Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Інженерно-психологічні вимоги до робочого середовища

Інженерно-психологічні вимоги до робочого середовища




Сторінка1/4
Дата конвертації24.05.2017
Розмір0.57 Mb.
ТипГлава
  1   2   3   4


ГЛАВА 5

ІНЖЕНЕРНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМОГИ


ДО РОБОЧОГО СЕРЕДОВИЩА


5.1.

Стільни́ця (англ. desktop metaphor) - це метафора інтерфейсу, яка є таким собі набором уніфікованих понять, що використовуються в графічному інтерфейсі користувача, аби спростити взаємодію користувачів із комп'ютером.

Загальні відомості про робоче середовище

Робоче середовище людини-оператора являє собою сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціально-пси-хологічних та естетичних факторів зовнішнього середови-ща, які тим чи іншим чином впливають на оператора.

Основні вимоги до факторів робочого середовища та-кі:

– за умови комплексного впливу на людину вони не повинні справляти негативну дію на її здоров'я при профе-сійній діяльності її протягом тривалого часу;

– їхня дія не повинна викликати зниження надійності і якості діяльності оператора (його працездатності) протя-гом робочого дня.

Для виконання цих вимог в необхідних випадках слід застосовувати спеціальні засоби захисту працюючих.

Максимальні значення факторів робочого середови-ща, при яких виконуються ці вимоги, називають гранично допустимими рівнями або концентраціями. Значення гра-нично допустимих концентрацій і гранично допустимих рівнів наведені у відповідних нормативно-керівних доку-ментах і стандартах системи безпеки праці.

Безпе́ка - це такі умови, в яких перебуває складна система, коли дія зовнішніх факторитетів і внутрішніх чинників не призводить до процесів, що вважаються негативними по відношенню до даної складної системи у відповідності до наявних, на даному етапі, потреб, знань та уявлень.

При врахуванні й нормуванні факторів робочого се-редовища розрізняють чотири рівня їх впливу на людину:

– комфортне робоче середовище, яке забезпечує оп-тимальну динаміку працездатності оператора, належне са-мопочуття та збереження його здоров'я;

– відносно дискомфортне робоче середовище, яке за-безпечує при впливі протягом певного часу задану праце-здатність і збереження здоров'я, але викликає у людини су-б'єктивні відчуття й функціональні зміни, які не виходять за межі норми;

– дискомфортне робоче середовище, яке призводить до зниження працездатності оператора і викликає функціо-нальні зміни, які виходять за межі норми, але не призво-дять до патологічних порушень;

– екстремальне робоче середовище, яке призводить до виникнення в організмі людини патологічних змін та (або) до неможливості виконання роботи.

Людське тіло - фізична структура людини, людський організм. Тіло людини утворено клітинами різних типів, характерним чином організується в тканини, які формують органи, заповнюють простір між ними або покривають зовні.

Засоби захисту оператора від несприятливих факто-рів робочого середовища можуть бути активними і пасив-ними. Способи активного захисту пов'язані з виявленням причини і джерела несприятливого фактора і впливу на нього.

Активний захист (англ. Active protection system APS) - назва систем так званого «активного» захисту військової техніки, суть яких полягає у впливі на випущені противником засоби ураження (ракета, снаряд) з тим щоб змінити їх траєкторію, зменшити ймовірність попадання в ціль, істотно зменшити ефективність дії.

При неможливості активного захисту застосовуєть-ся пасивний. У цьому випадку джерело несприятливих факторів залишається, але здійснюються заходи, спрямова-ні на попередження впливу цих факторів на людину. При пасивному захисті ізолюють джерело від середовища, де знаходиться людина, або усувають несприятливий фактор із зони, з якої він може впливати на оператора.

Велике значення для профілактики несприятливого впливу факторів робочого середовища на здоров'я, функці-ональний стан та працездатність людини має забезпечення реалізації діючих норм і вимог, яке необхідно враховувати при проектуванні СОМС.

Працезда́тність люди́ни - здатність до трудової діяльності, яка залежить від стану здоров'я людини.

На етапі проектування забезпечують необхідні зна-чення факторів робочого середовища.

На етапі технічної пропозиції визначають ймовірний склад факторів робочого середовища, прогнозують їх мож-ливий вплив на людину і необхідність застосування засобів захисту, визначають потрібну кількість робочих примі-щень і склад технічних засобів життєзабезпечення.

На етапі ескізного проектування уточнюють ймовір-ний склад робочого середовища і визначають найважли-віші компоненти; розробляють вимоги до систем життєза-безпечення, які реалізують норми й вимоги до робочого се-редовища.

Під час технічного проектування уточнюють реальні рівні факторів робочого середовища, режими праці й від-починку з урахуванням їх фактичного впливу; уточнюють і узгоджують перелік неметалевих матеріалів, які викорис-товують при будівництві об'єкта і які можуть виділяти шкідливі речовини; проектують засоби колективного та ін-дивідуального захисту від впливу несприятливих факторів робочого середовища; розробляють вимоги до професійно-го відбору, режиму праці, відпочинку, навчання та трену-вання операторів з урахуванням специфіки впливу факто-рів робочого середовища.

Комплексну оцінку факторів робочого середовища здійснюють на підставі медико-фізіологічної класифікації важкості робіт. Важкістю робіт вважається ступінь спіль-ного впливу всіх факторів робочого середовища на здо-ров'я людини та її працездатність. Класифікація визначає шість категорій важкості робіт.

До першої категорії відносять роботи, які виконують-ся в оптимальних умовах робочого середовища при нор-мальному фізичному, розумовому та нервово-емоційному навантаженні.

Друга категорія включає роботи, які виконуються в умовах, що відповідають гранично допустимим концентра-ціям і рівням виробничих факторів за діючими санітарни-ми правилами, нормами та інженерно-психологічними ви-могами.

Роботи, під час яких внаслідок несприятливих умов праці у людей формуються реакції, характерні для гранич-ного стану організму (погіршення деяких показників пси-хофізіологічного стану в кінці роботи, погіршення функ-ціональних показників і т.п.

Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) - ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал).

Охорóна прáці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) - це: система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності; діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.

) належать до третьої категорії.

До четвертої категорії відносять роботи, несприятли-ві умови праці яких призводять до реакцій, характерних для передпатологічного стану у більшості людей. Підтри-мка працездатності людини здійснюється перенапружен-ням механізмів, які компенсують порушення функцій орга-нізму.

До п'ятої категорії входять роботи, які, внаслідок впли-ву несприятливих умов праці, формують у людини реакції, характерні для патологічного функціонального стану орга-нізму.

Шоста категорія включає роботи, які подібні реакції формують невдовзі після початку трудового періоду (змі-ни, тижня).

Зв'язок розглянутих категорій важкості робіт з рівнем факторів середовища встановлюють таким чином: перші дві категорії важкості відповідають комфортному робочо-му середовищу, третя категорія – відносно дискомфортно-му, четверта і п'ята – дискомфортному робочому середови-щу, шоста – екстремальному.

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища - сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера).


5.2. Фізико-хімічні фактори атмосфери

та їхнє інженерно-психологічне значення
Земна куля оточена повітряною оболонкою, яка назива-ється атмосферою. Вона захищає живу матерію від згубної дії космічної радіації, яка йде з глибин космосу й Сонця, ультрафіолетових променів й потужного теплового потоку.

Космі́чні про́мені - заряджені частинки високих енергій з космічного простору. Майже 90% від загальної кількості частинок складають протони, 9% - ядра гелію (альфа-частинки) та близько 1% - електрони (бета-мінус частинки).

Ультрафіолетове випромінювання (від лат. ultra - «за межами»), скорочено УФ-випромінювання або ультрафіолет - невидиме оком людини електромагнітне випромінювання, що посідає спектральну область між видимим і рентгенівським випромінюваннями в межах довжин хвиль 400-10 нм.

Життя на Землі існує у широкій зоні, яка називається біосфе-рою. Термін "біосфера" почали застосовувати у XIX століт-ті. Академік Вернадський В.І.

Акаде́мік Верна́дський (до 1996 - Фараде́й (англ. Faraday Station)) - єдина українська антарктична станція, розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова.

вивчав зовнішню оболонку Землі, яку назвав ноосферою. Верхня межа біосфери для ви-сокоорганізованих істот проходить на висоті 7…8 км, прості-ші форми життя спостерігаються на висотах 25…30 км, тобто не виходять за межі так званого "озонового екрану", який за-хищає живу матерію Землі від найбільш активної шкідливо діючої частини ультрафіолетових променів Сонця [16].

За своїми властивостями (щільність, температура, во-логість, спектральний склад світлового потоку, напрям по-вітряних течій тощо) на різному рівні від поверхні Землі атмосфера неоднорідна.

Точна верхня межа (верхня грань) і точна нижня межа (нижня грань) - узагальнення понять максимуму та мінімуму відповідно.

Географі́чна оболо́нка (англ. geography envelope; нім. geografischer Mantel, m) - верхня комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і складної взаємодії окремих геосфер - літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.

Св́ітло - електромагнітні хвилі видимого спектру. До видимого діапазону належать електромагнітні хвилі в інтервалі частот, що сприймаються людським оком (7.5×1014 - 4×1014 Гц), тобто з довжиною хвилі від 390 до 750 нанометрів.

Щільність атмосфери з наближен-ням до Землі збільшується. Це пов'язано з тим, що молеку-ли атмосферних газів знаходяться під дією гравітаційного поля Землі і здатністю газів стискатися.

Гравіта́ція або тяжіння - властивість тіл із масою притягуватись одне до одного. Гравітаційна взаємодія найслабша із фундаментальних взаємодій, однак її характерною особливістю є те, що тіла, які мають масу, завжди притягаються одне до одного.

Зміна щільності повітря в залежності від висоти має дуже важливе значен-ня не тільки для забезпечення життєдіяльності людей, але й для польоту повітряних суден. Встановлено, що тиск, як і щільність повітря, знижується зі збільшенням висоти за експоненціальним законом, а температура, вологість та рух повітряних мас змінюються за складнішими законами.

В залежності від характеру зміни температури з висо-тою атмосферу поділяють на п'ять основних зон, або шарів [20]: тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу та екзосферу (рис. 5.1).

Тропосфера – самий нижній, найбільш щільний шар земної атмосфери.

Повітряне судно - літальний апарат, що підтримується в атмосфері у результаті його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні. Повітряне судно долає силу тяжіння використовуючи статичний підйом або підйомну силу крила.

Атмосфе́ра Землі́ (від грец. άτμός - пара і σφαῖρα - куля) - атмосфера планети Земля, одна з геосфер, суміш газів, що оточують Землю, та утримуються завдяки силі тяжіння. Атмосфера в основному складається з азоту (N2, 78,08 % об.)

Її товщина над різними частинами зем-ної кулі не однакова: в середніх широтах вона дорівнює 10…12, над полюсами – 7…10, над екватором –16…18 км.

У тропосфері знаходяться основна маса повітря і майже вся водяна пара.

Водяна́ па́ра - газоподібний стан води. Не має кольору, смаку і запаху. Міститься в тропосфері.

Характерною особливістю цієї зо-ни атмосфери є зниження температури (в середньому від 150С біля тропопаузи) і вологості повітря з висотою, на-явність висхідних і нисхідних потоків, а також конденсації водяної пари. У тропосфері утворюються хмари й тумани, випадають опади у вигляді дощів і снігу, розвиваються грози, постійно змінюються вологість, тиск та температу-ра, тобто спостерігаються усі явища, що визначають погоду.

Умовною межею між тропосферою і стратосферою вважають висоту над рівнем моря, на якій призупиняється подальше зниження температури. На цій висоті знаходить-ся проміжний шар – тропопауза – товщиною 1…3 км. У цьому шарі температура повітря може підвищуватись або залишатися незмінною.

Па́ра (рос. пар; англ. vapour, steam; нім. Dampf m) - газоподібний стан речовини в умовах, коли газова фаза може перебувати в рівновазі з рідкою чи твердою фазами тієї ж речовини. При низькому тиску і високій температурі властивості пари наближаються до властивостей ідеального газу.

Температу́ра (від лат. temperatura - належне змішування, нормальний стан) - фізична величина, яка описує стан термодинамічної системи.

Висота тропопаузи коливається в залежності від пори року: влітку вона розміщена вище, ніж взимку. Значними також є добові коливання висоти тропо-паузи. Крім того, висота цього прошарка залежить від ха-рактеру атмосферних процесів: над ділянками зниженого тиску повітря (циклонами) тропопауза розміщена нижче, над ділянками підвищеного тиску (антициклонами) – вище.

Атмосферний тиск - тиск, з яким атмосфера Землі діє на земну поверхню і всі тіла, що на ній розташовані.


900 Е к з о с ф е р а




700
500

Максимум іонізації



300

Т е р м о с ф е р а



200
160
120

90




70 М е з о с ф е р а
50 С т р а т о п а у з а
30 С т р а т о с ф е р а
10

0

–10 Рівень моря

–120 –60 0 60 120 180 240 300 360

Температура 0 С



Рис. 5.1. Схема вертикальної будови атмосфери

Стратосфера – шар атмосфери, який розміщується над тропосферою і досягає висоти 50…60 км. Вона харак-теризується значною розрідженістю повітря, дуже малою вологістю, майже повною відсутністю хмар, високим рів-нем ультрафіолетової радіації, відсутністю пилу земного походження, постійним напрямком основних повітряних потоків, відносно більш сталою температурою, ослаблен-ням турбулентності повітря. Інколи тут спостерігаються перламутрові хмари.

Мезосфера – шар атмосфери, який розміщується на висотах від 50…60 до 80…90 км. У цьому шарі температу-ра зі збільшенням висоти знижується від значень, близьких до 00 С, до – (80…100)0 С. Тут спостерігаються сріблясті хмари.

Перламу́трові хмари - хмари, що утворюються в небі на великих висотах (близько 20-30 км) і складаються, мабуть, з кристаликів льоду або переохолоджених крапель води. Це тонкі хмари що просвічуються. Спостерігаються вони порівняно рідко, зазвичай на широтах 55-60°, безпосередньо після заходу або перед сходом Сонця.

Сріблясті хмари - рідкісні атмосферні явища, подібні до хмар, розташовані в мезосфері на висотах між 76 та 85 км. Видимі в глибоких сутінках. Складаються з водяної криги. Зазвичай спостерігаються влітку, між 50° та 70° північної та південної широти.

Від стратосфери мезосфера відокремлена перехідним шаром – стратопаузою.



Термосфера – шар атмосфери, який простягається з висоти 80…90 км до висоти приблизно 800 км. У цьому шарі температура зі збільшенням висоти інтенсивно зрос-тає. Спостереження показують, що на висотах 300…400 км вона може досягати 10000 С і більше. Через розрідженість повітря температуру середовища тут слід вважати умов-ною, тому що вона характеризує лише швидкість руху ок-ремих молекул. У цьому шарі часто спостерігається по-лярне сяйво.

Межа між мезосферою та термосферою називається мезопаузою.

Над термосферою знаходиться екзосфера, або сфера розсіювання. У цьому шарі гази настільки розріджені, що відстані між їхніми частками дуже великі. Швидкість руху молекул газів тут така велика, що молекули інколи пере-борюють земне тяжіння і вилітають у міжпланетний прос-тір. Таким чином, дуже повільно, але безперервно відбу-вається витікання газів у світовий простір. Причому най-більше розсіюється часток легких газів – водню, гелію, не-ону. Чіткої верхньої межі екзосфера не має, оскільки вона поступово переходить в міжпланетний простір. Результати наукових досліджень показали, що висота екзосфери приб-лизно 3000 км.

Гравітаці́йне по́ле Землі́ - фізичне поле, зумовлене тяжінням маси Землі і відцентровою силою, яка виникає внаслідок добового обертання Землі. Незначною мірою залежить також від тяжіння Місяця і Сонця й інших небесних тіл та маси земної атмосфери.

Міжпланетний простір - область космічного простору, обмежена орбітою найбільш віддаленої від зірки планети. Міжпланетний простір не є абсолютним вакуумом; він заповнений міжпланетним середовищем: плазмою, пиловою та газовою складовими, і пронизаний електромагнітним випромінюванням Сонця та інших небесних тіл.

Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.

Уся маса атмосферного повітря розподіляється таким чином: приблизно 80% її знаходиться у тропосфері, близь-ко 20% – у стратосфері, не більше 0,3% – у мезосфері і менше 0,05% – у термосфері і екзосфері.

За електричними властивостями, тобто за розподілен-ням в атмосфері електрично заряджених часток – іонів, ат-мосферу поділяють на нейтросферу та іоносферу.

Пові́тря - природна суміш газів, з яких складається атмосфера, тобто повітряна оболонка планети. Спочатку це слово виникло для опису повітря планети Земля, ще в ті часи, коли інші планети мало цікавили людство і тому нині воно все ще вживається саме в такому значенні.

Електри́чний заря́д - фізична величина, яка є кількісною мірою властивості фізичних тіл або частинок речовини, що вступають в електромагнітну взаємодію. Електричний заряд звичайно позначають латинськими літерами q або великою буквою Q .

Іонізація відбувається внаслідок впливу сонячної і космічної радіа-ції на молекули і атоми газів, які входять до складу повіт-ря. Коли щільність повітря ще досить висока, внаслідок зіткнення часток газів, які мають позитивні й негативні за-ряди, утворюються незаряджені, або нейтральні молекули і атоми. Процес цей протікає на висотах до 80...100 км. Шар атмосфери, в якому утворюються нейтральні частки, нази-вають нейтросферою.

На висотах понад 100 км, де повітря дуже розрідже-не, зіткнення часток газів відбуваються значно рідше, і ба-гато часток зберігає свій заряд. Цю частину атмосфери на-зивають іоносферою. Основною ознакою іоносфери є збільшення змісту іонів і вільних електронів у середовищі, а також значна електропровідність повітря цього шару. Най-більша іонізація спостерігається на висоті приблизно 300 км.

Істотні відмінності між щільністю, тиском та темпе-ратурою повітря біля Землі і на висотах обумовили необ-хідність застосування спеціальних технічних засобів для забезпечення фізіологічної рівноваги між організмом лю-дини і параметрами зовнішнього середовища при різних умовах польоту.

Атмосферне повітря являє собою фізичну суміш різ-них газів: азоту (78,08% загального об'єму), кисню (20,95%), аргону (0,93%), вуглекислого газу (0,03%), вод-ню (0,005%), неону (0,0018%), гелію (0,00015%);

Діокси́д вуглецю́, оксид карбону (IV), вуглекислий газ, CO2 - тривка хімічна сполука, поширена в природних газах, що містять його в кількості від декількох відсотків до практично чистого вуглекислого газу.

спостері-гаються сліди криптону й ксенону.

Склад атмосферного повітря до висот 25000…30000 км завдяки постійному перемішуванню практично не змінюється.

Шар атмосфери з постійним газовим складом назива-ють гомосферою. Вище гомосфери спостерігається роз-кладення молекул газів на атоми і розшарування газів під дією сили тяжіння, склад повітря змінюється. Цей шар атмосфери називають гетеросферою.

Виділяють ще озоносферу – шар атмосфери, який збагачений озоном і знаходиться на висоті 20…70 км.

З усіх газів, які входять до складу атмосфери, най-більш важлива біологічна роль належить кисню. Тут він знаходиться у трьох алотропних формах: молекулярній (О2), у вигляді озону (О3) та у атомарній формі (О). Лише одна з них – молекулярний кисень – придатна для забез-печення процесів життєдіяльності. Для абсолютної біль-шості організмів наявність молекулярного кисню в газово-му або водяному середовищі є необхідною умовою існу-вання. Без постійного надходження до організму молеку-лярного кисню не можуть здійснюватися окисно-відновлю-вальні процеси, що складають основу обміну речовин, а отже, і життя.

Організм людини в процесі тривалого еволюційного розвитку пристосувався до певного вмісту кисню у повітрі.

Оксиге́н (О) - хімічний елемент головної підгрупи 6 групи періодичної системи групи з атомним номером 8, простими речовинами якого є гази кисень та озон.

Еволю́ція - природне явище зміни популяцій, видів, вищих таксонів, біоценозів, флор і фаун, генів і ознак у часі в ході історії Землі.

У звичайних земних умовах від загального барометрично-го тиску 760 мм рт.ст. на кисень припадає 159 мм рт.ст. (парціальний тиск О2), тобто близько 21%. Зменшення вмісту кисню у повітрі, яким дихає людина, призводить до кисневого голодування і порушення багатьох функцій ор-ганізму, а в тяжких випадках створюється загроза для жит-тя. Значне збільшення вмісту кисню в навколишньому се-редовищі також може супроводжуватися порушенням фун-кцій організму різної важкості.

Численні дослідження показали, що отруєння киснем ніколи не настає, якщо його парціальний тиск у повітрі не перевищує 400 мм рт.

Парціа́льний тиск (від лат. partialis - частковий) - внесок газу певного роду в загальний тиск суміші газів і відповідає тиску, під яким перебував би газ, що входить до складу газової суміші, коли б він один займав об'єм, рівний об'ємові суміші при тій же температурі.

ст. Причому ніяких змін в газообміні, кровообігу та діяльності нервової системи не спостеріга-ється.

Відомо, що льотному складу і космонавтам під час польотів практично не доводиться дихати повітрям, в якому парціальний тиск кисню перебільшував би 400 мм рт.ст. То-му немає підстав побоюватися його токсичної дії.

Озон утворюється в атмосфері під впливом ультрафі-олетового випромінювання Сонця і космічних променів. У нижніх шарах атмосфери деяка кількість озону утворюєть-ся під час грозових розрядів. В атмосфері озон знаходяться в невеликій кількості, в розсіяному стані, в шарі, який прос-тягається до висоти 70 км. Якщо увесь озон атмосфери скон-центрувати (при тиску 760 мм рт.ст. і температурі 00 С), то утвориться шар товщиною не більше 3 мм. Найбільша щільність озону спостерігається на висоті 20…30 км, де його вміст може досягати 2…3%.

Озон поглинає основну масу ультрафіолетових про-менів Сонця з довжиною хвилі від 100 до 290 мілімікрон, які мають надзвичайно сильний біологічний вплив, і певну кількість видимих та інфрачервоних променів.

Інфрачерво́не випромі́нювання (від лат. infra - нижче, скорочено ІЧ) - оптичне випромінювання з довжиною хвилі більшою, ніж у видимого випромінювання, що відповідає довжині хвилі, більшій від приблизно 750 нм.

Довжина - відстань від точки до точки, вимір кривої: для відрізка прямої довжина - відстань між його кінцями, для ламаної - сума довжин її ланок, для інших кривих - верхня границя довжини ламаної лінії, вписаної в цю криву.

Кількість озону в повітрі змінюється зі зміною широти й пори року. Найменша кількість його знаходиться на еквато-рі, найбільша – в полярних широтах. Протягом року макси-мум вмісту озону припадає на весну, мінімум – на осінь.

Озон має велику біологічну активність. Невелика концентрація озону справляє стимулюючу дію на цент-ральну нервову систему, велика, навпаки, – негативну. При концентрації озону у повітрі 2·10-4…1·10-3 мг/л спостері-гається подразнення слизових оболонок очей, носа та гор-ла, а при концентрації 1,8·10-2 мг/л настає різке подразнен-ня органів дихання, яке нерідко ускладнюється запаленням легень.

Пневмоні́я - це хвороба, для якої характерне запалення легень, яке відбувається перш за все у повітряних міхурцях, що мають назву альвеоли. Зазвичай причиною є інфікування бактеріями, значно рідше - вірусами та іншими мікроорганізмами, ураження деякими медичними препаратами, ураження легень при автоімунних захворюваннях тощо.

Леге́ні (лат. púlmo, pulmónes; грец. pneumon) - органи повітряного дихання у деяких риб (наприклад, дводишні), наземних хребетних і у людини. Легені розташовуються в передньому відділі порожнини тіла, а у ссавців і людини - в грудній порожнині, відокремленій від черевної порожнини діафрагмою.

Слизова́ оболо́нка (лат. tunica mucosa, часто говорять просто слизова) - внутрішня оболонка порожнистих органів, яка контактує з зовнішнім середовищем (тобто органами дихання, сечової, статевої та травної систем).

Допустимою для людини вважається концентрація 1·10-4 мг/л.

При концентрації озону в соті долі міліграму на літр повітря відбувається руйнування гуми і корозія металу.

Коро́зія мета́лів - процес автоматично-хімічного руйнування металів і сплавів при їх взаємодії з зовнішнім середовищем: повітрям, водою, розчинами електролітів тощо. До основних видів корозії за її механізмом відносять хімічну, електрохімічну, а також біологічну.

Порівняно висока концентрація озону в стратосфері прямої небезпеки для людини не створює, оскільки польо-ти на цих висотах виконуються на повітряних суднах, які обладнані герметичними кабінами. В процесі наддування кабіни під дією високої температури озон руйнується і пе-реходить в молекулярний кисень.

Атомарний кисень з'являється в нижніх шарах термо-сфери на висоті 90…100 км внаслідок розщеплення моле-кулярного кисню під дією короткохвильового сонячного випромінювання.

Сонячна енергія - енергія від Сонця в формі радіації та світла. Ця енергія значною мірою керує кліматом та погодою, та є основою життя. Технологія, що контролює сонячну енергію називається сонячною енергетикою.

Атомарний кисень має високу хімічну активність і є токсичним для організму людини.

Активність елемента розчину - ефективна (уявна) концентрація компонентів з урахуванням різних взаємодій між ними в неідеальному розчині, тобто з урахуванням відхилення поведінки системи від моделі ідеального розчину.

Проте не-безпеки для екіпажів повітряних суден він не являє, оскіль-ки польоти на висотах 90…100 км і вище здійснюються ли-ше в кабінах з замкнутим циклом вентиляції, якими облад-нані космічні кораблі.


  1   2   3   4



  • 5.2. Фізико-хімічні фактори атмосфери та їхнє інженерно-психологічне значення
  • Тропосфера