Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Колот А. М. Kolot A. M

Скачати 475.36 Kb.

Колот А. М. Kolot A. M




Скачати 475.36 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації11.05.2017
Розмір475.36 Kb.
1   2   3

Результати дослідження. Зважаючи на нинішній стан опрацювання моделі людини початку ХХІ століття, маємо констатувати, що в економічній теорії як минулого, так і сучасної доби й далі залишаються провали в плані обґрунтування її предмета, трактувань об’єкта і суб’єкта економічного процесу, їх взаємозалежності та підпорядкування. Людина в теоретичних економічних конструкціях все ще розглядається однобоко, спрощено, смітівський образ Homo Economicus все ще «бродить» по шпальтах економічних видань, перекочовує в душі й розум людей з покоління в покоління.

У нашій методологічній конструкції людина постає як мета і стратегічний ресурс соціально-економічного розвитку. Водночас нашою принциповою позицією є й те, що на сучасному етапі розвитку економіки і суспільства економічна і соціальна складові суспільного поступу помінялися місцями, домінантою номер один стають соціально-трудові прерогативи, людський розвиток. При цьому іншого формату набуває взаємодія економічної і соціальної компонентів розвитку, які надтісно переплетені та мають функціонувати як єдиний цілісний механізм.



Сучасну роль людини, взаємозв’язок економіки і людського розвитку, проблематику соціалізації відносин у сфері праці слід обов’язково розглядати у контексті діалектики соціальної та економічної складових суспільного розвитку. Опанування достеменної суті цієї діалектики є ключем до усвідомлення глибинних засад людського, трудового виміру економіки, мети її розвитку, потреби соціалізації економічного простору.

Наполягаємо на твердженні, що усвідомлення соціумом цієї діалектики відбувається вкрай повільно і не в останню чергу внаслідок домінування суджень, уявлень, за яких соціальний чинник все ще розглядається як похідний від економічного, що надає соціальному, людському розвитку ознак вторинності. Справді, соціальний і економічний аспекти суспільного розвитку тісно переплетені. Перш ніж розподіляти створені блага та задовольняти різноманітні потреби, необхідно їх виробляти, і це — аксіома. Водночас це аж ніяк не заперечує першочергової значущості соціального розвитку. Синтез соціального й економічного аспектів суспільного розвитку випливає з їх взаємодоповнюваності та подвійної ролі людини у суспільному виробництві, а саме як фактора і мети виробництва, досягненню якої й покликана слугувати економіка. Економічному розвитку завжди притаманні соціальні наслідки, тобто він соціальний за природою.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) - система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Економічний розвиток - поняття економічної науки, що позначає перехід від одного етапу економіки до іншого, при якому в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.

Інша річ — в який спосіб розподіляються результати економічної діяльності, чи досягається оптимізація інтересів суб’єктів суспільного виробництва, чи домінують на полі соціально-трудової сфери процеси соціалізації або, навпаки, десоціалізації.

Економічною наукою доведено і підтверджується практикою, що економічний і соціальний прогрес, економічний і соціальний розвиток узгоджуються та мають одновекторну динаміку тоді, коли економічні досягнення супроводжуються соціалізацією суспільних відносин та коли така соціалізація виявляється передусім у соціально-трудовій сфері і стосується інтересів абсолютної більшості економічно активного населення.

Соціальний прогрес - це ідея, яку суспільство може зробити або поліпшити в плані їх соціальних, політичних та економічних структур. Це може статися внаслідок безпосередньої дії людини, як у соціального підприємства або через соціальну активність, або як природний аспект соціокультурної еволюції.

Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

Економічно активне населення - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

У контексті проблематики, що розглядається, принципово важливою є відповідь на запитання: заради кого і заради чого організовується виробництво, здійснюється економічна діяльність і досягається економічне зростання?

Економі́чне зроста́ння - збільшення обсягу виробленої продукції в порівнянні з минулим роком, збільшення її реальної (корегованої на інфляцію) вартості.

Твердження, що соціальна політика має бути похідною від економічної, не випадкові, а є дальшим сприйняттям людини лише як працівника, реалізація здібностей і самореалізація якого можливі лише на виробництві. Проте умови і потреби розбудови нової економіки та соціальної держави вимагають запровадження нових принципів формування соціальної політики, усвідомлення її сучасної ролі в забезпеченні соціальної динаміки.

Соціа́льна полі́тика - комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

Соціа́льна держа́ва- це соціально орієнтована держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні громадського миру і злагоди в суспільстві.

Слід виходити з того, що соціальна політика вже виросла з дотеперішніх меж економічної політики, а загальна економізація політики, що була характерна і великою мірою виправдана в доіндустріальному та індустріальному суспільстві, яке сповідувало інші цінності, — це вже атрибутика вчорашнього дня.

Антициклічна політика - це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Справді, чи може бути соціальна компонента другорядною за умов, коли магістральним напрямом прогресу цивілізації стає розбудова економіки знань, і знання та інновації на 60 % і більше мають наповнити вартість кінцевого продукту? Чи можна й надалі керуватися традиційними уявленнями про взаємозв'язок економічного і соціального розвитку, які сформувалися в епоху індустріалізму, а реальністю сьогодення є разючі зміни у структурі активів суб'єктів господарювання на користь нематеріальних, і левова частка останніх припадає на людський капітал, що формується здебільшого у соціальний сфері?

Людськи́й капіта́л (англ. Human Capital) - це соціально-економічна категорія, похідна від категорій «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людський фактор», у загальному вигляді його можна розглядати як економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їх власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу. Поняття людського капіталу є природним розвитком і узагальненням понять людського фактора і людського ресурсу, проте людський капітал є ширшою економічною категорією.

З огляду на те, що на сучасному етапі НТР людина стає носієм найбільш потужного, найбільш продуктивного капіталу — людського, і водночас вона зберігає статус мети виробництва, соціальний розвиток остаточно втрачає риси вторинності щодо економічного поступу. У державі соціального типу, у суспільстві, в якому людина розглядається і як головний чинник, і як головна цінність, мета соціально-економічного розвитку, економічна політика має розглядатися виключно як складник соціальної політики, а не навпаки. Тож маємо звільнитися від тягаря застарілих теоретичних уявлень щодо взаємозв'язку і взаємодії економічної і соціальної сфер, економічної і соціальної політики, погляду на соціальну сферу як суто витратну. Пам'ятаймо, що будь-яка догма призводить до застою, постановки помилкових цілей, прийняття хибних рішень, і всі реформаторські зусилля при цьому втрачають сенс.

Значний внесок у формування сучасної парадигми взаємозв'язку та взаємообумовленості соціальної й економічної компонент розвитку, в обґрунтування пріоритетності розвитку людини зробив лауреат Нобелівської премії з економіки 1998 р. Амартія Сен. Цей учений послідовно та переконливо розвінчує міф, згідно з яким розвиток людини та створення умов для гідного життя можуть дозволити собі лише найбільш розвинені країни.

А. Сен спростовує думку, що розвиток людини — це наслідок створення значного економічного потенціалу, а твердження, що спочатку в тій чи тій країні необхідно нагромадити значний економічний потенціал і лише потім можна ставити питання про розвиток людини, вважає і помилковими, і вкрай шкідливими.

Економічний потенціал - це сукупність наявних та придатних до мобілізації основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання й соціально-економічного прогресу.

Формування логічних суджень і прийняття рішень, починаючи з найвищих щаблів, мають здійснюватися, на погляд А. Сена, за таким сценарієм: спочатку керівництво країни як пріоритет суспільного розвитку визначає створення та підтримку інститутів, які безпосередньо забезпечують формування людського капіталу (освіта, охорона здоров'я, культура); далі має відбутися реальна підготовка «економічного дива», що передбачає масштабні інвестиції в людський капітал. Вкладання в розвиток людини мають зачепити абсолютну більшість громадян незалежно від рівня їхніх матеріальних доходів. Сучасний розвиток, у трактуванні А. Сена, — це розширення людських можливостей, людської свободи, це свобода вибору між різними стилями життя, «експансія людських можливостей» [33, с.44; 28, с.35; 34, с.3].

За такого бачення взаємозв’язку та підпорядкування соціального й економічного в суспільному житті стає зрозумілою реальна роль людини як стратегічного ресурсу і мети сучасного соціально-економічного розвитку. Водночас пропонуємо поглибити наявні уявлення щодо людського виміру нової економіки, конкретизувати викладені раніше загальні судження та розглянути їх крізь призму найбільш відмітних рис економіки, яка інтенсивно формується та домінуватиме в наступних десятиліттях ХХІ століття.

Нова економіка у соціально-трудовому вимірі.

Людина змінює навколишній світ, але й він змінює людину, продукує нові вимоги до неї.

Світ - назва планети Земля з людської точки зору, як місце заселене людськими істотами. Термін часто вживається для означення суми людського досвіду та історії, людського стану взагалі. На земній кулі проживає понад 7 мільярдів людей.

Якими є відмітні характеристики нової економіки та як вони впливають на людське буття? Чи справді знайомий нам світ зникає і ми є свідками початку нового «незнайомого світу», нових економіки і суспільства? Чи справді нова економіка — це економіка не товару, а людини, і чому простір нової економіки дедалі більше наповнюється нематеріальними, позаекономічними компонентами? Спробуємо відповісти на ці запитання або принаймні окреслити свою позицію щодо них.

Перехід від індустріальної економіки до економіки з іншими якостями та рушійними силами розвитку супроводжується активним науковим опрацюванням трансформаційних процесів та введенням в обіг нових понять у сфері сучасної економіки та соціуму.

У літературі, здебільш зарубіжній, натрапляємо на десятки термінів: «постіндустріальне суспільство» (Д. Белл) [3], «постіндустріальний капіталізм» (Р. Хейлбронер) [26], «посткапіталістичне суспільство» (Р. Дарендорф) [6], «суперіндустріальне суспільство» (О. Тоффлер) [23], «суспільство третьої хвилі» (О. Тоффлер у роботах більш пізнього періоду) [37], «інформаційна економіка» (Дж. Стіглер) [36, с.213], «епоха інтелектуального капіталу» (У. Ходсон) [30], «комп’ютерна епоха» (Х. Шейкен) [35], «суспільство професіоналів» (Х. Перкін) [32], «постекономічне суспільство» (Г. Кан) [31].

Наявні теоретичні концепти та дефініції стосовно сучасної економіки і соціуму зазначеним вище не обмежуються. На думку авторів, що узгоджується з висновками багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників цієї проблематики, найбільш цінними як в теоретичному, так і прикладному плані є методологічні засади дослідження економіки, що приходить на зміну індустріальній, які містяться у концепціях постіндустріального суспільства Д. Белла, інформаційного суспільства Й. Масуди та Ф. Махлупа, нового індустріального суспільства Дж.

Індустріа́льне суспі́льство - суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

 Гелбрейта, електронного суспільства М. Маклюена, програмованого суспільства А. Турена, електронно-цифрового суспільства Д. Тапскотта, інформаційного мережного суспільства М. Кастельса. Водночас підкреслимо, що серед різноманіття термінів, які наведені вище, широке офіційне визнання отримали два — «нова економіка» (вперше офіційно прозвучав у Доповіді Президента США в 2001 р.) і «економіка знань» або «економіка, що заснована на знаннях».

У всіх наявних доктринах, що містять теоретико-методологічний аналіз нової економіки та її сутнісні характеристики, справедливо наголошується на кардинальному підвищенні ролі знань, інформації у становленні та розвитку цієї економіки. Акцентується увага на тому, що нині не тільки стає більше інформації змінюється її характер, а наша поведінка ґрунтується на новітніх знаннях.

Всебічний аналіз фундаментальних цивілізаційних процесів, що відбуваються в економіці і суспільстві під впливом інформаційно-комунікаційних технологій та інших глобальних трансформацій, міститься у праці відомого американського вченого М. Кастельса [12]. За його висновками, провідною характеристикою сучасного суспільства є мережна логіка його базової структури, що ґрунтується на гнучких горизонтально орієнтованих глобальних мережах та обміні ресурсами.

Глоба́льна мере́жа - англ. Wide Area Network,(WAN)- комп'ютерна мережа, що охоплює величезні території (тобто будь-яка мережа, чиї комунікації поєднують цілі мегаполіси, області або навіть держави і містять у собі десятки, сотні а то і мільйони комп'ютерів).

Значну увагу цей дослідник приділяє аналізу якісних перетворень в організації виробництва та змін у змісті і характері соціально-трудових відносин (виникнення нових мереж та суб’єктів інформаційно-глобальної економіки, індивідуалізація праці тощо).

За М. Кастельсом, фундаментальними джерелами продуктивності та влади в інформаційному суспільстві є генерування, оброблення, передавання та використання інформації. При цьому:



  • інформація постає як сировина технологій, як предмет праці менеджерів;

  • ефекти нових технологій охоплюють усі види людської діяльності;

    Предме́ти пра́ці - речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати. Предмети праці визначаються конструкцією продукції, що випускається виробничою системою.

    Техноло́гія (від грец. τεχνολογια, що походить від грец. τεχνολογος; грец. τεχνη - майстерність, техніка; грец. λογος - (тут) передавати) - наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) забезпечення потреб людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці).



  • інформаційні технології ініціюють мережну логіку змін соціальної системи;

    Соціа́льна систе́ма - центральне поняття соціологічної теорії систем. Сукупність соціальних явищ і процесів, що перебувають у відносинах і зв'язках між собою і створюють деякий цілісний соціальний об'єкт.



  • першорядного значення набуває гнучкість, здатність до вирішальних змін;

  • важливу роль відіграє конвергенція конкретних технологій у високоінтреговані системи.

У сучасній економіці новим стає все або майже все. Так, нові технології (інформаційно-комунікаційні, нанотехнології, біотехнології тощо) являють собою не традиційний розвиток продуктивних сил, а принципово нову виробничо-економічну систему. Нова економіка — це й нові, диференційовані види товарів і послуг, які все більше створюються не відокремленням від природного матеріалу непотрібних елементів (токарне оброблення, виплавка металу, оброблення деревини тощо), а комбінованим з’єднанням елементарних частинок. Нова економіка — це й нова мережа зв’язків та відносин. Ідеться про новий формат економічних відносин, нові швидкості і нові форми обміну інформацією, нові швидкості переміщення матеріальних, фінансових і соціальних ресурсів, нові форми та нові швидкості укладання угод, доставки продукції та здійснення фінансових операцій.

Елемента́рна части́нка - збірний термін, що стосується мікрооб'єктів в суб'ядерному масштабі, які неможливо розщепити на складові частини. Їх будова й поведінка вивчається фізикою елементарних частинок.

Економічні відносини - відносини, що об'єктивно складаються між людьми, що беруть участь у суспільному виробництві, щодо виробництва, розподілу, обміну і споживанню засобів

Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Нова економіка — це й застосування нових технологій та інших інновацій для виробництва «традиційних», «індустріальних» благ.

Узагальнюючи основні риси нової економіки виокремимо такі:



  • перетворення знань, інтелекту на провідний ресурс економічного розвитку та головне багатство суспільства;

  • розширення можливостей економічного зростання на основі використання новітньої інформації;

  • переважання в структурі економіки сфери послуг, розширення сектору «виробництва людини», пов’язаного з формуванням і розвитком людського капіталу;

    Трети́нний се́ктор еконо́міки або сфера послуг - один із трьох секторів економіки в рамках гіпотези трьох секторів, який включає економічну діяльність, пов'язану з послугами.



  • віртуалізація економіки, що пов’язане з функціонуванням глобальної інформаційної мережі, глобального електронного ринку товарів та послуг;

  • утвердження інноваційного багатства нової економіки, в якій пріоритетного значення набуває творча, креативна діяльність людини;

    Діяльність - це процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби.



  • індивідуалізація особистості і суспільства;

  • перехід від вертикально інтегрованих структур до мережних організацій, поширення принципів рівноправності та співробітництва, домінування останніх над принципами конкуренції та ієрархії;

  • участь у глобальних мережних комунікаціях як умова «конкурентного виживання», розвиток конкуренції мереж.

Отже, якщо сучасну економіку розвинених країн світу, як і нову економіку країн, що розвиваються, розглядати крізь призму найбільш відмітних рис порівняно з економікою індустріальної доби, то неодмінно дійдемо висновку, що такими рисами є великомасштабні зміни у структурі та якості виробничих факторів, небачене зростання знань, інформації, інтелекту, інновацій.

Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) - ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал).

Розвинені країни Розвинені країни - країни з найбільшим розвитком економіки, в яких домінує третинний і четвертинний сектори. Цей рівень економічного розвитку зазвичай характеризується високим прибутком на душу населення і максимальним індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

Твердження «хто володіє інформацією, той володіє світом» нині вже можна сприймати як аксіому. Перелічені ресурси сучасної економіки одночасно являють собою й визначальні фактори підвищення ефективності виробництва матеріальних і нематеріальних благ та якості життя населення.

Нематеріальні блага - явища та цінності, які здатні задовольняти потреби людини, невіддільні від особистості (носія), і не мають економічного змісту.

Матеріальний, організаційно-технічний бік цього феномену є такий, що знаннєва, інтелектуальна, інноваційна компонента дедалі більше перетворюється на провідну на всіх етапах «життєвого циклу» нових товарів і послуг. Ці компоненти домінують на стадії проектування, виробництва, управління матеріальними і нематеріальними активами. До того ж саме знання стають передумовою розв’язання таких нагальних завдань виробництва, як:



  • адаптація людського фактора до динамічно змінюваних умов виробництва;

    Людський фактор у загальному визначається як сукупність основних соціальних якостей людини, які історично склалися в суспільстві. До них відносяться ціннісні орієнтири, моральні принципи, норми поведінки, життєві плани, рівень знань та інформованості, характер трудових та соціальних навичок, установки та уявлення про особисто значимі елементи соціального життя - соціальну справедливість, про права і свободи людини, про громадянський обов'язок.



  • прийняття рішень за нестандартних умов;

  • організація командної роботи та роботи на результат;

  • набуття вміння, здатності вчитися протягом усього життя.

Економічний ресурс, який являє собою сукупність і комбінацію інформації, знань, інтелекту, інновацій, настільки важливий, що його правомірно називати стратегічним. Йому належить майбутнє до появи, не виключено, надстратегічного ресурсу, складниками якого стануть гіперінформація, гіперзнання, гіперінтелект, головним носієм яких залишається людина. Отже, у ХХІ ст. не природні багатства, не територія, а високі технології, знання, інтелект будуть основою економіки, джерелом добробуту і якості життя.

Висо́кі техноло́гії (англ. high technology, high tech, hi-tech) - найновіші і найпрогресивніші технології сучасності. До високих технологій належать найбільш наукомісткі галузі промисловості.

Підтвердженням цьому є досвід розвинених країн, де в останні десятиліття відбувається інтенсивне заміщення основних фондів, матеріальних товарних запасів, інших матеріальних активів нематеріальними, фізичного капіталу нефізичним.

Основні́ за́соби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.

Носієм знань, компетенцій, інтелекту, інновацій є людина і перш за все економічно активна, що й обумовлює її провідну роль у розбудові та функціонуванні нової економіки. Отже, нова економіка — це передусім нова економічно активна людина, яка є її стратегічним ресурсом, провідною продуктивною силою. Якщо в економіці індустріального типу людина перебуває біля техніки, обслуговуючи її, то в новій економіці вже техніка перебуває біля людини, посилюючи її продуктивну силу. Так, один з найавторитетніших фахівців у галузі менеджменту Пітер Друкер у публікації в часописі «Harvard Business Review» підкреслює, що центр тяжіння у трудових відносинах швидко зміщується від ручної праці до праці інноваційної, до працівників знань, тобто до тих, хто створює нове знання й активно його використовує [24, с.10].

Автори колективної монографії «Бізнес у стилі фанк назавжди: Капіталізм у задоволення» з приводу підвищення ролі знань та інтелекту зазначають, що робітники володіють основними засобами виробництва.

Розумова та фізична праця - два історичні види суспільної праці, що склалися на основі відокремлення нематеріального виробництва від виробництва матеріального. Суспільний поділ праці, що виник на певному ступені розвитку суспільства, виявляється у відокремленні Р.

Трудові́ відно́сини - врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають як результат впливу норм трудового права на поведінку суб'єктів трудової діяльності в результаті укладення трудового договору, внаслідок якого між ними виникають правові зв'язки, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємстві, навчання й перекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

За́соби виробни́цтва (англ. Means of production) - сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг. До засобів виробництва належать машини, знаряддя праці, фабрики, а також суспільний і природний капітал.

Революція, — пишуть вони, — точніше, її перша частина, закінчена. Працівники-програмісти, розробники нового програмного забезпечення у Франкфурті, суднобудівники на верфях у Ставангері, креативщики в китайських рекламних агентствах, інженерно-технічні працівники в Сіднеї, фабричні робітники в Лос-Анджелесі, продавці опціонів у Сінгапурі весь час використовують свої мізки і лише іноді свою мускульну силу, щоб створювати нові блага. У сучасних компаніях від 70 до 80 % всього, що виконується людьми, здійснюється за допомогою їхнього інтелекту. Основний засіб виробництва — це скромна сіра маса вагою приблизно 1,3 кг. Це людський мозок [21, с.31].

Головний мозок людини - головний орган центральної нервової системи (ЦНС), що складається з маси взаємозалежних нервових клітин.

Нова економіка справді є новою за багатьма ознаками, а головне, за рушійними силами її розвитку. Якісно нові інформаційно-комунікаційні, мережеві технології в поєднанні з інтелектуальним капіталом і його провідною складовою — людським капіталом — без перебільшення стають основою нової економіки. Наголошуємо на тому, що нова економіка висуває якісно інші вимоги до людського чинника і водночас її формування та розвиток стають можливими завдяки утвердженню на практиці нової якості людського та соціального капіталу. Не є перебільшенням і твердження, що рушійною силою нової економіки є далеко не будь-яка людина. Так, в індустріальну добу в соціальній структурі провідні ролі належали робітничому класу та інтелігенції.

Комп'ю́терна мере́жа - система зв'язку між двома чи більше комп'ютерами. У ширшому розумінні комп'ютерна мережа - це система зв'язку через кабельне чи повітряне середовище, самі комп'ютери різного функціонального призначення і мережеве обладнання.

Соціа́льний капіта́л - поняття, введене П. Бурдьє у статті «Форми капіталу» (1983) для позначення соціальних зв'язків, які можуть виступати ресурсом отримання вигод.

Пролетаріа́т (від лат. proles - потомство та лат. proletarius - нижчий клас в Стародавньому Римі) - нижчий, бідніший соціальний клас суспільства, який не має власності на засоби виробництва і для якого основним джерелом засобів для життя є продаж власної робочої сили.

Соціальна структура - внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин (в групі - соціальних індивидів, осіб), що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою.

Тепер же інтелігенція у класичному розумінні — це реальність, яка відходить в історію. Основою нової економіки, рушійною силою соціальних трансформацій, соціальної динаміки є клас, від якого йде енергія, суспільне підживлення, — це креативний клас. До нього мають належати люди, здатні діяти нетрадиційно, інноваційно, творчо (вік, посада і навіть освіта тут не мають вирішального значення). Такі люди вирізняються оригінальністю, нестандартністю мислення, інноваційно орієнтованими вчинками і діями широкого спектра — від розроблення національних проектів до облаштування своєї домівки, кафедри, школи, в якій навчалися.

Інтелігенція (від пол. Inteligencja та лат. intelligentia) - суспільний прошарок, соціокультурне співтовариство; у широкому розумінні - люди розумової праці, що в першу чергу зайняті у таких сферах суспільної діяльності як освіта, наука, мистецтво; згодом до них приєдналися охорона здоров'я, та розвиток технологій і виробництва; і мають для цього відповідну освіту.

Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України (Держінвестпроект) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Такі люди були завжди, вони були затребувані й у попередні часи, а нове в їхньому статусі, значуще для економіки і суспільства, пов'язане з низкою принципово нових реалій та обставин.

Проведене нами дослідження переконує у зростанні ролі людини та її креативності як факторів конкурентних переваг і забезпечення стійкого розвитку суспільства.

Конкуре́нтна перева́га - перевага над конкурентами, що досягається за рахунок пропонування споживачам товарів вищої якості або завдяки низьким цінам, або через надання великих вигод, які компенсують високі ціни на товари і послуги.

Реалії сьогодення є такі, що найсучасніші технології, матеріали, сировина перестають бути критично важливими для набуття конкурентних переваг. Останні дедалі більше переміщуються від матеріальних, техніко-технологічних ресурсів до людських. Прорив у темпах, якості зростання, підвищенні конкурентоспроможності все більше визначається компетентнісно-креативною компонентою трудової діяльності. А представники креативного класу дедалі більше перетворюються із соціальної групи інтелектуалів зі статусом найманих працівників на «клас для себе».

Ста́лий ро́звиток (англ. Sustainable development) - загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Соціа́льна грýпа - сукупність осіб, об'єднаних спільною метою, ідеєю, працею; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

Отже, задля формування сучасного економічного мислення та розставлення науково обґрунтованих акцентів у процесі розроблення соціально-трудової політики потрібно не просто декларувати тезу щодо підвищення ролі людини в усіх сферах економічного суспільного життя (навіть у найбільш ортодоксальних теоріях провідна роль людини та підвищення її ролі не заперечуються). Наголос варто робити на тому, що нова економіка передбачає масштабне пріоритетне задіяння не просто чинника, яким є людський капітал, а чинника, основою якого є креативність.

Відомий американський соціолог, автор бестселера з проблематики креативності Річард Флорида стверджує, що суспільство змінюється значною мірою, тому що ми цього хочемо. Більше того, ці зміни не є випадковими і хаотичними, як не є вони і таємничим продуктом колективного несвідомого.

Рі́чард Фло́рида (англ. Richard Florida; * 1957) - американський економіст, найбільш відомий розробкою теорії креативного класу. Автор книг-бестселерів «Підйом креативного класу» (The Rise of the Creative Class), «Міста і креативний клас» (Cities and the Creative Class), «Політ креативного класу» (The Flight of the Creative Class).

Колекти́вне несвідо́ме (нім. Kollektive Unbewusste) - поняття аналітичної психології, запроваджене Карлом Густавом Юнгом.

Вони мають абсолютно розумний і раціональний характер. Логіка цих перетворень, зазначає автор, — досі залишається прихованою від нас, оскільки самі перетворення все ще тривають. Однак останнім часом різноманітні і зовнішньо різнорідні тенденції починають складатися у загальну картину. Нині вже можна виявити базовий принцип, силу, що управляє цими зрушеннями. Цією рушійною силою стала людська креативність, яка відіграє ключову роль в економіці і суспільстві. У своїх професійних заняттях і інших сферах життя ми сьогодні цінуємо креативність як ніколи високо і культивуємо її з особливим завзяттям. Творча діяльність — відмітна риса людини як виду — у наш час набуває небаченого розмаху [25, с.19].

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).

І далі Р. Флорида пише, що заведено вважати, що ми живемо нині в «інформаційній» економіці, або «економіці знань». Однак більш суттєва істина полягає в тому, що сучасна економіка урухомлюється людською креативністю. Креативність — «здатність створювати значущі нові форми», згідно зі словником Вебстера перетворилася на основне джерело конкурентної переваги. Практично в будь-якій галузі виробництва — від автомобілебудування до індустрії моди, харчової промисловості і інформаційних технологій — перемагає врешті-решт той, хто володіє творчим потенціалом.

Харчова промисловість - галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів у готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції.

Інформаці́йні техноло́гії, ІТ (використовується також загальніший / вищий за ієрархією термін інформаційно-комунікаційні технології (Information and Communication Technologies, ICT) - сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, опрацювання, зберігання, розповсюдження, показу і використання інформації в інтересах її користувачів.

Це справедливо для будь-якої історичної епохи, починаючи з етапу сільськогосподарської революції і аж до революції промислової.

Історична епоха - термін для позначення єдності якісного стану суспільної системи та історичного часу; категорія, в якій фокусується динамічний аспект соціального простору й часу, пов'язаного з діяльністю людей, їхньою соціальною активністю.

Однак лише в останні кілька десятиліть ми дійшли чіткого усвідомлення цього факту і почали діяти відповідно [25, с. 19-20].

Підвищення знаннємісткості сучасного виробництва, з одного боку, і високий рівень знаннєвої компоненти в людському потенціалі — з другого, дає можливість економічно активній людині:


  • стати дійовим учасником процесу сприйняття, використання і створення знань;

  • забезпечити інноваційність трудової діяльності, сформувати власні конкурентні переваги і передумови для гідного життя;

  • найповніше використати можливості, породжені глобалізацією;

  • мінімізувати ризики і відвести загрози, що поширюються зі зростанням конкуренції в різних її формах;

  • підвищити можливості адаптації до умов невизначеності та швидких змін.

У контексті заявленої проблематики — людина і нова економіка — актуальною видається постановка питання щодо зміни вектора спрямованості нової економіки та наповнення її простору новими компонентами. Результати власних досліджень та висновки, що зроблені на їх основі, узгоджуються з висновками таких вчених – економістів як А.С. Гальчинський, Р.С. Грінберг, М.А. Шабанова та ряду інших, і які є такими: перші десятиліття ХХІ ст. мають стати періодом трансформації економіки товарів в економіку людини та подальшого наповнення економічного простору нематеріальними, позаекономічними компонентами.

Підкреслимо, що зазначені детермінанти нової економіки та постіндустріального суспільства не є ізольованими явищами. За кожною з них — вияв загальноцивілізаційних трендів кінця ХХ — початку ХХІ століть і серед них:



  • зростаючий у світовому вимірі економічний потенціал та все більша здатність економіки задовольняти індивідуальні та усуспільнені потреби членів суспільства;

  • нова роль людини як стратегічного ресурсу, інтенсивне переміщення у неї (людину) конкурентних переваг та можливостей стійкого розвитку;

  • зростаюче значення інтелектуального капіталу, у тому числі людського, у функціонуванні нової економіки;

  • соціалізація суспільного життя як реакція на зміни у рушійних силах розвитку, структурі мотивів та цінностей.

Отже, йдеться про зростаючу значущість чинників, обставин, умов, які обумовлюють необхідність формування соціоцентричної, людиноорієнтованої економіки.

Концепт, якого дотримуються автори статті і послідовно обстоюють у своїх публікаціях, повністю узгоджується з логікою загальноцивілізаційного прогресу, за якої мірилом, критерієм суспільного поступу стає розширення людських можливостей, зростаюча самодостатність людини, людський розвиток у найширшому його розумінні. Відповідно, і нова економіка має перебудувати свою цільову спрямованість та набувати нових, людиноорієнтованих ознак. Період становлення нової економіки та постіндустріального суспільства — це шлях від пріоритету «примноження багатства» до пріоритету «розвитку людини», від людини максимізуючої зиски, до людини фізично і морально здорової, духовно величної, соціально відповідальної, самодостатньої.

Соціа́льна відповіда́льність - термін, що має двояке значення. З однієї сторони, це дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм. З іншої (у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок) соціальна відповідальність особи полягає в тому, що вона зобов'язується нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру (Р. Хачатуров, Р. Ягутян)

У новій економіці, у новому суспільстві, що інтенсивно формується на межі двох тисячоліть, людський розвиток повинен панувати над матеріальним багатством. Із цього приводу А. Гальчинський зазначає: «У новій системі відносин людина перестає бути часткою економіки, всього лише її функціональною “цеглинкою”. Навпаки — економіку конституює людина. Така економіка за своєю суттю вже не є економікою, що виробляє товари; вона трансформується в економіку людини» [5, с.15]. І далі він пише: «Сучасна реальність переконливо доводить, що порядок денний економіки виробництва товарів значною мірою вичерпано.

Поря́док де́нний - це список запланованих подій на нарадах в порядку виконання. Зазвичай включає один або більше пунктів (тем) дискусії. Може, але не зобов'язаний, включати конкретний час кожної події.

У ній не залишається місця для креативних інновацій. Основоположним для системних інноваційних трансформацій стає визначення механізмів трансформації економіки товару в економіку людини» [5, с.15-16].

У розвиток концепту дематеріалізації економічного простору та суспільних відносин наголошуємо на тому, що в новій економіці неабиякої важливості набуває етична, духовна компонента соціально-економічного розвитку. Ці та інші якості соціального, культурного, морально-духовного характеру в економічній літературі заведено трактувати як позаекономічні чинники розвитку економіки та суспільства. Носієм цінностей та якостей, про котрі йшлося раніше, є як окрема людина, так і певні спільноти, колективи, громади та соціум загалом. Справедливим є твердження, що «цивілізація знань», яка інтенсивно формується, не має нічого спільного з «цивілізацією роботів». Справді, процеси створення, поширення і використання знань, носієм яких є творча, креативна, інноваційно орієнтована особистість, неможливі без відповідної моральної, етичної компоненти, без формування атмосфери довіри, толерантності, високоетичних відносин.

Нашою принциповою позицією є таке: в економіці, що інтенсивно формується, зовсім іншого звучання та значення набувають явища і процеси, які ще донедавна перебували на другому плані. Так, довіра, солідарність, лояльність, згуртованість, як і ряд інших, що базуються на ціннісних установках і морально-етичних, соціокультурних засадах стають настільки важливими соціальними ресурсами, що не підлягають жодному порівнянню з їх дотеперішнім значенням.

У своїх науково-прикладних дослідженнях маємо виходити з того, що суто економічні постулати дедалі менше постають у вигляді будівельного матеріалу, з якого можна мурувати сучасне і майбутнє економічне життя країни, домогосподарства, кожної людини. Водночас як будівельний матеріал усе більше мають поставити позаекономічні чинники — морально-духовні, пов’язані зі свідомістю, вічними людськими цінностями як індивідуального, так і колективного, суспільного характеру.

Екс-міністр фінансів Польщі, автор низки фундаментальних праць з проблематики ринкової трансформації постсоціалістичних країн, глобалізації світової економіки та трансформації економічних систем Г.

Госпо́дарська дія́льність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Економі́чна систе́ма - сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на

Будіве́льні матеріа́ли - це різні за складом, структурою, формою та властивостями речовини, застосовувані безпосередньо для будівництва споруд або для виготовлення з них збірних елементів на спеціалізованих підприємствах.

Світова́ еконо́міка - сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.

 Колодко з приводу значення позаекономічного, зокрема культури, стверджує, що культура означає для економічного розвитку більше, аніж процентна ставка або курс обміну валют.

Відсоткова ставка або ж но́рма проце́нта - кількісне вираження відсотків як економічної категорії. Розраховується як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків.

Культура означає більше, ніж відсотки для економічного розвитку і соціального зростання. Це кажу я, — пише він, — людина, яка «всього лише» чотири рази була міністром фінансів [1, с.129].

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що духовність, моральність набувають такого значення в забезпеченні стійкої економічної і соціальної динаміки, що морально-духовні цінності можемо розглядати як рушійну силу розвитку, не менш значущу, ніж матеріальні фактори. І в цьому твердженні немає невиправданого суб'єктивізму, ідеалізму, нерозуміння ролі економічного базису. Необхідно усвідомити самим і переконати інших, що для того аби стати на шлях стійкого розвитку, необхідно, щоб абсолютна більшість економічно активного населення і суспільство в цілому перетнули соціокультурний, соціоморальний бар'єр, тобто щоб утвердилися високі суспільні цінності, зникли наявні ментальні перекоси, сформувалася сучасна корпоративна культура.

Корпорати́вна культу́ра (англ. corporate culture)- це система цінностей та переконань, які розділяє кожен працівник фірми та передбачає його поведінку, обумовлює характер життєдіяльності організації. Корпоративна культура - це також спосіб і засіб створення організації, яка самостійно розвивається.

Украй важливо по-новому прочитати, виписати, пояснити такі вічні і, здавалося б, прості процеси, явища, поняття, як взаємозв'язок об'єктивного і суб'єктивного, діалектика первинного і вторинного, базису і надбудови, їх взаємозв'язок та взаємовплив, діалектика економічного і соціального розвитку, генезис соціальних витрат та їх трансформація в соціальні інвестиції, домінанта економічного, соціального і морально-духовного суспільного розвитку. Розуміння з висоти XXI ст. органічного зв'язку, взаємовпливу матеріального і нематеріального, об'єктивного і суб'єктивного, як і багатьох інших споріднених процесів і явищ, дає можливість, на наше переконання, пояснити природу багатьох проблем сучасного суспільного розвитку та опрацювати способи їх розв'язання.

Нова економіка в її соціально-трудовому вимірі — це й нова, більш висока продуктивність праці і передусім праці, яка здійснюється працівниками творчими, креативними, знаневонасиченими.

Продукти́вність пра́ці (англ. productivity, labour productivity; нім. Arbeitsleistung f, Leistung f, Arbeitsproduktivität f) - це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої за одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Один з найавторитетніших фахівців у галузі менеджменту П. Друкер із цього приводу зазначає, що у ХХ столітті найбільш важливим і воістину унікальним досягненням менеджменту було підвищення у 50 разів продуктивності фізичної праці на виробничих підприємствах. Найголовніше досягнення, якого менеджмент має добитись у ХХІ столітті, також пов’язане з підвищенням продуктивності праці, але на цей раз розумової, а разом з нею і з підвищенням ефективності працівника розумової праці.

В Україні найнижча продуктивність праці з усіх європейських країн.

Найбільш цінним активом будь-якої компанії ХХ століття було виробниче обладнання. Найбільш цінним активом будь-якої організації ХХІ століття — як комерційної, так і некомерційної — стануть її працівники розумової праці і їхня продуктивність [7, с.159].

Розвиваючи думку щодо завдань соціуму, які постали на початку ХХІ століття, П. Друкер наголошує, що в розвинених країнах головне завдання сьогодні все ж полягає не в підвищені продуктивності фізичної праці — врешті-решт, — пише він, — ми знаємо, як цього досягнути. Центральне завдання нині — всіляке підвищення продуктивності розумової праці. Працівники розумової праці дуже швидко стають найбільшою групою всередині робітничого класу розвинених країн. Сьогодні вони вже становлять близько двох п’ятих усієї робочої сили США; в інших країнах їх частка менша, але також швидко збільшується. У першу чергу саме від продуктивності цієї групи працівників залежатиме майбутнє процвітання — більше того, саме існування — розвинених країн [7, с.166].

Нова економіка створює передумови для високої продуктивності праці, але вона автоматично не розв’язує цієї проблеми. Саме тому і вчені-трудовики, і практики мають переорієнтувати свою діяльність, зосередитися на нових завданнях та викликах. Акцентуємо увагу на тому, що П. Друкер виокремлює шість факторів підвищення продуктивності працівників нової економіки, детальний аналіз яких дає водночас можливість відстежити особливості нової людини праці в економіці, що формується, та специфіку її роботи.

До згаданих факторів П. Друкер відносить:



  1. Продуктивність працівника розумової праці вимагає чіткої відповіді на запитання: у чому полягає виробниче завдання?

  2. Відповідальність за продуктивність цілком покладається на самого працівника. Працівники розумової праці повинні самі собою управляти (вони, так би мовити, самі собі менеджери). Їм потрібна незалежність.

  3. Безперервна інноваційна діяльність має стати невід’ємною складовою розумової праці і включатися до виробничого завдання працівника розумової праці;

    Інноваційна діяльність - вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт введений на ринок, в оновлений чи вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до реалізації соціальних послуг, їх адаптацію до актуальних вимог суспільства.

    він має відповідати за впровадження нововведень.

  4. Працівник розумової праці повинен, з одного боку, постійно вчитися, а з другого — постійно вчити.

  5. Продуктивність працівника розумової праці не вимірюється кількістю або обсягом — у всякому разі це далеко не головний показник. Натомість величезне значення приділяється якості.

  6. Нарешті, для підвищення продуктивності працівника розумової праці треба дивитися на нього не як на «витрати», а як на «капітал», і поводитися з ним відповідно. Необхідно, щоб працівники розумової праці хотіли працювати на цю організацію і віддавали їй перевагу [7, с.166-167].

Складовою новітніх тенденцій у розвитку соціально-трудової сфери є тренд подолання найманої праці.

На́йманий робітник - це фізична особа, яка виконує роботу за наймом, уклала письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності із визначенням умов трудової діяльності особи, за якою вона одержує обговорену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді.

Феномен подолання найманої праці, який дедалі активніше обговорюється на сторінках філософської, соціологічної, економічної літератури, і далі залишається не поясненим, не зрозумілим для широкого загалу, образно кажучи, туману тут більше, аніж світла. Своєрідне і близьке до істини, на нашу думку, пояснення цього феномену знаходимо знову ж у П. Друкера, який зазначає, що в індустріальній економіці, базованій на найманій, здебільшого фізичній праці, працівники у своїй більшості не володіють засобами виробництва. Вони мають володіти — і звичайно володіють — великим і цінним досвідом та практичними навичками. Останні (досвід і навички) можна застосувати на одному робочому місці, а на інших вони вже не “портативні”.

Робо́че мі́сце - елементарна одиниця виробничої структури, що містить частину простору виробничого підрозділу, яка потрібна для здійснення трудової операції та оснащена матеріально-технічними засобами, що використовуються у процесі праці.

У новій же економіці, базованій переважно на розумовій праці, працівники – носії цієї праці володіють особливими засобами виробництва, що репрезентовані сучасними знаннями, компетенціями, мотиваціями, що є в їхній голові. Користуючись термінологією П. Друкера, усе перелічене — це абсолютно “портативний” і вкрай місткий вид основного капіталу. Оскільки працівники інноваційної, розумової праці володіють своїми, індивідуалізованими, засобами виробництва, вони дуже мобільні. Працівники фізичної праці, так би мовити, більше заінтересовані в роботі, ніж робота в них. Можливо, — розмірковує П. Друкер, — не про всіх працівників розумової праці можна сказати, що вони потрібні роботі більше, ніж робота їм. Але в переважній більшості випадків взаємовідносини працівників інтелектуальної праці з організацією, що забезпечує їх роботою, характеризується тим, що вони заінтересовані один в одному рівною мірою [7, с.174]. Наполягаємо на тому, що у якості провідної складової глобальних змін у «світі праці» слід розглядати тренд поєднання в одній людині і працівника, і власника, і носія інноваційних, інтелектуальних компетенцій. Йдеться про рух від людини економічної до людини креативної, творчої, інноваційно орієнтованої, яка є власником усе вагоміших нематеріальних активів.

Нематеріальні активи (Intangible Assets (Intangibles)) - Активи, які не мають фізичної дотикової форми, наприклад, захист, забезпечений страховкою, або ціна фірми (гудвіл).

Справді, упродовж багатьох століть економічний розвиток здійснювався в умовах відокремлення праці від засобів виробництва, протистояння між працею і капіталом. Натомість постіндустріальне суспільство, нова економіка, притаманні їм відносини дедалі більше поєднують в одній особі як власника засобів виробництва (знань, інформації), так і носія здатностей до праці (вмінь, навичок, готовності їх використовувати, усієї гами компетенцій). Отже, йдеться про утвердження суспільства та економіки, де праця і капітал поєднуються в людині, а розвиток упродовж всього життя її фізичних, розумових, інтелектуальних здібностей та здатностей є запорукою накопичення інтелектуального капіталу, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості життя. «У новому суспільстві, — зазначав академік А.А. Чухно, — найважливішим фактором виробництва стають інформація і знання, нематеріальні, інтелектуальні за своєю природою, які є власністю людини і які вона використовує у процесі виробництва. Праця і знання, тобто засоби виробництва, поєднуються. Отже, нематеріальні виробничі відносини базуються на нематеріальній формі власності» [27, с.14].

Виробни́чі відно́сини - суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального і нематеріального виробництва. Це відносини, які виникають у суспільстві з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та духовних благ.

З формуванням нової економіки чимраз більше працівників стають одночасно уособленням і інноваційної, і інтелектуальної, і фізичної праці. Справді, навіть на тих виробництвах, де традиційно була і зберігається фізична праця, остання все більше і більше насичується інноваційною, інтелектуальною складовою (компонентою). Так, хірургія як вид діяльності — це типовий приклад фізичної праці, яка передбачає виконання одноманітних, повторюваних рухів, для яких принципові — точність, швидкість, одноманітність. Як і будь-яка інша фізична робота, хірургічна операція потребує використання ручних прийомів і методів, що їх аналізував і вдосконалював Тейлор на своїй фабриці ще на початку ХХ ст.

Хірургі́я (грец. χειρουργική, від грец. χειρ - рука і грец. ουργική - робити) - галузь медицини, яка вивчає хвороби, що лікуються за допомогою оперативного (хірургічного) методу.

Разом з тим хірургія — це й типовий приклад, коли праця інтенсивно насичується знаннями, інтелектом, інноваціями. Працівників, які у своїй щоденній праці — водночас і фізичній, і розумовій — масово використовують сучасні знання, інформаційно-комунікаційні та інші прогресивні технології, П. Друкер умовно називає новими службовцями. Нові службовці, — пише він, — становлять, можливо, найбільшу і найбільш швидко зростаючу групу в категорії працівників розумової праці. До цієї групи входять майже всі працівники всієї системи охорони здоров’я: лаборанти, реаніматологи, рентгенологи, спеціалісти з ультразвукового дослідження, методів електромагнітного резонансу та ін.

Медична акустика - розділ акустики, в якому досягнення цієї науки про звуки використовують для створення приладів та технологій для діагностичних та терапевтичних цілей. При цьому, для оцінки стану окремих органів використовують, як звуки, які природно генеруються в організмі, так і звуки, що генерують спеціальні пристрої і потрапляють вони до організму зовні.

До них же належать дантисти й усі, хто працює в стоматології. До групи нових службовців входять і автомеханіки, а також усі спеціалісти, які виконують ремонт і обслуговування техніки. Можна говорити, що нові службовці ХХІ століття — це висококваліфіковані працівники ХІХ–ХХ ст. [7, с.175].


1   2   3


Скачати 475.36 Kb.

  • Нова економіка у соціально-трудовому вимірі.