Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка11/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31

The scheme of usage of phraseological units according

to the structural principle of classification



Література

1. Амосова Н. Основи англійської фразеології. – Л., 1963.

2. Веслі М. Поневіряння Поппі Кероу. – Лондон, 1992.

3. Виноградов В. Про основні типи фразеологічних одиниць в російській мові. – Л., 1947.

4. Кунін А. Фразеологія сучасної англійської мови. – М., 1998.

5. Кунін А. Англійська фразеологія. – М., 1970.

6. Літвінов П. Фразеологія. – М., 2003.
Кірячок Марина

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – ст. викл. Білик Г.М.
Фрагментарність як композиційно-стильова домінанта

прози Юрія Іздрика

Фрагмент (з лат. fragmentum – уламок, уривок) – жанр, головна ознака якого – семантико-композиційна відкритість (незавершеність) у поєднанні з одночасною закритістю (завершеністю) [3, с. 602]. Поняття фрагменту виникло на межі XVIII–XIX ст. і з того часу не раз ставало предметом досліджень та обговорень, зокрема в наукових дослідженнях таких мислителів, як Ф.Шлегель, Новаліс, Ж.-Ф.Ліотар та ін. У ІІ пол. ХХ ст., із зародженням постмодерної культури, фрагментарність – вже не тільки жанрово-композиційна ознака твору, але й один із найпоширеніших способів вираження думки у слові, акт протесту проти літературних норм. Вона, як зауважує В.Костюк, постає “презентативною ознакою світовідчуття кризової епохи” [3, с. 602].

Фрагментарність є провідною ознакою стилю та композиційною домінантою творчого доробку сучасного українського прозаїка Ю.Іздрика.

Постать письменника – неоднозначна для сприйняття, адже в ньому синтезуються надзвичайна харизма, неповторне художнє мислення, неординарний погляд на літературу та її практичні вияви, які ще не всіма прочитуються сьогодні. Проза Іздрика – безумовно інтелектуальна, а отже, спрямована до освіченого реципієнта; її відкрита для смислових інтерпретацій структура є провідним елементом інтелектуальної гри між автором і читачем. Тому кожен твір письменника читач може трактувати по-своєму, не пасивно сприймаючи створену художню реальність, а моделюючи власний віртуальний вимір із безлічі варіантів, запропонованих самим текстом. Важливим елементом у творчій майстерності прозаїка є й фрагментарність як невід’ємний компонент його тексту і провідна ознака стилю. Це відзначають такі дослідники творчості Іздрика, як Я.Голобородько [1], В.Костюк [2], М.Павлишин [4], Л.Стефанівська [5] та ін.

Повість “Острів КРК” (1994) складається з невеликих уривків спогадів – фрагментів, що ілюструють любовні стосунки героїв від зародження взаємного почуття до збайдужіння (героїні) та депресії (героя) (тема кохання згодом стане домінантою й інших романів письменника). За композиційною структурою текст повісті нагадує щоденник спогадів, кожен із яких позначений певною цифрою, датою. Фрагментарність, уривчастість фактів, що їх сприймаємо з оповіді, не дає можливості відтворити повну та детальну картину стосунків героїв, але кожен фрагмент – це яскравий, насичений образ, відображення емоційного стану наратора. Тож сюжет повісті не позначений розвитком зовнішньої дії, натомість у почуттєвій сфері бачимо постійний рух, зміни від ейфорії до апатії.

Один з уривків “Острову КРК” має підзаголовок “(фрагменти листа)”. Герой згадує про кохану, та кожен спогад відгукується болем у його серці, адже закохані уже не разом. Сам текст побудований так, що кожна нова думка-спогад завершується трьома крапками. Алогічність та відсутність конкретики тим не менше не позбавляють розділ смислової завершеності, навпаки, дозволяють уповні проникнути в духовний вимір героя, відчути емоційне напруження сюжету, а найголовніше – змушують читача мислити, аналізувати, переживати твір.

У романі “Воццек” (1997) простір кохання поєднується з темою болю, хвороби, котрі співіснують у “химерному” союзі. На думку В.Костюка, “Воццек” за структурою і формою схожий на спробу щоденника, “але щоденника не подій, а намагань зафіксувати найпотаємніші спалахи свідомості, яка перебуває у процесі безупинної руйнації” [2, с. 30]. Справді, простір роману становить досить нестійку структуру, створену зі сновидінь, марень, лабіринтів свідомості головного героя. Текст розділений на дві частини спогадів “Ніч” і “День”, кожна з яких у свою чергу поділяється на розділи. Зауважуючи жанрову невизначеність “Воццека” (повість, роман, цикл новел), дослідники пропонують називати його фрагментом [2, с.30]. Твір насичений “фіктивними переміщеннями”, візіями, постійними змінами часопростору. Герой розпадається на кілька осіб (“я”, “Воццек”, “той”, “він”), стосунки між якими автор детально описує в розділі “Пошуки особи”. Іздрик вдало використовує прийом “нагромадження фікцій” [2, с. 30]: нескінчений потік персонажів-привидів (розділ “Прихід героїв”), ряд алюзій на українських літераторів (“Синдром Любанського”) та ін.

Мова “Воццека” лише підсилює враження фрагментарності, штучності описуваного дійства. За словами Л.Стефанівської, “розваги лексичні і стилістичні, нагромадження синонімічних рядів, гра зі значеннями фонічними і семантичними – все це свідчить про те, що Іздрик трактує слово лише як знак в системі інших знаків, а не як носія “вартості об’єктивного значення предмета” [5, с. 196]. Прикладом цьому є текст молитви, котрим закінчуються обидві частини твору, структура її з кожним словом стає усе невагомішою, розмитою і поступово розпадається на місиво з літер. Письменник є майстром у володінні словом, тому багато лексичних нагромаджень та синонімічних рядів, що ними сповнений мовний простір “Воццека”, не перенасичують твір, а, навпаки, наснажують його певним колоритом, даючи читачеві повну свободу в потрактуванні тих чи інших мовних конструктів автора.

Сам Іздрик визначає жанр “Воццека” як палімпсест. На думку В.Костюка, саме таке означення – найкращий синонім для фрагмента, адже палімпсест є “отим “чистим символом” – метафорою знищенності й вічності, шляху нізвідки в нікуди” [2, с. 31].

“Воццек” не має чіткої структури й логічного завершення. Це віртуальний мікросвіт, який, зникаючи, залишає у свідомості реципієнта калейдоскоп вражень, розібрану мозаїку з думок, що її кожен бажаючий має право скласти по-своєму.

Фрагментарність є провідним композиційним елементом й останнього на сьогодні роману Іздрика “Ам™” (2004). Текст складається з невеликих за обсягом новел, різних за тематикою, але поєднаних між собою спільними деталями, героями, котрі “виявляють між собою щільну, енігматичну й парадоксальну спорідненість і дуже нагадують пазли, з яких складається загальний текстовий візерунок” [1, с. 133]. Я.Голобородько визначає жанрову специфіку твору як роман-гра, або ж роман-пазл [1, с. 134], де кожен елемент (новела, текст) має здатність до переміщення і може займати іншу позицію та завдяки новому оточенню справляти абсолютно інше враження на читача. Водночас внутрішній зміст новел є своєрідним мініпазлом, усередині якого також відбуваються зміни (наприклад, фантастичні переміщення психіатричної клініки в часі та просторі в новелі “Шпиталь-transporter”, калейдоскоп вимірів новели “Димедрол” і т.ін.).

Усім новелам книги притаманна іронія, дотепність, неочікуваність, деколи в характері оповіді вчувається легкий смуток, але це вже не та хвороблива депресія, що панувала в настроях ранньої прози автора. Мова роману також зазнала змін – вона відзначається легкістю, простотою, а також притаманною Іздриковій прозі емоційністю й неповторністю.

Як неодноразово зауважував сам Ю.Іздрик, повість “Острів КРК”, роман “Воццек” були для нього своєрідною автопсихотерапією. Мабуть, тому роман “АМ™”, створений уже в новому тисячолітті і віддалений від попередньої прози автора майже на десяток років, багато в чому відмінний від своїх попередників. Та незмінною залишається любов письменника до мовної гри, легкої іронії та фрагменту, адже це, безумовно, ті три кити, на яких тримається Іздрик як культовий письменник епохи українського постмодерну.
Література

1. Голобородько Я. Артеграунд. Український літературний істеблішмент. – К.: Факт, 2006. – С. 133-137.

2. Костюк В. Фрагмент і пастиш (Іздрик. Воццек. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997) // Критика. – 1998. – №2. – С. 30-31.

3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001. – С. 602.

4. Павлишин М. “Воццек” Іздрика // Сучасність. – 1998. – №9. – С. 101- 113.

5. Стефанівська Л. Післямова // Воццек & Воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002. – С. 185-199.


Ковтун Андріана

Черкаський національний

університет їм. Б. Хмельницького

Науковий керівник – ст. викл. Вовк О.І.
Концептуальні моделі у процесі оволодіння англійською мовою

Статтю присвячено розгляду актуальної проблеми формування концептуальних / ментальних моделей у процесі оволодіння іноземною мовою. Ця проблема не є новою в когнітивній науці, її розглядали такі вітчизняні та зарубіжні фахівці, як Р.Абельсон, Б.Величковський, А.Вежбицька, Т. ван Дейк, С.Жаботинська, В.Кінч, К.Крейк, Дж.Лакофф, Дж.Леард, М.Мінський, Р.Шенк та ін. Зокрема, К.Крейк увів поняття ментальної моделі, Дж.Леард розглянув основні типи ментальних моделей, В.Кінч та Т. ван Дейк запропонували ситуаційну модель тощо. Не зважаючи на те, що науковці намагалися пояснити формування концептуальних / ментальних моделей із різних точок зору, на нашу думку, у методиці викладання іноземних мов ця проблема ще не знайшла остаточного вирішення.

Концептуальні / ментальні моделі – це репрезентації реальних чи уявних ситуацій у свідомості людини [7, с. 32]. Уперше про ці моделі ми дізнаємося від шотландського психолога К.Крейка (1943), який вважав, що розум людини конструює “моделі” реальності, для прискорення певних подій та для роздумів. Автор намагався пояснити природу людського інтелекту, ґрунтуючись на твердженні, що люди уявляють світ, з яким вони взаємодіють, через певні ментальні моделі [5, с. 27].

Дж.Леард визначає ментальну модель як деяке знання в довготривалій чи короткочасній пам’яті людини, причому, структура знання відповідає структурі ситуації, яка репрезентується [7, с. 246]. Автор обґрунтував свою теорію, посилаючись на припущення К.Крейка, що індивід використовує робочу модель певного явища для того, щоб краще його зрозуміти. Науковець вважав, що ідеальна ментальна модель пояснює всі аспекти явищ, з якими індивід взаємодіє [6, с. 135].

Виділяють такі характерні риси цих моделей: незавершеність; постійний розвиток; проста репрезентація складних явищ; представленість “якщо – тоді” правилами [7, с. 45].

Вважається, що межі ментальних моделей є досить широкими. Вони варіюють від простих моделей природних явищ до інструктивних моделей наукових концептів, які використовуються в навчанні. Оскільки людське мислення супроводжує щоденне життя, ментальні моделі підходять майже до всіх взаємодій людини з довкіллям та до взаємодії людей між собою [1, с. 148].

До концептуальних / ментальних моделей належать: фрейми, скрипти, сценарії, моделі мереж тощо. Усі вони є видами репрезентації знань, що представляють знання у вигляді концептів. Так, наприклад, фрейми служать формою зберігання стереотипних знань про певний клас ситуацій або предметів [4, с. 114]. Згідно з визначенням М.Мінського, фрейм є схематизованим уявленням про той об’єкт, що складається з узагальнюючого “каркасу” у вигляді структури вузлів і відношень. Верхні рівні фрейму є фіксованими. Вони відтворюють стійкі характеристики певного об’єкту, тобто відповідають речам, завжди справедливим по відношенню до запропонованої ситуації. А вузли виступають у ролі варіативних деталей, які є чутливими до ймовірних характеристик, що можуть поповнюватися новими даними [3, с. 11].

Різновидом фрейму є скрипт, що також є одним із типів структур свідомості. Вважається, що більшість скриптів засвоюється в дитинстві як результат безпосереднього досвіду або ж при співпереживанні під час спостереження за досвідом інших людей. Наприклад, ми ніколи не грабували банк чи викрадали літак, але приблизно знаємо, як це робиться, бо спостерігали ці події у кіно або читали про них у книжках. Іншими словами, не переживши на власному досвіді вищезгадані події, люди мають у свідомості відповідний скрипт, який дає їм можливість уявляти й розуміти, про що йдеться [2, с. 172].



Сценарій є набором об’єднаних часовими і причинними зв’язками понять, одним із різновидів структур свідомості (певних ментальних репрезентацій), основною функцією якого є сприяння відтворенню послідовності подій, очікуваних індивідом [2, с. 92]. Сценарій, як міжфреймове об'єднання, організується у вигляді певних пакетів, кожен з яких має внутрішню структуру. Ядро сценарію містить центральну організуючу ідею чи фрейм, що служить для продукування значення з відповідної події [3, с. 433].

Семантичні мережі належать до групи ментальних репрезентацій, що пов’язані з утворенням фрейму. Семантичні мережі відображають у свідомості людини концепти значень лексичних одиниць, об’єднаних певним чином у структуру, що відповідає всьому мовному матеріалу, а останній обов’язково входить до складу фреймів. Іншими словами, семантичні мережі є лексичним наповненням конструкцій, пов’язаних зі схематизацією набутого людиною досвіду [2, с. 187].

Отже, інформація структурується у вигляді фреймів, скриптів, сценаріїв, моделей мереж тощо. Ментальні моделі репрезентують і реальні, й уявні знання. Швидке опрацювання інформації здійснюється завдяки сформованим моделям, які постійно розвиваються та є незавершеними психологічними утвореннями.

Перспективу подальшого розгляду зазначеної проблеми ми вбачаємо в дослідженні ролі концептуальних моделей у формуванні когнітивної компетенції студентів-філологів.
Література

1. Джонсон-Леард П.. Ментальные модели // Когнитивные исследования в языковедении й зарубежной психологии. – Барнаул: АГУ, 2001. – С. 148-149.

2. Краткий словарь когнитивных терминов / Кубрякова Е.С., Демьянков В., Панкрат Ю., Лузина Л. – М.: МГУ, 1996. – 245с.

3. Минский М. Остроумие и логика когнитивного бессознательного // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогр., 1988. – Вып. 23: Когнитивные аспекты языка. – 462 с.

4. Холодная М. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. – СПб.: Питер, 2002. – 272с.

5. Craik, K. The Nature of Explanation. – Cambridge: Cambridge University Press, 1943. – 159 р.

6. Johnson-Laird, P.N. Mental Models: Towards a Cognitive Science of Language, Inference and Consciousness. – Cambridge, VA: Harvard University Press, 1983. – 246 р.

7. Metzler, J., and Shepard, R.N. Transformational Studies of the Internal Representations of Three- Dimensional Objects. – Cambridge, MA: MIT Press, 1982. – 271 р.

Ковярова Марина

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені ГригоріяСковороди

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Свириденко О.М.
Ріп Ван Вінкль як уособлення Америки XVIII століття

За умов плюралістичного літературознавчого дискурсу зростає увага дослідників до проблем літератури романтизму, зокрема романтизму американського. При цьому творчість В.Ірвінга все ще залишається малодослідженим явищем, що й зумовило вибір теми пропонованого дослідження.

Альфою та омегою новел Ірвінга-романтика є його уміння майстерно трансформувати фольклорні джерела Старого Світу і яскраво інтерпретувати їх у американській літературі завдяки синтезу національної культури, традицій, звичаїв молодої Америки й елементів фольклору давньої Європи. Ірвінг звертає увагу читачів на ті моральні принципи життя, які нівелюються, які втратили для людства сенс буття. Його письмо, образи виявилися настільки непересічними, що в усіх тонкощах відбивали характер доби того часу, викарбувалися в літературі США золотими літерами.

Найяскравіше вищеперераховані риси виражаються у славнозвісному творі письменника “Ріп Ван Вінкль”. Для чіткішого розуміння оповідання слід вдатися до екскурсу в історію, а саме до аналізу політичної кон’юнктури постреволюційної Америки. Для Ірвінга політика – базікання, фальшива риторика, де проголошуються найгуманніші гасла, але тут-таки “демократи” ладні зі світу зжити людину, яка налаштована пророялістськи. Останнє мало ще й глибшу конотацію. Йшлося про боротьбу федералістів (Дж.Вашингтона, А.Гамільтона) та “аграріїв”, республіканців (Т.Джефферсона, А.Бера). Перші, покладаючись на Т.Гоббса й пуританську традицію, виступали за жорстко централізований устрій в Америці. Розуміючи ненависть американців до “корони”, вони всіляко маскували свої наміри демократичними лозунгами. Республіканці ж виступали за аграрно-демократичний розвиток США. Проте це все породило в США своєрідний синтез Гамільтонівської та Джефферської концепції. Тому нерозуміння Ріпом питання “федераліст чи демократ?” мало суттєвий іронічний характер [8, с. 11-12].

Отже, Ріп Ван Вінкль окреслює неоднозначне минуле Америки – індіанське та піонерське, засвідчуючи його вищість над сьогоденням [8, с. 21].

Для роз’яснення та фільтрації твору ми повинні споглядати його крізь призму бачення подій, які позначені “червоним” в календарі. Ми можемо віднайти багато паралелей між історією США та фабулою твору. Відразу ж напрошується на думку визвольна боротьба американських колоністів кінця XVIII ст. У “Ріп Ван Вінклі” магістрально простежуть патріотичний тандем: головний герой завжди допомагає сусідам, прикладаючи всі зусилля і радо відгукується на прохання кожного. Простежуємо його палке бажання жити проблемами оточуючих, його вболівання за державу. Допомагаючи своїм співвітчизникам, він допомагає в першу чергу своїй країні, бо історію творить народ, кожний індивід. “Ріп охоче береться за чужі справи, але далеко не за свої власні” [3, с. 24]. Тож він ніколи не був байдужим до того, що коїться навколо, а навпаки намагався змінити світ на краще. Його життя починалося не з власної родини, а з держави.

Іншою важливою тотожністю тогочасної Америки з твором слід вважати зміну натури, духовного життя, естетичних ідеалів [1, с. 5]. “…Видозмінився, здавалося, навіть сам характер людей. Замість минулого необурення та сонливого спокою в усьому спростерігалась діловитість, наполегливість, суєтливість” [3. с. 28]. Кожного цікавили “вибори, майбутні члени Конгресу, громадянські права” [3, с. 28], матеріальний достаток. Але тут не Ріп виступає об’єктом авторської іронії. Він скоріше слугує щитом від тиску “діловитих”, “метушливих” і жадібних співвітчизників. Недарма Ірвінг постійно наголошував, що жадібність заразлива, як холера, і знущався над “всезагальним американським божевіллям – бажанням розбагатіти” [1, с. 36].

Ріп – це кумедно-ідеалізована фігура, яка найрішучіше відкидає політико-суспільну заангажованість американця, що за тих часів у США було майже рівнозначним антипатріотизмові та антидемократизмові [1, с. 44].

Ріп – це так званий конгломерат здійсненного й нездійсненного, минулого і реального, надій і провалів. Життя на фоні природи для нього закінчилось, і прийшов час багатомільйонного заліза на колесах, штучності, і будь-яке відсторонення від соціуму породжує іронію, глузування. Так трапилося з головним героєм, і саме така участь чекає на його сина.

Америка стає тією “рушницею”, яку носить із собою на полювання Ріп: сильною, холодною, незалежною і водночас залежною, бо вона знаходиться у руках її громадян, таких як Ріп Ван Вінкль.

Отже, головний герой є уособленням внутрішніх протиріч американців, які обумовлені переломною епохою в житті громадян США – конфліктом між минулим і сьогоденням, що спричинило перехід до нових естетичних ідеалів та зміну життєвих принципів і правил.
Література

1. Боброва М. Романтизм в американской литературе XIX века. – М.: Высш. шк., 1972. – 351 с.

2. Богословский В., Дмитриев А.С., Соловьева И.А. История зарубежной литературы XIX века/ Под редакцией Соловьевой И.А.. – М.: Высш. шк., 1991. – 637 с.

3. Вашингтон И. Новеллы: Перевод с английского А. Бобовича. – М.: Правда, 1987. – 352 с.

4. Михальская М., Луков А.В., Завьялова А.А. История зарубежной лтературы XIX века: В двух частях. – М.: Просв., 1991. – Ч.1 – 238 с.

5. Михальська М. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: У двох томах. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2005. – Т.1. – 683 с.

6. Міхільова О. Усі зарубіжні письменники. – Донецьк: СПД Ф.О. Сердюк, 2005. – 348 с.

7. Платонов А. Величие простых сердец. – М.: Правда, 1976. – 271 с.

8. Пригодій С. Американський романтизм. Полікритика. – К.: Либідь, 2005. – 440 с.

9. Шалагінов Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX сторіччя: історико-естетичний нарис: Навч. посібн. – К.: КМ Академія, 2004. – 360 с.


Козачок Анастасія

Національний університет “Острозька Академія”

Науковий керівник – к. філол. н., доц Коцюк Л.М.
Організація лексикону сучасної англійської мови

(на прикладі асоціативних полів зі словами-стимулами

Canada та Ukraine)

Концептуальне значення слова існує не ізольовано, а в певному співвідношенні з концептуальним значенням інших слів, передусім слів того ж семантичного поля”. Терміном семантичне поле визначають більшу чи меншу множину слів, точніше – їх значень, пов’язаних одним й тим же фрагментом дійсності [2, с. 96]. Слова, що входять у поле, характеризуються наявністю спільної інтегральної семантичної ознаки, яка, зазвичай, виражається архилексемою – лексемою з узагальненим значенням [1, с. 380]. Індивідуальна семантика слова розкривається через його протиставлення іншим членам поля, в яке воно входить за певними ознаками. Саме у розподілі слів за деякими семантично об’єднаними групами виявляється системний характер словникового складу мови [3, с. 48].

Асоціативний експеримент, спрямований для визначення асоціативного ряду зі словом-стимулом Ukraine був проведений у Канаді (Gravelbourg, Saskatchewan) у рамках молодіжної обмінної програми Canada World Youth за допомогою анкети серед 10 респондентів – носіїв англійської мови – громадян Канади у віці від 19 до 72 років, які проживають у різних регіонах, мають різну освіту та працюють у різних установах, не мають між собою родинних зв’язків і відрізняються за походженням.

За результатами опитування нам вдалося скласти словникову статтю асоціативних норм для слова Canada. Провівши аналіз відповідей, які дали учасники опитування, можна зробити висновок, що слова, які найчастіше повторюються, можна розмістити за такою шкалою зменшення: 1) multiculturalism, big territory; 2) freedom, opportunity; 3) beautiful; 4) pride, culture, bilinguism, home, democratic.

На основі походження опитуваних можна зробити висновок, що вихідці з франкомовної провінції Квебек не ототожнюють слово Canada з чимось позитивним та близьким: colonialism, disappointment, English, oppression, separation, Quebec. Їхні асоціації є відображенням історичних та політичних умов, що склалися на території їхнього народження та проживання.

Різко контрастують із цими відповідями асоціації респондентів із провінції Саскачеван, де також знаходиться одна з найбільших популяцій франкомовного населення Канади. У їхніх відповідях цілком відсутня будь-яка “ворожість” щодо своєї держави, а натомість переважають слова-реакції pride та freedom. Цей випадок можна пояснити тим, що територія Канади є дуже великою, і в різних її частинах люди живуть по-різному. Саме цей фактор є причиною того, що представники однієї культури мають різний життєвий досвід і відмінності у розвитку свідомості.

Порівнявши результати відповідей залежно від віку опитаних, ми прийшли до наступних висновків: серед молодшого покоління переважає асоціація opportunities, серед опитаних старшого віку – multiculturalism. Ці результати можна пояснити тим, що громадяни у віці 55-72 років були свідками одних із найбільших міграцій в історії Канади. Саме в роки їх дитинства та молодості до їхньої країни приїжджало найбільше іноземців на постійне місце проживання. Окрім того, жоден із опитаних даного віку не є “корінним канадцем” – або вони, або їхні батьки також прибули в Канаду як емігранти. Що стосується молодого покоління, то вони живуть у час економічної та політичної стабільності Канади, у час її дуже високого розвитку і безлічі можливостей, відкритих для кожного. Ця риса притаманна не кожній державі, можливо, саме тому слово-реакція opportunities зустрічається серед молоді найбільше.

Окрім усього, що сказано вище, можна виділити також семантичні групи. Проаналізувавши асоціації респондентів, можемо відзначити такі семантичні групи як Politicscolonialism, separation, freedom, peacekeepers, safe, democratic, English showinism, oppression; Economicssponsorship, stability, opportunity, developed, good place to live; Culturemulticulturalism, bilinguism, low culture, culture.

Мова – це складна структура, що складається з лексико-семантичних парадигм – лексико-семантичних груп, семантичних полів, семантичних рядів та інших структурних одиниць. Однією з них є семантичне поле, якому різні вчені дають різні визначення, але загалом воно є співвідношенням одного слова з концептуальним значенням інших слів.

Організацією лексикону людини займається наука психолінгвістика. Для того, щоб краще зрозуміти деякі факти мови, необхідно вийти за межі лінгвістики у сферу тих психічних процесів індивіда, за допомогою яких мовний матеріал організовується в людському мозку і в необхідний момент вилучається за допомогою пам’яті. У результаті проведення експериментів за допомогою психолінгвістичних методів можна зробити висновок, що в колективній свідомості нації або етносу асоціативні поля досить стабільні, відповідно зв’язки між словами регулярно повторюються. У представників різних культур слова-реакції на одне й те ж слово можуть бути різними, тому що під словами розуміються поняття, а за допомогою понять відображається життєвий досвід людей.

У результаті обробки результатів даного експерименту ми прийшли до висновку, що слово відображає досвід людини в його взаємодії з об’єктивним світом і пізнавальними процесами людини. Отже, слова-асоціації – це не просто назви предметів або явищ дійсності, але й частинки світу, що існують навколо людини, і, відтворюючись у свідомості людини, набувають специфічних рис, характерних для даного народу, і є обумовленими культурою цього народу.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   31



  • Кірячок Марина
  • Фрагментарність як композиційно-стильова домінанта прози Юрія Іздрика
  • Ковтун Андріана
  • Ковярова Марина
  • Ріп Ван Вінкль як уособлення Америки XVIII століття
  • Козачок Анастасія