Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Конспект лекцій з дисципліни «Основи права Європейського Союзу» за напрямом підготовки 030401 «Правознавство»

Скачати 278.76 Kb.

Конспект лекцій з дисципліни «Основи права Європейського Союзу» за напрямом підготовки 030401 «Правознавство»




Скачати 278.76 Kb.
Сторінка1/7
Дата конвертації28.03.2017
Розмір278.76 Kb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7

Додаток В

до п.п. 3.6



(Ф __- ___)

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра КОНСТИТУЦІЙНОГО І АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Конспект лекцій

з дисципліни «Основи права Європейського Союзу»

за напрямом підготовки 6.

Адміністрати́вне пра́во - це самостійна галузь права, за допомогою якої держава регулює суспільні відносини у сфері державного управління.

030401 «Правознавство»

Укладач: О. Радзівілл, к.ю.н., доцент, процесор кафедри конституційного і

адміністративного права

Конспект лекцій розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри конституційного і

адміністративного права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри Ю. Пивовар



Лекція № 1. Acquis communautaire як змістовна основа права Європейського Союзу

  1. Зв'язок понять АК і ЗПТ

  2. Передумови Європ.

    Acquis communautaire (acquis) (МФА: [aˌki kɔmynoˈtɛːʁ]), що означає «доробок спільноти» - правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

    Право Європейського Союзу або європейське право (англ. European Union law, фр. Droit de l'Union européenne) - система договорів та законодавчих актів, таких як Постанови та Директиви, що мають пряме або непряме застосування в державах-членах Європейського Союзу.

    інтеграції

  3. Вузьке і широке тлумачення ЄП


ДЖЕРЕЛА

  1. Конституційні акти Європейського Союзу. Частина І/ Упорядник Г. Друзенко, за загальною редакцією Т. Качки. – К.: Видавництво «Юстиніан», 2005. – 512с.

  2. Хартія основних прав Європейського Союзу. [Електронний ресурс], – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

  3. Угода про асоціацію між Україною та ЄС[Електронний ресурс], – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

  4. Гердеґен М. Європейське право / Пер. з німецької. - К.: «К.І.С.», 2008. - 528 с.




  1. Зв'язок понять «acquis communautaire» європейського права і «Західна політико-правова традиція».

«Acquis communautaire» у вузькому й широкому сенсі

Поняття «acquis communautaire» перекладається з франц. як «спільне надбання», «спільний досвід», найчастіше в літературі зустрічається переклад «спільний доробок». Це поняття стало ключовим для права ЄС після прийняття 7 лютого 1992 року Маастріхтського договору Про Європейський Союз (набув чинності 1 листопада 1993 р.), а точніше з прийняттям в червні 1993 року так зв. «копенгагенських критеріїв», дотримання яких розглядалося як обов’язкове для можливості вступу в Союз. Ці критерії, об’єднані в три групи, включали: 1. Політичні критерії (інституційна стабільність; дотримання принципів демократії і верховенства права; забезпечення прав людини та повага до національних меншин і їх захист). 2.

Націонáльні менш́ини - групи громадян певної держави, які не є представниками титульного етносу, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Економічні критерії (ринкова економіка; здатність витримати тиск конкуренції на внутрішньому ринку ЄС). 3. Критерій «acquis communautaire» (готовність взяти на себе зобов’язання і цілі що випливають з членства в ЄС, тобто з усіх договорів, «вторинного» законодавства і поточної діяльності інституцій ЄС. Отже у вузькому сенсі «acquis communautaire» – це величезний і мінливий масив принципів і норм, що включають: установчі договори; бл. 14 тис. актів вторинного права; 9 тис. рішень Суду ЄС та ін. Слід одразу зауважити, що поняття «установчі договори», також розуміються вузько й широко. Вузько – це два основоположні тексти: «Договір про заснування Європейської економної спільноти» 1957 року (ДЄЕСп, Римський договір) і «Договір про Європейський Союз» 1992 р. (ДЄС, Маастріхтський договір). Всі інші договори (разом з двома зазначеними – це установчі договори в широкому сенсі) вносили корективи до ДЄЕСп і ДЄС, а в численних протоколах фіксували ті чи інші роз’яснення, особливі позиці держав-членів, та інші уточнення.

Проте, вже з кінця ХVIII століття та все ХІХ століття, коли протистояння між наукою і релігією рішуче зрушило в бік науки, а еліти європейських націй спробували усвідомити їхнє місце в історії, «acquis communautaire» розуміється в найширшому сенсі цієї концепції – як спадщина античної філософії і римського права, збережена Візантією та реципійована середньовічною Західною Європою.

Антична філософія - філософія античності. Умовно може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Першим філософом античності є Фалес, останнім - Боецій.

Римське право - правова система Стародавнього Риму, що діяла в Римській державі (царського, республіканського періодів і періоду імперії) та Візантії. Розвиток римського права охоплює понад тисячу років юриспруденції, від Законів Дванадцяти таблиць (бл. 439 р. до Р. Х.)

Євро́па (іноді Евро́па) - частина світу в Північній півкулі.

З 1990-х років увага до цієї спадщини знову активізується (дослідження Г. Бермана, Дж. Себайна і Т. Торсона, Д. Келлі та багатьох інших). Набуло загального визнання, введене Г. Дж. Берманом, поняття «Західна правова традиція», яка розуміється трансісторична правова основа «acquis communautaire» в його найширшому тлумаченні.

Спадщина античності і п’ять революцій в становленні ЗПТ.

«Західна правова традиція» розуміється як системотворча основа і здобуток «Західно-християнської» регіональної цивілізації (РЦ). ЗПТ успадкувала основи політико-правового світогляду від Еллінської РЦ (А. Тойнбі): демократії Афін та Римської республіки. На думку К. Поппера головною ознакою того періоду була радикальна зміна в полісах Еллади всього стилю політико-правових відносин: на зміну «міфічному табуїзму» прийшов «критичний конвенціоналізм». Нові риси громадянського «полісного» світогляду, невідомі суспільствам на чолі з воїнами-колісничниками бронзової доби, Ж-П. Вернан («Походження давньогрецької думки») охарактеризував, зокрема, так:

1) становлення раціонального способу мислення, при якому людина, не задовольняючись містичними поясненнями, бере на себе відповідальність дошукатися причин природних і соціальних явищ;

2) формування нового “соціального простору” із центром на міській площі – агорі: відкритість громадян-поліолітів для обговорення проблем політичного життя, що різко контрастує з закритістю в містах-фортецях військової аристократії колісничників попередньої епохи;

Соціа́льне я́вище (англ. social phenomenon, нім. soziale Erscheinung, рос. социальное явление) - одне із засадничих понять соціології та соціальної філософії, яке означає елемент соціальної реальності, що володіє всією повнотою соціальних властивостей та ознак; це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок; все те в соціальній дійсності, що проявляє себе, існує, є. Соціальні явища - це явища взаємодії людей, здійснювані в соціальному просторі: безпосередньо в контактній групі або опосередковано, через причетність індивідів до спільнот, через соціальні організації, інститути.

Полі́тика (від грец. πολιτική діяльність самоуправління у полісі (місто, держава), а подалі - «мистецтво управління» державою і суспільством) - діяльність з управління та керівництва суспільством на основі публічної влади.

Аристокра́тія (від грец. αριστοκρατία (aristokratíа), ἀριστεύς - найкращий і κρατεῖν - правити, тобто влада найкращих) - форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.

3) поява нової еліти зі знатних родів, свідомо відданій служінню громаді, натомість зникнення, як взірця для наслідування, військового вождя, наділеного, водночас, рисами героя й свавільного тирана;

4) зростання значення слова, яке, стає політичною зброєю, переважно, в режимі вільної дискусії, засобом обговорення й винесення виважених громадських рішень, досягнення суспільно корисних цілей;

5) публічність життя поліолітів: закони й декрети приймаються обговоренням, а згодом, починають записуватися й виставлятися для ознайомлення громади; так само, художні, публіцистичні й драматичні твори – призначаються авторами для оцінки всією громадою;

6) заміна старих відносин панування й підпорядкованості, де кожна особа мала своє жорстке, обумовлене народженням, місце, новим типом суспільних зв'язків, заснованих на взаємності, співрозмірності (ізономії) й поміркованості, при формуванні певного обсягу спільних для всіх громадян законів та доступних судових процедур врегулювання конфліктів;

7) відмова від механічного наслідування традиції, яка більше не вважається непорушною, усвідомлення індивідуальності, взаємне визнання прав на власну думку, на критичне сприйняття авторитетів, ідеї яких можна прийняти, відкинути або виправити.

З’явившись у самоврядних містах-державах Греції, Малої Азії, Італії, тощо, полісна політико-правова традиція зазнала значних змін в реаліях імперій та діадохій, що виникли в межах еллінізованої античної ойкумени. Однак морально-етичні вчення та релігії цих багатонаціональних утворень, так чи інакше сприяли подальшому розвитку західної правової традиції. Зокрема стоїки, потім християни, не лише підтримали її на певних етапах, але й надали їй наднаціонального світового поширення.



Поліджерельність, спільна релігійна основа і полісистемність європейського права середньовіччя.

Унікальність розвитку ЗПТ Г. Берман пов’язує з тим, що тільки в її руслі відбулася емансипація права від інших елементів культури. Цим ЗПТ завдячує трьом основним характеристикам: поліджерельності, спільній релігійній основі і «полісистемності».

Поліджерельність ЗПТ. Джерела ЗПТ включали: 1) звичаєве право народів Європи; 2) Біблію; 3) римське право; 4) античну філософію. Як вважає Г. Берман, на відміну від візантійського права, де думка римських юристів минулих епох була законсервована в Дігестах, тим більше,мусульманського права, яке всі правові норми виводило з Корану і хадісів (Сунни Пророка), для ЗПТ важливим чинником розвитку і емансипації права стала необхідність узгоджувати різні суперечливі джерела, що вимагало постійного оновлення і творчого підходу до юридичних звичаїв текстів.

Но́рма пра́ва (правова́ норма) - загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Звичаєве пра́во - система правил, як правило, неписаних і частково санкціонованих верховною владою правил у певному суспільстві

Візантійськие право - система законодавчих пам'яток, що являють собою переробку римського права стосовно нових умов життя в Візантійській імперії. Виключним джерелом цієї переробки є воля законодавця, відповідно до чого змінюється характер науки права.

Як зазначає Г. Берман, ЗПТ почала свій розвиток при співіснуванні і протистоянні на європейському континенті принаймні п’яти етно-культурних традицій, які, в свою чергу, укрупнили поліетнічний досвід більш дрібних колективів прибульців і тубільців Європи. Всі ці спільноти, так чи інакше, зробили свій внесок у формування європейського суспільства і західної правової традиції. Поступово саме Західно-християнська спільнота, за рахунок інших спільнот Європи розширила свої позиції, сформувавшись у Західно-християнську цивілізацію.

Для формування ЗПТ кульмінаційною подією стала так звана «григоріанська реформація» (1050-1122 рр.), основна мета якої полягала в отриманні й забезпеченні повновладдя римського єпископату над усіма християнами і християнськими церквами.

Христия́нство (від грец. Χριστός - «помазанник», «Месія») - один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.

Цей рух співпав з розколом християнської церкви на західну і східну (схизма 1054 р.).

Церква - культова споруда у православних, католицьких та окремих протестантських християн, у якій відбуваються релігійні богослужіння.

Під час найбільш драматичного періоду реформи, коли Григорій VІІ став римським папою, боротьба зосередилася на відділенні церкви від світської влади, на праві папи коронувати християнських королів та імператорів; призначати архиєпикопів та погоджувати кандидатури єпископів в християнські держави (право інвеститури) та отримувати десятину з єпископств.

Папська реформація ХІ – ХІІ століть породила першу правову систему Заходу – нове канонічне право римо-католицької церкви, створене як сисЛекція №тизоване і оновлене римське право.

Ри́мо-като́ли́цька церква, Західна Католицька Церква, Західна Церква (лат. Ecclesia Catholica Romana) - інститут католицької Церкви латинського обряду (частково амвросіанського, ліонського й мосарабського) із центром у Ватикані на чолі з Папою Римським, який є її земним головою.

Правова система - це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).

Каноні́чне пра́во (від грец. κανών - правило, норма) - релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство. Назва цієї правової системи походить від грецького терміна «канон», який спочатку означав усяке знаряддя для проведення прямих ліній або для рівняння площин, але згодом його зміст змінився і ним почали називати правила християнської віри і життя. У вузькому - юридичному значенні - цей термін почали вживати для позначення правил поведінки (норм), прийнятих церквою для впорядкування суспільних відносин усередині християнської громади.

Потім з допомогою останнього досить швидко було створено інші якісно нові світські системи права: королівське, міське, торгове тощо.

Систе́ма пра́ва - це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

При цьому, джерелами ЗПТ залишалися відкритими джерела «дозахідних» традицій – звичаєве право народів Європи. За словами Г.Бермана, за винятком певних періодів і певних регіонів Європи, в критичні, поворотні періоди свого розвитку, захід постійно звертався до звичаєвого права, особливо в критичні, поворотні періоди свого розвитку. Відбувалося також постійне підживлення ЗПТ джерелами «не автохтонного» походження: Біблія, грецька філософія і римське право стали, за висловом Г. Бермана, «пращурами ЗПТ». Проте їх рецепція відбувалася вибірково і в різний час з різним тлумаченням. Всі ці елементи поступово поєднувалися в спільному, хоча і дуже суперечливому, західноєвропейському світогляді.

ЗПТ досить активно вбирала і етико-правові ідеї корінних народів «заморських» територій, особливо в новий час. Право «дикунів» сприймалися в європейських суспільствах узагальнено й символічно, як поклик до первозданної духовної свободи, природного права, доблесті не заангажованої ідеологією, тощо.

Абориге́ни (лат. aborigines; ab origine - від початку) - загальна назва будь-якої тубільної місцевої популяції, етносу чи нації, яка володіла конкретною територією раніше за прийшлі панівні популяції, етноси чи нації, і має соціальну систему відмінну від аналогічних систем сусідніх чи прийшлих-панівних популяцій, етносів і націй.

Приро́дне пра́во (лат. lex naturalis) - теоретична доктрина в теорії права, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. Також термін визначає і саме право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх.

Їх дія була пов’язана з відновленням в пам’яті європейських народів своєї дохристиянської історії, але вплив цих ідей накопичувався латентно, оскільки надто суперечив ідеології західно-християнських націй.

Європейські народи - це різні нації та етнічні групи, які проживають на території Європи і є основними носіями європеоїдної раси. Європейська етнологія - область антропології, що вивчає європейські народи.

Важливі й особливості «процесуального» забезпечення розвитку ЗПТ. Перш за все, слід звернути увагу на ідею «двох мечів», характерну саме для ЗПТ: «два мечі», символізують розділення компетенцій світської й духовної влади над особою і громадами. Ця ідея є продовженням новозаповітного принципу «Богу – богове, кесарю – кесареве» і розуміється як раннє тлумачення принципу стримування і противаг. Саме дотримання цього принципу забезпечило розвиток західного права як зростаючу систему компромісів між релігійним і світським управлінням громадою. Внаслідок папської реформації ХІ століття в Європі спільно розвивалися, конкуруючи і доповнюючи одна – одну дві лінії розвитку права. Перша лінія була представлена королівським, феодальним (ленним) і маноральним правом, а також (з певною умовністю) кодексами лицарських орденів: все це були етично і юридично переосмислені давні станові звичаї воїнів, що вже існували, принаймні у індоєвропейських народів епохи великих переселень. В середньовічній Європі ці системи права регулювали індивідуальні взаємини лицарів-феодалів (включаючи королів) між собою та їх – з представниками інших станів, включаючи відносини з владних та адміністративних питань. Друга лінія розвитку права, яка застосовувала та розвинула, переважно, цивільне право, представляла право спільнот: цехове, корпоративне, право виборних магістратів, общин, громад, міське та торгове право, а також «старе» канонічне право.

Комерційне право або Торгове право - галузь права, яка регулює діяльність в сфері торгового (комерційного) обігу.

Циві́льне пра́во (лат. Ius civile; англ. Civil law, нім. Zivilrecht, фр. Droit civil) - галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права - фізичними та юридичними особами, територіальними громадами, державами та іншими суб'єктами публічного права.

Як зазначає Г. Берман, «ці своєрідні потоки, чи навіть окремі течії в морі європейської правової дійсності постійно зливалися і знову розходилися, збагачуючись іншими течіями». Згодом вони консолідувалися у вигляді двох правових сімей: англо-американського та континентального права, які діяли як два взаємодоповнюючих підходи до права, не припиняючи взаємовпливу досьогодні. Перша зосередилася на удосконаленні процесу друга на удосконаленні кодифікованих правових текстів. Нині ЗПТ втілюється у праві ЄС, в системі якого відбувається взаємоузгодження правосвідомості, інститутів та інших елементів і загального і континентального права.

Таким чином, будучи постійно відкритою, ЗПТ походить від традицій еллінського, сірійського і візантійського суспільств, продовжуючи свій розвиток в західно-християнському суспільстві і залучаючи з інших суспільств найважливіші елементи регулювання суспільних відносин, перероблюючи їх в правові норми, відповідно до основних правових принципів, і адаптуючи їх до своєї структури.



Формування позитивного права національних держав у новий час.

Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

Позитивне право (від лат. posit - покласти) - термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою.

Націона́льна держа́ва (англ. Nation state, нім. Nationalstaat, фр. État-nation, яп. 国民国家) - тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території.

Попри всі пережиті «бунти проти прогресу», в основному ЗПТ характеризується сталим розвитком. Вона пережила загалом п’ять революцій (папська, лютеранська, кальвіністська, буржуазна, соціалістична), кожна з яких починалася гаслами прогресивних ідей і закінчувалася їх адаптацією до біль консервативних елементів традиції. Легалізувавши Вестфальським миром фактичне розділення Європи на протестантську й католицьку, ЗПТ почала розвивалася як право нового часу в паралельних напрямках англосаксонського і континентального права, які зв’язують, відповідно, з філософією справедливості і позитивним правом.

Вестфа́льський мир 1648 - завершив Тридцятирічну війну 1618-1648 років. Підписаний у Мюнстері 24 жовтня 1648. Ще в 1638 Папа і данський король закликали до припинення війни. Два роки після цього ідею підтримав німецький рейхстаг, який зібрався вперше після тривалої перерви.

Перший напрям зосередився на захисти індивідуальних прав і свобод та політичних прав податного стану, другий, зв’язавши державу і право, – на формуванні досконалої системи управління, підпорядкувавши право авторитарній владі.

При цьому, чи не найважливішою особливістю ЗПТ є те, що це правова традиція відкритого суспільства. Враховуючи відносність оцінки «закритості» чи «відкритості», можна визнати, що в Європі періодично виникали значною мірою закриті суспільства, однак загалом, починаючи з афінської демократії V-ІV століть до н.е.

Система керування, також Система управління (англ. control system) - систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети. Об'єктом системи керування можуть бути як технічні об'єкти так і люди.

Відкри́те суспі́льство - це суспільство, яке базується на визнанні того факту, що ніхто не має монополії на істину (→плюралізм), що різні люди мають різні погляди та інтереси, і що існує потреба в установах, які б захищали права усіх людей і давали б їм змогу жити разом в мирі і злагоді.

Афінська демократія - етап в історії Стародавніх Афін, що охоплює період з 500 по 321 р. до н. е., коли у місті-державі Афіни існувала демократична форма правління.

неухильно зростали саме елементи відкритого мультикультурного суспільства. Європа неодноразово вбирала і залишала в своїх тенетах представників не лише багатьох культурних традицій, але й расових типів, що давало європейцям важливе відчуття множинності й розмаїття світу, а також виховувало навички досить активно на всіх рівнях своєї організації відстоювати власну самобутність в європейській «мозаїці».

Як зазначає Г. Берман, після кожної революції ЗПТ виходила все більш зміцненою і розвиненою в напрямку забезпечення правових засобів врегулювання конфліктів, забезпечення прав і свобод людини.



  1. Каталог: bitstream -> NAU
    NAU -> Кросплатформена розробка мобільних додатків з використанням мови програмування c#
    NAU -> Практикум "Professional English" призначений для аудиторної та самостійної роботи з англійської мови професійного спрямування студентів спеціальності "
    NAU -> Пакет комплексних контрольних робіт
    NAU -> Пакет комплексних контрольних робіт
    NAU -> Конспект лецій навчальної дисципліни
    NAU -> Розробка додатків для Windows Runtime (Windows 8)
    NAU -> Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт і завдання до курсової роботи дисципліни
  1   2   3   4   5   6   7


Скачати 278.76 Kb.

  • НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
  • Лекція № 1. Acquis communautaire
  • Звязок понять « acquis communautaire» європейського права і «Західна політико-правова традиція». «Acquis communautaire» у вузькому й широкому сенсі
  • Спадщина античності і п’ять революцій в становленні ЗПТ
  • Поліджерельність, спільна релігійна основа і полісистемність європейського права середньовіччя.