Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Лекція 10 Функція травлення. Життя розвиток, діяльність І репродукція живих істот, у тому числі й людини, вимагає

Лекція 10 Функція травлення. Життя розвиток, діяльність І репродукція живих істот, у тому числі й людини, вимагає




Сторінка2/3
Дата конвертації09.04.2017
Розмір0.9 Mb.
ТипЛекція
1   2   3

Гормони шлунково-кишкового тракту. В регуляції діяльності травних залоз значення мають гормони травного тракту. Вони продукуються дифузною ендокринною системою, клітини якої розсіяні серед епітеліоцитів слизової оболонки шлунково-кишкового тракту й багато в чому відрізняються від клітин, які концентровані в ендокринних залозах.

Більшість ендокринних клітин слизової оболонки пілоричної частини шлунка й тонкого кишечнику контактує з порожниною цих органів своєю вузькою спеціалізованою частиною — рецепторним полюсом. Вміст порожнини служить для клітини основним джерелом інформації про кількість, природу, стан їжі й продуктів переварювання. Фундальні клітини не піддані подібним до впливам.

Перш ніж надійти в кров, активні пептиди й аміни взаємодіють із клітинами-мішенями, у тому числі з нервовими закінченнями, із клітинами гладкої мускулатури й стінок судин (паракринна дія).

Гладенька мускулатура (непосмугована м'язова тканина, гладенька м'язова тканина) - один із типів м'язової тканини, що складається із великих веретеноподібних клітин, міоцитів, без поперечної посмугованості із одним центральним ядром, міститься у стінках порожнистих органів, крім серця, зокрема в кровоносних судинах, травному тракті, матці, сечоводах, сечовому міхурі, сечівнику тощо.

Продуктам одних кліток властива, головним чином, ендокринна активність (G, S, I, К), іншим —паракринна функції (D, D1 EC, L). Отже, ендокринно-екзокринні й міжендокринні кореляції можуть здійснюватися через міжклітинний простір, а також шляхом прямого контакту із клітиною. Ендокринну систему травної трубки позначають по різному: дифузна ендокринна система, АРUД-система (Amine Precursors Uptake and Decarboxylating sistem — по властивості клітин цієї системи поглинати амінний попередник і карбоксилірувати його), гастроінтестинальна гормональна система. Продукти діяльності цієї системи називають гастроінтестинальними гормонами, пептидами-гормонами, ентеринами, регуляторними пептидами, гормонами ГЕП (гастроентеропанкреатичні).

Гастроінтестинальні пептиди й аміни регулюють секрецію води, електролітів і ферментів, моторику, кишкове всмоктування, вивільнення гормонів, трофіку (у тому числі проліферативні процеси), виконують роль нейротрансмиттерів. У таблиці 9.1 наведені основні гастроінтестинальні гормони, місця їхнього утворення й викликаємі ними ефекти.

Ентеринові гормони впливають не тільки на діяльність травної трубки, але й на інші системи організму: серцево-судинну, центральну нервову систему. Багато пептидів шлунково-кишкового тракту впливають на різні сторони метаболізму через гіпоталамус і залози внутрішньої секреції й безпосередньо на метаболізм клітин.

За́лози вну́трішньої секре́ції або ендокри́нні залози (лат. glandulae endocrinae) - залози, які не мають вивідних проток і секретують свою «продукцію» - гормони, безпосередньо в кров. Саме через це їх називають залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози).

Запуск механізму вивільнення гормонів які продукуються цими ендокринними клітинами, в основному, пов'язаний із прийомом їжі. Так, прийом змішаної їжі підсилює вивільнення в кров гастрину, секретину, ХЦК-ПЗ, ВІП, мотиліну, інсуліну, глюкагону, ПП, нейротензину, ентероглюкагону, серотоніну, ендорфінів.

Для ентеральних пептидів характерним є каскадний механізм виділення гормонів і запуск функцій. Так, посилення секреторної активності обкладочних кліток під впливом гастрину приводить до збільшення кислотності вмісту шлунка, надходження якого у дванадцятипалу кишку викликає виділення секретину, серотоніну, ВІП й інших пептидів.

Дванадцятипа́ла кишка́ (лат. duodénum) - початковий відділ тонкої кишки. У людини вона розташована одразу після воротаря шлунку. Характерна назва пов'язана з тим, що її довжина становить приблизно дванадцять поперечників пальця руки.



Травлення в ротовій порожнині

Ротова порожнина є початковим відділом травного тракту, де здійснюються: аналіз смакових властивостей речовин і поділу їх на харчові і які відхиляють; захист травного тракту від попадання неякісних харчових речовин і екзогенної мікрофлори; здрібнювання, змочування слиною їжі, початковий гідроліз вуглеводів і формування харчової грудки; подразнення механо-, хемо-, терморецепторів, що викликає збудження діяльності не тільки власних, але й травних залоз шлунка, підшлункової залози, печінки, дванадцятипалої кишки.

Роль зовнішнього бар'єра по захисту організму від патогенної мікрофлори ротова порожнина виконує завдяки наявності в слині бактерицидної речовини лізоциму (муромідази), антивірусної дії нуклеази слини, здатності імуноглобуліну А слини зв'язувати екзотоксини, а також в результаті фагоцитозу лейкоцитів (4000 в 1 см3 слини) і пригнічення патогенної мікрофлори нормальною флорою порожнини рота.



Слинними залозами виробляються гормоноподобні речовини, які беруть участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну кісток і зубів, у регенерації епітелію слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка й у регенерації симпатичних волокон при їхньому ушкодженні.

Їжа перебуває в ротовій порожнині 16- 18 секунд і за цей час слина, виділяєма залозами в ротову порожнину, змочує сухі речовини, розчиняє розчинні й обволікає тверді, нейтралізує подразливі рідини або зменшує їхню концентрацію, полегшує видалення неїстівних речовин, змиваючи їх зі слизової оболонки ротової порожнини.



Секреторна функція слинних залоз. У людини є три пари великих слинних залоз: привушні, під'язичні, підщелепні й, крім того, велика кількість дрібних залоз, розсіяних у слизовій оболонці рота. Слинні залози складаються зі слизових і серозних клітин. Перші виділяють мукоїдний секрет густої консистенції, другі - рідкий, серозний або білковий. Привушні слинні залози містять тільки серозні клітини. Такі ж клітини перебувають і на бічних поверхнях язика. Підщелепні й під'язичні - змішані залози, містять як серозні, так і слизові клітини. Подібні залози розташовані й у слизовій оболонці губ, щік, на кінчику язика. Під'язичні й дрібні залози слизової виділяють секрет постійно, а привушна й підщелепна - при їхній стимуляції.

Щодня продукується від 0,5 до 2,0 л слини. Її рН коливається від 5,25 до 8,0. Важливим фактором, що впливає на склад слини, є швидкість її секреції, складає в людини при "спокійному" стані слинних залоз 0,24 мл/хв. Однак швидкість секреції може коливатися навіть у стані спокою від 0,01 до 18,0 мл/хв і зростати при жуванні їжі до 200 мл/хв.

Секрет різних слинних залоз неоднаковий і міняється залежно від характеру подразника. Слина людини являє собою вʼязку, опалесцируючу, злегка мутну (завдяки присутності клітинних елементів) рідину з питомою вагою 1,001- 1,017 і в'язкістю 1,10-1,33.

Змішана слина людини містить 99,4-99,5% води й 0,5-0,6% щільного залишку, що складається з неорганічних й органічних речовин. Неорганічні компоненти представлені іонами калію, натрію, кальцію, магнію, заліза, хлору, фтору, роданистих з'єднань, фосфату, хлориду, сульфату, бікарбонату й становлять приблизно 1/3 частину щільного залишку.



Органічні речовини щільного залишку - білки (альбуміни, глобуліни) вільні амінокислоти), азотовмісні з'єднання небілкової природи (сечовина, аміак, креатин), бактерицидні речовини - лізоцим (мурамідаза) і ферменти: альфа-амілаза й мальтаза.

Бактерицидність - (від бактерії і лат. caedo - вбиваю) - властивість хімічних речовин (бактеріоцидів, зокрема, антибіотиків), фізичних і біологічних чинників (температура, іонізуюче випромінювання, фермент лізоцим, тощо) спричинювати загибель бактерій.

Альфа-амілаза є гідролітичним ферментом і розщеплює 1,4-глюкозидні зв'язки в молекулах крохмалю й глікогену з утворенням декстринів, а потім мальтози й сахарози. Мальтоза (глюкозидаза) розщеплює мальтозу й сахарозу до моносахаридів. У слині в незначній кількості є й інші ферменти - протеази, пептидази, ліпаза, лужна й кисла фосфатаза, Рнк-ази й ін. В'язкість й ослизняючі властивості слини обумовлені наявністю мукополісахаридів (муцину).

Механізм утворення слини. Слина утвориться як в ацинусах, так й у протоках слинних залоз. У цитоплазмі залозистих клітин утримуються секреторні гранули, що розташовуються переважно в біляядерній й апікальній частинах клітин, поблизу апарата Гольджі. У слизових і серозних клітинах гранули розрізняються як по своїй величині, так і по хімічній природі. У ході секреції розмір, кількість і розташування гранул змінюється, апарат Гольджі здобуває більше чіткі обриси. По мірі дозрівання секреторних гранул вони зміщаються від апарата Гольджі до вершини клітини. У гранулах здійснюється синтез органічних речовин, які рухаються з водою через клітину по ендоплазматичній мережі. В ході секреції кількість колоїдного матеріалу, що перебуває у вигляді секреторних гранул, поступово зменшується й відновляється в період спокою.

В ацинусах залоз здійснюється перший етап утворення слини — первинний секрет, що містить альфаамілазу й муцин. Вміст іонів у первинному секреті незначно відрізняється від їхньої концентрації в позаклітинних рідинах. У слинних протоках склад секрету істотно змінюються: іони натрію активно реабсорбуються, а іони калію активно секретуються, але з меншою швидкістю, чим всмоктуються іони натрію. У результаті концентрація натрію в слині знижується, тоді як концентрація іонів калію зростає. Істотна перевага реабсорбції іонів натрію над секрецією іонів калію збільшує електронегативність у слинних протоках (до 70 мв), що викликає пасивну реабсорбцію іонів хлору, значне зниження концентрації яких у цей же час сполучено зі зниженням концентрації іонів натрію. Одночасно підсилюється секреція іонів бікарбонату епітелієм проток у просвіт проток.



Регуляція слиновиділення. Відділення слини є складним рефлекторним актом, що здійснюється внаслідок подразнення рецепторів ротової порожнини їжею або іншими речовинами (безумовно-рефлекторні подразники), а також подразнення зорових і нюхових рецепторів зовнішнім виглядом і запахом їжі, видом обстановки, у якій відбувається прийом їжі {умовно-рефлекторні подразники).

Збудження, що виникло при подразненні механо-, хемо- і терморецепторів ротової порожнини досягає центра слиновиділення в довгастому мозку по аферентних волокнах V, VII, IX, X пар черепно-мозкових нервів.

Довга́стий мо́зок (цибулина) (лат. myelencephalon, medulla oblongata, seu bulbus) - нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови.

Черепні нерви, черепно-мозкові нерви (лат. nervi craniales) - нерви, що починаються безпосередньо у головному мозку. Більшість підручників з анатомії вказують на те, що в людини дванадцять пар черепних нервів, хоча, враховуючи і термінальний нерв, в людини наявні тринадцять пар черепних нервів: перші три відходять від переднього мозку, решта десять - від стовбура.

Еферентні впливи до слинних залоз надходять по парасимпатичних і симпатичних нервових волокнах. Прегангліонарні парасимпатичні волокна до під'язичних і підщелепних слинних залоз ідуть у складі барабанної струни (гілка VII пари) до під'язичного й підщелепного гангліїв, розташованим у тілі відповідних залоз, постгангліонарні - від зазначених гангліїв до секреторних клітин і судин залоз.

Барабанна струна (лат. chorda tympani), або парасимпатичний корінець піднижньощелепного вузла (лат. radix parasympathica ganglii submandibulares) - парасимпатична гілка лицевого нерва (VII пара черепних нервів).

До привушних залоз прегангліонарні парасимпатичні волокна йдуть від нижнього слиновидільного ядра довгастого мозку в складі IX пари черепно-мозкових нервів. Від вушного вузла постгангліонарні волокна направляються до секреторних клітин і судин.

Прегангліонарні симпатичні волокна, що іннервують слинні залози, є аксонами нейронів бічних рогів II-VI грудних сегментів спинного мозку й закінчуються у верхньому шийному ганглії. Звідси постгангліонарні волокна направляються до слинних залоз. Подразнення парасимпатичних нервів супроводжується рясною секрецією рідкої слини, що містить невелику кількості органічних речовин. При подразненні симпатичних нервів виділяється невелика кількість слини, що містить муцин, що робить її густою і в'язкою. У зв'язку із цим парасимпатичні нерви називають секреторними, а симпатичнітрофічними. При "харчовій" секреції парасимпатичні впливи на слинні залози звичайно сильніші, ніж симпатичні.

Регуляція обʼєму води й вмісту органічних речовин у слині здійснюється слиновидільним центром. У відповідь на подразнення механо-, хемо- і терморецепторів ротової порожнини різними харчовими або відхиленими речовинами, в аферентних нервах дуги слиновидільного рефлексу формуються, які відрізняються по частоті пачки імпульсів.

Розмаїття аферентної імпульсації у свою чергу супроводжується виникненням мозаїки збудження в слиновидільному центрі, що відповідає частоті імпульсів, і різною еферентною імпульсацією до слинних залоз. Рефлекторні впливи гальмують слиновиділення аж до його припинення. Гальмування може бути викликано больовим подразненням, негативними емоціями й ін.

Виникнення слиновиділення при вигляді й (або) запаху їжі пов'язане з участю в процесі відповідних зон кори великих півкуль головного мозку, а також передньої й задньої груп ядер гіпоталамуса.

Рефлекторний механізм є основним, але не єдиним механізмом збудження слиновиділення. На секрецію слини впливають гормони гіпофіза, підшлункової й щитоподібної залоз, статеві гормони. Рясне відділення слини спостерігається при асфіксії внаслідок подразнення слиновидільного центра вугільною кислотою.

Карбона́тна кислота́, також ву́гільна кислота́ - слабка двоосновна кислота з хімічною формулою H2CO3. У чистому вигляді нестійка. Утворюється в малих кількостях при розчиненні вуглекислого газу у воді, в тому числі і вуглекислого газу з повітря.

Виділення слини може бути стимульовано вегетотропними фармакологічними речовинами (пілокарпін, прозерин, атропін).



Жування. Жування — складний фізіологічний акт, що полягає в здрібнюванні харчових речовин, змочуванні їх слиною й формуванні харчової грудки. Жування забезпечує якість механічної й хімічної обробки їжі визначає час її перебування в порожнині рота, впливає на секреторну й моторну діяльність травного тракту. У жуванні беруть участь верхня й нижня щелепи, жувальна й мімічна мускулатура обличчя, язик, м'яке піднебіння й слинні залози.

Регуляція жування здійснюється рефлекторно. Збудження від рецепторів слизової оболонки рота (механо-, хемо- і терморецепторів) передається по аферентним волокнах II, III гілки трійничного, язикоглоткового, верхнього гортанного нерва й барабанної струни в центр жування, що перебуває в довгастому мозку.

Верхній гортанний нерв Верхній гортанний нерв (лат. n. laryngeus superior) - це нерв, що містить рухові та чутливі волокна (змішаний) та бере участь в іннервації структур гортані. Верхній гортанний нерв відходить від блукаючого нерва.

Збудження від центра до жувальних м'язів передається по еферентних волокнах трійничного, лицьового й під'язичного нервів. Можливість довільно регулювати функцію жування дозволяє вважати, що існує коркова регуляція процесу жування. У цьому випадку збудження від чутливих ядер стовбура мозку по аферентному шляху через специфічні ядра таламуса перемикається на корковий відділ смакового аналізатора, де в результаті аналізу інформації, що надійшла, і синтезу образу подразника вирішується питання про їстівність або неїстівність речовини, що поступила в ротову порожнину, що впливає на характер рухів жувального апарата.

Сто́вбур головно́го мо́зку (лат. truncus encephali) - відділ головного мозку, що включає довгастий мозок, міст та середній мозок, і безпосередньо переходить у спинний мозок у нижній частині. В людини становить близько 2,5% від загальної маси мозку.

У грудному віці процесу жування відповідає смоктання, що забезпечується рефлекторним скороченням м'язів рота й язика, що створюють у ротовій порожнині розрідження в межах 100-150 мм вод.ст.

Ковтання. Ковтання — складний рефлекторний акт, за допомогою якого їжа переводиться з ротової порожнини в шлунок. Акт ковтання являє собою ланцюг послідовних взаємозалежних етапів, які можна розділити на три фази: (1) ротову (довільну), (2) глоткову (мимовільну, швидку) і (3) стравохідну (мимовільну, повільну).

Харчова грудка (обʼємом 5-15 см3) скоординованими рухами щік і язика просувається до кореня язика , за передні дужки глоткового кільця (перша фаза). Із цього моменту акт ковтання стає мимовільним. Подразнення харчовою грудкою рецепторів слизової оболонки м'якого піднебіння й глотки передається по язикоглоткових нервах до центра ковтання в довгастому мозку, еферентні імпульси від якого йдуть до м'язів порожнини рота, глотки, гортані й стравоходу по волокнах під'язичних, трійничних, язикоглоткових і блукаючих нервів, чим і забезпечується виникнення координованого скорочення м'язів язика й мускулатури, що піднімає м'яке піднебіння. Завдяки цьому вхід у порожнину носа з боку глотки закривається м'яким піднебінням і язик переміщає харчову грудку в глотку.

Порожнина носа (лат. cavum nasi) - порожнина тіла, в якій у тварин та людини розміщуються органи нюху та через яку відбувається дихання. Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до пристінка носової порожнини.

Одночасно відбувається зсув під'язичної кістки, піднімається гортань, і як результат — закриття входу в гортань надгортанником. Цим запобігається потрапляння їжі в дихальні шляхи.

Ди́хальна систе́ма - відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі.

В цей же час відкривається верхній стравохідний сфінктер — стовщення м'язової оболонки стравоходу, утворене волокнами циркулярного напрямку у верхній половині шийної частини стравоходу, і харчова грудка надходить у стравохід {друга фаза). Верхній стравохідний сфінктер скорочується після проходження харчової грудки в стравохід, запобігаючи ставохідно- глотковому рефлексу.

Третя фаза ковтання — проходження їжі по стравоходу й переведення її в шлунок. Стравохід є потужною рефлексогенною зоною. Рецепторний апарат представлений тут в основному механорецепторами. Внаслідок подразнення останніх харчовою грудкою відбувається рефлекторне скорочення мускулатури стравоходу. При цьому послідовно скорочуються кільцеві м'язи (з одночасним розслабленням нижчележачих). Хвилі скорочень (називані перистальтичними) послідовно поширюються всторону шлунка, пересуваючи харчову грудку. Швидкість поширення харчової хвилі 2- 5 см/с. Скорочення мускулатури стравоходу пов'язане з надходженням з довгастого мозку еферентної імпульсації по волокнах зворотного й блукаючого нервів.

Рух їжі по стравоходу обумовлений рядом факторів. По-перше, перепадом тиску між порожниною глотки й початком стравоходу - від 45 мм рт.ст. у порожнині глотки (на початку ковтання) до 30 мм рт.ст. (у стравоході). По-друге, наявністю перистальтичних скорочень м'язів стравоходу, по-третє-тонусом мускулатури стравоходу, що у торакальному відділі майже в три рази нижче, ніж у шийному, і, по-четверте - силою ваги харчової грудки.

Перистальтика (від грец peristaltikós - обхоплювання, стискання), хвилеподібне скорочення стінок порожнистих трубчастих органів (кишок, шлунка, сечоводів та ін), сприяє пересуванню їх вмісту в каудальному напрямі (у тварин) або зверху вниз (у людини).

Швидкість проходження їжі по стравоходу залежить від консистенції їжі: щільна проходить за 3-9 с, рідка - за 1-2 с.

Центр ковтання через ретикулярну формацію пов'язаний з іншими центрами довгастого й спинного мозку, збудження якого в момент ковтання викликає гальмування діяльності дихального центра й зниження тонусу блукаючого нерва.

Ретикулярна формація або сітчастий утвір (лат. formatio reticularis) - структура головного мозку, що знаходиться у стовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку. Складається переважно із білої речовини, в якій нещільно розкидані групи тіл нейронів.

Блука́ючий (блудни́й) нерв (лат. nervus vagus) - X пара черепних нервів. Названий так за велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон. За функцією нерв змішаний, бо містить парасимпатичні, рухові та волокна загальної й специфічної (смакової) чутливості.

Це супроводжується зупинкою дихання й частішанням серцевих скорочень.

При відсутності ковтальних скорочень вхід зі стравоходу в шлунок закритий і - м'язи кардіального відділу шлунка перебувають в стані тонічного скорочення. Коли перистальтична хвиля й грудка їжі досягають кінцевої частини стравоходу, тонус м'язів кардіальної частини шлунка знижується й грудка їжі надходить у шлунок. При наповненні шлунка їжею тонус кардіальних м'язів підвищується й перешкоджає зворотному надходженню шлункового вмісту зі шлунка в стравохід.


1   2   3



  • Травлення в ротовій порожнині
  • Секреторна функція слинних залоз.
  • Механізм утворення слини.
  • Регуляція слиновиділення.
  • {друга фаза).