомих високомодульних належить волокно кевлар фірми Дюпон (США), повідомлення про яке з'явилося у 1971 році. У подальшому всі волокна, подібні кевлару, які складаються з ароматичних (бензольних) ядер, що з'єднані амідними зв'язками, одержали загальну назву арамідних. Арамідні волокна типу кевлар відрізняються високою стабільністю розмірів (не мають усадки ні в сухому, ні у вологому стані), хорошими термічними характеристиками, їх можна експлуатувати при температурах від -200 до 200 °С, в звичайних умовах негорючі, неплавкі та обвуглюються при температурах вищих за 500 °С. Волокна цього типу стійкі до дії різних хімічних речовин (кислот, лугів, органічних розчинників).

Речовина́ - вид матерії, яка характеризується масою та складається з елементарних частинок (електронів, протонів, нейтронів, мезонів тощо). Характерною властивістю таких частинок є відмінні від нуля баріонний заряд або лептонний заряд.
Помітне руйнування їх спостерігається лише при дії концентрованих кислот в умовах підвищених температур. Волокна відрізняються низьким вологопоглинанням - до 1,5-2 %. Виробництво та збут арамідних волокон за обсягом та вартістю набагато перевищує збут усіх інших перспективних армуючих матеріалів, в тому числі і вуглецевих.

Волокно фенілон одержують формуванням із 18-20 % розчину полімеру у диметилацетаміді.

Фенілон характеризується високою хімічною, термічною стійкістю. Теплостійкість (за Віка) фенілону складає 270 °С. Волокно стійке до дії більшості органічних розчинників, нафтопродуктів, розбавлених кислот та лугів.

Термостійке волокно фенілон має надзвичайно високу стійкість до дії іонізуючого випромінювання (у, (3 та рентгенівських променів), зберігаючи міцність та модуль при дозах випромінювання до 1000 нрад.

Рентге́нівське випромі́нювання, пулюївське випромінювання або Х-промені (англ. X-ray emission, roentgen radiation, нім. Röntgenstrahlung f) - короткохвильове електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 10 нм до 0.
Волокно має високу зносостійкість -23360 циклів, низький коефіцієнт тертя -0,163.
3.3. Поліефірні волокна.

До недавнього часу промислове виробницто поліефірних волокон (лавсан, терилен, терен, вікрон, елана, дакрон та інші) було засновано виключно на використанні терефталевої кислоти (її похідних) та етиленгліколю. В наш час розроблено технології одержання високоміцних поліефірних волокон з розплавів рідкокристалічних ароматичних співполімерів.

У США виробництво ароматичних поліефірних волокон зайдар та вектра перевищує відповідно 10000 та 4500 т на рік. В Японії у промисловості виробляються волокна еконол та вектран. В Росії також проводяться розробки термотропних поліефірних волокон ПЕФ-3 та ПЕФ-5. Переваги волокон з ароматичних поліефірів: низька густина ( 1400 кг/м3), еластичність, хімічна стійкість, гідрофобність, можливість використання їх при створенні гібридних композитів без застосування будь-яких матриць (САМ-самоармуючі матеріали), (табл. 42). Необхідно підкреслити також їх високий кисневий індекс (до 65 %) та стійкість до радіації, світлостійкість.

Температура експлуатації цих волокон значно нижча у порівнянні з арамідними волокнами (80-100 °С).

У найближчому майбутньому можна чекати, що волокна на основі термотропних рідкокристалічних полімерів займуть провідне місце серед високоміцних високомодульних армуючих матеріалів.

Нині поряд з високоміцними арамідними та ароматичними поліефірними волокнами створено й інші перспективні види органічних волокон, наприклад, поліетиленові типу Спектра. У промисловому масштабі високоміцні поліетиленові волокна випускають У США, Японії, Голландії. У країнах СНД також проводяться роботи по створенню цих волокон, показники яких знаходяться на світовому рівні.

До переваг цього волокна у порівнянні з арамідними слід віднести достатньо високу міцність у вузлі, стійкість до стирання (яка дорівнює стійкості поліефірних та поліамідних волокон), велику світлостійкість та хімічну стійкість, низьку густину. Але в той же час високоміцні поліетиленові волокна мають і більшу повзучість, низьку температуру розм'якшення, а також горючі. За вартістю ці волокна поки що вдвічі перевищують арамідні.
3.4. Вуглецеві волокна.

Вуглецеві волокнисті матеріали відносяться до найбільш перспективних наповнювачів ПКМ. їх випуск постійно зростає і відповідно знижується вартість. Сумарна потужність по виробництву всіх видів вуглецевих волокон на початок 90-х років складала «12000 т на рік. За прогнозами фірми "Куртольдз" (Англія), попит на ці волокна до кінця десятиріччя збільшиться у 3-4 рази.

Із зростанням випуску вуглеволокнистих матеріалів розширюються межі використання цих волокон, удосконалюються технологія виробництва, покращуються фізико-механічні властивості.

Існує досить умовна класифікація вуглецевих волокон за фізико-механічними показниками: високоміцні (≤3 ГПа), надвисокоміцні (≤4,5 ГПа), низькомодульні (≤, 100 ГПа), середньомодульні (≤200-320 ГПа), високомодульні (> 350 ГПа) та ультрависокомодульні (≥ 450 ГПа).

Вуглецеві волокна одержують шляхом багатоступінчастого піролізу поліакрилонітрильних, віскозних волокон, а також волокон із пеку.

Як вихідна сировина для одержання вуглецевих волокон використовуються віскозні (гідратцелюлозні) та поліакрилонітрильні (ПАН) волокна, а також нафтові, кам'яновугільні пеки.

Вуглецеві волокна на основі віскозних ниток використовуються в основному для виготовлення матеріалів, які не вирізняються високими фізико-механічними характеристиками, але забезпечують хороші теплозахисні та

ерозійні властивості, зокрема, для виготовлення вузлів та блоків рухових установок, на їх основі також виготовляють ефективні адсорбційно-активні матеріали. В середньому міцність вуглецевих волокон на основі віскозних ниток (ГЦ-вуглеволокна) досягає 1-1,2 ГПа, а модуль коливається від 40 до 100 ГПа

Зниження випуску вуглецевих волокон на базі віскозних ниток в останні роки пояснюється, по-перше, достатньо низькою конверсією вихідного матеріалу (25%), по-друге, відсутністю високих фізико-механічних показників волокна, по-третє, ліквідацією виробництв віскозної технічної нитки через відсутність потреби у віскозному корді. Крім того, віскозні виробництва достатньо дорогі і складні в експлуатації при забезпеченні їх екологічної чистоти. В кінцевому підсумку все це призвело до широкого використання ПАН-ниток для виробництва вуглецевих волокон.

В останні роки в Росії одержано ГЦ-вуглецеві волокна, модуль пружності яких досягає 700 ГПа при міцності 3 ГПа.

Технологічні та фізико-механічні властивості вуглеволокнітів на основі термореактивної матриці та відходів ГЦ-вуглецевих волокон (чисельник-епоксидна матриця, знаменник - фенолоформальдегідна)

За останні 15-20 років найбільший прогрес спостерігався у галузі високоміцних високомодульних вуглецевих волокон на основі поліакрилонітриль-них ниток (ПАН-вуглецеві волокна), що забезпечують високий випуск - до 80 % усіх вуглепластиків у світі.

Домінуюче положення у розвитку цього виду матеріалу як за кількістю, так і за якістю займає Японія.

Вартість ПАН-вуглецевих волокон достатньо висока (від 50-200 до 400 дол./кг). Використовують високоміцні високомодульні волокна перш за все для елементів силового каркасу літаків та ракетно-космічної техніки.

Раке́та (італ. rocchetta - «маленьке веретено», нім. rakete) - літальний апарат, що рухається в просторі за рахунок дії реактивного руху, що виникає внаслідок відкидання частини власної маси (робочого тіла) апарату без використання речовини з навколишнього середовища.
Вуглецеві волокна з середньою міцністю у більшості своїй застосовують як конструкційний матеріал. У країнах СНД випускають високоміцні високомодульні та ультрависокомодульні волокна на базі ПАН у вигляді стрічок та джгутів

Зараз велику увагу приділяють одержанню вуглецевих волокон на базі нафтових та кам'яновугільних пеків. Ці роботи розпочалися у кінці 60-х років.

Перевагою пеків для одержання вуглецевих волокон є дешевизна вихідної сировини (0,2-0,6 дол./кг), еластичність (розривне подовження доходить до 2,4 %), значно менші на одиницю готової продукції (на базі віскозних волокон використовується 20-25%.

Гото́ва проду́кція - продукція (товар), вироблена з використанням давальницької сировини (крім тієї частини, що використовується для проведення розрахунків за її переробку) і визначена як кінцева у контракті між замовником і виконавцем.
На базі ПАН-волокон - 30-55 %, на базі пеків - 70-75 % вихідної сировини).

Вважається, що виробничі витрати на базі пеку незмірно нижчі, ніж при використанні інших видів сировини.

На базі пеку можна одержати вуглецеві волокна з максимально високим модулем, який наближається до теоретично можливого (волокна Р-120). Відомо також, що фірма "Куреха" створила волокно з міцністю 4 ГПа.

Одержання вуглецевих волокон з пеків належить до складних технологій, особливо при підготовці вихідної сировини та виготовленні неперервної нитки. Велике значення в останні роки надається розробці технологій одержання вуглецевих волокон на базі кам'новугільного пеку. Це пояснюється по-перше, великими запасами кам'яного вугілля, по-друге, високими фізико-механічними показниками волокон (міцність до 5,5 ГПа, модуль пружності до 900 ГПа). В Японії у 1987 році було вперше в світі налагоджено виробництво вуглецевих волокон з кам'новугільного пеку. З точки зору перспективи цей напрямок вважається пріоритетним.

Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається

У нас також проводяться роботи по одержанню вуглецевих волокон на базі нафтових та кам'яновугільних пеків, що перш за все будуть використовуватись як наповнювачі для термо- та реактопластів.

Однією з найважливіших переваг вуглеволокнистих матеріалів є можливість їх використання для армування широкого спектру матриць - полімерних, металічних, вуглецевих та керамічних, що значно розширює перспективи їх використання.

Особливе місце серед композиційних матеріалів на основі вуглецевих волокон займають вуглець-вуглецеві матеріали, які добувають просоченням вуглецевих волокон з поліакрилонітрилу або пеку фенольними, епоксидними, фурановими або іншими смолами з подальшим випалюванням до повної карбонізації. Такі матеріали витримують температури більше 2700 °С без значного зниження міцності, в зв'язку з чим вони знаходять застосування у соплах ракетних двигунів, роторах газових турбін, двигунах перегонових машин вищого класу.

Газова турбіна ( фр. Turbine від лат. Turbo - вихор, обертання) - це тепловий двигун безперервної дії, на лопатках якого енергія стисненого і нагрітого газу перетворюється в механічну роботу на валу.

Особливий інтерес як наповнювачі KM становлять борні волокна, які добувають газофазним осадженням бору на нитку-підкладку (вольфрамова нитка). Композити на основі борних волокон характеризуються високими міцнісними властивостями при розтягу (1,5 ГПа) модулем пружності («200 ГПа), та особливо міцністю при стисненні («З ГПа), перевищуючи за цим показником практично всі інші KM.

Широкому застосуванню борних волокон заважає дефіцит і висока вартість вольфрамової нитки-підкладки та складність процесу одержання власне борної нитки. Тому композити на основі борних ниток з полімерною або металічною матрицями знаходять застосування там, де економічні фактори не мають вирішального значення, наприклад, у конструкціях космічних кораблів багаторазового використання.


4. Гібридні композити.

Одним з найбільш перспективних напрямків у розвитку композиційних матеріалів є створення гібридних KM. Так називають матеріали, які містять три чи більше компонентів. Поліматричними (гетеро-матричними) називають матеріали, що складаються з двох або більше матричних композитів, відокремлених один від одного поверхнями розподілу, причому армуюючі волокна можуть зберігати свою неперервність на межі розподілу матриць.

Поліармовані KM складаються з одного матричного матеріалу з розподіленими в ньому армуючими компонентами різної геометрії або природи.

З урахуванням геометрії та природи наповнювачів можливі гібридні KM з різноманітними сполученнями армуючих компонентів, наприклад, KM типу 0 0, 0 1, 1 1, 0 2, 1 2, 0 1 2 і т.д. (де 0,1,2 - позначення геометричної розмірності наповнювача: нульмірні, одномірні, двохмірні). Найбільше застосування в наш час знаходять гібридні KM типу 0 1, 1 1 та 1 2. Ці матеріали дозволяють вирішити ряд проблем, які не можуть бути вирішені при використанні моноармованих композитів. З підвищенням модуля пружності зростає чутливість матеріалу до концентраторів напруження, знижується ударна в'язкість. Тому для регулювання механічних властивостей KM, їх анізотропії по всьому об'єму і в різних зонах деталі, а також для оптимізаиії конструкції виробу доцільно використовувати принцип поліармування, сполучаючи в матеріалі волокна різної природи, волокна з фольгами, стрічками та дисперсними частинками.



Гібридні KM типу 0 1. За взаємним розміщенням наповнювачів цей тип гібридних KM можна поділити на дві групи: з однорідним розподілом наповнювачів і з неоднорідним.

Гібриди з однорідним розподілом волокон і дисперсних частинок використовують звичайно, якщо необхідно дещо підвищити міцність матричного полімеру, покращити його технологічні властивості та знизити вартість. Так, наприклад, широко використовують KM на основі полімерних в'яжучих, матів із скловолокна та карбонату кальцію. Крім того, цей тип KM характеризується низькою усадкою, більш високим модулем пружності та кращою текучістю при формуванні.

Не менш важливе значення мають неоднорідні гібридні KM типу 0 1, в яких армуючі волокна розміщені у зовнішніх шарах матеріалу, а внутрішні шари містять нульмірні наповнювачі, наприклад, порожнисті мікросфери. В цьому випадку зовнішні шари з більш високими пружно-міцнісними характеристиками сприймають основне навантаження, а менш навантажені внутрішні шари забезпечують зниження маси при збереженні жорсткості конструкції.

Гібридні KM типу 1 1. Цей тип армування (поліволокнисті KM) дає змогу в найбільшій мірі задовольнити бажання конструкторів широко варіювати комплекс механічних характеристик KM. В цьому випадку можна знайти оптимальне сполучення характеристик, яке не може бути забезпечене у моноармованих KM. Поліволокнисті ПКМ розділяють на три групи за розміщенням армуючих волокон (за схемою армування):


  • з одновісною схемою армування (волокна розміщені в матриці паралельними рядами) (мал. 1,2);



мал.1. Неперервні волокна мал.2 .Короткі волокна

  • з площинною схемою армування (волокна утворюють в матриці паралельні шари) (Мал. 3, 4)



Мал. 3.Двохосновна ткана основа Мал. 4.Трьохосновна ткана основа


Мал. 5. В’язана основа

  • з об'ємною схемою армування (мал. 6,7,8).



Мал. 6. Трьохмірна циліндрична конструкція Мал.7. Трьохмірне плетіння



Мал. 8. Трьохмірна оргональна основа

Як варіант останньої групи можна розглядати ПКМ з хаотичним розміщенням волокон.

Слід відзначити, що принцип поліармування, окрім можливості регулювання фізико-механічних властивостей KM, дозволяє помітно покращити їх технологічність.

Гібридні KM 1 2. Найбільш типовими прикладами такого типу матеріалів є високоміцні волокнисті KM, додатково армовані металічними фольгами. Таке армування забезпечує підвищену корозійну та ерозійну стійкість, підвищення пружно-міцнісних властивостей у поперечному напрямку, покращення теплота електропровідність, зокрема, забезпечує захист виробу від поразки блискавкою.

Отже, великий асортимент відомих в наш час наповнювачів, використання різних схем армування дозволяє створити полімерні композиційні матеріали з широким спектром властивостей.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Абрамов С.К., Абрамов Л.М., Рассохин Г.И. Полимерные материалы в сельскохозяйственном машиностроении. - М.: Агропромиздат, 1986. - 255 с.

  2. Альперин В.И., Корольков II.В. Конструкционные стеклопластики. - М.: Химия, 1979.-360 с.

  3. Андреевская Г.Д. Высокопрочные ориентированные стеклопластики. - М.:Наука, 1966.-370 с.

  4. Армирующие химические волокна для композиционных материалов /Полред. Г.И. Кудрявцева. - М.: Химия, 1992. - 236 с.

  5. Барашков Н.Н. Полимерные композиты: получение, свойства, применение. -М.: Наука, 1984.- 129 с.

  6. Бартенев Г.М., Зеленев Ю.В. Физика и механика полимеров. - М.: Высш.шк., 1983.-391 с.

  7. Буря А.И. Свойства и опыт применения углепластиков в сельхозмашиностроении. - К.: Общ-во "Знание", 1992. - 28 с.

  8. Буря А.И. Состояние вопроса и перспективы применения полимерных материалов в конструкциях сельхозмашин. - Рук. деп. в УкрНИИНТИ № 134Ук-Д83. - 30 с.

  9. Буря А.И. Создание, свойства и опыт применения армированых термопластов в сельхозмашиностроении. - К.: Общ-во "Знание", 1989. - 20 с.

  1. Буря А.И., Чигвинцева О.П. Разработка и применение углепластиков поли-арилата в конструкциях свеклоуборочных машин // Вюник аграрноТ науки. -1998.-№ 8.-С. 56-60.

  2. Васильев В.В. Механика конструкций из композиционных материалов. - М:Машиностроение, 1988. - 272 с.

  3. Воробьёва ГЛ. Химическая стойкость полимерных материалов. - М.: Химия, 1981.-296 с.

  4. Гуль В.Е. Структура и прочность полимеров. - М.: Химия, 1978. - 328 с.

  5. Гуняев Г.М. Структура и свойства полимерных волокнистых композитов. -М.: Химия, 1981.-232 с.

  6. Электрические свойства полимеров /Под ред. Б.И. Сажина. - М.: Химия,1977.-192 с.

  7. Использование полимерных материалов в сельхозмашиностроении // Сб.науч. тр. - Днепропетровск, 1994. - 100 с.

  8. Кацнельсон М.Ю., Балаев К.А. Полимерные материалы. Справ. - Л.: Химия,1982.-317 с.

  9. Композиционные материалы в технике. - К.: Техника, 1985. - 152 с.

  10. Композиционные материалы: справочник /Под ред. Д.М. Капиноса. - К.:Наук, думка, 1985.-592 с.

  1. Молчанов Б.И., Чукаловский П.А., Варшавский В.Я. Углепластики. - М.:Химия, 1985.-208 с.

  2. Назаров Г.И., Сушкии B.li. Теплостойкие пластмассы: С'пр;ш. - М.: Машиностроение, 1980. - 208 с.

  3. Наполнители для полимерных композиционных материалов: Справ, пособие / Под ред. Г.С. Каца, Д.В. Милевски. - М: Химия, 1981.-736 с.

  4. Николаев А.Ф. Синтетические полимеры и пластические массы на их основе. - М.-Л.: Химия, 1966. - 768 с.

  5. Новые химические волокна технического назначения / Под ред. B.C. Смирнова, К.Е. Перепёлкина, Л.И.Фридмана. - Л/. Химия, 1973. - 200 с.

  6. Перепёлкин К.Е. Структура и свойства волокон. - М: Химия, 1985. - 208 с.

  7. Пилиповский Ю.Л., Грудина Т.В., Сапожникова А.В. Композиционные материалы в машиностороении. - К.: Техника, 1990. - 141 с.

  1. Пластики конструкционного назначения (реактопласты) / Под ред. Е.Б. Тро-стянской. - М.: Химия, 1974. - 304 с.

  2. Применение полимерных материалов в деталяй сельскохозяйственных машин // Сб. науч. тр. - Днепропетровск, 1989. - 108 с.

  3. Промышленные полимерные композиционные материалы. - М.: Химия,1980.-472 с.

  4. Создание и применение полимерных композиционных материалов в сельхозмашиностроении // Тезисы докладов школы-семинара 5-7 сент. 1989 г., г.Днепропетровск. - Киев, 1989. - 36 с.

  1. Справочник по пластическим массам. В 2-х томах / Под ред. В.М. Катаева, В.А. Попова, Б.И. Сажина. - М.: Химия, 1975. - 448 с. (I т.); 568 с.(И т.).

  2. Стеклянные волокна / Под ред. М.С Аслановой. - М.: Химия, 1979. - 256 с.

33. Стрепихеев А.А., Девицкая В.А. Основы химии высокомолекулярных соединений. - М.: Химия, 1976 - 440 с.

  1. Суберляк О.В., Баштанник П.1. Технология виробництва вироб1в з пластмас iкомпозита: Навч. пособник. - К.: УСДО, 1995. - 164 с.

  1. Тагер А.А. Физикохимия полимеров. - М.: Химия, 1978. - 544 с.

  1. Термоустойчивость пластиков конструкционного назначения / Под ред. Е.Б Тростянской. - М.: Химия, 1980. - 240 с.

  2. Технология пластических масс / Под ред. В.В. Коршака. - М.: Химия, 1976.-608 с.

  3. Углеродные волокна и другие новейшие волокнистые материалы / Под ред.А.А. Конкина. - М.: Химия, 1974. - 520 с.

  4. Чернин И.З., Смехов Ф.М., Жердев Ю.В. Эпоксидные полимеры и композиции. - М.: Химия, 1982. -232 с.

  5. Юркевич В.В., Пакшвер А.Б. Технология производства химических волокон. - М.: Химия, 1987. - 304 с.



1   2   3   4



  • 3.1. Скловолокна Скловолокна
  • 3.2. Поліамідні волокна.
  • 3.3. Поліефірні волокна.