Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка23/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   31

Література

1. Анцыферова О. Детективний жанр й романтическая художественная система. – Электронньїй ресурс. – Режим доступа: http//www.literra.websib.ru, режим доступа – свободный. – Загл. с экрана. – Яз. рус.

2. Вольский П. Детектив. Определение жанра й некоторьіе особенности его поэтики. – Электронньїй ресурс. –http//www.literra.websib.ru, режим доступа – свободный. – Загл. с экрана. – Яз. рус.

3. Донцова Д. Эта горькая сладкая месть: Роман. – М.: Эксмо, 2002 – 384 с.

4. Кестхейи Т. Анатомия детектива. – Будапешт: Корвина, 1989. – 262 с.

5. Кормич Л., Багацький В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття). – Видання третє. – X.: Одіссей, 2004. – 304 с.

6. Кронгауз М. Несчастный случай для одинокой домохазяйки // Новый мир. – 2005. – №1. – С.137-147.

7. Массовая культура: Учебное пособие / К.Акопян, А.Захаров, С.Я.Кагарлицкая й др. – М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2004. – 304 с.

8. Мелетинский Е. Проблема структурного описання волшебной сказки / Е.М.Мелетинский, С.Ю.Неклюдов, Е.С.Новик, Д.М.Сегал // Структура волшебной сказки. – М.: Российский государственньїй гуманитарный университет, 2001. – С. 11-120.

9. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. – Л.: ЛГУ, 1946. – 340 с.

10. Руднев В. Словарь культуры XX века. – М.: Аграф, 1999. – 384 с.

11. Тараненко Е. Миф: структура, типология, возрождение в культуре XX века. – Д.: Норд-Пресс, 2003. – 88 с.

12. Устинова Т. Одна тень на двоих: Роман. – М.: Эксмо, 2004. – 352 с.

13. Устинова Т. Миф об идеальном мужчине: Роман. – М.: Эксмо, 2004. – 352 с.

14. Щеглов Ю. К описанню структуры детективной новеллы. Электронньїй ресурс. –http//www.literra.websib.ru, режим доступа – свободный. – Загл. с экрана. – Яз. рус.
Проскуріна Анна

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Науковий керівник – к. філол. н. Багацька О.В.
Словесний образ у сучасному медійному дискурсі

У сфері соціальних наук, включаючи лінгвістику, інтерес до дискурсу як до складного багатопланового феномену пов’язаний з інтересом до проблем особистості (у тому числі мовної особистості), що теоретично оформився в соціальному конструктивізмі, який розглядає комунікацію як соціальний процес побудови світу [2, с. 21].

Дискурс визначають як зв’язний текст, сполучений мовною ситуацією; цілісна комунікативна (мовна) одиниця [13, с. 272]; усний або письмовий вид тексту, звернений до слухача/читача [9, с. 14]; монолог або діалог; адресоване повідомлення; семантично зв’язана послідовність речень-висловлювань (реплік) [1]. Типологія дискурсу ґрунтується на двох критеріях – канал передачі інформації та статус комунікантів. Згідно першого критерію виділяють усний та письмовий дискурс. При усному дискурсі канал акустичний, при письмовому – візуальний [15]. Згідно другого критерію існує персональний (особистісно-орієнтований) та інституціональний види дискурсу [7]. Дослідження дискурсу з когнітивної точки зору має міждисциплінарний характер. У рамках цього напряму вивчаються типи, види і способи організації в свідомості людини мовних і немовних знань, необхідних для успішної комунікації. Важливу область аналізу при цьому підході складають вивчення структур репрезентації знань та різних видів інформації, необхідної для реалізації дискурсивної взаємодії людей [12, c. 133-154].

Медійний дискурс ми розглядаємо як вид інституціонального спілкування. Він перетинається з іншими типами дискурсу – політичним, юридичним, педагогічним, рекламним, релігійним, спортивно-ігровим, побутовим, художнім. Особливості медійного дискурсу зумовлені такими його властивостями, як інформативність та схильність до маніпуляції суспільної думки. Саме тому цікаво й актуально досліджувати різні явища в медійному дискурсі, зокрема словесний образ, адже медіа є сучасним надзвичайно важливим способом масового впливу, який знаходиться в процесі постійного удосконалення [10, c. 43]. Словесний образ – це форма наочного представлення дійсності, яка може створюватися за допомогою різних засобів у творі, це і особливі стилістичні конструкції, і зображення світу персонажа, і специфічні мовні засоби. Окрім того, словесний образ розглядають як важливий засіб пізнання явищ, народження і збагачення нової думки, її яскравого і дохідливого виразу в літературі та у певній мірі й у публіцистиці [4; 5; 8; 14].

Мова медійного дискурсу суттєво відрізняється від мови науки з одного боку, мови художнього твору – з другого, наближаючись, але не співпадаючи цілковито, із мовою розмовно-побутовою і діловою; оскільки вона оперує різними за складністю, структурою, внутрішньою природою, зображувально- виражальними засобами [6].

Словесний образ, або образний вираз є однією з елементарних часток, з яких зітканий художній та в певній мірі медійний дискурс. Це своєрідна комбінація думки і образу, уявлення і суті [11, c. 220-222]. Концентрація образного елемента у публіцистичному тексті нижча, ніж в художньому. Тут домінує понятійне мислення, підкріплене образом, а не навпаки, як, скажімо, у ліриці. Крім того, у публіцистиці на перший план виступає такий словесний образ, який націлений більше не на розкриття почуттів, а певних політичних, соціальних, філософських понять [6].

Медійний простір насичений словесними образами, які виконують різноманітні функції: звернути увагу, зримо висвітлити складне абстрактне поняття, розкрити, унаочнити, ілюструвати складне явище, процес, або ж глибше осягнути, пізнати певне поняття [3; 6]. Отже, ми вважаємо вивчення словесної образності в медійному дискурсі в рамках когнітивного підходу надзвичайно цікавим та важливим.
Література

1. Бабаян В., Круглова С. Теория дискурса в системе наук о языке // http://www.edu-zone.net

2. Безугла Л. Бондаренко С. Донець П. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / під заг. ред. Шевченко І.: Монографія. – Харків: Константа, 2005. – 356 с.

3. Вестник МГУ. Сер. Журналистика. – 1974. – № 5. – С. 46.

4. Винокур Г. Избр. раб. по русск. яз. – М., 1959. – 380 с.

5. Домашнев А. Интерпретация художественного текста. – М.: Просвещение, 1983. – 192 с.

6. Здоровега В. Природа і специфіка образу в журналістиці // http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_Zdoroveg a.htm

7. Карасик В. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2004. – 390 с.

8. Кожинов В. Слово как форма образа // Слово и образ. – М.: Высшая школа, 1964. – 195 с.

9. Орлов Г. Современная английская речь. – М.: Высшая школа, 1991.

10. Рудніченко Н. Вплив електронних ЗМІ на функціонування мови в інформаційному суспільстві // Соціум. – 2003. – №3. – С. 5-8.

11. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів, 2000. – 316 с.

12. Цурикова Л. Проблемы когнитивного анализа дискурса в современной лингвистике // http://www.vestnik.vsu.ru

Stubbs M. Discourse Analysis: The Sociolinguistic Analysis of Natural Language. – Oxford: Blackwell, 1983. – P. 272-273.

13. http:// www.hi-edu.ru

14. http://www.krugosvet.ru
Радевич Оксана

Полтавський інститут економіки і права ВМУРоЛ “Україна”

Науковий керівник – ст. викл. Сирота Ю.О.
Тенденції розвитку категорії присвійності в американському варіанті англійської мови

Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням. За допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

Така важлива роль мови в суспільному житті зобов’язує добре знати правила її використання й закономірності розвитку мови.

Мова – це суспільне явище, вона відображає усі зміни, які відбуваються в суспільстві, змінюється разом із суспільством.

Проте ці зміни, як відомо, дуже повільні і малопомітні за життя людини, оскільки процес зміни у мові може займати кілька століть. Дослідження тенденцій змін, що відбуваються в мові, є одним із найцікавіших, найактуальніших у сучасному мовознавстві.

Специфічність мови полягає в особливостях менталітету окремого народу та її внутрішніх властивостях. Так, у мовних категоріях проявляється модель світу, створена багатьма поколіннями носіїв мови. В основі таких моделей лежать деякі загальні принципи, вивчення яких завжди викликало великий інтерес у лінгвістів, які намагались побудувати філософію граматики.

У лінгвістичній літературі не існує єдиної думки щодо природи граматичних категорій. У цьому питанні основною ідеєю є співвідношення смислових та формальних характеристик категорії. Найближчим є визначення граматичної категорії за критеріями тематики об’єднання двох чи більше граматичних форм, протиставлених або співвіднесених за граматичним значенням, закріплена за певним набором форм (парадигмою). Поза межами постійних формальних показників, граматичної категорії не існує. Граматична категорія включає не менше, ніж форми, що протиставляються, але більша їх кількість також можлива.

Окрім того, категорія – двопланове явище: це діалектична єдність граматичної семантики та формальних засобів її вираження. Граматичні категорії поділяються на морфологічні, лексико-граматичні та словозмінні.

Тема про “Тенденції розвитку категорії присвійності, в американському варіанті англійської мови” не нова, і проблема граматичних категорій, у тому числі й категорія присвійності не раз була предметом дослідження. Та новизна її полягає в тому, що дослідження проводиться в порівняльно-діахронічному аспекті, тобто дослідження проводиться на матеріалі трьох історичних зрізів (середина та кінець ХІХ і початок ХХ ст.), а саме в діахронічному плані. У сучасній англійській мові існує багато способів вираження цієї категорії, одним із них є лінгвістичні конструкції. Ми досліджували іменникову конструкцію N’s N та прийменникову N of N, значення та функціонування яких пов’язані з категорією відмінка в англійській мові.

Так як на сьогоднішній день категорія відмінка носить дискусійний характер, багато вчених ставлять під сумнів те, чи існує в сучасній англійській мові відмінок. Причиною цього є те, що одні розглядають відмінок як форму, а інші – як значення, яке передається тим чи іншим способом. Дискусіям підлягає також і питання про кількість відмінків. У процесі історичного розвитку зникли деякі відмінкові форми, у результаті чого в англійській мові залишилось два відмінки – загальний та присвійний, крім того виникають прийменникові конструкції, що виражають категорію присвійності.

Дослідження вживання іменникової конструкції з формантом N’s N та прийменникової конструкції N of N в англійській мові за порівняльно-діахронічним аналізом, що розглядаються у творах художньої літератури американських письменників періоду середини та кінця ХІХ та початку ХХ ст., показало, що кожна зі структурних моделей, яка розглядається, має свої варіанти та інваріанти, по-друге, кожен інваріант та його варіант відрізняються за своїм структурним та семантичним наповненням компонентів моделі словосполучень.

У творі Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна”, написаного у 1850 році, найбільш вживаними є інваріанти, побудовані за прийменниковою конструкцією N of N, компонентами яких є абстрактні іменники (наприклад, (a)n of (a)n, де (a)n – абстрактний іменник).

У сполученнях, побудованих за моделлю з формантом N’s N переважно вживаються власні назви у формі присвійного відмінка в позиції першого компонента конструкцї, де другим компонентом виступає іменник, який позначає неістот (наприклад, Nps d(a)n).

Частотність вживання даних конструкцій в американському варіанті англійської мови кінця ХІХ століття, представлений у творі Джека Лондона “Біле ікло”, підвищилась, що і відрізняє даний період від попереднього в англійській мові.

У творі американської письменниці початку ХХ ст. Харпер Лі “Убити пересмішника” прослідковується, що тенденція до вживання граматичних конструкцій для вираження категорії присвійності характеризується вживанням іменникової конструкції Ns N, яка займає домінуючу позицію, а тенденція до вживання конструкції N of N знижується.

Вдалося встановити, що в анлійській мові середини та кінця ХІХ ст. автори для вираження присвійності надають перевагу вживанню моделі N of N, а у творі початку ХХ ст., навпаки, існує тенденція до вживання іменникової конструкції з формантом S.

При розгляді мов, що належать до різних типів – аналітичного та синтетичного, – перед перекладачем постають проблеми відтворення плану змісту різними способами плану вираження, однією з яких є категорія присвійності, що в англійській мові представлена одними конструкціями, а в українській мові – іншими.

Перекладач, який має справу з художнім твором, передусім має володіти талантом, також, він повинен не лише передавати зміст тексту мови оригіналу правдиво та адекватно, а й вдаватись до тих стилістичних засобів, які не зменшують його емоційності та експресивності.

В англійській мові як іменникова конструкція з формантом S, так і прийменникова конструкція N of N виражають присвійність, і на українську мову перекладаються іменником у родовому відмінку або присвійним прикметником, який узгоджується з означуваним іменником. При цьму слід враховувати наявність семантичної еквівалентності між текстом мови оригіналу і текстом мови перекладу.
Ромашин Сергій

Хмельницький національний університет

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Ємець О.В.
Переклад юридичної термінології у текстах

міжнародних документів

Проблема перекладу англійської юридичної термінології на сьогоднішній день є актуальною. Актуальність проблеми передачі юридичних термінів, виявлення основних способів їх перекладу пояснюється тим, що роль юридичної мови, а отже й перекладу юридичної термінології, зростає через процес інтеграції України у світову спільноту, зростання інтересу зарубіжних країн до нащої держави як до партнера. Варто відзначити і те, що неточності у перекладі юридичної літератури можуть мати набагато серйозніші наслідки, ніж, наприклад, неточності у перекладі художньої літератури. Проблема передачі юридичної термінології – недостатньо досліджена, не має остаточного вирішення. Про це свідчить той факт, що досі не існує остаточного загального визначення поняття терміну, чітко окреслених меж поняття “юридична мова”, адже вона є досить неоднорідною.

Проблемою перекладу термінів займалися такі вчені як: Л.С.Бархударов, А.Я.Коваленко, І.А.Косенко, О.В.Горбункова, В.І.Карабан, А.Д.Швейцар, В.Н.Комісаров і багато інших.

Дослідження проводилось на матеріалі текстів офіційно-ділового стилю: міжнародних договорів, конвенцій, декларацій.



У своєму дослідженні ми в основному керувались поглядами В.І.Карабана. За структурою він поділяє терміни на:

  1. Прості (act – закон, дія, agenda – порядок денний).

  2. Похідні:

  • суфіксальні (promisor – боржник за договором);

  • префіксальні (overrule – анулювати рішення у справі, що розглядалася раніше з метою створення нової норми прецедентного права);

  • суфіксально-префіксальні (prolongation – продовження строку, пролонгація, misappropriated – привласнений неправомірним шляхом).

  1. Складні (firearms – вогнепальна зброя).

  2. Терміни-словосполучення (diplomatic envoy – дипломатичний представник, zoning law – муніципальні правила районування, hypothecary debt – борг, забезпечений іпотечною заставою). Терміни-словосполучення є найуживанішими в юридичній та дипломатичній літературах, оскільки саме вони найповнішим і найчіткішим чином відображають реалії цих сфер мовлення.

Ми притримуватися класифікації способів перекладу юридичних термінів за В.І.Карабаном, оскільки вважаємо цю класифікацію такою, що чітко та повно характеризує всі можливі способи перекладу юридичної термінології.

  1. Підбір словникових відповідників.

  2. Транскодування. (транскрибування, транслітерування, змішане транскодування, адаптивне транскодування)

  3. Калькування (дослівний або буквальний переклад). Відповідником простого чи компонента складного терміна мови оригіналу обирається, як правило, перший за порядком відповідник компонента терміна у словнику мови перекладу, тобто перекладаються всі компоненти терміна, утворюючи, таким чином, його дослівний переклад.

  4. Контекстуальна заміна. Існують два основних прийоми створення контекстуальних замін:

    • смисловий розвиток. Смисловий розвиток є таким прийомом контекстуальної заміни, коли в перекладі використовується слово, значення якого є логічним розвитком значенням слова, що перекладається.

    • антонімічний переклад (формальна негативація). При антонімічному перекладі форма слова або словосполучення замінюється на протилежну (позитивна на негативну і навпаки), а зміст одиниці, що перекладається, залишається тим самим.

  5. Описовий переклад.

Нами було проаналізовано переклад 70 термінів, виконаний професійними перекладачами, у таких документах, як Конвенція про спеціальні місії, Зовнішньоекономічний контракт у галузі міжнародного торговельного права, Спільна декларація між Україною і Сполученим Королівством Великобританії та Північної Ірландії. Провівши аналіз ми встановили, що:

  1. Найефективнішим способом перекладу юридичних термінів є спосіб словникового відповідника. Цим способом було перекладено 61.5% аналізованих термінів. Зазначений спосіб передбачає пошук необхідного для перекладу юридичного терміну у спеціалізованому словнику (labour lawтрудове право, wedlockзаконний шлюб).

  2. Під час дослідження ми не раз спостерігали випадки, коли перекладним відповідником стає слово або словосполучення, що не є словниковим відповідником і підібране з врахуванням контекстуального значення слова, яке перекладається. Спосіб контекстуальної заміни (20.5%).

  3. Досить часто застосовувалося транскодування (15,3%) як спосіб перекладу. Здебільшого він має місце тоді, коли українська та англійська мови запозичили термін з грецької та латинської мов. При цьому звукова та/або графічна форма слова мови оригіналу передається засобами абетки мови перекладу (managementменеджмент, lyncherлінчер, billбілль).

  4. Хоча описовий переклад (2.5%) застосовувався дуже рідко, варто відмітити, що у випадку відсутності в українській мові еквівалента даний спосіб перекладу може бути незамінним. У цьому випадку термін замінюється у мові перекладу словосполученням (або більшим за кількістю компонентів словосполученням), яке адекватно передає зміст цього терміна (zone-locked stateдержава, вихід якого до морського дна перекритий зоною іншої держави).


Рябокінь Наталія

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – д. філол. н., проф. Баландіна Н.Ф.
Категорія модальності і її роль у негопозитивних

висловлюваннях

Живий і безпосередній інтерес до проблеми вербального спілкування в наш час цілком закономірний. Комунікація, однак, ускладнюється не лише недосконалим володінням різноманітними компетенціями, але й відмінностями у сприйнятті її одиниць співрозмовниками. Особливо гостро дана проблема виявляється при вираженні модальності. Адже саме ця категорія несе в собі відношення змісту мовлення до дійсності. Відношення це, як відомо, має цілий набір значень, одним з яких є згода і незгода. У нашій роботі ми розглянемо модальність як стверджування / заперечення та її роль у структурі висловлювання. Серед стверджувальних висловлювань візьмемо висловлювання позитивної реакції, а серед заперечних висловлювань – негативної реакції. Але коло таких висловлювань надзвичайно широке, тому ми зосередимо увагу на мовленнєвих актах позитивної реакції – згоди, та негативної реакції – незгоди.

Категорія модальності – це категорія, про мовленнєву природу якої існує велика кількість різноманітних та іноді протилежних поглядів, які мають вже давню історію, започатковану логікою. У традиційній логіці ще Аристотель та Кант розглядали модальність як “характеристику судження залежно від вірогідності того, що в ньому стверджується – дійсність, можливість чи необхідність” [5, с. 393]. При цьому судження є “форма думки, у якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ” [5, с. 673]. Модальність у лінгвістиці – граматична категорія, яка означає відношення змісту мовлення до дійсності й виражається за допомогою форм способу дієслова, інтонації, вставних слів і т. ін. [2, с. 535].

Категорія модальності є об’єктом дослідження вітчизняних і зарубіжних лінгвістів [1; 3; 4], у працях яких були розроблені ключові поняття, які дозволяють визначити семантичний об’єкт, функціонально-граматичний статус даної категорії і виокремити основні засоби реалізації її в мові.

За В.В.Виноградовим, усі модальні частки, слова, словосполучення надзвичайно різноманітні за своїми значеннями й за своєю етимологічною природою. Як мовна категорія модальність реалізує своє значення лише в комунікативному акті. Адресант виражає у мовленні своє бачення подій, а адресат повинен не лише отримати інформацію, але й адекватно сприйняти її, зрозуміти зміст призначеного для нього висловлювання й зробити потрібні висновки.

Вважаємо за доцільне розглядати модальність як багатоаспектну функціонально значущу категорію, яка завдяки розмаїттю мовних явищ, виражає різноманітні відношення висловлювання до дійсності, а також виявляє багатогранну суб’єктивну кваліфікацію того, що повідомляється. Модальність є стрижнем, який об’єднує репліки в комунікативну одиницю діалогу. Будь-які засоби мови в мовленнєвій реалізації здатні в умовах суб’єктивної реалізації модальності виражати певне відношення, зокрема позитивне або негативне, яке спрямоване на суб’єкт або об’єкт дії, наприклад: Хтось зайшов. Іван Іванович? – Звичайно (мабуть, можливо, може бути, безумовно, на щастя та інші) [4, с. 81]. Особливо виразна ця номінативна функція модальних засобів у діалогах, як вже зазначалося вище, типу питання – відповідь, де модальні відношення виражаються за допомогою слів: так, ні, ну, угу, умгу, еге, ага та ін. Модальність не залежить ні від області застосування мови, ні від статусу людей, які користуються мовою [4, с. 82-83].

Якщо проаналізувати висловлювання позитивної реакції, зокрема мовленнєві акти згоди, з погляду мовної репрезентації, можна виділити “слова-речення” [2], які виражають позитивну відповідь на питання або згоду мовця з чиїм-небудь висловлюванням. Як позитивна реакція розглядаються слова-речення так, добре, гаразд, ага (розм.) та ін. Наприклад: Спортсмен по цьому ділу? – Так” (Ю. Мушкетик).

У тих випадках, коли власне слова-речення позитивної реакції, крім прямої згоди на поставлене питання, дають ще оцінку висловлювання і виражають певне ставлення мовця, у їхньому складі можуть бути слова з модальним забарвленням: звичайно, хай, нехай, можливо, може. Наприклад:

Природа. Ну, а природу, її ж хтось та створив. Значить, воно щось, очевидно, є. – Можливо, – зауважив Раденький, що лежав біля стіни на фоні східної півкулі (О.Довженко).

Слова-речення, які виражають згоду із висловлюванням, підтверджують уже сказане. У діалогічному мовленні такі речення трапляються після розповідних та окличних речень і виражаються переважно модальними словами (правильно, добре, гаразд) і мають певну емоційну забарвленість. Наприклад:

Все, домовилися. Кінчили з цим. – Гаразд (Ю. Мушкетик).

Ти дивись мені, командуй як слід! – Добре, добре, – відповів Щорс (О.Довженко).

Іноді згода із чиїмось висловлюванням може виражатися за допомогою повторів або цитувань. Наприклад:

Що ж, Сергію, ходімо й ми, – вже вдруге повторив Тищенко. – Ходімо, – бездумно погодився той (Ю. Мушкетик).

Слова-речення негативної реакції, а саме мовленнєві акти незгоди, виражають негативну відповідь на питання або незгоду з чиїмось висловлюванням. Так само, як і слова-речення позитивної реакції, слова-речення негативної реакції можуть, крім заперечення чи незгоди, виражати експресивну заперечну оцінку певного висловлювання. Слова-речення негативної реакції виражаються словами ні, неправда і т.д. Наприклад: “– Я їм це сказав, – відповів тихо, але твердо Василь Маркович. – Неправда! Василь Маркович цього нам не казав!” (О. Довженко). “А не хотів би перейти на іншу дільницю? – Ні. Навіщо?.. Ні, ні!” (О. Довженко).

Слова-речення негативної реакції виражають незгоду із чиїмось висловлюванням або сумніви щодо його істинності. Дані слова-речення переважно мають певне емоційне забарвлення й виражаються заперечним словом ні, а також модальними словами неправда, брехня (розм.), неправильно і т. ін. Наприклад: “– До знайомих їздила… – Неправда. Вона приїжджала на розвідки: як і де я живу, скільки заробляю”… (В. Минко). “– Чого вона тільки не робила: і акордеоном чарувала, і вином споювала! А він... – Брехня! Ярина Іванівна не така ”(В. Минко).

Отже, основними засобами вираження суб’єктивної модальності в мовленнєвих актах згоди / незгоди є слова з модальним забарвленням (звичайно, можливо, може), модальні слова (правильно, добре, гаразд), частки (б, би, нехай, хай, та, вже, зовсім), вигуки (А! Ах! О! Ох!).

Категорія модальності відіграє значну роль у формуванні прихованого змісту висловлювання і, зокрема, позитивної та негативної реакції. Вона дозволяє не лише об’єктивно відображати певні факти, а й давати їм суб’єктивну оцінку. Прагматичні властивості категорії модальності виявляються в конкретній мовленнєвій ситуації. І тільки за умови аналізу даної мовленнєвої ситуації ми можемо знайти той зміст, який закладається мовцем у висловлюванні й вирішити питання досліджуваної категорії в певному мовленнєвому контексті. Важливим є також урахування таких складників мовленнєвого акту, як прагнення мовця впливати на слухача, спонукати його до дії, впливати на формування певної системи оцінок, отримання інформації або бажання бути поінформованим з певного питання. Категорія модальності залежить насамперед від контексту й ситуації спілкування. Інтерес до категорії модальності й до особистості людини, як творця висловлювання, є необхідним для того, щоб осягнути зв’язки між явищами дійсності й допомогти по-новому пізнати відношення, закладені у висловлюванні.

1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   31



  • Проскуріна Анна
  • Радевич Оксана
  • Ромашин Сергій
  • Рябокінь Наталія
  • Категорія модальності і її роль у негопозитивних висловлюваннях