Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



«Компетентісно-орієнтований урок. Формування компетентностей на уроках мови»

Скачати 152.1 Kb.

«Компетентісно-орієнтований урок. Формування компетентностей на уроках мови»




Скачати 152.1 Kb.
Сторінка 1/2
Дата конвертації 08.05.2017
Розмір 152.1 Kb.
  1   2

Червонотоківська ЗШ

Виступ на засіданні М\О

гуманітарного циклу на тему:
«Компетентісно-орієнтований урок. Формування компетентностей на уроках мови»

Підготувала

Васильченко С.Д.

Компетентнісно-орієнтований урок – шлях до набуття школярами життєвих компетентностей, формування в них творчої особистості.

Об’єктивною проблемою впровадження компетентнісного підходу до навчання є необхідність технологічної адаптації навчально-виховного процесу відповідно до нових вимог.

Компете́нтнісний підхі́д - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.
Традиційними педагогічними технологіями, розробленими для знаннєвого підходу, неможливо продуктивно формувати компетентності учнів. Отже, аналізується задача оновлення арсеналу педагогічних технологій, якими володіють вчителі, як процесуальної умови реалізації компетентнісного підходу до навчання.

Відомо, що перехід від старого до нового дуже тяжкий. Він може тягнутись десятиліттями. Розвиток школи не може йти інакше, ніж через оволодіння новим, через інноваційний процес. Саме це вимагає кардинальних змін у визначенні філософії освіти, нового змісту, педагогічних технологій тощо. Об'єктом майже кожного інноваційного процесу стають діти.

У своїй роботі можна застосовувати різноманітні елементи освітніх технологій та методик: прийоми коментування, прийоми рефлексивної діяльності, проблемне навчання, пошукові методи, диференційоване різнорівневе навчання, інтерактивні методи навчання.

Різноманітні методики та технології дають учням варіанти діяльності, де формуються вміння та навички самовдосконалення.

Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

- ключові компетентності;

Ієра́рхія (грец. ίεράρχίά, від ίερσς - священний, та άρχή - влада) - поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим. В ієрархії між її членами діють вертикальні зв'язки - відносини субординації.

- загально-галузеві компетентності;

- предметні компетентності.

Основними групами компетентностей є:

- соціальна;

- полікультурна;

- комунікативна;

- інформаційна;

- саморозвитку та самоосвіти;

- продуктивної творчої діяльності.

Цих компетентностей можна досягти тільки своєю особистою активною та продуктивною діяльністю, особистим досвідом через пізнання соціального досвіду. Можна сказати, що компетентність, на відміну від простого знання, існує у формі діяльності (реальної чи мисленнєвої), а не інформації про неї. У формуванні компетентності як загальної здібності беруть участь усі групи і всі вони є вирішальними: за умови несформованності бодай однієї з них неможливо досягти компетентності.

Ключові компетентності:

• ціннісно-смислова, яка пов'язана з ціннісними уявленнями учня, його здатністю до орієнтування в житті;

• загальнокультурна, пов'язана з колом питань, у яких учень має бути обізнаним щодо загальнолюдської культури, релігії, національних традицій;

• навчально-пізнавальна: уміння розрізняти факти від домислів, використання різних методів пізнання;

Пізнáння - сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного голату. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання).

• інформаційна, пов'язана з формуванням уміння самостійно шукати, аналізувати, добирати необхідну інформацію, трансформувати, зберігати та транслювати її. Ця компетенція забезпечує навички роботи учнів з інформацією, що міститься в навчальних предметах і освітніх галузях, а також в навколишньому світі;


• комунікативна, що містить способи взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо;

• соціально-трудова: оволодіння знанням і досвідом у громадсько-суспільній діяльності;

• компетенція особистого самовдосконалення, спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку.

Але жодна людина не діятиме, якщо вона особисто не зацікавлена в цьому. Природа компетентності така, що вона може виявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, тобто в умовах глибокої особистісної зацікавленості в даному виді діяльності. Отже, цінності є основою будь-яких компетенцій. Як же можна цього досягти? Як зацікавити учнів, щоб підвищити рівень їхньої компетентності?

Шляхи формування компетентності учнів (за І.Підласим):

• створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

• задоволення запитів та потреб школяра;

• засвоєння продуктивних знань, умінь;

• розвиток потреби поповнювати знання;

• виховання в цивілізованому суспільстві.



Отже, компетентність — це не тільки і не стільки знання, а знання плюс уміння і навички користуватися цим знанням.
Розвиток у школяра самостійності, здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти – це одне з першочергових завдань сучасної школи. Школа повинна підтримати, захистити дитину, озброїти механізмами, технологіями розробки життєвих стратегій, спрямованих на формування гармонійної компетентної, конкурентоспроможної особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, вміє повноцінно жити у новому світі, адекватно реагувати на зміни, постійно самовдосконалюється, намагається змінити на краще своє життя та життя своєї країни. А це залежить від тих додаткових якостей, які ми зараз називаємо компетентностями. Важливим результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті загальної освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності. Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Розглянемо основні поняття. Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав, обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статутом установи, закладу.
Посадо́ва осо́ба - особа, в якої наявні організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.
У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно реагувати на особистісні й соціальні виклики. У 2004 році робоча група Організації економічного співробітництва і розвитку відмітила, що компетентність члена сучасного суспільства має складну структуру, в якій виокремлюються ключові, галузеві і предметні складові. Ключові компетентності мають бути сформовані до закінчення школи і мають складати основу для подальшої освіти як частини навчання упродовж життя. Вони мають бути гнучкими, щоб їх можна було застосовувати у багатьох ситуаціях і контекстах, а також поліфункціональними, тобто такими, які б слугували досягненню багатьох цілей, розв’язанню проблем різних типів та виконанню різних завдань. Відповідно до рекомендацій робочої групи виокремлюються вісім галузей, що складають загальні (базові, ключові) компетентності: 1) комунікація рідною мовою; 2) комунікація іноземною мовою; 3) математична грамотність та базова предметна компетентність у природничих науках і технології; 4) комп’ютерна компетентність; 5) уміння навчатися у навчанні; 6) міжособистісні і громадянська компетентність; 7) підприємницька компетентність; 8) культурна компетентність. Таким чином, формування ключових компетентностей особистості розглядається як місія системи загальної середньої освіти у суспільстві знань та передумова самореалізації особистості у суспільстві, й одночасно як спроможність ефективно вчитися упродовж життя.
Культу́рна компете́нтність - рівень адаптованості людини до культуного, комунікаційного, техногенного та ін. сучасного середовища, її вміння орієнтуватися у інформаційному потоці, правильно використовувати отриману інформацію для прийняття рішень.
Природни́чі нау́ки - галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки.
Сер́едня осв́іта - система середніх шкіл, навчально-виховних закладів для молоді, що закінчила початкову школу, яка дає або загальну або професійну (спеціальну) освіту та право продовжувати навчання у вищих школах.
Усі вісім компетентностей є важливими для успішного навчання у вищих навчальних закладах.
Вищий навчальний заклад Вищий навчальний заклад (ВНЗ,, виш, вуз) - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Під загальною навчальною компетентністю розуміють здатність особистості адекватно сприймати та обробляти інформацію, логічно мислити, осягати сутність зв’язків між явищами та об’єктами дійсності. Саме це визначає адекватне реагування людини на проблеми і виклики життя і, зрештою, здатність приймати адекватні рішення й адаптуватися до навколишнього середовища. Рівень володіння цією компетентністю визначає успіх особистості у будь-якій інтелектуальній і практичній діяльності. Вона є компетентністю більш високого рівня, ніж спеціальні чи предметні компетентності, які особистість виявляє у конкретній сфері, наприклад, у математиці, музиці, мові тощо. Ця компетентність набувається, використовується і вдосконалюється кожною людиною особисто через активні форми діяльності, і відтворюється в універсальних інтелектуальних операціях (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо). Вона формується у людини поступово, як результат сукупного надбання знань, досвіду, здібностей і ціннісних орієнтацій особистості. Тобто учень починає набувати її ще в школі завдяки навчально-пізнавальній діяльності, формуванню ставлення до різних видів діяльності, і продовжує удосконалювати її в процесі своєї життєдіяльності, набуваючи різноманітний життєвий досвід і виробляючи ціннісні життєві орієнтири. Одну із перших спроб осмислення в європейському контексті завдань освіти як формування в учнів духовної, політичної, економічної, соціальної компетенції здійснив Борис Чижевський. Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, а й сформувати комплекс компетенцій. Компетенцію було визначено як „загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню”. Компетенції являють собою комплексні, складні, інтегративні вміння. Часто можна зустріти людей, що володіють широкими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Тому бути компетентним не означає бути вченим або освіченим. Компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. У процесі вивчення окремих предметів певної галузі формуються предметні компетенції.
Предметна компетенція – це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного оволодіння знаннями, компетенція – здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей. Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуродоцільні види діяльності. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою , у якій для кожного виділеного напряму існує відповідна сукупність освітніх компонентів. Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність.
Свобода Свобо́да - можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.
Українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися (самоосвітня), здоров’язберігаюча (психофізіологічна), загально– і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням „ключ” для розв’язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі. Компетентнісний підхід передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів. Основні ознаки ключових компетентностей: § поліфункціональність (дозволяють вирішувати різноманітні проблеми повсякденного професійного чи соціального життя); § надпредметність і міждисциплінарність (можуть бути застосовані не тільки у школі, а й на роботі, у сім’ї, у політичній сфері); § багатомірність (уключають розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття); § зумовлюють потребу в інтелектуальному розвитку (абстрактне мислення,
  1   2


Скачати 152.1 Kb.

2021