Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) зі спеціальності 073 «Менеджмент»

Конспект лекцій для здобувачів третього освітньо-наукового рівня доктора філософії (PhD) зі спеціальності 073 «Менеджмент»




Сторінка6/8
Дата конвертації19.03.2017
Розмір7.66 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ 7. КОРПОРАТИВНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ
ЗМІСТ

    1. Аналіз сучасних корпоративних інформаційних систем, які пропонуються на ринку програмних послуг. Їх відповідність вимогам бізнесу та інтеграція у міжнародне середовище.

    2. Комплекси управлінських завдань, які дозволяють автоматизувати корпоративні інформаційні системи. Склад та характеристика основних елементів програмного продукту.

    3. Структура інформаційного забезпечення програмного продукту та можливості настроювати за вимогами менеджерів різних рівнів.

    4. Автоматизація основних управлінських функцій: планування, організація, облік, контроль, координація.

    5. Автоматизація операційного управління, управління персоналом, документообігом, фінансами, маркетингом. Забезпечення «прозорості» операцій та захисту інформації в корпоративних інформаційних системах.

    6. Можливість інтеграції корпоративних інформаційних систем із іншими автоматизованими інформаційними системами управління.


7.1. Аналіз сучасних корпоративних інформаційних систем, які пропонуються на ринку програмних послуг. Їх відповідність вимогам бізнесу та інтеграція у міжнародне середовище

Корпоративна інформаційна система (КІС) – управлінська ідеологія, що поєднує бізнес-стратегію підприємства (з будованою для її реалізації структурою) і передові інформаційні технології. Прийнято вважати, що головну увагу при цьому приділяють відпрацьованій структурі керування, що складає функціональну частину підприємства, а автоматизація виконує другорядну, інструментальну роль.

Корпоративна ІС є інформаційно-керуючою системою, що включає бізнес-архітектуру підприємства, його персонал, ІТ-архітектуру та є діючою частиною кіберкорпорації.

«Корпоративність» у терміні КІС означає відповідність системи вимогам великої фірми, що має складну структуру, велику кількість взаємодіючих компонентів з ієрархічністю підпорядкування цілей їх діяльності загальній меті усієї системи. Інформаційні системи окремих підрозділів фірми (фінансових, економічних, маркетингових та ін.) не можуть претендувати на корпоративні. Тільки повнофункціональна система може дійсно бути охарактеризована як КІС.

Корпоративні інформаційні системи є розвитком систем для робочих груп, орієнтованих на масштаб підприємства, які можуть підтримувати територіально рознесені вузли та мережі та має ієрархічну структуру з декількох рівнів.

КІС, окрім забезпечення доступу до інформаційного фонду робочої групи, забезпечує доступ з будь-якого підрозділу до центральної або розподіленої бази даних підприємства (організації). Для таких систем характерна архітектура «клієнт-сервер» зі спеціалізацією серверів.

Характерні ознаки КІС


    • тривалий життєвий цикл;

    • міграція успадкованих систем;

    • різноманітність використовуваного апаратного забезпечення, життєвий цикл якого менший, ніж життєвий цикл створюваної системи;

    • різноманітність використовуваного програмного забезпечення;

    • масштабність та складність розв'язуваних задач;

    • перетинання множини різних предметних сфер;

    • орієнтація на аналітичну обробку даних;

    • територіальна розподіленість;

    • використання корпоративних SQL-серверів БД (Oracle і Informix-OnLine, Informix-DSA, Sybase, CA-Ingress та ін.) та відповідних інструментальних засобів; окрім власних засобів розроблення часто знаходять застосування незалежні багато платформні інструментальні засоби, доповнені інтерфейсами, драйверами та шлюзами для зв'язку з різними СКБД;

    • використання Web-технологій;

    • підвищені вимоги до надійності функціонування та збереження даних.

До КІС ми відносимо сучасні корпоративні програмні системи.

Корпоративні програмні системи забезпечують корпоративну інфраструктуру для створення, спільної роботи над документами та їхньої публікації, що доступна, як правило, усім працівникам організації.

Корпоративні програмні системи забезпечують різні функції, причому практично усі фірми-постачальники програмних продуктів цього класу гарантують адаптацію своїх програм до потреб конкретної організації.

Серед основних функцій корпоративних програмних систем можна зокрема відзначити конвертацію паперових документів в цифрову форму. Такі системи мають величезні переваги перед звичайними архівами завдяки ефективному зберіганню і пошуку інформації. Окрім того, електронною копією документа можуть користуватися одразу декілька співробітників, причому без загрози для подальшого зношення і «старіння» оригіналу.

Природно, попередньо доведеться перетворити інформацію з паперових носіїв в цифровий формат, як правило це TIFF або JPEG. Далі документ можна конвертувати в текстову форму за допомогою OCR-системи, що дозволить зменшити місце, яке займається електронним образом. Щоправда розпізнавання вихідного документу далеко не завжди є необхідним, наприклад, якщо це рукописний документ.

Наступне завдання, яке можна набагато ефективніше вирішувати за допомогою систем електронного документообігу – це реєстрація документів на кожному етапі їх обігу. Наприклад, це реєстрація тих або інших дій і подій, що відбулися з документом, - «Для відповіді замовнику», «До відому», «Для урахування в роботі», «Документ на розгляді» і т. д. При цьому інформацію про те, на якому етапі обробки зараз знаходиться документ, заносить конкретний виконавець, а переглянути ці відомості може будь-який зі співробітників, що має відповідні повноваження.

Чергова проблема, яку можна вирішити – це підтримка спільної роботи і обміну електронними повідомленнями. В практиці дуже часто буває важко «спіймати» потрібну людину на місці, щоб отримати у неї потрібну резолюцію або необхідний підпис. Замість щохвилинних телефонних дзвінків і постійного заглядання до заповітного кабінету на підприємстві організовується внутрішня електронна пошта, і всі можливі запити і узгодження виконуються через e-mail. Природно, кожного співробітника необхідно зобов’язати декілька разів на день перевіряти свою пошту. Нерозривно з ідеєю обміну інформацією в електронній формі пов’язана концепція спільного інформаційного порталу. Такі портали являють собою сервіси зберігання, публікації і обговорення документів в інтранеті, пошуку інформації, засоби призначення зустрічей (як реальних, так і віртуальних).

З останнього десятиріччя ХХ століття у вітчизняних організаціях почали стрімко впроваджуватися різноманітні ІС, основним елементом яких стали персональні комп’ютери. Ефективне і конкурентоспроможне функціонування будь-якої вітчизняної організації (фабрики, заводу, торгівельної організації, науково-навчальних, медичних чи інших установ) сьогодні неможливе без сучасних ІС, які почали витіснятися громіздкі традиційні системи радянської епохи. В даний час на ринку програмних продуктів України пропонується сотні зарубіжних і вітчизняних зразків ІС, від однокористувацьких до мережних територіально розподілених комплексів адаптованих до різноманітних галузей діяльності людини.

Зараз великі інтегровані ІС представлені корпоративними ІС. Корпоративна інформаційна система – це ІС, яка підтримує автоматизацію функцій управління в організації (в корпорації) і надає інформацію для прийняття управлінських рішень. У ній реалізується управлінська ідеологія, яка об'єднує бізнес-стратегію підприємства і прогресивні інформаційні технології.

Сьогодні інформаційна система підприємства стає невід'ємною частиною взаємодії з клієнтом і надаваних йому послуг або визначає рівень кооперації з бізнес-партнерами. При цьому рівень розвитку ІС безпосередньо впливає на фінансові результати компанії. Відповідність ІС сучасним вимогам бізнесу багато в чому визначає відповідність самого підприємства рівню розвитку ринку, що фактично є питанням економічного життя або смерті.

До теперішнього моменту серед концепцій побудови ІС превалювала технологія клієнт-сервер. Заснована на використанні мови структурованих запитів (SQL) для зв'язку клієнтського і серверного ПЗ, ця технологія дозволяє формалізувати структуру оброблюваних даних і відокремити їх від зовнішнього інтерфейсу ІС. Використання лінійки серверних продуктів від провідних виробників, що підтримують кілька комп'ютерних платформ, дозволяє при використанні технології клієнт-сервер (дворівневої моделі ІС) досягти ще й масштабованості розроблюваного ПЗ.

У міру зростання вимог до збільшення продуктивності виконання бізнес-транзакцій та зменшення витрат на супровід ІС (полягають в першу чергу в забезпеченні прозорості реалізованої в ІС бізнес-логіки) виробники ПЗ прийшли до необхідності перенести акценти в реалізації бізнес-процесів з клієнтського місця на сервер обробки даних. Це проявилося в подальшій еволюції серверів БД і мови SQL. Структура БД була доповнена присутністю збережених процедур (stored procedure), здатних реалізовувати частину бізнес-логіки й гарантувати виконання операції в рамках єдиної бізнес-транзакції.

Намагаючись залишитися в рамках старої дворівневої моделі побудови ІС, виробники ПЗ стали нарощувати можливості збережених процедур в мові SQL, що дозволило частково розвантажити клієнтський комп'ютер. Але при цьому була загублена сумісність між серверами БД різних виробників, і не задовольнялися вимоги мережі Інтернет до «полегшення» клієнтського ПЗ. Сама поява концепції тонкого клієнта, пов'язаної з наданням послуг через інтернет-інтранет мережі, зробило актуальним повний перехід на трирівневу модель побудови ПЗ, в якій вже вся бізнес-логіка виконується на окремому виділеному сервері.

Трирівнева модель побудови ІС має на увазі наявність крім сервера БД також виділеного сервера додатків, що інкапсулює в собі основну частину бізнес-логіки системи. У залежності від наданої сервером додатків функціональності виконання бізнес-логіки може бути поділене між сервером додатків і функціонально навантаженим клієнтським ПЗ («товстим» клієнтом), або повністю покладено на сервер додатків в схемі роботи з «тонким» клієнтом, що забезпечує доступ до ресурсів системи (у тому числі бізнес-логіці) за допомогою інтернет-або інтранет-мереж.

Сама трирівнева модель побудови ІС не обмежує підприємство у виборі конкретного рішення для організації роботи сервера додатків. Але за аналогією з серверами БД, які виступають у дворівневої моделі і як логічна концепція, і як окремий програмний продукт, в трирівневої моделі поряд з ідеологією сервера додатків є програмні продукти, що носять таку ж назву. Такі продукти надають стандартні рішення проблем, пов'язаних з обмеженнями дворівневої архітектури, і дозволяють при розробці зосередити зусилля компанії виключно на реалізації бізнес-логіки, використовуючи для вирішення інших питань функціональність, що надається самим сервером додатків.

Основні вимоги до сервера додатків, які випливають з умов ведення сучасного бізнесу:



  1. Скорочення часу розробки ІС . У сучасних умовах типової комерційний інформаційний проект має реалізовуватися максимум за 2-3 місяці. Звідси випливає необхідність повторного використання наявних у компанії напрацювань, а також вимога універсальності і сумісності сервера додатків з використовуваними програмними модулями.

  2. Зменшення витрат на супровід системи та послідовне нарощування її функціональності

  3. Забезпечення єдиного транзакційного контексту при роботі з кількома БД

  4. Побудова відмовостійких програмних комплексів. Мережа Інтернет багато разів збільшила негативний ефект від виходу з ладу комп'ютерних систем. А використання ІВ як інструмент ведення бізнесу тягне за собою реальні фінансові втрати у разі збоїв роботи системи. Застосування механізмів дублювання або кластеризації укупі з централізованим управлінням концепцією відмовостійкості повинні забезпечити проведення бізнес-транзакцій навіть при виході з ладу частини ІС.

  5. Підтримка розвинених засобів захисту інформації. Відкритість ІВ для доступу з глобальних інформаційних мереж збільшує ймовірність атаки на систему в цілому або на її частину. У той же час зростання ролі ІВ у веденні бізнесу багаторазово збільшує ризики фінансових втрат від злочинного втручання в роботу ІС. Використання апробованих криптографічних методів для захисту інформації повинно поєднуватися з розвиненими засобами аутентифікації і системами захисту від модифікації даних.

  6. Масштабність – одна із важливих характеристик, що враховує масштаби діяльності корпорації. Вона повинна функціонувати на масштабній програмно-апаратній платформі (сервери, операційні системи, системи комунікації, СУБД), що потребує значних зусиль спеціалістів з проектування й впровадження

  7. Неоднорідність обчислювального середовища проявляється можливістю одночасної роботи в мережах, до яких входять комп'ютери, що працюють під управлінням різних операційних систем або побудовані на різних обчислювальних платформах. При цьому забезпечується взаємодія всіх використовуваних робочих обчислювальних платформ і операційних систем.

  8. Розподілені обчислення – це один із видів роботи в клієнт-серверній архітектурі, коли вхідні дані чи запити з клієнтських машин розподіляються поміж кількома серверами, що збільшує пропускну здатність для користувача і дає можливість багатозадачної роботи. Це сприяє максимальному використанню обчислювальних ресурсів, зниженню витрат і підвищенню ефективності системи.

  9. Можливість роботи в архітектурі Internet/Intranet – стало невід'ємною складовою частиною вимог до корпоративних ІС. КІС надає користувачеві можливість вирішення таких глобальних задач:

  • зробити прозорим для керівництва корпорацією використання вкладених бізнес-капіталів;

  • надати повну інформацію для економічної доцільності стратегічного планування.



    1. Комплекси управлінських завдань, які дозволяють автоматизувати корпоративні інформаційні системи. Склад та характеристика основних елементів програмного продукту.

Більшість підприємств використовують стандартні апаратні і програмні засоби для автоматизації управління. Проте зростаючий ринок цієї продукції робить актуальним завдання вибору найбільш доцільного варіанту поєднання обчислювальної техніки і програмного забезпечення.

Найбільш складне питання, що вирішується на стадії підготовки автоматизації управління, – це вибір між розроблення нової ІС сторонньою організацією чи вибором ІС з ряду стандартних рішень представлених на ринку. Дослідження цього питання показують, що для дрібних і середніх підприємств розроблення спеціалізованих ІС недоцільне. Наведемо основні причини цьому:



      • практично все необхідне програмне забезпечення для автоматизації основних видів управлінської діяльності вже розроблене провідними зарубіжними і вітчизняними фірмами і удосконалюється рік від року;

      • купівля стандартного програмного забезпечення обійдеться значно дешевшим, ніж оплата праці розробників;

      • якість розробленого програмного забезпечення буде вищою за стандартне, оскільки будь-яке нове програмне забезпечення вимагає дослідної експлуатації, під час якої виявляються приховані помилки програмування.

Для крупних підприємств автоматизацію управління вигідно проводити з використанням інтегрованих систем, які конфігуруються індивідуально для кожного підприємства. Вибір варіанту розвитку і автоматизації визначається багатьма чинниками, такими, як розмір організації або характер діяльності. Проте важливим питанням є й таке: чи піде організація шляхом впровадження централізованої системи на основі сучасних ІС, або віддасть перевагу локалізованій автоматизації шляхом впровадження автономних спеціалізованих ІС.

Значно автоматизувати різноманітні процедури, пов’язані з оформленням документів дозволяють системи управління робочими потоками (work-flow). Ці системи розраховані на забезпечення руху деяких об’єктів за заздалегідь визначеними маршрутами (так звана «жорстка маршрутизація») окрім того в системах work-flow передбачається й довільна маршрутизація, коли маршрут руху документу призначає керівник («розписує» документ до виконання). Ці технології активно використовуються в державних структура управління, в офісах великих фірм, які відрізняються розвиненою ієрархією, мають певні правила і процедури руху документів.

В залежності від задач конкретної організації, можуть використовуватися як вузько спеціалізовані (автоматизація якоїсь однієї функції або обмеженого аспекту управлінської діяльності) так і універсальні корпоративні системи.

На вітчизняному ринку найбільш популярні такі системи автоматизації:



  1. LanDocs. Система LanDocs призначена для автоматизації процесів управління документами, документообігом і діловодством на підприємствах і в організаціях різного профілю і масштабу. Система LanDocs реалізована як адаптивна CASE-модель електронного офісного документообігу і діловодства. Настроювання системи на конкретні умови експлуатації здійснюються модифікацією параметрів CASE-моделей без зміни програмного коду. Поставляється в двох варіантах: як закінчена система (програмне забезпечення, документація, навчання користувачів) чи як відкритий до розвитку варіант (базовий набір CASE-моделей, спеціалізована бібліотека діалогових елементів, CASE-технологія адаптації і підтримки, навчання користувачів, розроблювачів і фахівців групи підтримки).

  2. Staffware. Концепція системи Stаffwаrе передбачає рух документа по визначеним для нього маршрутам. Самі маршрути описуються за допомогою бізнес-функцій. Бізнес-функція складається з кроків, для кожного з яких задаються мета, вихідні дані і порядок дій користувача. Кроки бувають нормальними, автоматичними і подіями. Нормальні кроки визначають організацію взаємодії з користувачем через екранні форми. Автоматичні кроки застосовуються для автоматизації деяких видів діяльності, наприклад виклику потрібного додатка, зміни бази даних. Подія керує ходом виконання (розгалуженням) бізнес-функції. За допомогою механізмів очікування і нагадування забезпечується синхронізація нормальних кроків.

  3. Loturs Notes. Продукт Lotus Notes фірми Lotus Development Corporation являє собою засіб проектування систем підтримки групової роботи і може розглядатися як стандарт у цій області.

Програмний продукт (англ. programming product) – це:

1. Програмний засіб, програмне забезпечення, які призначені для постачання користувачеві (покупцеві, замовникові)[1].

2. Програма, яку може запускати, тестувати, виправляти та змінювати будь-яка людина. Вона може використовуватись в різних операційних системах та з різними наборами даних.

Аби стати загальнодоступним програмним продуктом, програма повинна бути написана в узагальненому стилі. Потім вона має бути протестована, щоб бути впевненим у її надійності. Розвиток програми у програмний продукт потребує створення програмної документації (окрім користувальницької), за допомогою якої кожен міг би використовувати її, розширювати та робити виправлення.

Окрім того, програмний продукт повинен виглядати приємно та викликати позитивні емоції у користувачів.

Програмне забезпечення (ПЗ; англ.software) – сукупність усіх програм, якими забезпечена комп'ютерна система. Розрізняють системне програмне забезпечення (зокрема, операційна система, транслятори, редактори,графічний інтерфейс користувача) таприкладне програмне забезпечення, що використовується для виконання конкретних завдань, наприклад, статистичне програмне забезпечення[1].

Виконання програмного забезпеченнякомп'ютером полягає у маніпулюванніінформацією та керуванні апаратними компонентами комп'ютера.

Розробка програмного забезпечення наприкці 20 ст. - на початку 21 ст. виділилася в окрему важливу галузь економіки – індустрію програмного забезпечення. Процес розробки комп'ютерних програм вимагає висококваліфікованої праці, і розвивається, загалом, повільніше, ніж процес вдосконалення апаратної бази комп'ютерів. Інженерія програмного забезпечення відносно недавно стала окремою професією.

Розробка програмного забезпечення включає в себе багато стадій: проектування, програмування, тестування, впровадження і підтримку. Проектування починається із формулювання вимог до програмного забезпечення і створення специфікацій - документів, у яких описані функції, що їх повинна виконувати програма. На наступному етапів створюється загальний дизайн програми: розбиття її на окремі блоки і визначення взаємодії між ними. На етапі безпосереднього програмування створюється текстовий код програми на одній чи багатьох мовах програмування. Після компіляції коду, програмний продукт обов'язково проходить тестування, у процесі якого визначається відповідність продукту специфікаціям, знаходяться і виправляються помилки.

Перед впровадженням програмний продукт потребує документації – опису можливостей, посібників користувача, системи допомоги. Після впровадження програмного забезпечення, що для програмних продуктів, вимагає маркетингу, системи дистрибуції, реклами тощо, програмне забезпечення потребує підтримки. Необхідність у підтримці виникає внаслідок швидкого розвитку комп'ютерів, що зумовлює необхідність взаємодії програмного продукту з іншими, новішими програмами і новою матеріальною базою. Часто підтримка нових можливостей забезпечується випуском нових версій програмного продукта.

За класами розв’язувальних завдань певних фінансово-господарських чи науково-технічних сфер діяльності та функціональним призначенням програмний продукт можна поділити на дві частини:

Загальносистемний, що забезпечує функціонування та ефективну експлуатацію кмп’ютерної техніки, і призначений для автоматизованого розроблення машинних програм та організації обчислювального процесу;

Спеціальний, що призначений для розв’язування конкретних завдань у різних сферах застосування обчислювальної техніки.

До загальносистемного програмного забезпечення(продукту) належать:



    • операційні системи;

    • системні сервісні програми;

    • системи програмування різних рівнів;

    • тестові та діагностичні програми.

Складовими частинами спеціального програмного продукту є:

    • прикладні пакети програм;

    • забезпечуючи або обслуговуючі програми.

Програмне забезпечення для підприємств ділиться на класи:

  • ERP (Enterprise Resources Planning) – система планування ресурсів підприємства;

  • CRM (Customer Relationship Management) – система управління взаємовідносинами з користувачами;

  • SCM (Supply Chain Management) – система управління логістичним ланцюгом;

  • PLM (Product Lifecycle Management) – система управління життєвим циклом продукту;

  • SRM (Supplier Relationship Management) – система управління взаємовідносинами з постачальниками;

  • BI (Business Intelligence) – інтелектуальні системи підтримки стратегічного менеджменту.



    1. Структура інформаційного забезпечення програмного продукту та можливості настроювати за вимогами менеджерів різних рівнів

Інформаційне забезпечення (ІЗ) – сукупність форм документів, класифікаторів, нормативної бази та реалізованих рішень з обсягу, розміщення та форм існування інформації, застосовуваної в інформаційній системі за її функціонування.

Програми – це тексти, складені з основних конструкцій мови, які відображають інтелектуальну, рутинну, фактографічну чи іншу інформаційну діяльність в умовах автоматизації і застосування комп’ютерів. Тобто всі програмні і зв’язані з ними інформаційні засоби: логічні одиниці інформації (елементи, записи, складні записи, структури даних, структури знань), алгоритмічні мови програмування і спеціалізовані мови спілкування, маніпулювання і обміну інформацією. Спеціальне програмне забезпечення включає окремі програми і програмні комплекси, розроблені для управління конкретним організацією, у вигляді пакетів прикладних програм, які здійснюють певні функції управління у вигляді програмної системи, яка реалізує певний метод розв’язку задач управління.

Зазначимо, що ІС постійно зазнає динамічних змін. Її розвиток здійснюється в багатьох напрямках. Основні із них такі:


      • охоплення автоматизацію нових підсистем і розширення функцій ІС;

      • створення принципово нових алгоритмів (задач) і вдосконалення існуючих;

      • вдосконалення і розширення комплексу технічних засобів;

      • вдосконалення загальносистемного програмного забезпечення.

А це в свою чергу вимагає своєчасного динамічного корегування програмного забезпечення.

Програмне забезпечення - це сукупність програм на носіях даних і програмних документів, які призначені для налагодження, функціонування і перевірки працездатності ІС.

Існують два різновиди програмного забезпечення: системне програмне забезпечення та прикладне (пакети прикладних програм).

До складу системного програмного забезпечення входять:операційні системи та сервісні програми;надбудови над операційними системами, або програмні оболонки;мережеві операційні системи;інструментальні програмні засоби.

Операційні системи доповнюють апаратні засоби комп’ютера, даючи змогу функціональним програмам мати зв’язок із зовнішніми пристроями, а через них – із користувачем комп’ютера (людиною), яка управляє роботою програми і комп’ютера.

Операційна система має в своєму складі набір сервісних програм, які виконують різні операції над файлами або наборами даних, а також операції з розмічання диску, встановлення особливих параметрів зовнішніх пристроїв, тестування оперативної пам’яті тощо.

Прикладне програмне забезпечення, або пакети прикладних програм (ППП), являє собою категорію програмних засобів, призначених для автоматизації функцій управлінських працівників та для розв’язання повсякденних задач користувачів.

Найпоширенішими системами загального призначення є система оброблення текстів (текстові процесори WORD), системи оброблення «електронних таблиць» – (табличні процесори EXCEL), системи управління базами даних – СУБД – VISUAL FoxPro, ACCESS, DELPHI, ORACLE, INFORMIX UNIVERSAL).




    1. Автоматизація основних управлінських функцій: планування, організація, облік, контроль, координація.

Загальними особливостями ІТ підприємств є автоматизація основних управлінських процесів: планування, організація, облік, контроль і координація як напрямків діяльності підприємства.

Планування – це заздалегідь намічений порядок дій, необхідних для досягнення поставленої цілі. Планування - оптимальний розподіл ресурсів для досягнення поставленої мети.

Організація – це свідомий процес, спрямований на об'єднання та впорядковану взаємодію елементів або частин (людей, ідей, речей) у ціле, у результаті чого утворюється життєздатна, продуктивна, стійка система.

Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки i контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів.

Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

Координація означає синхронізацію зусиль усього колективу, інтеграцію їх у єдине ціле, тобто це процес розподілу діяльності в часі, приведення окремих елементів у таке поєднання, яке дало б змогу найбільш ефективно та оперативно досягати поставленої мети. Координація – це головна функція процесу управління, яка забезпечує, по-перше, його єдність та безперервність і, по-друге, взаємозв'язок усіх функцій

Автоматизація управлінської діяльності – це використання таких технічних пристроїв, котрі здатні виконувати деякі інтелектуальні функції управління, тобто тією чи іншою мірою заміняти людський мозок, а не просто полегшувати його роботу.

Автоматизувати планування можна за допомогою складання бізнес-плану за допомогою ПК, стратегічного, оперативного, маркетингового, фінансового, виробничого планів. Інформаційні програми допоможуть опрацювати великий обсяг інформації, порівняти альтернативи і прийняти обґрунтоване рішення, яке і буде кінцевим продуктом планування – планом.

Автоматизація функції організування полегшить процес створення продуктивної системи, допоможе організувати процес діяльності, об’єднавши усі його елементи та складові.

Дані управлінського обліку використовують на всіх рівнях управління підприємством, що потребують інформації. Він є інформаційною основою прийняття управлінських рішень всередині підприємства на оперативному, поточному і перспективному рівнях менеджменту. Управлінський облік, на відміну від фінансового, направленого на ретроспективу, орієнтується в основному на майбутнє. Вибір економічної стратегії і прийняття обґрунтованих рішень щодо її виконання – одне з найважливіших питань, вирішенням якого займаються фахівці з управлінського обліку. Крім, власне, облікових функцій управлінська бухгалтерія займається також складанням кошторисів витрат і доходів, плануванням, контролем, аналізом, прогнозуванням, підготовкою проектів управлінських рішень. Узагальнення інформації здійснюється в різних аспектах: за групами і окремими видами виробів, стадіями технологічного процесу, за ринками збуту, сегментами діяльності, центрами витрат та прибутку і т. д. При цьому, однією з найголовніших цілей управлінської бухгалтерії є персоніфікація відповідальності керівників усіх рівнів управління за одержаний рівень витрат чи за досягнутий рівень доходів. Якщо фінансова звітність доступна всім, то управлінська бухгалтерія – комерційна таємниця.

Управлінський облік дає лише економічні методи обґрунтування та прийняття управлінських рішень. Вони включають у себе попереднє вивчення проблеми, розроблення та вибір варіантів дій, оцінювання відповідності варіанта іншим аспектам діяльності підприємства, узагальнення) результатів аналізу, обґрунтування управлінських рішень.

Автоматизація контролю забезпечить контролерів необхідною інформацією, полегшить процес порівняння фактичних та планових даних і складання висновку про проведену роботу.

Автоматизація функцій управління необхідна для успішного функціонування суб’єктів господарської діяльності в сучасних ринкових умовах.


    1. Автоматизація операційного управління, управління персоналом, документообігом, фінансами, маркетингом. Забезпечення «прозорості» операцій та захисту інформації в корпоративних інформаційних системах

Основною організаційною формою застосування системної обробки економічної інформації на організаційно-економічному об’єкті управління є автоматизована система управління (АСУ) різних рівнів і призначень.

АСУ визначається як система «людина – машина», яка забезпечує ефективно функціонування об’єкта управління, здійснюється з використанням засобів обчислювальної, периферійної і організаційної техніки.

Автоматизація управління фінансами – це система, яка забезпечує автоматично збір і подальшу обробку інформації. Можливості автоматизації управління фінансами, тим не менш, обмежені. Є завдання з управління фінансами, які не може дозволити машини, а тому в питаннях фінансових відносин, їх форм, автоматизація управління фінансами безсила і тут тільки люди зможуть поставити цілі і скоригувати їх. Саме людина здійснює контроль над системою і сприяє її вдосконаленню.

Автоматизація управління фінансами пропонує якісно новий крок у вдосконаленні системи управління фінансами та економікою.

Система автоматиза́ції документоо́бігу (Система електронного документоо́бігу) – організаційно-технічна система, що забезпечує процес створення, управління доступом і поширення електронних документів в комп'ютерних мережах, а також що забезпечує контроль над потоками документів в організації.

Автоматизація процесу управління ефективністю трудових ресурсів підприємства представлена у виді кількох блоків:

1. Інформаційний блок, який представлено у виді вихідної інформації.

2. Аналітичний блок, що складається з аналітичних таблиць.

3. Блок стратегічного управління трудовими ресурсами.

4. Блок планування представлено у виді таблиць, де планування показників проходить у такий послідовності: чисельність працівників підприємства, продуктивність праці одного працівника, фонд заробітної плати.

5. Результативний блок.

Система управління персоналом включає в себе як стандартні функціїкадрового діловодства (прийом на роботу, звільнення, переміщення,призначення відпустки і т.д.) так і аналітичні функції оцінки співробітників.

Маркетингова діяльність реалізується в процесі взаємодії з різними службами підприємства чи фірми (конструкторсько-технологічні та проектні відділи, виробничі підрозділи, відділ збуту, склади тощо), а також із зовнішніми структурами (філії, магазини, торгові агенти тощо).

Для крупних підприємств автоматизацію управління вигідно проводити з використанням інтегрованих систем, які конфігуруються індивідуально для кожного підприємства. Вибір варіанту розвитку і автоматизації визначається багатьма чинниками, такими, як розмір організації або характер діяльності. Проте важливим питанням є й таке: чи піде організація шляхом впровадження централізованої системи на основі сучасних ІС, або віддасть перевагу локалізованій автоматизації шляхом впровадження автономних спеціалізованих ІС.

Комплексна система захисту інформації (КСЗІ) – взаємопов'язана сукупність організаційних та інженерно-технічних заходів, засобів і методів захисту інформації.

Одним з напрямків захисту інформації в комп'ютерних системах є технічний захист інформації (ТЗІ). В свою чергу, питання ТЗІ розбиваються на два великих класи задач:



    • захист інформації від несанкціонованого доступу (НСД) ;

    • захист інформації від витоку технічними каналами.

Під НСД звичайно розуміється доступ до інформації, що порушує встановлену в інформаційній системі політику розмежування доступу. Під технічними каналами розглядаються канали побічних електромагнітних випромінювань і наводок (ПЕМВН), акустичні канали, оптичні канали та інші.

Захист від НСД може здійснюватися в різних складових інформаційної системи:



    • прикладне та системне ПЗ;

    • апаратна частина серверів та робочих станцій;

    • комунікаційне обладнання та канали зв'язку;

    • периметр інформаційної системи.

Для захисту інформації на рівні прикладного та системного ПЗ нами використовуються:

    • системи розмежування доступу до інформації;

    • системи ідентифікації та автентифікації;

    • системи аудиту та моніторингу;

    • системи антивірусного захисту.

Для захисту інформації на рівні апаратного забезпечення використовуються:

  • апаратні ключі;

  • системи сигналізації;

  • засоби блокування пристроїв та інтерфейс вводу-виводу інформації.

В комунікаційних системах використовуються такі засоби мережевого захисту інформації:

    • міжмережеві екрани (англ. Firewall) – для блокування атак з зовнішнього середовища (Cisco PIX Firewall, Symantec Enterprise FirewallTM, Contivity Secure Gateway та Alteon Switched Firewall від компанії Nortel Networks). Вони керують проходженням мережевого трафіку відповідно до правил (англ. policies) захисту. Як правило, міжмережеві екрани встановлюються на вході мережі і розділяють внутрішні (приватні) та зовнішні (загального доступу) мережі;

    • системи виявлення втручаннь (англ. Intrusion Detection System) – для виявлення спроб несанкціонованого доступу як ззовні, так і всередині мережі, захисту від атак типу «відмова в обслуговуванні» (Cisco Secure IDS, Intruder Alert та NetProwler від компанії Symantec). Використовуючи спеціальні механізми, системи виявлення вторгнень здатні попереджувати шкідливі дії, що дозволяє значно знизити час простою внаслідок атаки і витрати на підтримку працездатності мережі;

    • засоби створення віртуальних приватних мереж (англ. Virtual Private Network) – для організації захищених каналів передачі даних через незахищене середовище (Symantec Enterprise VPN, Cisco IOS VPN, Cisco VPN concentrator). Віртуальні приватні мережі забезпечують прозоре для користувача сполучення локальних мереж, зберігаючи при цьому конфіденційність та цілісність інформації шляхом її динамічного шифрування;

    • засоби аналізу захищеності – для аналізу захищеності корпоративної мережі та виявлення можливих каналів реалізації загроз інформації (Symantec Enterprise Security Manager, Symantec NetRecon). Їх застосування дозволяє попередити можливі атаки на корпоративну мережу, оптимізувати витрати на захист інформації та контролювати поточний стан захищеності мережі.

Захист інформації від її витоку технічними каналами зв'язку забезпечується такими засобами та заходами:

    • використанням екранованого кабелю та прокладка проводів та кабелів в екранованих конструкціях;

    • встановленням на лініях зв'язку високочастотних фільтрів;

    • побудовою екранованих приміщень («капсул»);

    • використанням екранованого обладнання;

    • встановленням активних систем зашумлення;

    • створенням контрольованої зони.

Контроль і розмежування доступу до ресурсів виробляється на основі таблиць, що описують права користувачів та інших суб'єктів захисту, таких як задачі, процеси і т.д., по доступу до об'єктів захисту або, інакше кажучи, ресурсам, що захищаються.

Процес доступу до ресурсів повинен контролюватися програмними засобами захисту. Якщо доступ, який запитується щодо ресурсів, які захищаються, не відповідає наявному в таблиці прав доступу, системи захисту реєструють факт HСД та ініціалізують відповідну реакцію.

Система розмежування доступу повинна забезпечувати виконання наступних функцій:


  1. аутентифікація користувача за паролем і, можливо, за ключовою дискетою;

  2. розмежування доступу до логічних дисків;

  3. прозорого шифрування логічних дисків;

  4. шифрування вибраних файлів;

  5. розмежування доступу до каталогу і файлів, включаючи посекторний захист даних для вибраних файлів і заборона модифікації областей FAT і DIR для вибраних файлів;

  6. дозволу запуску суворо певних для користувача програм;

  7. реєстрації всіх спроб HСД і входу/ виходу користувача в систему;

  8. реакції на HСД;

  9. захисту від відладників.




    1. Можливість інтеграції корпоративних інформаційних систем із іншими автоматизованими інформаційними системами управління

Інтегрована АСУ підприємством (об'єднанням) – це багаторівнева автоматизована система управління, яка призначена для комплексної автоматизації функцій управління інженерно-технічною, адміністративно-господарською, виробничо-технологічною і соціальною діяльністю промислових підприємств і забезпечує найефективніше розв'язання завдань з планування, випуску, розробки, освоєння, виробництва і реалізації продукції згідно з вимогами повного госпрозрахунку та самофінансування.

До складу інтегрованої АСУ, наприклад науково-виробничим об'єднанням, що тісно взаємодіють, належать локальні АСУ: автоматизовані системи управління об'єднанням (АСУО), підприємствами (АСУП), цехами, дільницями, АСУ технологічними процесами (АСУ ТП), системи автоматизованого проектування конструкторського (САПР-К) і технологічного (САПР-Т) призначення, автоматизовані системи наукових досліджень (АСНД) та інші види АСУ.

Функціональна інтеграція забезпечує єдність цілей та узгодженість критеріїв і процедур виконання виробничо-господарських і технологічних функцій, пов'язаних із досягненням поставлених цілей. Основою функціональної інтеграції є: оптимізація функціональної структури всієї системи, декомпозиція системи на локальні підсистеми, формалізований опис функцій кожної підсистеми і протоколів взаємодії підсистем,

Інформаційна інтеграція полягає в єдиному комплексному підході до створення і ведення інформаційної бази всієї системи та її компонентів на основі єдиного технологічного процесу збору, зберігання, передачі й обробки інформації, який забезпечує узгоджену інформаційну взаємодію усіх підсистем (локальних АСУ) ІАСУ.

Програмна інтеграція означає використання узгодженого і взаємопов'язаного комплексу моделей, алгоритмів і програм для забезпечення спільного функціонування всіх компонентів ІАСУ.

Технічна інтеграція – це по суті використання єдиного комплексу спільних обчислювальних засобів, автоматизованих робочих місць спеціалістів і локальних мереж ЕОМ, об'єднаних в одну розподільну обчислювальну систему, яка забезпечує автоматизовану реалізацію всіх функцій компонентів ІАСУ.

Економічна інтеграція є узагальненим комплексним показником інтеграції системи і полягає в забезпеченні цілеспрямованого і узгодженого функціонування всіх компонентів ІАСУ для досягнення найвищого економічного ефекту функціонування всієї системи.

Економічна інтеграція базується на всіх раніше розглянутих аспектах інтеграції і, у свою чергу, потребує обов'язкового узгодження й підпорядкування окремих (частинних) цілей і критеріїв оптимізації підсистем єдиному критерію оптимізації функціонування усієї системи.

Головні складові програмного забезпечення ІАСУ такі:


      1. системне (базове) ПЗ, яке включає операційні системи ЕОМ і забезпечує функціонування всіх елементів ІАСУ;

      2. загальносистемне ПЗ, що забезпечує створення і ведення розподільних баз даних, управління локальними обчислювальними мережами, сполучення обчислювальних комплексів різних рівнів, управління обчислювальними процесами в системі, адаптацію системи до зміни потреб. Сюди належать пакети прикладних програм (ППП) загального і функціонального призначення, СУБД, системи телеобробки і т. ін.;

      3. засоби автоматизації проектування, зокрема засоби автоматизованого проектування ПЗ і типових проектних рішень ПЗ ІАСУ;

      4. спеціальне програмне забезпечення, за допомогою якого реалізуються функції управління виробничими і технологічними процесами;

      5. інструктивно-методична документація з проектування і програмування.

Використання в інтегрованих системах багатомашинних обчислювальних комплексів, які містять ЕОМ різних типів, різноманітність автоматизованих функцій і процесів, розподільне зберігання даних, можливість оперативного доступу до них, у тому числі в режимі реального часу, різке підвищення вимог до надійності функціонування систем, забезпечення гнучкості систем, можливість її швидкої модифікації і перебудови, легке освоєння експлуатації систем користувачами – визначають особливі вимоги до програмного забезпечення ІАСУ.


РОЗДІЛ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ГЛОБАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
ЗМІСТ

8.1. Бізнес та Інтернет: користтувачі , комунікації та співпраця, електронна комерція, інтерактивний маркетинг. Створення віртуальних компаній у межах міжнародної мережі.

8.2. Вартість Інтернету для підприємств -користувачів. Інтернет - технології та формування бізнес-фокусу споживача.

8.3. Основні схеми підключення до глобальної мережі. Принципи роботи провайдерів, що надають послуги підключання.

8.4. Спеціальні інформаційні ресурси Інтернет, які надають можливість підтримки здійснення завдань маркетингової діяльності, управління фінансами, персоналом, документообігом.

8.5. Основи електронної комерціїї Варіанти вибору технологічної архітектури для електронної комерції. Застосування електронної комерції у практичній діяльності підприємства. Ключові характеристики економічних моделей для електронної комерції.

8.6. Взаємозв'язок електронної комерції із поведінкою споживача, бізнес-процесами та конкуренцією. Роздрібний продаж на Web-site. Управління ланцюгом постачальників.

8.7. Електронні платежі та їх безпека. Електронне переміщення запасів.




    1. Бізнес та Інтернет: користтувачі , комунікації та співпраця, електронна комерція, інтерактивний маркетинг. Створення віртуальних компаній у межах міжнародної мережі.

Згідно з опитуванням, наприкінці 2014 року в Україні користувалися Інтернетом 48% дорослого населення (для порівняння: у столиці – 80%). А тих, хто активно користується Інтернетом, себто кожного дня або принаймні кілька разів на тиждень – 40% (у столиці – 72%.). Слід одразу зазначити, що опитування проводилося серед респондентів віком старших за 18 років, тому підлітки, які складають більшість у різноманітних Інтернет-клубах, до вибірки не входили.

Достатній обсяг вибірки (5000 респондентів) дозволяє детально проаналізувати користувачів Інтернету, які кількісно в опитуванні представлені 864 респондентами.

За демографічними ознаками користувачів Інтернету дещо більше серед чоловіків (21%), ніж серед жінок (15%). Немає нічого дивного, що найбільш активно користуються Інтернетоммолодь і люди з вищою чи незакінченою вищою освітою. Серед молоді (молодше 30 років) Інтернетом в Україні користуються 34% (у столиці – більше половини), а серед людей старшого віку – менше 5% (у столиці відсоток майже такий – 7%). Те ж саме й з освітою – найбільше користуються Інтернетом люди з незакінченою вищою освітою (34%) і вищою (33%), а от серед тих, хто має середню чи навіть середню спеціальну освіту – лише 13% і 17%.

Активні користувачі Інтернету в Україні (тобто ті, хто користується щоденно чи принаймні кілька разів на тиждень) –це насамперед молодь (19%) і люди з вищою освітою (22%) чи незакінченою вищою (21%). За родом занять деякі соціальні групи (якщо брати кожну таку группу за 100%) відрізняються значно більшим користуванням Інтернету. Це – перш за все учні й студенти (55%), керівники (41%), підприємці (41%), правоохоронці (41%), спеціалісти технічного профілю (38%) та спеціалісти гуманітарного профілю (29%). Значно менше користуються Інтернетом службовці без вищої освіти, робітники, працівники сільського господарства, домогосподарки і особливо непрацюючі пенсіонери (лише 4%).

Найменше користуються Інтернетом у Західному регіоні та Донбасо-Кримському. Менший відсоток користувачів Інтернету у західному регіоні пояснюється насамперед тим, що там значно вища частка сільського населення. Так, серед міського населення України Інтернетом користуються 21%, серед сільських – 12%. А от чому менш активними є юзери Донбасу та Криму – сказати важко.

Якщо усіх користувачів Інтернету узяти за 100%, то серед них дещо більше чоловіків (54%), ніж жінок (46%), на відміну від структури населення країни, де переважають жінки.

За віком 44% – це молодь до 30 років, 48% – люди середнього віку до 55 років і лише 8% – старші за 55 років.

За рівнем освіти 39% користувачів в Інтернеті мають середню спеціальну освіту, 26% – вищу 23% – загальну середню, 7% – незакінчену середню і 6% – незакінчену вищу.

За рідною мовою 79% користувачів Інтернету такою назвали українську, 21% – російську. Проте за мовою повсякденного спілкування лише українською мовою спілкуються 25% користувачів Інтернету, лише російською – 35%, 1% – іншими мовами, а 39% – двомовні, що вживають російську чи українську мову в залежності від обставин.

Звичайно, Інтернетом більше користуються у містах – 78% усіх користувачів, але й до сіл він теж дійшов – 22% серед користувачів (для порівняння: київські юзери у структурі користувачів Інтернету у країні складають 10%). Серед сільських користувачів Інтернету – найбільш активні групи: керівники, бізнесмени, сільська інтелігенція, учні та студенти.

Де і як українці користуються Інтернетом? Більшість (46%) користується Інтернетом вдома, значна частина (39%) – на роботі. Ще 24% користуються Інтернетом у Інтернет-кафе і 6% – у інших місцях (переважно – у друзів та знайомих). Звісно, існують відмінності щодо місць користування Інтернетом у містах і селах, насамперед стосовно доступу до Інтернету на роботі – 42% у містах і 27% у селах. Проте показово, що відсоток користування Інтернетом через Інтернет-кафе у селах навіть більший, ніж у містах. Отже, послуги Інтернету пішли у села і знайшли там свого споживача.

З’єднання з Інтернетом вдома у більшості йде через телефонну лінію (49%), через виділену лінію дещо менше (41.5%). Телефонне з’єднання переважає і у містах (48%, 42% – через виділену лінію), і у селах (відповідно, 54% і 39%), але у селах, як бачимо, дещо більше. Спосіб з’єднання з Інтернетом перш за все залежить від матеріального стану користувачів: серед тих, хто визначив його як вищий за середній, більшість – 53% – з’єднуються з Інтернетом через виділену лінію (43% – через телефон), серед користувачів, що зарахували себе до середнього рівня, дещо переважає телефонне з’єднання (47% і 43% – через виділену лінію), а серед тих, чий добробут нижче середнього, телефонне з’єднання істотно переважає (58% проти 31% тих, хто користується виділеною лінією).

Навіщо українцям Інтернет? Цілі, з якими користувачі звертаються до Інтернету, різні. Основні – це отримання навчальної та оперативної інформації та відправлення електронної пошти. Для користувачів «Обозу» мета отримання оперативної інформації особливо важлива. Удвічі більше серед них і тих, хто використовує Інтернет для купівлі товарів та сплати за послуги. Цілі, з якими звертаються до Інтернету користувачі загалом і читачі «Обозу»

Існують відмінності у меті використання Інтернету у залежності від соціально-демографічних характеристик юзерів. Чоловіки майже по усіх параметрах використання Інтернету більш активні, ніж жінки. Вони дещо більше відправляють електронну пошту (47% проти 42% у жінок), більше розважаються іграми (29% і 20%), більше звертаються для отримання оперативної інформації (44% і 39%) і значно більше приділяють часу для розглядання еротичних сайтів (11% і 3%). Майже однаковою мірою чоловіки і жінки використовують Інтернет для спілкування (17% і 15%) і для купівлі товарів та сплати послуг (7% і 5%). Єдине, де жінки більш активні – це отримання через Інтернет навчальної інформації (42% – чоловіки, 53% – жінки).

Існують відмінності у цілях звернення до Інтернету і у людей різного освітнього рівня. Якщо порівняти «середнього юзера» із його столичним собратом за цілями використання Інтернету, побачимо, що столичний користувач Інтернету (принаймні, дорослий) значно менше схильний до ігор (15.5%) і значно більше звертається до Інтернету для отримання оперативної інформації (65%) та навчальної інформації (60%). Не дивує й те, що серед киян більше тих, хто купує товари через Інтернет (21%).

На замовлення інтернет-газети «Обозреватель» було проведене загальнонаціональне соціологічне опитування, яке з 7 по 25 грудня 2006 року проводили «Українське демократичне коло» та служба «Юкрейніан соціолоджі сервіс» (доктор Олександр Вишняк). Усього було опитано 5 000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (старше 18 років) за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон та тип поселення. Статистична похибка не перевищує 1,4%.

В міру того, як комерційна діяльність щораз більш ефективно застосовує капітал знань, економіка поступово відмовляється від посередництва, бо мережні технології дозволяють усунути потребу в інформаційних посередниках. Розподілені мережні повноваження стають більш ефективними від централізованих. Всесвітня павутина з цілодобовим вільним доступом задовольняє вимогам оперативної взаємодії для задоволення потреб територіально розподіленої виробничої та комерційної діяльності, а тому мережі самостійних фірм і груп, а також окремих підібраних фахівців, стають основою нової економіки.

Основні види економічної діяльності:



  1. маркетингові дослідження (Internet-маркетинг);

  2. банківські операції (Internet-банкінг);

  3. операції на фондових ринках (Internet-брокерідж);

  4. торговельні операції (Internet-комерція);

Інтернет-маркетинг (англ. internet marketing) - це практика використання всіх аспектів традиційного маркетингу в Інтернеті, що зачіпає основні елементи маркетинг-міксу: ціна, продукт, місце продажу та просування. Основна мета - отримання максимального ефекту від потенційної аудиторії сайту.

Основні елементи комплексу інтернет-маркетингу:



  1. Товар (Product) - те, що ви продаєте за допомогою Інтернету, повинно мати гідну якість. Він конкурує не лише з іншими сайтами, а й традиційними магазинами.

  2. Ціна (Price) - прийнято вважати, що ціна в Інтернеті нижче, ніж у звичайному магазині за рахунок економії на витратах.Контролюйте ціни і порівнюйте їх з конкурентами регулярно.

  3. Просування (Promotion) - комплекс заходів по просуванню як сайту, так і товару в цілому в мережі. Включає в себе величезний арсенал інструментів (пошукове просування, контекстна реклама, банерна реклама, e-mail маркетинг, аффіліатівний маркетинг, вірусний маркетинг, прихований маркетинг, інтерактивна реклама, робота з блогами і т. д.).

  4. Місце продажів (Place) - точка продажу, то є сайт. Величезну роль грає як графічний дизайн, так і юзабіліті сайту, і якість обробки заявок з сайту . Інтернет-маркетинг в першу чергу надає споживачеві можливість отримати інформацію про товари. Будь-який потенційний споживач може, використовуючи інтернет, отримати інформацію про товар, а також купити його. Хоча, якщо там не буде інформації про один товар, або він її не знайде, то, швидше за все він придбає інший товар у конкурента.

Застосування методів інтернет-маркетингу націлене на економію коштів (на заробітну плату співробітників відділів продажів і на рекламі), а також на розширення діяльності компаній (перехід з локального ринку на національний та міжнародний ринок).

Електронна комерція (від англ. e-commerce) – це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп’ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу(Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (E-Marketing), електронний банкінг (E-Banking), електронні страхові послуги (E-Insurance), тощо.

У багатьох випадках електронна комерція дозволяє скоротити шлях перепродажу продукту від виробника до споживача. Це можливо завдяки використання Інтернет-технологій, що надають можливість ефективної прямої взаємодії з кінцевим споживачем, тому компанії можуть виконувати роль, яку традиційно виконували проміжні постачальники. Це також дозволяє накопичувати інформацію про усі продажі та про усіх клієнтів, що у свою чергу дозволяє виконати досконалий бізнес-аналіз та маркетингові дослідження. Це є великою перевагою у конкурентній боротьбі.

Електронне середовище широко використовується для доставки цифрового медіа-контенту (музика, фільми, преса тощо), корисної інформації, освітніх матеріалів а також компаніями-виробниками програмного забезпечення для його продажу.

Найбільшою перевагою електронної комерції є суттєве зниження витрат на оформлення угоди та її подальше обслуговування. Тому бізнес-процеси, які можуть бути переведені на електрону основу мають потенціал зниження витрат на них, що у свою чергу призводить до зниження собівартості товару чи послуги. Найбільш відомим прикладом здійснення електронної комерції є Інтернет-магазин, який представляє собою веб-ресурс з каталогом продукції та можливістю замовлення і оплати товарів, які сподобались покупцю.

У сучасному світі інтернет має величезне значення. Це стосується і ділового середовища. Спробуйте знайти банк або велике друкарське видання, у якого немає власного представництва в мережі.

Уявіть собі, що на діловій зустрічі вам замість візитки простягають потертий листочок в клітинку з написаним телефоном, або у секретаря на столі замість комп'ютера стоїть друкарська машинка. Ну як? Приблизно таке ж враження залишає сайт із застарілим оформленням, який ще й не підтримують на належному рівні. Або інша ситуація. Директор великої компанії, у якого немає ділового костюма. Неможливо? Вірно, але таке ж враження залишає компанія, у якої немає сайту. Якщо раніше мати сайт було престижно, то зараз це необхідність.

Отже, основні принципи використання інтернету організацією з метою здійснення своєї діяльності формуються на основі таких функцій:


      1. Інформаційна. Інформація про вашу компанію, послуги що надаються та запропоновані товари доступна завжди і всім. На сайті можна розмістити новини компанії, важливу і корисну інформацію, зміну в режимах роботи та багато що інше.

      2. Рекламна. Сайт - можливість значно скоротити рекламний бюджет, оскільки має більше охоплення аудиторії і спрямований на потенційного клієнта.

      3. Іміджева. Якісний сайт, як наприклад гарний офіс, значно збільшує престиж і впливає на створення позитивного образу компанії.

      4. Маркетингова. Сайт можна використовувати для маркетингових досліджень. Для цього використовуються різноманітні форми опитування відвідувачів, зворотній зв'язок і багато іншого. Крім того використовуючи статистику відвідувань можна виявити географічний розподіл відвідувачів сайту.

      5. Комунікаційна. Для сайту немає географічних кордонів, що дає можливість просувати свій бізнес в інших країнах, витрачаючи значно менше зусиль.

      6. Торгова. Продаж товарів і послуг за допомогою глобальної мережі зараз більше правило, ніж виняток. Все більше людей користуються послугами інтернет - магазинів.

На початковому етапі сайт вимагає значних витрат, як фінансових так і трудових. Але якщо все зробити правильно, то, з часом, інтернет - ресурс дозволить вам значно економити кошти і буде приносити прибуток, несумірний зі вкладеними в нього засобами та силами.

Поняття мережі оточує сучасну людину. Це може бути мережа магазинів, шкіл, банків, автостанцій, телефонні і телевізійні мережі тощо. Комп'ютери також можуть утворювати мережу. Об’єднані в мережу комп'ютери можуть бути розташовані в одній кімнаті, будинку або місті, або знаходитись в різних містах, країнах, континентах.

Комп'ютерна мережа – це сукупність комп'ютерів і різних пристроїв, що забезпечують інформаційний обмін між комп'ютерами в мережі без використання яких-небудь проміжних носіїв інформації. Комп'ютери можуть з'єднуватися між собою по різному в залежності від відстані, на якій вони знаходяться, та їх призначення. Тому канали зв'язку між ними можуть бути різними.

Канал зв'язку – це обладнання, за допомогою якого здійснюється з'єднання комп'ютерів у мережу.

З'єднання може бути утворене з допомогою кабелів для передавання сигналів (плоский двожильний кабель, коаксіальний кабель, кабель у вигляді двох скручених мідних дротів у захисній оболонці(вита пара), оптоволоконний кабель), або з допомогою безкабельних засобів (радіосигналів,лазерного променя, інфрачервоних пристроїв, супутників зв'язку тощо). Від виду каналів залежить швидкість обміну даними в мережі.

В залежності від кількості комп'ютерів в мережі та території, яку вона охоплює, виділяють локальні та глобальні мережі.

До локальних належать мережі, які охоплюють обмежену площу, наприклад, мережі шкіл, підприємств, державних установ тощо.

Глобальна мережа – це об'єднання комп'ютерів, розташованих на великій відстані для загального використання світових інформаційних ресурсів. Найбільшою глобальною мережею є Інтернет, яка дозволяє здійснювати комп'ютерний зв'язок між усіма континентами світу. Глобальна мережа інтернет має апаратні, програмні та інформаційні ресурси.

Апаратні ресурси глобальної мережі – це під'єднанні до Інтернету комп'ютери, канали передавання даних і мережеве обладнання. Під'єднавши свій комп'ютер до інтернету, користувач використовує апаратні ресурси того комп'ютера, який забезпечує це під'єднання.

Програмні ресурси Інтернету – це програми, за допомогою яких забезпечується функціонування мережі.

Інформаційні ресурси Інтернету – це документи, які зберігаються на вузлових серверах глобальної мережі. Ці ресурси можуть бути відкритими або закритими.

Адресація в Інтернет Для того, щоб зв'язатися з деяким комп'ютером у мережі Інтернет, Вам треба знати його унікальну Інтернет - адресу. Існують два рівноцінних формати адрес, які розрізняються лише за своєю формою: IP - адреса й DNS - адреса.

IP - адреса складається із чотирьох блоків цифр, розділених крапками. Він може мати такий вид: 84.42.63.1 Кожний блок може містити число від 0 до 255. Така адреса містить номер мережі та номер комп'ютера користувача в ній. Отже, щоб звернутися до певного комп'ютера в мережі, слід вказати його ІР-адресу. IP - адреса має числовий вигляд, тому що його використовують у своїй роботі комп'ютери. Але він досить складний для запам'ятовування, тому була розроблена доменна система імен: DNS.

DNS - адреса включає більше зручні для користувача буквені скорочення, які також розділяються крапками на окремі інформаційні блоки (домени). Наприклад:www.klyaksa.net Якщо Ви вводите DNS - адресу, то вона спочатку перетворюється на відповідну IP - адресу, оскільки комп'ютери працюють із числовими адресами. Доменне ім'я будується за ієрархічним принципом, аналогічно із структурою імен каталогів файлової структури. Ідентифікатори (імена) доменів дають змогу визначити, якій організації належить адреса і в якій країні ця організація знаходиться. Кількість доменів в адресі не обмежена. Для під'єднання комп'ютера до мережі Інтернет необхідно мати комунікаційне обладнання (модем, кабельний модем, адаптер ISDN або DSL, пристрій обслуговування каналу та даних для виділених ліній тощо), канал зв'язку та спеціальні комунікаційні програми.

Залежно від бажань та фінансових можливостей можна обрати один із способів доступу до Інтернет: - комутоване з'єднання за допомогою аналогової чи цифрової телефонної лінії (Найпростіший спосіб. Потрібен тільки модем, який перетворює цифрові сигнали, що надходять із комп'ютера, на аналогові при їх передаванні через телефонні лінії, і навпаки, перетворювати аналогові сигнали із телефонної мережі та передавати їх після перетворення до запам’ятовуючих пристроїв комп'ютера. Однак телефонні лінії мають обмеження швидкості передавання даних.); - постійне з'єднання через виділений канал зв'язку(Виділені лінії забезпечують цілодобове під'єднання комп'ютера до мережі. Це телефонні лінії, які орендуються в телефонних компаніях або спеціальні потужні лінії, які дозволяють швидко передавати дані в цифровому форматі(оптоволоконні лінії). Цей спосіб надійний, але дорогий.); - доступ за допомогою мереж кабельного телебачення (Потрібен кабельний модем, який під'єднаний до мережі постійно.); - доступ засобами безкабельних каналів зв'язку (Мають нижчу швидкість передачі даних ніж кабельні.). При цьому треба заключити угоду з одним із постачальників (провайдерами) послуг інтернету.

Поняття про гіпертекстовий документ. За допомогою мережі популярні ілюстровані комп’ютерні журнали, книги, каталоги, енциклопедії, довідники, навчальні посібники можна переглядати на екрані дисплея безпосередньо в шкільному комп’ютерному класі. Документ, що є на екрані називається гіпертекстовою сторінкою .Одна тема може висвітлюватися на багатьох сторінках. Від одної сторінки до іншої можна переходити за допомогою гіпертекстових посилань, які містять адресу іншого тексту. Гіпертекст – це текст, що містить гіпертекстові посилання на інформаційні ресурси, які можуть розміщатися в різних файлах на різних серверах. Гіперпосилання зазвичай мають вигляд підкресленого слова, яке може бути виділене іншим кольором. При наведені вказівника мишки на посилання він набуває вигляду руки. Гіперпосиланням може бути не тільки текст, а й зображення.

Гіпертекст створюють або автоматично методом перетворення звичайного тексту на гіпертекст (це можна робити навіть у програмі МS Word), або вручну засобами мови НТМL. Зазвичай веб-документи створюються мовою HTML, тому їх часто називають HTML-сторінками або гіпертекстовими сторінками. Передаються такі сторінки з допомогою протоколу HTTP. Це, як правило, файли з розширенням htm або html, які ще називають веб-сторінками. Таким чином, переглядаючи веб-сторінки, користувач може, клацаючи мишкою на гіперпосиланнях, здійснювати новігацію в Інтернет, тобто переходити від однієї веб-сторінки до іншої. Сукупність веб-сторінок із певною тематикою, які збережені на одному сервері та мають систему новігації, що дозволяє переміщуватися між ними за допомогою гіперпосилань, утворює сайт. Наприклад, сайт школи може містити декілька сторінок, на яких подано відомість про історію школи, вчителів, учнів, навчальні плани тощо. Програми-браузери. Основне їх призначення - забезпечити доступ до ресурсів веб-простору. З допомогою браузера на екрані відтворюється текст, зображення, анімація ті відео фрагмент, розміщені на веб-сторінці. Він дозволяє виконувати перехід до інших інформаційних ресурсів за допомогою гіперпосилань на відповідні веб-сторінки. Існує багато програм-браузерів. Найбільш поширеними є Microsoft Internet Explorer та Opera.


    1. Вартість Інтернету для підприємств -користувачів. Інтернет - технології та формування бізнес-фокусу споживача

Компанії, що надають послуги Інтернет встановлюють тарифи самостійно. Це означає, що провайдер має право сам встановлювати вартість послуг, що надаються, якщо це не суперечить законодавству України. На даний час в Україні існує велика кількість інтернет-провайдерів на будь-який технічний рівень, та фінансову можливість споживача.

Як правило, один і той же провайдер пропонує пакет послуг, який складається з деяких тарифних планів, що різняться не лише тарифами на користування інтернетом, яле й рядом інших характеристик доступу до мережі, а саме:



      • тариф інтернет провайдера за підключення до мережі;

      • швидкість передачі даних;

      • об’єм очікуваної вхідної інформації (тариф провайдерів на вхідний трафік);

      • ліміт вхідного трафіку;

      • тариф провайдера на використання статистичної ІР адреси;

      • додаткові послуги інтернет провайдерів.

З розвитком мережі Інтернет поступово міняються підходи до управління підприємством і відповідно міжнародною маркетинговою діяльністю. Мережа Інтернет як засіб та середовище комунікації може бути ефективно використана для проведення міжнародних маркетингових досліджень. Одним з основних методів проведення міжнародних маркетингових досліджень в Інтернет є опитування. Відмінними особливостями проведення опитування в Інтернет є невисока вартість, автоматизація процесу опитування та аналізу його результатів, а також можливість точного фокусування опитування на цільову аудиторію. Обмеженням опитування через Інтернет та електронну пошту є не репрезентативність вибірки на всю генеральну совокупність в більшості сфер бізнесу та встановлення особи, яка дійсно відповідає на питання анкети. Поширення мережі Інтернет придбало лавиноподібний характер з початку 90-х рр. Зараз мережа Інтернет об'єднала безліч мереж у всьому світі. Фактично Інтернет складається з безлічі локальних і глобальних мереж, що належать різним компаніям і підприємствам, зв'язаних між собою різними лініями зв'язку. Інтернет можна уявити собі у вигляді мозаїки складеної з невеликих мереж різної величини, які активно взаємодіють одна з іншою, пересилаючи файли, повідомлення і тому подібне.

За приблизними підрахунками загальна кількість користувачів Інтернету у всьому світі перевищила 1,8 млрд. чоловік.

В даний час основні цілі використання Інтернет це – розваги, освіта, здійснення покупок, а також пошук нової інформації різного характеру.

Інтернет – це організація з повністю добровільною участю, в якій відсутній очолюючий керівник. Складові мережі можуть мати своїх президентів або аналогічних глав, але це зовсім інша справа; у Інтернеті немає єдиної авторитарної фігури. Вища влада залишається за ISOC (Internet Society). ISOC - суспільство з добровільним членством. Його мета - сприяти глобальному обміну інформацією через інтернет. Воно призначає раду старійшин, яка відповідає за технічну політику, підтримку і управління Інтернет.

Інтернет сьогодні - це швидкий канал просування повідомлення, в якому поєднані всі види інформації юридичних та фізичних осіб. Цей елемент маркетингових комунікацій є найбільш ліберальним засобом отримання чи відправлення повідомлення та найнеобхіднішим засобом озброєння інформацією. Присутність в інтернет-просторі та віртуальні комунікації стають обов'язковою умовою конкурентоспроможності підприємництва.

Сучасний стан як локальних, так і міжнародних ринків характеризується підвищенням значимості та цінності інформації як з боку продавців, так і клієнтів. Щодня зростає об'єм інформації. Саме тому, необхідно приділяти увагу не тільки кількісним характеристикам комунікацій, але й якісній складовій - ефективності використання комунікаційних інструментів. Адже, забезпечення клієнта необхідною йому інформацією - один із ключових факторів успішного ведення бізнесу.

В даний час індустрія туризму є однією з найбільших, високоприбуткових і найбільш динамічних галузей світової економіки.
плив Інтернет-технологій на розвиток туризму величезний, оскільки прямо пов’язаний з підвищенням ефективності роботи як кожного туроператора окремо, так і усього туристичного бізнесу в цілому. Це прямо впливає на конкурентноздатність фірми на сьогоднішньому ринку.

Саме Інтернет може стати «проривом» України у рекламний простір країн світу, ознайомлюючи закордонних потенційних клієнтів з можливостями українського туристичного бізнесу, перевагами відпочинку на провідних курортах Закарпаття, Одеси, степової зони та ін., перспективами відпочинку в системі «зеленого туризму» тощо.

У сучасних умовах особливий інтерес у підприємств індустрії туризму визивають наступні форми використання Інтернету:


      • комунікації і зв‘язок;

      • реклама та просування туристського продукту;

      • маркетингові дослідження;

      • електрона презентація фірми та її туристського продукту;

      • використання можливостей електронних міжнародних туристських виставок та ярмарок;

      • використання систем бронювання та резервування;

      • самостійне формування туру;

      • використання електронних каталогів туристського продукту по країнам та напрямкам;

      • отримання інформації про країну, оперативного прогнозу погоди у різних країнах, розкладу руху транс порту;

      • отримання оперативної інформації про тарифи та ціни готелів, ресторанів і перевізників;

      • використання мережі Інтернет для розрахунків;

      • «віртуальний туризм».

Для фірм, які займаються туристичним бізнесом, Інтернет в першу чергу є ідеальним засобом для реклами. Багато хто з далекоглядних керівників туристичних фірм і агенцій почали розглядати Інтернет як засіб залучення клієнтів вже давно. Багато з них обзавелася виходом в мережу, поштовою скринькою, у багатьох є свої сторінки в мережі. Мережа дає можливість з мінімальними витратами поінформувати багатомільйонну цільову аудиторію про послуги фірми. Крім того, перевагами реклами в Інтернеті є те, що вона дозволяє передавати текстову, графічну, аудіо- та відеоінформацію, а також оцінювати ефективність заходів за рахунок зворотного зв’язку із цільовою аудиторією. Реклама в Інтернеті стала можливою завдяки створенню та використанню туристичних Інтернет-ресурсів: Web-сайтів, Web-порталів, які дозволяють не лише ознайомитися з туристичними маршрутами, їх програмою але і забронювати їх через Мережу.

Мережа Інтернет дозволяє в значній мірі підвищити оперативність і якість зв'язку, знизити витрати на комунікації та відрядження, розширити географію діяльності, коло клієнтів і партнерів. Більшість з перерахованих вище можливостей Інтернету в даний час використовується в туристській сфері. Однак особливий інтерес у туристських організацій викликають такі форми використання глобальної мережі:



    1. комунікації і ефективний зв'язок;

    2. реклама і просування туристичного продукту;

    3. маркетингові дослідження;

    4. електронна презентація фірми і її туристського продукту;

    5. використання можливостей електронних міжнародних та міжрегіональних туристичних виставок, ярмарок;

    6. використання системи бронювання і резервування;

    7. самостійне формування туру і придбання туристської путівки;

    8. використання електронних каталогів туристського продукту по країнах і напрямки;

    9. отримання країнознавчої інформації, оперативного прогнозу погоди в різних країнах світу, розкладу руху різних видівтранспорту;

    10. отримання оперативної інформації з тарифами і цінами для готелів, ресторанів, різних перевізників та іншим туристським послуг;

    11. використання мережі Інтернету для взаєморозрахунку;

    12. створення віртуального туристського офісу та ін.

Можливості Інтернет можуть бути використані для формування та просування туристичного продукту, а саме:

    • пошуку та систематизації необхідної інформації;

    • маркетингових досліджень;

    • ефективної реклами туристських послуг;

    • пошуку партнерів;

    • бронювання і резервування туристських послуг;

    • реалізації туристичного продукту;

    • аналізу ефективності прийнятої рекламної стратегії та ін.

Швидкі, надійні комунікації в глобальній світовій мережі дозволяють у перспективі проводити просування туристичного продукту з більшою ефективністю.

Таким чином, можливості використання Інтернет - технологій в туроператорської діяльності величезні.

У країнах Західної Європи та США туристичні послуги посідають перше місце за обсягом продажів в Інтернет.

Використання агентами ресурсів туроператора через глобальну мережу Інтернет (віддалене оформлення заявки) дозволяє прискорити процес взаємодії тур-агент - туроператор.

Все більша участь Інтернет-технологій в реальному житті дає такі можливості, як:


  • вихід усередині офісних програм в Інтернет;

  • віддалений доступ до бази приймаючої сторони для підтвердження послуг в реальному масштабі часу;

  • доступ клієнтів до офісної базі (необов'язково напряму) з Інтернету.

Як наслідок, створення поряд з інтернет-маркетами своїх інтернет-магазинчиків у кожного серйозного туроператора.

Інтернет дозволяє е. Коном час на: відправку заявки туроператору, час підтвердження заявки, час виписки документів і т.д.

Основні тенденції у турбізнесі:


  • створення мереж турагентств туроператорами на основі єдиних технологій;

  • створення стандартів обміну інформацією між учасниками туристичного ринку.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що Інтернет - технології дозволяють в значній мірі підвищити оперативність і якість зв'язку, знизити витрати на комунікації, розширити географію діяльності, коло клієнтів і партнерів.


    1. Основні схеми підключення до глобальної мережі. Принципи роботи провайдерів, що надають послуги підключання.

Існує кілька способів підключення до Internet:

    1. телефонна лінія, що комутується;

    2. виділена мережа;

    3. радіоканал;

    4. супутниковий канал;

    5. мережа кабельного телебачення;

    6. 3G – швидкісний мобільний інтернет.

Телефонна лінія, що комутирується. Більшість постачальників послуг Internet чи, як їх ще називають, провайдерів (Internet Service Provider, ISP) забезпечує доступ по телефонній мережі, що комутирується. Для підключення вам необхідно мати телефонну лінію і модем (опис модемів читайте нижче). Провайдер надає вам кілька місцевих телефонних номерів, що ви набираєте, використовуючи комунікаційну програму, що входить, наприклад, до складу операційної системи. Далі, як правило, необхідно ввести ім'я користувача і пароль, після перевірки правильності яких установлюється з'єднання.

Для доступу в Internet по каналу зв'язку, що комутується, (dial-up) необхідно прийнятна якість телефонної мережі у вашій квартирі. Якщо під час розмов по телефону ви постійно чуєте тріск і перешкоди! то, швидше за все, вам не пощастило - линия невисокої якості. При установці зв'язку з використанням такої мережі з'єднання буде хитливим, а швидкість передачі даних дуже низкою. Доступ з використанням звичайної телефонної мережі - найбільш дешевий з усіх. Але при цьому максимальна швидкість передачі даних складає лише близько 53 Кбіт/с. Також під час роботи з Internet ваш телефон зайнятий, і якщо він у вас спарений, те це може викликати певні труднощі.



Виділена мережа. Доступ до Internet по виділеній мережі - самий швидкісний по популярності він займає друге місце після доступу з використанням телефонної мережі, що комутується. У випадку з виділеними мережами
використовується пряме підключення до комп'ютера постачальника послуг Internet; це забезпечується шляхом прокладки кабелю від комп'ютера провайдера до вашому. При такому підключенні ви одержуєте цілодобовий доступ до Internet на швидкості від 64 до 256 Кбіт/с. Не випливає, однак, забувати, що вартість цього виду послуг досить висока і містить у собі:

  • вартість прокладки кабелю до вашої чи квартири офісу (тимчасово до 1000 доларів);

  • наступну оренду прокладеної мережі, якщо вона не належить вам (від 400 до 2000 доларів на місяць);

  • чи покупку оренду устаткування для доступу в Internet (від 300 до 800 доларів).

Одна з найбільше широко розповсюджених технологій виділених мереж називається ISDN.

При використанні базового інтерфейсу у ваше розпорядження надаються два канали по 64 Кбіт/з, і максимальна швидкість передачі даних складає 128 Кбіт/с. Але це не межа, тому що існує технологія об'єднання мереж ISDN і можливість наростити їхню кількість до трьох, що дозволяє збільшити швидкість передачі даних до 384 Кбіт/с.

Поряд з передачею даних у Internet по мережах ISDN можна передавати факсимільні чи повідомлення вести телефонні розмови, перед чим будь-які два процеси з трьох вищезгаданих можуть відбуватися одночасно. Ця можливість реалізується за рахунок того, що в технології ISDN лінія складається з двох В-каналів для передачі і прийому даних зі швидкістю 64 Кбіт/з і одного D-каналу, необхідного для передачі службової інформації.

Радіоканал. Це досить дорогою спосіб підключення, що дозволяє працювати в діапазоні швидкостей від 64 Кбіт/з до 2 Мбіт/с. Первісні витрати вище, ніж при підключенні за допомогою виділеної мережі, і складають від 2500 до 4500 доларів. Але абонентська плата при цьому трохи нижче – близько 600 доларів. Використання радіоканалу має сенс при объеднанні декількох локальних мереж, що знаходяться в різних частинах міста, тому що радіомодемы забезпечують стійкий зв'язок від Декількох десятків метрів до кілометрів. Прокладка кабелю на великі відстані обійдеться значно дорожче, ніж експлуатація радіоканалу.

У Києві багато провайдерів уводять пільгові програми для підключення житлових будинків до Internetу по радіоканалу. Це робиться тому, що у випадку введення погодинної оплати за телефон використання радіоканалу буде більш вигідно для кінцевого користувача, а в підсумку і для провайдера.



Супутниковий канал. В Україні доступні послуги двох супутникових систем - DirecPc і NetStat Direct.

Перша з них є сервісом фірми Hughes Network System. Для використання системи DirecPc необхідна установка супутникової антени, підключеної через спеціальний адаптер до комп'ютера, і наявність звичайного модему. Дані з Internet через супутник надходять на комп'ютер користувача зі швидкістю 400 Кбіт/сек, а в зворотному напрямку - приблизно на швидкості звичайного телефонного з'єднання. Тому що в основному при роботі в Internet інформація передається до користувача, то обмеження швидкості передачі даних у зворотну сторону не грає ролі.



Мережа кабельного телебачення. При цьому типі підключення використовуються існуючі мережі кабельного телебачення і кабельні модеми. Швидкість передачі даних – до 1 Мбіт/с. При вартості кабельного модему близько 300 доларів і низькій абонентській платі даний вид сервісу вкрай привабливий. Але, нажаль, не у всіх будинках є прокладені кабельні мережі, і деякі провайдери готові їх підключити. У Росії цей спосіб підключення носить експериментальний характер і не одержав широкого поширення. Ви прочитали коротку характеристику основних видів доступу до мережі. Далі буде розказане про те, як здійснити підключення до Internet по телефонній мережі, що комутється, тому що сьогодні це найбільш дешевий і доступний спосіб.

3G – швидкісний мобільний інтернет. Якщо у вас немає телефонної лінії, можливості провести кабельний або виділений швидкісний Інтернет, і вам потрібен постійни доступ до мережі, то це ваш варіант. 3G оператор Utel один з перших в Україні почав надавати послуги високошвидкісного доступу в Інтернет за технологією HSDPA (High Speed Downlink Packet Access). Максимальна теоретична швидкість передачі даних за стандартом HSDPA складає 14,4 Мбіт / сек. На сьогоднішній день оператор Utel заявив підтримку швидкості передачі даних у напрямку від базової станції до абонента на рівні 3,6 Мбіт / сек. Максимальна швидкість вихідного потоку в мережах 3G теоретично становить 384 Кбіт / с. Особливістю технології HSDPA є те, що в тих областях, де користувачеві недоступна найвища пропускна здатність, технологія, як і раніше дозволяє користуватися сервісами передачі даних, але вже з меншою пропускною здатністю (на рівні WCDMA або GPRS / EDGE).

Мобільний Інтернет від Utel дозволяє комфортно використовувати всі ті ж програми, з якими ми звикли працювати, використовуючи високошвидкісне дротове підключення, головне знаходиться від найближчої базової станції Utel на відстані не більше 800–1000 метрів, інакше в міру віддалення якісні характеристики будуть стрімко падати. Це стосується і швидкості підключення і часу відгуку. При роботі на кордоні радіуса дії базової станції Utel або при переході в національний роумінг, якість мобільного Інтернет буде відповідати колонці GPRS / EDGE. При гарному рівень прийому можна комфортно користуватися послугами IP телефонії, для тесту ми використовували програму Skype, а так само грати в онлайн ігри, ми використовували Counter-Strike 1.6 – Steam. Завантаження повного DVD фільму в форматі DVD5 (4.5 Гб) зайняло близько 10 годин. Пікова короткочасна швидкість (менше 2 сек потім різкий спад) входить каналу якої нам вдалося досягти становить 2,1 Мбіт / сек., А до теоретично можливої швидкості до 3,6 Мбіт / сек нам дістатися так і не вдалося, мабуть, нам не пощастило і в місцях тестування хто то так само активно користувався мережею або базові станції підключені до Інтернет на швидкості меншій, ніж 3,6 Мбіт / сек. У будь-якому випадку середня максимальна швидкість за весь час тестування на вхідному каналі склала 1,2 Мбіт / сек і ніколи не падала нижче за позначку 800Кбіт/сек, а на вихідному 320Кбіт/сек. Це дуже гарний показник.

PEOPLEnet – 3G, CDMA2000 1хEV-DO, 800Mhz. ПрАТ «Телесистеми України», що працює з 1996 року, першим в Україні стало надавати послуги зв’язку третього покоління 3G під брендом PEOPLEnet. В якості реалізації філософії 3G мереж був вибраний стандарт CDMA2000 версії 1хEV-DO з робочою частотою 800 Мгц. Вибір стандарту і робочої частоти не випадковий і швидше за все продиктований тим що таку мережу можна простіше, дешевше, а найголовніше швидше розвернути по всій території України, крім того не варто забувати про політичний чинник і проблему отримання ліцензій на стільниковий зв’язок. Більшість мобільних пристроїв з підтримкою мереж 3G доступних сьогодні на ринку несумісні з мережею PEOPLEnet, так як вони підтримують стандарт UMTS на базі технології WCDMA що працює в частотному діапазоні 2.1 ГГц. Побудувати таку мережу з нуля набагато складніше і дорожче із-за меншого радіусу дії базових станцій і гіршого рівня проникнення сигналу за рахунок вищої робочої частоти. В основі всіх без винятку 3G мереж лежить технологія широкосмугового доступу з кодовим розділенням CDMA, яка більш нова і досконала ніж GSM.

Обов'язки операторів при взаємоз'єднанні телекомунікаційних мереж (Закон України «Про телекомунікації») наступні:

1. Оператори телекомунікацій зобов'язані (Стаття 58):

1) дотримуватися технічних вимог, установлених для телекомунікаційних мереж;

2) надавати іншим операторам телекомунікацій, які бажають укласти договори про взаємоз'єднання, інформацію, необхідну для підготовки таких договорів, а також запропонувати умови взаємоз'єднання, не гірші тих, що запропоновані іншим операторам телекомунікацій;

3) забезпечувати взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж у всіх технічно можливих місцях із пропускною спроможністю, необхідною для якісного надання телекомунікаційних послуг. При цьому операторам забороняється при проведенні взаємоз'єднання вимагати один від одного виконання будь-яких робіт, послуг, зазнання витрат, спрямованих на дообладнання своїх телекомунікаційних мереж;

4) надавати на вимогу НКРЗ інформацію про умови взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж;

4-1) дотримуватися розмірів розрахункових такс за послуги пропуску трафіка, встановлених НКРЗ у випадках, передбачених цим Законом; ( Частину першу статті 58 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 2751-VI ( 2751-17 ) від 02.12.2010 )

5) своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки відповідно до умов договору між операторами, провайдерами телекомунікацій;

6) не створювати перешкоди для взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж;

7) вживати заходів для забезпечення сталої та якісної роботи взаємоз'єднаних телекомунікаційних мереж протягом доби, повідомляти один одного про пошкодження мережі телекомунікацій або виникнення інших обставин, що призвели або можуть призвести до зниження до неприпустимих значень показників якості телекомунікаційних послуг;

8) обмінюватися даними обліку телекомунікаційних послуг, які були надані через точки взаємоз'єднання їх мереж;

9) додержуватися встановленого нормативно-правовими актами порядку маршрутизації трафіка.

Стаття 62. Загальнодоступні телекомунікаційні послуги

1. До загальнодоступних телекомунікаційних послуг належать: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок), а також виклик служб екстреної допомоги, послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів, за винятком послуг, що надаються з використанням безпроводового доступу.

2. Дзвінки з телекомунікаційних мереж фіксованого телефонного на телекомунікаційні мережі рухомого (мобільного) зв'язку не належать до загальнодоступних телекомунікаційних послуг. ( Стаття 62 в редакції Закону № 378-V ( 378-16 ) від 28.11.2006 )

Стаття 63. Порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг

1. Телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства.

2. Умови надання телекомунікаційних послуг:

1) укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених НКРЗ;

2) оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

3. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

4. Держава гарантує універсальне обслуговування, тобто забезпечення універсального доступу споживачів до телекомунікаційних мереж загального користування та надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг нормованої якості за регульованими державою тарифами. ( Статтю 63 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 378-V ( 378-16 ) від 28.11.2006 )

5. Універсальний доступ повинен відповідати таким вимогам:

1) забезпечення за вимогою споживача з'єднання його кінцевого обладнання з телекомунікаційними мережами загального користування за регульованими державою тарифами;

2) телекомунікаційні мережі загального користування, до яких підключається кінцеве обладнання споживачів, повинні забезпечувати підтримання голосової телефонії (здійснення й одержання зонових, міжміських, міжнародних дзвінків), факсимільний зв'язок, передачу даних на рівні, достатньому для доступу споживачів до мережі Інтернет;

3) при забезпеченні універсального доступу вартість підключення до телекомунікаційної мережі загального користування не залежить від технології доступу або способу підключення. ( Статтю 63 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 378-V ( 378-16 ) від 28.11.2006 )

З юридичного боку, інтернет-провайдер – це оператор зв'язку, що має ліцензію на надання однієї з нижченаведених послуг:



  • послуги зв'язку по наданню каналів зв'язку.

  • послуги зв'язку в мережах передачі даних, за виключенням передачі голосової інформації.

  • послуги зв'язку з передавання голосової інформації в мережах передачі даних.

  • телематичні послуги зв'язку.

Інтернет-провайдерів можна поділити на певні типи, відповідно послуг, які вони надають:

    • провайдери доступу;

    • хостинг-провайдери;

    • магістральні (backbone) провайдери;

    • канальні провайдери;

    • провайдери «останньої милі», тощо.

Остання миля – канал, що сполучає кінцеве (клієнтське) обладнання з вузлом доступу провайдера (оператора зв'язку). Наприклад, при наданні послуги підключення до мережі Інтернет остання миля – ділянка від порту комутатора провайдера на його вузлі зв'язку до порту маршрутизатора клієнта в його офісі. Для послуг комутованого (dial-up, діалапного) підключення остання миля – це ділянка між модемом користувача і модемом (модемним пулом) провайдера. У останню милю зазвичай не включається розводка дротів усередині будівлі.

Провайдер, як правило, забезпечує користувачам такі послуги Інтернету:



    • доступ до інтернету по комутованих та лініях надійного зв'язку;

    • надання дискового простору для зберігання та забезпечення роботи сайтів (хостинг). Зазвичай під поняттям послуги хостингу мають на увазі, як мінімум, послугу розміщення файлів сайту на сервері, на якому запущене ПЗ, необхідне для обробки запитів до цих файлів (веб-сервер). Як правило, до послуг хостингу вже входить надання місця для поштової кореспонденції, баз даних, DNS файлового сховища тощо, а також підтримка функціонування відповідних сервісів, однак вони можуть надаватися і окремо. Розрізняють безкоштовний та платний хостинг. Безкоштовні «хостери» заробляють на тому, що розміщують рекламу на своїх сайтах;

    • підтримка сервісів електронних поштових скриньок чи віртуального поштового сервера; Електро́нна по́шта (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) – популярний сервіс в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми).

  • розташування обладнання клієнтів на власних технічних потужностях та лініях звязку (колокація);

  • оренда відокремлених та віртуальних серверів, резервування даних.

  • виділення необхідного простору на своєму вузлі для Web-сторінок абонента тощо.

Можливі також додаткові послуги, наприклад, реєстрація індивідуального домену користувача, надання лінії зв'язку тощо. Нині завдяки постійному розвитку Інтернету користувач може обрати провайдера з потрібним спектром послуг.

Пересічний користувач звичайно з'єднується з провайдером по телефону. Комп'ютер користувача через модем підключається до телефонної лінії, тому при укладенні договору з провайдером або купівлі Інтернет-картки вам мають повідомити номер телефону провайдера, за яким дзвонитиме ваш модем.


Провайдер також повідомить ім'я поштового серверу для обробки електронної пошти. Багато провайдерів надають безкоштовні гостьові підключення для одержання інформації про свої послуги і поповнення суми на рахунку користувача. Для цього провайдер повідомляє URL свого сервера, ім'я (login) і пароль (password) для гостьового підключення. Фактично цих даних достатньо для того, щоб після оплати послуг провайдера і створення з'єднання ви могли почати повноцінну роботу в Інтернеті.


    1. Спеціальні інформаційні ресурси Інтернет, які надають можливість підтримки здійснення завдань маркетингової діяльності, управління фінансами, персоналом, документообігом.

Ресурс – все те, що має ідентифікатор. Прикладами можуть бути документи, електронні об’яви, колекції ресурсів. Не всі ресурси можуть бути досягнуті в комп’ютерній мережі, але їх опис теж може розглядатись, як ресурс. Інформаційний ресурс – будь-яка сутність, яка спроможна передавати чи підтримувати інтелектуальну інформацію або знання; наприклад книга, лист, картина, скульптура, база даних. Інформаційний ресурс-це одиниця інформації, яка є унікально іменованою сукупністю даних, структурованих у вигляді іменованих атрибутів.

Користувач, який працює в мережі Internet, має широкі можливості для одержання різноманітної економічної, соціальної, наукової, технологічної та широкого спектру поточної інформації.

Internet надає доступ до великої кількості джерел електронної інформації. Сотні тисяч електронних каталогів, баз даних, архівів технічної і програмної документації, бібліотек програм, науково-технічних довідників, електронних газет і журналів, бюлетенів новин і багато інших інформаційних матеріалів можна одержати по каналах Internet безпосередньо на робочому місці користувача. На превеликий жаль, не існує глобального довідника інформаційних ресурсів Internet. Тому багато що залежить від ерудиції користувача та його пошукової активності. Частково задачу орієнтації в ресурсах Internet можна розв’язати за допомогою таких довідкових матеріалів:

– Internet СD-ROM – компакт-диск, який містить архів документів RFC (технічна документація Internet), технічні звіти, мережні програми типу Public domain та іншу інформацію;

– Network Reading List: ТСР/ІР, UNIX and Ethernet – анотований перелік книжок, технічних документів і ресурсів Internet;

– Internet-Ассessible Library & Databases – довідник он-лайнових бібліотечних каталогів і баз даних.

Користувачі Internet мають такі можливості доступу до інформаційних ресурсів:


  • бюлетні новин і списки розсилки;

  • доступ до мережних файлових ресурсів;

  • доступ до вільних програм; інформаційні сервери.

Безсумнівно, комп’ютерні користувачі всіх країн можуть значно активізувати свої контакти з партнерами з інших країн, використовуючи багатоаспектні можливості Internet.


    1. Основи електронної комерціїї Варіанти вибору технологічної архітектури для електронної комерції. Застосування електронної комерції у практичній діяльності підприємства. Ключові характеристики економічних моделей для електронної комерції.

Поняття «електронна комерція», в юридичному розумінні означає укладання на міжнародних та внутрішніх ринках в електронній формі ряду підприємницьких договорів, таких, як купівля-продаж, постачання, страхування, банківські договори, перевезення вантажів чи пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов’язаних із промисловим та діловим співробітництвом

Електро́нна коме́рція (від англ. e-commerce) – це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (англ. Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (англ. Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (англ. E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (англ. E-Marketing), електронний банкінг (англ. E-Banking), електронні страхові послуги (англ. E-Insurance) тощо.

Перші системи електронної комерції у своїй найпростішій формі з'явилися у 1960-х роках в США та використовувались головним чином у транспортних компаніях для замовлення білетів та обміну інформацією між транспортними службами перед підготовкою до рейсів. Спочатку електронна комерція опиралася на комунікації, які не належали до Інтернет, та характеризувалися використанням різноманітних автономних стандартів та протоколів. Першим загальноприйнятим стандартом став EDI (Electronic Data Interchange), який був прийнятий у 1980 році. Цей стандарт визначав як типові бізнес-транзакції і документи (замовлення, накладні, митні декларації тощо), які мають бути оброблені та передані через цифрові мережі. На початку 1990-х років ISO розробила новий стандарт EDIINT (Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport over Internet) який опирався на EDI та визначав засоби передачі EDI-транзакцій за допомогою протоколів мереж IP та Інтернет. Багато великих торгівельних організацій інвестували кошти у розвиток EDI, але він ніколи не досяг того рівня популярності, як web-орієнтована електронна комерція, за такими причинами: 1) висока вартість впровадження EDI-рішень не дозволяла середнім та малим підприємствам стати учасниками електронної комерції; 2) повільний розвиток стандартів EDI; 3) складність розробки програм за специфікаціями EDI зумовила нестачу кваліфікованих спеціалістів. З розвитком Інтернету у 1990-х роках виникла відповідна форма електронної комерції у формі Інтернет-магазинів, де користувачі могли замовляти товари та послуги з оплатою за допомогою банківських карток. Розвиток Інтернету став чинником значного зниження витрат використання електронної комерції завдяки низької вартості обміну інформацією. Це також стимулювало подальший розвиток електронної комерції, серед якої сьогодні розрізняють такі рівні її призначення: Бізнес-Бізнес (B2B – Business-to-Business), Бізнес-Споживач (B2C – Business-to-Customer) та інші.

У багатьох випадках електронна комерція дозволяє скоротити шлях перепродажу продукту від виробника до споживача. Це можливо завдяки використання Інтернет-технологій, що надають можливість ефективної прямої взаємодії з кінцевим споживачем, тому компанії можуть виконувати роль, яку традиційно виконували проміжні постачальники. Це також дозволяє накопичувати інформацію про усі продажі та про усіх клієнтів, що у свою чергу дозволяє виконати досконалий бізнес-аналіз та маркетингові дослідження. Це є великою перевагою у конкурентній боротьбі.

Електронне середовище широко використовується для доставки цифрового медіа-контенту (музика, фільми, преса тощо), корисної інформації, освітніх матеріалів а також компаніями-виробниками програмного забезпечення для його продажу.

Найбільшою перевагою електронної комерції є суттєве зниження витрат на оформлення угоди та її подальше обслуговування. Тому бізнес-процеси, які можуть бути переведені на електрону основу мають потенціал зниження витрат на них, що у свою чергу призводить до зниження собівартості товару чи послуги. Найбільш відомим прикладом здійснення електронної комерції є Інтернет-магазин, який представляє собою веб-ресурс з каталогом продукції та можливістю замовлення і оплати товарів, які сподобались покупцю. Все більше компаній у світі впроваджують рішення електронної комерції у своєму бізнесі. Наприклад, всесвітньо відома компанія CISCO не має традиційної мережі дистриб'юторів. Замість того, вона приймає замовлення тільки в електронній формі зокрема зі свого веб-сайту. Інший приклад – це виробники ноутбуків. На своїх веб-сайтах вони розміщують інтерактивні сторінки, де користувач може зконфігурувати собі ноутбук за своїми потребами та оформити замовлення і оплату.

Види електронної комерції:



  1. Бізнес-до-бізнесу (B2B). B2B електронна комерція – це електронна комерція між компаніями. Це – тип електронної комерції, що має справу з відносинами між і серед видів комерційної діяльності. Приблизно 80% електронної комерції належать до цього типу, і більшість експертів пророкує, що B2B електронна комерція продовжить поширюватися швидше ніж B2C. Більше загальні B2B приклади й кращі практичні моделі – IBM, Hewlett Packard, Cisco and Dell.

  2. Бізнес-до-споживача (B2C). Електронна комерція бізнес-до-користувача, або торгівля між компаніями й споживачами, включає збирання інформації клієнтами; купівлю фізичних речей чи інформаційних/електронних товарів; і, для інформаційних товарів, одержування товару (програми, електронної книги) по електронній мережі. Це друга по величині й сама рання форма електронної комерції. Приклади B2C моделей – мережні компанії продажу в роздріб типу Amazon.com, Drugstore.com, Beyond.com. B2C електронна комерція зменшує ціну угод (особливо ціну пошуку), збільшуючи доступ споживачів до інформації й дозволяючи споживачам знайти саму конкурентоспроможну ціну за товар або послугу. B2C електронна комерція також зменшує ринкові бар'єри входу, тому що вартість створення й розкручування сайту набагато менша ніж установка структури фірми. У випадку інформаційних товарів, B2C електронна комерція ще більш приваблива, тому що це зберігає фірми від факторингу в додатковій вартості фізичної мережі розподілу. Крім того, для країн із зростаючою кількістю користувачів Internet, поставка інформаційних товарів стає усе більше й більше доступною.

  3. Споживач-до-споживача (C2C). Електронна комерція споживач-до-споживача або C2C – просто торгівля між приватними індивідуумами або споживачами. Цей тип електронної комерції характеризований ростом електронних ринків і мережних аукціонів, особливо у вертикальних галузях промисловості. С2С можливо має найбільший потенціал для того, щоб розвивати нові ринки. Цей тип електронної комерції входить принаймні в три форми: 1) аукціони, типу eBay, що дозволяє інтерактивно пропонувати ціну в реальному масштабі часу; 2) однорангові системи, типу моделі Napster (протокол спільного використання файлів між користувачами в системах типу IRC) і більш пізні моделі обміну грошей; 3) оголошення тематичних категорій у портальних сайтах типу Тематичних категорій Excite і eWanted (діалоговий, мережний ринок, де покупці і продавці можуть вести переговори).

  4. Мобільна торгівля (m-commerce). Мобільна торгівля – закупівля й продаж товарів і послуг через бездротову технологію, тобто, кишенькові пристрої типу мобільних телефонів і особистих цифрових помічників.

Протягом останніх 5 років український ринок електронної комерції показував щорічне зростання на рівні 50%-60%незалежно від перманентних економічних коливань. При цьому ринок володіє серйозним потенціалом. Наприклад, в Німеччині ємкість ринку електронної комерції складає близько $36 млрд. В Україні аналогічний показник складає не більше $400-$500 млн. Основні фактори, які гальмують розвиток українського ринку електронної комерції:

  • відсутність законодавчої бази, яка б регулювала процес купівлі/продажу онлайн, здійснення електронних платежів за оплачені товари/послуги та яка б встановлювала прозорі правила гри на ринку (як для продавців, так і для покупців)

  • слабо розвинена національна система електронних платежів низька ефективність більшості існуючих українських торгівельних майданчиків низький рівень проникнення інтернету (особливо в регіонах).

Електро́нна комерція (від англ. e-commerce) – це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

У багатьох випадках електронна комерція дозволяє скоротити шлях перепродажу продукту від виробника до споживача. Це можливо завдяки використовуванню Інтернет-технологій , що надають можливість ефективної прямої взаємодії з кінцевим споживачем, тому компанії можуть виконувати роль, яку традиційно виконували проміжні постачальники. Це також дозволяє накопичувати інформацію про усі продажі та про усіх клієнтів, що у свою чергу дозволяє виконати досконалий бізнес-аналіз та маркетингові дослідження. Це є великою перевагою у конкурентній боротьбі.

Електронна середа широко використовується для доставки цифрового медіа-контенту (музика, фільми, преса тощо), корисної інформації, освітніх матеріалів а також компаніями-виробниками програмного забезпечення для його продажу.

Найбільшою перевагою електронної комерції є суттєве зниження витрат на оформлення угоди та її подальше обслуговування. Тому бізнес-процеси, які можуть бути переведені на електрону основу мають потенціал зниження витрат на них, що у свою чергу призводить до зниження собівартості товару чи послуги. Найбільш відомим прикладом здійснення електронної комерції є Інтернет-магазин, який є web-сайтом з каталогом продукції та можливістю замовлення і оплати товарів, які сподобались покупцю. Все більше компаній у світі впроваджують рішення електронної комерції у своєму бізнесі. Наприклад, гарно відома у світі компанія CISCO не має традиційної мережі дистриб’юторів. Замість того, вона приймає замовлення тільки в електронній формі зокрема зі свого web-сайту. Інший гарний приклад – це виробники ноутбуків. На своїх web-сайтах вони розміщують інтерактивні web-сторінки, де користувач може зконфігурувати собі ноутбук за своїми потребами та оформити замовлення і оплату.

З архітектурної точки зору мережа згідно до концепції складатиметься з наступних компонентів:


    1. web-сервер публічного доступу, який розміщує реєстр усіх наявних у мережі EC-служб а також web-сервіси для доступу, синхронізації та пошуку мета-даних про EC-служби, які зареєстровані на даному сервері;

    2. EC-сервери, які розміщують: 1) EC-служби; 2) web-сайт(и) для взаємодії із службою за допомогою Інтернет-браузера; 3) web-сервіси для взаємодії із службою через клієнтське програмне забезпечення; 4) web-сервіси для адміністрування служби за допомогою спеціального програмного забезпечення;

    3. програмне забезпечення для адміністрування EC-служби (EC-Administrator);

    4. програмне забезпечення для взаємодії із EC-службою (EC-Client) користувачами.

У порівнянні із існуючими надана концепція відкриває новий засіб ведення електронної комерції та взаємодії з Інтернет-магазинами для користувачів Інтернет, – а саме за допомогою клієнтського програмного забезпечення EC-Client, яке є універсальним і спроможне взаємодіяти з усіма наявними у мережі EC-службами. Воно має наступні основні якісні функціональні риси:

      1. пошук та уніфікована взаємодія із будь-якою наявною в мережі EC-службою через Інтернет (це включає обмін та синхронізацію мете-даних про наявні товари, послуги, види обслуговування тощо);

      2. забезпечує здійснення уніфікованих комерційних транзакцій (замовлення, сплата тощо);

      3. можливість роботи в режимах online та offline, забезпечуючи таким чином надзвичайну зручність у користуванні; так, навіть у режимі offline користувач спроможний виконувати загальні операції та комерційні трансакції, але з даними які передчасно були розташовані у кеші, а увійшовши до режиму online, операції будуть синхронізовані.

Під час побудови архітектури системи електронної комерції ми повинні дотримуватись таких вимог: використання мережі Інтернет для діалогу покупця та продавця на етапі вибору товарів та формування замовлення; забезпечення суворої аутентифікації та закритого каналу зв’язку між покупцем та продавцем на етапі укладання угоди, при цьому повинні бути використані ті самі канали зв’язку, що і на першому етапі; після досягнення угоди проведення власне платежів засобами платіжних систем (які використовують свої захищені канали зв’язку).

В інформаційних технологіях велика увага приділяється розвитку електронного бізнесу, який утворився з появою Інтернету. Інтернет у наші часи - це ціла індустрія, яка швидко проникає у всі галузі людської діяльності. Саме зараз ця індустрія перебуває у стадії стрімкого зростання. Величезна кількість компаній у всьому світі бачать в Інтернеті великий комерційний потенціал та можливість переходу свого бізнесу на якісно новий рівень.

Перша можливість Інтернету, якою користувалися багато компаній, розповсюдження інформації про свою продукцію та запрошення до співпраці. Цей спосіб роботи з клієнтами не просто розширює такі традиційні способи, як друкована та телевізійна реклама, але й забезпечує двостороннє спілкування - Інтернет комерція.

Значна частина компаній не зупинилася на досягнутому, перемістившись на наступний рівень - електронну комерцію. Електронна комерція (ЕК) дозволяє замовляти продукцію та послуги прямо на сайті, а потім отримувати їх традиційним шляхом: за допомогою транспортної організації, або для інформаційних продуктів, пересилкою каналами Інтернету. Електронна комерція - термін, що відноситься до використання Інтернету для проведення комерційних операцій між підприємствами або між підприємством та споживачами.

Одне з найважливіших завдань сучасної електронної комерції -заміна традиційного механізму торгівлі між підприємствами. При цьому передбачається, що клієнт попередньо вибирає товар, а з допомогою Інтернету проводиться операція продажу.

Щоб краще зрозуміти механізм електронної комерції, розглянемо її головні функції:



  • реклама – спосіб привернути увагу споживачів до певного сайту;

  • демонстрація товару – показ продукції засобами Інтернет,

  • здійснення операцій (придбання) – швидкі і безпечні розрахунки, варіанти доставки;

  • після продажне обслуговування – допомога, що надається клієнтові як при оформленні покупки, так і після її здійснення;

  • налагодження довгострокових відносин з клієнтом (вивчення переваг і смаків).

Найбільш далекоглядні фірми використовують Інтернет для підвищення ефективності усіх аспектів свого бізнесу. На цьому рівні Інтернет стає глобальним діловим середовищем, що об'єднує працівників підприємства, його клієнтів, партнерів, постачальників, виробників та учасників мережі продаж. Така модель використання Інтернету розширює поняття електронної комерції, і тому її називають більш загальним терміном «електронний бізнес». Електронний бізнес – будь-яка ділова активність, при здійсненні якої використовуються комунікаційні можливості глобальних інформаційних мереж з метою отримання прибутку.

Електронна комерція є одним з основних елементів електронного бізнесу й охоплює будь-які форми ділових угод, укладання яких здійснюється електронними засобами замість фізичного обміну або безпосереднього фізичного контакту.

Таким чином, електронний бізнес сьогодні є:


    • ефективним засобом проведення маркетингових досліджень та здійснення платежів;

    • найкращою системою комунікацій, яка дає можливість установити та підтримувати постійний зв'язок з будь-яким абонентом у світі (за умов його підключення до мережі);

    • інструментом удосконалення адміністративного та господарського управління;

    • потужним джерелом економічної, фінансової та наукової інформації.

Електронна комерція – це така форма постачання продукції, за якою вибір та замовлення товару здійснюється через комп’ютерні мережі, а розрахунки між покупцем та постачальником відбуваються з використанням електронних документів і/або електронних же засобів платежу.

Фахівці зазначають, що Internet– це трамплін для майбутнього грандіозного економічного стрибка, який приведе до усунення політичних кордонів і надасть величезної ваги захисту інформаційних мереж. На сьогодні електронна комерція відіграє значну роль для економічних моделей, тому уряди різних країн повинні усвідомлювати її важливість та забезпечити її підтримку, а громадяни, користуючись Internet, повинні відчувати таку ж соціальну відповідальність, як і в інших сферах свого життя. Зростання ролі електронної комерції у всьому світі, її вплив на економіку України зумовлює нагальну потребу в якнайшвидшому і якісному врегулюванні цієї сфери

Переваги стабільного й урегульованого ринку електронної комерції зрозумілі – це і доступ до експортного ринку, інвестиційного капіталу, швидке зростання підприємств міської економіки, створення нових робочих місць і очікуване збільшення податкових надходжень від застосування електронних платежів.

Умовами реалізації економічного потенціалу електронної комерції, безумовно, треба вважати безпеку, у тому числі конфіденційність при поданні інформації через Internet. Це однаково важливо як для комерційної діяльності, так і для інших правовідносин щодо інформації з обмеженим доступом. Сторони, які укладають договір, зацікавлені, перш за все, в тому, щоб безпомилково ідентифікувати один одного, мати гарантії цілісності інформації, що передається, конфіденційності зв’язку тощо. Завдяки цьому знаходять своє розв’язання такі складні питання, як відносини довіри та недовіри між учасниками, механізми надання гарантій і перевірки виконання угоди та багато інших.

Хоча Internet можна застосовувати для обміну інформацією, оперативного зв’язку, реклами, для досліджень, електронна комерція є сконцентрованою системою, яка реалізує усі можливості мережі для ведення більш ефективного бізнесу. Тобто електронна комерція є on-line формою ведення бізнесу, яка застосовує мережу як середовище для бізнесу і як засіб для його реалізації. Україна як і інші країни можуть отримати значні переваги від стійкого ринку електронної комерції, а саме:


  • доступ до експортного ринку;

  • робочі місця для кваліфікованої робочої сили;

  • доступ до інвестиційного західного капіталу;

  • зростання податкових надходжень від застосування електронних платежів.

Розвиток електронної торгівлі в усьому світі стимулює економічне зростання держави. Особливе значення вона має для країн з перехідною економікою, котрим необхідно в найкоротший час сформувати інформаційну інфраструктуру ринкових відносин. Отже Україні необхідно якнайшвидше розробити національну стратегію розвитку електронної комерції. Відтак для органів державного управління завдяки розвитку електронної комерції буде забезпечено доступ до оперативної інформації з метою аналізу зовнішньоторговельної діяльності внутрішнього і зовнішнього ринків товарів і послуг, прогнозування ситуації як за окремими товарними позиціями, так і за галузями та регіонами в цілому. Це дозволить державі ефективніше проводити економічні реформи, здійснювати соціальні програми, розвивати зовнішньоекономічні зв’язки.

Для товаровиробників і підприємців стане доступна інформація ринків товарів і послуг, трудових ресурсів, потенційних партнерів, комплектуючих та сировини, біржових котирувань на світових ринках, а також інформації про інвестиційні проекти тощо. Одночасно за рахунок інформаційних технологій буде спрощене подолання адміністративних і процедурних бар’єрів у торгівлі. У цілому, це полегшить вихід на внутрішній і зовнішній ринки малому та середньому підприємництву, дозволить більш оперативно залучати інвестиції для здійснення інноваційних проектів .

Для пересічних споживачів за рахунок впровадження систем електронної торгівлі буде досягнуто зниження цін на основну групу споживчих товарів більш ніж на 30% упродовж 5-10 років, з’являться нові робочі місця у сфері торгівлі, маркетингу, доставки товарів, аналізу інформації.

Електронна комерція, як засіб ведення бізнесу в глобальному масштабі, дозволяє компаніям ефективно і гнучко здійснювати господарські операції щодо взаємодії з постачальниками і швидше реагувати на запити та очікування замовників. Компанії одержують можливість вибору кращих партнерів незалежно від їх географічного розташування.




    1. Взаємозв'язок електронної комерції із поведінкою споживача, бізнес-процесами та конкуренцією. Роздрібний продаж на Web-site. Управління ланцюгом постачальників.

Електронна комерція - це бізнес-процеси та ділові операції, які здійснюються між су6 'єктами за допомогою інформаційних і телекомунікаційних технологій і забезпечують досягнення економічних та фінансових цілей суб'єктів, а також сприяють зниженню затрат.

Електронна комерція тісно пов’язана з споживачем, бізнесом та конкуренцією.

Найбільшого розвитку у світовій павутині досягли за останні роки торговельні та фінансові трансакції між постачальниками та кінцевими споживачами, іншими словами між бізнесом та споживачами (Business-to-Consumer, B2C). Електронна комерція В2С створила нові можливості не лише для інформаційної та телекомунікаційної галузей, але і для всіх інших галузей економіки. Базою для розвитку В2С стала мережа Інтернет, оскільки вона забезпечила низьку ціну доступу до мережі порівняно з закритими дорогими бізнес-мережа-ми, та відкрила доступ до найширшої аудиторії.

Електронна комерція дозволяє споживачеві фізично не спілкуватися із продавцем, не витрачати час на ходіння по магазинах, а також одержувати повнішу інформацію про товари. Продавець же може швидше реагувати на зміну попиту, аналізувати поведінку споживачів, заощаджувати кошти на персоналі, оренді приміщень тощо. Таким чином, порядок роботи віртуального торговця багато в чому нагадує порядок роботи дрібнооптового дистриб’ютора. Переваги електронної комерції В2С для споживача:

1. Більшість електронних магазинів мають налагоджену систему доставки.

2. Наявність систем пошуку необхідних товарів та послуг.

3. Нижча ціна. Підприємства, що займаються електронною комерцією, за рахунок зниження невиробничих витрат мають змогу запропонувати споживачеві нижчу ціну.

4. Найширший асортимент товарів. Маючи комп'ютер та доступ до Інтернету, споживач одночасно має доступ до всього асортименту товарів, що пропонуються підприємствами в мережі.

На відміну від галузі В2С, галузь електронної комерції В2В (Business-to-Business) існувала ще до появи глобальних комп'ютерних мереж. З розвитком Інтернету в галузь В2В включились не лише фінансові структури, а й великі підприємства, що займалися різноманітною бізнес-діяльністю. За останні роки темпи розвитку електронної комерції В2В значно перевищують темпи розвитку В2С. Причиною цього є значно більший потенціал розвитку галузі В2В та значно більший обсяг ринку В2В.

В2В тісно пов'язана з «традиційним» сектором економіки. Перш за все вона орієнтована на промисловість та оптову торгівлю. Основними перевагами електронної комерції В2В для її учасників є:

1. Максимальна оптимізація бізнес-процесів взаємодіючих підприємств, що створює ефективний механізм, котрий, у свою чергу, дозволяє створювати значну додану вартість.

2. Прискорення бізнес-процесів.

3. Створення прозорої інформаційної структури компанії, котра сприяє становленню позитивного іміджу компанії та підвищенню довіри до неї з боку інших компаній.

4. Багатоланкова інформатизація бізнес-процесів.

5. Прозорість компанії для державних регулюючих органів.

6. Високий рівень безпеки мереж В2В.

Що стосується недоліків, то єдиним суттєвим недоліком В2В можна назвати високу ціну інтеграції до закритих бізнес-мереж, це ускладнює доступ до них малих та середніх фірм. Оскільки в багатьох галузях промисловості малі та середні підприємства є постачальниками для великих підприємств, то в таких галузях В2В поки що виявилась недостатньо ефективною, в першу чергу для великих підприємств, адже часткова автоматизація бізнес-процесів породжує проблему їх координації.

Ще однією проблемою В2В є нерівномірність розвитку електронної комерції у різних галузях та в різних ланках виробництва. Оскіль-В2В максимально ефективна, то перед підприємствами постає проблема вибору нових постачальників.

Також для ефективного функціонування електронний магазин повинен, в першу чергу, орієнтуватися на цільових споживачів. Для цього необхідно скласти список факторів, які можуть вплинути на оцінку, запропонованих компанією товарів чи послуг, цільової групи споживачів . Таким чином, онлайнові компанії створюють моделі споживчих потреб. Далі потрібно побудувати структуру споживчих цінностей. Відповідно до цього, компанія приймає рішення щодо споживчих потреб, комбінуючи та вибираючи найцінніші для цільової групи споживачів. Відзначимо, що кінцевим результатом позиціонування електронного магазину є створення його позитивного іміджу на основі цінних для цільових споживачів пропозицій. Стратегія позиціонування для кожного інтернет-магазину є різною, але, вважаємо, що ключовим напрямком при цьому є позиціонування по якості обслуговування. Тому інтернет-маркетологи повинні провести аналіз значимості додаткових послуг, вибравши найцінніші послуги для залучення якомога більше клієнтів.

Для того, щоб отримати конкурентні переваги, кожна компанія повинна знайти свої власні способи диференціювання пропозицій. Диференціювання - це процес розробки ряду істотних особливостей продукту, які повинні відрізняти його від товарів конкурентів .

Однак, при диференціюванні послуг, інновації легко копіюються конкурентами. Тому, інтернет-магазини повинні підтримувати високу якість надання додаткових послуг при продажі товарів та використовувати персоналізацію. Додатковий сервіс, як правило, сприяє підвищенню цінності товарів та їх просуванню на ринок.

Таким чином, основними конкурентними перевагами інтернет-магазину є висока відвідуваність, широкий асортимент, повнота інформації про товари та послуги, швидкість зворотнього зв'язку, зручність навігації, достатній вибір можливостей оплати та компетентність співробітників при обслуговуванні клієнтів.

На сьогодні величезні можливості для поширення роздрібної торгівлі дає нам

Інтернет. Реклама в інтернеті має на меті:



      • звертатися до максимально можливої аудиторії покупців, щоб забезпечити продаж якнайбільшої кількості товарів і послуг та прискорити продаж;

      • полегшувати покупцеві вибір товару, допомагати йому вибрати товар швидко, якнайліпше задовольнити його запити;

      • максимально інформувати покупця про даний товар;

      • сприяти зростанню продажу через нові відділи в спеціалізованих торгових закладах;

      • дати переконливу аргументацію на користь вибору того чи того товару;

      • якнайпривабливіше прінформувати покупця про новий товар, щоб він забажав купити його, тобто постійно спонукувати когось до купівлі;

      • нагадати про загальну рекламну кампанію виробника та торгового закладу і стати сполучною ланкою між торговою маркою та покупцем;

      • стимулювати покупців та посередників;

      • бути інструментом атестації товару, тобто дохідливо й зрозуміло аргументувати всі його переваги.

Особливу привабливість реклами в інтернеті мають різні презентаційні заходи рекламодавців прихованої реклами, коли запрошуються «знаменитості» і навіть державні діячі.

Основними відмінностями інтернет-магазину від традиційного є інтерактивність, велика кількість інформації та асортименту продукції і персоналізований підхід до кожного відвідувача. Найбільшим недоліком електронних магазинів є те, що товар не може бути оцінений візуально та на дотик. Однак цей недолік може компенсуватися великою кількістю інформації з бази даних, яку не завжди зможе надати продавець в традиційному магазині.

Загалом онлайновий магазин виконує функції:


  • персоналізацію споживачів або відвідувачів;

  • надання повної інформації про надані товари та послуги;

  • приймання та обробку замовлень;

  • взаємодію з платіжною системою банку для проведення платежів та розрахунків за придбаний товар;

  • збір та аналіз статистичної інформації.

Програмне забезпечення електронного магазину має надавати якнайбільше інформації для відвідувача з метою прийняття ним рішення щодо купівлі товару. Очевидно, що клієнту в одному відеокадрі постійно потрібно пропонувати наступну інформацію:

  • асортимент товарів;

  • ціни на товари;

  • повну інформацію про товари та послуги;

  • сервісну підтримку;

  • вибір способів оплати;

  • порядок та своєчасність постачання.

Таким чином, відвідувач електронного магазину повинен легко знайти відповідь на всі запитання, які стосуються товарів та послуг, їх характеристик, способів купівлі, оплати та доставки. Крім того, робота з відвідувачем сайту не повинна закінчуватись після прийняття ним рішення щодо купівлі чи відмови від неї. Тому, як правило відвідувачу Інтернет-магазину пропонується:

  • зробити закладку на сайт для використання в майбутньому;

  • здійснити підписку на розсилання інформації про нові надходження;

  • залишити замовлення на товари, яких в даний момент немає;

  • запропонувати прийняти участь у форумі щодо діяльності даного магазину;

  • заповнити анкету для персоніфікації.

Ефективним технологічним інструментом може бути механізм так званих «гарячих пропозицій», тобто розміщення та виділення з допомогою мультимедійних засобів інформації про роздрібні товари та ціни для залучення відвідувачів до здійснення імпульсних покупок в електронному магазині. Імпульсна покупка - це не запланована покупка, здійснена в результаті прийняття рішення за короткий проміжок часу.

Інтернет-магазин повинен підтримувати різні методи замовлень як наприклад, через веб-сторінку, електронною поштою, факсом, телефоном тощо.


Постачання роздрібних товарів є важливим етапом завершення купівлі. Від того, наскільки оперативною буде доставка, залежать подальші замовлення покупця та його відгуки про роботу інтернет-магазину. Враження про інтернет-магазин доповнюються враженнями від постачання товарів. Адже, в момент доставки товару представники інтернет-магазину зустрічаються з покупцем особисто.

Управління ланцюгом поставок (supply chain management) – планування, створення та контроль за потоками інформації й матеріалів у ланцюгу постачання з метою задоволення потреб клiєнтів з максимальною ефективністю. Спрощено ми можемо сказати, що логістика – наука й практика управління ланцюгами поставок (постачання).

Управління ланцюгами постачань є відносно новим напрямком. Воно відображає концепції інтегрального бізнес-планування, яких з 1950-х років дотримуються експерти і практики в області логістики. Сьогодні інтегроване планування стало реальністю завдяки розвитку інформаційних технологій, але більшості компаній усе ще не вистачає знань про те, як застосовувати і як адаптувати нові аналітичні інструменти для досягнення цих цілей. Щодо терміну SCM (Supply Chain Management), то до теперішнього часу серед фахівців з логістики та загального менеджменту немає єдиної думки з приводу визначення цього поняття. Багато хто розглядає SCM з операційної точки зору, розуміючи під SCM матеріальні потоки. Інші вважають SCM концепцією управління, і нарешті, треті мають на увазі під SCM впровадження цієї концепції на підприємстві. Наведемо найбільш популярні визначення SCM. SCM - це комплекс підходів, що допомагає ефективної інтеграції постачальників, виробників, дистриб'юторів та продавців. SCM, з огляду на сервісні вимоги клієнтів, дозволяє забезпечити наявність потрібного продукту в потрібний час у потрібному місці з мінімальними витратами.

Ланцюг постачань (supply chain) представляє безліч ланок, пов'язаних між собою інформаційними, грошовими та товарними потоками. Ланцюг постачань починається з придбання сировини у постачальників і закінчується продажем готових товарів і послуг клієнту. Одні ланки можуть цілком належати до однієї організації, інші - компаніям-контрагентам (клієнтам, постачальникам і дистриб'юторам). Таким чином, в ланцюг постачань звичайно входять кілька організацій.

Стрімкий розвиток ринку, посилення конкуренції, вимога поліпшення якості сервісу клієнтів, ставлять перед компаніями нові завдання. Щоб зберегти конкурентноздатність і підсилити свої переваги, сучасному підприємству необхідно оптимізувати всі процеси створення вартості - від постачання сировини до сервісного обслуговування кінцевого споживача. Для вирішення цих завдань керівництво компаній і звертається до SCM рішень. Управління ланцюгом постачань включає в себе наступні етапи:



PLAN (Планування). У рамках цього процесу з'ясовуються джерела поставок, відбувається узагальнення і розстановка пріоритетів у споживчому попиті, плануються запаси, визначаються вимоги до системи дистрибуції, а також обсяги виробництва, поставок сировини / матеріалів і готової продукції.

SOURCE (Закупівля). У даній категорії виявляються ключові елементи управління постачанням, проводиться оцінка та вибір постачальників, перевірка якості поставок, укладання контрактів з постачальниками. Також сюди відносяться процеси, пов'язані з отриманням матеріалів, як то: придбання, отримання, транспортування, подібної контроль, постановка на hold (зберігання до оприбуткування) і прибуткування. Важливо зауважити, що дії з управління поставками товарів і послуг повинні відповідати планованому або поточному попиту.

MAKE (Виробництво). До цього процесу відносяться виробництво, виконання і керування структурними елементами make, передбачають контроль за технологічними змінами, управлінням виробничими потужностями (обладнанням, будівлями і т.п.), виробничими циклами, якістю виробництва, графіком виробничих змін і т.д. Визначаються також і специфічні процедури виробництва: власне виробничі процедури та цикли, контроль якості, упаковка, зберігання і випуск продукції. Усі складові процесу переробки вхідного продукту в готову продукцію повинні відповідати планованому або поточному попиту.

DELIVER (Доставка). Даний процес складається з управління замовленнями, складом і транспортуванням. Управління замовленнями включає створення і реєстрацію замовлень, формування вартості, вибір конфігурації товару, а також створення і ведення клієнтської бази, поряд з підтриманням бази даних по товарах і цінах. Управління складом припускає набір дій по підбору та комлпектаціі, упаковці, створення спеціальної упаковки / ярлика для клієнта і відвантаженню товарів. Інфраструктура управління транспортуванням і доставкою визначається правилами управління каналами і замовленнями, регулюванням товаропотоками для доставки та управлінням якістю доставки.

RETURN (Повернення). У контексті цього процесу визначаються структурні елементи повернень товару (дефектних, зайвих, що вимагають ремонту) як від make до source, так і від deliver: визначення стану продукту, його розміщення, запит на авторизацію повернення, складання графіку повернень, направлення на знищення і переробку. До цих процесів також включають певні елементи післяпродажного обслуговування.

SCM процеси можна також підрозділити на дві великі групи: Supply Chain Planning (SCP) і Supply Chain Execution (SCE). SCP включає в себе стратегічне планування ланцюжка поставок або бізнес-процесів в окремих її ланках. SCE - реалізацію планів і оперативне управління ланками ланцюжка поставок, такими як транспорт або складське господарство.

Оптимізація управління ланцюгом постачань покликана вирішити наступні задачі:

1) скорочення циклу планування і збільшення горизонту планування за рахунок отримання надійної і своєчасної інформації;

2) оптимізація витрат за рахунок можливості визначення стратегічних контрагентів, оптимального вибору закуповуваних виробів і їх постачальників, підтримки взаємодії з ними в режимі реального часу;

3) зниження виробничих витрат через оптимізацію потоків продукції і оперативну організацію обміну інформацією між контрагентами;

4) зниження складських витрат за рахунок приведення обсягів виробництва у відповідність з попитом. Це завдання відповідає концепції управління постачанням Just-In-Time («точно вчасно»);

5) підвищення якості обслуговування споживачів досягається за рахунок оперативності та гнучкості процесу постачання.

Отже, SCM являє собою процес організації планування, виконання та контролю потоків сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, а також забезпечення ефективного і швидкого сервісу за рахунок отримання оперативної інформації про переміщення товару. За допомогою SCM вирішуються завдання координації, планування та управління процесами постачання, виробництва, складування і доставки товарів і послуг. Від ефективності та захищеності системи управління ланцюгом постачання безпосередньо залежить здатність виробничих компаній конкурувати на міжнародних ринках і збільшувати свій прибуток, оскільки витрати на здійснення операцій в ланцюгу постачання становлять значну частину собівартості. Глобальна орієнтація на постачальників з країн з низькою вартістю праці обіцяє не тільки додаткову вигоду, а й підвищення ступеня ризику.


    1. Електронні платежі та їх безпека. Електронне переміщення запасів

Електронні гроші (електронна готівка) – система оплати товарів і послуг шляхом передавання числових даних від одного комп'ютера до іншого. У якості платіжних засобів в електронних платіжних системах використовуються електронні (цифрові) гроші, вони являються аналогом готівки і, при необхідності, миттєво передаються з одного електронного гаманця на іншій. Всі електронні платіжні системи за способом доступу до електронного рахунку можна розділити на дві групи:

      1. системи, що мають веб-інтерфейс для керування електронним гаманцем;

      2. системи, що вимагають встановлення додаткового програмного забезпечення для керування електронним гаманцем.

Щоб стати учасником і користуватися послугами будь-якої платіжної системи потрібно пройти процес реєстрації й відкрити в ній електронний рахунок у вигляді електронного гаманця. Електронний гаманець зберігає інформацію про суму коштів на рахунку користувача в даній платіжній системі. Електронні платіжні системи дозволяють максимально спростити фінансові операції між покупцем і продавцем. Крім цього, вони сприяють розвитку електронної комерції, оскільки дозволяють здійснити операцію майже миттєво. Єдиним недоліком і головною перешкодою для більш стрімкого розвитку електронних платіжних систем як і раніше є недовіра багатьох користувачів до електронних грошей. Однак варто відзначити, що безпека електронних платежів з часом значно підвищується і шахраям усе важче отримати доступ до чужого електронного або банківського рахунку. Багато в чому безпека рахунків цілком залежить від самого власника.

На сьогодні для здійснення платіжних операцій у мережі Інтернет можна скористатися такими платіжними системами:



  1. українські: Інтернет.Гроші;

  2. російські: WebMoney, CyberPlat, e-Port, Assist, RBK Money, PayCash,

  3. MoneyMail, Z-Payment, Яндекс.Деньги, КредитПилот, Рапида;

  4. міжнародні: E-Gold, Liberty Reserve, PayPal, Perfect Money, Moneybookers, Fethard, EasyPay, ChronoPay.

Для безпечного використання платіжних систем важливо дотримуватися ще кількох правил:

      • не беріть участь у фінансових махінаціях і пірамідах, що обіцяють миттєвий дохід і вимагають вкладення коштів.

      • перед введенням пароля переконайтеся, що використовується захищене з'єднання – адреса в рядку браузера починається з https).

      • додатково захищайте свої платежі (наприклад, використовуйте код протекції в «Яндекс.Деньгах»).

      • використовуйте одноразові паролі (наприклад, посилену авторизацію в «Яндекс.Деньгах»).

      • не довіряйте невідомим людям або організаціям, які обіцяють призи та подарунки, якщо ви зарахуєте деяку суму на рахунок.

      • не купуйте у приватних осіб ігрову валюту, голоси в соціальних мережах та ігрових персонажів. Усі ці потрібні речі можна придбати лише в офіційних представників.

Усі системи електронних платежів добре захищені. У жодній російській платіжній системі не було випадків зламування самої системи – усі шахрайства відбуваються через неуважність або зайву довірливість користувачів. Людина може поспіхом записати пароль на видному місці, ненавмисно передати файли з ключами доступу шахраям, відкрити сумнівне посилання в листі.

Аби не стати жертвою шахраїв, звичайному користувачеві – який шукає в інтернеті інформацію, спілкується, здійснює покупки – досить дотримуватися кількох нескладних правил. Як і в житті.

Щоб убезпечити себе від більшості неприємностей, пов'язаних з інтернет-шахрайствами, досить пам'ятати, що інтернет – це не продовження вашого робочого місця з комп'ютером, а великий простір, доступний багатьом людям. І дотримуватися тих самих нескладних правил, як ті, яких ви дотримуєтеся, наприклад, на вулиці.

Запаси надходять до бюджетних установ шляхом:



  • безпосереднього одержання від постачальників, від підрозділів установи;

  • в порядку гуманітарної допомоги;

  • в порядку централізованого постачання;

  • через підзвітних осіб.

Основними документами щодо надходження запасів виступають:

  • рахунки-фактури;

  • прибуткові накладні;

  • акти приймання матеріалів тощо.

В цих документах фіксуються наступні відомості:

  • від кого надійшли матеріали або продукти харчування;

  • найменування;

  • сорт;

  • кількість (вага);

  • ціна;

  • сума;

  • дата надходження;

  • підпис матеріально відповідальної особи, що одержала запаси

Якщо матеріали отримують безпосередньо на складі постачальника, то виписується товарно-транспортна накладна на відпущені матеріали. Документи надходять до відділу постачання, де вони реєструються в журналі обліку вантажів, що надійшли, і передаються в бухгалтерію. Бухгалтерія здійснює перевірку документів постачальника і передає їх на склад для контролю при прийнятті вантажу. Але роль бухгалтерії не обмежується перевіркою документів – вона зобов’язана встановити: доцільність тієї чи іншої поставки матеріалів, чи задовольняє поставка потреби установи і чи не призведе вона до утворення понаднормованих запасів.

Якщо при прийнятті матеріалів на склад не виявлено розбіжностей між їх фактичною наявністю і документальною кількістю, матеріали можуть бути оприбутковані без виписки додаткових документів.

Якщо при оприбуткуванні виявлено пошкодження чи втрати матеріалів внаслідок транспортування, бюджетні установи складають комерційний акт, який передається транспортній організації, що виконувала доставку матеріалів.

На підставі зазначених документів робиться запис операцій по надходженню матеріалів у відповідні облікові реєстри.

Надходження матеріалів від заготівлі та переробки (заготівля палива, переробка овочів) оформляється актом, який затверджує керівник установи. Матеріальні цінності, що надійшли до бюджетної установи в порядку гуманітарної допомоги, приймаються створеною наказом керівника установи комісією з обов’язковою участю працівника бухгалтерії та представника вищої за рангом організації. Приймання цінностей проводиться шляхом їх перелічування, зважування в присутності матеріально відповідальної особи, якій передаються ці цінності на зберігання. На прийняті матеріальні цінності комісія складає акт, який підписується членами комісії.

У процесі здійснення своєї діяльності в бюджетних установах відбувається вибуття запасів, яке включає наступні операції:



    • передачу в межах установи від однієї матеріально відповідальної особи до іншої;

    • витрачання;

    • реалізацію залежалих або зайвих запасів;

    • безоплатну передачу в межах відомства.

Порядок документального оформлення відпускання матеріалів залежить від того, які матеріали витрачаються і на які цілі, а також від періодичності їх використання.

Ефективна обробка замовлення вигідна як підприємству-ви- робнику, так і його клієнтам. При цьому доцільно використовувати комп'ютеризовані системи обробки замовлень, які дозво­ляють підприємствам знизити витрати, підвищити ефективність діяльності і рівень обслуговування своїх споживачів.Складування. Підприємства зберігають свої товари на складі до моменту продажу. Для швидкого виконання замовлень на підприємстві має бути достатній запас товарів. Зберігання товарів необхідне, позаяк цикли виробництва і споживання часто не збігаються.

Обов'язок підприємства – ухвалити рішення про склади: скільки, які і де їх належить розмістити. Чим більше складів має підприємство, тим швидше його товари можна доставити споживачам. При цьому необхідно співвідносити рівень обслуговування споживачів з витратами на переміщення товарів.Частину товарних запасів підприємства можна зберігати на самому підприємстві, якщо підприємство має свої власні склади, або поблизу нього, а іншу частину – на складах, розміщених у різних місцях на орендованих площах, на складах загального користування. Можна скористатися обома можливостями.

Підприємствам легше здійснювати контроль, якщо вони використовують власні склади. Однак при цьому зменшуються оборотні кошти і утруднюється зміна в разі необхідності розміщення складу. Склади загального користування стягують плату за площі, які здають в оренду, і надають за окрему плату додаткові послуги: охорона товару, упаковка, відвантаження, оформлення рахунків-фактур. Завдяки зберіганню товарів на складах загального користування підприємства можуть робити вибір з величезної кількості місць і типів складів.



1   2   3   4   5   6   7   8



  • 7.1. Аналіз сучасних корпоративних інформаційних систем, які пропонуються на ринку програмних послуг. Їх відповідність вимогам бізнесу та інтеграція у міжнародне середовище
  • Комплекси управлінських завдань, які дозволяють автоматизувати корпоративні інформаційні системи. Склад та характеристика основних елементів програмного продукту.
  • Структура інформаційного забезпечення програмного продукту та можливості настроювати за вимогами менеджерів різних рівнів
  • Автоматизація основних управлінських функцій: планування, організація, облік, контроль, координація.
  • Автоматизація операційного управління, управління персоналом, документообігом, фінансами, маркетингом. Забезпечення «прозорості» операцій та захисту інформації в корпоративних інформаційних системах
  • Можливість інтеграції корпоративних інформаційних систем із іншими автоматизованими інформаційними системами управління
  • РОЗДІЛ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ГЛОБАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
  • Бізнес та Інтернет: користтувачі , комунікації та співпраця, електронна комерція, інтерактивний маркетинг. Створення віртуальних компаній у межах міжнародної мережі.
  • Вартість Інтернету для підприємств -користувачів. Інтернет - технології та формування бізнес-фокусу споживача
  • Основні схеми підключення до глобальної мережі. Принципи роботи провайдерів, що надають послуги підключання.
  • Спеціальні інформаційні ресурси Інтернет, які надають можливість підтримки здійснення завдань маркетингової діяльності, управління фінансами, персоналом, документообігом.
  • Взаємозвязок електронної комерції із поведінкою споживача, бізнес-процесами та конкуренцією. Роздрібний продаж на Web-site. Управління ланцюгом постачальників.
  • Електронні платежі та їх безпека. Електронне переміщення запасів