Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета

Скачати 352.32 Kb.

Лекція №2. Тема. Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів Мета




Скачати 352.32 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації02.05.2017
Розмір352.32 Kb.
ТипЛекція
  1   2

Лекція. Лекція №2. Тема . Тема лекції. Процес формування творчого обличчя художніх колективів

Мета. Мета лекції. Ознайомити студентів із формуванням художніх колективів.

Вступ. Вступна частина.

План.

  1. Державний заслужений ансамбль танцю УРСР – золота скарбниця українського народного сценічного танцю.

  2. Організація регіональних колективів.

  3. Особливості розвитку народної сценічної хореографії у 1970-80 роках.

  4. Кризові явища в хореографічному мистецтві у 90-х роках.

Висновки.

Література.

Запитання.
Вступ.

Хореографія - культура руху. Розвиток обдарованості - багатогранний процес, що здійснюється на основі природних задатків та умов навчання і виховання, набуття спеціальних умінь.

Першоосновою хореографічної обдарованості становлять природні задатки і життєво сформовані здібності. Хореографія - як загальний напрямок освіти, має враховувати необхідність опанування різних особистостей дитини. Хореографічна діяльність є одним із видів художньо - творчої діяльності.

Мислення, уява та емпатія (англ. співчуття, співпереживання -здатність людини емоційно відповідати на переживання) є інструментами механізму творчості.

Класичний танець - абетка танцю, яка має великий історичний досвід з науковою методикою системи викладання.

Народний танець - зберегти і передати нащадкам усі ті кращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть українським народом, аби не всихало життєдайне джерело народної мудрості й творчості.

Українці Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.

Історико-побутовий танець - надає можливість пізнання історичних джерел розвитку танцювальної культури різних епох, що підвищує цікавість дитини, спонукає творчо мислити.

1. Державний заслужений ансамбль танцю УРСР – золота скарбниця українського народного сценічного танцю

П.П.Вірський підняв український народний танець на надзвичайно високий художній і естетичний рівень і не тільки в державному колективі якому він творив і не тільки в Україні а по всьому Світу.

Історичне джерело - це певна кількість артефактів минулого (старожитностей). Тому зміст цього поняття цілком залежить від комплексу уявлень епохи про залишки минулого.
Народний танець - фольклорний танець, який побутуює у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець - це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади).
Кожен з його творів не просто довершений змістовно а й має розвинуту драматургічну дію, являє собою хореографічний спектакль. Дійові особи його творів настільки цікаві і виразні що не залишають байдужими жодного глядача.

Відомі балетмейстери Павло Вірський та Микола Болотов вперше в Україні об ' єднали навколо себе хореографічний колектив народного танцю, який у 1940 році був реорганізований в ансамбль пісні і танцю України.

У жовтні 1951 року, після Декади українського мистецтва і літератури у Москві, він був знову реорганізований у Державний ансамбль танцю України.

Організатором і беззмінним керівником ансамблю з 1955 по 1975 роки був народний артист СРСР, Лауреат Державної премії СРСР, Лауреат Державної премії України ім. Т.

Болотов Микола Олександрович (1904–1955) - артист балету та балетмейстер.
Павло́ Па́влович Ві́рський (12 (25) лютого 1905(19050225), Одеса - 5 червня 1975, Київ) - український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР (1960).
Державна премія СРСР Держа́вна пре́мія СРСР (1966–1991) - одна з форм заохочення радянських громадян за видатні творчі досягнення в галузі науки і техніки, літератури і мистецтва; одна з найважливіших премій в СРСР нарівні з Ленінською (1925–1935, 1957–1991).
Шевченка – Павло Вірський.

Спираючись на народні національні традиції П.Вірський створив більше п ' яти концертних програм, до яких увійшли яскраві хореографічні композиції “Ми з України”, “Ляльки”, “Моряки”, ”Гопак”, “Сестри”, “Чумацькі радощі”, “Ой, під вишнею”, “Повзунець”, “Подоляночка”, “Про що верба плаче”, “Запорожці”, “Ми пам'ятаємо!” та інші.

З 1980 року ансамбль очолив народний артист України, Лауреат Національної премії ім. Т.

Народний артист України Наро́дний арти́ст Украї́ни - державна нагорода України - почесне звання України, яке надається Президентом України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України».
Шевченка – Мирослав Вантух. Основне в його праці – направлений творчий пошук. Завдяки створеній в колективі атмосфері, художній керівник домігся від артистів високої виконавської майстерності, яскравої образності, творчого і вимогливого ставлення до своєї праці. М.М.
Керівни́к, також мéнеджер - найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб'єктом власності визначеними повноваженнями.
Вантухом в цей час створені нові хореографічні твори, що увійшли до золотої скарбниці української народної хореографії. Серед них – “Український танець з бубнами”, “В мирі та злагоді”, “Україно, моя Україно”, український ліричний “Літа молодії”, “Карпати”, “Волинська полька”, “Гуцулка” та інші, що поновили репертуар ансамблю і мають великий успіх у глядачів як в Україні так і далеко за її межами. Під керівництвом М.М.Вантуха із творчого доробку П.Вірського поновлено більше 10 номерів програми.

Безсмертний бренд Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського за 70 років існування настільки міцно затвердився у свідомості шанувальників, що тепер легко збирає повний зал при повній відсутності реклами. Про підтримку імені ансамбль все ж таки піклується, але робить це в основному у вузькому колі професіоналів, що спеціалізуються на народному танці.

Постановок нинішнього керівника ансамблю Мирослава Вантуха було значно більше. Їх сильною стороною є не індивідуальність малюнка, а ритуальність, яка зачаровує. Як, наприклад, в "Російській сюїті", де танцівниці в білих сарафанах описували коло, зберігаючи ідеальну структуру. Вірського краще дивитися з партеру, поближче, плетені хороводи або рухомі узори Вантуха у "Волинських візерунках", "Гуцульській рапсодії", "танці Цигана" і інших хореографічних картинах легко оцінити здалеку.

Якщо у творчому потенціалі Мирослав Вантух все ж таки поступається своєму попередникові, то за організаційною частиною він зміг досягти багато чого. Крім студії, яка з 1962-го працює при ансамблі, в 1991 році почала роботу хореографічна школа, а зовсім нещодавно у розпорядженні 105 артистів балету і 30 оркестрантів є чотири репетиційні зали.

Балет (італ. ballare - танцювати) - 1.) вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.
Проте, на думку нинішнього керівника ансамблю, навіть не це найголовніше. Танцюристи, що побували в шістдесяти країнах світу з незмінними аншлагами, цього року вперше за останній час проїхалися з ювілейними гастролями містами України – щоб країна не забула своїх героїв.

Василь Миколайович Верховинець (Костів) збирав, записував і переносив на сцену незмінні фольклорні зразки української народної хореографії. Аналізуючи творчу спадщину В.Верховинця, слід наголосити, що українське хореографічне мистецтво має духовний оберіг. Друковані праці «Українське весілля», «Теорія українського народного танцю», «Весняночка», всі його творчі і педагогічні надбання, консультації хореографічних постановок в оперних і балетних виставах, пронизані глибокою повагою і розумінням народної творчості, гордістю за українську культуру і великою любов’ю до неї.

Висока національна культура її духовність і шляхетність природно існуюча в творах В.Верховинця залишається взірцем і для наслідування. Василь Кирилович Авраменко – учень і послідовник Василя Миколайовича Верховинця і Миколи Карповича Садовського (Тобілевича) починаючи з 1919 р.

Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. - народна мудрість; народне знання), або усна наро́дна тво́рчість - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Українська культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.
Культу́ра (лат. Culture - «обробіток», «обробляти») - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.
Васи́ль Кири́лович Авра́менко (нар. 22 березня 1895, Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область - пом. 6 травня 1981, Нью-Йорк) - український балетмейстер, хореограф, актор, кінорежисер, педагог.
дуже багато зробив щоб Світ через мистецтво народного танцю пізнав так мало відому Україну і щоб українці які виїхали до Канади, США і інших держав не цуралися свого Роду а могли пишатися своїм походженням.

Творчий стиль українського народного танцю Василя Авраменка, поширений по всіх країнах де існувала українська діаспора, поступово збагачувався більш сучасним і довершеним стилем Павла Вірського. Цьому сприяли гастрольні подорожі Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України.

  1   2


Скачати 352.32 Kb.

  • Вступ.
  • Висновки. Література. Запитання. Вступ.
  • Павло Вірський та Микола Болотов
  • Лауреат Державної премії СРСР
  • Василь Кирилович Авраменко