Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



“Інформаційні управляючі системи та технології” 080402 “Інформаційні технології проектування” Одеса 2010

“Інформаційні управляючі системи та технології” 080402 “Інформаційні технології проектування” Одеса 2010




Сторінка6/24
Дата конвертації10.03.2017
Розмір1.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

2.3 Особливості архітектури: UNIX і Linux

2.3.1 Базова архітектура UNIX


UNIX є прикладои досить простої архітектури ОС. Більша частина функціональності цієї системи міститься в ядрі, ядро спілкується їз прикладними програмами за допомогою системних викликів Базова структура класичного ядра UNIX зображена на рис. 2.1.




Рівень апаратури

Рисунок 2.1 Архітектура UNIX

Система складається із трьох основних компонентів: підсистеми керування процесами, файлової системи та підсистеми введення-виведення.

Систе́ма (від дав.-гр. σύστημα - «сполучення», «ціле», «з'єднання») - множина взаємопов'язаних елементів що утворюють єдине ціле, взаємодіють з середовищем та між собою, і мають мету.


Підсистема керування процесами контролює створення та вилучення процесів, розподілення системних ресурсів між ними, міжпроцесову взаємодію, керування пам’яттю.

Файлова підсистема забезпечує єдиний інтерфейс доступу до даних, розташованих на дискових накопичувачах, і до периферійних пристроїв. Такий інтерфейс є однією з найважливіших особливостей UNIX. Одні й ті самі системні виклики використовують як для обміну даними із диском, так і для виведення на термінал або принтер (програма працює із принтером так само, як із файлом). Прицьому файлова система переадресовує запити відповідним модулям підсистеми введення-виведення, а ті – безпосередньо переферійним пристроям. Крім того, файлова підсистема контролює права доступу до файлів, які значною мірою визначають привілеї коритувача в системі.

Підсистема введення-виведення виконує запити файлової системи, взаємодіючи з драйверами пристроїв. В UNIX розрізняють два типи пристроїв: символьні (наприклад, принтер) і блокові (наприклад, жорсткий жиск). Основна відмінність між ними полягає в тому, що блоковий пристрій допускає прямий доступ. Для підвищення продуктивності роботи із блоковими пристроями використовують буферний кеш – ділянку пам’яті, у якій зберігаються дані, зчитані з диска останніми. Під час наступних звертань до цих даних вони можуть бути отримані з кеша.

2.3.2 Архітектура Linux


В ОС Linux можна виділити три основні частини:

  • ядро, яке реалізує основні функції ОС (керування процесами, пам’яттю, введенням-виведенням тощо);

  • системні бібліотеки, що визначають стандартний набір функцій для використання у застосуваннях (виконання таких функцій не потребує переходу у привілейований режим);

  • системні утиліти (прикладні програми, які виконують спеціалізовані задачі).

Призначення ядра Linux йі його особливості

Linux реалізує технологію монолітного ядра. Весь код і структури даних ядра перебувають в одному адресному просторі. У ядрі можна виділити кілька функціональних компонентів.



  • Планувальник процесів – відповідає за реалізацію багатозадачності в системі (обробка переривань, робота з таймером, створення і завершення процесів, перемикання контексту).

  • Менеджер пам’ті – виділяє окремий адресний простір для кожного процесу і реалізує підтримку віртуальної пам’ятті.

  • Віртуальна файлова система – надає універсальний інтерфейс взаємодії з різними файловими системами та пристроями введння-виведення.

  • Драйвери пристроїв – забезпечують безпосередню роботу з периферійними пристроями. Доступ до них здійснюється через інтерфейс віртальної файлової системи.

  • Мережний інтерфейс – забезпечує доступ до реалізації мережних протоколів і драйверів мережних пристроїв.

  • Підсистема міжпроцесової взаємодії – пропонує механізми, які дають змогу різним процесам у системі обмінюваться даними між собою.

Деякі із цих підсистем є логічними компонентами системи, вони завантажуються у пам’ять разом із ядром і залишаються там постійно. Компоненти інших підсистем (наприклад, драйвери пристроїв) вигідно реалізовувати так, щоб їхній код міг завантажуватия у пам’ять на вимогу. Для розв’язання цього завдання Linux підтримує концепцію модулів ядра.

Модулі ядра

Ядро Linux дає можливість на вимогу завантажувати у пам’ять і вивантажувати з неї окремі секції коду. Такі секції називають модулями ядра (kernel modules) і виконують у привілейованому режимі.

Модулі ядра надають низку переваг.


  • Код модулів може завантажуватися в пам’ять у процесі роботи системи, що спрощує налагодження компонентів ядра, насамперед драйверів.

  • З’являється можливість змінювати набір компонентів ядра під час виконання: ті з них, які в цей момент не використовуються, можна не завантажувати у пам’ять.

  • Модулі є винятком із правила, за яким код, що розшитює функції ядра, відповідно до ліцензії Linux має бути відкритим. Це дає змогу виробникам апаратного забезпечення розробляти драйвери під Linux, навіть якщо не заплановано надавати доступ до їхнього вихідгого коду.

Підтримка модулів у Linux складається із трьох компонентів.

  • Засоби керування модулями дають можливість завантажувати модулі у пам’ять і здійснювати обмін даними між модулями та іншою частиною ядра.

  • Засоби реєстрації драйверів дозволяють модулям повідомляти іншу частину ядра про те, що новий драйвер став доступним.
    Реєстра́ція - запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів (реєстрація народження або шлюбу); внесення в список, в книгу обліку.


  • Засоби розв’язання конфліктів дають змогу драйверам пристроїв резервувати апаратні ресурси і захищати їх від випадкового використання іншими драйверами.

Один модуль може зареєструвати кілька драйверів, якщо це потрібно (наприклад, для двох різних механізмів доступу до пристрою).

Модулі можуть бути завантажені заздалегідь – під час старту системи (завантажувальні модулі) або у процесі виконання програми, яка викликає їхні фукції. Після завантаження код модуля перебуває в тому ж самому адресному просторі, що й інший код ядра. Помилка в модулі є критичною для системи.



Особливості системних бібліотек

Системні біліотеки Linux є динамічними бібліотеками, котрі завантажуються у пам’ять тільки тоді, коли у них виникеє потреба.

Бібліоте́ка або книгозбі́рня (грец. βιβλιον - книжка і θηκη - сховище, скриня) - культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх зберігання, збереження і обслуговування ними читачів.
Вони виконують ряд функцій:



  • реалізацію пакувальників системних викликів;

  • розширення функціональності системних викликів (до таких бібліотек належить бібліотека введення-виведення мови С, яка реалізує на основі системних викликів такі функції, як printf();

  • реалізацію службових функцій режиму користувача (сортування, функції обробки рядків тощо).

Застосування користувача

Застосування користувача в Linux використовують функції із системних бібліотек і через них взаємодіють із ядром за допомогою системних викликів.



Висновки

  • Найважливішим для вивчення архітектури ОС є поняття ядра системи. Основною характеристикою ядра є те, що воно виконується в привілейованому режимі.

  • Основними типами архітектури ОС ємонолітна архітектура і архітектура на базі мікроядра. Монолітна архітектура вимагає, щоб головні функції системи були сконцентровані в ядрі, найважливішою її перевагою є продуктивність. У системах на базі мікроядра в привілейованому режимі виконуються тільки базові функції, основними перевагами таких систем є надійність і гнучкість.

  • Операційна система безпосередньо взаємодіє з апаратним забезпечення комп’ютера. Сучасні комп’ютерні архітектури пропонують багато засобів підтримки операційних систем. Для зв’язку з апаратним забезпеченням в ОС виділяють рівень абстрагування від устаткування.
    Абстрагува́ння (від лат. abstrahere - «відволікати») - змістова операція, філософський і логічний метод «відволікання», що дає змогу переходити від конкретних предметів (елементів) до загальних понять і законів розвитку.


  • Операцйна система взаємодіє із прикладнимим програмами. Вона надає набір системних викликиків для доступу до функцій, реалізованих у ядрі. Для прикладних програм системні виклики разом із засобами системних бібліотек доступні через інтерфейс програмування застосувань.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24



  • 2.3.2 Архітектура Linux