Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Літературно-музична композиція Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

Скачати 90.85 Kb.

Літературно-музична композиція Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття




Скачати 90.85 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір90.85 Kb.

12.03.





Літературно-музична композиція

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
Звучать позивні - "Реве та стогне Дніпр широкий"
Ведучий.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Ведуча. Тарас Шевченко - провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:
...

Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.

Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.


Ведучий.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.
На авансцену виходять 9 читців.

Авансце́на (фр. avant-scene - передня палатка) - відкрита частина сцени, що трохи висунута вперед до залу для глядачів, знаходячись між рампою і завісою або порталом, який прикрашали каріатиди, путті тощо.


1-й Читець.

Блаженна мріє, думонько-дитино,

Колисана ще з молодості літ,

Це ти йому курличеш журавлино

І зболеного кличеш в переліт.
2-й Читець.

На теплі води, на вишневі зорі,

Де над тополями - Чумацький Шлях,

Несеш його змордованого в зморі,

З Дніпра лелієш хатою в полях.
3-й Читець.

Вже й час йому спочити на порозі,

Схиливши в тиші вдумливе чоло,

Бо ж доста був затриманий в дорозі

І довго дуже дома не було.

Чума́к - історична українська назва торгівця сіллю (16 ст.-19 ст.); особа, що займалася торговельно-візницьким промислом (див. Чумацтво).

Затримання - це тимчасовий запобіжний захід, який обирається органом досудового слідства чи органом дізнання в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його і який полягає в тому, що особа, яка затримується, позбавляється волі на певний термін.


4-й Читець.

Давно вже визрів терен з того болю,

Що упокоїв матір молоду.

Та й наче вже спокутав гріх за волю,

Муштрований в солдатському ряду.
5-й Читець.

І він летить на отчу Україну,

За крила взявши пензель і перо.

Пора ж йому поставити хатину,

Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
6-й Читець.

І щоб у тій маленькій благодаті,

В благословенному отім раю

Брати і сестри, на рідню багаті,

На долю не огнівались свою.
7-й Читець.

Будує хату з мрії голубої,

На покуть слово ставить, слово-клич.

Візьми його, народе, стань собою

І сам себе в тім слові возвелич.
8-й Читець.

Сповий дітей вишневим первоцвітом,

Та не приспи те слово в сповитку,

Хай буде їм високим заповітом,

Насущним хлібом стане на віку.

Запові́т - правовий документ, зроблений у встановленій законом формі розпорядження дієздатного громадянина (заповідача) на випадок смерті про належне йому майно.


9-й Читець.

Бо прийде час - усіх покличе Мати

І запитає кожного колись:

Чи не забув, з якої вийшов хати,

Звідкіль дороги в світ розпочались?

Звучить пісня "Садок вишневий коло хати ".


Ведуча.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.
Виходить молода мати з немовлям.

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником - кріпаком.

Народжений (англ. Begotten) - американський експериментальний фільм Едмунда Еліаса Меріджа 1991 року. Фільм став першою частиною запланованої трилогії, другу частину якої - 14-тихвилинний фільм «Шум небесних птахів» - було знято 2006 року.

Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..


Ведучий.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.


Батько(входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.
Ведучий.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі -

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.
Ведуча. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке.
"Мені тринадцятий минало"

Дійові особи: Дяк, Тарас, Яринка.


Подвір'я біля хати дяка. Посередині лежить стара колода, із-за хати видніється старий похилений тин, за яким розкинулося в зелені садків село. Линуть ранкові звуки півнячого співу та овечої отари, яку женуть на пасовисько.

Пасови́ще, пасови́сько, діал. пашня́ - земельне угіддя, покрите рослинністю, що використовується тваринами (худобою, птицею) як підніжний корм. Пасовища ділять на природні і сіяні, або штучні. Рослинний покрив природних пасовищ складається головним чином з багатолітніх дикорослих трав, інколи з лишайників (тундра), напівчагарників і чагарників (тундра, напівпустеля і пустеля).

На сцені нікого немає.

Раптом з хати почувся голос дяка: "Тарасе! Чуєш, Тарасе!.."

Пауза. З дверей виходить в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.


Дяк (оглядаючись). Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема... Тарасе! (Витягує з-під стріхи різку.) Давно тебе потчевал... (Береться за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.

Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких штанях

Дяк. З'явився, приблуда... Та скоріше! Повзеш, яко червь тлетворная!

Тарас (ставлячи цеберки біля хати). Черв'яку легше, пане дяче...

Дяк. Переробився, бач... Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова розривається... (Підставляє голову.)

Тарас (зливаючи дякові). Не пили б уже...

Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..

Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев'язати голову.

Дяк. Поможи, не бачиш?..

Тарас зав'язує рушник.

Дяк. Ху!.. (П'є воду.) Те, що вчора тобі загадував, зробив?

Тарас. Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.

Дяк. Я так і знав!.. Сновідєніям предавался, окаянний!

Тарас. Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав...

Дяк. А що ж содєяв?

Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням...

Дяк. Малюванням, малюванням... Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося... (Тарас вносить старі книжки.) Азбуку покажи.

Тарас (струшуючи книжку). З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче...

Дяк. Ай! Беззаконіє твориться зі святими книжками

Тарас. Миші поглумилися!

Дяк. О горе суще!

Тарас. Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.

Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші... Ти де був? Я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодетелю?

Тарас. Та хіба ж я не стараюся?

Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає азбуку.) О, бачиш? Шість букв погризені, а ти й не уздрів!

Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати...

Дяк. Принеси етюдник!

Тарас (зрадівши). Почнемо? От добре... (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)

Дяк (дає азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви Господніє.

Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк. Та й надоїв ти мені зі своїми малюнками! Роби, що загадую!..

Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.

Тарас. Обіцяли ж на сьогодні... Я давно чекаю...

Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену - будеш старцювати тоді...

Тарас. Не лякайте - гірше не буде...

Дяк. Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти єсі?

Тарас. Хлопець собі...

Дяк. Приблуда! Від родителів утік!

Тарас. Від, мачухи... Ви теж від родичів поїхали...

Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!.. Я учитель твій!

Тарас. Якби ж то вчили... А то лаєтесь та п'єте...

Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходить і б'є Тараса різкою.) Ось тобі... Оце тобі "субота"! Щоб знав, як свого пана шанувати!

Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.

Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то... (Пішов у хату.)

Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертається з хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.

Дяк. На, ось тобі... Я - не такий... Я - душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я - недовго... Ох, житіє наше! (Виходить.)


Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.
Яринка (жахнувшись). Ой! Капосний, злякав. (Удавано б'є Тараса.) Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким... (Оглядається.) Я й так боюся твого дяка...

Тарас (сміючись). Його немає дома - не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий... Він страшний мені...

Тарас. Правда, він як нап'ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в шинок...

Яринка. А ще - дяк. Оце ж забігла до тебе (розв'язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку). Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш...

Яринка. І це ось тобі... (Дає хліб і глечик молока.) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає двоє великих яблук).

Тарас (зрадівши). Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.) Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яримці).

Яринка. Не треба. Я ще їстиму такі...

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас (вражено). Оксанка?.. Коваленкова?..

Яринка. Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом...

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Угу... Тільки ти не скажеш їй? Кажи - не скажеш? Вона дала для тебе і просила...

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож...

Тарас (дивиться на свитку). І це, певно, її робота?

Яринка. Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?..

Тарас (задумливо). Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається...

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся... А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти...

Тарас. Вона добра... А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим...

Тарас. Ще й обдертим...

Яринка. Соромишся її?

Тарас киває головою.

Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу...

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба...

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам... (Сумно.) Вона вже помічає...

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята... Говорила, що ти їй книжечки читав, малював... А в тебе є той малюнок? Покажи...

Тарас. Є десь... захований. Не варто показувати.

Яринка. Тарасику, покажи мені...

Тарас. А навіщо? Він ще незакінчений.

Яринка. Все одно, покажи, Тарасику, мені цікаво.

Тарас. Добре, тільки тобі одній... (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки) Ось мої малюнки...

Яринка (дивиться на дощечки). Оксана... похожа... Як жива!.. І хата наша... Невже це ти?

Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж - п'є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу катма... Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму й покажу Оксані.

Тарас (забирає малюнки). Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді... Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.


Ведуча. Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.
Голос Тараса (за сценою). Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
Ведучий. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.
Ведучі виходять.

Звучить пісня "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами".


Ведуча.

Слався, Тарасе великий,

столунно, стосвітно.

Слався у душах і думах

на вольній землі.

Час тріумфальний стомовним

гряде "Заповітом" -

Свято в родині твоїй немалій.

Мільйон - число, назва величини 10 6 = 1000000 =1000000} .

Тріумф (від лат. triumphus) у Стародавньому Римі - урочистий вступ у столицю полководця-головокомандуючого та його армії (від Марсового поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. Влаштовувався за рішенням сенату і був вищою нагородою для полководців.


Читці декламують "Заповіт "різними мовами.

Заповіт


Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани, і гори -

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Ведучий.


Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Звільнення - в трудовому праві припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем.

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.


Під звуки пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" на сцену виходять усі учасники свята.








Скачати 90.85 Kb.