Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Комунікативна компетентність як предмет дослідження у науковій літературі

Скачати 98.39 Kb.

Комунікативна компетентність як предмет дослідження у науковій літературі




Скачати 98.39 Kb.
Дата конвертації12.04.2017
Розмір98.39 Kb.


УДК 378.147 (045) Добротвор О.В.

доцент кафедри педагогіки та психології професійної освіти

Гуманітарного Інституту НАУ
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

У статті розглянуто проблему трактування комунікативної компетентності як результату у навчальному процесі.

Результат, пі́дсумок, (заст. ску́ток, вислід) - кінцевий наслідок послідовності дій. Можливі результати містять перевагу, незручність, вигоду, збитки, цінність і перемогу. Результат є етапом діяльності, коли визначено наявність переходу якості в кількість і кількості в якість.
Компете́нція (лат. competentia, від compete - взаємно прагну; відповідаю, підходжу) - сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Психологія Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) - душа, дух; λόγος (logos) - вчення, наука) - наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.
Педагогіка Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.
Профе́сія (фах) - відокремлений («окреслений») у рамках суспільного поділу праці комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти.
Комунікати́вна компете́нтність - здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми й віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями.
Наукова публікація - це опублікований опис наукового дослідження, що містить аналіз сутності певної наукової проблеми, методи і результати її дослідження, науково обґрунтовані висновки. Завданням наукових публікацій є знайомити науковий світ з результатами досліджень окремих вчених та груп науковців.
Професі́йно-техні́чний навча́льний за́клад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Систематизовано основні підходи до розуміння предмету комунікації, до визначення сутності комунікативної компетентності людини.
Розумі́ння - психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту.
Систематиза́ція - процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, встановлення їхньої єдності. С. є відображенням матеріальної єдності світу і ґрунтується на вивченні суттєвих зв'язків, які об'єднують ці предмети (явища).


Ключові слова: комунікативна компетентність, комунікація, продуктивна діяльність.

Добротвор Е.В. Коммуникативная компетентность как предмет исследования в научной литературе.

В статье рассмотрена проблема трактовки коммуникативной компетентности как результата в учебном процессе. Систематизированы основные подходы в понимании предмета коммуникации, в определении сути коммуникативной компетентности человека.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, коммуникация, продуктивная деятельность.

Dobrotvor E.V. Communicative competence as a subject of research in scientific literature.

In the article the problem of interpretation of communicative competence as a result of study process is being considered. The main approaches in understanding of the subject of communication in order to determine the nature of the communicative competence of a person are systematized.  Keywords: communicative competence, communication, productive activity.

Постановка проблеми. Поняття «комунікативна компетентність учня (студента)» недавно з’явилося у вітчизняній освіті у зв’язку з запровадженням компетентнісного підходу.
Компете́нтнісний підхі́д - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.
Власне компетентність людини педагоги розуміють як індикатор реального результату сучасної підготовки, який проявляє здатність людини розв’язувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності. При цьому обговорюється проблема трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для "всіх" учнів, у суб’єктивне «живе» знання, яке є надбанням індивідуальності учня.
Індивідуальність (лат. individuitas - неподільність) - сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

Головна теза, яку зазначають всі науковці: компетентнісний підхід висуває на перше місце не поінформованість учня, а його «вміння знаходити адекватне рішення проблем у різних ситуаціях, вміння визначити процедуру (об’єднання знання та дії), що підходить для цього» (Шишов С.Є. Компетентностный подход к образованию как необходимость, 2001, с. 72). Більшість українських педагогів використовують узгоджені трактування понять «компетенція» та «компетентність». З цього приводу О. Пометун відзначає, що "компетентність" складає комплекс життєвих вимог до результатів освітньої діяльності, орієнтує на практичні досягнення у процесі навчання» (Пометун О.І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті, 2004, с. 66).

Більшість - велика частина чого-небудь, або кількісне переважання прихильників якоїсь ідеї чи рішення над їхніми противниками. Вважається найпершою засадою демократичного способу прийняття спільних рішень, головною й необхідною умовою обрання кандидата на виборну посаду.
Практика (грец. πράξις «діяльність») - доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.
Диску́сія - це форма колективного обговорення, мета якого - виявити істину або знайти правильний розв'язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему.
Зазначення суб’єктно-особистісного фактора в понятті «компетентність» спрямовує до конкретизації терміну «комунікативна компетентність» як результату підготовки учня (студента), котрий можна оцінити.
Конкретизація (від лат. concretus - густий, твердий) - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів.
Проте, аналіз наукової літератури з питань компетентнісного підходу виявив неоднозначність у тлумаченні основних понять, які є новими для вітчизняної дидактики.

Наше звернення до проблеми узгодження наукових висновків щодо визначення сутності комунікативної компетентності людини обумовлено актуальністю переорієнтації шкільної та вузівської педагогіки на практичний розвиток здібностей молоді брати участь у реальних ситуаціях життєдіяльності сучасного світу.

Здібності - індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Задатки - це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.
Життєдіяльність - сукупність процесів, які відбуваються у живому організмі, слугують підтримці в ньому життя та є проявами життя. Для життєдіяльності характерний обмін речовин.
Дида́ктика (дав.-гр. διδακτικός - повчаючий) - один із розділів педагогіки, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань; визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, вплив навчального процесу на особу.
Узго́дження - тип підрядного зв'язку між головним і залежним словами у словосполученні, коли форма залежного слова відповідає формі головного, тобто узгоджується з ним у роді, числі, відмінку. Наприклад, червона троянда.


Мета статті: систематизувати підходи у науковій літературі щодо визначення поняття «комунікативна компетентність».

Завдання дослідження теоретично обґрунтувати необхідність встановлення взаємозалежності понять «комунікація» та «комунікативна компетентність» для розвитку компетентнісної освіти.
Необхідність - система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події.


Аналіз досліджень і публікацій. Вивченню комунікативної компетентності в різних аспектах присвятили свої дослідження Г. Андрєєва (Социальная психология 2000), О. Божович (Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков, 1999), Ю. Жуков (Диагностика и развитие компетентности в общении , 1991), В. Кан-Калик (Грамматика общения, 1995), О. Леонтьєв (Что такое язык, 1976), Л. Петровська (Компетентность в общении: Социально-психологический тренінг, 1989), Д. Равен (Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация, 2002), І. Родигіна (Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів, 2005), О. Сидоренко (Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии, 2004), та ін. Досліджувались питання забезпечення ефективності комунікативної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, розвитку комунікативних вмінь, формування здатності організовувати та здійснювати спілкування з іншими людьми, розглядались класифікації комунікативних вмінь та методики навчання. Однак, на сьогодні недостатньо досліджень, що присвячені вивченню методологічного зв’язку комунікативної компетентності та її основи - комунікації.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літератури показує, що педагогічний зміст поняття «комунікативна компетентність» детермінований міжнауковим контекстом теорії комунікації.

Комунікативність - сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.
Матеріа́л - речовина, або суміш речовин, первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу (основний матеріал), або які сприяють якимось діям. У останньому випадку уточнюють, що це допоміжний, чи витратний матеріал.
Детерміні́зм (лат. determinatus - «визначений», «обмежений») - філософське матеріалістичне вчення про загальну об’єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської психіки, зокрема волі, внаслідок причинності, тобто такого зв’язку явищ, за якого одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).
Методологія (грец.- μεθοδολογία - вчення про метод) - сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в науці; вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. Основу методології складає мислення та світогляд, як операційне середовище самодисципліни та роботи з інформацією, моделями, алгоритмами.
Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику).
Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.
Однак, теорію комунікативної компетентності в останні роки активно розробляють як теорію мовленнєвої поведінки. Відповідно, більшість дослідників розглядає здатність людей до ефективного спілкування усно та письмово рідною та іноземними мовами як суттєву ознаку комунікативної компетентності, пропонуючи, на наш погляд, звужене її трактування.
Мо́влення - це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.
Дослі́дник - людина, яка веде дослідження, займається науковими дослідженнями, вивченням, спостереженням, аналізом чого-небудь, сприяє отриманню нових знань.
У проаналізованих дослідженнях педагогічну категорію «комунікативна компетентність» розглянуто переважно в рамках засвоєння норм і правил (культури) рідної мови у дошкільному або молодшому шкільному віці (Щитова И. Ю. Коммуникативная компетентность как составляющая социальной компетентности личности, 2005), для встановлення контактів у зв’язку з вивченням іноземної мови (Григорьева Т. Ю. Коммуникативная компетенция как основа коммуникативного подхода при обучении иноязычной коммуникативной деятельности, 2003). Це можна пояснити історією поняття «комунікативна компетенція». Воно зародилось у надрах комунікативно-орієнтованої лінгвістики, тому обмежувалося мовленнєвою компетенцією.
Мовозна́вство, також лінгві́стика - наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики.
Перейшовши до галузі соціолінгвістики та методики вивчення іноземних мов, ця категорія стала тісно співвідноситися з процесами спілкування (Изаренков Д. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов, 1990).

Результати аналізу наукових досліджень дозволяють виділити інформаційний, лінгвістичний та діяльнісний наукові підходи до розуміння предмету комунікації і, відповідно, до визначення сутності комунікативної компетентності.

Соціолінгві́стика - соціальна лінгвістика - наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства, соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства.
Дослідження Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.
Інформаційний підхід (Якобсон Р. О. Избранные труды, 1985) направлений на вивчення в основному психологічних особливостей прийому та передачі інформації, характеристик комунікатора і реципієнтів, засобів спілкування (як обміну інформацією). Очевидно, що такий підхід дозволяє слідкувати за ходом комунікативної взаємодії, відтворюючи її схему, але не відкриває її внутрішню природу і характер двосторонньої активності комунікантів. Функціонально-мовне трактування комунікативної компетентності зустрічаємо і в документах Європарламенту та Ради Євросоюзу. О.
Докуме́нт - базова теоретична конструкція, яка відноситься до всього, що може бути збережене або представлене, щоб служити як доказ для певної мети.
Європе́йський парла́мент (скор. Європарла́мент) - законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуванням громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі.
Волошина, досліджуючи особливості компетентнісного підходу у Великій Британії, зазначає, що «комунікація визначається як ключове вміння, яке складається з уміння говорити і слухати, читати і писати» (Волошина О. Компететнісний підхід до освіти в міжнародних документах і в теоретичних пошуках педагогів у Великій Британії, 2006, с. 84), хоча й вказує: комунікація є необхідною для ефективної участі у групових дискусіях. Дефініцією «комунікація» послуговуються і фахівці з комп’ютерних технологій, трактуючи її зміст як передачу інформації за допомогою комп’ютерної мережі.
Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) - роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення.
Таке трактування змісту комунікації є контекстно-обумовленими, специфічно галузевими (або звуженими).

У прибічників лінгвістичного підходу до комунікації у центрі уваги знаходиться переважно сфера мовної діяльності людини, вони розглядають мовний акт як основу комунікації, визначаючи розходження структур зовнішньої та внутрішньої мови (О. Леонтьєв (Что такое язык , 1976), Г. Почепцов (Теорія комунікації, 1999) та ін.). Ми враховуємо у своєму дослідженні, що мову використовують у комунікації як важливий інструмент, який впливає на результат комунікативної дії. Однак, особливу увагу звертаємо на висновки О. Леонтьєва: «спілкуючись, учень повинен говорити не заради самої мови, а заради того, щоб вона зробила потрібний вплив (Леонтьев А. А. Что такое язык , 1976,с. 17).



Діяльнісний підхід прослідковуємо в психолого-педагогічних дослідженнях вчених, які розглядають комунікацію як вид діяльності: О. Божович (Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков, 1999), В. Кан-Калик (Грамматика общения, 1995), К. Касториадіус (Воображаемое установление общества, 2003), Ю. Хабермас (Теория коммуникативного действия, 1993), М. Хайдеггер (Бытие и время, 2002), Г. Щедровицький (Технология мышления, 1961) та ін.). У межах означеного підходу комунікативна компетентність виявляється тільки в діяльності й зумовлює здатність індивіда (учня) до розв’язання проблем, до цілеспрямованої продуктивної діяльності та кооперації. Важливу для нашого дослідження цілеспрямованість та соціальність комунікації зазначав К. Касториадіс: «Відтворення індивідом мережі, яка створена іншими індивідами і речами, має на увазі, що він сам знаходить в цій мережі певне місце, що він в неї вплетений» (Воображаемое установление общества, 2003, с. 389). М. Хайдеггер, визначаючи явища комунікації, використовував вираз «слухання-один-одного», розуміючи специфіку комунікативних процесів в артикуляції «розуміючого буття-один-з одним», співнастроювання, зрозумілості події (Бытие и время , 2002, с. 163]. Ю. Хабермас вважає дискурс інструментом розуму, завдяки якому учасники комунікації позбавляються своїх суб’єктивних поглядів заради раціонально вмотивованої згоди «у відповідності до здібностей свідомих учасників інтеракцій орієнтуватися у претензіях на значимість» (Теория коммуникативного действия, 1993, с. 325). На соціальність та прагматичність комунікації вказував і Г. Щедровицький, який уточнює це поняття і вводить положення про «мислекомунікації в системах миследіяльності» (Организационно-деятельностная игра как новая форма и метод активного обучения и воспитания в вузах и ИПК, 1961). Комунікацією він називав не боротьбу за ресурси (комунікація – не приватизація), а створення ресурсів за умови роботи мислення і продуктивної дії. Для нас є важливим зосередити увагу на прагматичності як особливій функції комунікації у продуктивній спільній діяльності, що знайшло відображення у представників діяльнісного підходу.

Висновки. Ми ввважаємо необхідним уточнити співвідношення комунікації і спілкування і звернути увагу на те, що вони не є тотожними, спираючись на позицію представників діяльнісного підходу щодо природи комунікативних процесів. За такого підходу функція комунікації не зводиться до передачі-сприйняття інформації, а полягає в інструментальному забезпеченні розвитку діяльності. Результатом комунікації, на наш погляд, є ефект взаєморозуміння у діалозі з іншою людиною в рамках співробітництва та співтворчості, який досягається за рахунок самовизначення і має прояв у текстах комунікації, що супроводжують вирішення колективних завдань. Відтак, комунікативність є передумовою отримання продуктивного результату у сумісних роботах, а комунікативна компетентність – неодмінна якість ділової людини, зорієнтованої на розвиток колективної діяльності.

Література:

1. Андреева Г. М. Социальная психология: Учеб. для вузов / Андреева Г. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 375 с.

2. Божович Е. Д. Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков / Божович Е. Д., Шеина Е. Г. // Психологическая наука и образование. – № 2. – 1999. – С. 64−76.

3. Волошина О. Компететнісний підхід до освіти в міжнародних документах і в теоретичних пошуках педагогів у Великій Британії// Післядипломна освіта в Україні. – 2006. – № 1. – С.82–85.

Післядипло́мна осві́та, ад'юнктура (Вищі академічні курси і т.п.) - це система підвищення кваліфікації осіб, котрі вже мають вищу освіту. Хоча за назвою ця система є частиною освіти, за змістом вона являє собою багато в чому або виключно науково-дослідну роботу, за результатами якої присуджується науковий ступінь.

4. Григорьева Т. Ю. Коммуникативная компетенция как основа коммуникативного подхода при обучении иноязычной коммуникативной деятельности / Григорьева Т. // Сборник трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. – Серия «Гуманитарные науки». – Вып. №10. – Ставрополь, 2003.

5. Жуков Ю. М. Диагностика и развитие компетентности в общении: Практ. пособие / Ю. М. Жуков, Л. А. Петровская, П. В. Растянников. – Киров : ЭНИОМ 1991.– 94 с.

6. Изаренков Д. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Изаренков Д. // Русский язык за рубежом. – 1990. – № 4. – С. 54−60.

Росі́йська мова (рос. русский язык) - слов'янська мова, належить до групи східнослов'янських мов разом з українською та білоруською мовами; одна з шести офіційних мов ООН.

7. Кан–Калик В.А. Грамматика общения / Кан–Калик В.– М.: Роспедагенство, 1995.–108 с.

8. Касториадис К. Воображаемое установление общества / Корнелиус Касториадис; пер. с франц. Г. Волковой, С. Офертаса. – М.: Гнозис; Логос, 2003. 480 с.

9. Леонтьев А. А. / Леонтьев А. А. Что такое язык. – М., «Педагогика», 1976. – 517 с.

10. Петровская Л. А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренінг / Петровская Л. А. – М., Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.

11. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / Пометун О. І. // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека освітньої політики;

Освітня політика - діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти.
під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004.– 112 с – С. 66–72.

12. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Почепцов Г. – К. : Видавничий центр "Київський університет", 1999. – 308 с.

13. Равен Дж. Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация / Дж Равен; пер. с анг. – М. : Когито–Центр, 2002. − 396 с.

14. Родигіна І. Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів / Родигіна Ірина. // Біологія і хімія в школі. − 2005. − № 1. − С. 34−36.

15. Шишов С. Е. Компетентностный подход к образованию как необходимость / Шишков С. Е, Агапов И. Г. // Мир образования – образование в мире. − 2001.− № 4. − С. 8−19.

16. Сидоренко Е. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии / Сидоренко Е. – СПб. : Речь, 2004. – 206 с.

17. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия /[Текст]: / Хабермас Ю. // Вестник МГУ. – Серия 7. : Философия. – 1993. – № 4. – С. 43–63.

18. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер ; пер. с нем. В. В. Бибихина. – 2-е изд., испр. – СПб.: Наука, 2002. – 450 с.

19. Щедровицкий Г. Технология мышления / Щедровицкий Г. // Известия. – 1961. – 20 октября (№ 234). – [Електронний ресурс] – Режим доступу:

www.fondgp.ru/gp/biblio/rus/7/gp61b.doc

20. Щитова И. Ю. Коммуникативная компетентность как составляющая социальной компетентности личности / Щитова И. Ю. // Розвиток освіти в поліетнічних регіонах: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (20−23 квітня 2005 р., м. Ялта). – Зб. ст. − Вип. 1 [ред.: О. В. Глушман]. – Ялта: РВВ КГУ, 2005. – 276 с. − С. 263−267.



21. Якобсон Р. О. Избранные труды: пер. с англ., нем, франц. / Р. О. Якобсон. – М. : Прогресс, 1985. – 455 с.

©Добротвор О.В., 2013



Скачати 98.39 Kb.

  • Систематизовано
  • Ключові слова
  • Dobrotvor E.V. Communicative competence as a subject of research in scientific literature.
  • Постановка проблеми.
  • Мета статті
  • Аналіз досліджень і публікацій.