Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Компетентнісний підхід при формуванні творчих здібностей майбутніх педагогів

Скачати 130.3 Kb.

Компетентнісний підхід при формуванні творчих здібностей майбутніх педагогів




Скачати 130.3 Kb.
Дата конвертації25.04.2017
Розмір130.3 Kb.

Мудрак М. А.,

кандидат психологічних наук, доцент,

завідувач магістратури,

заступник декана ФДУ ТНЕУ
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ПРИ ФОРМУВАННІ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

У статті розкриті основи застосування компетентнісного підходу при формуванні творчих здібностей майбутніх педагогів.
Компете́нтнісний підхі́д - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.
Обґрунтована необхідність визначення творчої складової у системі професійної компетентності майбутніх педагогів. Запропоновано
власну модель компетенцій особистості, визначено головні умови формування і розвитку галузевих компетенцій як інтегральних якостей особистості.

Ключові слова: компетентність, компетентнісний підхід, творчі здібності, галузеві компетенції, інтегральні якості особистості.
В статье раскрыты основы использования компетентностного подхода в формировании творческих способностей будущих педагогов. Обоснована необходимость определения творческой составляющей в системе профессиональной компетентности будущих педагогов. Предложена собственная модель компетенций личности, определены главные условия формирования и развития отраслевых компетенций как интегральных качеств личности.

Ключевые слова: компетентность, компетентностный подход, творческие способности, отраслевые компетенции, интегральные качества личности.
This article deals with the bases of application of the competency approach the formation of creative abilities of future teachers. The necessity of determining of the creative component in the system of professional competence of teachers. Proposed an own model of competence of the individual, identifies the key conditions for the formation and development of industry competencies as integral personality traits.

Keywords: competence, competency based approach, creativity, industry competence, integrated personality traits.
Постановка проблеми. Загальновизнаним є твердження про те, що які ідеї, зміст і морально-етичні норми сповідуються і реалізуються сьогодні освітою, таким буде суспільство у недалекому майбутньому. Насамперед мова йде про те, що оновлена освіта покликана формувати не лише носія певних знань, але й творчу особистість, здатну використовувати отримані знання для конкурентоспроможної ціленаправленої діяльності в будь-якій сфері суспільного життя.
Суспільство -це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство - також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб.
Саме творча особистість, яка усвідомлено зреалізувала себе в суспільній ієрархії та діяльністю якої задоволене суспільство, спроможна активно і ефективно впливати на висхідний розвиток сучасних країн.

Ознакою специфічних змін в освіті став перехід від механічного засвоєння інформації до формування компетентнісних якостей, необхідних для творчої діяльності. Основним орієнтиром сучасної освіти є формування творчої особистості, яка здатна саморозвиватися і самовдосконалюватися. Громадянське суспільство, його демократичні принципи та цінності, на які сьогодні орієнтується й українська спільнота, адекватно скеровують особу на високу професійну компетентність, активну і принципову поведінку в усіх життєво творчих процесах.

Громадя́нське суспі́льство - це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Воно включає в себе сім’ю і приватну сферу, тобто "третій сектор" суспільства паралельно з державою та бізнесом.
Демократія Демокра́тія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Таким чином, виникла необхідність дослідити основні аспекти формування творчих умінь майбутніх педагогів у контексті компетентнісного підходу.



Аналіз попередніх досліджень. В останні роки до проблематики компетентно-орієнтованої освіти звернулися багато дослідників. У їх роботах розглянуті різні аспекти компетентнісного підходу в освіті:

– проблеми виділення ключових компетентностей, їх реалізації в освітніх стандартах і системах оцінки якості освіти, можливостей використання компетентностей як дидактичних одиниць в загальній і професійній освіті (Н.А. Амінов, Е.Ф. Зеєр, І.А. Зимняя, Є.І. Огарьов, М.В. Рижаков, О.В. Чуракова, С.Є. Шишов);

– педагогічні умови формування компетентності школярів, питання технічного забезпечення розвитку загальних компетентностей та інші аспекти застосування компетентнісного підходу в освіті (І.Г. Агапов, Н.В. Поморцева, А.А. Черемісіна, В.А. Шапалов);

– питання формування професійної компетентності фахівців різного профілю, а також різних її складових, використання окремих сучасних технологій навчання в рамках компетентнісно-орієнтованого навчання, його аксіологічні та дидактичні основи (Т.М. Балихін, Н.Г. Вітковська, Ю.В. Койнова, І.С. Ломакіна, А.П. Панфілова, М.А. Пригодій, В.В. Рогачов, С.П. Романов, П.Е. Шендера, О.В. Юдіна);

– проблеми виявлення психологічної сутності компетентності як характеристики професійного фахівця (Л.І. Анциферова, Н.С. Глуханюк, А.К. Маркова, Н.Ф. Тализіна).

Незважаючи на достатньо глибоке висвітлення проблеми компетентнісного підходу в межах професійної підготовки майбутніх фахівців, недостатньо розкритим залишається питання про формування творчих здібностей майбутніх педагогів у системі педагогічної освіти.

Професі́йна підгото́вка - здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю.
Педагогіка Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.



Мета статті – визначити особливості застосування компетентнісного підходу при формуванні творчих здібностей майбутніх педагогів.

Виклад матеріалу. Відповідно до теорії компетентністно орієнтованого навчання важливим показником якості освіти, рівня освіченості «стає не наявність в індивіда внутрішньої організації чогось (знань, якостей, здібностей), а можливість використання та застосування всього нагромадженого: знань, вмінь, ставлень, досвіду – у навчальних чи життєвих ситуаціях» [2, с. 60]. За твердженням О. І. Пометун компетентнісний підхід «це спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості» [6, с. 53]. За твердженням науковця компетентність людини у певній сфері є «спеціальним шляхом структурований (організований) набір знань, умінь, навичок і ставлень, що набувається в процесі навчання» [ 7, с. 9].

В сучасній освіті в Україні панує та точка зору, згідно з якою, кінцевим результатом навчальної діяльності вважається сформованість компетенцій, що базується на знаннях і вміннях, набутих завдяки навчанню, тобто „саме оперування цими знаннями, способами діяльності мають бути визнані показниками результативності навчання” [5, с. 8].

Це пов’язано з тим, що за твердженням американських психологів «компетентність – це не просто володіння знаннями, але і спроможність їх гнучкого застосування. Останнє залежить від аналітичних, творчих і практичних навичок. ...

Уміння Уміння - здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок. Передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає умінь.
Аналітичні, творчі і практичні здібності, ... ми можемо розглядати як форми компетентності, що розвивається» [ 8, с. 19]. Як бачимо, компетентність у цих авторів виступає у різних формах: і як навички, і як здібності, і як спроможність. При цьому Стенбергом визначаються і види компетентності: аналітична, практична, творча. Він співвідносить ці види компетентності з відповідними видами інтелекту: аналітичним, практичним, творчим (креативним). Ми б додали до цих видів інтелекту ще соціальний та емоційний, що визначаються іншими західними психологами.

Так, Торндайк (Thorndaike, 1920) визначив поняття соціального інтелекту як загальну здібність розуміти інших і діяти, або вчиняти мудро по відношенню до інших людей. Вернон визначає соціальний інтелект як здатність мати діло з оточуючими, легко зходитися з людьми, вміти ставати себе на їх місце, розуміти їх відчуття, настрій, мотивацію (Vernon, 1933). Селавей и Майер (Salovey & Mayer, 1990), зв’язують емоційний інтелект з особистими факторами, такими як теплота і чуйність.

Емоці́йний інтеле́кт (EI) (англ. Emotional intelligence) - група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна і вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.[Джерело?]
Вони визначають поняття емоційного інтелекту як здібність людини усвідомлювати смисл емоцій і використовувати ці знання, з тим, щоб визначати причини виникнення проблем і вирішувати ці проблеми. Факторами, що визначають емоційний інтелект є процеси сприйняття, розуміння та управляння емоціями. Саме у тому, як людина здатна сприймати, розуміти емоції та керувати ними, і виявляється емоційний інтелект. Головні якості особистості, що співвідносяться з соціальним і емоційними інтелектом, є відкритість і емоційне переживання.

З огляду на все вищезазначене ми маємо визначитись ще раз з категорією компетентність.

Розглядаючи освітню компетенцію, А. Хуторський дає таке визначення: «Освітня компетенція – вимога до освітньої підготовки, яка виражена сукупністю взаємопов’язаних змістових орієнтацій знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня по відношенню до певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистістю соціально-значимої продуктивної діяльності» [11, с. 115]. Найбільш загальне представлення поняття «компетенція» пропонує І. Фрумін – це здібності (наявність можливості) розв’язувати складні задачі [10].

А. Андрєєв наводить таке визначення: професійна компетентність педагога – це сформованість в його праці різних сторін педагогічної діяльності і педагогічного спілкування, в яких самореалізована особистість педагога на рівні, що забезпечує стійкі позитивні результати в навчанні і розвитку учнів [1].

Професійно-педагогічну компетентність Н. Кузьміна визначає як сукупність умінь педагога – суб’єкта педагогічного впливу, його особливим чином структуроване наукове і практичне знання з метою найкращого вирішення педагогічних завдань [3, с. 90].

Розглядаючи структуру профкомпетентності, А. Маркова виокремлює наступні компоненти: спеціальний – володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток; соціальний – володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співробітництвом, а також прийнятими в даній професії прийомами професійного спілкування, соціальної відповідальності за результати професійної діяльності;

Професі́йна дія́льність - діяльність людини за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець. Функції професійної діяльності полягають у тому, щоб матеріально забезпечити робітника, який працює.
Соціа́льна відповіда́льність - термін, що має двояке значення. З однієї сторони, це дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм. З іншої (у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок) соціальна відповідальність особи полягає в тому, що вона зобов'язується нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру (Р. Хачатуров, Р. Ягутян)
особистісний – володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку засобами протистояння професійним деформаціям особистості; індивідуальний – володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності у межах професії, готовність до професійного зростання, вміння раціонально організувати власну працю без перевантажень [3, с. 334].

Дослідження, проведені І. Зімньою, також обійшли увагою проблематику визначення творчого компоненту як окремої складової компетентності вчителя. Вона прийшла до висновку, що до структури професійної компетентності вчителя на основі діяльнісного підходу входять такі компоненти: спеціальний; соціальний; особистісно-індивідуальний [4, с. 12].

Особливий інтерес становить класифікація професійних компетентностей вчителя, запропонована С. Скворцовою: професійно-діяльнісний компонент (соціальна, предметна, інформаційна); комунікативний компонент (комунікативна, соціокультурна); особистісний компонент (особистісна, рефлексивна, творча) [9].

На основі класифікації С. Скворцової виділимо творчу складову, яку адаптуємо до педагогів. Творча складова професійної компетентності педагога передбачає: здатність до творчості; знання законів творчої педагогічної діяльності; уміння конструювати інноваційні форми навчання й виховання, вимірювати їх результативність, вносити необхідні корективи, здійснювати педагогічну інтерпретацію досягнутих результатів; здатність до пошуку оригінальних варіантів розв’язання професійних завдань.

Незважаючи на різноманіття думок відносно трактування даного поняття, можна констатувати, що більшість авторів розглядають професійну компетентність у двох аспектах: як мета освіти, професійної підготовки; а також як проміжний результат, що характеризує стан фахівця, який здійснює свою професійну діяльність. Дослідження функціонального розвитку професійної компетентності свідчить, що на початкових стадіях професійного становлення фахівця має місце відносна автономність цього процесу, а на стадії самостійного виконання професійної діяльності компетентність все більш об’єднується з професійно важливими якостями.

З огляду на це ми пропонуємо власну модель компетенцій особистості, яка має бути розвинена засобами освіти. У якості головних компетенцій, що особистість набуває у навчанні, ми визначили такі: академічні, практичні, творчі (креативні), комунікативні (соціальні), аксіологічні (емоційні).

Саме ці компетенції відповідають тим психологічним та духовним потребам особистості, на актуалізації і задоволенні яких будується ефективний процес навчання. Так, психологічну основу формування академічної компетенції (академічного інтелекту) складає актуалізована пізнавальна потреба особистості, що проявляється у емоційно зафарбованому переживанні пізнавального ставлення до дійсності. Відповідно, психологічну основу формування практичної компетенції складає актуалізована дійова потреба (потреба в активних діях), що проявляється особистістю у емоційно напруженому переживанні дієвого, активного, практичного ставлення до дійсності. Основу творчої (креативної) компетенції складає актуалізована творчо-пошукова потреба, що проявляється у яскравому переживанні творчого, або пошукового ставлення. Комунікативна, або соціальна компетенція будується на основі актуалізації потреби у виявленні власної значущості для інших, та інших для себе, яку учні переживають в момент інтеракції у формі міжособистісних відношень та ставлень. Системне «включення» особистості у процес «переживання» того чи іншого емоційно-ціннісного ставлення до дійсності, до себе, до інших людей і є, за твердженням і філософів (Є.П. Нікітін), і психологів (С. Л. Рубінштейн), засобом становлення і розвитку особистості.

Кожна з цих компетенцій має закономірно відповідний до неї спосіб (метод) формування, який характеризується єдністю мети, прийомів і результатів. Наприклад, методом розвитку академічної компетенції є пізнавальна діяльність, результатом – здобуті знання та досвід пізнання. Методом розвитку практичної компетенції являється практична діяльність, результатом – здобуті вміння та досвід практичної діяльності. Методом розвитку креативної компетенції є творчо-пошукова діяльність, а результатом – вирішення творчо-пошукових завдань, надбання творчо-пошукового досвіду. Методом розвитку аксіологічної (емоційної) компетенції являється ціннісно-смислова або оціночна діяльність, а результатом – оціночні судження, досвід переживання та усвідомлення власних та загальнолюдських духовних та життєвих цінностей. Методом розвитку соціальної компетенції є інтерактивна (комунікативна) діяльність, засобом – інтерактивні завдання, а результатом – досвід спілкування, взаємодії.

Таким чином, першою головною умовою формування і розвитку галузевих компетенцій як інтегральних якостей особистості [6, с. 57] є процеси актуалізації психологічних і духовних потреб та емоційно-ціннісних ставлень.

Другою головною умовою є системна організація різних видів навчальної діяльності, бо як стверджують психологи (Ericsson, 1996), засобом формування компетентності є усвідомлена практика індивіда. При цьому представниками психологічної науки підкреслюється, що витоком компетентності усвідомлена практика стає тільки у тому разі, за тих умов, що рівень трудності задачі (завдання) відповідає рівню індивіда, забезпечуючи зворотній зв’язок інформації з індивідом, надаючи можливість повторення і дозволяючи виправляти помилки [6, с. 17].

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) - душа, дух; λόγος (logos) - вчення, наука) - наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.
Саме на цьому наголошуємо ми у особистісно орієнтованому навчанні: рівень трудності завдань відповідає рівню індивіда, а не йде «у зоні ближнього розвитку», тобто не підвищується штучно. Але при цьому він і не знижується, щоб забезпечити активне просування учнів на шляху особистісного психологічного і духовного розвитку.

Третя головна умова розвитку особистісних компетенцій спирається на той загально відомий факт, що учні тривало, цілеспрямовано і активно спроможні займатися тільки тією діяльністю, у який досягають успіху, тобто у тій, до якої вони здібні, яка забезпечує досягнення високих результатів, надає можливість відчути успіх, повагу з боку однолітків та самоповагу. Зважаючи на те, що рівень академічних, практичних, креативних, емоційних, комунікативних здібностей середь студентів і учнів є різним, то ефективним в напрямку розвитку компетенцій особистості ми можемо вважати тільки той процес, що надасть можливість успішної самореалізації для кожного учня у тому виді навчальної діяльності (пізнавальній, практичній, творчо-пошуковій, ціннісно-смисловій, комунікативній), у тому виді усвідомленої практиці, у якому, завдяки здібностям, учень без зайвих, але докладаючи необхідних і достатніх (для нього) зусиль, сягає успіху. Тобто, якщо спосіб діяльності відповідає здібностям учня, виду його інтелекту, він сягає кращих результатів у навчанні, а потім далі докладає зусилля для того, щоб підтвердити свій успіх знов і знов. Це пов’язано з тим, про що психологами стверджується, що «тільки дуже талановиті люди, щоб досягти високого ступеня компетентності, не оставляють свою усвідомлену практику. Талант стимулює їх старатися» [6, с. 18].

Таким чином, особистісно орієнтоване навчання є таким, що забезпечує успішну самореалізацію учням з різними здібностями, надаючи їм можливість обирати для себе відповідний до їх здібностей спосіб самореалізації. Сягаючи успіху у конкретному виді діяльності, учень пізнає свою силу, замість того, щоб постійно стикатися зі своїми слабостями та невдачами там, де його свідома практика далека від його психологічних можливостей і розумових здібностей. Таким чином, ми надамо учням можливість компенсувати свої вади в одних видах діяльності за рахунок досягнення успіху в інших. При цьому учень стає суб’єктом навчального процесу, бо маючи свободу вибору засобів самореалізації, він несе і всю повноту власної відповідальності за отриманий результат.

Свобо́да - можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.
Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.



Щоб забезпечити в організації навчального процесу ті умови, про які йшлося, викладач розробляє до кожного заняття, кожної теми, розділу, курсу систему навчальних завдань, що є засобом організації різних видів навчальної діяльності. Так, пізнавальна діяльність організовується за допомогою пізнавальних завдань репродуктивного характеру, практична діяльність на уроках історії організовується за допомогою практичних завдань репродуктивного характеру, творчо-пошукова діяльність – за допомогою проблемних і творчих завдань, ціннісно-смислова діяльність – за допомогою оціночних завдань, а комунікативна – інтерактивних. Завдяки цьому учні з різними здібностями і видами інтелекту зможуть проявити себе на уроці історії успішними, продемонструвати певну компетенцію у тому чи іншому виді діяльності. Тільки за таких умов, на нашу думку, ми маємо впроваджувати у шкільну історичну освіту компетентністний підхід, надавши йому особистісно орієнтованої спрямованості.

Висновок. Використання компетентнісного підходу у розвитку творчих здібностей майбутніх педагогів є актуальною умовою підвищення ефективності їх професійної підготовки. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у впровадженні компетентнісного підходу у систему підготовки майбутніх педагогів, розробці методичного забезпечення з розвитку творчих здібностей студентів, визначення педагогічних умов застосування компетентнісного підходу при формуванні творчих здібностей майбутніх педагогів.
Література

  1. Андреев А. Знания или компетенция? / А. Андреев // Высшее образование в России : научно-педагогический журнал. – 2005. – № 2. – С. 84.

  2. Власов В.С. Методика тематичного контролю навчальних досягнень учнів 5 – 7 класів з історії України: дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.02 / Власов Віталій Сергійович. – К. 2007. – С. 60.
    Історія України - процес формування держави Україна. Появі державності передував тривалий процес етногенезу українців. Після появи держави виникла українська нація як сукупність громадян.
    Власов Віталій Сергійович (*21 січня 1969 р.) - старший науковий співробітник лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН України, доцент кафедри методики навчання суспільних дисциплін та гендерної освіти Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П.


  3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України : [гол. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
    Юрінком Інтер - одне з найбільших українських видавництв юридичної літератури. За понад п'ятнадцять років існування Юрінком видав понад п'ятсот найменувань книг із загальним тиражем в кілька мільйонів примірників.


  4. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании / И. А. Зимняя. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 42 с.

  5. К. Баханов. Державний стандарт історичної освіти: в пошуках оптимального варіанту / К. Баханов // Історія в школах України - №2, 2003.

  6. Пометун О. І. Методика навчання історії в школі / О. І.
    Державний стандарт (рос. Государственный стандарт, ГОСТ; можливий український переклад абревіатури: ДЕСТ) - одна з основних категорій стандартів в СРСР, сьогодні міждержавного стандарту в СНД. Приймається Міждержавною радою зі стандартизації, метрології і сертифікації (МГС).
    Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику).
    Пометун, Г. О. Фрейман. – К. : Генезис, 2005. – 154 с.

  7. Пометун О. І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О.І. Пометун // Історія в школах України, 2007 р. - № 6. - C. 9.

  8. Практический интеллект / Р. Дж. Стенберг, Дж. Б. Форсайт, Дж. Хедланд и др. – СПб.: Питер, 2002. – 272 с.

  9. Скворцова С. О. Формування методичної компетентності майбутнього вчителя в галузі викладання математики в початковій школі / С. О. Скворцова // Науковий вісник Волинського національного університету імені Л.
    Початкова школа - загальноосвітній навчально-виховний заклад для дітей, що дає початкову освіту - елементарні знання з рідної мови (вміння читати й писати), математики, а також про природу й суспільство; перший ступінь обов'язкової загальної освіти.
    Східноєвропейський національний університе́т і́мені Ле́сі Украї́нки - державний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації у місті Луцьк.
    Українки. – 2010. – № 14. – С. 151-154.

  10. Фрумин И. Д. Педагогика развития: ключевые компетентности и пути их становления // Материалы 9-ой научно-практической конференции / Красноярский гос. ун-т – Кра-сноярск, 2003. – с. 33-57.

  11. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированого образования / А. В. Хуторской // Народное образование. – 2003. – № 2. – С. 58-64.


Скачати 130.3 Kb.

  • Keywords
  • Громадянське суспільство , його демократичні принципи
  • Аналіз попередніх досліджень.
  • Мета статті
  • Державний стандарт