Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Лекція 7 Економіка Італії

Скачати 494.99 Kb.

Лекція 7 Економіка Італії




Скачати 494.99 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації08.05.2017
Розмір494.99 Kb.
ТипЛекція
  1   2   3


Лекція 7 Економіка Італії
План

  1. Італія в світовій економіці.
    Світова́ еконо́міка - сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами. Універсальний зв'язок між національними господарствами здійснюють міжнародні економічні відносини.
    Італія - високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-XXI ст. входить у число 10 найрозвиненіших країн світу. Основні галузі економіки країни: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеварна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм.


  2. Фактори економічного розвитку Італії

  3. Економічна структура Італії.

  4. Внутрішня та зовнішня економічна політика.
    Економічний розвиток - поняття економічної науки, що позначає перехід від одного етапу економіки до іншого, при якому в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з попереднім періодом.
    Антициклічна політика - це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.


  5. Економічні взаємовідносини з Україною.

  6. Особливості ділової етики.




  1. Італія у світовій економіці

Італія - високорозвинута країна постіндустріального типу. За рівнем економічного розвитку в цілому посідає шосте місце в світі; за деякими економічними показниками вона випереджає Велику Британію і Францію. Від інших розвинутих країн Італія відрізняється дещо вищими темпами післявоєнного розвитку економіки, запізнілою індустріалізацією, вищою часткою легкої промисловості і сільського господарства, виключною роллю туризму.
Розвинені країни - країни з найбільшим розвитком економіки, в яких домінує третинний і четвертинний сектори. Цей рівень економічного розвитку зазвичай характеризується високим прибутком на душу населення і максимальним індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП).
Особливою, відмінною рисою Італії є значно більша, ніж в інших країнах розвинутої групи, участь держави в регулюванні економіки. На державний сектор припадає 20% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих. Рівень безробіття в Італії вищий, ніж в більшості країн ЄС. Своєрідністю економіки Італії є суттєва частка "тіньової економіки", що також не типово для західноєвропейських країн. Ще однією особливістю є бурхливий розвиток малого і середнього бізнесу наприкінці XX ст.
Середній бізнес - бізнес-термін, яким позначають дещо середнє і взаємопроникне між малим і великим бізнесом. Але попри це, середній бізнес дуже часто згадується засобами масової інформації у парній конфігурації разом саме з малим бізнесом, що підкреслює їх більшу схожість за певними характеристиками.
Італія є членом ОЕСР, Європейського Союзу і НАТО.

На світових ринках Італія відома як виробник чорних металів (друге місце в ЄС), залізничного рухомого складу (друге місце в світі), шляхо-будівельної техніки, текстильного устаткування (третє місце в світі), автомобілів (особливо перегонових машин фірми "Феррарі"), конторського обладнання, персональних комп'ютерів (фірма "Оліветті"), холодильників, пральних машин, швейних виробів, взуття, меблів (друге місце в світі), будівельних матеріалів, а також цитрусових, вина, оливок і оливкової олії.

Оли́вкова олі́я - рослинна олія, що виготовляється з плодів європейської маслини (лат. Olea europaea). За жирнокислотним складом є сумішшю тригліцеридів жирних кислот з дуже високим вмістом ефірів олеїнової кислоти.
Пра́льна маши́на (розм. пралка, пралька) - електропобутова машина для прання.
Будіве́льні матеріа́ли - це різні за складом, структурою, формою та властивостями речовини, застосовувані безпосередньо для будівництва споруд або для виготовлення з них збірних елементів на спеціалізованих підприємствах.



  1. Фактори економічного розвитку Італії

На особливості розвитку економіки Італії, її структуру впливають такі фактори, як природні умови, історико-економічна специфіка, дуже активна роль держави в економічних процесах, помітно нижчий, порівняно з іншими розвинутими державами, рівень концентрації виробництва й капіталу.

Особливістю природних умов Італії є вигідність географічного положення на перехресті шляхів з Європи, Африки та Близького Сходу; напрочуд сприятливий середземноморський клімат, що вабить мільйони туристів і зумовлює специфіку субтропічного землеробства.

Надра Італії бідні на корисні копалини. Із порівняно значних покладів є тільки ртуть, сірка, а також відомий в усьому світі ніжно- білий каррарський мармур, з якого виготовлені славетні скульптури й архітектурні споруди римської епохи.

Середземномо́рський клі́мат - вид субтропічного клімату з сухим спекотним літом і дощовою прохолодною зимою. Поширений на територіях, прилеглих до Середземного моря, а також цей тип клімату переважає в більшій частині Каліфорнії, в деяких районах Західної і Південної Австралії, в південно-західній частині Південної Африки, у центральній частині Чилі.
Рим Рим (італ. Roma, лат. Rōma) - столиця Італії, адміністративний центр провінції Рим та області Лаціо. Населення становить понад 2,76 млн осіб, це найбільша за територією і кількістю жителів комуна країни.
Місцевими енергоресурсами Італія задовольняє свої потреби тільки на 15%, решта довозиться з-за кордону. Імпортується також більша частина необхідних руд чорних і кольорових металів, сировини для виробництва мінеральних добрив. Маючи розвинуту обробну промисловість, Італія, таким чином, сильно залежить від зовнішньоекономічних відносин;
Кольоро́ві мета́ли - це промислова назва всіх металів, крім заліза та елементів його групи. Зазвичай ознакою кольорового металу був його специфічний колір, відмінний від темно-сірого, наприклад, білий (алюміній, срібло), жовтий (золото), червоний (мідь) тощо.
Промисло́вість - технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил; сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки, видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг.
у цьому вона має багато спільного з Японією.

Клімат Італії змінюється від помірно континентального на півночі (Паданська низовина) до субтропічного на півострові й островах. Північна територія сприятлива для вирощування зернових культур, цукрових буряків і великої рогатої худоби, а решта території - для виноградників, садів і вівчарства.

Зернові́ культу́ри (також, хлібні рослини) - найважливіша група вирощуваних однорічних трав'янистих рослин, оброблюваних для отримання зерна - основного продукту харчування людини, сировини для багатьох галузей промисловості, та використовується для виробництва корму для тварин.
Корова Бик свійськи́й, або коро́ва (Bos taurus) - вид ссавців роду Бик родини бикових (Bovidae). Слово «корова» позначає самицю виду, а «свійський бик» або «домашній бик» - самця. Розводять для здобуття м'яса, шкіри та молока.
Цся територія країни, включаючи гірські пасма Альп, має чудові умови для розвитку туризму й курортного відпочинку.
Гірське пасмо - незалежна гірська група з чітко довгастої форми, що має центральний гребінь (часто вододіл). Гірські ланцюги в більшості випадків представляють собою частини гірських хребтів.
Особливо м'яким кліматом відзначається Лігурійська Рів'єра, де по узбережжю Лігурійського моря простяглися славетні італійські курорти - Рапалло, Сан-Ремо, Нерві, Генуя.



Історико-економічні умови розвитку економіки Італії відрзначаються неоднаковістю, різновекторністю впливу в окремі епохи й періоди. Італія певною мірою унаслідувала культуру й соціально- економічну спадщину Стародавнього Риму.
Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Риму (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула.
Розклад рабовласництва й формування феодалізму відбувалися тут у формах, більш розвинутих, ніж у багатьох інших країнах Європи. Найраніше на території Італії почали формуватися й капіталістичні відносини, особливо в сфері позичкового капіталу. Флоренцію, Венецію, Геную, Болонью можна вважати першими буржуазними містами-державами. Вони здійснювали жваву торгівлю з країнами Середземномор'я й Західної Європи.
Капіталі́зм - суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).
Євро́па (іноді Евро́па) - частина світу в Північній півкулі.
В XIV - XV ст. тут бурхливо розвивається ремісництво. Ці два століття ознаменувалися небаченим розвитком культури, що увійшло в історію людства під назвою "Відродження".

Але відродження в економіці припинилося вже в XV ст. Роздрібнені, невеликі за територією міста-держави стали об'єктом іноземної експансії, й на довгі століття вся територія Італії опинилася під владою чужих властителів. Відчутний удар економіці італійських держав завдало завоювання турками Візантії в середині XV ст.; це відрізало їх від шляхів торгівлі з Близьким Сходом. Іншим ударом було переміщення світових торговельних шляхів із Середземного моря на Атлантику внаслідок Великих географічних відкритів у XV ст.

Торговий шлях - логістична мережа визначена як послідовність шляхів і зупинок використовуваних для комерційного транспортування вантажу. Дозволяє товарам досягти більш віддалених ринків. Один торговий шлях складається з великої відстані магістральних артерій, що можуть надалі бути пов'язані з меншою мережею комерційних і некомерційних транспортних маршрутів/трактів.
Епоха Великих географічних відкриттів - період в історії людства, що розпочався у XV столітті і тривав до XVII століття, в ході якого європейці відкривали нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океанії в пошуках нових торгових партнерів та джерел товарів, які користувалися великим попитом у Європі.
Паростки капіталістичних відносин, що першими з'явилися на італійській землі, зів'яли під впливом несприятливих умов. Італія надовго відстала в соціально-економічному відношенні від інших зіхадноєвропейських держав.

Перехід від феодальної формації до капіталізму відновився в Італії лише в другій половині XV ст. Розвиток ринкових відносин гальмувався роздрібненістю країни й тривалими війнами, які вели на її території представники іноземних держав (Іспанія, Франція, Австро-Угорщина).

Ринкова економіка - економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок.
Тільки в 1861 р. було офіційно проголошено утворення Італійського королівства, а остаточне об'єднання Італії відбулося в 1871 р. Після об'єднання розвиток капіталістичних відносин посилився; спостерігався швидкий розклад феодальних відносин на селі. Проте Італія ще помітно відставала від інших розвинутих країн. Вже в цей час позначилася різниця в темпах розвитку між індустріальною Північчю й аграрним Півднем; наслідки такої нерівномірності не ліквідовані й досі. Наприкінці ХІХ ст. Італія являла собою аграрну державу, в землеробстві та домашньому господарстві було зайнято три чверті населення. Вартість продукції сільського господарства утричі перевершувала вартість промислової продукції.

Розклад феодалізму в сільському господарстві й перехід на ринкові відносини супроводжувалися концентрацією земель у руках фермерів і великих капіталістів - аграріїв, з одного боку, й формуванням великої маси безземельних селян - з іншого.

Сільське́ господа́рство (с.-г.) - галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах.
Це спричинило масову еміграцію італійців в інші країни - переважно в США, Аргентину та інші латиноамериканські країни. В 90-х роках ХІХ ст. щороку з Італії емігрувало понад 300 тис. чоловік, в 1990 р. - 350 тис., в 1912 р. - 700 тис. Еміграція перетворюється на своєрідне національне "італійське явище" на довгі роки. За сто років (1869-1979 рр.) з Італії виїхало 20 млн чол. У країнах імміграції італійці утворювали національні осередки, що здійснювали соціально-економічний та культурний вплив на місцеве населення. Цей вплив був якісно неоднозначним. У Латинській Америці його слід оцінити позитивно, оскільки кваліфікаційний, освітній і культурний рівень прибулих італійців здебільшого перевищував середній рівень населення країн імміграції. До речі, славетне аргентинське танго поширили в цій країні саме італійці. У Сполучених Штатах Америки італійські осередки часто ставали середовищем поширення місцевої мафії;
Та́нго - жанр музики і танець, притаманний регіону Ла-Плата, і найбільш поширений у містах Буенос-Айрес (Аргентина) та Монтевідео (Уругвай). Письменник Ернесто Сабато говорить про «гібридне» становище танго.
Сполучені Штати Америки Сполу́чені Шта́ти Аме́рики, також США, Сполу́чені Шта́ти, Шта́ти, Аме́рика (англ. United States of America, USA, U.S., the USA, the States, America) - конституційна федеративна республіка в Північній Америці, що складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв, 48 штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами і між Канадою і Мексикою та федерального (столичного) округу Колумбія.
саме поняття "мафія" прийшло сюди із Сицилії. У другій половині XX ст. італійці емігрують у розвинуті країни Західної Європи, переважно в Німеччину. Тільки із середини 70-х років кількість іммігрантів до Італії стала перевищувати кількість емігрантів, і баланс механічного руху населення став для країни позитивним.
Механічний рух - зміна взаємного розташування тіл або їх частин у просторі з плином часу. Розділ фізики, що вивчає закономірності механічного руху, називається механікою. В більшості випадків під механікою розуміють класичну механіку, в якій вивчають рух макроскопічних тіл, що рухаються зі швидкостями, які в багато раз менші за швидкість світла у вакуумі.

Індустріалізація Італії, як і багатьох інших країн, розпочалася з легкої промисловості. Вже наприкінці ХІХ ст. успішно розвивалася шовкова, бавовняна, суконна, лляна промисловість. Важка промисловість відставала в розвитку, зокрема, через нестачу місцевої мінеральної сировини. Так, металургії бракувало залізної руди й коксівного вугілля.

Залізняк (рос. железняк, англ. iron ore, нім. Eisenerz n) - загальна назва оксидів заліза.
Все ж таки в цей час з'являються великі підприємства у важкій промисловості - "Терні" в металургії, "Мон- текатіні" - у видобувній;
Важка́ промисло́вість - сукупність галузей промисловості, які виготовляють здебільшого засоби виробництва: знаряддя праці (машини, агрегати, механізми, верстати та інші види обладнання й устаткування), предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо).
останнє підприємство згодом перетворилося на один з найбільших італійських концернів хімічного профілю. На початку ХХ ст. Італія залишалася ще аграрно-індустріальною країною. Вона суттєво відставала в соціально-економічному відношенні від провідних розвинутих країн. Про це свідчать душові показники ВВП. В 1900 р. на одного мешканця Італії припадало 1715 дол. ВВП, тоді як у Франції - 2850, Німеччині - 3135, Нідерландах - 3530, Великій Британії - 4600, США - 4100 дол.1 Проте розвиток економіки прискорився, й Італія за темпами приросту промислової продукції стала випереджати деякі інші європейські держави, зокрема, Велику Британію. Частка промисловості в національному доході підвищилася (напередодні Першої світової війни вона становила одну третину).
Світова́ війна́ - глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.
Але в структурі промисловості лідирували легка й харчова галузі, в яких було зайнято більше ніж половина всіх робітників країни.
Харчова промисловість - галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів у готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції.
Бізнесмени Італії неохоче вкладали капітали у важку промисловість, де віддача капіталу була нижчою. Ця риса італійського бізнесу ще довго була характерною в економічній історії країни; вона стала однією з причин посилення державних інститутів і державного сектора в економіці Італії.

Специфікою економічного розвитку Італії в першій половині ХХ ст. було утворення небагатьох, але велетенських монополій акціонерного типу, які функціонували серед величезної маси дрібних підприємств. На потужні монополії перетворюються фірми "Моне- катіні", "Піреллі", в 1906 р. утворюється акціонерне товариство "Фіат" - всесвітньо відомий виробник автомобілів.

Акціонерне товариство (англ. Joint-stock company, нім. Aktiengesellschaft) - один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ).
В той же час на початку ХХ ст. на 95% промислових підприємств чисельність робітників не перевищувала 10 чоловік.

Значно зростає роль банків в економіці. Ще наприкінці ХІХ ст. утворюються Римський Комерційний та Італійський кредитний банки. Ці банки згодом перетворилися на потужну рушійну силу в розвитку промислового виробництва. Найбільші італійські банки фактично монополізували кредитування великої промисловості й установили над нею контроль.

Провідна роль держави в розвитку італійської економіки виявилася вже з самого початку утворення незалежної Італії. Цьому сприяли слабкість приватного капіталу нерішучість італійської буржуазії. Вже у 80-х роках ХІХ ст. уряд перейшов від фритредерства до жорсткого протекціонізму. Були встановлені високі тарифи на імпорт зерна й промислових товарів. Ці заходи прискорили утворення монополій в промисловості Італії.

Новим етапом у зміцненні економічної ролі держави, активізації її втручання в оперативний бізнес став прихід до влади фашистів на чолі з Муссоліні. Амбіційні плани фашистів щодо перетворення Середземного моря у "внутрішнє італійське море", підготовка до нової світової війни потребували прискореної індустріалізації країни. Це завдання було покладено на спеціальні державні органи, які незабаром біли створені. В 1933 р.

Органи державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.
виникає велика напівдержавна організація - Інститут реконструкції індустрії (ІРІ). Цей інститут був створений для керівництва підприємствами, контрольний пакет акцій яких був у руках держави. В роки світової кризи 1929 - 1933 рр., коли найбільші банки Італії - Римський банк та Італійський кредит опинилися на межі банкрутства, уряд зкупив їхні акції за підвищеною ціною, що ці банки і врятувало. Було здійснено прину- дне трестування промислових підприємств; кожне підприємство, що входило до монополістичного об'єднання, мало вступити у відповідний трест. Це зміцнило позиції місцевих монополій.

Напередодні Другої світової війни Італія вже була індустріально- аграрною країною, промислова продукція за обсягом перевершувала сільськогосподарську. Значно зросло виробництво металу, машин, електроенергії. Проте розвивалися в основному галузі, що працювали на військовий сектор. Уряд намагався здійснити політику автаркії, тобто опори на власні ресурси й сили, щоб забезпечити себе всім своїм на часи війни, зробити Італію незалежною від імпорту.

Власні ресурси (англ. Own resources) - кошти, що перераховують держави-члени у бюджет Європейського Союзу для фінансування його витрат.
З цією метою, зокрема, вводився обов'язковий продаж зерна державі. Політика автаркії розпорошувала економічні сили країни і в цілому себе не виправдала.

У 30-ті роки ХХ ст. значно посилилася концентрація виробництва й капіталу. На 0,75% усіх підприємств було зайнято 48% всіх промислових робітників; 16 акціонерних товариств контролювали 90% акціонерного капіталу.

Друга світова війна завдала італійській економіці величезних втрат. Під час війни значна частина матеріальних і людських ресурсів були вивезені до Німеччини, з якою Італія знаходилася в союзницьких відносинах. Різко зріс державний борг, розпочалася інфляція ліри.

Держа́вний борг в Україні - (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (АРК чи місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору про борг.
Промисловість зазнала втрат і через військові дії, коли багато підприємств було знищено бомбардуванням.

Після закінчення війни економіка Італії опинилася у важкому стані. Це стало причиною продовження активного втручання держави в економіку. Наприкінці 40-х років держава здійснювала широкі операції по врятуванню від банкрутства великої кількості компаній. Значних коштів вимагала реконверсія промисловості, тобто переведення військового виробництва на мирну продукцію. На це витрачалися асигнування з державного бюджету.

Державний бюджет - це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.
Уряд розробив низку галузевих і регіональних програм розвитку, утворив спеціальні заклади по керівництву індустріалізацією, відновленням економіки, спеціальні кредитні інститути. Серед державних об'єднань найбільшими є ЕНІ - Національне нафтогазове об'єднання; ЕФІМ - Компанія для участі у фінансуванні підприємств обробної промисловості; ЕНЕЛ - Національне об'єднання електроенергетичної промисловості. Пізніше були створені: КНЕН - Національний комітет з атомної енергетики;
Я́дерна ене́ргія (атомна енергія) - внутрішня енергія атомних ядер, що виділяється при деяких ядерних перетвореннях.
ДЖЕПІ - Компанія для участі у фінансуванні промисловості. Ще більше підсилилася роль ІРІ - величезного холдингу, що входить нині в першу десятку промислових груп світу. ІРІ об'єднує понад 150 підприємств у різних галузях промисловості: суднобудування, морський транспорт, машинобудування, чорна металургія та ін.
Морськи́й тра́нспорт - вид водного транспорту. До морського транспорту відноситься будь-яке судно, здатне пересуватися водною поверхнею (морів, океанів і прилеглих акваторій), а також просто перебувати на плаву і виконувати при цьому певні функції, пов'язані з перевезенням, зберіганням, обробкою різних вантажів; перевезенням та обслуговуванням пасажирів.
Число працюючих на підприємствах і фірмах ІРІ 327 тис. чол., річний оборот - понад 50 млрд дол. ЕНІ контролює понад 160 компаній. Здійснює видобуток нафти й газу (переважно в країнах, що розвиваються), нафтопереробку й виробництво хімічної продукції. Для піднесення відсталих південних регіонів країни була сформована організація "Каса Півдня".

Після війни уряд здійснив широкомасштабну націоналізацію промислових підприємств. Частка державного сектора у використанні національного доходу підвищилася з 29% в 1951 р. до 58% в 1981 р. На початку 80-х років на державні підприємства припадало 94% виплавки чавуну, 95 - кольорових металів, 58 - сталі, 97 - видобутку газу, 63 - виробництва прокату, 30 - хімічних продуктів, 20% продукції машинобудування2.

Державне підприємство (ДП) - підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Державні підприємства повністю контролювали залізничний транспорт, радіо, телебачення, телефонний зв'язок, переважну частину авіаційного й морського транспорту, електроенергетики, гірничої промисловості, військової промисловості і кредитно-банківської сфери.
Гірни́ча (гірничодобувна́) промисло́вість (рос.горная (горнодобывающая) промышленность, англ. mining industry, нім. Bergbau n, Bergbauindustrie f, Montanindustrie f) - комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, видобування їх з надр Землі та збагачення корисних копалин.
Залізни́чний тра́нспорт (залізни́ця) - вид рейкового транспорту, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів в колісних екіпажах, що рухаються залізничною колією. Залізничний транспорт є галуззю промисловості, частиною транспортної мережі логістичних ланцюгів, які сприяють міжнародній торгівлі і економічному зростанню.

Криза 1974 - 1975 рр. спонукала державу ще більше втрутитися в економіку. Навіть перехід до неолібералізму в інших провідних державах (насамперед, Великій Британії й США) не дуже вплинув на позиції держави в італійській економіці аж до 90-х років.

Система державного регулювання економікою Італії складається з трьох блоків: центральний урядовий апарат господарського управління країною;

Держа́вне регулюва́ння - це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; - це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.
обласні і місцеві органи економічного управління; державні підприємства.

Роль держави в економічному розвитку Італії неоднозначна. З одного боку, держава взяла на себе основний тягар індустріалізації тоді, коли приватний капітал ще не здатний був на таку роль, італійська буржуазія була ще слабка і навіть італійські монополісти ще не могли вільно конкурувати з іноземними на своїх і чужих ринках. Держава вивела країну з глибокої післявоєнної кризи. З іншого боку, "державна парасолька" надмірної опіки національних суб'єктів економіки гасить їхню ініціативу, позбавляє стимулу удосконалювати виробництво. Крім того, значні бюджетні витрати на підтримку державних підприємств і надання різноманітних пільг приватним підприємствам призводить до зростання державного боргу.

Одним з факторів, що впливають на особливості розвитку економіки Італії, є її зовнішньоекономічні відносини. Ще в ХІІІ - ХУ ст. зовнішня торгівля сприяла розвитку в Італії капіталістичних відносин.

Міжнаро́дна торгі́вля - торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародного поділу праці.
Перенесення головних світових торговельних шляхів на Атлантику надовго позбавило Італію від ефективного використання вигід від торгівлі. Тривала роздрібненість країни, відсутність централізованої влади були причиною запізнілої участі Італії в колоніальних загарбаннях; ті ж колонії, які їй удалося захопити - Еритрея, Сомалі, Лівія (в ній тоді ще не відкрили нафту),- були надто бідними, щоб суттєво поповнити ресурси метрополії. Тому для Італії зовнішньоекономічні відносини з колоніями не мали такого великого значення, як для Великої Британії або Франції.

Протягом майже всієї історії возз'єднаної Італії її зовнішньоекономічні зв'язки були спрямовані на Європу. Не випадково Італія стала одним із засновників Європейського Союзу. Членство в ЄЕС, потім в ЄС мало для Італії неоднозначні наслідки. Лібералізація торгівлі з партнерами призвела до того, що на першому етапі існування ЄЕС італійська промисловість зазнала значного тиску від конкуренції іноземних товарів,

багато підприємств збанкрутувало. Відбулися негативні зрушення в сільському господарстві: знизилися обсяги виробництва зернових, цукрових буряків. Після вступу до ЄЕС Іспанії й Греції погіршилися умови для реалізації на ринках Європи італійських цитрусових, оливок і вина. Але в цілому економіка Італії виграла від поглиблення міжнародного поділу праці в Західній Європі.

Цукро́вий буря́к (Beta vulgaris saccharifera) - найважливіша в Україні технічна рослина, сировинна база цукрової промисловості; різновид буряка звичайного.
Міжнаро́дний по́діл пра́ці - вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва.
Посилилася концентрація виробництва. Зросла продуктивність праці (хоч за цими показниками Італія ще відстає від своїх партнерів). В ЄС Італія посідає четверте місце за економічною потужністю.

  1. Структура й динаміка економічного розвитку

Економічна структура сучасної Італії є наслідком специфічних передумов, про які вже говорилося. Для неї притаманне органічне співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних підприємств і кооперативного сектора. Крім того, значно поширений "тіньовий сектор" економіки.

На "верхньому поверсі" італійської економіки знаходяться потужні корпорації, здебільшого "сімейного" типу. В одноосібному володінні мажоритарним пакетом акцій знаходиться близько 60% вартості цінних паперів;

Ці́нні папе́ри (англ. securities) - документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав.
у власності п'яти провідних акціонерів (для кожної фірми) - близько 90%, тоді як на дрібних володарів припадає лише 2% акцій3. Фінансово-промислові групи Італії мають холдингову структуру. Вони об'єднують під своїм контролем одну третину всіх італійських фірм з половиною всіх зайнятих. Італійські фірми широко використовують практику взаємних домовлень, взаємної участі в капіталі (така взаємоучасть охоплює 85% усіх компаній країни).



Державний сектор, незважаючи на заходи по денаціоналізації, що були здійснені в 90-х роках, зберігає досить міцні позиції. На нього припадає 19% доданої вартості, 24% інвестицій і 15% зайнятих (без урахування сільського господарства). Керівництво державною власністю, як уже було сказано, здійснює ІРІ. Особливістю регулювання діяльності підприємств, що підпорядковані ІРІ, є покриття збитків одних підприємств за рахунок перерозподілу прибутків інших підприємств.

Кооперативний сектор є важливою складовою економічної системи Італії. В країні нараховується близько 90 тис. кооперативів з 8 мільйонами пайовиків. У цей сектор входять 107 "народних банків", 715 сільських і ремісничих ощадних кас, на які припадає відповідно 12 і 14% активів національної банківської системи4.
Банківська система - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів.
Територіально кооперативи поділяються на промислові округи, констеляції, групи, мережі. Констеляція - це кооперація невеликого числа підприємств (5-10). Серед них є одне головне, до якого інші пристосовують своє виробництво. Мережа являє собою об'єднання самостійних, але технологічно пов'язаних між собою підприємств. Часто мережі працюють на принципі франчайзінгу, тоді вони залежать від великих фірм (наприклад "Фіат", "Бенеттон"). Специфікою діяльності округів є широке використання місцевих ресурсів, у тому числі трудових, місцевих традицій виробництва.

Мале підприємництво, сполучене в кооперативний рух, відзначається неабиякою економічною активністю, в тому числі на зовнішніх ринках. Особливо велика роль малих і середніх підприємств у виробництві текстилю, модного одягу і взуття, побутових електротоварів, харчових продуктів.

Ї́жа - все, що споживає людина й інші живі істоти для підтримки життя; харчі. Речовини, що їх організм отримує з навколишнього середовища, є для нього будівельним матеріалом і джерелом енергії.
Особливо велика частка кооперативів у керамічній промисловості; Італія виробляє 30 і експортує 60% світової кераміки.

Держава підтримує дрібне й середнє підприємництво, стимулюючи, зокрема, своєчасну закупівлю новітнього обладнання. Але головна причина успіху цього сектора полягає в гнучкості підприємців, їх умінні пристосовуватися до умов ринку, наданні належної уваги дизайну у виробництві продукції. Наслідком активізації кооперативного сектора є досить велика частка дрібних і середніх підприємств у зовнішній торгівлі: 40% експорту припадає на підпри ємства з числом зайнятих менше ніж 300 осіб, тоді як частка великих корпорацій становить лише 20 %. Інтереси кооператорів відстоює Конфедерація промисловиків (Конфіндустрія).

Концентрація економічної влади в руках держави не в усьому супроводжується ефективністю державного управління.

Держа́вне управлі́ння (публічне управління, англ. public administration) - є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод. Державне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти. У деяких країнах (наприклад, у Хорватії) цією діяльністю держави відає окреме міністерство.
Явища корупції серед представників адміністративного апарату досить поширені. Це супроводжується масовим ухиленням підприємців від сплати належних податків, що породжує значний бюджетний дефіцит. Крім того, це стало джерелом поширення "тіньової економіки", яка контролює чверть ВВП Італії. "Тіньовий" сектор економіки широко використовує працю нелегальних іммігрантів. На Півдні, особливо в Сицилії, деяка частина населення займається кримінальним бізнесом.
Існує декілька різних способів розподілу економіки на сектори - за історичним розвитком, за гіпотезою трьох або чотирьох секторів економіки, або за належністю до державного, приватного чи неприбуткового сектору.
Насе́лення - сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі тощо). Наука, яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення, зветься демографією.



Галузева структура італійської економіки відповідає типу постіндустріальної стадії, для якого притаманне переважання сектора послуг. Проте порівнянно з іншими провідними країнами в Італії дещо вища частка промисловості, особливо легкої.

В структурі ВВП галузі економіки Італії посідають такі позиції (2012 р.

Галузь промисловості - сукупність споріднених підприємств, продукція яких має однакове економічне призначення, характеризується однотипністю використовуваної сировини, технологічних процесів, технічної бази, професійного складу кадрів і умов праці (електроенергетична, паливна, чорна та кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна, машинобудівна, металообробна, лісова, деревообробна, легка, харчова та інші).
, %):

agriculture: 2% industry: 23.9% services: 74.1%

Особливістю промисловості Італії є вкрай обмежена місцева сировинна база, значний імпорт енергоносіїв. Відповідно основна частка виробництва припадає на обробну промисловість. Порівняно з іншими країнами "Великої Сімки" частка важкої промисловості не така велика, а частка легкої - вища. Ще однією особливістю є відставання Італії у виробництві наукоємної, технічно складної продукції через недостатні обсяги капіталовкладень у НДДКР.

Провідною галуззю промисловості Італії є машинобудування, в якому зайнято дві п'ятих усіх промислових робітників, створюється третина всієї вартості промислової продукції і третина експорту. В машинобудуванні лідируючі позиції займає виготовлення транспортних засобів і обчислювальної техніки.

Електро́нна обчи́слювальна маши́на (ЕОМ) - загальна назва для обчислювальних машин, що є електронними (починаючи з перших лампових машин, включаючи напівпровідникові тощо) на відміну від електромеханічних (на електричних реле тощо) та механічних обчислювальних машин.
У всьому світі відомі автомобілі фірм "ФІАТ" (Фабрика італійських автомобілів в Туріні"), "Альфа-Ромео", "Феррарі", "Мазераті". В 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцій фірми "Альфа-Ромео". ФІАТ являє собою величезний концерн, якому підпорядковані автомобільні заводи, підприємства з виробництва авіадвигунів, локомотивів, вагонів, тролейбусів і трамваїв, будівельні компанії, металургійне виробництво, автотранспортні й судноплавні компанії, готелі й газети. До речі, Італія є батьківщиною моторолерів.

Протягом тривалого часу з провідних галузей італійського машинобудування було суднобудування, але затяжна криза в світовому судноплавстві значно погіршила становище цієї галузі. Основним італійським суднобудівельником є фірма "Італкантьєрі".

Електротехнічна й електронна промисловість Італії розвивається досить швидко, але зосереджується переважно на виробництві побутової техніки. Тривалий час Італія посідала перше місце в світі з виробництва пральних машин і холодильників. Вона відома також своїм конторським обладнанням і обчислювальною технікою. Фірма "Оліветті", уславлена своїми друкарськими машинками, також виробляє персональні комп'ютери й іншу електроніку.

Другою за значенням галуззю промисловості Італії є хімічна. Вона спеціалізується переважно на виробництві продукції органічної хімії - пластмас, хімічних волокон, автомобільних шин, фармацевтичних товарів. Близько чверті хімічної промисловості контролюється компанією "Монтедісон".

Синтетичне волокно - це хімічне волокно, яке формують із синтетичних полімерів. У промисловості для одержання синтетичних волокон застосовують: поліаміди, поліефіри, поліакрилонітрил, поліолефіни, полівінілхлорид, полівініловий спирт.
Друка́рська маши́нка - клавіатурна машина, призначена для відтворення символів на папері.
Хімічна промисло́вість - це галузь важкої промисловості, до якої належить продукція мінеральних добрив, пластмас і хім. композитів, штучного і синтетичного волокна й текстилю, органічних і неорганічних хімікатів, гербіцидів, хімікатів для презервування продуктів харчової промисловості, фото- і кіноплівки та реактивів для упакування, штучної гуми, засобів для миття та дезинфектантів, отрутохімікатів воєнного призначення, а також деяких експозитів.
Вона утворилася шляхом об'єднання в 1965 р. однієї з найстаріших італійських компаній "Монтекатіні" з компанією "Едісон". "Монтедісон" контролює нафтопереробку й нафтохімію, виробництво пластмас, коксохімію; їй також належать численні підприємства силікатно-керамічної, текстильної, харчової промисловості, деякі популярні газети й підприємства кіноіндустрії. У виробництві синтетичних волокон найсильніші позиції у фірми "СНІА-Віскоза", у виробництві автомобільних шин - у фірми "Піреллі".

Італія є другим (після Німеччини) виробником чорних металів ЄС. Металургійна промисловість країни майже повністю працює на довізній сировині.

Хімі́чні воло́кна - волокна, які одержують з продуктів хімічної переробки природних полімерів (штучні волокна) або з синтетичних полімерів (синтетичні волокна).
Металу́ргія (англ. Metallurgy) - наука, техніка і галузь промисловості, які пов'язані з одержанням металів з руд або металовмісних речовин з наданням їм необхідних властивостей. У прикладному плані - сукупність зв'язаних між собою галузей і стадій виробничого процесу від видобутку сировини до випуску готової продукції - чорних і кольорових металів та їх сплавів (стопів).

У легкій промисловості відома фірма "Бенеттон", що спеціалізується на виробництві високоякісного готового одягу й трикотажу; вона має свої магазини у 110 країнах світу. За виробництвом взуття Італія посідає третє (після Китаю і США), а за його експортом - перше місце в світі.

Харчова промисловість Італії займає третє місце, після машинобудування й хімічної промисловості, за вартістю продукції. Особливо відомі італійські вина, фруктові консерви, оливкова олія, а також макарони, за виробництвом яких Італія посідає перше місце в світі.

Найдорожча у світі маслинова олія, а також перша у світі олія класу «люкс» - «Lambda», яка виготовляється в грецькому селі Крица на острові Крит. Вартість пляшки такої олії від виробника становить 2.
Значну частину продукції харчової промисловості складають виробництво цукру й сиру, який відомий своїм неповторним смаком.

Значне місце в структурі економіки Італії займає промисловість будівельних матеріалів, яка працює переважно на місцевій сировині. Італія відома як значний виробник цементу (фірма "Італчементі"), художнього скла, фаянсу, кришталю, спеціального скла для автомобілів, для оптичних приладів, лабораторного посуду.

  1   2   3


Скачати 494.99 Kb.

  • Італія у світовій економіці
  • Фактори економічного розвитку Італії
  • природних умов
  • Історико-економічні умови
  • Провідна роль держави
  • зовнішньоекономічні відносини.
  • Структура й динаміка економічного розвитку
  • Державний сектор
  • Кооперативний сектор
  • "тіньової економіки
  • Галузева структура
  • промисловості
  • Металургійна промисловість