Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Літературно-музична композиція Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття Підготувала Шкуринська Тетяна Іванівна класний керівник 7-г класу

Скачати 124.65 Kb.

Літературно-музична композиція Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття Підготувала Шкуринська Тетяна Іванівна класний керівник 7-г класу




Скачати 124.65 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації02.05.2017
Розмір124.65 Kb.
  1   2

Комунальний заклад «Маріупольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 63 Маріупольської міської ради Донецької області»


Літературно-музична композиція

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття




Підготувала

Шкуринська Тетяна Іванівна

класний керівник 7-Г класу
м.
Маріу́поль (XVI ст - Домаха, у 1778-1779 - Павловськ, у 1779-1948 - Маріуполь/Маріюпіль; у 1948–1989 роках - Жда́нов) - місто обласного значення в Україні, Донецька область, на березі Азовського моря в гирлі ріки Кальміус.
Маріуполь, 2014

Літературно-музична композиція

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
Ведучий 1: Шановні гості!
Персоналії, пов'язані з Маріуполем
Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
Запалює свічку.
Ведучий 2: Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.
Звучать позивні - "Реве та стогне Дніпр широкий"
Слово вчителя
Ведучий.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Ведуча. Тарас Шевченко - провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:
...

Українці Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.
Вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.


Ведучий.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.
На авансцену виходять 9 читців.

Авансце́на (фр. avant-scene - передня палатка) - відкрита частина сцени, що трохи висунута вперед до залу для глядачів, знаходячись між рампою і завісою або порталом, який прикрашали каріатиди, путті тощо.


1-й Читець.

Блаженна мріє, думонько-дитино,

Колисана ще з молодості літ,

Це ти йому курличеш журавлино

І зболеного кличеш в переліт.
2-й Читець.

На теплі води, на вишневі зорі,

Де над тополями - Чумацький Шлях,

Несеш його змордованого в зморі,

З Дніпра лелієш хатою в полях.
3-й Читець.

Вже й час йому спочити на порозі,

Схиливши в тиші вдумливе чоло,

Бо ж доста був затриманий в дорозі

І довго дуже дома не було.

Чума́к - історична українська назва торгівця сіллю (16 ст.-19 ст.); особа, що займалася торговельно-візницьким промислом (див. Чумацтво).
Затримання - це тимчасовий запобіжний захід, який обирається органом досудового слідства чи органом дізнання в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його і який полягає в тому, що особа, яка затримується, позбавляється волі на певний термін.

4-й Читець.

Давно вже визрів терен з того болю,

Що упокоїв матір молоду.

Та й наче вже спокутав гріх за волю,

Муштрований в солдатському ряду.
5-й Читець.

І він летить на отчу Україну,

За крила взявши пензель і перо.

Пора ж йому поставити хатину,

Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
6-й Читець.

І щоб у тій маленькій благодаті,

В благословенному отім раю

Брати і сестри, на рідню багаті,

На долю не огнівались свою.
7-й Читець.

Будує хату з мрії голубої,

На покуть слово ставить, слово-клич.

Візьми його, народе, стань собою

І сам себе в тім слові возвелич.


8-й Читець.

Сповий дітей вишневим первоцвітом,

Та не приспи те слово в сповитку,

Хай буде їм високим заповітом,

Насущним хлібом стане на віку.

Запові́т - правовий документ, зроблений у встановленій законом формі розпорядження дієздатного громадянина (заповідача) на випадок смерті про належне йому майно.

9-й Читець.

Бо прийде час - усіх покличе Мати

І запитає кожного колись:

Чи не забув, з якої вийшов хати,

Звідкіль дороги в світ розпочались?

Звучить пісня "Садок вишневий коло хати ".


Ведучий

Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село огник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко.

Звени́городський райо́н - адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області, Україна. Площа - 1010 км² (4,8 % від площі області). Районний центр - місто Звенигородка.


Ведуча.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.
Сцена І

Виходить молода мати з немовлям.


Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово — і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди — з краю в край

Панує рабство ненависне.
Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником - кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє?

Народжений (англ. Begotten) - американський експериментальний фільм Едмунда Еліаса Меріджа 1991 року. Фільм став першою частиною запланованої трилогії, другу частину якої - 14-тихвилинний фільм «Шум небесних птахів» - було знято 2006 року.
Майбутнє - суб'єктивна з людського погляду й об'єктивна з погляду стороннього спостерігача часова категорія сприйняття реальності, яка характеризується комплексом явищ і подій, що не здійснились і не відбулися відносно об'єкта, який перебуває в більш ранньому часі.
Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..
Ведучий.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.


Ведуча

Сім′ я батьків була кріпацькою та ще й багатодітною: крім Тараса, підростали Микита, Катерина, Ярина, Марія, Йосип. І хоча мати майбутнього поета говорила: «Нам усім – один талант – і дідові, і батькові, і дитині – довічне панське ярмо», маленький Тарасик усе ж сподівався на якесь чудо, що виведе його на «широкий шлях».


Батько(входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.
Ведуча.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі -

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.
Ведуча

Отаке, мабуть, судилося Тарасові на майбутнє, а поки що зростав він як звичайна кріпацька дитина – у злиднях, у бур’янах: «тільки зіп’явся на ноги, те дитяче бурлакування ». Єдина нянька його - часто-густо залишала хлопчика на цілий день на самоті, у бур'янах сама ж гралася з однолітками, про Тарасика згадувала коли вже сонечко сідало. Та хлопчик недуже на неї зобиджався, усе йому було цікаво. За всім слідкував своїми оченятами, блакитними, «ото небо йому, як рідна хата, а сонце як мати». А рідна матінка цілий день до пізнього вечора у полі, на панщині.


Ведучий. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке.
Сцена ІІ

Із-за сцени виходять чумаки.


1-й чумак. Гей, хлопче, чи далеко до села?
Тарас. Ні, вже недалеко. Село он там, за переліском.
2-й чумак. А куди ж ти оце проти ночі сам мандруєш?
Тарас. Іду ті стовпи шукати, що небо підпирають.
Чумаки сміються.
3-й чумак. Ой, далеко ж тобі, хлопче, йти. За все життя не дійдеш. Ось підростеш, зрозумієш, тоді й підеш в таку далеку дорогу.
1-й чумак. Сідай краще на воза, ми тебе додому підвеземо.
Виходить мати.
Мати. Ой, де ж це мій синочок запропастився? Вже темніє, а його десь немає. (біжить назустріч чумакам). Чи не бачили хлопчика такого малого, люди добрі?
Люди Добрі - український фолк-гурт, що виник влітку 2005 року. Спочатку гурт активно виступав на вулицях Львова як вуличні музики. А вже 14 жовтня 2006 року на Свято Пресвятої Покрови «Люди Добрі» зазвучали на фестивалі «Свято ковалів».
Синочка мого!
1-й чумак. Чи не він ото дрімає у нас на возі?
Мати. Ой, Тарасику, де ж ти був?
Тарас. Мамо, я ходив стовпи шукати, ті, що небо тримають. Кажуть, дуже далеко вони, підросту, тоді піду.

(Чумаки ідуть далі, виходить дід, сідає на ослінчику).


Тарас. Дідусю, розкажи мені про гайдамаків.
Дід. Я вже розповідав, а чого це ти все розпитуєш?
Тарас. Бо я як виросту, теж в гайдамаки піду!
Мати. Ох ти, мій гайдамак, лягай вже спати. (Мати обіймає Тараса, веде до хати).
Ведучий

Коли Тарасові було всього 9 років, померла мати. Батько не міг дати ради з повною хатою дітей і одружився вдруге, однак замість полегшення в хаті настали страшні дні: мачуха піклувалася тільки про своїх дітей, «зведенята» билися й ненавиділи одне одного, батько тікав з хати, щоб не бачити цього земного пекла. Найбільше від мачухи дісталося Тарасові, який заступався за своїх молодших сестричок и братика.

До злиднів у хаті і неспокою в родині швидко додалася ще одна біда: коли Тарасові минуло дванадцять років, помер тато.
Сцена ІІІ.

Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє".

На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.


Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!
Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...
Хлопчик: А вівці?
Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.
Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...
Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...
Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»
На фоні пісні . Читає голосно: Садок вишневий коло хати. Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата. А матері вечерять ждуть... (Замовкає, а через хвилину продовжує):
А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).
Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!
Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?
Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як ба-ба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.
Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?
Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.
Тарас: А далі що?
Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...
Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...
Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...
Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.
Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!
(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає).
Ведучий

Кругле сирітство принесло нові випробування. Тарас кинув рідну хату, і почалось: служба у дяка-п'янички, наймитування в дядька Павла, чабанування. Ніде хлопець довго не затримувався – не стільки через тягар роботи, скільки через те, що творча уява манила його в інші світи, і дяків попихач, чи Павлів наймит чи громадянський пастух з нього були просто нікудишні. Богдан Лепкий справедливо підкреслював: «Зачитається, бувало, або задумається, а вівці тим самим зайдуть у збіжжя та натворять шкоди… Кине, бувало та йде світами блукати.

Си́рота - як основне значення вживається для позначення дитини, що не досягла повноліття і що росте без одного чи обох батьків (відповідно напів- або повний сирота). В переносному значенні ж так часто називають кожного, хто поніс важку втрату.
Справедливість Справедливість - мораль та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість - це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії («кожному своє»).
Богда́н Ле́пкий (повне ім'я - Богдан Теодор Нестор Лепкий), 9 листопада 1872(18721109), с. Кривеньке, нині Чортківського району Тернопільської області - 21 липня 1941, м. Краків) - український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник.
Його тягнуло до іншого діла – до поезії та мистецтва».




Сцена ІV
  1   2


Скачати 124.65 Kb.

  • Підготувала Шкуринська Тетяна Іванівна класний керівник 7-Г класу
  • Маріуполь , 2014 Літературно-музична композиція Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття Ведучий 1
  • Слово вчителя Ведучий.
  • Ведуча
  • 1-й Читець.
  • Чумацький
  • 4-й Читець.
  • 6-й Читець.
  • 8-й Читець.
  • Ведучий
  • Ведуча.
  • Ведучий.
  • 1-й чумак
  • 3-й чумак.
  • Мати.
  • Тарас.
  • Сцена ІІІ . Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє".
  • Тарас
  • Хлопчик
  • Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»
  • Богдан Лепкий справедливо