Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Класичний танець основа хореографічного мистецтва

Скачати 127.82 Kb.

Класичний танець основа хореографічного мистецтва




Скачати 127.82 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації02.05.2017
Розмір127.82 Kb.
  1   2

Тема: Класичний танець – основа хореографічного мистецтва.
Мета: Ознайомити студентів з історією становлення класичної хореографічної школи, особливостями розвитку теорії та методики викладання класичного танцю у радянські часи.
Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику).
Класичний танець - система виразних засобів хореографічного мистецтва, що базується на ретельній розробці різних груп рухів та позицій ніг, рук, корпусу й голови, з'явилась у XVII столітті. Рухи прагнуть до геометричної ясності, чому сприяє принцип виворотності.
Формувати знання про виразні засоби класичного танцю, його вимоги, взаємозв’язок з музикою та музичним оформленням.

Розвивати спостережливість, творчу уяву.

Виховувати інтерес до класичної хореографії, естетичний смак, почуття любові до прекрасного.

Література: Базарова Н. П., Мей В.П. Азбука классического танца / Н. Базарова, В. Мей. – СПб: «Лань». 2006. – 240 с.

Ваганова А. Я. Основы классического танца / А. Ваганова. – СПб: «Лань». 2003. – 192 с.

Годовський В. М., Волошина Л. П. Основи класичного танцю (курс лекцій): Навчально-методичний посібник для студентів І курсу денної та заочної форм навчання (спеціальність 7020202 “Хореографія”). – Рівне: РДГУ, 2004. – 20 с.

Костровицкая В. 100 уроков классического танца / В. Костровицкая. – Л.: «Исскуство». 1981. – 262 с.



План
Вступ.

  1. Історія розвитку шкіл.

  2. Розвиток теорії та методики викладання класичного танцю у радянські часи. Система викладання класичного танцю А. Я. Ваганової.

  3. Виразні засоби класичного танцю.

  4. Основні вимоги до класичного танцю.

  5. Класичний танець і музика.



Вступ

Термін “класичний танець” виник наприкінці ХІХ ст. та витіснив попередні назви: ”шляхетний”, ”серйозний”, “академічний”. Вітчизняні теоретики хореографії стверджують, що епітет “класичний” ,бере свої історичні витоки від античної доби.

Так, російський хореограф Леонід Якобсон стверджував, що термін означає приналежність цього танцю певному стилю – класицизму. Тому класичний танець, аналогічно класичній музиці, означає досконалий, вічний, позачасовий, закарбований у кращих витворах минулого, що зберігають цінність і дотепер, адже в ньому – втілення внутрішнього світу людини, найтонших душевних переживань.

Мистецтво класичного танцю бере свій початок в народній танцювальній творчості. Нескінченне джерело народної хореографії дозволяє балетному театру придбати та створити всю ту різноманітність виразних засобів, якими він володіє на сьогоднішній час. Балетний театр у своєму становленні та розвитку розробив специфічні виразні засоби, за допомогою яких можна відрізнити народно-характерний танець від історико-побутового, класичний танець від гротескового, а також від пантомімного дійства.

Перш за все, необхідно відмітити, що класичний танець володіє надзвичайно стрункою та чіткою розробленою системою сценічних рухів. Діапазон його виконавської техніки досить широкий. Ця особливість дає змогу балетмейстеру створювати найрізноманітніші хореографічні композиції аналогічно, як і в музиці. На основі прийнятого звукового ряду композитор будує різні звуковисотні поєднання. Виразні засоби класичного танцю дозволяють балетмейстеру створювати танцювальні твори самого різного змісту і форми: від невеликого концертного етюду до багато актових вистав, від кордебалетних ансамблів до сольних танцювальних партій.
1. Історія розвитку шкіл

Шлях розвитку класичного танцю досить важкий. Був час, коли так звані “новатори” хореографії стверджували, що мова класичного танцю застаріла і тому його разом з академічною школою потрібно негайно і назавжди здати в архів. Незважаючи на труднощі, класичний танець відмінно витримав екзамен в часі і продовжує успішно розвиватися:

- збереглися чіткі, пластично закінчені форми хореографії;

- бездоганна витончена виконавська техніка рухів;

- змінився композиційний ряд танцювальної мови,

але досконала хореографічна першооснова, незалежно від випробувань часом, - збереглася.

Школа класичного танцю багата своїми традиціями, напрямками та майстерністю викладання. Найстарші школи класичного танцю – французька та італійська – мають свої виконавські традиції, але хореографічна основа (склад рухів) всіх трьох (плюс російська) шкіл єдина.

Прийнято вважати, що для французької балетної школи характерна висока виконавська техніка, витончений стиль, манера рухів м’яка, легка, граціозна, але іноді дещо вичурна, що притаманно французькому мистецтву в цілому.



Італійській школі притаманні віртуозна техніка, витриманий стиль з деяким нахилом в гротеск, манера рухів стрімка, рвана, дещо напружена.

Для російської школи характерна досконала виконавська техніка, академічний стиль, манера рухів проста, стримана і стрімка.

Іноземні хореографи вважають, що ніби-то російська школа – це поєднання французьких та італійських виконавських традицій. Незважаючи на те, що склад рухів класичного танцю і його термінологія були затверджені у Франції, національні особливості російської школи проявляються повністю самостійно. Безумовно, взаємозв’язок шкіл існував. У минулому російські та іноземні майстри балету під час своїх закордонних гастролей переймали досвід колег та більш досконалі прийоми виконавської техніки, а іноземні хореографи навчали російських танцівників.

У дореволюційній Росії нав’язувалися стиль та манера французької та італійської шкіл. У той же час творча діяльність видатних російських хореографів: Є.

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).
Колосової, А. Істоміної, Т. Бублікова, А. Нестерова, А. Глушковського та багатьох інших – вказує на те, що вони боролися за розвиток російської школи класичного танцю, яка завжди сприймала кращі досягнення виконавської техніки іноземних шкіл, не трансформуючи при цьому своїх національних традицій.

Французька термінологія, прийнята для класичного танцю, є інтернаціональною. Для нас вона теж саме, що й латина у медицині, якою за потребою доводиться користуватися. Італієць Чекетті, який викладав в останні роки свого життя у Англії, користувався термінологією на чужій і йому, і його учням мові. Ця термінологія міжнародна і прийнята всіма, хоча не всі наші назви співпадають з назвами, прийнятими у французів. Значний період часу наш танець розвивається без близького зв’язку з французькою школою. Багато назв відпали, деякі видозмінилися, були введені нові, але це все варіанти однієї загальної та міжнародної системи танцювальної термінології.

Міжнародна система одиниць (СІ) (міжнародна абревіатура SI з фр. Système International d'Unités) - сучасна форма метричної системи, збудована на базі семи основних одиниць. СІ є найуживанішою системою одиниць при проведенні вимірювань та розрахунків в різних галузях науки, техніки, торгівлі тощо.

Основоположниця російської школи класичного танцю А. Я. Ваганова пише, що “починаючи з перших десятиліть двадцятого століття у чистому вигляді на нашій сцені вже не зустрінеш ні французької, ні італійської школи”.

XX століття - століття, яке розпочалося 1 січня 1901 року і закінчилося 31 грудня 2000 року; двадцяте століття нашої ери і десяте століття II тисячоліття. Населення світу на початку століття становило 1,6 мільярдів, а до кінця століття збільшилося до 6 мільярдів.
Таким чином, вже на початку 20 – х років російська школа набуває повної виконавської самостійності.


2. Розвиток теорії та методики викладання класичного танцю у радянські часи. Система викладання класичного танцю А. Я. Ваганової.

Приблизно в середині 20 – х років починають створюватися професійні хореографічні училища у радянських республіках.

Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.
Російські школи надають їм саму дружню та широку допомогу виконавськими кадрами.

Велику роль у становленні російської школи класичного танцю відіграла А. Я. Ваганова, та розроблена нею методика викладання класичного танцю, в якій вона об’єднала віртуозність та апломб італійської школи, м’якість та граціозність французької. Вона розробила та запропонувала власну чітку систему класичного танцю:


  1. Постановка тіла (апломб).

  2. Постановка рук.

  3. Гнучкість.

  4. Постановка голови.

  5. Постановка ніг.

Ваганова почала свою викладацьку діяльність відразу після подій 1917 року, яка пройшла складний та тернистий шлях становлення. Перші результати проявилися не так скоро, і лише коли рік за роком педагог випускав чудово вивчених учнів, стали бачити, що ця система працює постійно, а не є збігом обставин. Система Ваганової змінювалася у тісному зв’язку з театральною практикою. В нових балетних виставах затверджувався та відпрацьовувався новий виконавський стиль танцівників, основи якого закладала хореографічна школа, яку можна назвати виконавською.

Починаючи з 30 – х років стала проявлятися художня однорідність ленінградської балетної трупи.

Трупа Трупа (нім. truppe від фр. troupe) - творчий колектив акторів одного театру або цирку, музикантів, співаків. Існують драматичні, оперні, балетні, опереточні та ін. трупи в залежності від виду вистав. В Україні термін «трупа» зазвичай означає творчий колектив певного театру або цирку.
Єдиний стиль, єдиний почерк танцю виявився яскраво у гармонійній пластиці та виразності рук, у слухняній гнучкості, і в той же час, стальному апломбу корпусу, в шляхетній та природній постанові голови – це і є відмінні риси “школи Ваганової”. Танець випускниць Ваганової відповідав самій суті російського балету.

Метод Ваганової зробив великий вплив на розвиток і чоловічого танцю, її досвід був визнаний та прийнятий іншими педагогами, а її учениці поступово розповсюджували цей досвід по цілій країні. Вихід у світ книги “Основи класичного танцю” зробив метод Ваганової доробком всього радянського балетного театру.

Світ книги - це виставка-ярмарок який проводиться в Харкові у квітні з 1995 року. Він має статус міжнародного, адже у ньому беруть участь не лише українські, але і закордонні видавці (з Польщі, Великої Британії, Російської Федерації).
Новим у цьому чудовому методі є чіткий ряд продуманості учбового процесу, значна ускладненість екзерсису, який направлений на відпрацювання віртуозної техніки, а головне – намагання навчити танцівниць свідомому підходу до кожного руху. Учениці Ваганової не тільки твердо засвоювали pas, але вміли пояснити як правильно виконувати і в чому його призначення. В кінцевому результаті система Ваганової спрямована на те, щоб навчити “танцювати всім тілом”, добитися гармонійності рухів, розширити діапазон виразності.
3. Виразні засоби класичного танцю.

Для того, щоб оволодіти майстерністю класичного танцю, необхідно вивчити та засвоїти його природу, його засоби вираження, його школу. Виразними засобами класичного танцю є не тільки відмінна техніка виконання, а також володіння акторською майстерністю і загальною культурою.

Склад рухів класичного танцю великий і різноманітний, але основна його одиниця – це поза (у хореографічній та композиційній різноманітності).

Поза.

Поза в класичному танці умовна. В ній все підпорядковано просторовим та часовим законам театральної хореографії, яка пластично підсилює природні рухи тіла людини. Але ця пластична умовність пози цілком реалістична. Вона дає мистецтву класичного танцю стрункі, об’ємні і гнучкі засоби виразності.

Поза класичного танцю відрізняється виключним різноманіттям прийомів виконання. Вона може входити як основний чи як додатковий елемент в той чи інший рух, який прийняла школа і театр класичного балету;

Балет Балет (італ. ballare - танцювати) - 1.) вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.
може виконуватися повільно і швидко, фіксуватися довго і коротко; підсилювати чи послаблювати динаміку рухів. Поза може бути виконана у малій та великій формі, на підлозі (par terre) і в повітрі (en l’air), без повороту, з поворотом і ін.

Пози можуть з’єднуватися одна з іншою в цілу хореографічну композицію за допомогою самих різних прийомів. І якщо ця композиція виконується обдумано, натхненно, музично та технічно досконало, тоді поза перетворюється в живий , виразний жест танцю. Вона здатна характеризувати собою різні образи, жанр, стиль, епоху, до якої відноситься зміст балетної вистави, різні почуття, намагання і переживання людини. Коли ж поза чи композиція в цілому виконується формально, без всякого почуття та осмислення, вона залишається тільки умовною хореографічною схемою рухів.

Таким чином, поза класичного танцю – це свого роду такий жест, в якому бере участь все тіло танцівника, а не тільки одна чи дві руки.

Струсі (пол. Strusiowie) - шляхетський рід у Польському Королівстві, згодом Речі Посполитій. Рід походить з Коморова (тоді Белзьке князівство). В документах представники роду згадуються як Струсі з Коморова (наприклад, Миколай Струсь з Коморова).
В наш час поза класичного танцю стає все більш перемінною та багатогранною. Її шкільні канони можуть використовуватися і пластично перетворюватися балетмейстером широко та різноманітно. Було б помилково вважати, що сам класичний танець консервативний, замкнутий та стоїть в стороні від інших жанрів театральної хореографії. Навпаки, він знаходиться з ними в самому тісному зв’язку. Наприклад, класичний танець може збагачуватися стилістичними ознаками народної хореографії, може наповнюватися ознаками образної уяви, може користуватися деякими прийомами спорту, якщо це знадобиться балетмейстеру під час ходу сценічного дійства. Всі жанри театральної хореографії користуються в тій чи іншій мірі виконавською технікою класичного танцю, що допомагає їм набути більш високого та досконалого виконавського рівня. Також і в спорті класичний танець є складовою тренувального та постановчого процесу.

Сценічний досвід підтверджує, що школа класичного танцю має великий діапазон технічних та виразних засобів, який є професійною основою, на яку спираються виконавці всіх жанрів театральної хореографії. Але майбутній артист повинен вміти створювати образ свого героя, навчитися працювати над роллю.


  1   2


Скачати 127.82 Kb.

  • 1. Історія розвитку шкіл
  • 2. Розвиток теорії та методики викладання класичного танцю у радянські часи. Система викладання класичного танцю А. Я. Ваганової.
  • 3. Виразні засоби класичного танцю.