Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Конспект лекцій для дистанційного навчання Вступ до предмету "Основи мистецтвознавства"

Скачати 447.15 Kb.

Конспект лекцій для дистанційного навчання Вступ до предмету "Основи мистецтвознавства"




Скачати 447.15 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації03.06.2017
Розмір447.15 Kb.
ТипКонспект
  1   2

Конспект лекцій для дистанційного навчання

Вступ до предмету “Основи мистецтвознавства”.
Дистанційне навчання - сукупність сучасних технологій, що забезпечують доставку інформації в інтерактивному режимі за допомогою використання ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) від тих, хто навчає (викладачів, визначних постатей у певних галузях науки, політиків), до тих, хто навчається (студентів чи слухачів).
Комплексна наука - мистецтвознавство.


Лекція 1 (2 год.)
План

      1. Мистецтвознавство — комплексна наука. Елементи мистецтвознавства: теорія мистецтва, історія мистецтва, художня критика. Джерела мистецтвознавчих досліджень: прямі та опосередковані.

      2. Теорія та історія мистецтва: Платон, Арістотель, Анібале Карачі, Джорджо Вазарі, Йоган Вінкельман, Дені Дідро, Гастон Maспер, Якоб Буркхардт.
        Історія мистецтв - розділ мистецтвознавства, який вивчає процес розвитку мистецтв з часів їх появи до наших днів.
        Мистецтвозна́вство - гуманітарні науки, що вивчають закономірності функціонування мистецтва, поєднують у собі історію і теорію мистецтва, а також художню критику.
        Дені́ Дідро́ (фр. Denis Diderot, 5 жовтня 1713, Ланґр - 31 липня 1784, Париж) - французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.
        Джо́рджо Ваза́рі (*30 липня 1511 - †27 червня 1574) - італійський архітектор, (архітектурний ансамбль Уффіці), художник, теоретик і історик мистецтва. Малював фрески, вівтарні картини, портрети.


      3. Історія знавецтва. Періодизація історії образотворчого мистецтва: первісне мистецтво, мистецтво Стародавнього Сходу, античності, мистецтво Середньовіччя, мистецтво Нового часу, мистецтво Новітнього часу, мистецтво постмодернізму.
        Пе́рвісне мисте́цтво - мистецтво, що склалося в умовах первісного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби пізнього палеоліту.
        Новітня істо́рія - термін історіографії, період всесвітньої історії, що починається з 1914 року й, на думку одних істориків, триває досі, або, на думку інших, завершився наприкінці 80-х - на початку 90-х рр.
        Періодизація історії - поділ історії людства на періоди. Періодизація в історії - раціональний спосіб впорядкування масиву емпіричної та теоретичної інформації за часовою протяжністю з метою поглиблення пізнання й розуміння змінних станів об’єктів навколишнього світу.
        Образотво́рче мисте́цтво - мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).


      4. Методи теорії мистецтвознавства: іконографічний метод, метод Вельфліна, або метод формально-стилістичного аналізу, іконологічний метод, метод герменевтики.

      5. Види образотворчої мистецької форми палеоліту: реалістична та умовно-схемна. Народження всіх видів образотворчого мистецтва в період пізнього палеоліту: розписи на стінах і стелях печер, рельєф і кругла скульптура, гравірований малюнок на кістки, камені.
        Палеоліт Палеолі́т (від грец. παλαιός - давній і грец. λίθος - камінь) - давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту є різні думки (від 3 млн до 100-150 тис. років тому).
        Етапи розвитку палеолітичного мистецтва: період Ориньяк, період Солютре, період Мадлен, мезоліт, неоліт.




      1. Мистецтвознавство - це комплексна наука, що розкриває суспільні закономірності розвитку мистецтва і включає в себе: теорію мистецтва (від грец. — розгляд, дослідження), історію мистецтва та художню критику (оцінка, тлумачення і аналіз творів мистецтва, явищ художнього життя, напрямів, видів і жанрів художньої творчості). Мистецтвознавство виконує дослідницьку, публіцистичну та просвітницьку функції. Мистецтвознавство − є комплексом наукових дисципліни з вивчення і дослідження мистецтва суспільства в цілому, їх зв’язок і реальність, поєднання форми та змісту художніх робіт. Теорія мистецтва тісно пов’язана з естетикою, вивчає закономірності розвитку мистецтва, зв'язки між змістом і формою в мистецтві. У теоріях мистецтва кожної епохи знаходять відображення естетичні ідеї і художні погляди суспільства. Історія мистецтва дає опис, аналіз і тлумачення творів, розкриває поступальний розвиток мистецтва. Вивчення мистецтва вимагає ретельної обробки фактів історії мистецтва, їх опису та визначення в цілях подальшого наукового аналізу. Художня критика здійснює теоретичний та історичний аналіз художніх творів, оцінює їх. ливо велике для правильного розуміння часу та умов, у яких жив митець. Мистецтвознавець повинен знати історичний досвід розвитку вітчизняного та зарубіжного мистецтва, значення художньої спадщини для сучасної культури та володіти навичками аналізу конкретних предметів мистецтва і художнього процесу в цілому.


2. Елементи мистецтвознавства зародилися в давнину, але довгий час залишалися не відокремленими з філософії, суспільствознавства та історії. Перші спроби створити теорії мистецтва, зроблені в добу античності саме Платоном і Аристотелем, Вітровієм, Павсанієм, Плінієм Старшим.
Пліній Старший Пліній Старший, Гай Пліній Секунд (лат. Gaius Plinius Secundus (Maior); нар. 23 або 24 Комо, Північна Італія- пом. 25 серпня 79) - римський історик, письменник, державний та військовий діяч. Старшим його називають на відміну від його племінника, Плінія Молодшого.
Принципи роботи цього напрямку, мали місце в добу ренесансу у працях Аугустіно й Анібале Карачі. В трактатах XVI-XVII століть (Джорджо Вазарі "Життєписи", Карел ван Мандер "Книга про художників") містяться риси мистецтвознавчого дослідження, що поєднують біографію та творчу діяльність з історичними узагальненнями. У середині XVIII століття Йоганн Вінкельман вперше представляє розвиток античного мистецтва як закономірний процес. До XVIII-XIX століть мистецтвознавство вже існує як теорія, а історія мистецтв є джерелом ідей і пояснень до художньої практики. Теорією та історією мистецтва займались Дені Дідро, Ґотхольд Лессінг. У XIX−XX століттях широко розроблено теорію мистецтва, науки, які мають низку шкіл і напрямків. Фундаментальні дослідження в галузі теорії та історії мистецтва представлені Вільгельмом Любке, Антоном Спрінгерумом, Карлом Верманом, Еженом Віолле- ле-Дюком, Гастоном Maспером, Якоба Буркхардтом.
Фундамента́льні науко́ві дослі́дження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку.


Історією опису й аналізу видів і форм мистецтва є особливості художньої мови окремих видів мистецтва: архітектура, скульптура, живопис – картини, малюнки; декоративно-прикладні мистецтва – художні вироби; хореографії, театр, музика, кіно, дизайн: можливість аналізувати і зрозуміти зміст творів мистецтва, їх принципи, наміри творчого самовираження; єдність форми і змісту в художній формі, як усього, так і унікальної особливості кожної частини. Історією художньої критики є художня критика як частина мистецтвознавства, його специфіка; значення історії мистецтвознавства для розуміння художнього процесу минулого і сьогоденного; історія художньої критики XVIII–XX століття; художня критика на сучасному етапі та її роль у мистецькому житті.

У сучасному мистецтвознавстві наукові дослідження здійснюються у галузі дисциплін театрального, хореографічного, музичного, образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, кіно та телебачення, дизайну.

Декоративно-ужиткове мистецтво - один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.
Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.
Чіткий та раціональний принцип у напрямах досліджень надають широку можливість вітчизняним науковцям нових мистецтвознавчих відкриттів.

Стосовно предмета дослідження, джерела мистецтвознавчих дослідженнь поділяються на прямі та опосередковані. Якщо потрібно, мистецтвознавець користується будь-яким видом джерел. Якщо дослідження спрямовано на вивчення окремого майстра, групи майстрів чи певного періоду, прямими джерелами є самі твори. Коли мистецтвознавця приваблюють такі теми, як історія художньої освіти чи історичної критики, прямими джерелами будуть документи, журнальні статті у газетах, архівні матеріали, тощо. Джерелами для мистецтвознавця служать оригінали. Репродукція слугує лише прикладом, що дозволяє більш-менш отримати уявлення про витвір мистецтва, тому вона зазвичай вважається художнім наочним посібником.

Непрямими (опосередкованими) джерелами можна вважати всі фактичні дані окрім справжнього витвору мистецтва. При вивченні епохи, стилю, творчості окремого митця сучасні мистецтвознавці-вчені синтезують весь культурологічний спектр даного часу, простежуючи зв'язок мистецтва, філософії, релігії, тобто прагнуть охопити весь світоглядний контекст епохи.


Виключно важливе значення, на думку багатьох вчених, для перших кроків історії мистецтва мали наступні факти.

Численні археологічні відкриття і наукові дослідження розширили межі історії мистецтва. У часи Вінкельмана ще майже нічого не знали ні про східних цивілізаціях, ні про Давньому Єгипті, а уявлення грецької античності базувалося в основному на римських копіях.
Єгипет Єги́пет (араб. مصر‎, Miṣr), Ара́бська Респу́бліка Єги́пет (араб. جمهورية مصر العربية‎, Джумхуріят Маср аль-Арабійя) - держава на північному сході Африки та Синайському півострові в Азії. На півночі омивається Середземним морем, на сході - Червоним морем.
Про первісно
е мистецтво ще нічого відомо не було. До середини XIX ст. положення різко змінюється. Єгипетський похід Наполеона 1798 р. поклав початок єгиптології. Дослідники-науковці, що супроводжували французьку армію, провели велику роботу з вивчення, замальовокі замірам давньоєгипетських пам'ятників.
Сухопутні війська Франції (фр. Armée de Terre) - це сухопутна і найбільша компонента збройних сил Франції.
Ними в Каїрі був заснований Єгипетський інститут, значну колекцію якого
складав Розеттський камінь, що став згодом прикладом для розшифровки єгипетських ієрогліфів Жаном-Франсуа Шампольоном 1822 року.
Розетський камінь - базальтова плита з вибитим на ній указом мемфіських жерців. Указ записано тричі: два написи зроблено староєгипетською мовою - староєгипетськими ієрогліфами (священною мовою жерців) та єгипетським демотичним письмом (поширеним у тодішню епоху скорописом).
Багатотомні видання опису Єгипту лягли в основу подальших досліджень. Збагатилися знання і про античность. Археологічні розкопки, які вели англійські експедиції в Греції, вперше виявили сутність справжнього грецького мистецтва.
Археоло́гія (грец. αρχαιος - стародавній, λογος - слово) - наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової), залізної доби і пізніших часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво тощо.
Перші знахідки первісного мистецтва відсунули історію вглиб до немислимих меж, довівши, що мистецтво з'явилося з появою
homo sapiens.

Величезну роль для розвитку науки відіграло створення та відкриття музеїв. Шедеври мистецтва вперше стали доступними для загального публічного огляду. З кінця XVIII - середини XIX ст. виникло більшість найбільших європейських музеїв: Лувр (1793), музей Прадо в Мадриді (1785, 1839), Національна галерея в Лондоні (1824, 1839), Стара Пінакотека в Мюнхені (1836), Ермітаж у Петербурзі (1852).
Стара пінакотека в Мюнхені (нім. Alte Pinakothek) - картинна галерея, унікальна колекція творів живопису майстрів Середньовіччя до середини 18 століття, які були зібрані правителями Баварії. Будівля Старої Пінакотеки побудована за проектом Лео фон Кленце.
Музей Прадо (ісп. Museo Nacional del Prado) - музей та галерея мистецтв, розташований в Мадриді, столиці Іспанії. «Прадо» означає «луки», «галявина для свят». Це один з великих і найбільш значущих музеїв європейського образотворчого мистецтва, що містить багату колекцію робіт з 12 по 19 століття, засновану на колишній королівській колекції.
Основу державних музеїв становили королівські та приватні колекції. Так, першим публічним музеєм в Європі став Лувр, відкритий в 1793 р.,
де проводились систематичні наукові дослідження колекцій. Основу музейної діяльності становило вивчення і атрибуція ((від лат.atributio)— визначення достовірності, автентичності художнього твору, його автора, місця й часу створення на підставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей.) творів живопису, графіки та скульптури, так як в будь-якії колекції завжди знаходилась величезна кількість творів невідомих авторів або сумнівного авторства, які вимагали мистецтвознавчої експертизи. І в цьому зв'язку хотілося б зупинитись на цікавій сторінці мистецтвознавства -знавецтво.

3. Історія знавецтва яскраво і докладно описана вітчизняними вченими-мистецтвознавцями Ст. Н. Лазарєвим (1897-1976) ("История знаточества"),Б. Р. Віппер (1888-1967) ("До проблеми атрибуції"). У середині XIX ст. з'являється новий тип "знавця" мистецтва, метою якого є атрибуція, тобто встановлення справжності твору, часу, місця створення і авторської приналежності. Знавець володіє феноменальною пам'яттю і знаннями, бездоганним смаком. Він бачив багато музейних колекцій і, як правило, має свою методику атрибуції твору. Провідна роль у розвитку знавецтва як методу належала італійцю Джованні Мореллі (1816-1891), який спробував вивести певні закономірності побудови твору живопису, створити "граматику художньої мови", яка повинна була стати (і стала) основою атрибуционного методу. Мореллі зробив ряд цінних відкриттів в історії італійського мистецтва. Послідовником Мореллі був Бернард Бернсон (1865-1959), який стверджував, що єдиним справжнім джерелом суджень є сам твір. Бернсон прожив довге і яскраве життя. В.Н.Лазарєв в публікації про історію знавецтва захоплено описав весь творчий шлях вченого. Не менш цікавий в історії знавецтва німецький вчений Макс Фрідлендер (1867-1958). Основою атрибуційного методу Фрідлендер вважав перше враження, отримане від побаченого твору мистецтва. Лише після цього можна приступати до наукового аналізу, у якому може мати значення найменша деталь. Він допускав, що будь-яке дослідження може підтвердити і доповнити перше враження або, навпаки, відкинути його. Але воно ніколи його не замінить. Знавець, за Фрідлендром, повинен володіти художнім чуттям і інтуїцією, які "як стріла компаса, незважаючи на коливання, вказують нам шлях". У вітчизняному мистецтвознавстві багато вчених і музейних працівників займалися атрибуційнною роботою, були знавцями. Б. Р. Віппер розрізняв три основних випадки атрибуції: інтуїтивний, випадковий і третій - основний шлях в атрибуції, - коли дослідник за допомогою різних прийомів наближається до встановлення автора твору. Визначальним критерієм методу Віппера є фактура і емоційний ритм картини. Під фактурою маються на увазі фарба, характер мазка і т. д. Емоційний ритм - це динаміка чуттєвого і духовного вираження в картині або будь-якому іншому виді образотворчого мистецтва. Уміння розбиратися в ритмі і фактурі значить мати правильне розуміння оцінки художньої якості. Таким чином, численні атрибуції і відкриття, зроблені знавцями, музейними працівниками, внесли незаперечний внесок в історію мистецтва: без їх відкриттів ми б не дізналися справжніх авторів робіт, приймаючи підробки за оригінали. Справжніх знавців завжди було мало, про них знали в світі мистецтва та їх діяльність високо цінувалася. Особливо зросла роль знавця-експерта в XX ст., коли арт-ринок в силу величезної популярності творів образотворчого мистецтва заповнився підробками. Жоден музей, колекціонер не купить твір без ретельної експертизи. Якщо перші знавці робили свій висновок на основі знання і суб'єктивного сприйняття, то сучасний експерт спирається на об'єктивні дані техніко-технологічного аналізу, а саме: просвічування картини рентгенівськими променями, визначення хімічного складу фарби, визначення віку полотна, дерева, грунту.
Рентге́нівське випромі́нювання, пулюївське випромінювання або Х-промені (англ. X-ray emission, roentgen radiation, нім. Röntgenstrahlung f) - короткохвильове електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 10 нм до 0.
Хі́мія - одна з наук про природу, яка вивчає молекулярно-атомні перетворення речовин, тобто, при яких молекули одних речовин руйнуються, а на їх місці утворюються молекули інших речовин з новими властивостями.
Тим самим вдається уникнути помилок. Таким чином, відкриття музеїв та діяльність знавців мали величезне значення для формування історії мистецтва як самостійної гуманітарної науки.

Завдяки багатющим музейним колекціям визначилися школи мистецтвознавства, де провідне місце займала німецька (Якоб Буркгард, 1818-1897) і віденська (Генріх Вельфлин, 1984-1945) школи. В рамках цих шкіл працювали блискучі вчені-мистецтвознавці, такі як Алоїз Ригль (1858-1905), Макс Дворжак (1874-1921). Якоб Буркгардт трактував історію мистецтва як історію художнических особистостей, приділяючи велику увагу опису біографії художників. Навпаки, Макс Дворжак висував концепцію "історії мистецтва без імен" як історію розвитку художньої форми. Ригль вважав джерелом еволюції мистецтва - "художню волю", Дворжак розглядав історію мистецтва як "історію духу".



До початку XX ст. склалася загальна історія образотворчого мистецтва, де знайшло повне відображення сорокатисячолітнього художнього розвитку людства з такою періодизацією: первісне мистецтво, мистецтво Стародавнього Сходу, античності, мистецтво Середньовіччя, мистецтво Нового часу, мистецтво Новітнього часу, мистецтво постмодернізму.

Якщо скористатися схемою запропонованою нашим вченим, істориком мистецтва Ст. Н. Прокоф'євим, то можна побачити, що витки-цикли все більше стискаються в часі. "Це означає, - пише Прокоф'єв, що з часом спіраль піде в точку, до нуля. Чи буде це означати кінець художнього розвитку людства, або ж спіраль його, пройшовши через ще небачену кризову ситуацію, змінить напрямок і характер свого розвитку, перетворившись з стискуваної у розширюється? Питання це залишається відкритим".



4. У XX ст. сформульована ще одна субдисципліна мистецтвознавства - теорія образотворчого мистецтва. Знати історію мистецтва та розуміти твір - речі далеко не ідентичні. Проблема розуміння сенсу і змісту твору займає теорію мистецтвознавства. Як і будь-яка наука, теорія мистецтвознавства має свої методи. Назвемо основні: іконографічний метод, метод Вельфліна, або метод формально-стилістичного аналізу, іконологічний метод, метод герменевтики.

Основоположниками іконографічного методу були російський вчений Н.П. Кондаков і француз Е. Маль. Обидва вчених займалися мистецтвом Середньовіччя (Кондаков - візантист, Маль вивчав західне Середньовіччя). В основі цього методу лежить "історія образу", вивчення сюжету. Сенс і зміст творів можна зрозуміти, вивчивши, що зображено. Зрозуміти давньоруську ікону можна тільки глибоко дослідивши історію появи і розвитку образів.

Проблемою не що зображено, а як зображено займався відомий німецький учений Р. Вельфлін.

В історію мистецтва Вельфлін увійшов як "формаліст", для якого розуміння мистецтва зводиться до дослідження його формальної структури. Він пропонував проводити формально-стилістичний аналіз, підходячи до вивчення художнього твору як "об'єктивного факту", який слід зрозуміти насамперед з нього самого.

  1   2


Скачати 447.15 Kb.

  • Лекція 1 (2 год.) План Мистецтвознавство — комплексна наука. Елементи мистецтвознавства: теорія мистецтва
  • Теорія та історія мистецтва: Платон, Арістотель, Анібале Карачі, Джорджо Вазарі
  • Історія знавецтва. Періодизація історії образотворчого мистецтва : первісне мистецтво
  • Види образотворчої мистецької форми палеоліту: реалістична та умовно-схемна. Народження всіх видів образотворчого мистецтва в період пізнього палеоліту
  • Фундаментальні дослідження
  • homo sapiens.
  • знавецтво . 3.
  • Ст. Н. Лазарєвим
  • Б. Р. Віппер
  • Джованні Морелл і
  • Бернард Бернсон
  • Макс Фрідлендер
  • і конолог і ч н ий метод, метод герменевтики