Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка17/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31

3. Тимофеева А. Гендерные характеристики метафоры-зоонима (на основе устойчивых словосочетаний фр. яз.) [Электрон. ресурс] / А. М. Тимофеева // Образование, наука, инновации – вклад молодых исследователей 2007: II (XXXIV) Международная научно-практическая конференция студентов, аспирантов и молодых ученых. – http://conference. kemsu.ru/GetDocsFile?id=9687&table=papers_file&type=1&conn=confDB/.


4. Французько-український фразеологічний словник / Укл. Г.Венгреновська, М.Венгренівська. − К.: Рад. шк. − 1987. − 240 с.

5. Ярова Л. Особливості міжмовної еквівалентності англійських зоофразеологізмів в аспекті перекладу [Электрон. ресурс] / Л.Ярова // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 72. – http://www.nbuv. gov.ua /Articles/Kultnar/knp55_3/knp55t3_197-201.pdf/.



Люта Ганна

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут філології

Науковий керівник – ст. викл. Богданова М.М.
Історико-біографічне оповідання І.Сенченка “Діоген”:

історична правда та художній вимисел

В історії української літератури чільне місце посідає історико-біографічна проза, яка має своє специфічне завдання: розкрити найдраматичніші суперечності минулого, відтворити складну долю героя, ознайомити із соціальною, духовною атмосферою тогочасної дійсності.

Погоджуємося з О.Галичем, який розглянув біографічну художню справу як “особливий жанровий різновид епічних оповідей про життєвий шлях конкретно-історичної особи на основі справжніх подій і документів свого часу з глибоким проникненням в її духовність, внутрішній світ, соціальну і психологічну природу історичного діяча” [2, с. 6].

Шляхи розвитку історико-біографічної прози в українському письменстві висвітлили О.Галич, М.Ільницький, Б.Мельничук, М.Сиротюк, І.Ходорківський та ін. Істотною прогалиною, – на думку Б.Мельничука, – є те, що дослідження зводиться до жанру роману, повісті. Історико-біографічні оповідання, драми, поеми, вірші, звернуті до життя визначних діячів, зовсім не беруться до уваги [4, с. 11]. Завдання нашого дослідження полягає в з’ясуванні історичної правди і художнього домислу в історико-біографічному оповіданні І.Сенченка “Діоген”.

У оповіданні реальна історія Давньої Греції трансформована в сюжет твору, картини й образи, а художній домисел є лише дофантазуванням до історичних реалій. Письменник розробляє відомі факти: військовий похід Александра Македонського в Азію та його зустріч із Діогеном.

Один із головних героїв твору – Александр Македонський, історична особа. Автор зображує великий похід в Азію, зокрема переможну битву його війська за річкою Гранік. В оповіданні зображено незламну атаку македонян, після якої “розбиті полчища персів шукали порятунку у втечі” [5, с. 318].

Таке моделювання подій є реальним. Перемога ця відкрила македонянам шлях у Малу Азію. Далі великий похід Александра Македонського зображується побіжно. Автор пришвидшує події, пропускаючи несуттєві.

Змодельовано в оповіданні відомий вчинок Александра, “коли армія потрапила в тривале безводдя в пустині” [5, с. 318-319]. Авторська уява створює таку картину: Діоген, який (в оповіданні) брав участь у поході, по краплині назбирав воду Александрові. Але той виплеснув її геть, сказавши, що для всіх не вистачить води, а для одного її занадто багато.

Існує подібна історична версія: загону Александра зустрілися погоничі мулів. В одного з них у міхах було трохи води. Бачачи, що цар знемагає від спраги, погонич налив йому повний шолом дорогоцінної вологи. Та Александр, побачивши із якою жадібністю дивляться на нього оточуючі, вилив воду на землю, і сказав: “Я не буду пити без моїх товаришів. Усі мають бути в рівному становищі” [1, с. 81].

Реалізуючи свій творчий задум, автор відступає від історичної правди, увиразнюючи риси історичних осіб за рахунок зміщення часових параметрів у зображенні Діогена майже ровесником Александра. Такий прийом став продуктивним, бо дав можливість І.Сенченку зіставити внутрішні мотиви поведінки персонажів, з’ясувати розумові й душевні ресурси особистості.

Історії відомі дві зустрічі Македонського з Діогеном. Уперше він зустрівся з філософом, коли той лежав у саду під деревом, а сонце гріло його старе, однак ще міцне тіло. Відкривши очі, філософ побачив красивого юнака, оточеного придворною свитою. Діоген здогадався, хто перед ним, але нітрохи не зніяковів. Коли Александр запропонував Діогену все, що він забажає з того, що в його владі (адже цар глибоко шанував великих мудреців), філософ відповів: “Якщо хочеш зробити мені послугу, відійди від сонця, не затемнюй його світла і тепла, воно так приємно гріє моє старе тіло” [3, с. 310]. Александр добре зрозумів слова Діогена: філософ хотів сказати, що царська слава й великі справи його “затемнюють світло істинного сонця правди” [3, с. 315].

Наступного разу Александр прийшов до Діогена вночі один, соромлячись своїх близьких. Він намагався умовити філософа піти разом у військовий похід. Царю був потрібен чоловік, який не кривив би душею і говорив би йому правду. Діоген рішуче відмовився, і вони розійшлися назавжди.

В оповіданні І.Сенченка Александр Македонський наказує схопити Діогена. Так філософа було відправлено у похід разом з Александром. Відбуваються зміни у світосприйнятті Діогена. Після закінчення походу все, що бачив Діоген, переконало його у необхідності звільнити країну від рабства. Не маючи можливості довести це Александрові, він залишає військо.

Наступна зустріч філософа і царя відбувається, коли Александр знову випадково натрапляє на глиняну бочку і бачить Діогена. Письменник наближується до історичної правди, відтворюючи міркування філософа про те лихо, яке несе народу рабство.

В оповіданні “Діоген” І.Сенченко дотримується традицій реалістичного зображення відомих подій, тому твір має пізнавально-естетичне значення. Окрім того, помітна й проекція на сучасність: мудрість, на думку Діогена, полягає у звільненні країни від рабства.
Література

1. Ботвинник М., Рабинович М., Стратановский Г. Жизнеописание знаменитых греков и римлян. – М.: Просвещение, 1987. – 208с.

2. Галич А. Современная художественная документально-биографическая проза: Проблемы развития жанров. Диссерт. канд. филол. наук. – Донецк, 1984. – 171 с.

3. История Древней Греции. – М.: Высшая школа, 1972. – 424 с.

4. Мельничук Б. Випробування істиною: Проблеми історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення). – К.: Академія, 1996. – 272 с.

5. Сенченко І. Оповідання. – К.: Дніпро, 1971. – 270 с.



Макаровець Юлія

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С.Макаренка

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Дудченко М.М.
Англо-шотландська балада – скарбниця народної творчості

Минуле завжди цікавило, а іноді й бентежило людей. Наші пращури лишили цінний літературний спадок наступним поколінням, розповідаючи про своє життя, формуючи історію свого народу. На сучасному етапі народна творчість, традиції минулого привертають увагу чи не кожного свідомого громадянина власної країни. Етнічність одягу, обрядів стає дедалі популярнішою серед людей різного віку. Приємно дивує позитивне, шанобливе ставлення молоді до культурних надбань різних народів. Одним з найпоетичніших жанрів, які відкривають нам шлях в історичне минуле англійського та шотландського народів, знайомлять зі зразками зарубіжної творчості, які стали прикладом для наслідування видатних поетів різних країн від давнини до сучасності є балада.

Словник літературознавчих термінів дає наступне визначення: “Балада (фр. ballade від прованс. ballar – танцювати) – це невеликий епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або драматичного змісту з напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу. Гострота, часом трагічність сюжету поєднуються в ній з яскраво-ліричним забарвленням розповіді” [3, с. 43].

Балада – безмежний світ, у якому можна дізнатися про все життя прадідів, поглянути на їх побут, традиції, моральні цінності та факти історичної реальності. Балади були не звичайним літературним жанром, вони мали впливове значення, повчальний характер, провокували до осмислення багатьох важливих істин буття. Даний вид народної поезії має неповторну ритмічну мелодію, композицію та стиль. Не кожен міг написати баладу через її складну будову (такими були найперші зразки балад), проте згодом її структура ставала простішою.

Історія розвитку та еволюції баладного жанру є надзвичайно цікавою та багатогранною. Англія і Шотландія – країни, у яких даний вид літературної діяльності процвітав з особливим запалом. Народні балади створювалися безіменними оповідачами, передавалися усно і в процесі усної передачі видозмінювалися, і таким чином, ставали плодом уже не індивідуальної, а колективної творчості. Джерелами сюжетів балад були християнські легенди, лицарські романи, античні міфи чи твори грецьких і римських авторів у середньовічному переказі, а також дійсні історичні події, стилізовані на основі готових пісенних схем. Перші видання народних балад з’явилися у XVIII ст. і були пов’язані з пожвавленням інтересу письменників, вчених-філологів і поетів до національного минулого і народних витоків літературної творчості. Але вважається, що балада існувала в Англії і Шотландії уже в XIV ст. і описувала їх порубіжні сутички. Такими баладами є, наприклад, “Битва біля Дерхема”, “Битва біля Оттерберна” [1, с. 291].

Щодо характерних рис жанру, то необхідно зазначити, що застаріла лексика (історизми, архаїзми) дійсно надає стилю балади високий поетичний тон, відтворює реальні історичні умови, прикрашає мову героїв, характеризує їх внутрішній стан, настрій, зовнішні та особистісні якості. Прикладами архаїзмів є наступні слова: ugsome (бридкий, жахливий), robe, array (вбрання), bale (нещастя, горе), dame (домогосподарка, дружина лицаря), steed (кінь). Багато стилістичних прийомів балади додають їй особливої краси і підсилюють емоційне забарвлення твору. Перш за все, це постійні епітети (наприклад, merry green forest (веселий зелений ліс), milk-white steed (молочно-білий кінь), bonny (хороший, красивий), дієприкметникові звороти, нетипові прикметники з іменниками. Стосовно емоційності, варто сказати, що діалект північної Англії та Шотландії, яким було написано багато балад, справляв враження душевної простоти і зворушливої наївності (наприклад, слово bairnies, що має на увазі босоногих шотландських дітей і промовляється з особливим ласкавим ставленням до них, живописніше, ніж більш абстрактне слово children) [2, с. 29].

Сюжетність є тією особливою ознакою, яка виділяє баладу з-поміж інших поетичних жанрів. Існувало два основних напрямки розвитку сюжетів народних англо-шотландських балад: героїко-історичний (“Битва біля Харло”, “Кінмонт Біллі”, “Леді Мейзрі”) та пов’язаний з любовною тематикою (“Едуард”, “Принц Роберт”, “Лізі Вен”). Насправді, чіткої межі між цими двома групами не було. Героїчні та любовні сюжети часто перепліталися між собою у рамках однієї балади, вбирали в себе казкові фольклорні мотиви. Надзвичайною популярністю протягом багатьох століть користувалися відомі нам балади про Робіна Гуда, такі як “A Robin Hood Ballad”, “Robin Hood and Allan-a-Dale”, “Robin Hood and Sir Guy of Gisborn”. В образі народного героя відобразилися соціальні симпатії простих людей, через що ці балади про нього так полюбилися багатьом шанувальникам народної поетичної творчості. Емоційні романтичні балади розкривають стосунки закоханих людей минулих віків (часто з трагічними наслідками), їх норми поведінки і моралі, погляди на сімейне життя, і звичайно ж, на кохання. Балади мимоволі навіюють думки про сьогодення, переосмислення нашого сучасного буття і взаємовідносин [1, с. 298; 2, с. 30].

Англія і Шотландія можуть по праву називатися домівкою народної балади і про це свідчить їх багата літературна, зокрема баладна, спадщина, яку залишило не одне покоління талановитих майстрів слова.

Безперечно, бажання звертатися до неперевершеного і все ще не досконало розглянутого баладного жанру не згасне у літературознавців і фольклористів сучасності і майбутнього, адже мистецтво слова здатне змінювати все, допомагає осмислити таємниче і незрозуміле.
Література

1. Алексеев М. Литература средневековой Англии и Шотландии. – М., 1984. – С. 290-309.

2. Аникин Г., Михальская Н. История английской литературы. – М., 1975. – С. 28-31.

3. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. – К., 1971. – С. 43-45.



Максимчук Віталій

Національний університет “Острозька академія”

Науковий керівник – доц. Вокальчук Г.М.
Лексикографічний аспект дослідження авторських лексичних новотворів (на матеріалі творчості поетів Рівненщини)

Упродовж минулих десятиліть індивідуально-авторська словотворчість стала об’єктом досліджень багатьох мовознавців, таких як В.Русанівський, В.Карпова, І.Білодід, Д.Мазурик, Г.Вокальчук, Ж.Колоїз та ін.

Останнім часом, коли зріс інтерес до літературного краєзнавства та до вивчення оказіональних утворень, особливої уваги заслуговує словотворчість письменників кожного куточка України. Яскравою сторінкою в історії української літератури є творчість поетів Рівненщини – краю, який став центром національно-культурного відродження нашої держави у XVI ст.; краю, у якому творили Д.Братковський, Л.Зизаній-Тустановський, М.Смотрицький, У.Самчук, О.Стефанович, О.Теліга та інші визначні постаті літературного життя України. До славної когорти діячів можна зарахувати і сучасних рівненських поетів, які є продовжувачами літературної історії Рівненщини.

Актуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю кожного поета у розвитку літератури рідного краю та української літератури загалом, збагаченням поетичного словника новими оригінальними і високохудожніми оказіональними новотворами. На сьогодні у мовознавстві немає спеціальних лексикографічних досліджень оказіональних утворень поетів певного регіону. Над цією проблемою працюють, зокрема, молоді дослідники Національного університету “Острозька академія”.

Мета дослідження полягає у здійсненні лексикографічного опису оказіональних одиниць поетів Рівненщини.

Основним матеріалом лексикографічного опису послугувало понад 1100 одиниць оказіональних номінацій, дібраних методом суцільної вибірки із 52 збірок поетів Рівненщини.

Оказіоналізм (від лат. occasionalis – випадковий) – незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене на основі наявного в мові слова або словосполучення, іноді з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Оказіоналізми зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну, незалежно від реального часу їх творення [4, с. 432].

У процесі укладання “Короткого словника...” складними і дискусійними були випадки лексикографічного опису новотвору, коли реєстрове слово не збігалося з контекстуальною формою його використання [2, с. 132]. Приведення словоформи тексту до її початкової (словникової) форми нерідко супроводжувалося певними труднощами. Так, окремі інновації зводилися до форм, які відсутні у словниках, однак мають там близьких “партнерів” – переважно синонімічні узуальні слова того ж самого лексико-граматичного класу або ж словотвірні варіанти. У першу чергу це стосувалося індивідуально-авторських форм ступенів порівняння прикметників, напр.: Борщіший, прикм., вищий ст. пор., …Твій борщ зробивсь борщішим набагато (Л. Куліш-Зіньків).

У “Короткому словнику...” номінації такого типу зводилися до форми не власне початкової, а до відповідної авторської форми вищого або найвищого ступеня порівняння.

Складними були випадки визначення родової кваліфікації складених найменувань, або бінарних сполук, що побудовані за структурною моделлю “слово слово”. На основі врахування структурно-граматичних і семантичних ознак такі номінації розподіляються на дві групи. До першої належать слова, у яких один компонент є означальним (прикладкою) щодо іншого. Такі найменування утворені на основі словосполучень із підрядним зв’язком і мають переважно прозору мотивацію. Труднощів у визначенні граматичного роду таких одиниць (що здійснюється за стрижневим словом) не виникає, напр.: Мозочок-вата, ім., ч. р., Певно, що “тил” наш невинуватий, / Швидше – неспілий мозочок-вата! (М. Дубов).

На відміну від узуального словотвору, де компонент-прикладка у переважній більшості випадків перебуває у постпозиції щодо стрижневого слова, в індивідуально-авторському словотворі рівненських поетів спостерігаються юкстапозити, що виникають на основі сполучень слів із сурядним зв’язком. У таких номінаціях ідентифікувати стрижневе слово практично неможливо. Саме цей фактор нерідко й ускладнює визначення стрижневого слова і родової належності номінації [1, с. 59], напр.: Їжачок-шкарлупка, ім., ч. р., Це каштани трусять знов / Їжачки-шкарлупки (П.Рачок).

В окремих випадках (якщо форма однини призводить до зміни значеннєвого відтінку інновації) іменники фіксуються у формі множини, використаній автором, напр.: Намистини-корали, ім., мн., В небі голо. Хтось намистини-корали / Понанизував на сріберні ножі (А.Левкович).

У процесі створення словника виявилося доцільним (а подекуди й необхідним) подавати у частині словникових статей (якщо семантика новотвору не розкривається при підтримці контексту) довідкову інформацію різноманітного характеру. Вона наводиться у ламаних дужках після реєстрового слова та його граматичних маркерів. При цьому чим відомішим є денотат, тим коротшою є довідка. Якщо ж у сучасного читача ідентифікація об’єкта викликає певні труднощі, то тим вичерпнішою подається довідка [3, с. 89], напр.: Замасолити, дієсл., <від прізвища народного депутата В.Масола>, Заморозять нас, засолять, / Запинзенять, замасолять. (Л.Куліш-Зіньків).
Література

1. Вокальчук Г. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / За ред. А.Грищенка. – Рівне: РДГУ, 2004. – 526с.

2. Вокальчук Г. “Я – беззразковості поет” (словотворчість Михайля Семенка): Монографія. – Рівне: Перспектива, 2006. – 201с.

3. Калинкин В. Теория и практика лексикографии поэтонимов (на материале творчества А.С.Пушкина). – Донецк: Юго-Восток, 1999. – 247с.

4. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.Русанівський (співголова), О. Тараненко (співголова), М.Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М.Бажана, 2004. – 824 с.

Мальцева Ярослава

Вінницький державний педагогічний

університет імені М.Коцюбинського

Науковий керівник – доц. Супрун В.М.
Ідея патріотизму у творах Володимира Винниченка

Українська діаспора – одна з найчисленніших у світі. Як і більшість держав, на початку ХХ століття Україна пережила чимало перипетій, що, з-поміж цілого ряду впливів, відобразились і на формуванні еміграції. Нас наразі цікавить політична еміграція, яка довгий час намагалась якось впливати на життя материкової України, й до якої належить непроминальна постать Володимира Винниченка.

Винниченко – український політик 1917-1920 років, письменник, публіцист. Більшість його творів наповнені жагою допомоги українцям, що залишились в Радянській Україні, політичним емігрантам як після Української революції, так і після Другої світової війни. Перш, ніж викладати його концепцію щодо діяльності еміграції, маємо намір сконцентрувати увагу на питанні осмислення доцільності розмірковування Винниченком про майбутнє України за відсутності об’єктивних відомостей про підрадянську Україну. Чи може людина називати себе патріотом, якщо особисто не перебуває у своїй країні? Чи може людина говорити про майбутній політичний розвиток країни, якщо незнайома детально із настроями народу (думки емігрантів, ясна річ, дуже радикальні, адже вони тому й виїхали, що не здатні були порозумітись із тією політичною системою, що діяла у країні).

“Відродження нації”, “Сонячна машина” – твори, написані В.Винниченком за кордоном одразу після завершення Української революції. Тут переважає емоційна перенасиченість після пережитого автором (див. хоча б присвяту у романі: “…Моїй сонячній Україні” [2, с. 5]). Винниченко залишив Україну, але має безліч спогадів, ще робить певні спроби повернутись, знову покласти руку на пульс головних подій країни. Тут ми цілком аргументовано можемо говорити про патріотичні пориви, про розуміння і надії. Саме тому автором пишуться твори “Заповіт борцям за визволення” та “Слово за тобою, Сталіне!”, які ми можна розглядати як спогади і настанови, що, власне, й має бути властивим заповіту. Тут широко культивуються ідеї конкордизму, як майбутнього, але чи тільки для України? І чи можна заявити, що ідеї чогось доброго для світу обов’язково включають у себе патріотизм? Чи це такий собі варіант інтернаціонального патріотизму?

В умовах загальносвітової інтеграції, яка стала очевидною уже після Другої світової війни, на нашу думку, Винниченко розглядає патріотизм, тобто, любов до України і прагнення зробити щось краще для України тільки в умовах загальносвітового миру, а, отже, український національний патріотизм ототожнюється із патріотизмом до долі усього світу: “… Треба прийняти ідею колектократії всього господарства кожної нації. Але… без насильства!” [1, с. 101]. На думку автора, мир і тільки може врятувати Україну і світ від загибелі. Україна інтегрована до однієї із двох частин, на які розколовся світ, процеси інтеграції на очах у Винниченка тільки посилюються, адже він живе у Франції, яку не минають європейські інтеграційні процеси – світ єднається. Якби не наростали суперечності капіталізм/комунізм, то б і не варто, напевно, було задумуватись над ходом світових процесів, а можна було б зупинитись тільки на власній країні, але не все так просто.

“Слово за тобою, Сталіне!” містить у собі цікаву розповідь про українців, що мешкають у Москві, але змушені не афішувати власну національну приналежність, бо ж всюди має панувати дух інтернаціоналізму, точніше звичайної імперської політики. І от щоб не було пригноблювачів, світ змінився на краще, і з’явилась національна рівність, має прийти колектократія – економічна і соціальна.

Та знов таки: чи можна ототожнювати патріотизм українця і вболівання за краще життя всього світу? Вважаємо, що можна, адже: 1) Винниченків патріотизм за загальносвітове щастя виник на базі патріотичної любові до України, яка розвивалась задовго до появи у нього задуму колектократії; 2) колектократія – універсальна і за умови її втілення в першу чергу Україна здобула б волю, а Винниченко працював би над найкращим варіантом життя для українців, еквівалентним якого для митця була ідея колектократії. Він не був байдужим до долі емігрантів і їх діяльності, з цілковитим розумінням відгукувався про ОУН: “Український націоналізм виник не під час української революції і не в опозиції до неї, або страху перед нею, … а навпаки: з великої національної гіркості, з пекучого гніву, з обурення за те, що вона, та українська революція, на яку вони покладали стільки надій, яку так любили, не справдила своїх обіцянок” [1, с. 67].

Отже, Володимир Винниченко – це людина, що намагалась будь-якою ціною зробити щось для України, хай навіть для цього потрібно було б змінити світ. Ідея патріотизму як відбиток суспільно-політичних поглядів митця є наскрізною для усього творчого дискурсу екзильного белетриста Володимира Винниченка.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   31



  • Історико-біографічне оповідання І.Сенченка “Діоген”: історична правда та художній вимисел
  • Англо-шотландська балада – скарбниця народної творчості
  • Лексикографічний аспект дослідження авторських лексичних новотворів (на матеріалі творчості поетів Рівненщини)
  • Замасолити
  • Ідея патріотизму у творах Володимира Винниченка