Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) зі спеціальності 073 «Менеджмент»

Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) зі спеціальності 073 «Менеджмент»




Сторінка3/8
Дата конвертації19.03.2017
Розмір7.66 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

2.4. Складові компоненти управлінських інформаційних систем. Основні ресурси інформаційних систем: людські, апаратні, програмні, мережеві, інформаційні. Тенденції змін в інформаційних системах.

Серед основних складових УІС зазвичай виділяють інформаційне, технічне, математичне, програмне, організаційне та правове забезпечення.

Інформаційне забезпечення. Призначення підсистеми інформаційного забезпечення полягає у своєчасному формуванні й видачі достовірної інформації для прийняття управлінських рішень.

Технічне забезпечення – комплекс технічних засобів, які забезпечують ІС, а також відповідна документація на ці засоби й технологічні процеси. Комплекс технічних засобів становлять комп’ютери будь-яких моделей; пристрої збирання, накопичування, опрацювання, передавання та виведення інформації; пристрої передавання даних і лінії зв’язку; оргтехніка й пристрої автоматичного зчитування інформації; експлуатаційні матеріали та ін.

Математичне і програмне забезпечення – сукупність математичних методів, моделей, алгоритмів і програм для реалізації цілей і задач ІС, а також нормального функціонального комплексу технічних засобів.

Організаційне забезпечення – сукупність методів і засобів, які регламентують взаємодію працівників із технічними засобами та між собою у процесі розробки й експлуатації ІС.

Правове забезпечення – сукупність правових норм, які визначають створення, юридичний статус і функціонування ІС, що регламентують порядок одержання, перетворення й використання інформації.

Також одним з основних компонентів УІС є апаратна та програмна складові ПК.

Програма – це записаний у певному порядку набір команд, виконання яких забезпечує розв’язання конкретного завдання.

Процес складання програм називається програмуванням. Отже, щоб розв’язати конкретне завдання, необхідно мати комп’ютер, тобто сам пристрій для здійснення операцій.

Апаратна частина – це набір пристроїв, з яких він складається.

Щодо важливого компоненту управлінських інформаційних систем у сфері менеджменту, необхідно віднести саме пакет прикладних програм (ППП) – це комплекс програм, призначений для розв’язання певного класу управлінських задач:

1) ППП загального призначення – універсальні програмні продукти для автоматизації розробки й експлуатації функціональних задач користувачів та інформаційних систем вцілому;

2) методо-орієнтовані ППП включають програмні продукти, що забезпечують незалежно від предметної галузі і функцій інформаційних систем математичні, статистичні та інші методи розв’язування задач;

3) проблемно-орієнтовані ППП – програмні продукти, призначені для розв’язування будь-якої задачі в конкретній функціональній сфері.

Одне із значень терміну система – це сукупність елементів, які працюють разом під час виконання завдання. Її різновидом є інформаційна система, тобто організований набір елементів, що збирає, обробляє, передає, зберігає та надає дані.

До інформаційної системи входять люди, обладнання, процеси, процедури, дані та операції. Тобто для функціонування ІС потрібні різні види ресурсів, основними з яких є апаратні, програмні, інформаційні, мережеві і людські.

До апаратних ресурсів, як відомо відносяться комп’ютери, периферійні пристрої, мережеве та комунікаційне обладнання.

Інформаційні системи характеризуються наявністю функціональної та забезпечуючої частин, відповідно до декомпозиції системи на складові частини – підсистеми, що перебувають у певних відносинах одна з одною. Множина таких відносин разом з елементами утворюють структуру інформаційної системи. Функціональна частина фактично є моделлю системи управління об’єктом. До забезпечуючої частини входять технічний, технологічний, математичний, організаційний, ергономічний, правовий та інші види забезпечення.

Людськими ресурсами ІС є користувачі, адміністратор та технічний обслуговуючий персонал.

Інформаційна технологія передбачає поєднання апаратного і програмного забезпечення.

Під програмним забезпеченням інформаційних комп'ютерних технологій розуміють сукупність програмних і документальних засобів для створення та експлуатації систем обробки даних засобами обчислювальної техніки.

Електро́нна обчи́слювальна маши́на (скорочено ЕОМ) - загальна назва для обчислювальних машин, що є електронними (починаючи з перших лампових машин, включаючи напівпровідникові тощо) на відміну від електромеханічних (на електричних реле тощо) та механічних обчислювальних машин.

Залежно від функцій, які виконує програмне забезпечення, його можна поділити на дві групи: базове (системне) програмне забезпечення і прикладне програмне забезпечення.

Базове ПЗ організує процес обробки інформації в комп'ютері і забезпечує відповідне робоче середовище для прикладних програм.



Операційні системи (ОС) забезпечують управління процесом обробки інформації і взаємодію між апаратними засобами та користувачем. Однією з найважливіших функцій ОС є автоматизація процесів уведення/виведення інформації, управління виконанням прикладних задач користувача. ОС завантажує потрібну програму в пам'ять ЕОМ і стежить за ходом її виконання, аналізує збійні ситуації і дає вказівки щодо виходу з них. Відповідно до функцій ОС можна поділити на три групи: однозадачні, багатозадачні і мережеві.

Однозадачні ОС призначені для роботи одного користувача в кожний конкретний момент з однією конкретною задачею. Типовим представником таких операційних систем є MS-DOS (розроблена фірмою Microsoft).

Багатозадачні ОС забезпечують колективне використання ЕОМ у мультипрограмному режимі розподілу часу (у пам'яті є кілька програм-за-дач, і процесор розподіляє ресурси комп'ютера між задачами). Типові представники такого класу ОС - UNIX, OS/2, Microsoft Windows 98, Microsoft Windows XP тощо.

Мережеві ОС пов'язані з появою локальних і глобальних мереж та призначені для забезпечення доступу користувача до всіх ресурсів комп'ютерної мережі. Типовими представниками мережевих ОС є: Novell NetWare, Microsoft Windows NT, Banyan Vines, IBM LAN, UNIX, Solaris фірми Sun, Microsoft Windows XP тощо.

Сервісне програмне забезпечення - це сукупність програмних продуктів, що надають користувачеві додаткові послуги в роботі з комп'ютером і розширюють можливості операційних систем.

Можна виділити такі основні тенденції розвитку інформаційних систем:

1) створення єдиного об’єднаного інформаційного середовища в організації;

2) відокремлення інформаційного продукту від фізичних носіїв;

3) здатність до взаємодії різноманітних інформаційних технологій;

4) оптимізація та раціоналізація структури взаємозв’язків обміну інформацією;

5) географічне розширення дій користувачів;

6) створення тісних інформаційних горизонтальних та вертикальних зв’язків всередині організації для обміну інформацією;

7) конвергенція та інтеграція спеціалізованих інформаційних систем;

8) можливості доступу до зовнішніх джерел інформації;

9) впровадження інтелектуальних творчих засобів обробки інформації.

Таким чином, розвиток інформаційних систем менеджменту дасть змогу здійснювати ефективне управління при порівняно незначних затратах. Застосування сучасних інформаційних технологій дозволить підвищити рівень інформаційного забезпечення процесів управління та його ефективність.


2.12. Системи підтримки виконання операцій. Системи управління процесами. Системи підтримки прийняття управлінських рішень. Інші види інформаційних систем: експертні, управлінських знань, стратегічної інформації, бізнес-інформації, інтегровані інформаційні системи.

Інформаційна система менеджменту повинна забезпечити підтримку основних процесів управління підприємством, допоміжних процесів в таких класичних спеціалізованих функціональних ділянках: виробничих всіх задіяних профілів, інженерій, фінансовій, бухгалтерській, маркетинговій, кадровій, зовнішньо-інформаційних зв’язках.

Одною з найважливіших цілей створення інформаційних систем менеджменту є забезпечення комплексного скоординованого автоматизованого виконання розрахункових, проектних і обліково-інформаційних робіт, які виникають у функціонально-організаційних системах підприємства.

Операція – це комплекс дій з інформацією та її носіями, які виконуються на одному робочому місці.

Виділення окремих дій в одну технологічну операцію умовне. На виділення технологічних операцій можуть вплинути різноманітні фактори. Серед них найчастіше зустрічаються:

1) особливості технічних пристроїв та програмних засобів, які використовуються для обробки інформації;

2) кваліфікація персоналу, який обробляє інформацію;

3) розподіл обов’язків між працівниками;

4) переривання процесу обробки інформації на ЕОМ через потребу виконати додаткові та допоміжні дії.

Складовими інформаційної системи менеджменту є підсистеми заданих профілів для певних користувачів. Нижче розглянемо орієнтовний перелік певних функцій, використання яких повинно забезпечуватися спеціалізованими підсистемами.

Система управління виробництвом може містити цілий набір вбудованих підсистем, таких, як:

1) техніко-економічного планування. Всі завдання цієї підсистеми, виходячи з завдань, складаються з перспективного і поточного планування, які взаємопов’язані між собою;

2) оперативного управління основним виробництвом. Призначення цієї підсистеми полягає у здійсненні координації ходу виробництва з метою досягнення позитивних результатів діяльності підприємства;

3) управління матеріально-технічним забезпеченням. Основне призначення – своєчасне і комплексне забезпечення виробництва сировиною, матеріалами і комплектуючими при дотриманні режиму економії у використанні матеріалів, здійсненні постачальних операцій і складуванні;

4) управління допоміжним виробництвом. Допоміжне виробництво має важливе значення. Затрати на його функціонування складають біля половини вартості продукції, в ньому, як правило, зайнято 40% працівників. В його склад входять ремонтне, інформаційне, енергетичне, транспортне і складське господарство.

5) управління якістю продукції. Розширює функції контролю якості і полягає в визначенні показників якості, контролі та аналізі якості продукції і регулюванні технологічних процесів і методів стимулювання для підвищення якості продукції до раціонального рівня;

6) управління капітальним будівництвом вирішує задачі, пов’язані з управлінням загальним ходом капітального будівництва, будівництвом господарським способом, підрядними роботами;

7) інформаційної системи управління підприємством покликана підвищувати рівень і авторитет систем організаційного рівня.

Сукупність внутрішніх видів діяльності підприємства, що закінчуються створенням необхідної клієнту продукції, одержала назву «бізнес-процес» (або просто «процес»). Поняття «процес» навіть більш природне для підприємства, ніж організаційна (функціональна) структура, оскільки чіткий розподіл функціональних обов’язків може бути відсутнім, але співробітники неодмінно взаємодіють один з одним для виконання замовлення. Процес завжди має початок і кінець. Наприклад, продажа починається з прийому замовлення і закінчується постачанням продукції споживачу. Подібні процеси «пронизують» функціональну структуру підприємства. Управляти можна тільки тим, що вимірюється.

Поцеси ж мають чітко оцінювані характеристики, такі як вартість, тривалість, якість, степінь задоволення клієнта тощо. Отож, основна відмінність систем автоматизації обліку від систем автоматизації управління полягає в тому, що перші охоплюють всього одну функцію обліку, тоді, як другі – процес. Таким чином, бізнес-процеси і є предметом автоматизованої ІС.

З перших ІС цього класу слід окремо виділити системи фінансового управління, які застосовувалися для розробки бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності. Такі ІС за багатьма критеріями є універсальними, хоча їх виробники пропонують рішення галузевих проблем з врахуванням специфіки нарахування податків, тощо.

Автоматизовані ІСМ в першу чергу повинні охопити управління і планування виробничого процесу. Сьогодні розробили цілий ряд управлінських технологій, що вже стали стандартними у міжнародній практиці.

Наведнмо основні найбільш відомі групи управлінських технологій:

1) фінансове управління – розробка бюджету, управління проектами, управління через центри відповідальності, планування фінансових ресурсів;

2) управління і планування виробництва – загальні методики: об’ємно-календарне планування, планування потреби в матеріалах, планування потреби у виробничих потужностях, планування потреби у виробничих ресурсах;

3) управління логістикою – ланцюжки логістики, статистичне управління запасами, планування потреби при розподілених запасах;

4) спеціальні методики – безперервне виробництво, серійне виробництво, виробництво «на замовлення», виробництво «на склад»;

5) різноманітні спеціалізовані методики – управління маркетингом, управління «зовнішнім» / «внутрішнім» сервісом, методики управління якістю, методика «точно вчасно».

Ряд з цих управлінських технологій були втілені в реальних ІС та були прийняті у світі як стандарти. Сучасні ІС відрізняються як за рівнем підтримки методик управління, так і за рівнем «охоплення» бізнес-процесів. Процеси в сучасних організаціях настільки багатогранні, що і на сьогодні важко в рамках однієї ІС охопити їх всіх. Тому, як правило, більшість ІС орієнтовані на одну або декілька сфер і/або типів виробництва: серійне складальне, малосерійне і дослідне, дискретне, неперервне. Сюди можна віднести спеціалізовані виробничі ІС, розроблені для підтримки безперервного виробництва, серійного виробництва, виробництва «на замовлення», виробництва «на склад» та для управління маркетингом, внутрішнім/зовнішнім сервісом, якістю, виробничими процесами «точно-вчасно». Є спеціалізовані ІС для організацій, що працюють в сфері торгівлі і надання послуг. Розробники ІС, що підтримуються відкритої маркетингової політики, звичайно вказують, на які види виробництва орієнтована їхня система. Придбавши ІС, організація впроваджує не лише нові ІТ, але і заздалегідь визначені методи управління організацією.

До інформаційних систем нового покоління належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та інформаційні системи, побудовані на штучному інтелекті (інтелектуальні АС).

СППР – це інтерактивна комп'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР, як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці в сфері управління економікою, постійно зростає. У багатьох країнах розробка та реалізація СППР перетворилася на дільницю бізнесу, що швидко розвивається.

Штучний інтелект – це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітують розв'язування людиною складаних творчих завдань. Створенню інтелектуальних інформаційних систем сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логіко-лінгвістичних моделей.

Штучний інтелект Шту́чний інтеле́кт (англ. Artificial intelligence, AI) - розділ комп'ютерної лінгвістики та інформатики, що займається формалізацією проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною.
Ці моделі дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них, тобто ввести в ЕОМ логіко-лінгвістичні моделі поряд з математичними. Логіко лінгвістичні моделі — це семантичні мережі, фрейми, продукувальні системи – іноді об'єднуються терміном «програмно-апаратні засоби в системах штучного інтелекту».

Розрізняють три види інтелектуальних АС:

1) інтелектуальні інформаційно-пошукові системи (системи типу «запитання – відповідь»), які в процесі діалогу забезпечують взаємодію кінцевих користувачів – непрограмістів з базами даних та знань професійними мовами користувачів, близьких до природних;

2) розрахунково-логічні системи, які дають змогу кінцевим користувачам, що не є програмістами та спеціалістами в галузі прикладної математики, розв'язувати в режимі діалогу з ЕОМ свої задачі з використанням складаних методів і відповідних прикладних програм;

3) експертні системи, які дають змогу провадити ефективну комп'ютеризацію областей, у яких знання можуть бути подані в експертній описовій формі, але використання математичних моделей утруднене або неможливе.

В економіці України найпоширенішими є експертні системи. Це системи, які дають змогу на базі сучасних персональних комп'ютерів виявляти, нагромаджувати та коригувати знання з різних галузей народного господарства (предметних областей).

Для сучасних СППР характерно наявність таких характеристик.

1. СППР дає керівнику допомогу у процесі прийняття рішень і забезпечує підтримку у всьому діапазоні контекстів задач. Думка людини та інформація, що генерується ЕОМ, являють єдине ціле для прийняття рішень

2. СППР підтримує і посилює (але не змінює і не відміняє) міркування та оцінку керівника. Контроль залишається за людиною. Користувач «почуває себе комфортно» і «як удома» у системі.

3. СППР підвищує ефективність прийняття рішень. На відміну від адміністративних систем, де робиться акцент на аналітичному процесі, у СППР важливійшою є ефективність процесу прийняття рішень.

Тео́рія рі́шень - царина досліджень, яка математичними методами досліджує закономірності вибору людьми найвигідніших із можливих альтернатив і має застосування в економіці, менеджменті, когнітивній психології, інформатиці та обчислювальній техніці.

4. СППР виконує інтеграцію моделей і аналітичних методів із стандартним доступом до даних і вибіркою з них. Для надання помочі при прийнятті рішень активується одна або декілька моделей. Вміст БД охоплює історію поточних і попередніх операцій, а також інформацію зовнішнього характеру та інформацію про середовище.

5. СППР проста в роботі для особ, що мають досвід роботи з ЕОМ. Системи дружні для користувачів не потребують глибоких знань про обчислювальну техніку і забезпечують просте пересування по системі

6. СППР побудовані за принципом інтерактивного рішення задач. Користувач має можливість підтримувати діалог із СППР у безперервному режимі.

7. СППР орієнтована на гнучкість і адаптивність для пристосування до змін середовища або підходів до рішення задач, що обирає користувач. Керівник повинен пристосуватися до змінюваних умов сам і відповідно підготувати систему.

8. СППР не повинна нав'язувати користувачу визначеного процесу прийняття рішень.

Інформаційна експертна система (ІЕС) – сукупність методів і засобів організації, накопичення, застосування інформаційних ресурсів і знань для вирішення складних задач в певній області.

Перевага застосування експертних систем полягає в можливості прийняття рішень в таких ситуаціях, в яких алгоритм попередньо не розроблено і він формується за даними, які надаються у вигляді умовиводів (правил прийняття рішень), що витікають з бази знань. Причому розв’язання задач здійснюється за неповноти умови, їхньої невірогідності та багатозначності тлумачення початкової інформації і якісних оцінок процесів, що відбуваються.

Проте, не зважаючи на користь і широке застосування ІЕС, вони, як і будь-які системи, не досконалі. Один з головних недоліків полягає в складності розпізнавання границь можливостей ІЕС і демонстрації ненадійного функціонування ІЕС на межі, де є сенс в її застосуванні. Істотним недоліком експертних систем є також значні трудові витрати, що необхідні для поповнення бази знань. БЗ збергає об’єкти пізнання, які складають сукупність знань, що об’єднані за чотирма типами концептуальних зв’язків: спільності, партитивності (співвідношення цілого і частини), зіставлення, функціональної взаємозалежності.

Інформаційні системи управління (ІСУ) орієнтовані на тактичний рівень керування: середньострокове планування, аналіз і організацію робіт протягом декількох тижнів (місяців), наприклад аналіз і планування поставок, збуту, складання виробничих програм. Для даного класу завдань характерні регламентованість (періодична повторюваність) формування результатних документів і чітко певний алгоритм рішення завдань, наприклад звіт замовлень для формування виробничої програми й визначення потреби в комплектуюсих деталях і матеріалах на основі специфікації виробів. Рішення подібних завдань призначено для керівників різних служб підприємств. Завдання зважуються на основі накопиченої бази оперативних даних.

Стратегічна інформація – дані про стан і тенденції змін зовнішнього оточення та внутрішнього середовища підприємства, які аналітично розроблені і можуть бути використані в процесі формування та реалізаціх стратегії.

Характерними рисами стратегічної інформації є: більша частина стратегічної інформації є зовнішньою; відрізняється динамічним характером та насиченістю; містить значний обсяг якісних показників; може бути конфіденційною та становити комерційну таємницю підприємства.

Особливості стратегічної інформації обумолюють і певні ознаки її якості: насиченість, надійність, достовірність, упорядкування, «прозорість».

Для формування ефективної системи стратегічної інформації на підприємстві важливим є питання її класифікації. Адже класифікація стратегічної інформації надає можливість упорядкування та відбору інформації для розробки та реалізації стратегії підприємства. Враховуючи особливості процесу формування та реалізації стратегії, сформовано систему стратегічної інформації підприємства. Правилом побудови системи стратегічної інформації є постулат «своєчасно видавати точну та надійну інформацію».

Бізнес-інформація. Інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилась в багато разів. Однак цей ріст не завжди супроводжувався відповідним поліпшенням якості інформації.

Існує безліч видів і джерел бізнес-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного чи вторинного. Відповідне, зв’язане з цим розходження полягає в тому, чи є ця інформація загальнодоступної чи доступ до неї обмежений.

Задача бізнес-інформації, як буде показано нижче, полягає в наданні менеджерам деякої основи знань як про внутрішнє середовище фірми, зв’язаної з її роботою, так і про зовнішній, у якій функціонує фірма. Основна мета збору інформації полягає в тому щоб на її основі як можна точніше, з мінімальним рівнем невизначеності, формувати знання і приймати рішення. Відповідно при одержанні бізнес-інформації акцент може призвести до скорочення числа альтернатив (а отже, і потенціалу інформації) за рахунок виключення з розгляду всієї інформації, що не відповідає вимозі «строгої релевантності».

Інтегровані інформаційні системи. Створення комплексних інтегрованих інформаційних систем (КІС) керування підприємствами є трудомістким завданням. Комплексна інтегрована інформаційна система великого промислового підприємства призначена для керування всіма видами ресурсів: персоналом, фінансами, матеріальними запасами, устаткуванням, енергоносіями. КІС також призначена для автоматизації функцій бухгалтерського обліку й звітності, керування маркетингом, керування проектами, аналізу й підтримки прийняття рішень, керування якістю. Трудомісткість створення подібних систем може становити кілька сотень людино-літ роботи бізнес аналітиків, постановників завдань, прикладних програмістів, системних і мережевих фахівців.


2.6. Умови успішного функціонування менеджерських інформаційних систем.
Стратегічні, тактичні та оперативні комплексно поставлені задачі управління діяльністю організації можна вирішувати лише за допомогою успішно діючої інформаційної системи менеджменту, яка базується на використанні сучасних програмних візуальних оболонок, економіко-математичних методів і моделей, засобів об’єктивно-орієнтованого програмування, сучасних засобів електронної обчислювальної техніки і засобів зв’язку. Інформаційна система менеджменту повинна забезпечувати комплексне вирішення стандартних спеціалізованих задач кожної складової інформаційної підсистеми, проводити економічне прогнозування і аналіз в кожній окремій підгрупі даних підсистем, і, врешті, дозволяти проводити моделювання управлінських рішень, як найвищий критерій адекватності реагування в розглянутій ситуації.

Сучасні інформаційні технології дозволяють створювати єдине інформаційне середовище в організації (фізичну основу якого становлять інтегровані комп’ютерні мережі та системи зв’язку), яке допомагає у динаміці супроводжувати та координувати, як внутрішню, так і зовнішню діяльність. Зокрема, такий підхід включає технічну, організаційну та методологічну інтеграцію таких базових напрямків управлінської діяльності, як виробничу, організаційну, маркетингову, фінансову, бухгалтерську, кадрову та проектно-конструкторську. Інформаційні ресурси розміщуються в розподілених базах даних, які працюють в полі єдиних протоколів та правил під керівництвом адміністратора даної мережі.

На практиці інформаційні системи менеджменту створюються у процесі формування інтегрованих автоматизованих систем управління економічними об’єктами. Такі комплекси охоплюють всі рівні управління об’єкту від загального керівництва до управління.


РОЗДІЛ 3: ТИПОЛОГІЯ ІС В МЕНЕДЖМЕНТІ ОРГАНІЗАЦІЙ
ЗМІСТ

3.1. Перехід від традиційних до інтегрованих автоматизованих інформаційних систем в бізнесі

3.2. Основні структурні частини функціонування автоматизованих інформаційних систем в менеджменті організацій: управління маркетинговою діяльністю, управління людськими ресурсами, управління фінансами, управління виробничими процесами, здійснення бухгалтерського обліку.

3.3. Підтримка бізнес-процесів спеціалізованими інформаційними системами

3.4. Маркетингові інформаційні системи. Інтерактивний маркетинг

3.5. Операційні (виробничі) інформаційні системи та інформаційні системи управління персоналом

3.6. Фінансові та бухгалтерські інформаційні системи
3.1. Перехід від традиційних до інтегрованих автоматизованих інформаційних систем в бізнесі

Інформаційні системи забезпечують підготовку, уведення, збереження, обробку, контроль і передачу даних. Вони відрізняються ієрархічною структурою. Ступінь їхньої автоматизації звичайно відносно висока. Інформаційні системи бувають реалізована як мережа взаємозалежних обчислювальних машин різної величини й абонентських пунктів (терміналів). Їхньої підсистеми виконують функції на різних рівнях керування, як правило, використовуючи загальний банк даних. Інформацію усе більш високого рівня одержують стиском даних з детальної бази більш низьких рівнів. Детальні дані передаються на більш високий рівень только у випадку значних відхилень від необхідного чи очікуваного стану.

Інтеграція інформаційних процесів означає,що будь-яка інформація підготовляється і записується в базу даних тільки один раз, причому вона може використовуватися для різних цілей. Інформаційні процеси взаємопов'язані і взаємодіють за посередництвом єдиної бази даних. Впровадження інформаційних систем дозволяє менеджеру отримувати оперативний доступ до довільної нагромадженої інформації з тим, щоб в подальшому ефективно її використовувати для вирішення поставлених задач (в сферах аналізу маркетингу, фінансів, тощо),сприяє налагодженню відносин з іншими менеджерами,обмінюватися інформацією та досвідом заради досягнення поставлених цілей. Інтеграція інформаційних систем (з 80-их років). Цьому етапу притаманні наступні риси:


  • пройдені технічні труднощі в галузі комп’ютерних технологій (зроблено великі прориви в розробці процесорів, оперативної пам’яті, розроблено нові надзвичайно ємні носії інформації) та комунікаційних засобів (розроблено коаксіальні та швидкісні волоконно-оптичні лінії та засоби супутникового зв’язку);

  • впроваджуються потужні комп’ютерні мережі, які об’єднуються з інформаційними системами комунікацій: телефоном, телетайпом, радіо, телебаченням і т.д.

  • з появою персонального комп’ютера акцент автоматизації переноситься на створення децентралізованих систем, в яких всі персональні комп’ютери, ЕОМ великої потужності, різнорідне технічне забезпечення та обладнання об’єднуються в локальну мережу

  • реалізується вимога максимального наближення користувача до інформації, яка вимагає створення в користувача враження, що потрібна інформація знаходиться на його комп’ютері, хоча реально вона може знаходитись в окремих вузлах локальної обчислювальної мережі;

  • висувається концепція «управління інформаційними ресурсами», в якій інформація розглядається, як ще один важливий ресурс такого ж порядку, як фінанси, матеріали, обладнання і персонал;

  • формується новий еталон працівників, які вже природно ставляться до застосування нових інформаційних технологій;

  • проводяться спроби на єдиній технічній, організаційній, методологічній основі провести інтеграцію автоматизованих інформаційних систем;

  • зростає статус інформаційних служб, які на цей час стають службами управління інформаційними ресурсами організації на чолі з віце-президентом по інформації.

Перехід до інтегрованих автоматизованих інформаційних систем дозволив менеджерам діяти ,як одне єдине ціле, допомагати одне одному,набиратися досвіду та висувати свої ідеї щодо вирішення тієї чи іншої проблеми.

Автоматизація інформаційних систем прийняла на себе важливу місію нововведень у менеджерську діяльність.До таких нововведень можна віднести: діяльність підприємств, спрямована на досягнення цілей, співпраця між ними, допомога та підтримка у бізнесі; зведення інформації у одне єдине ціле та дозвіл спільного користування.Це сприяє вдосконаленню роботи будь- якого менеджера та пришвидшує виконання поставлених перед ним завдань. Інформація виступає як головний рушій для успішного функціонування підприємства.Тому її потрібно завжди оновлювати,поповнювати та збагачувати новими ідеями.А це безпосередньо відбувається завдяки її автоматизації,що полегшує роботу.

До основних напрямків автоматизації інформаційно-управлінської діяльності в організаційних структурах відносять:

1) автоматизацію обробки документів шляхом впровадження систем для обробки тексту, автоматизацію обміну інформацією через різноманітні види комунікацій (які включають АТС підприємства, відеотермінальні системи, локальну комп’ютерну мережу, телекопіювальні апарати, відеоінформаційні системи);

2) автоматизацію діяльності менеджерів на базі комп’ютерних систем комплексних інформаційних систем, які надають допомогу в прийнятті рішень, та електронних секретарів, що дозволяє підвищити рівень організації праці менеджерів на якісно вищий щабель.

Таким чином, у вісімдесяті роки відбувся перехід від окремих управлінських інформаційних систем до створення єдиної внутрішньої системи збору, обробки, збереження і представлення інформації. Пройшла переорієнтація всієї діяльності в сфері обробки інформації на забезпечення її кінцевої мети: задоволення потреб в інформації керівництва на всіх рівнях управління. В зв’язку з цим головна увага почала приділятися точному формулюванню питань, що виникають в сфері оперативного управління, і отриманні інформації в найкоротші терміни для прийняття необхідних рішень. В залежності від характеру і змісту потрібної інформації визначаються відповідні технічні засоби і методи обробки інформації.




3.2. Основні структурні частини функціонування автоматизованих інформаційних систем в менеджменті організацій: управління маркетинговою діяльністю, управління людськими ресурсами, управління фінансами, управління виробничими процесами, здійснення бухгалтерського обліку

Основними функціями управління маркетинговою діяльністю на підприємстві є її організація, планування та контроль за виконанням. Гармонійне поєднання і взаємодія цих допоміжних підсистем значною мірою зумовлюють ринковий успіх підприємства. На першому етапі формулюється місія підприємства – основна ціль, чітко виражена причина існування підприємства.

Найпоширенішими серед завдань маркетингу є збільшення частки ринку, отримання максимальних прибутків, здійснення інноваційної діяльності тощо. Організація маркетингу–це структурна побудова для управління маркетинговими функціями. Вона встановлює підпорядкованість і відповідальність за виконання поставлених цілей і завдань. Функціональна організація служби маркетингу передбачає розподіл обов'язків між структурними підрозділами за окремими функціями маркетингової діяльності . Оскільки при здійсненні планів маркетингу виникає безліч непередбачуваних ситуацій, відділ маркетингу повинен вести постійний контроль за ходом їх виконання. Система маркетингового контролю необхідна для того, щоб бути впевненими в ефективності діяльності підприємства.

Управління людськими ресурсами-це діяльність,спрямована на формування людських ресурсів, на правильний їх розподіл та га їх взаємодію. Людські ресурси у будь-якій з організацій є одним з найбільших капіталовкладень. До функцій управління людськими ресурсами належать:



  • забезпечення рівних можливостей для всіх працівників.

  • проведення аналізу робочих місць

  • аналіз можливостей персоналу

  • особистий підхід до кожного з працівників

  • набір персоналу

  • розробка і здійснення плану

  • орієнтація та навчання персоналу

  • розробка систем оплати працівників

  • розробка систем комунікації.

Таким чином,основною функцією відділу управління людськими ресурсами є забезпечення підтримки лінійним менеджерам у всіх справах, пов’язаних з людськими ресурсами. На галузь управління людськими ресурсами невідмінно вплинула комп’ютеризація, адже комп’ютери зараз використовуються не лише для ведення бухгалтерії, а й для створення бази даних про працівників,у навчанні, плануванні, контролі оплати праці тощо.

На даний час фінансовий менеджмент, управління фінансами набуває все більшої популярності.Це пов’язано з тим,що поступово приходить розуміння: фінансове управління не відокремлене управління процесами в організації, а в цілому управління організацією здійснюється за допомогою фінансів. Практично всі бізнес-процеси не проходять без фінансової перевірки,тому цей відділ є важливою структурною частиною загального управління інформаційною системою організації.

Управління виробничими процесами в першу чергу маємо на увазі вміння оцінювати виробничі операції за критерієм ефективності. Виробничий процес - це перетворення вхідних продуктів у вихідний продукт (інформації як продукту, який обробляється,це також стосується).

Ведення бухгалтерського обліку повинно функціонувати в будь-якому підприємстві, а це не можливо робити без комп’ютерної техніки та програмного забезпечення. У бухгалтерській діяльності – це особливо важливо,це обумовлює використання пакетів програм, що підвищує оперативність обробки даних. Ефективність роботи бухгалтера суттєво підвищується завдяки засобам інформатизації та автоматизації документообігу, які дозволяють оперативно накопичувати відповідні бази даних про наслідки господарської діяльності та використовувати їх для формування,редагування і друку вихідних документів, звітів тощо.

Можна зробити висновки, що впровадження інформаційної системи дозволяє переходити на нові методи управління, на якісно новий рівень менеджменту і ведення бухгалтерського обліку та є стратегічно важливим для будь-якого підприємства.
3.3. Підтримка бізнес-процесів спеціалізованими інформаційними системами

Почнемо з того, що бізнес-процес – це будь-яка діяльність або група діяльностей, що має вхідний продукт, додає вартість до нього , та забезпечує вихідний продукт для внутрішнього або зовнішнього споживача. Часто вхідним продуктом виступає сама інформація, яка обробляється, редагується і вже потім доступним вихідним продуктом,готовим до сприйняття споживачем. Бізнес-процес починається з попиту споживача, вивчення його потреб і закінчується задоволенням цих потреб та отриманням прибутку. З 90рр.ХХ ст. почав діяти такий термін як «реінжиніринг» бізнес-процесів,що в основі має управління процесами. Пояснення цього терміну може пояснюватись як переосмислення і радикальна зміна проектів бізнес-процесів. Процеси, на відміну від функціональної структури, мають чіткі і зрозумілі оцінюючі характеристики, такі як вартість, тривалість, якість.

Комплексна інформатизація бізнес-процесів, насамперед, спрямована на організацію і планування основної діяльності щодо надання послуг, тому в них закладені управлінські технології, які вже є стандартними в міжнародній практиці і складають підсистеми. Таким чином, бізнес –процес- це потік роботи, що переходить від однієї людини до іншої , а для великих процесів, очевидно, від одного відділу до іншого. У світі сучасного бізнесу розуміння того, що зміни є неминучими,що вони можуть і повинні бути адаптованими , - є наріжним каменем у проектуванні надійного бізнес-процесу.

Діяльність підприємства являє собою пов’язану множину бізнес-процесів, кінцевою метою яких є випуск і збут продукції.

Бізнес-процес - це набір взаємопов’язаних ділових процедур, в результаті яких виробляється певна група продуктів і послуг. Усі бізнес-процеси існують для виконання завдань підприємства і повинні бути співвіднесені з цілями підприємства.

Реінжиніринг- це використання найостанніших інформаційних технологій для досягнення цілком нових цілей.

Інформаційні технології відіграють свою роль у зміні ділових процесів поряд з іншими важливими факторами, які визначають стратегію бізнесу - адмініструванням, ціновою політикою, технологічними інноваціями та ін. Інформаційні технології дозволяють радикально змінити бізнес-процеси і значно покращити основні показники діяльності компанії, що дозволяє випередити конкурентів.

Серед інструментарію і технологій, які дозволяють підприємству докорінно змінити свою діяльність, можна виділити:

1. Перехід від локальних до глобальних мереж.

Забезпечення взаємодії між користувачами та обчислювальними ресурсами є дуже важливим для включення головних дійових осіб у цикл єдиного бізнес-процесу. Колегам по роботі немає необхідності знаходитись в одному місці, вони можуть бути розкидані по всьому світу. Дуже важливою є присутність у цій команді виробників, клієнтів тощо. Маючи засоби передачі інформації, такий віртуальний колектив буде спільно працювати на благо всіх учасників.

2. Бази даних і архітектура клієнт/сервер.

3. Доступ до інформації.

Організації, які перебудовують свої бізнес-процеси, ліквідують або скорочують функції проміжних рівнів управління. Настає час, коли рішення приймаються на робочих місцях. Кінцевий користувач, одержавши доступ до необхідної інформації, тепер сам у змозі робити те, що до цього виконував кваліфікований персонал інформаційних службовців.

4. Інструменти прискореної розробки програм.

5. Електронна пошта.

Новий стиль роботи підприємства неможливий без уніфікації процедур зв’язку. За допомогою електронної пошти можна надсилати та одержувати повідомлення і документи, не перериваючи дії користувачів.

6. Автоматизація діловодства.

Сутність реорганізації діяльності на підприємстві полягає в тому, щоб змінити виробничі процеси, а не просто автоматизувати їх, що, в основному, робиться сьогодні. Такі технології, як автоматизація діловодства, управління документообігом і візуалізацією документів, які значно підвищують ефективність мережевої обробки інформації, спрощуючи зберігання і розповсюдження цифрової, відео- і аудіо інформації, а також документів, креслень, фотографій.

7. Програмне забезпечення групової роботи.

Для кардинальної реорганізації важливі бази знань. Вони включають об’єм даних, який дозволяє відібрати все, що потрібно для специфічних цілей, не пов’язаних з безпосередньою діяльністю. До них можна звертатись у діалоговому режимі, зберігати на компакт-дисках, використовувати для надання платних і безплатних послуг. При раціональній організації бізнесу в інформаційну базу комп’ютера повинні бути введені всі необхідні елементи бази знань.

8. Системи автоматизованого проектування, моделювання, виробництва і планування виробничих ресурсів.

9. Мобільні обчислення.

Засобами мобільних обчислень є портативні комп’ютери або персональні електронні секретарі. Швидкий розвиток засобів зв’язку, модеми, мережні адаптери розміром з телефонну картку дозволяють обмінюватись даними і підтримувати зв’язок з ким, де і коли завгодно. Відкриваються нові можливості для персоналу, який знаходиться на віддалених об’єктах, службовців, які працюють в дома а також керівників у ділових поїздках.
3.4. Маркетингові інформаційні системи. Інтерактивний маркетинг

У XIX столітті більшість фірм були невеликими, і їхні працівники знали своїх клієнтів особисто. Керівники збирали маркетингову інформацію, спілкуючись з людьми, спостерігаючи за ними, ставлячи запитання.

У XX столітті посилилися три тенденції, що зумовили необхідність отримання більш обширної і більш доброякісної маркетингової інформації:

1. Перехід від маркетингу на місцевому рівні до маркетингу в загальнонаціональному масштабі. Фірма постійно розширює територію свого ринку, і її керівники вже не знають усіх клієнтів безпосередньо. Необхідно знайти якісь інші шляхи збирання маркетингової інформації.

2. Перехід від купівельних потреб до купівельного попиту. У міру зростання своїх прибутків покупці стають усе більш розбірливими при виборі товарів. Продавцям дедалі важче передбачувати реакцію покупців на різноманітні характеристики, оформлення та інші властивості товарів, тому вони звертаються до маркетингових досліджень.

3. Перехід від конкуренції в цінах до нецінової конкуренції. Продавці все ширше користуються неціновими знаряддями маркетингу, такими як привласнення товарам марочних назв, індивідуалізація товарів, реклама та стимулювання збуту, тож їм потрібна інформація про те, як реагує ринок на використання цих знарядь.

Якщо підходити до збирання маркетингової інформації як до випадкової, рідкісної події, яка необхідна тільки тоді, коли потрібно отримати дані з конкретного питання, можна зіткнутися з низкою проблем.

Наприклад, може виникнути ситуація, коли:



      • результати попередніх досліджень зберігаються в незручному для використання вигляді;

      • непомітні зміни в навколишньому середовищі та діях конкурентів;

      • проводиться несистематизоване збирання інформації;

      • виникають затримки у разі необхідності проведення нового дослідження;

      • щодо ряду тимчасових періодів немає даних, необхідних для аналізу;

      • маркетингові плани і рішення аналізуються неефективно;

      • дії є лише реакцією, а не прогнозуванням.

Маркетингові дослідження потрібно розглядати як частину постійно діючого інтегрованого інформаційного процесу. Необхідно, щоб фірма розробляла і використовувала систему постійного спостереження за навколишнім середовищем і зберігання даних з тією метою, щоб їх можна було аналізувати в майбутньому. Маркетингову інформаційну систему можна визначити як сукупність процедур і методів, розроблених для створення, аналізу й розповсюдження інформації для випереджуючих маркетингових вирішень на регулярній постійній основі.

Спочатку фірма встановлює цілі компанії, котрі визначають загальні напрями планування маркетингу. На ці цілі впливають чинники навколишнього середовища (конкуренція, уряд, економіка). Плани маркетингу включають контрольовані фактори, визначені в попередніх розділах, включаючи вибір цільового ринку, цільового маркетингу, тип організації маркетингу, маркетингову стратегію (товар або послуга, розподіл, просування і ціна) та управління.

Коли план маркетингу визначено за допомогою інформаційної мережі, яка включає дослідження, постійне спостереження і збирання даних, можна конкретизувати і задовольняти загальні потреби маркетингових служб в інформації. Маркетингове дослідження дає точну інформацію для вирішення дослідницьких проблем. Для нього може знадобитися інформація, що зберігається (внутрішні вторинні дані), або збір зовнішньої вторинної та/або первинної інформації.

Постійне спостереження – це процедура, за допомогою якої регулярно аналізується мінливе навколишнє середовище. Таке спостереження може включати вивчення бюлетенів новин, регулярне отримання інформації від співробітників і споживачів, присутність на галузевих засіданнях і спостереження за діями конкурентів. Зберігання даних– це накопичення всіх видів значущої внутрішньої фірмової інформації (такої, як обсяг продажу, витрати, робота персоналу тощо), а також інформації, зібраної через маркетингові дослідження та постійне спостереження. Ці дані допомагають приймати рішення і зберігаються для подальшого використання.

Залежно від ресурсів фірми і складнощів інформаційних потреб маркетингова інформаційна мережа може бути комп'ютеризованою або ні. Невеликі фірми можуть ефективно використовувати такі системи і без комп'ютерів. Необхідні складові успіху будь-якої системи – це послідовність, ретельність і хороша техніка зберігання.

Плани маркетингу потрібно реалізувати на основі даних, отриманих з інформаційної мережі. Наприклад, у результаті постійного спостереження фірма може дійти висновку, що вартість сировини зросте на 7 % протягом наступного року. Це дасть компанії час вивчити варіанти маркетингу (перехід на замінники, перерозподіл витрат, ухвалення додаткових витрат) і вибрати одну з альтернатив для реалізації. Якщо спостереження не було, то фірма може бути захоплена зненацька і буде змушена прийняти на себе додаткові витрати без якого-небудь вибору. Загалом маркетингова інформаційна система дає безліч переваг:

– організоване збирання інформації;

– уникнення криз;

– координація плану маркетингу, швидкість;

– результати, які подають у кількісному вигляді;

– аналіз витрат і прибутку.

Однак створення маркетингової інформаційної системи може бути непростою справою. Значні первинні витрати часу і людських ресурсів, великі складнощі можуть бути пов'язані зі створенням системи.

Однак створення маркетингової інформаційної системи може бути непростою справою. Значні первинні витрати часу і людських ресурсів, великі складнощі можуть бути пов'язані зі створенням системи.

Намагаючись вирішити цю проблему, багато фірм розробляють сучасні спеціалізовані системи маркетингової інформації (СМІ). Система маркетингової інформації– постійно діюча система взаємозв'язків людей, устаткування та методичних прийомів, призначена для збирання, класифікації, аналізу, оцінки й розповсюдження актуальної, своєчасної і точної інформації для використання її розпорядниками сфери маркетингу з метою вдосконалення планування, втілення в життя і контролю за виконанням маркетингових заходів. У лівому прямокутнику перелічені складові маркетингового середовища, за якими повинне вестися постійне спостереження. Інформація збирається й аналізується за допомогою чотирьох допоміжних систем, які у своїй сукупності й складають систему маркетингової інформації: системи внутрішньої звітності, системи збирання зовнішньої поточної маркетингової інформації, системи маркетингових досліджень та системи аналізу маркетингової інформації. Потік інформації допомагає в проведенні аналізу, планування, втіленні в життя і контролю за виконанням маркетингових заходів. Зворотний потік у бік ринку складається з прийнятих рішень та інших комунікацій.

Система збирання зовнішньої поточної маркетингової інформації забезпечує керівників інформацією про останні події. Це набір джерел і методичних прийомів, за допомогою яких керівники отримують повсякденну інформацію про події, що відбуваються в комерційному середовищі.

Керівники збирають зовнішню поточну маркетингову інформацію читаючи книги, газети і спеціалізовані видання, розмовляючи з клієнтами, постачальниками, дистриб'юторами та іншими особами, котрі не є штатними працівниками фірми, а також обмінюючись відомостями з іншими керівниками і співробітниками самої фірми. Добре організовані фірми вживають додаткових заходів, щоб підвищити якість і збільшити кількість збираної зовнішньої поточної інформації.

По-перше, вони навчають і заохочують своїх продавців фіксувати події, що відбуваються, й повідомляти про них. Адже торговельні агенти – це «очі і вуха» фірми. Вони перебувають у винятково вигідному становищі для збирання відомостей, яких не отримаєш ніякими іншими методами.

По-друге, фірма заохочує дистриб'юторів, роздрібних торговців та інших своїх союзників, прагнучих передавати їй важливі відомості. У деяких фірмах призначають фахівців, які відповідають за збирання зовнішньої поточної маркетингової інформації. Зокрема, фірми висилають на місця так званих «уявних» покупців, які стежать за персоналом роздробу. Про конкурентів можна багато що дізнатися:

а) купуючи їхні товари;

б) відвідуючи «дні відкритих дверей» і спеціалізовані виставки;

в) читаючи опубліковані ними звіти і відвідуючи збори акціонерів;

г) розмовляючи з колишніми і нинішніми службовцями конкуруючих організацій, їх дилерами, дистриб'юторами, постачальниками й агентами із фрахтових операцій;

д) збираючи їхню рекламу;

е) читаючи газети і документи професійних асоціацій. По-третє, фірма купує відомості у сторонніх постачальників зовнішньої поточної інформації. Для отримання добірок реклами конкурентів, відомостей про їхні витрати на рекламу і набори використовуваних ними засобів реклами вдаються до платних послуг бюро вирізок.

По-четверте, низка фірм має спеціальні відділи зі збирання й розповсюдження поточної маркетингової інформації. Такі служби дають змогу різко підвищити якість інформації, що надходить до керівників з маркетингу.

Деякі ситуації керівникам з маркетингу потрібно вивчати детально. Часто керівники не можуть чекати надходження інформації частинами. Окремі ситуації потребують проведення формального дослідження. А оскільки у керівника немає, як правило, ні часу, ні вміння для отримання такої інформації власними силами, проведення формального маркетингового дослідження потрібно замовляти.

Фірма може замовити проведення маркетингових досліджень кількома способами. Невелика фірма може звернутися з проханням спланувати й провести таке дослідження до студентів або викладачів місцевого навчального закладу, а може й найняти для цього спеціалізовану організацію. Багато великих компаній (більше 73 %) мають власні відділи маркетингових досліджень. У такому відділі може бути від одного до декількох десятків співробітників. Керівник службою маркетингових досліджень зазвичай підпорядковується віце-президентові з маркетингу й виконує функції керівника досліджень, адміністратора, консультанта і захисника інтересів фірми. Серед співробітників відділу– розроблювачі планів досліджень, статистики, соціологи, психологи, фахівці з моделювання.

Підприємство діє в таких умовах, які постійно змінюються, що зумовлено різнобічністю відносин, котрі складаються всередині нього, а також з іншими економічними суб'єктами. Сукупність цих відносин і становить поняття середовища маркетингу. Воно багато в чому визначає характер діяльності фірми і повинно в обов'язковому порядку детально розглядатися в процесі проведення маркетингових досліджень. Для того, щоб визначити маркетингову стратегію і втілити її в життя, керівництво мусить мати ґрунтовні уявлення про:



    • внутрішнє середовище підприємства, його потенціал та тенденції розвитку;

    • зовнішнє середовище, його особливості та місці, що займає в ньому це підприємство.

Внутрішнє середовище аналізується за такими напрямками:

– кадри (їхній потенціал, кваліфікація; підбір, навчання і просування; оцінка результатів праці й стимулювання; збереження і підтримання відносин між працівниками тощо);

– організація управління (комунікаційні процеси; організаційні структури; норми, правила, процедури; розподіл прав та відповідальності; ієрархія підпорядкування);

– фінанси (підтримання ліквідності, забезпечення прибутковості, створення інвестиційних можливостей);

– маркетинг (стратегія продукту; цінова стратегія; збутова стратегія; комунікаційна стратегія).

Мета дослідження внутрішнього середовища– з'ясування сильних і слабких сторін підприємства. Розкриті сильні сторони слугують базою, на котру підприємство спирається в конкурентній боротьбі і яку воно має розширювати й зміцнювати. Об'єктом найпильнішої уваги повинні стати слабкі сторони. Необхідно намагатися позбавитися більшості з них.

Як зазначалося вище, макрооточення (макросередовище) формує загальні умови середовища, в якому знаходиться підприємство. У більшості випадків макросередовище не має специфічного характеру відносно окремо взятої фірми. Проте кожна з них відчуває на собі її вплив і не може управляти нею.

Вивчення демографічних чинників макросередовища займає важливе місце під час аналізу ринкових можливостей підприємств. Маркетинг повинен розглядати питання, що стосуються чисельності населення, розміщення його по окремих країнах і регіонах, вікової структури з виокремленням працездатного населення, учнів та пенсіонерів.

Економічні чинники є не менш важливими, ніж демографічні. Мало знати, скільки у фірми потенційних клієнтів. Важливо визначити, які товари і послуги вони захочуть придбати. На платоспроможний попит населення впливають багато чинників, серед яких:

– рівень економічного розвитку самої країни;

– розмір заробітної платні;

– інфляція;

– безробіття.

Необхідно враховувати високу залежність попиту від рівня прибутку. Важливо також знати структуру розподілу прибутків між різними групами населення. Нерівномірність такого розподілу – цілком закономірне явище. Тому при виборі для обслуговування певного сегмента ринку фірма повинна виходити з матеріального становища своїх потенційних клієнтів.

Науково-технічний фактор дає змогу своєчасно побачити ті можливості, які наука й техніка відкриває для нових видів товарів і послуг, їхнього збуту та вдосконалення обслуговування клієнтів.

Істотний вплив на діяльність підприємства здійснюють відносини з контактними аудиторіями, які також підлягають аналізу й вивченню.

Дослідження ринку – найпоширеніший напрям у маркетингових дослідженнях. Воно проводиться з метою отримання даних про ринкові умови для визначення діяльності підприємства.

Об'єктами ринкового дослідження є тенденції і процеси розвитку ринку, включаючи аналіз зміни економічних, науково-технічних, демографічних, екологічних, законодавчих та інших чинників. Досліджується структура, географія ринку, місткість, динаміка продажу, бар'єри ринку, стан конкуренції, кон'юнктура, що склалася, можливості та ризики. Основними результатами дослідження ринку є прогнози його розвитку, оцінка кон'юнктурних тенденцій, виявлення ключових чинників успіху. Визначаються найефективніші способи ведення конкурентної політики на ринку й можливості виходу на нові ринки. Здійснюється сегментація ринків, тобто вибір цільових ринків і ринкових ніш.

Першим етапом вивчення конкурентного середовища є оцінювання конкурентного середовища, в якому працює або має наміри діяти фірма, вивчення реальних і потенційних конкурентів. Конкурент– важливий елемент інфраструктури системи маркетингу, що впливає на маркетингову стратегію фірми відносно товару, постачальників, посередників, покупців. Дослідження позицій конкурентів охоплює широкий спектр питань і потребує залучення значного обсягу інформації. Вона може бути отримана з різноманітних джерел: загальноекономічних; галузевих; рекламних проспектів; буклетів; каталогів.

Оцінку конкурентоспроможності фірми потрібно проводити в комплексі, включаючи аналіз її слабких і сильних сторін. Необхідну комплексну оцінку можна отримати, використовуючи спеціальні аналітичні таблиці, в яких містяться дані про фірму та її основних конкурентів. Аналіз матеріалів цих таблиць дає змогу встановити істинне становище фірми на ринку, визначити ключові чинники успіху.

Інформація про конкурентів, згрупована за певними показниками, допомагає фірмі краще з'ясувати стратегію конкурентів, методи їхньої виробничо-збутової, торгової, цінової, рекламної діяльності.

Сегментація ринку стосовно конкурентів дозволяє фірмі чіткіше уявити свої порівняльні переваги, визначити сильні й слабкі сторони. Об'єктивна оцінка становища фірми в конкурентному середовищі має бути проведена по всіх функціях, підрозділах і напрямках діяльності (виробництво, продаж, організація менеджменту, фінанси, маркетинг).

Вивчення товару конкурента дає змогу виявити не тільки його, але й свої слабкі та сильні сторони. Деякі фірми використовують споживацькі панелі для оцінювання власних товарів і товарів конкурентів, проводять опитування дистриб'юторів, фахівців, покупців. «Форд», наприклад, купує вироби конкурентів і розбирає їх (прийом конструювання навпаки). Відомо, що багато фірм у своїх дизайнерських розробках ураховують товари конкурентів.

Конкурентоспроможність фірми або товару – поняття відносне, особливо в динаміці. Вона залежить від конкретних умов, що складаються на тому або іншому ринку (стан ринку, його доступність, вид товару, умови продажу і платежу).

Разом з тим, конкурентоспроможність – поняття комплексне, що передбачає декілька рівнів конкурентної переваги. Щоб забезпечити гідне (лідируюче) становище фірми на ринку, важливим стратегічним завданням стає випередження конкурентів у розробленні та освоєнні нових товарів, нової технології, нового дизайну, нового рівня витрат виробництва, нових цін, нововведень у системі розподілу і збуту. Тим самим досягається відразу декілька параметрів конкурентної переваги.

Наприклад: в Україні ринок Інтернету вступає в нову фазу розвитку й перетворюється на важливе джерело ділової, пізнавальної та розважальної інформації. Чисельність користувачів Інтернет, що постійно зростає, викликає не менш швидке зростання і розвиток тих сегментів ринку інформаційних технологій, які прямо або побічно з ним пов'язані.

Усі провайдери мережі Інтернет (90 %) – географічно розташовані в найбільших містах України, найрозвиненіших з економічної точки зору: Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Одеса, Харків, Львів. У середньому один провайдер надає послуги 730 користувачам.

Найпоширенішим способом доступу до Інтернет в Україні є підключення по комутованій телефонній лінії, хоча майже всі провайдери також пропонують постійне підключення по некомутованому з'єднанню.

На вибір компанії-провайдера приватними й корпоративними користувачами впливають однакові чинники: вартість послуг (58,7 % – 46,5 %); якість зв'язку (57,5 % – 41 %); швидкість передавання даних (32,6 % – 19,3 %); швидкість доступу (21,5 % – 15%).

Привертає увагу і той факт, що більшість користувачів Інтернету добре поінформована про те, що за допомогою Інтернету можна здійснювати покупки та проводити ділові операції. А половина опитаних готова скористатися такими послугами, як тільки вони стануть доступними, незважаючи на відсутність в Україні розвиненої системи безготівкових платежів за допомогою пластикових карток, які є основним способом розрахунків у західних користувачів Інтернету. Це говорить на користь розроблення альтернативних схем розрахунків через Інтернет, інакше очікування повсюдного розповсюдження пластикових грошей може відсунути появу електронної комерції в Україні на роки. Так, 93,4 % користувачів Інтернету вважають, що сучасна українська компанія повинна мати власний сайт.

Головною цільовою установкою дослідження товарів є визначення відповідності техніко-економічних показників і якості товарів, які є в обігу на ринках, запитам і вимогам покупців, а також аналіз їхньої конкурентоспроможності. Дослідження товару дають змогу отримати відомості щодо того, що саме хоче мати споживач, які споживацькі параметри виробу (дизайн, надійність, ціну, ергономіку, сервіс, функціональність) він цінує понад усе. Разом з цим можна отримати дані для формування найвдаліших аргументів рекламної кампанії, вибору відповідних торговельних посередників.

Об'єкти дослідження – споживацькі властивості товарів- аналогів і товарів-конкурентів, реакція споживачів на нові товари, товарний асортимент, упаковка, рівень сервісу, відповідність продукції законодавчим нормам і правилам, перспективні вимоги споживачів. Результати дослідження дають можливість підприємству розробити власний асортимент товарів відповідно до вимог покупців, підвищити їхню конкурентоспроможність, визначити напрямки діяльності залежно від різних стадій «життєвого циклу» виробів, знайти ідею й розробити нові товари, модифікувати вироби, що випускаються, удосконалити маркування, виробити фірмовий стиль, визначити способи патентного захисту.

Товарна політика передбачає визначений курс дій товаровиробника чи наявність у нього заздалегідь обдуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити наступництво рішень і заходів щодо:

– формування асортименту та його управління;

– підтримки конкурентоспроможності товарів на необхідному рівні;

– знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів);

– розробки і здійснення стратегії упакування, маркування, обслуговування товарів.

Відсутність товарної політики призводить до нестійкості структури асортименту через вплив випадкових або швидкоплинних поточних чинників, втрати контролю над конкурентоспроможністю. Поточні рішення, що їх приймає керівник у таких випадках, нерідко ґрунтуються винятково на інтуїції, а не на тверезому розрахунку, що враховує довготривалі інтереси.

Добре продумана товарна політика не тільки дає можливість оптимізувати процес оновлення товарного асортименту, а й служить для керівництва підприємства свого роду показником загальної спрямованості дій, спроможних скоригувати поточні ситуації. Відсутність генерального курсу, без якого немає і довгострокової товарної політики, може призвести до неправильних рішень, нераціонального використання сил і засобів, відмови від запуску виробів у виробництво, коли на це вже витрачені величезні кошти.

Товарна політика, хоча й дуже важлива, проте є лише складовою частиною господарської і маркетингової політики підприємства. Через це принцип «товар вибирає покупця» в поєднанні зі створенням для покупців широких можливостей вибору повинен закладатися безпосередньо у виробництві. Система конструювання, моделювання, дизайну, механізм стимулювання повинні орієнтуватися на конкретного потенційного споживача, з розрахунку на якого виробник повинен випускати товари.

В умовах необхідності мобілізації все більших ресурсів для вирішення виробничо-збутових та інших завдань, невизначеність комерційних результатів (особливо під час експорту) потребує ретельного опрацьовування всього комплексу питань, що входять у товарну політику. Необхідне продумане на довготривалу перспективу вирішення таких проблем, як: оптимізація асортименту (номенклатури) вироблюваних виробів з урахуванням їхніх споживацьких характеристик і особливостей технології виробництва; темпи оновлення продукції в цілому та за окремими її видами з урахуванням життєвого циклу; співвідношення нових і «старих» виробів у програмі, нових і освоєних ринків під час збуту; рівень оновлення товарів; вихід на ринок з принципово новими видами продукції; вибір часу виходу на ринок з новими товарами і вилучення з програми існуючих, але які втрачають ринкові позиції товарів, та ін. Ці питання розв'язуються у тісній прив'язці до ринку, його вимог, до поведінки конкурентів.

Оскільки ринковий (кінцевий) успіх є головним критерієм оцінки діяльності вітчизняних підприємств, а їхні ринкові можливості зумовлюються правильно розробленою і послідовно здійснюваною товарною політикою, то саме на основі вивчення ринку та перспектив його розвитку підприємство отримує початкову інформацію для вирішення питань, пов'язаних із формуванням, управлінням асортиментом і його вдосконаленням.

Дослідження покупців. Потреби й бажання людей відрізняються. Мета аналізу споживачів– ідентифікація сегментів або груп населення зі схожими потребами, на які безпосередньо можна націлити маркетингові заходи.

Такий аналіз зосереджується на споживачах як на індивідах і є найважливішим допоміжним інструментом для перетворення теорії процесу здійснення покупки на дієвий засіб.

Існують чотири основні принципи формування правильного уявлення про поведінку споживачів:

- споживач незалежний;

- мотивація й поведінка споживача визначаються за допомогою досліджень;

- поведінка споживачів піддається впливу;

- споживацька поведінка є соціально законною.

Незалежність споживача виявляється в тому, що його поведінка орієнтується на певну мету. Товари і послуги можуть ним прийматися або відкидатися в тій мірі, в якій вони відповідають його запитам. Підприємства досягають успіху, якщо надають споживачеві вибір і реальну вигоду. Розуміння цього й постійне пристосування до поведінки споживача є однією з важливих вимог для виживання підприємства в умовах конкуренції.

Дослідження мотивації і поведінки споживачів здійснюються за допомогою моделювання цих процесів. Важливо відзначити, що поведінка різних споживачів на ринку різна за потребами й цілями закупівель, характером попиту і покупок, дій на ринку, мотивації тощо. Разом з тим поведінка споживачів має і деяку подібність. На ринку їхня поведінка може бути виражена через систему економічних, соціальних і психологічних чинників, які характеризують їхні потреби та способи задоволення.

Незалежність споживачів є складним завданням, але маркетинг може суттєво впливати на мотивацію і поведінку споживачів, якщо пропонований товар або послуга справді є засобом для задоволення потреб покупця.

Водночас свобода споживача ґрунтується на цілому ряді його прав, дотримання яких є найважливішим завданням не тільки суспільства в цілому, але й окремих підприємств. Соціальна законність прав споживачів служить гарантією всебічного задоволення його потреб. Ошуканство, низька якість товарів, відсутність відповіді на законні претензії, образи та інші дії становлять не що інше, як нехтування законних прав, а отже повинні бути караними.

Підприємство не може домогтися ринкового успіху, якщо ігнорує запити споживачів. Не випадково в рамках маркетингу проводяться дослідження стосовно поведінки споживачів. У найширшому розумінні вони визначаються як дії, безпосередньо пов'язані з отриманням, споживанням і розпорядженням товарами й послугами, включаючи процеси прийняття рішень, які передують і слідують за цими діями.

Поведінка кінцевих споживачів знаходиться під постійним впливом чинників соціально-економічного, культурного, психологічного характеру.

До економічних чинників належать: величина і розподіл національного прибутку; грошові доходи населення та їхній розподіл за групами споживачів; обсяг і склад товарної пропозиції; рівень і співвідношення роздрібних цін на товари; ступінь досягнутої забезпеченості населення окремими продуктами споживання; рівень торговельного обслуговування тощо.

Соціальні чинники – це розподільна політика, соціальна структура суспільства, культура споживання, мода, естетичні смаки тощо.

Демографічні чинники включають: чисельність населення та його склад; чисельність і склад сімей; співвідношення між міськими і сільськими жителями; процеси міграції населення тощо. Нарешті, природнокліматичні і національно-історичні чинники – це географічні й природні умови, традиції, звичаї, умови побуту.

Особливе значення для вивчення споживача має група особистісно-психологічних чинників: стиль життя, суспільний статус, переконання й установки.

Стиль життя є певним типом поведінки особи або групи людей, який фіксує стійко відтворювані риси, манери, звички, смаки, схильності. Це одна з найважливіших характеристик способу життя як сталої форми буття людини. Статус відображає інтегрований показник становища соціальної групи та її представників у суспільстві, у системі соціальних зв'язків і відносин. Соціальна значущість оцінюється такими поняттями, як, наприклад, престиж, авторитет.

Переконання – усвідомлена потреба особи, що спонукає її діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Зміст потреб, які виступають у формі переконань, відображає певний світогляд особи. Стосовно ж установки, то вона виражає готовність, схильність суб'єкта, що виникає при сприйнятті ним певного об'єкта чи ситуації й забезпечує стійкий характер діяльності по відношенню до них.

Поглиблене дослідження ринку передбачає необхідність його розгляду як диференційованої структури залежно від груп споживачів і споживацьких властивостей товару, що в широкому розумінні визначає поняття ринкової сегментації.

Ринкова сегментація – це, з одного боку, метод для знаходження частин ринку і визначення об'єктів, на які направлена маркетингова діяльність підприємств, а з другого – це управлінський підхід до процесу прийняття підприємством рішень на ринку, основа для вибору правильного поєднання елементів маркетингу. Сегментація проводиться з метою максимального задоволення запитів споживачів у різноманітних товарах, а також раціоналізації витрат підприємства-виготовлювача на розроблення програми виробництва, випуск і реалізацію товару.

Об'єктами сегментації є передусім споживачі. Виділені особливим чином, ті, які володіють певними загальними ознаками, вони складають сегмент ринку. Під сегментацією мається на увазі розподіл ринку на сегменти, котрі розрізняються своїми параметрами або реакцією на ті чи інші види діяльності на ринку (рекламу, методи збуту).

Сегментація ринку може здійснюватися з використанням різних критеріїв. Для сегментації ринку товарів народного споживання основними критеріями (ознаками) є: географічні, демографічні, соціально-економічні, психографічні.

До географічних ознак належать: величина регіону, щільність і чисельність населення, кліматичні умови, адміністративний розподіл (місто, село), віддаленість від підприємства-виробника.

Демографічні ознаки – вік, стать споживачів, розмір і життєвий цикл сім'ї, кількість дітей – належать до найчастіше вживаних критеріїв сегментації. Це обумовлено доступністю їхніх характеристик, а також наявністю, як правило, між ними й попитом (обсягом продажу) істотного кореляційного зв'язку. Тому, проводячи сегментацію ринку за демографічним критерієм, необхідно перш за все орієнтуватися на спільність специфічних запитів відповідного сегмента до якості, асортименту і ціни.

У цей час за демографічними ознаками виділяють такі групи споживачів, як діти, молодь, особи середнього віку, немолоді, пенсіонери, багатодітні сім'ї. Нерідко демографічні ознаки застосовуються в комбінації один з одним.

Сегментація за соціально-економічним критерієм полягає у виділенні груп споживачів на основі спільності соціальної та професійної приналежності, рівнями освіти й прибутків.

Інтерактивний маркетинг як інструмент формування відносин товаровиробників зі споживачами - одна з головних умов виходу підприємства з кризи та формування ринкових відносин – розвиток системи маркетингу. Нині поведінку економічних суб’єктів формує культура маркетингу, об’єктом якої є система «товаровиробник–споживач» за переважного впливу останнього. Тому актуальною є проблема пошуку потужного інструменту створення стійких стосунків із покупцями, покращення показників продажу, передачі покупцям інформації про підприємство та товари, які воно виготовляє, для ефективнішої та більш дешевшої доставки товарів і послуг кінцевим споживачам.

Метою дослідження є визначення варіантів використання інтерактивного маркетингу, проблем його впровадження та перспектив розвитку. Для досягнення мети поставлені такі завдання: з’ясувати сутність інтерактивного маркетингу, охарактеризувати типи інтерактивних маркетингових каналів; визначити переваги та недоліки електронної торгівлі.

Тривалий період розвитку маркетингу, особливості його використання в різних країнах, галузях та на підприємствах зумовили появу різноманітних його видів. Останнім часом набрав особливого розвитку прямий маркетинг, як елемент комплексу маркетингових комунікацій. Він характеризується індивідуальним характером спілкування товаровиробника і споживача; зручністю процесів вибору і придбання товарів чи послуг; широкими можливостями надання споживачу необхідної інформації; цілеспрямованістю інформаційного впливу; можливістю налагодження постійних ділових стосунків зі споживачами, вимірювання їхньої реакції на відповідні звернення; високою оперативністю створення інформаційних повідомлень та можливістю їх коригування залежно від реакції споживачів.

Найсучаснішими формами прямого маркетингу ми вважаємо телевізійний маркетинг прямого відгуку та інтерактивний маркетинг.

Інтерактивний маркетинг - форма прямого маркетингу, що здійснюється за допомогою інтерактивних комп'ютерних служб, які надають інформаційні послуги у оперативному режимі та використовують канали зв'язку в режимі реального часу з допомогою засобів електронної торгівлі. Для цього застосовуються інтерактивні комп'ютерні системи, які об'єднують у режимі реального часу покупців та продавців. Нині створені два типи інтерактивних маркетингових ка­налів: комерційні інтерактивні служби та Інтернет.

Комерційні інтерактивні служби підприємств за відповідну щомісячну оплату пропонують покупцям інформативні та маркетингові послуги в режимі реального часу. До інформативних належать новини, бібліотечні послуги, відомості навчального, спортивного, довідкового характеру, а також розважально-ігрові матеріали, послуги з продажу товарів, засоби спілкування та електронна пошта. За допомогою цих каналів комерційних служб клієнт може замовити необхідні товари, оплатити їх за допомогою операцій зі своїм банківським рахунком, купити чи продати цінні папери, замовити авіаквитки, стати учасником якогось конкурсу, дізнатися про погоду в будь-якій точці земної кулі, про спортивні новини з різних країн, почитати замовлену книжку або навіть відвідати музей, не виходячи зі свого помешкання. Але основним каналом інтерактивного маркетингу залишається Інтернет. Практично всі комерційні служби підприємств більшість послуг виконують в Інтернеті. Кожний, хто має комп'ютер, модем, необхідне програмне забезпечення, а також звичайний телефон та, зрозуміло, кошти для оплати послуг, може отримати будь-яку інформацію, зосереджену в каналах цієї дивовижної мережі.

До переваг інтерактивного маркетингу слід віднести: широке охоплення ринку, зручність, інформативність, спрощення процесу купівлі, можливість налагоджування тривалих ділових сто­сунків між підприємством і клієнтами, гнучкість. Разом з тим даний вид маркетингу має і певні недоліки: обмеженість доступу покупців до Інтернету, деяку однобічність демографічної та психологічної інформації про покупців, хаотичність та інформаційну перевантаженість мережі, імовірність проникнення хакерів у комп'ютерну мережу з метою отримання секретної інформації про номери кредитних карток та банківських рахунків клієнтів, небезпеку порушення прав людини в процесі створення банків даних про покупців та їхню реальну платоспроможність.

У маркетологів є чотири можливих варіанти залучитися до використання інтерактивного маркетингу:

1. Створення електронного магазину. Для цього можна купити «місце» в будь-якій комерційній оперативно-інформаційній службі або відкрити свій власний Web-вузол, які забезпечують інтерактивний зв'язок товаровиробника зі споживачами. За допомогою Web-вузлів можна сформувати у споживачів позитивний образ підприємства, його товарів і послуг, а також забезпечити альтернативні канали збуту. Такий вузол може включати каталог, поради споживачеві та такі засоби стимулювання збуту, як купони, розпродажі зі знижкою і конкурси покупців. Він повинен постійно оновлюватися, підвищуючи свою привабливість і стимулюючи цікавість відвідувачів. Підприємствам доцільно широко рекламувати свої Web-вузли у пресі, на радіо і телебаченні, а також у рекламі, яка з'являється на інших Web-вузлах.

2. Розміщення реклами в Інтернет у спеціальних розділах, що надаються основними комерційними оперативно-інформаційними службами; у певних групах новин Інтернет, що створюються спеціально для комерційних цілей. Нарешті, підприємство може заплатити за рекламні оголошення, які з'являються на екранах комп'ютерів абонентів, коли вони передивляються інформацію у відповідних оперативно-інформаційних службах чи Web-вузлах. До таких оголошень належать об’яви-заголовки, виникаючі вікна, так званий бігучий рядок (заголовки, переміщуються по екрану) і «шлагбауми» (повноекранні оголошення, через які обов'язково повинні проходити користувачі, перед тим як вони потраплять на наступний екран, який вони б хотіли подивитися).

3. Участь у форумах, групах новин і дошках оголошень. Форуми – це дискусійні клуби, що функціонують у рамках комерційних оперативно-інформаційних служб. Форум може підтримувати бібліотеку, так звану «кімнату для розмов», для обміну повідомленнями у реальному часі та навіть класифікований каталог рекламних оголошень.

Групи новин є Інтернет-версією форумів. На відміну від комерційних форумів, учасниками груп новин є люди, що отримують та відправляють повідомлення, присвячені певній тематиці. Користувачі можуть брати участь у групах новин, не оформлюючи ніякої передплати. В Інтернет існують тисячі груп новин, присвячених практично будь-яким темам – починаючи від способів здорового харчування, ремонту техніки в домашніх умовах і вирощуванню карликових дерев і закінчуючи колекціонуванням антикварних автомобілів і обміном думками з приводу останнього мексиканського телесеріалу.

Електронні дошки оголошень є спеціалізованими оперативно-інформаційними службами, які присвячені певній тематиці чи групі. Їх тематика буває найрізноманітнішою – від способу організації дозвілля і підтримки здоров'я до комп'ютерних ігор і програмного забезпечення. Будь-який товаровиробник може віднайти для себе групу новин, тематика якої відповідає продукції, чи послугам, що він надає, та взяти участь у її роботі.

4. Використання електронної пошти і Web-повідомлення. Виробник товарів може спонукати споживачів та своїх потенційних клієнтів звертатися до нього з питаннями, побажаннями та зауваженнями через електронну пошту. Представники відділу обслуговування клієнтів швидко та вичерпно відповідають на будь-які запитання. Продавець товарів може розіслати покупцям інформаційні бюлетені, каталоги, рекламні буклети, запрошення на презентації й іншу інформацію, що стимулює попит. Web-повідомлення, відоме також під назвою запрограмоване проштовхування (push-технологія), дозволяє створити досить привабливий для споживачів канал, по якому маркетологи можуть розповсюджувати електронну рекламу або інші інформаційні повідомлення.

Незважаючи на новаторський характер інтерактивного маркетингу, йому ще потрібно вибороти довіру у покупців. Більшість спеціалістів з інтерактивного маркетингу ще не вважають мережу здатною приносити прибуток: за даними досліджень, співвідношення тих, хто програли в цій боротьбі, до тих, кому посміхнулася доля, складає два до одного. Тому для ефективного впровадження інтерактивного маркетингу необхідно вирішити кілька проблем:

1) незважаючи на швидкі темпи розвитку, інтерактивний маркетинг обслуговує відносно вузький сегмент ринку. Більш того, Web-користувачі блукають вузлами через цікавість, а не задля купівлі. За даними досліджень, тільки 21% Web-користувачів дійсно регулярно використовують Інтернет для купівлі потрібних товарів чи отримання різних комерційних послуг. Основними електронними покупцями є не приватні споживачі, а промислові підприємства.

2) інтерактивний маркетинг менш придатний для продажу товарів масового попиту, бо користувачі інтерактивних послуг більш забезпечені та технічно підготовлені, ніж середньостатистичні громадяни. Це робить інтерактивний маркетинг ідеальним інструментом для підприємств, які продають комп’ютери, програмне забезпечення, побутову електроніку, фінансові послуги тощо.

3) Інтернет пропонує своїм користувачам мільйони Web-вузлів та неймовірні обсяги інформації. Мандрівка мережею може справити на пересічного покупця дуже негативне враження. Часто через надмірну кількість інформації рекламні електронні оголошення та вузли просто не помічають. Доведено, що споживач зупиняє увагу на Web-вузлі впродовж восьми секунд, однак за такий короткий час маркетологам дуже важко розрекламувати та продати свій товар.

4) Варто звернути особливу увагу на питання, пов'язані з безпекою фінансових угод і передачею конфіденційної інформації. Можливі збитки від шахрайств і зловживань значно знижуються, якщо компанія користується послугами фірм, що професійно займаються питаннями забезпечення безпеки і проведення платежів.

5) У маркетологів з'являється можливість легко та швидко відслідковувати відвідувачів Web-вузлу, тим більше, що багато покупців, що відвідують вузол, із готовність повідомляють про себе найрізноманітнішу інформацію. Все це робить покупців беззахисними перед можливим інформаційним насильством у випадку, якщо продавець вирішить несанкціоновано використовувати особисті відомості для маркетингу своїх товарів чи обміну електронними списками розсилки з іншими продавцями. Головне тут – дотримання прав особи.

Разом з тим, інтерактивний маркетинг обіцяє приємні перспективи. Бо прийде час, коли Інтернет і електронна торгівля повністю замінять журнали та газети як джерело інформації і навіть магазини для здійснення покупок.


3.5. Операційні (виробничі) інформаційні системи та інформаційні системи управління персоналом

Цілі та підцілі створення і функціонування виробничої системи різноманітні й численні. Тому використовують системне формулювання цілей і підцілей для забезпечення побудови дерева цілей, яке дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівня відповідно до ресурсів, а також установити їх пріоритет.

Під час створення виробничої системи, а також у процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:

– відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;

– відповідність виробничих потужностей усіх складових системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію, закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг. Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Властивості виробничих систем зумовлюють їх складність, особливо взаємодія головних її елементів – робітників та технічних засобів праці. Виходячи з конструктивно-технологічних характеристик будь-якого нового багатофункціонального виробу, підприємство як система також має свої властивості та принципи побудови.

Інформаційні системи – це сукупність інформації, апаратно-програмних і технологічних засобів, засобів телекомунікації, баз і банків даних, методів процедур обробки даних, персоналу управління, які реалізують функції збирання, передавання, обробки і накопичування інформації для підготовки і прийняття ефективних управлінських рішень.

Якість управління та прийняття рішень в економіці тісно пов'язана з використанням сучасних засобів комп'ютерної техніки та інформаційних технологій. Основним підходом до їх використання являється створення та застосування інформаційних систем (ІС) у менеджменті. З вищенаведеного чітко видно, яке важливе місце на сьогоднішній день починають займати інформаційні комп’ютерні системи в менеджменті. Починаючи від обладнання робочого місця менеджера, окремого підприємства, завершуючи виходом у всесвітню мережу Інтернет, підтримуванням зовнішніх зв’язків з ринковими та управлінськими явищами та процесами. Сьогодні не можливий якісний менеджмент без комп’ютерних знань, без використання новітнього програмного забезпечення та моря корисної інформації, яку пропонує віртуальний простір для справи менеджменту.

Для цілей кадрового менеджменту доцільно використовувати сучасні програмні продукти. Створення комплексної інформаційної системи для управління персоналом – необхідність сьогодення.

Існує декілька об’єктивних причин впровадження інформаційної системи управління персоналом в організації, а саме:


    • багато видів діяльності з управління персоналом можуть виконуватись більш ефективно, з меншим об’ємом необхідної для обробки документації;

    • маючи систему постійно діючого ведення даних, необхідно зберігати набагато меншу кількість бланків і робити менше записів вручну;

    • пошук інформації, потрібної керівництву для прийняття рішень, може подаватись швидше і простіше. Наприклад, замість того, щоб проводити вручну аналіз текучості кадрів по відділам, стажу роботи в компанії та освітнього рівня, спеціалісти можуть складати подібні звіти швидше за допомогою інформаційної системи, використовуючи її можливості сортування й аналізу інформації;

    • оскільки ефективне управління людськими ресурсами набуває все більше стратегічного значення в багатьох організаціях, інформаційна система дасть ефективність і при стратегічному плануванні, і прогнозуванні майбутньої потреби в людських ресурсах.

Існує безліч сфер використання для інформаційної системи управління людськими ресурсами. Опитування, яке проводилось серед практикуючих спеціалістів по персоналу, показало, що найбільш загальними сферами користування є:

  • нарахування заробітної плати (78 %);

  • надання пільг (70 %);

  • ведення обліку дотримання вимог законодавства (69 %).

Основною сферою використання інформаційної системи є автоматизація процесу нарахування заробітної плати і надання пільг. Замість того, щоб розрахувати і нарахувати заробітну плату вручну, система дозволяє вводити дані за відроблений службовцями час в загальну систему. Потім відповідні підрахунки та інші індивідуальні регулювання відображаються в остаточних розрахунках оплати праці кожного працівника організації.

У результаті розвитку і втілення інформаційних систем в багатьох організаціях ряд функцій, пов’язаних з нарахуванням заробітної плати, переноситься із бухгалтерських відділів у відділи персоналу. Крім основних видів діяльності, з втіленням інформаційних систем можуть змінюватися багато інших видів діяльності з управління персоналом.

В основі інформаційної системи лежить база даних, доступ до якої здійснюється за допомогою програмного забезпечення, яке встановлено на комп’ютерах.

Різноманітні облікові дані та інформація про працівників і кандидатів може переводитись у форми, які потім використовуються комп’ютером, створюючи таким чином базу даних організації.

Вхід у базу даних може здійснюватись з різними цілями, а дані немає необхідності повторювати і копіювати в окремі файли, як, наприклад, у файлах платіжних відомостей заробітної плати чи в файлах по персоналу. Таким чином інформація про базові ставки службовця, його адреси чи кількість утриманців змінюється лише раз.

Менеджер з персоналу може отримувати доступ до сучасної бази даних для складання бюджету компенсацій і виплат; працівник, що займається розподілом пільг, може входити в базу даних для отримання відповідних деталей про пільги; а координатор питань заробітної плати може користуватись цією базою даних для створення чеків на оплату праці службовців.

Засоби контролю повинні бути вбудовані в систему, щоб заборонити вільний доступ до даних. Наприклад, інформація про заяви на відшкодування по страхуванню здоров’я може вказувати на працівників, які пройшли консультацію у психіатра чи лікувались від алкоголізму.

Зазвичай вживається система обмеження доступу до різних рівнів інформації, що бажано формально закріпити наказом по організації.


3.6. Фінансові та бухгалтерські інформаційні системи

Даний час – це період, що характеризується небувалим ростом об'єму інформаційних потоків. Найбільше зростання об'єму інформації спостерігається у фінансовій і банківській сфері. Інформація є вирішальним чинником, що визначає розвиток технології та ресурсів у цілому. Ринкові відносини пред'являють підвищені вимоги до своєчасності, вірогідності, повноті інформації, без якої немислима ефективна фінансова діяльність.

В Україні формування ринкової економіки об'єктивно привело до необхідності істотної зміни інформаційних відношень у суспільстві. Незважаючи на значне розширення, останнім часом ринки інформаційних послуг і продуктів, інформаційне забезпечення органів державного керування, де господарюють суб'єкти і громадяни залишаються на низькому рівні. Можливість доступу до інформації, як правило, обмежується її відомчою належністю та зумовлена найчастіше посадовим станом і соціальним статусом споживача. Не розв'язана проблема доступу до територіально віддалених інформаційних ресурсів.

Інформаційно-телекомунікаційні системи функціонують, в основному, в інтересах державних органів влади. Такий стан справ призводить до дублювання робіт, надмірності в зборі первинної інформації, подорожчанню розробок і експлуатації систем. Крім того, відомча роз'єднаність ускладнює обмін інформацією та доступ до неї. Інформаційні послуги, ресурси і програмні продукти поширені по території України вкрай нерівномірно, причому, в основному ними забезпечені крайові центри. Цей розподіл відповідає розподілу основних наукових та інформаційних центрів України і не враховує потреби населення та органів керування. Саме тому вимагає якнайшвидшого вирішення завдання вирівнювання інформаційного потенціалу.

Вітчизняна інформаційна індустрія має розвиватися із зважанням на світові досягнення у сфері інформаційних технологій і засобів телекомунікаційного обміну. Це дозволить Україні вийти на світовий рівень технічного розвитку.

Як показує практика промислово розвитих країн (США, Велика Британія та Японія), розв'язання проблеми інформаційної індустрії, а отже, інформатизації суспільства є глобальною метою розвитку і пов'язується з виходом країни в наступному тисячоріччі на новий рівень цивілізації. В основі такої цілеспрямованої діяльності лежить довгострокова програма створення системи інформаційного забезпечення всіх споживачів інформації в країні, що дає їм можливість використання нових інформаційних технологій на базі широкого застосування інформаційно-обчислювальних ресурсів і автоматизованої системи зв'язку. У нашій країні цю основу складають мережеві технології – сфера, що є досить новою і дуже швидко розвивається. Ведеться широкомасштабне оснащення обчислювальною технікою різних підприємств і організацій. Створюються умови для вільного доступу споживачів до інформації, що зберігається у системах завдяки організації спеціалізованих робочих місць локальних обчислювальних систем.

Основні облікові документи (бухгалтерські книги і журнали) у комп'ютерній системі бухгалтерського обліку являють собою файли даних, прочитати або змінити які без комп'ютера не можливо. Інформаційна система містить у собі наступні елементи:


  1. Апаратні засоби.

До них відносяться: устаткування і пристрої, з яких складається комп'ютер, зокрема центральний процесор, жорсткий диск, пристрій читання CD-ROM, принтери, мережні карти і т.п.

2. Програмні засоби.

а) Системні програми. До цих програм, що виконують загальні функції, звичайно відносять операційні системи, що керують апаратними засобами і розподіляють їхні ресурси для максимально ефективного використання, системи управління базами даних (СУБД), що забезпечують виконання стандартних функцій по обробці даних, і сервісні програми, що виконують у комп'ютері основні операції, наприклад сортування записів. Системні програми звичайно розробляють постачальники апаратних засобів чи фірми, що спеціалізуються в області програмного забезпечення, і модифікують з урахуванням індивідуальних вимог.

б) Прикладні (користувальницькі) програми - це набори машинних команд для обробки даних, що організація--користувач розробляє самостійно чи купує в зовнішнього постачальника.

3. Документація - опис системи і структури керування стосовно до введення, обробці і виводу даних, обробці повідомлень, логічним і іншим командам.

4. Персонал - працівники, що керують системою, проектують її і постачають програмами, експлуатують і контролюють систему обробки даних.

5. Дані - зведення про господарські операції й іншу необхідну інформацію, що вводять, зберігають і обробляють у системі.

6. Процедури контролю - Процедури, що забезпечують відповідну запис операцій, що попереджають чи реєструють помилки.

Спосіб обробки господарських операцій при веденні бухгалтерського обліку впливає на організаційну структуру фірми, а також на процедури і методи внутрішнього контролю. Комп'ютерна технологія характеризується рядом особливостей, які варто враховувати при оцінці умов і процедур контролю. Нижче приведені відмінності комп'ютерної обробки даних від неавтоматизованої.

1   2   3   4   5   6   7   8



  • Операційні системи
  • 2.6. Умови успішного функціонування менеджерських інформаційних систем.
  • РОЗДІЛ 3: ТИПОЛОГІЯ ІС В МЕНЕДЖМЕНТІ ОРГАНІЗАЦІЙ
  • 3.1. Перехід від традиційних до інтегрованих автоматизованих інформаційних систем в бізнесі
  • 3.3. Підтримка бізнес-процесів спеціалізованими інформаційними системами
  • 3.4. Маркетингові інформаційні системи. Інтерактивний маркетинг
  • 3.5. Операційні (виробничі) інформаційні системи та інформаційні системи управління персоналом
  • 3.6. Фінансові та бухгалтерські інформаційні системи