Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Лекція 10 Функція травлення. Життя розвиток, діяльність І репродукція живих істот, у тому числі й людини, вимагає

Лекція 10 Функція травлення. Життя розвиток, діяльність І репродукція живих істот, у тому числі й людини, вимагає




Сторінка1/3
Дата конвертації09.04.2017
Розмір0.9 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3

Лекція 10

Функція травлення.

Життя - розвиток, діяльність і репродукція живих істот, у тому числі й людини, вимагає відповідних поживних речовин для забезпечення пластичних процесів в органах і тканинах і компенсації в них енергетичних витрат.

Поживна речовина - необхідна для життя і росту організму, хімічна речовина, яку організм отримує з навколишнього середовища. Тварини споживають поживні речовини з їжею, а рослини безпосередньо з ґрунту та повітря.

Природним джерелом одержання цих речовин є їжа, з якою в організм надходять білки, вуглеводи, жири, мінеральні солі й вітаміни. Вміст живильних речовин у внутрішнім середовищі представляє динамічну константу, зменшення якої приводить до зміни трофічного гомеостазису, формуванню травних реакцій і споживанню їжі. Постійний прийом речовин, переробка й засвоєння їх організмом дозволяють зберегти його цілісність і життєдіяльність.



Живильні речовини, крім мінеральних солей і води, не надходять в організм у готовому для засвоєння виді, не можуть через клітинні мембрани потрапити у внутрішнє середовище організму. Розщеплення складних компонентів їжі до простих з'єднань здійснюється в травному тракті. Таким чином, травлення — це сукупність процесів, які забезпечують фізичну й хімічну переробку харчових продуктів, перетворення їх у компоненти, позбавлені видової специфічності й придатними до всмоктування й участі в обміні речовин організму.

Ї́жа - все, що споживає людина й інші живі істоти для підтримки життя; харчі. Речовини, що їх організм отримує з навколишнього середовища, є для нього будівельним матеріалом і джерелом енергії.

Етапи засвоєння харчових речовин представляються як своєрідний конвеєр, що реалізує: порожнинне травлення мембранне травлення — всмоктування.

Основними функціями травного тракту є: (1) — секреторна — забезпечує вироблення й виділення залозистими клітинами травних соків (слини, шлункового, підшлункового, кишкового, жовчі), що містять ферменти й фактори (або речовини), що забезпечують їхню високу активність; (2) — моторно-евакуаторна або рухова — яка здійснюється мускулатурою травного апарату й забезпечує зміну агрегатного стану їжі, її здрібнювання, перемішування із травними соками й пересування в орально-аборальному напрямку;

Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка - система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

Травна́ систе́ма, або травний тракт, або Шлунково-кишковий тракт людини - система органів, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

Травлення - це сукупність механічних, хімічних і біологічних процесів, що забезпечують розщеплення складних поживних речовин, які потрапили з кормами, на відносно прості сполуки, які можуть бути асимільовані організмом.

Агрегатний стан Агрегáтний стан - термодинамічний стан речовини, сильно відмінний за своїми фізичними властивостями від інших станів цієї ж речовини. Переходи між агрегатними станами однієї і тої ж речовини супроводжуються стрибкоподібними змінами вільної енергії, ентропії, густини і інших фізичних властивостей.

(3) — всмоктувальна — забезпечує перенесення кінцевих продуктів переварювання, води, солей і вітамінів через слизову оболонку з порожнини травного тракту у внутрішнє середовище організму (кров і лімфу); (4) — екскреторна (видільна) — реалізована за допомогою виділення з організму деяких продуктів обміну (метаболітів), солей важких металів, лікарських речовин;

Слизова́ оболо́нка (лат. tunica mucosa, часто говорять просто слизова) - внутрішня оболонка порожнистих органів, яка контактує з зовнішнім середовищем (тобто органами дихання, сечової, статевої та травної систем).

Важкі метали - нечітко визначена група елементів з металічними властивостями, що зазвичай включає перехідні метали, деякі металоїди, лантаноїди і актиноїди. Історично було запропоновано багато визначень цього терміну, деякі засновані на густині, інші на атомному номері або атомній масі, ще інші на хімічних властивостях або токсичності.

(5) — інкреторна — у результаті якої специфічними клітинами слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, а також підшлунковою залозою виділяються гормони, що стимулюють або гальмують функції органів травлення;

Підшлунко́ва за́лоза - це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це залоза змішаної секреції, що виробляє як травний сік (екзокринна функція), так і гормони (ендокринна функція).

(6) — захисна — забезпечується бар'єрною функцію шлунково-кишкового тракту, що здійснює захист організму від шкідливих агентів (бактерицидна, бактеріостатична й дезінтоксикаційна дія) і (7) — рецепторна (аналізаторна) — обумовлена тим, що хемо- і механорецепторні поля внутрішніх поверхонь органів травного тракту можуть бути загальними для рефлекторних дуг вісцеральних систем (виділення, серцево-судинної, видільної) і соматичних рефлексів. Крім того, травний тракт бере участь у гемопоезі, оскільки шлунковими залозами виробляється речовина гастромукопротеїн (внутрішній фактор Кастла), необхідний для всмоктування ціанкобаламіну (вітамін В12), який необхідний для нормального дозрівання еритробластів. Слизова оболонка шлунка й тонкої кишки, печінка (поряд з кістковим мозком і селезінкою є депо феритину - білкового з'єднання заліза, що приймає участь у синтезі гемоглобіну.

Тонки́й кише́чник - відділ гастроінтестінального тракту, в якому неперетравлені поживні речовини шлункового вмісту підлягають подальшому інтенсивному гідролізу, чому сприяють секрети підшлункової залози, печінки та власне кишечника, а продукти гідролізу транспортуються через стінку кишечника у внутрішнє середовище організму.



Стан голоду і насичення. Травна система являється частиною більш складної системи – функціональної системи харчування, яка забезпечує складну їжодобувну поведінку і підтримання відносно постійного рівня вмісту живильних речовин в організмі. В процесі метаболізму клітин йде використання ними поживних речовин. ↓ концентрації поживних речовин в крові приводить до виникнення неприємного відчуття голоду, яке являється субʼєктивним вираженням потреби організму в їжі. Фізіологічною основою для відчуття голоду являється збудження центру голоду, локалізованого в гіпоталамусі. Відчуття голоду є спонукальною причиною (мотивацією) ціленаправленої їжодобувної діяльності( пошук і прийом їжі). Потужним стимулятором центра голоду є кров із ↓ вмістом глюкози, амінокислот, жирних кислот і гліцеридів, продуктів метаболізму циклу Кребса.

Жи́рні кисло́ти - органічні сполуки, що складаються з вуглецевого ланцюжка, довжиною до 24 атомів вуглецю з карбоксильною групою (-СООН) на одному кінці.

Цикл трикарбо́нових кисло́т (цикл Кре́бса, цитра́тний цикл) - центральна частина загального шляху катаболізму, циклічний біохімічний процес аеробних організмів, в ході якого відбувається перетворення двох- і трьохвуглецевих сполук, що утворюються як проміжні продукти в живих організмах при розпаді вуглеводів, жирів і білків, до CO2.

Вона збуджує ядра латерального гіпоталамусу через хеморецептори судин і рецепторів самого гіпоталамусу, вибірково чутливих до нестачі в крові певних поживних речовин. Після прийому їжі виникає субʼєктивне приємне відчуття насичення, котре змінює відчуття голоду і вживання їжі припиняється. Відчуття насичення являється наслідком збудження центру насичення котрий розташований в вентромедіальних ядрах гіпоталамуса. Між центром насичення та голоду є реципрокні відносини ( збудження одного супроводжується гальмуванням іншого).

Відчуття насичення, яке приводить до припинення прийому їжі, має нейрогенну природу і обумовлене поступленням аферентних імпульсів від подразнених їжею рецепторів травного тракту( слизових оболонок і мускулатури порожнини рота, стравоходу, шлунка).

Рот (лат. stoma, -atis) - тілесний отвір у тварин, через який приймається їжа і, у багатьох випадках, здійснюється дихання. У багатьох хребетних у роті розміщені зуби і язик. Зовнішньо рот може мати різну форму.

Ця аферентація збуджує центр насичення і гальмує центр голоду. Вона являється причиною сенсорного насичення (первинного) і передує збільшенню поживних речовин в крові. Через 1,5 - 2 години після прийому їжі вихідний рівень вмісту живильних речовин в крові відновлюється за рахунок їх поступлення із органів, в яких вони знаходяться в депонованому стані. Так, перетворення глікогену печінки в глюкозу приводить до збільшення її концентрації в крові. Це зумовлює гуморальне збудження центру насичення, що являється причиною метаболічного (обмінного, вторинного) насичення. Підтримання рівня концентрації живильних речовин в крові здійснюється за рахунок поступлення із ШКТ продуктів гідролізу харчових речовин. Важливу роль у виникненні почуття голоду й насичення грають, пептидні гормони. Такі регуляторні пептиди як холецистокинін, соматостатин, бомбезин й ін. знижують споживання їжі, тобто беруть участь у формуванні насичення. Посилення харчової мотивації й активації харчової поведінки викликають пентагастрин, окситоцин й ін., які сприяють формуванню почуття голоду. Відомо, що наповнення шлунка гальмує харчові реакції, а періодичні скорочення вільного від їжі шлунка викликають відчуття голоду. Аферентні впливи, надходять від травного тракту в ЦНС по блукаючим та черевним нервах.



Основні типи травлення. У процесі розвитку живих організмів для хімічної переробки їжі в них сформувалося кілька типів травлення. Для людини характерний так званий власний тип травлення, при якому організм використає власні ферменти для асиміляції їжі. У свою чергу цей тип підрозділяється на внутрішньоклітинне, позаклітинне(внутрішньопорожнинне- дистанційне) й мембранне травлення.

Внутрішньоклітинне травлення – гідроліз-клітинними ферментами найдрібніших часток харчових речовин, що попадають всередину ентероциту шляхом ендоцитозу, за допомогою мембранних транспортних механізмів. Ці харчові речовини гідролізуються клітинними (лізосомальними) ферментами або в цитозолі, або в травній вакуолі, на мембрані якої фіксовані ферменти. Цей тип травлення відіграє важливу роль в кишковому травленні в ранньому постнатальному періоді розвитку. В організмі людини внутрішньоклітинне травлення має місце в лейкоцитах й у клітинах лімфо-ретикуло-гістіоцитарної системи.

Людське тіло - фізична структура людини, людський організм. Тіло людини утворено клітинами різних типів, характерним чином організується в тканини, які формують органи, заповнюють простір між ними або покривають зовні.


У високоорганізованих тварин і людини гідролитична дія ферменту реалізується в порожнинах травного тракту, а секреторні клітки травних залоз перебувають від них на деякому віддаленні, тому такий тип травлення називається позаклітинним, дистантним або порожнинним. В результаті позаклітинного розщеплення речовини їжі розпадаються до розмірів, доступних для внутрішньоклітинного гідролізу.

Мембранне (пристінкове, контактне) травлення, відповідно до якого в слизовому шарі й у зоні мікроворсинок ентероцитів (клітини слизової оболонки тонкого кишечнику), значно збільшується швидкість гідролітичних процесів. Цей тип травлення обумовлений наявністю в ентероцитів мікроворсинок, утворених виростами цитоплазми, обмежених плазматичною мембраною. Зовнішня поверхня цієї мембрани покрита глікокаліксом, що складається з мукополісахаридних ниток, зв'язаних кальцієвими містками.

Глікокалікс адсорбує з порожнини кишки секретовані травними залозами (переважно підшлунковою залозою) ферменти, які здійснюють проміжні стадії гідролізу всіх основних харчових речовин. Кінцеві стадії розщеплення білків, вуглеводів і можливо жирів реалізують властиво кишкові ферменти, синтезовані ентероцитами й вбудовані в структури їхніх мембран. Структурна організація апікальних мембран ентероцитів така, що завдяки їй створюються умови для поєднання процесів кінцевого гідролізу харчових речовин і початку їхнього всмоктування. Цьому сприяє близьке розташування вбудованих у мембрану власних кишкових ферментів і транспортних систем, що забезпечують всмоктування.

Транспортна система - це система взаємопов’язаних складових (людей, які задіяні в транспортному процесі; інфраструктури; транспортних засобів тощо), яка призначена для транспортування будь-кого (будь-чого).

Заключні стадії гідролізу харчових речовин здійснюється ферментами, які синтезуються ентероцитами і вбудовані в структури їх мембран. Мономери, які утворюються на поверхні мембрани ентероциту всмоктуються за рахунок активності її іонних каналів.

Іонні канали - трансмембранні білки, що утворюють пори через цитоплазматичну та інші біологічні мембрани, які допомагають встановлювати і керувати електричною напругою через мембрани всіх живих клітин (так званим мембранним потенціалом), дозволяючи рух певних іонів вниз за електрохімічним градієнтом.



Секреторна функція органів травлення.

На всьому протязі травна трубка покрита слизовою оболонкою, що містить найважливіший структурний і функціональний компонент - секреторні залозисті клітини, з яких формуються травні залози. У кожному відділі є морфологічна й функціональна спеціалізація залозистих клітин, здатних виділяти в порожнини травний сік, що володіє специфічними властивостями.

Морфологічно залозисті структури представлені як одноклітинними, так і багатоклітинними залозами. До першого типу відносяться бокаловидні клітини кишечнику, до другого - епітеліальні клітинні поля (секреторний епітелій поверхні слизової шлунка);

Келихоподібні, або бокалоподі́бні кліти́ни - епітеліальні залозисті клітини слизових оболонок тварин, які виділяють білковий компонент слизу. У людини і хребетних тварин поодинокі або численні келихоподібні клітини розташовані в поверхневому шарі багатьох слизових оболонок (травний тракт, дихальні шляхи, волога оболонка ока), у риб, амфібій та деяких безхребетних - і в епідермісі шкіри.

позаепітеліальні багатоклітинні залози, вивідні протоки яких відкриваються на поверхню слизової (залози слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, кардіальні, пілоричні й фундальні залози шлунка, дуоденальні (брунеровські залози), а також великі травні залози, що представляють скупчення секреторних клітин, ацинуси яких розташовуються поза травною трубкою, а довгі вивідні протоки відкриваються в її порожнину (слинні залози, підшлункова залоза, печінка).
Секреція — складний процес, протягом якого секреторна клітина одержує із крові необхідні речовини, синтезує з них секреторний продукт і разом з водою й електролітами у вигляді секрету виділяє його в порожнину травного тракту.

Секреція травних соків супроводжується повторюваними змінами в структурі й обмінних процесах у клітині секреторний цикл.

О́бмін речови́н або метаболі́зм - сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах. Метаболізм поділяється на дві гілки: катаболізм (дисиміляція або енергетичний обмін), що включає реакції розщеплення складних органічних речовин до простіших, яке супроводжується їх окисненням і виділенням корисної енергії, та анаболізм (асиміляція або пластичний обмін) - реакції синтезу необхідних клітині речовин, у яких енергія, отримана у катаболічних реакціях, використовується.

Останній являє собою зв'язані між собою процеси секретоутворенняпоглинання матеріалу, внутрішньоклітинний синтез і секретовиділення.

Травні залози рясно васкуляризовані й із крові, що протікає по судинах, секреторні клітини одержують воду, неорганічні й низькомолекулярні органічні речовини (амінокислоти, моносахариди, жирні кислоти).

Органі́чні речови́ни (рос. органические вещества, англ. organic matter; нім. organische Stoffe m pl) - речовини, що виникли прямо або непрямо з живої речовини або продуктів їх життєдіяльності; присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах.

Залежно від молекулярної ваги й розмірів молекул речовини надходять у клітину за допомогою піноцитозу, дифузійним шляхом, і при участі активних транспортних систем. Базальні мембрани капілярів й ацинусів, а також плазматична мембрана секреторної клітини виконують транспортну функцію, що вимагає енергетичних витрат, що супроводжується зміною активності АТФаз і лужної фосфатази.

Лужна фосфатаза - ензим, який від’єднує фосфат (дефосфорилювання) від різних типів молекул.

Надходженням речовин у клітину закінчується перша фаза секреторного циклупоглинання й починається друга внутрішньоклітинний синтез.

В білоковопродукуючій клітині вихідні речовини, що надійшли через базальну мембрану, синтезуються на рибосомах шорсткуватого ендоплазматичного ретикулуму в первинний секреторний продукт, що дозріває в комплексі Гольджі.

Комплекс Ґольджі (також званий як Апарат Ґольджі, тільце Ґольджі та інші) - одномембранна органела, що є переважно в еукаріотів.

Ендоплазматичний ретикулум (ЕПР, від лат. reticulum - «сіточка») або ендоплазматична мережа - внутрішньоклітинна органела еукаріотичних клітин, що являє собою розгалужену систему з оточених мембраною сплющених порожнин, бульбашок і канальців.

Базальна мембрана, основна мембрана - тонкий шар волокон, що залягає під епітелієм (вистеляє порожнини і поверхні тіла) чи ендотелієм (вистеляє внутрішні поверхні кровоносних судин).

Секрет накопичується у вакуолях, перетворюючись у гранули зимогену (профермент).

Формування слизового секрету (мукополісахариди, глікопротеїди) у клітинах травних залоз відбувається в пластичному комплексі Гольджі. Однак не виключено, що багато яких полісахаридів синтезується в різних структурних елементах клітини. Синтезований секрет накопичується в клітині й у міру нагромадження секреторного продукту починається фаза виділення (екструзії) секрету із залізистої клітини. Залежно від тривалості різних фаз секреторного циклу секреція може бути безперервної або переривчастою (ритмічною).

Для безперервного типу секреції (секреторні клітини поверхневого епітелію слизової шлунка) характерне виділення секрету в міру синтезу. При цьому в клітині відбувається одночасно як поглинання матеріалу й внутрішньоклітинний синтез, так і виділення секрету. При переривчастому, ритмічному типі (бокаловидні слизові клітини кишечнику) має місце послідовний перехід від одного процесу до іншого й синтез нової порції секрету починається після виведення попередньої.

По типу виділення секрету клітини травного тракту ділять на голокринові — клітини поверхневого епітелію шлунка. Їхня особливість полягає в тому, що вся клітина перетворюється в секрет в результаті її дегенерації; апокриновіклітини проток слинних залоз людини в ембріогенезі — які виділяють секрет із частиною цитоплазми, і мерокринові клітини більшості травних залоз, у яких виділення секрету не супроводжується руйнуванням клітини або відривом її частини, а здійснюється через отвори, що утворилися при злитті ліпопротеїдної оболонки гранули із клітинною мембраною.

Сли́нні за́лози - це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік - слину. Розрізняють малі та великі слинні залози.

Після виділення секрету подібна клітина знову починає його синтезувати.

По характеру виділяємого секрету травні залози можуть бути білок-, мукопротеїд- і мінералсекретуючі.

Речовини, що надходять тим або іншим шляхом у клітину використаються не тільки як вихідний матеріал для секреторного продукту, але й для забезпечення обміну в самій клітині. В результаті її життєдіяльності із клітини виділяються вода, розчинені в ній неорганічні речовини (секрети), що брали участь у метаболізмі, а також сечова й молочна кислота, сечовина, креатин, СО2 й інші метаболіти (екскрети).

Моло́чна кислота́ - α-оксіпропіонова одноосновна оксикарбонова кислота, хімічна формула СН3СН(ОН)СООН. Важливий проміжний продукт обміну живих організмів. Була відкрита шведським хіміком Карлом Шеєле у 1780 році.

Неоргані́чна речовина́ - 1) у хімії є сукупним поняттям для термінів «неорганічна сполука» та проста речовина. В межах ряду інших дисциплін (геології, екології (environmental science)) має інше значення - 2) хімічні речовини не рослинного і не тваринного походження, а також речовини до складу яких входить одна або декілька неорганічних сполук.



Травні соки складаються з води, неорганічних й органічних речовин. Найбільше значення серед органічних речовин мають з'єднання білкової природи — ферменти, які є каталізаторами біохімічних процесів і відносяться до групи гідролаз, здатних приєднувати до субстрату Н і ОН-, перетворюючи високомолекулярні речовини в низько молекулярні.

Біохі́мія (від грец. βίος - «життя» і єгип. kēme - «Земля», також біологічна або фізіологічна хімія) - наука про хімічний склад організмів та їхніх складових частин та про хімічні процеси, що протікають в організмах.

Гідролази - ферменти, що каталізують реакції гідролізу, тобто розчеплення субстратів за участю молекул води. Ферменти травних соків мають характерні властивості, які проявляються в прискоренні біохімічних реакцій, і в специфічності дії.

Хімі́чна реа́кція - це перетворення речовин, при якому молекули одних речовин руйнуються і на їхньому місці утворюються молекули інших речовин з іншим атомним складом. Усі хімічні реакції зображують хімічними рівняннями.

Ця властивість залежить від здатності розщеплювати певні речовини, що дозволяє виділити групи ферментів глюколітичних (гідроліз вуглеводів до ди- і моносахаридів), протеолітичних (гідроліз білків до пептидів, пептонів й амінокислот), ліполитичні (гідроліз жирів до гліцерину й жирних кислот). Властивості ферментів травних соків проявляються також залежністю їхньої активності від температури й рН середовища, необхідністю активаторів для прояву своєї дії, оскільки деякі ферменти (протеази, ліпази) виділяються в неактивному стані, що обумовлює стійкість самих залоз до дії ферментів,, залежністю їхньої активності від наявності інгібіторів, які їх гальмують.

Секреторна активність травних залоз, склад і властивості виділюваного ними секрету залежать від харчового раціону й режиму харчування, що відбивається на здатності залоз адаптуватися до змінних умов зовнішнього середовища. Кількість травних соків, вироблюваних всіма травними залозами, становить 608 л у добу. Більша частина їх у кишечнику піддається зворотному всмоктуванню.


Принципи регуляції травної

діяльності шлунково-кишкового тракту.

Натще шлунково-кишковий тракт перебуває в стані відносного спокою, який характеризується періодичною функціональною активністю. Прийом їжі робить потужний пусковий вплив на його проксимальний відділ, що виражається в різкому й короткочасному посиленні секреції слинних, шлункових і підшлункових залоз, збільшенні жовчовиділення {за рахунок скорочення жовчного міхура). Шлунок розслаблюється (харчова релаксація), починає виділятися секрет багатий ферментами й накопичений у залозах поза прийомом їжі ("запальний сік"), на короткий час знижується моторна активність проксимального відділу тонкої кишки. Цей період характерний для рефлекторних впливів на систему травлення, здійснюваних центральними й місцевими нервовими механізмами.

Інтенсивність і характер секреції й моторики шлунково-кишкового тракту змінюється за рахунок коригуючих нервових і гуморальних впливів за принципом зворотного зв'язку, що формується під впливом речовин, що втримуються в їжі, на рецепторні елементи травних органів.

жа, що перебуває в шлунково-кишковому тракті, є тим субстратом, що піддається дії секретів травних залоз. Регуляторний контроль забезпечується сенсорною інформацією, що характеризує обʼєм, консистенцію, ступінь наповнення й тиск у порожнині травної трубки, наявність недостатньо здрібнених шматочків, рН, осмотичного тиску, температури, концентрацією проміжних і кінцевих продуктів гідролізу поживних речовин, концентрацію деяких травних ферментів.

Осмоти́чний ти́ск (або дифу́зний ти́ск) - термодинамічний параметр, що характеризує прагнення розчину понизити свою концентрацію при зіткненні з чистим розчинником внаслідок зустрічної дифузії молекул розчинника та розчиненої речовини.

Травні ферменти - хімічні речовини, що продукуються організмом для розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих речовин, які засвоюються організмом.

Рецепція й передача сенсорної інформації про настільки численні параметри шлунково-кишкового тракту можлива лише при наявності регуляторних механізмів, основними з яких є: (1) — нервово-провідниковий механізм передачі інформації від відповідних рецепторних нервових закінчень; (2) — паракринно-нервово-провідниковий, що забезпечується ендокринною клітиною слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Її пептид вивільняється в інтерстицій, збуджує рецептуючий нейрон, завдяки імпульсивній активності якого інформація надходить у відповідні рівні центральної нервової системи;

Потенціал дії (ПД, також нервовий імпульс) - це короткочасні амплітудні зміни мембранного потенціалу спокою (МПС), що виникають при збудженні живої клітини. По суті це електричний розряд - швидка короткочасна зміна потенціалу на невеликій ділянці мембрани збудливої клітини (нейрона або м'язового волокна), в результаті якого зовнішня поверхня цієї ділянки стає негативно зарядженою по відношенню до сусідніх ділянок мембрани, тоді як його внутрішня поверхня стає позитивно зарядженою по відношенню до сусідніх ділянок мембрани. Потенціал дії є фізичною основою нервового або м'язового імпульсу, який відіграє сигнальну (регуляторну) роль.

Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Центральна нервова система Центра́льна нерво́ва систе́ма (ЦНС) - система органів, побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв'язок всіх інших органів та систем органів організму. Центральна нервова система може бути вузлового та трубчастого типів.

(3) — гормональний шлях передачі, що полягає в тому, що пептид ендокринної клітини попадає в кровоток і переноситься ним до центральних і периферичних нервових структур ; (4) — нутрітивний шлях, що забезпечується продуктами гідролізу поживних речовин, які всмокталися в кровоток, що діють на центральні й периферичні керуючі механізми.

Захисна роль у регуляції діяльності травного апарату належить його дифузній ендокринній системі.

Ендокри́нна систе́ма - сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони (речовини з високою біологічною активністю, що регулюють ріст і діяльність клітин різноманітних тканин).

Продуковані нею пептиди реалізують свої ефекти не тільки через кровотокндокринно), але й шляхом дифузії через інтерстицій (паракринно) до клітин-мішеней, у ролі яких виступають міоцити, гландулоцити, ендокринні клітини й інтрамуральні нейрони.

В регуляції секреторної й моторної активності шлунково-кишкового тракту має місце сполучення й взаємодія нервових і гуморальних факторів, що проявляється в сумації, модуляції й потенціюванні ефектів, що лежать в основі адаптаційно-трофічних впливів. Існує три типи регуляції секреції й моторики: (1) — рефлекторна регуляція за участю рефлекторних дуг, що замикаються в центральній нервовій системі, в екстра- і інтрамуральних гангліях. Цей тип регуляції здійснюється при подразненні екстеро- і інтероцепторів; (2) — гуморальна регуляція, що реалізується за допомогою пептидів, що вивільняються ендокринними клітинами самого шлунково-кишкового тракту, які переносяться кровотоком до гландулоцитів, міоцитів й інтрамуральних нейронів; (3) — паракринна регуляція, здійснювана пептидами ендокринних клітин, що надходять в інтерстицій і дифундують до розташованих рядом ефекторних клітин.

Важливе значення в координації діяльності шлунково-кишкового тракту має закономірність, відповідно до якої подразники стимулюють функції в місці їхньої дії і дистальніше, а проксимальніше - гальмують. Такими подразниками є різні компоненти хімуса, що утворилися в ході травного процесу. При зниженні інтенсивності обробки їжі в тому або іншому відділі травної трубки в ньому відбувається більше тривала затримка харчової маси й збільшується секреція. Тим самим компенсується початкове недостатнє переварювання їжі. Перехід недостатньо оброблених харчових мас із вище розташованих в дистально розташовані відділи шлунково-кишкового тракту приводить до посилення в ньому секреторних і гідролітичних процесів.

Особливістю вегетативних волокон що іннервують травні органи, є те, що в їхньому складі втримується не тільки холін- і адренергічні, але й пептидергічні волокна, у закінченнях яких як медіатори виділяються різні пептиди. Симпатичні прегангліонарні нейрони виділяють на закінченнях аксонів ацетилхолін, енкефалін і нейротензин, постганглионарні - норадреналін, ацетилхолін і вазоактивний інтестинальний пептид (ВІП).

Вазоактивний інтестинальний пептид (ВІП) - пептидний гормон, що має вплив на тонус судинної стінки. ВІП - нейропептид, що складається із залишків 28 амінокислот, та належить до суперродини глюкагону. ВІП продукується в багатьох тканинах хребетних: кишечника, підшлункової залози, гіпоталамуса.

Парасимпатичні преганглионарні нейрони - ацетилхолін й енкефалін, а постгангліонарні - ацетилхолін, енкефалін і ВІП.


  1   2   3



  • Стан голоду і насичення.
  • Основні типи травлення.
  • Секреторна функція органів травлення.
  • Принципи регуляції травної діяльності шлунково-кишкового тракту.