Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка22/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір2.58 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   31

Література

1. Дайс Е. Малая традиция европейской культуры в творчестве Джона Фаулза: Автореф. дис … канд. культурологии: 24.00.01. / РГГУ. – М., 2006. – 28 с.

2. Ісаєнко С. Архаїчний драматургічний компонент у романній стратегії твору Дж. Фаулза “Волхв” // Питання літературознавства. Науковий збірник. – Випуск 72. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 11-16.

3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

4. Fowles J. The Magus. – NY: Lauel, 1985. – 668 p.
Пастушина Василь

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського

Науковий керівник – доц. Супрун В.М.
Бу-Ба-Бу: гра в епоху

“Не ми творили щось у культурі, а вона творила нас, – писав Юрій Андрухович про Бу-Ба-Бу, – тобто скеровувала і заманювала своїми необжитими закапелками, незалюдненими маргінесами, задавненими табу, які так хотілося порушувати” [1, с. 86]. Ось у цьому і була квінтесенція Бу-Ба-Бу, таке собі святкове переживання життя у світі, котрий уже постарів.

Заглиблюватись, певно, саме в цій розвідці у власне творчість не будемо, а розглянемо та спробуємо розвинути кілька думок дискусійного характеру про цю групу та її роль чи псевдороль у літературі.

Народився гурт 17 квітня 1985 року. Це той період, у якому з’явилися перші позитивні зміни у видавництві заборонених книг та зав’язалась дискусія між, грубо кажучи, модерністами (метафористи) та консерваторами (сповідальники). Десь у цей час виникає “щось середнє” – угруповування під назвою Бу-Ба-Бу, яке тримається такого собі карнавального, іронічно-пародійного, необарокового, сміхового, вуличного стилю (якщо це, звісно, можна назвати “стилем”, адже саме проти нього вони і виступали).

Можливо, патетично звучить, але все ж побутує думка, що Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець виявились занадто постмодерними і за ними потягнулись художники, музиканти та інші митці. У результаті і маємо всім відому епоху постмодернізму.

Цікавою є думка О.Астаф’єва, який зазначає: “Постмодерний дискурс в українській літературі, як явище, що виникло на руїнах “реалістичної” традиції та романтичних вкраплень у неї, “присмерку” просвітницько-народницького дискурсу. При цьому говорять про окремі ознаки, одна з них карнавалізація (група Бу-Ба-Бу)…” [2, с. 74]. Як бачимо, Бу-Ба-Бу тут виступає просто як ланка великого ланцюга літературного процесу. Ця думка справді раціональна і претендує на розгляд під прискіпливішим кутом зору, а поки що ми запропонуємо загальновідому позицію про те, що творчість угрупування Бу-Ба-Бу це все ж вияв необароко, як вважає О.Гуцуляк (услід за Н.Корнієнком). А власне деякі аспекти щодо ідентифікації необароко дав Хав’єр Роберт де Бентос, котрий говорив, що “необароко” недвозначно протистоїть науковому та ідеологічному тоталітаризмові; воно більше схильне не до цілого, а до фрагментарного. Апогеєм необарокового синтезу в літературі 90-х років стала творчість Бу-Ба-Бу [5, с. 114].

Узагалі, якщо говорити саме про дискусійні проблеми осмислення літератури ХХ-ХХІ століть (що нам і хотілося б зробити), то варто сказати, що тут далеко не останнє місце посідає розуміння творчості групи Бу-Ба-Бу. Очевидна полеміка, до речі, досить гостра відносно порушуваної теми: визначення координат розуміння цієї полемічної творчості бубабістів. Дехто вважає їхні твори як зразок чогось нового, прориву, виходу на новий рівень, як “маніфесту молодості… що вдало потрапив у свій час” [3, с. 25], як перший виразник постмодернізму в Україні чи навіть зачинатель постмодернізму. Про їхню творчість пишуть дисертації, читають лекції.

Інші ж, не менш поважні особи (наприклад, Ярослав Поліщук) сприймають їхні твори як деструкцію, як гру і нічого більше. Зокрема, згаданий дослідник пише: “Стан кризи створює порожній простір, що потребує заповнення іншим. Власне, на цьому тлі з’являються та здобувають масову популярність творці деструкційної, іронічно-бурлескної літератури, якими виступають Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Іранець” [4, с. 7]. Попередню думку продовжує твердження Н.Хомеча: “…вони (Бу-Ба-Бу. – В. П.) гралися в традицію, змішуючи коди сприйняття” [5, с. 115]. Щоб якось проілюструвати такі суперечливі бачення щодо творчості цієї групи чи власне творчість, скажемо хоча б про твір Віктора Неборака “Джульбарс повісився”, в якому автор зі смерті свого пса зробив майже апокаліпсис або, як кажуть, “другий Чорнобиль”.

Сходяться дослідники лише в тому, що це бренд, якість якого – інше питання, але вже те, що він найуспішніший бренд української літератури кінця ХХ століття (спираючись на думки критиків) щось важить. Зайвим доказом цього є видання в літературній агенції “Піраміда” 2007 року шикарної “Антології Бу-Ба-Бу” в серії “Приватна колекція”, упорядником якої став Василь Габор.

Як бачимо, відкидати того, що все ж ця група є досить помітною в літературному процесі та має безпосередній вплив на нього, не можна. Мало того, точаться, про що й ми говорили, великі суперечки щодо цього впливу, чи то позитивного, чи негативного. До речі, в час народження цієї літгрупи, виникали й інші подібні, скажімо, ЛуГоСад чи Пропала грамота, стверджують навіть, що каталізатором до їх виникнення стала саме Бу-Ба-Бу, а про їхню популярність говорить принаймні те, що і зараз створюються відповідні гурти, наприклад, Пси святого Юра. Звідси робимо висновок: тему бубабізму і його ролі у постмодернізмі та літературному процесі взагалі варто порушувати, тим паче тоді, коли говоримо про дискусійні проблеми та їх осмислення.


Література

1. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевоті. – Івано-Франківськ, 1999. – 126 с.

2. Астаф’єв О. Міжтекстове поле постмодернізму: теорія й історія // Філологічні семінари. – Вип. 5. – Київ. – 2002.

3. Кирилова К. Інтерв’ю з Андруховичем // PostПоступ. – 2008. – №15(21). – С. 25.

4. Поліщук Я. Між модернізмом і постмодернізмом: українська література як стратегія культуротворення // Філологічні семінари. – Вип. 5. – Київ. – 2002.

5. Хомеча Н. Діалог епох: українське бароко та постмодернізм // Літературознавчі обрії. – Київ, 2004.


Півень Анна

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – ст. викл. Шкарупа Н.С.
Інтерактивні методи навчання на уроках англійської мови

I never teach my pupils, I only attempt

to provide the conditions in which they can learn

A. Einstein

Сучасні політичні та соціально-економічні реалії України у світовому співтоваристві створили сприятливі умови для вивчення іноземних мов, показали необхідність їх вивчення, наповнили це навчання новим змістом. Статус іноземної мови як освітньої галузі піднято на високий рівень.

Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається проблемами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних і суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним міжкультурним спілкуванням шляхом формування і розвитку міжкультурної комунікативної компетенції та її складових.

Вирішальним фактором успіху вивчення мови є розуміння значимості соціально-культурної спадщини, існуючих соціально-економічних, культурно-освітніх та політичних відносин мовних спільнот для освіти і місця у суспільстві кожного мовного користувача.

Протягом останніх років Міністерство освіти і науки послідовно впроваджує основні засади мовної освіти, визначені Радою Європи, що знайшло відображення в розробці та ухваленні стратегічних документів щодо вивчення мов у системі середньої освіти України. Ці документи спрямовані на поліпшення стану викладання та вивчення іноземних мов в середній школі, на розвиток комунікативних здібностей учнів, уміння використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур сучасного світу. Під час формування комунікативних умінь учитель повинен виступати як активний компетентний організатор навчально-комунікативної діяльності в класі (a facilitator of learning), активний учасник навчального процесу, експерт, дослідник, джерело інформації та ідей, новатор у галузі навчання й оволодіння мовою [2, c. 2].

З іншого боку, комунікативний підхід до навчання потребує відкритої атмосфери співпраці й активної участі учнів у процесі навчання. Ключові принципи комунікативно-орієнтованого навчання:



  • В учнів стимулюються когнітивні процеси;

  • Учні – активні учасники процесу навчання;

  • Учнів заохочують висловлювати свої думки, виявляти свої почуття і використовувати свій досвід;

  • Учні беруть участь у навчальному процесі, який імітує або створює реальну ситуацію;

  • Учнів заохочують працювати разом;

  • Учнів заохочують брати на себе відповідальність за власне навчання і розвивати вміння навчатися [1, c. 21].

З позиції комунікативного підходу методичний зміст уроку іноземної мови визначається п'ятьма основними принципами: орієнтація на особистість; мовленнєва спрямованість; ситуативність; функціональність; новизна.

Виходячи з проблеми “Формування в учнів комунікативної компетенції на уроках англійської мови”, можна досягти результату, а саме: досягнення учнями такого рівня комунікативної компетенції, який би був достатнім для здійснення спілкування в усній та писемній формах у межах комунікативних сфер.

Розв’язати цю проблему неможливо традиційними методами, які не орієнтовані на активну взаємодію учня з учителем та учнями між собою, самостійне і спільне прийняття рішень, що і має бути вирішальною передумовою їхнього вміння спілкуватись іноземною мовою.

На уроках можна використовувати як активні, так і інтерактивні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, креативне, самостійне, критичне мислення. Форми роботи використовують різні: дискусію, дебати, “мозковий штурм”, навчальне співробітництво, діалог, рольову гру, роботу в парах та групах, метод проектів, “карусель”, “навчаючись – учусь”, та інші активні та інтерактивні вправи комунікативної спрямованості [3, c.25]. Такі форми роботи можуть бути використані на різних етапах уроку.

Інтерактивні вправи в першу чергу мають комунікативний характер, учнів потрібно підвести до активної комунікації. Найактуальніші інтерактивні вправи:

1. “Why – question game”. Вивчаючи, наприклад, тему “My Hobby” з метою вивчення нової лексики по даній темі, вчитель розпочинає діалог, який потім охоплює весь клас у режимі T-P,T-CL. Кожне питання вчителя починається з питального слова “Why”. Example:

– What fine hobby is playing football? Do you like to play football?

– Yes, I (lo.

– Why?

– It’s a very usefull game.



– Why?

– It makes person strong and healthy [2, c. 4].

2. “Мозковий штурм”. Ця вправа проводиться з метою розвитку асоціативного ланцюга в учнів. Учням пропонується слово, наприклад “Hobby”, яке написане посеред дошки. Кожен учень першої групи по черзі називає слово, яке в нього асоціюються з ключовим. Учитель записує на дошці. Учні другої групи складають речення з кожним словом. Учні третьої групи працюють над зв'язною розповіддю про своє хобі.

3. Робота у групах. Дуже корисно використовувати роботу в групах. Усі класи поділені на групи, в які входять учні з різним рівнем знань. У кожній групі є свій лідер. Суть гри полягає в тому, наприклад, щоб організувати між членами групи “обмін предметами”. Кожен учень отримує картку, де зазначений предмет. Який він має, а також те, що він хоче отримати в результаті обміну. Прямий обмін здійснити неможливо, необхідно спробувати декілька варіантів через серію обміну і отримати бажане [2, c. 3].

Узагалі навчатися спілкуватись можна тільки спілкуючись. Завдання вчителя на уроці – організувати спілкування так, щоб учням було цікаво це робити, що завдання як найбільше відповідали реальним ситуаціям. При цьому вчитель повинен виховувати культуру спілкування своїх учнів. Для підтвердження комунікативних здібностей учнів з використанням інтерактивних методів існує декілька загальних правил спілкування на уроках:


  • Пам’ятай! Ми вчимося спілкуватись іноземною мовою, а не просто

розмовляти!

  • Стеж не тільки за тим, що ти говориш, а і як ти це робиш. Бо навіть слово “так”, вимовлене певним чином, може означати “ні”.

  • Не будь роботом! Крім “так” і “ні” використовуй фрази: It's wonderful. So-so. How interesting. Right you are.

  • Грай, будь артистом. Умій перевтілюватися під час рольових ігор не тільки зовні. Умій забувати, що ти учень.

  • Не мовчи, не бійся помилок. Бійся мовчання. Мовчання – це якір, який ніколи не дасть тобі вийти в яскравий світ людського спілкування [1, c. 23].


Література

1. Якунін І. Інтерактивність як засіб розвитку критичного мислення на уроках англійської мови та літератури // Англійська мова та література, – 2004. – № 23-24. – С. 21-23.

2. Панченко Н. Діяльність учнів на уроці іноземної мови // Англійська мова та література, – 2007. – № 27. – С. 2-5.

3. Яніна В. Ігрова діяльність учнів на уроках англійської мови // Англійська мова та література, – 2005. – № 25. – С. 21-26.


Прескурій Крістіна

Чернівецький національний

університет імені Ю. Федьковича

Науковий керівник – к. ф. н. Єсипенко Н.Г.
Розділове питання в прагматиці дискурсу

Прагматичні дослідження мови, що одержали найбільш інтенсивний розвиток в останні десятиліття, зробили необхідним перегляд деяких универсалій традиційного синтаксису. Питальні речення є одним із визначальних комунікативних типів. Вони різноманітні, багатопланові і їх можна класифікувати за різними ознаками. Головною ознакою питального речення є спрямованість на одержання інформації [3, с. 725].

Дослідження сучасного дискурсу в художніх творах американських і англійських письменників свідчить про те, що розділове питання вживається з метою одержання певної інформації. При цьому розділове питання не несе додаткових конотацій, тобто є прямим мовним актом.

Основними функціями розділових питань є: 1) перевірка припущення; 2) запит про згоду співрозмовника з мовцем; 3) пошуки підтвердження своєї думки; 4) вираження сумніву; 5) вираження власної думки. Ці функції лінгвісти розподіляють на дві основні: перевірки припущення і вираження власної думки, що складає специфіку цього типу питання. Другорядні функції – зав'язування і підтримка розмови, увічливе прохання, запит інформації, вираження емоцій (подив, гумор, іронія, сарказм) [2, с. 35].

Проведене нами дослідження функціонування розділових питань у художніх творах англійських і американських письменників показало, що оформлення висловлення у вигляді розділового питання більш властиве жінкам, ніж чоловікам. “Жіночій” мові притаманна менша категоричність. Одним із способів досягнення цього ефекту є використання розділових питань, що у таких випадках не виступають запитами інформації, а виконують, на думку Г.Вейхмана, другорядні функції.

Співрозмовник, відповідаючи на розділове питання, не обмежується коротким підтвердженням або запереченням, що нерідко є лише формальною відповіддю. Здебільшого далі слідує розгорнуте висловлення-уточнення. У такий спосіб мовець прагне підтримати розмову. Єдність “питання-відповідь” цілком задовольняє принципові кооперації і, як результат – успішності комунікації, наприклад: “And so you have been to this Mrs Potter, have you, to investigate?” – “No; I did nothing of the sort. I happened to meet her in the paper shop... [4, с. 362]. Питання такого роду передається непрямими ілокутивними актами, а одержання прямої відповіді не є безпосередньою метою комунікації [1, с. 123]. Ілокутивні питання, згідно нашого аналізу, здебільшого зустрічаються переважно в американомовних текстах.

Теорія мовних актів уможливлює детальний аналіз зв'язку між приналежністю речення до традиційного комунікативного типу і фактичного його значення, зокрема, розглянути значення, передані розділовим питанням.

Аналіз функціонування розділового питання засвідчив, що як непрямий мовний акт, розділове питання виражає твердження, що може бути стилістично нейтральним або супроводжуватися вираженням додаткових значень емотивного характеру. Таке питання може передавати спонукання до дії, виконуючи функцію імператива. Розділове питання може бути поставлене з метою додавання висловлюванню ввічливішої форми, для зм'якшення брутальності, коли мовець змушений сказати щось неприємне для співрозмовника. Розділове питання нерідко здатне виконувати фатичну функцію, використовуючись як засіб підтримки невимушеної бесіди.

Кількісний аналіз вживання розділового питання показав, що частота його використання в англійському дискурсі більша, ніж в американському. Ці два варіанти англійської мови різняться і в вживанні допоміжних, і модальних дієслів. Американський дискурс вирізняється вживанням допоміжного дієслова do. Англійські розділові питання здебільшого формуються за допомогою дієслова have” [4, p. 54; 5, p. 172]. Дослідження прагматичних функцій розділових питань у двох варіантах англійської мови показало, що між ними існують істотні відмінності. Розділові питання “полегшення” акумулюються здебільшого в американському художньому дискурсі, стверджуючі використовуються здебільш в англійському художньому дискурсі.
Література

1. Дейк ван Т. Язык. Познание. Коммуникация / Пер. с англ.


В.И.Герасимова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.

2. Hoffmann S. Tag Questions in Early and Late Modern English. Historical Description and Theoretical Implications // Anglistik. – 2006. – P. 35-55.

3. Mykhailenko V. Functional Semantics of Tags in Discourse// Messages, Sages, and Ages / Proceedings of the 2-nd International Conference on American and British Studies. – Succeva: Editura Universitatii Suceava, 2006. – P.725-731.

4. Rowling J.K. Harry Potter and the Chamber оf Secrets // www. aldebaran.ru.

5. King S. Christina // www. king.bestlibrary.ru
Прилипченко Надія

Донецький національний університет

Науковий керівник –к. філол. н., доцент Тараненко О. В.
Трансформація структури чарівної казки

в жіночому детективі

Для сучасної науки та практики вивчення проблематики масової літератури актуально в силу її надзвичайної розповсюдженості й популярності. Будучи частиною повсякденної культури, масова белетристика виконує в ній функцію, порівняну з функцією фольклору в народній культурі. На рівні змісту вирішальну роль грають міфи, на рівні форми – імпровізація за готовими кліше (“формальність”) [10, с. 276-278].

Провідним жанром сучасної масової белетристики є детектив. Під детективом ми розуміємо літературний твір, у якому на доступному широкому колу читачів побутовому матеріалі демонструється акт зняття логічного протиріччя (розв'язання детективної загадки) [2]. Від детективу в класичному розумінні цього жанру літератури все більше відокремлюється жіночий детектив – літературний твір, в основі якого лежить кримінальна інтрига, де головною героїнею є жінка. Такі твори пишуться переважно в розрахунку на жіночу аудиторію. Сучасний жіночий детектив за багатьма ознаками можна віднести до масової літератури: орієнтація на ринок, на масового читача, розважальний характер оповіді, схема сюжетів, очікувана читачем [5; 7]. За своєю структурою, системою персонажів, основними проголошуваними цінностями жіночий детектив наближується до казки.

Детективний жанр відноситься до того роду літератури, який багато часу залишався без уваги серйозної критики. Сама загальнодоступність і популярність творів цього жанру викликала сумніви в їх художній цінності. Першим теоретиком детектива став письменник і публіцист Г.К.Честертон. Вивченням детективу займалися: Я.Маркулан, А.Вуліс, А.Адамов, Г.Анджапарідзе [1]. Г.Кестхейї розглядає детектив як “міську казку” [4, с. 141-146]. Жіночий детектив і трансформація казкової структури в ньому ще на даний момент недостатньо вивчені. Отже, метою цього дослідження є виявлення елементів структури чарівної казки в жіночих детективах.

Як приклади ми взяли детективні романи Д.Донцової “Эта горькая сладкая месть”, Т.Устинової “Миф об идеальном мужчине” та “Одна тень на двох” [3; 12; 13]. Ці твори за останні роки є найбільш популярними, а автори вдаються до відтворення структури казки.

Класична книга радянського фольклориста і структураліста В.Я.Проппа про морфологію чарівної казки була новою сторінкою у дослідженнях по теоретичній поетиці. Прагнення удосконалити й узагальнити систему Проппа викликало цілу хвилю робіт із фольклористики та наративної техніки. Закономірним є питання про те, наскільки можливе створення аналогічних моделей для опису власне літературних творів. Всім добре відомі серії більш чи менш однотипних текстів, де повторення сюжетних одиниць займає важливе місце й легко розпізнається при читанні [14].

На думку В.Я.Проппа, казка успадковує міф у своєму змісті, переказуючи події обряду ініціації. Сюжетна структура казки троїста. Основні її елементи:


  1. “Нестача” – зникнення близької людини, прокляття роду, бажання одружитися.

  2. “Подорож у країну мертвих” – це безпосередньо переказ подій обряду ініціації, випробувань героя.

3. “Весілля” – оскільки нестача ліквідована, прокляття зняті, герой пройшов Ініціацію смертю, довівши свій дорослий статус, він одружується наприкінці казки [9; 11].

У визначеному змісті тріада замикається в цикл. Головним персонажем казки є обраний герой, який один лише спроможний ліквідувати нестачу.

Структуру жіночого детективу також можна умовно розділити на три частини:

1. Нестача – злочин. У розглянутих детективах це загибель бідної жінки, вбивство хірурга, руйнування будинку відомого архітектора.



  1. Випробування (розслідування). Героїню Д.Донцової Дашу намагаються отруїти, у романах Т.Устинової у Клавдію стріляють, Марта ледве не гине у автокатастрофі.

  2. Весілля. У сім'ї Дар'ї мир та благополуччя, Клавдія та Марта виходять заміж [3; 12; 13].

У романах Дар'ї Донцової героїня серійна, тому центральну роль грає не особисте щастя героїні, а благо сім'ї. У всіх її серіалах присутні великі сім'ї, багато хатніх тварин. Опис конфліктів у родині й епізодів із тваринами займає значну частину тексту. Кінцевою метою є не піймання злочинця, а благополуччя сім'ї.

У романах Т.Устинової немає серійної героїні, тому, як правило, всі її детективи закінчуються весіллям. На початку книги героїня не дуже гарна собою, нещаслива в особистому житті, трохи скована. Далі вона потрапляє до кримінальної історії, намагається розплутати її, знайти злочинця. У кінці детективу героїня обов'язково знаходить своє кохання. Детективи Устинової нагадують казку про Попелюшку. Найчастіше детективна Інтрига відходить на другий план [6, с. 141-142].

Система персонажів казки складається з семи діючих осіб: герой, шкідник, дарувальник, помічник, хибний герой, царівна, відправник. Однак персонажі багатовалентні, існує безліч проміжних варіантів [1; 8; 9]. У детективі теж можна простежити цю систему: герой – детектив, шкідник – злочинець, дарувальник – свідок, помічник – друг (асистент) детектива, хибний герой – професійний поліцейський, царівна – кохана людина [4, с. 145-146].

У казці власне художні, жанрові, стильові особливості починають переважати над змістом, визначати його й спрямовувати. Сам зміст перетворюється із сакрального в профанний [11, с. 42]. Установка на розважальність також дуже яскраво проявляється в жіночих детективах.

Отже, відтворення структури казки, її персонажної системи, деяких художніх особливостей, основних цінностей і пріоритетів у жіночому детективі сприяє його популярності у сучасного масового читача.

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   31



  • Пастушина Василь
  • Бу-Ба-Бу: гра в епоху
  • Інтерактивні методи навчання на уроках англійської мови
  • Прескурій Крістіна
  • Прилипченко Надія