Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка25/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31

Література

1. Куліш М. Твори. – К.: Молодь, 1968. – 340 с.

2. Куліш М. Вибрані твори. – Х.: Ранок, 2005. – 400 с.
Солтівська Ярослава

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С.Макаренка

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Гаврило Л.М.
Концепт “жінка” у творчості Йоганна Вольфґанґа фон Ґете та

Тараса Григоровича Шевченка

Тема “Ґете і Шевченко” є цікавою як для дослідників рецепції великого німецького поета в українській літературі, так і для шевченкознавства. З одного боку, звертання до проблеми творчих зацікавлень Шевченка поезією Ґете дозволяє більш глибоко усвідомити той літературний та мистецький контекст, у якому формувалися уподобання українського поета, його тематичні та жанрово-стильові орієнтації; з іншого – це дає змогу осягнути процес адаптації ідей німецького мислителя у просторі української культури.

У концепціях геніїв різних епох та культур не є випадковою суголосність багатьох тем традиційно філософського звучання. Таких – як світ, людина, природа, Бог, віра. А геніальність не є статичною. Її сталість та незмінність полягає в неперервному процесі реінкарнації та розвитку. Для неї не існує меж: ні часових, ні просторових, ні культурних. Вона існує у формі Вищої Ідеї і є суть Вища Ідея. Вона продовжує своє буття постійно, то набираючи рис колективної свідомості, то концентруючись у згусток енергії свідомості однієї особистості. Кожен носій Ідеї – це світ автономний і ніякому іншому світові не ідентичний, але залишається очевидним взаємозв’язок концепцій, їх єдність в одній Вищій Ідеї.

У певний момент ця концентрація досягає свого максимуму, згусток вибухає, знищуючи свого носія – особистість, вражає маси, проростає в них, накопичується, аж доки знову не сконцентрується в якійсь новій точці (з новими просторовими, часовими та культурними координатами).

Саме наявність у творах Шевченка та Ґете Ідей у їх сконцентрованому стані, виражених через образи, архетипові для культур письменників, і зумовила високий рівень їх популярності та дієвості на свідомість (чи підсвідомість) усіх наступних поколінь. Іншими словами кажучи – ці архетипи вже давно були присутні в культурах українській та західноєвропейській, але Шевченкові та Ґете вдалось ці архетипи найповніше охопити та передати їх в своїй творчості засобами, які за своєю формою теж були близькі колективному підсвідомому і які, завдяки цій близькості, спричинили глибокий сугестивний ефект.

У проблемі самоідентифікації особистості стає актуальним наголошення гендерного акценту. Ті чи ті культурні явища розглядаються крізь призму гендерної (а точніше кажучи – феміністичної) критики, різноманітні теми та образи в мистецтві інтерпретуються під новим кутом. Постає питання: “Результатом якого способу співіснування чоловічого та жіночого начала у тому чи тому суспільно-історичному контексті став той чи той мистецький образ?”

Н.Зборовська, обґрунтовуючи власну концепцію щодо необхідності створення української літературознавчої феміністичної школи, активно звертається саме до Шевченкових образів, знаходячи в них пряму залежність (а іноді навіть і ідентичність) між усією гамою авторових почуттів до жінки та його національними почуттями й переживаннями [3].

Уже в центральному образі раннього періоду (образі Катерини) Шевченко, чи то свідомо, чи підсвідомо, ототожнює долю молодої ошуканої матері з долею своєї Батьківщини. Знаковою стає ця співставність образів у процесі всієї творчості митця.

Проводячи аналогії між Шевченковою Катериною та одним з ключових жіночих образів Ґете – Маргаритою, В.Мовчанюк у своїй статті “Ґете і ранні поеми Шевченка”, приходить до висновку про явний вплив Ґетевської трагедії на формування ідей українського митця [1, с.180-181]. З такою точкою зору можна погоджуватись у більшій чи меншій мірі, але безперечним є те, що Ґете, на відміну від Шевченка, не вкладає в образ жінки-матері рис образу Батьківщини. Таке співставлення взагалі не є характерним для творчості німецького письменника.

Жінка взагалі, і жінка-мати зокрема, у Ґете принципово інша. У Шевченка звертання до неї явне, у Ґете – глибоко приховане. К.Юнг у своїй праці “Психологія та поетична творчість”, аналізуючи “Фауста”, називає ставлення митця до своєї матері “специфічним”, але водночас наголошує на певному авторському пошуку захисту в образі жінки-матері. Пошук цей прихований, підсвідомий. “ Ґете малює фаустівську людину, що небезпечно підійшла до величі Бога і намагається, відчуваючи нелюдяність цього образу, поєднати його з Вічною Жіночністю” [2].

Ґете, як і Шевченко, шукає порятунку у жінці. Але на відміну від Шевченка, він боїться його знайти. Пояснення таких суперечливих прагнень знаходимо в інтерпретації іншого, на перший погляд, другорядного жіночого образу трагедії – образу жінки-відьми. У ньому ми бачимо зовсім іншу жінку, відмінну від наївної та слабкої Ґретхен, жінку активну, підступну. Вона господиня на кухні, і з цього маленького смердючого світу розповсюджується її влада на всі інші світи. Вона знає все, в її владі карати відступників.

Фауст не просто образив жінку і тепер себе за це карає, він немов боїться бути покараним жінкою. Він має прихований, підсвідомий страх перед жінкою, за що мститься їй, розглядаючи як наївну, слабку плоть, яку можна використати задля задоволення лише своїх плотських потреб.

І зовсім інше сприйняття жінки у ліричного героя Шевченка. Він не ототожнює себе з ворогом-розпусником, від якого жінка (жінка-друг, жінка-сестра, жінка-Батьківщіна, жінка-партнер) має бути захищеною.
Література

1. Мовчанюк В. Ґете і ранні поеми Шевченка // Всесвіт. – 2001. – № 11/12. – С. 178-183.

2. http://www.jungland.ru/Library/Poezia.htm

3. http://zborovska.name/main/index.php?option=com_content&task= view &id = 16&Itemid=30


Сороковська Ірина

Вінницький державний педагогічний

університет імені М.М.Коцюбинського

Науковий керівник – зав. кафедри англ. мови, доц. Чугу С. Д.
Чи є англійська універсальною мовою Мережі Інтернет?

Всесвітня Мережа Інтернет набуває все більшого значення у повсякденному житті. З її допомогою стало можливим отримувати інформацію, доступ до якої ще декілька десятків років тому був неможливим. Між тим, сучасні користувачі зіштовхуються з новою проблемою – зайшовши в систему пошуку Google, Rambler, Yandex, Yahoo тощо – необхідні їм доповіді, реферати, новини, наукові праці є недоступними через мовний бар’єр. А отже, виникає необхідність володіння універсальною мовою Мережі Інтернет.

За статистичними даними 2002 року 56,4% інтернет сайтів використовують англійську. Німецькою мовою оформлено лише 7,7% веб-сторінок [1]. Таким чином, постає питання – бути англійській мові універсальною мовою Всесвітньої Мережі Інтернет чи не бути? Деякі дослідники дають стверджувальну відповідь на це запитання. Між тим, інші вчені звертають увагу на те, що факт глобального використання англійської мови є перебільшеним.

Загалом універсальною мовою в Інтернеті вважається комбінація “англійських”. Їх спільним походженням є національна мова, якою спілкуються в Англії [2]. Її поширення у світі сприяло виникненню декількох варіантів, таких як американська-англійська, австралійська-англійська тощо. Величезна кількість людей, для яких англійська є іноземною мовою, користуються її “спрощеним варіантом” [2] (наприклад, калька виразів рідної мови англійською, уникнення ідіом). Однак, “спрощена англійська” є незрозумілою для інших людей, а отже, не виконує головну функцію мови, а саме не забезпечує релевантну комунікацію. Крім того, носії мови не завжди дотримуються орфографічних правил, оскільки в основному володіють розмовним варіантом мови, або ж задля економії часу скорочують складні за написанням слова.

Чи можна стверджувати, що мова Мережі Інтернет незграбна, вульгарна, неграмотна “англійська”? Звісно, існує низка професійно розроблених сайтів, в яких інформація подана насправді кваліфікованими знавцями англійської мови. Та чи необхідно користувачам Всесвітньої Мережі настільки кваліфіковано володіти англійською? Чи є англійська мова відповідно універсальною мовою? Офіційне затвердження англійської мови як універсальної мови Інтернету може призвести до низки проблем.

По-перше, носії мови знаходяться у вигіднішому становищі, що, як не дивно, порушує демократичний принцип рівності. Монополія англійської мови може викликати низку проблем, зокрема, в світі літератури та науки. Художні твори та наукові праці очевидно не будуть сприйматись будь-якою іншою мовою, крім англійської. Отже, скарбниця національного надбання інших народів потрапляє під загрозу зникнення.

По-друге, у будь-якій національній мові існує низка діалектів, варіацій [2], які ускладнюють процес комунікації. Існує загроза, що носій мови, володіючи однією з форм національної мови, не буде сприйматися іноземцем, який зазвичай вчить нормативну мову.

До того ж, у будь-якій мові відображений тисячолітній історичний процес, протягом якого виникає низка нових слів, фраз. Окрім словникових значень існують коннотації, відтінки та асоціації [2]. Наведемо приклад: у листівці до Нового року один з учнів пише “I desire you good health” замість “I wish you good health”. Ті, хто непрофесійно вивчають англійську мову, можуть просто потрапити у скрутне становище. Адже загалом для комунікації в Мережі Інтернет використовують словник.

Тенденція до скорочення слів задля економії часу, або для стилістичного забарвлення повідомлення, також спричиняє низку незручностей для іноземців і призводить до поширення неграмотного вживання конструкцій, а у навчальних закладах може спричинити зниження мотивації учнів щодо вивчення нормативної іноземної мови.

Аналізуючи проблеми, пов’язані з особливостями вживання мови, ми ставимо під сумнів доцільність затвердження англійської мови як універсальної мови Мережі Інтернет. Більш того, враховуючи міжнародні політичні зв’язки, можливість офіційного визнання англійської мови як універсальної мови Всесвітньої Мережі має перспективу лише за умови радикальних зрушень у світовій економіці. Отже, необхідність альтернативного вирішення питання щодо універсальної мови Інтернету є досить актуальним.

У лінгвістичних дослідженнях приділяється багато уваги штучно створеним мовам, які б слугували універсальним засобом інтернаціональної комунікації. На сьогоднішній день нараховуються десятки штучно сконструйованих мов, серед яких, наприклад, Клінгон (Klingon), що асоціюється з літературним світом, Логлан (Loglan), Лойбан (Lojban), Олнаун (AllNoun) – лінгвістичні експерименти форми, деякі, такі як Лаадан (Láadan), переслідують соціальні та політичні цілі [2]. Але їх варіативність призводить лише до зменшення можливості їх реальної глобалізації. Крім того, переведення веб-сторінок на нову єдину мову-потребує багато часу, якого у сучасному світі бракує.

Одним із шляхів вирішення питання універсальної мови Мережі Інтернет є машинний переклад – переклад з однієї природньої мови на іншу засобами комп’ютерних технологій. Та при автоматичному перекладі не враховується екстралінвістична інформація, що робить його неточним і потребує корекції, а отже, потребує удосконалення.

Альтернативи є і будуть. Необхідний лише час, щоб впровадити їх в життя. Між тим, питання про роль і статус англійської мови у глобальному інформаційному світі залишається дискусійним.

Література


  1. http://www.netz-tipp.de/sprachen.html

2. http://www.cs.tut.fi/jkorpela/lingua-franca.html

Співак Ніна

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – ст. викл Шкарупа Н.С.
Полікультурне виховання на уроках іноземної мови

Важливою умовою збереження демократії, громадянського миру, національної і міжнаціональної злагоди – є усвідомлення цінності своєї культури і культури інших народів. Розумінню культурного розмаїття світу, збереженню та примноженню культурних цінностей, норм, зразків поведінки, та форм діяльності сприяє полікультурне виховання, яке відбувається під впливом національної культури.

Питанням теорії полікультурної освіти присвячено головним чином праці американських, німецьких, та російських дослідників: Л.Супрункова, Г.Дмитрієва, В.Тишкова, А.Бабуріної, Л.Дробижевої, І.Кона, H.Fisher, K.Flechsing, U.Neumann, C.Duffy, P.Hernandez, F.R.Kluckohn, G.H.Mead, L.A.Samovar, R.A.Porter, P.Gorski, B.Covert, A.Parnel-Arnold.

Про увагу до питань полікультурного виховання у нашій державі свідчать такі документи, як Державна національна програма “Освіта” (Україна ХІХ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Концепція громадянського виховання та ін.

Полікультурне виховання буде ефективнішим, якщо здійснюватиметься на основі навчання інтеркультурної комунікації – особливого типу культури, який характеризується адекватним взаєморозумінням людей, які належать до різних національних культур, за інтеркультурною компетенцією, толерантністю, емпатією, другодомінантностю особистості й міжнаціональною злагодою.

Основними складовими полікультурного виховання за А.Солодкою є: 1) лінгвістичний, 2) комунікативний, 3) прагматичний (правила й норми поведінки), 4) історичний, 5) етнографічний, 6) естетичний, 7) етнопсихологічний [5, с. 99].

Основними завданнями є:


  1. створення в навчально-виховному процесі й у позакласній роботі психолого-педагогічних умов для розвитку інтеркультурної комунікації;

  2. поглиблення й розширення кола культурологічних знань учнів;

  3. формування якостей мовної особистості, її лінгвокультурної, соціокультурної, комунікативної компетенції;

  4. формування критичного мислення, толерантності й ціннісного ставлення до інших культур на основі використання різноманітних форм аудиторії, позакласної й позашкільної роботи [2, с. 43].

Сприйняття іншої національної культури має бути яскравим, емоційним. Саме тут зростає роль педагога, що має допомогти учневі проникнути в цю культуру настільки, щоб культурне різноманіття стало частиною нового життя. Це вимагає від учителя вмінь підготувати учнів до зустрічі з новою незнайомою культурою, створити емоційну хвилю толерантного ставлення до неї і знань попередньої інформації про мовні, історичні, соціокультурні реалії життя, поведінковий етикет тощо.

Національно-культурна складова спричиняє труднощі відразу ж, починаючи з імені та прізвища. Англійцям легко, вони знають, що в їхній мові й культурі перше, а що останнє. В них порядок слів твердий: спочатку йде ім'я, а потім прізвище. В українській же мові порядок слів вільний. Тому українець, заповнюючи анкету англійською і не знаючи значення всіх слів, не відразу розуміє, яке з власних імен first, а яке last [3, с. 113].

Інший конфлікт культур під час заповнення анкет, бланків, посадкових карт у літаках тощо, як вважає Н.Галькова, виникає з графікою nationality. Річ у тім, що англомовний світ не цікавиться, хто ви за етнічною належністю, а тільки вашим громадянством. Тому росіяни, татари, євреї та інші мають писати в цій графі Ukrainian, якщо в них український паспорт [1, с. 16].

Слово address також виявило культурні проблеми. Воно запозичене з французької мови, і є в усіх європейських мовах. Але в англійській мові його зміст звужено до конкретного місця розташування житла: вулиця, номер будинку чи квартири. Тому зовсім логічно після address йде city і country, що відповідає європейським стандартам.

Нарешті, здавалося б, “найпростіша” графа, дата (date) ускладнена розходженням культур.

В американській культурі цифру місяця пишуть перед цифрою дня. Тому, якщо у вас на фотографії ваш імпортний фотоапарат відіб’є, приміром, 03.18.07 – не лякайтеся, він працює правильно – це 18 березня 2007 р.

У сфері полікультурного вихованя було проведено проект “Особливості культури англомовного світу крізь призму оголошень”, які вони здійснювали в рамках вивчення програмної теми з англійської мови “Засоби масової інформації”.

Ми вибрали такі напрями проекту: 1) оголошення, що забороняють ті чи ті дії; 2) турбота про довкілля; 3) любов до тварин; 4) боротьба з курінням.

Завданням першої групи було визначити як інформаційно-регуляторська лексика відбиває культуру мовного колективу до якого звернено оголошення, заклики, заборони.

Вивчивши друковані джерела – дійшли висновку, що оголошення-заборони тих чи інших дій показують, якого роду вчинки можливі в даному суспільстві, чого можна чекати від його членів і чого не можна робити. Наведемо кілька прикладів, які на нашу думку ілюструють це положення особливо яскраво.

Наприклад, у бібліотеці Лондонського університету наявна вивіска: Readers are reminded that sitting on the floor is prohibited (“Нагадуємо, що сидіти на підлозі заборонено”); у будинку американського університету: “No rollerblading (“Катання на роликах заборонено”); у королівському національному театрі в Лондоні: Please do not place coats under your seat as it interferes with ventilation (“Будь-ласка, не кладіть ваші пальта під сидіння, оскільки це порушує вентиляцію”). Можемо так прокоментувати останнє застереження. Традиція класти верхній одяг під сидіння в театрах Лондона настільки поширена й живуча, що автори прохання-заборони пояснюють, чому не можна цього робити. А звичай цей так прижився тому, що роздягальні в театрі платні.

Друга група досліджувала проблему – як мова оголошень і вивісок відбиває таку дуже характерну рису західної культури, як турбота про охорону довкілля.

Усі були вражені тим фактом, як турбота про навколишнє середовище вдало сполучається з турботою про власну вигоду. Скажімо, в усіх великих і малих готелях у Європі, Америці, Австралії відвідувач може прочитати у своїй кімнаті докладне роз’яснення про шкоду, яку завдає природі зайве прання. Наприклад: Please decide: Hand – Towel thrown into the bath or shower means. Please exchange. Hand – Towel replaced on the towel-rail means: I'll use it again – for the sake of our environment. (“Будь ласка, вирішуйте: рушник для рук, кинутий у ванну, означає, що його потрібно замінити. Рушник на вішалці означає: я користуватимуся ним і далі для збереження навколишнього середовища”).

Третя група досліджувала, як в оголошеннях відбивається любов до тварин і турбота про них. Щоб змусити відвідувачів зоопарків, заповідників, зоомагазинів (тих місць, де люди зустрічаються з тваринами) виконувати правила безпеки тварин, використовують різні способи мовного впливу, а саме:



  • Докладне роз’яснення шкоди, якої можна завдати “братам меншим”: Please do not feed. These monkeys have dietary problems (“Будь ласка, не годуйте. У мавп – проблеми з травленням” (заповідник у Хілзвілле, Австралія);

  • Не тільки пояснення, але й залякування: “Do not touch prawns. They bite (“Не чіпайте креветок. Вони кусаються”) (рибний ринок у Сіднеї).

Оголошення можуть мати характер “загравання з народом”, за допомогою впевненості в правильності поведінки: Thank you cleaning up after your dog (“Спасибі, що прибрали за своїм собакою”) (Великобританія).

Видається особливо забавним звертання до людей від імені тварин. Ці заклики вживають знак оклику (в англійській мові цей знак менш поширений ніж в українській, тому його вживання має великий ефект: “Please do not feed us! We are so fat out vet is worried about our health!” (“Будь ласка, не годуйте нас! Ми такі товсті, що наш ветеринар турбується про наше здоров’я!”) (зона кенгуру в заповіднику Австралія) чи “I bite fingers!” (“Я кусаю за пальці!”) (зоомагазин у Канберрі).

Четверта група учасників проекту зібрала колекцію культурно зумовлених оголошень на найпопулярнішу тему в усіх культурах – боротьбу з курінням.

Боротьба з курінням – це частина екологічного виховання населення. Шкода від куріння має двосторонній характер: той, хто курить, завдає шкоди і самому собі, і навколишнім. Заклики не курить відбивають обидва ці напрямки. Наприклад: Dont ever think about smoking here. In the interest of the majority of our passengers. Please wound you not smoke on this bus” (“І не думайте курити тут. В інтересах більшості пасажирів, будьте ласкаві, не куріть у цьому автобусі”) (Великобританія).

Результатом здійснення проекту стало розуміння учасниками потреби володіння фоновими знаннями, тобто знаннями реалій і культури для успішної інтеркультурної комунікації.

Іноземна мова є одним із основних інструментів виховання людей, у яких наявне загально планетарне мислення. Дослідження в сфері соціокультуралістики показують, що засобами іноземної мови міжнародного спілкування можна сформувати у учнів білінгвальну соціальну культурну компетенцію, що включає формування таких якостей, як толерантність, терпимість, позитивне ставлення до представників інших країн і культур. Вивчаючи іноземну мову і іноземну культуру, учні отримують можливість розширити свій соціальний простір і прийти до усвідомлення себе в якості культурно-історичних суб’єктів.

Однак, як відмічає В.В.Сафонова [4, с. 37], не всяке навчання іноземної мови і культури країни, мову якої вивчаємо може бути класифіковано як навчання в дусі миру, в контексті діалогу культур.

Зараз в методологічній літературі багато говориться про освітні і виховні функції іноземної мови: про формування культурної усвідомленості і культурного самоусвідомлення учнів засобами іноземної мови. Однак перед учителями і викладачами не рідко виникає ряд питань щодо шляхів практичного досягнення поставленої мети.


Література

1. Галькова Н. Межкультурное обучение: проблема целей и содержания обучения иностранным языкам // Иностранные языки в школе. – 2004. – №4. – С. 14-20.

2. Гроздицький Я., Перекатюк Й. Інтернаціональне виховання учнів на уроках та в позакласній роботі з іноземних мов. – К., Рад. шк., 1978, – С. 41-51.

3. Исмаилов Э. Роль иностранных языков в объединенной Европе // Мир образования – образование в мире. – № 3. – С. 110-118.

4. Сафонова В. Культурно-языковая экспансия и ее проявление в языковой политике и образовании // Иностранные языки в школе. – 2002. – № 3. – С. 10-12.

5. Солодка А. Полікультурне виховання на уроках іноземної мови // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 3. – С. 98-107.

6. Сысоев П. Культурное самоопределение учащихся в условиях языкового поликультурного образования // Иностранные языки в школе. – 2004. – № 4. – С. 14-20.

7. Хруменко-Варницкий О. Интернациональное воспитание учащихся на уроках иностранного языка. – В кн.: Воспитание в процессе обучения. – Львов. – 1981, – С. 21-24.

8. Яковлева Л. Межкультурная коммуникация как основа обучения второму иностранному языку // Иностранные языки в школе. – 2002. – № 3. – с. 10-12.

Стародуб Катерина

Миколаївський державний гуманітарний

університет імені Петра Могили

Науковий керівник – зав. каф. англійської філології Запорожець Г.В.
Вплив комунікативної компетенції автора на моделювання діалогічного мовлення у тексті

Встановлення взаємозв’язку між комунікативною компетенцією автора та трансляцією ним відповідних норм спілкування в діалогічному мовленні у тексті ґрунтується на принципі діалогічності тексту. Основоположником даного підходу є російський філолог М.М.Бахтін, який теоретично обґрунтував текст як явище “двопланове” і “двосуб’єктне” [2, с. 318]. Таким чином, текст, за М.М. Бахтіним, постає як засіб мовної комунікації, що вимагає від мовця (автора) під час розгортання текстового змісту дотримуватися правил, які мають забезпечити спільний для комунікантів (автора та читача) фонд знань. Відповідно до принципу діалогічності тексту поняття, якими оперує автор корелюють із поняттями адресанта у комунікативній ситуації, а діалогічне мовлення у тексті (квазідіалог, літературний діалог) може розглядатися як аналог діалогічної форми усної вербальної комунікації, яка була змодельована авторською свідомістю відповідно до його особистого досвіду комунікації.

Джерелами ілюстративного матеріалу є твори індо-американських письменників Н.Скотт Момадая “House Made of Dawn” і Леслі М.Сілко “Ceremony”. Матеріал дослідження становлять моделі комунікації між персонажами – представниками різної біологічної статі. Дослідження впливу комунікативної компетенції автора на моделювання діалогічного мовлення у тексті реалізовувалося через залучення методики виокремлення безпосередніх складників у внутрішній організації діалогічного мовлення відповідно до концепції Г.Хене та Г.Рейбок, а саме на макрорівні діалогічного мовлення у тексті [4, с. 157].

Аналіз діалогічного мовлення свідчить про відносну відкритість ініціювання комунікації для представників різної біологічної статі у соціумі, представниками якого є автори. Так, у творі Н.Скотт Момадая ініціювання комунікації персонажами різної біологічної статі є кількісно рівною, в той час як у діалогічному мовленні у творі Леслі М.Сілко ініціатором комунікації частіше виступає жінка – близько 70% за кількісним показником з огляду на орієнтацію жіночих персонажів на надання допомоги головному персонажу твору, що зумовлено авторським задумом.

Вибір, закріплення та підтримання центральної теми комунікантами різної біологічної статі в обох творах значною мірою характеризується відсутністю мовної підтримки чоловічими персонажами тем, які були запропоновані персонажами жіночої статі. Агресивна маскулінна поведінка знаходить вираження у практиках мовчання (формально виражених у авторській нарації), перебиванні співрозмовника та директивності висловлення. У творі Леслі М.Сілко діалогічне мовлення у тексті є засобом трансляції соціальних стереотипів, які стосуються адекватної поведінки жінки у сімейному колі. Можемо припустити, що належність автора до жіночої статі сприяла моделюванню сімейно-орієнтованого діалогічного мовлення у тексті, що в свою чергу знайшло вираження у відносно рівному розподілі кількості центральних тем між персонажами різної біологічної статі.

Порівнюючи кількість та якісну природу нецентральних тем у творах, зазначимо, що алогічність жіночого діалогічного мовлення у творі “House Made of Dawn” може бути свідченням свідомого авторського маніпулювання відповідним соціальним стереотипом заради підкреслення “жіночності” персонажа. У творі “Ceremony” спостерігається відсутність нецентральних тем взагалі, що зумовлено сюжетною лінією твору.

Завершення комунікації не може бути дослідженим у межах даних творів з огляду на їх тяжіння до постмодерністської традиції деформації принципів організації поетичного мовлення.

Отже, можемо припустити, що відсутність практик співвіднесення ініціювання комунікації з комунікативними інтенціями представників лише певної біологічної статі, несхвалення агресивної мовленнєвої поведінки жінки й нейтральне ставлення до агресивності чоловіків у процесі комунікації становлять інтеграційну частину комунікативної компетенції Н.Скотт Момадая та Леслі М.Сілко, що знаходить відповідне вираження на макрорівні внутрішньої організації діалогічного мовлення у тексті.


Література

1. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: ВЦ Академія, 2004. – 342 с.

2. Бахтин М. Литературно-критический статьи. – М.: Наука, 1986. – С.318.

3. Бендас Т. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2005. – 431 с.

4. Henne H., Rehbock H. Einführung in Gesprächanalyse – Berlin & New York: de Gruyter Studienbuch, 1991. – 234 S.

5. Momaday, N. Scott. House Мade of Dawn. – New York: Harper & Row, 1969. – 191 p.

6. Silko, L. Marmon. Ceremony. – New York: Penguin Books, 1986. – 262 р.

Суслова Марія

Запорізький національний університет

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Стрюкова Н.О.
Концепт “бик” в іспаномовній картині світу

(на матеріалі паремій)

Фразеологічні одиниці (ФО) є одним з найяскравіших засобів вираження національно-культурної картини світу в мові народу [3, с. 255].

Численні ФО в іспанській мові відображають національно-культурні особливості світосприймання, образне уявлення дійсності, своєрідність життя, культури, історії іспаномовного народу. Тому паремія в роботі розглядається як форма існування національно-культурної свідомості в мові. Аналіз фразеологізму як засобу вербалізації національно-культурних концептів обумовлює актуальність цього дослідження.

Вибраний підхід зумовив мету роботи, яка полягає в аналізі змісту концепту “бик”, вербалізованого за допомогою іспанських паремій.

Іспанська мова багата на паремії, пов’язані зі споконвічно іспанським святкуванням – коридою та його головними діючими особами – биком і людиною. Матеріалом нашого дослідження є ФО, які містять слово “бик/ toro”.

Дослідження проводиться в рамках новітніх напрямків сучасної лінгвістики – лінгвокультурології та когнітивної семантики. Це дозволяє нам розглядати лексичну одиницю бик/ toro як основний засіб вербалізації однойменного концепту. При цьому ми розуміємо концепт, як ментальне утворення, яке представляє собою значущі фрагменти досвіду, що зберігаються та усвідомлюються в пам’яті людини. У процесі дослідження були використані методи інтерпретативного аналізу іспанських паремій та семантично-когнітивний метод, що дозволило судити про оцінку концепту, який вивчається, стереотипну думку й думку, вибудовувану в носіїв іспанської мови на базі концепту “бик/ toro”, а також про актуальність тих або тих ознак концепту в свідомості носіїв мови.

За словами Ю.Степанова, концепт – це ніби згусток культури у свідомості людини. Це те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. З іншого боку, концепт – це те, завдяки чому звичайна людина, яка не є “творцем культурних цінностей”, сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї [2, с. 43].

Звернення до аналізу концепту “бик/ toro” пояснюється, з одного боку, важливістю цього концепту як компоненту іспанської культури (робиться аналіз ФО, що містять вище зазначене слово), з іншою – недостатньою вивченістю співвідношення загальних і специфічних, універсальних і національно-культурних компонентів у рамках іспаномовного лінгвістичного співтовариства.

Корида, або бій биків проводиться в Іспанії та в деяких інших іспаномовних країнах з давніх давен. Традиційно протистояння між людиною та биком мало символічне значення, оскільки воно сприймалося як дика, сильна й агресивна боротьба між людиною і смертю. Але сьогодні це значення поступово втрачається, й корида постає розважальним дійством. Як показує дослідження, пареміологічний фонд іспанської мови багатий на ФО зі словом бик.

Слово toro безпосередньо походить від латинського taurus, яке служило родовим позначенням особини великої рогатої худоби, а саме бика. У сучасній іспанській мові воно зберегло своє первинне значення. У словнику Королівської іспанської академії також відзначається, що слово toro в множині набуло значення свята або кориди биків [4], тобто los toros є синонімічним слову corrida. Як видно, слово toro викликає прямі асоціації з коридою.

Потрібно відзначити, що виникнення та широка популярність кориди зумовили появу певних стереотипних асоціацій, що йдуть далі, ніж позначення первинної функції, вираженої словом бик.

Паремійні вислови, що містять слово “бик/ toro” втілюють культурно-значущу інформацію у своїй внутрішній формі, створюють картину оточуючої дійсності. Прислів’я “El que con toros sueña, que no se case” адресоване ревнивим людям як порада, щоб вони не одружувались. Ревниві людини завжди знайдуть причини для своїх ревнощів за будь-яких обставин. Прислів’я “El que torea al toro, tiene que aguantar la cornada” пояснює, що той, хто йде на ризик, має брати на себе відповідальність за наслідки. Цікавою версією відомого прислів’я “El hombre propone, Dios dispone, y viene la mujer y lo descompone” є його аналог, пов'язаний з коридою: “El torero propone, el empresario dispone, y el toro lo descompone”.

Аналіз ФО показав, що у процесі осмислення різних явищ і сфер людського життя базові культурно-національні концепти виступають семантико-когнітивною базою. Виконання такої функції сприяє розширенню їх концептоструктури і стійких асоціативних зв'язків.
Літератури

1. Испанско-русский фразеологический словарь / Под ред. Э.И.Левинтовой. – М., 1985.– 1074 с.

2. Степанов Ю. Константы: Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М.: Школа “Языки русской культуры”, 1997. – 43 с.

3. Фирсова Н. Современный испанский язык в Испании и странах Латинской Америки. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2007. – 352 с.

4. Diccionario de la lengua española. Real Academia española. – 22-a ed. – http://buscon.rae.es/draeI/ (Cited 10.12.07)

5. Ugarte María del Carmen, Refranes de toros. – http://personal. telefonica. terra.es/web/karmentxu/refranes/comento1.html (Cited 09.01.08)



Тарасова Вікторія

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник д. філол. н., проф. Ніколенко О.М.
Комічний зміст поеми Дж.Байрона “Дон Жуан” і роману

О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Увагу дослідників уже давно привертає класична тема порівняльного літературознавства – Байрон і Пушкін. Проблему байронізму в творчості О.С.Пушкіна ґрунтовно дослідив В.Жирмунський у монографії “Байрон і Пушкін. Пушкін та західні літератури” [3], визначивши основні напрямки розробки даної теми: уплив особистості та поезії Байрона на особистість Пушкіна; уплив провідних ідей лірики Байрона на доробок Пушкіна. Досліджував творчість Пушкіна і визначний російський літературознавець Ю.Лотман, який розглядав роман Пушкіна “Євгеній Онєгін” комплексно, визначав його композиційні особливості, дав важливі коментарі до твору [8]. Творчий доробок Дж.Г. Байрона став об’єктом дослідження А.Звєрєва, який розглядає життя і творчість Байрона з погляду особистісного та психологічного підходу, визначає ступінь його гуманістичної спрямованості [4]. У роботі А.Єлістратової домінуючим є дослідження впливу навколишнього середовища та суспільства на життя і творчість Дж.Г. Байрона [2].

Ми намагалися у своїй роботі продовжити вивчати порушену В.Жирмунським проблему байронівських традицій у романі О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Наукове вивчення “Євгенія Онєгіна” з погляду байронівських традицій сприятиме з’ясуванню ролі Байрона у формуванні не тільки романтизму, а й реалізму, оскільки твір Пушкіна являє собою вже не романтичну поему, а зразок російського реалістичного роману. Байрон і зумовлена його спадщиною байронічна течія сприяли формуванню інших національних варіантів романтизму, в тому числі й російського.

Об’єктом нашого дослідження став роман у віршах “Євгеній Онєгін” О.Пушкіна та поема Дж.Г. Байрона “Дон Жуан”.

Предмет дослідження: комічний зміст поеми Дж.Г. Байрона “Дон Жуан” і роману О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”.

Розуміємо, що порівнювати обрані нами тексти необхідно всебічно, проте зупинимося на таких аспектах: дійсність у творах та особливості поетичної мови. Перш за все зазначимо, що обрані для аналізу твори репрезентують різні літературні напрямки, а саме: “Дон Жуан” – це романтичний твір, а “Євгеній Онєгін” О.Пушкіна – реалістичний роман. Пушкін писав свого “Євгенія Онєгіна” в час формування реалізму, коли той співіснував із романтизмом не тільки в Росії, а й у Європі. У цей час багато митців захоплювалися Байроном, не став винятком і Пушкін. Проте сьогодні остаточно не з’ясовані байронівські мотиви в романі Пушкіна “Євгеній Онєгін”, тому обрана нами проблема є актуальною і потребує спеціального дослідження.

Порівняльний аналіз творів, який ми пропонуємо, має на меті показати вплив байронізму на ідейно-художню структуру роману ”Євгеній Онєгін” О.Пушкіна.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше системно й комплексно простежується уплив байронізму на роман О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”, з’ясовується комічний зміст двох визначних творів XIX століття – “Дон Жуана” та “Євгенія Онєгіна”.

Зображення дійсності у творах обох митців займає велике місце. Порівнюючи способи її репрезентації, можна сказати, що і Дж.Байрон, і О.Пушкін розкривали соціальні та духовні закономірності свого часу на національному матеріалі.

Комізм – естетична категорія для визначення способу реалізації комічного в художньому творі. Комізм грунтується на сміхові, здатності через жарт розкрити вади когось, чогось, недоліки суспільного життя. Засоби творення комізму: гумор, іронія, алогізм, ефект несподіваності, сатира. Джерела комізму – підміна змісту, значення, порушення міри, логіки, творення ілюзії [5, с. 59].

Комічне – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. Градація емоційного реагування на різні вияви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива, які можуть лежати в основі відповідних жанрових структур, стилістичних фігур чи тропів, тобто засобів художнього моделювання другої, естетичної реальності [7, с. 368-369].

Якщо Дж.Байрон у “Дон Жуані” зображує яскраві картини природи, місцевості країн, якими подорожує герой, то пушкінський роман не є описовим. Автор майже ніде не дає детальних картин місця дії, не описує інтер’єри. Він твердо впевнений, що читач знайомий і з виглядом, і з внутрішнім убранням звичайного поміщицького будинку в селі, і з інтер’єром петербурзького аристократичного будинку на березі Неви.

Увесь просторовий світ роману Пушкіна, на відміну від байронівського “Дон Жуана”, поділений на три сфери: Петербург, Москва, село. Місце дії відіграє у романі значну і специфічну роль. Характер подій виявляється тісно пов’язаним з місцем, де вони розгортаються. У кінці роману, наприклад, Онєгін із “петербурзького” героя перевтілився у бурлака, для якого, “свого” простору не існує взагалі. І в рідному для нього Петербурзі “для всех он кажется чужим...” [10, с. 139].

У першій строфі роману “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна знаходимо фразеологізми розмовної мови. Згадка про “чорта” вносить до мови героя “щегольський” відтінок, являючись калькою з французького “Que diable t’emporte”. У народній мові того часу слово “чорт” обов’язково замінювалося евфемізмами “прах тя побери”, “провал тя побери” [8, с. 120].

Рядки звучать іронічно в силу протиріччя між характером здібностей героя та висновком суспільства про його розум. Як уважає Ю.Лотман, розум стає в пряму залежність від рівня освіченості та просвітництва. Ступінь просвітництва героя сприймався як його суспільна характеристика. Неосвіченість, невігластво – об’єкти сатири. Розум та просвітництво – точка зору сатирика. Оцінка Онєгіна у V-VII строфах – сатирична [8, с. 128].

І.Дубашинський уважає, що ліро-епічна форма роману у віршах “Євгеній Онєгін” О.Пушкіна з його “сумішшю прози та поезії в зображенні дійсності”, авторськими ліричними відступами, афористичними судженнями та висловлюваннями на різноманітні теми дуже близька до “Дон Жуана”. Із байронівським “Дон Жуаном” “Євгенія Онєгіна” зближує і строфічна побудова, і запозичення ряду окремих прийомів легкої невимушеної оповіді [1, с. 110].

Так, О.Пушкін створив російський сюжет, і строфа сама по собі – онєгінська – суттєво відмінна від строфи “Дон Жуана”. Тому схожість є лише в манері художньої оповіді. Але сама наявність близькості не може бути піддана сумніву [9, с. 25].

Дж.Байрон визначив “Дон Жуана” як “епічну сатиру” саме тому, що піддав сатирі реакційні режими Європи, що через невід’ємний підтекст утверджувало непереможеність народної справи [2, с. 258].

Отже, обидва митці по-різному зображують дійсність у своїх творах. Дж.Байрон приділяє велику увагу описам природних явищ, історичних подій, проводить паралелі між минулим і сучасністю. Пушкін же, навпаки, намагається не акцентувати увагу читачів на описах природи та зображенні тогочасного побуту. Він показує глибокий внутрішній світ свого героя, вплив суспільства на формування його як особистості, що свідчить про формування реалістичного напряму в творчості митця.

Небагато творів світової літератури можуть змагатися з “Дон Жуаном” в багатстві рим і майстерності використання класичної строфи для втілення такого багатообразного і складного змісту. У “Дон Жуані” Байрон проявив себе як справжній віртуоз вірша.

Як відомо, октава (лат. octava – восьма) – восьмивірш, строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба [5, с. 58]. Октава – тверда строфа, що складається з 8 віршів (октет), із системою римування abababcc. Останні 2 вірші, що об’єднані суміжною римою, є ознакою формальної закінченості октави. Крім того, ці вірші можуть закінчувати тему, що розгортається у попередніх віршах чи містити авторське резюме [6, с. 383]. Цим же розміром написаний і “Дон Жуан” Дж.Байрона.

У російському та українському перекладах “Дон Жуана” визначаємо, що строфа складається із восьми рядків, написана п’ятистопним ямбом та ускладнена пірихієм. Нами досліджено, що октава у “Дон Жуані” має чоловічі закінчення, а також жіночі закінчення, нарощені на один склад. Строфа слугує у творі для вираження найтонших почуттів та переживань героя, для об’єктивних описів, для філософських узагальнень, роздумів та оцінок автора.

У “Дон Жуані” Дж.Байрон досягає віртуозної майстерності в оволодінні багатствами англійської літературної мови. Октава, якою він користувався і раніше, у “Беппо”, в “Дон Жуані” здобуває високої гнучкості, що дає змогу виражати невимушені інтонації розмовної мови та філософські умовиводи. Як зазначає А.Єлістратова, Дж.Байрон легко і вільно переходить у своїх октавах від високого розвінчувального пафосу до жартівливої веселості, від філософського роздуму до прози повсякденного побуту, від ліричної ніжності до глузування. Автор відповідно змінює синтаксичний строй та інтонації свого вірша [2, с. 229].

Володіючи в досконалості мистецтвом натяку, Дж.Байрон пронизує свою бесіду з читачем великою кількістю невимушених асоціацій, вільно вводячи у свої вірші, якщо потрібно, і політичний анекдот, і літературну полеміку, і газетну справку. Мова “Дон Жуана”, яка є більш багатою та гнучкою, ніж мова його “східних поем”, разом із тим вражає своєю простотою. Вона породжена не бідністю, а, навпаки, багатством ресурсів живої англійської мови, що розвивається. Але проста, на перший погляд, мова “Дон Жуана” завдає великих труднощів при перекладі твору завдяки незвичайній різноманітності життєвих “реалій”, і наявності тонких смислових та емоційних відтінків [3, с. 217].

Основною одиницею віршованого тексту роману Пушкіна є так звана “онєгінська строфа”. Їй властиві індивідуальний ритмічний малюнок, складна й повторювана схема римування 14 віршів чотиристопного ямба та різномаїття синтаксичної побудови. Відомо, що формула “Онєгінської строфи” – АбАбВВггДееДжж [6, с. 385].

Отже, Дж.Байрон обирає для написання “Дон Жуана” октаву, а Пушкін у “Євгенії Онєгіні” спеціально створює свою “онєгінську строфу”. Обидва митці використовували найбільш розповсюджений розмір – ямб. Побудова гнучких строф дозволяє їм швидко змінювати інтонацію, синтаксичну будову та логічне членування оповідань.


Література

1. Дубашинский И. Поэма Байрона “Дон Жуан”. Уч. пос. – М., 1976. – 112 с.

2. Елистратова А. Байрон. – М., 1956. – 264 с.

3. Жирмунский В. Байрон и Пушкин. Пушкин и западные литературы. – Л., 1978. – 424 с.

4. Зверев А. Звезды падучей пламень: Жизнь и поэзия Байрона. – М., 1988. – 191 с.

5. Короткий тематичний літературознавчий словник. Ч.ІІІ.: Версифікація: (кишенькове видання) / Укл. Г.Білик, О.Орлова, Н.Хоменко. – Полтава, 2003. – 100 с.

6. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001. – 636 с.

7. Літературознавчий словник-довідник / Гром’як Р., Ковалів Ю. та ін. – К., 1997. – 752 с.

8. Лотман Ю. Роман А.С.Пушкина “Евгений Онегин”. Комментарий: Пособие для учителя. – Л., 1980.– 416 с.

9. Ніколенко О. Байрон і Пушкін // Зб. наук. праць ПДПУ імені В.Короленка. Випуск 1(40). – Полтава, 2005. – С. 13-38.

10. Пушкин А. Избранные произведения: В 2 т. – М., 1970. – 479 с.

Тиховод Наталя

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут філології

Науковий керівник – ст. викл. Богданова М.М.
Лірична драма Івана Франка “Зів’яле листя”:

сакрально-езотеричний аспект

Іван Франко – одна з найцікавіших постатей української культури другої половини XIX століття, яка завжди привертала увагу дослідників-літературознавців. Наукові спроби теоретичного осмислення творчого доробку письменника пов’язані з іменами дослідників М.Драгоманова, М.Зерова, М.Євшана, С.Єфремова, А.Крушельницького, Д.Павличко. На сакральність, езотеричність його творів звертали увагу літературознавці Т.Гундорова М.Жулинський, М.Наєнко, Я.Ярема. На сьогодні це питання не втратило своєї актуальності.

Предметом нашого дослідження є сакрально-езотеричний аспект ліричної драми Івана Франка “Зів’яле листя”. Говорячи про поняття сакральності, звернемося перш за все до сакрального простору. Сакральний простір – це космічний центр, у якому зосереджено завжди два антонімічні та антагоністичні поняття, наприклад, земля і небо, людина і світ, добро та зло, любов та ненависть [1, с. 1096].

Якщо уявити творчість Івана Франка як “наповнений міріадами більших і менших світів космос” [6, с. 168], то сакральний простір будь-якого твору буде своєрідним центром, навколо якого обертається канва твору. У сакральному розумінні цей центр є підсвідомим явищем, у якому відбувається “процес набуття досвіду свідомості” [3, с. 37], переосмислення внутрішніх переживань та зовнішніх перепитій. Як зазначає Тамара Гундорова, “природна циклічність, закладена в членуванні розділів-жмутків збірки (весняний, літній, осінній і зимовий), мовби проектувала в «Зів’ялому листі» повторюваність й ідеальну гармонію – повноту людського життя” [2, с. 216]. Саме в сакральному просторі “у зв’язку із змалюванням внутрішніх кризових станів ліричного героя, ущільнюється психологізм, душевна драма постає як рушій психологічного зображення” [4, с. 36].

Для того, щоб довести це твердження звернемося до триступеневої теорії світу, згідно з якою усе суще можна поділити на три специфічні види буття – “світи”: макрокосм (Всесвіт) або зовнішній світ, мікрокосм або внутрішній світ (світ ліричного героя) та світ символів (сакральний простір).

У “Зів’ялому листі” Івана Франка зовнішнім світом є сама ідея нещасливого, зів’ялого кохання, ті образи дійсності, в канві яких відбувається лірична драма. Через цей перший світ розкривається другий – світ людини –ліричного героя, який як представник мікрокосму взаємодіє з макрокосмом, проте переосмислення цих двох типів буття та їх синкретизація відбуваються лише за наявності найглибшого, сакрального світу. У ньому образи зовнішнього світу перетворюються з матеріального поняття в поняття символічне, абстрактне. Візьмемо поезію “Покоїк і кухня, два вікна в партері” [6, с. 142]. Тут образ жінки, яку пристрасно кохає ліричний герой, образ дому, вечора, раненого звіра належать до зовнішнього світу, а почуття героя – до внутрішнього. І виникає потреба в єдиному сакральному просторі, в якому б ці поняття могли співіснувати. Потрапляючи у третій світ, образ жінки стає символом кохання, а почуття героя – реакцією на це переживання. І саме тому ми маємо єдність емоційно-чуттєвого сприйняття.

Езотеричний зміст збірки розкривається дещо іншими засобами. Сама назва збірки говорить нам про важливість цього аспекту твору. Листя, зелене або ж зів’яле, символізує метаморфічність, вічність життя, його постійне відновлення. У багатьох країнах Сходу лист – символ реінкарнації, оскільки зів’ялий, помираючий восени, він обов’язково постає перед нами зеленим і життєсильним навесні. Про це не міг не знати Франко, оскільки вивчав культуру та релігію Сходу, про що свідчить його епістолярна спадщина [4, с. 264]. Символічним щодо циклічності є й те, що лірична драма має три розділи-жмутки. Число 3 за нумерологією символізує циклічність життя: це перше й останнє (квадрат 3 – 9) число нумерологічного ряду. Як сакральний образ “три” охоплює усі ступені життя: зародження, розвиток і смерть. Ця тріада наявна в кожній поезії збірки. Для прикладу візьмемо вірш третього жмутка “Тричі мені являлася любов” [6, с. 145]. Кожні три кохання, описані в ньому, мають три символічні стадії розвитку: зародження почуття, що за своєю емоційною амплітудою межує з пристрастю; розгортання почуття у часі та просторі; кульмінаційно-доленосна “розв’язка”. Дуже цікавим щодо символу реінкарнації є те, що в одній поезії поєднано три почуття. Це вказує на те, що почуття кохання, як і все вічне, ніколи не вмирає в душі людини.

Отже, сакрально-езотеричний зміст є надзвичайно вагомим для розуміння збірки Франка “Зів’яле листя”, оскільки досягнення емоційно-смислового навантаження відбувається лише тоді, коли два античні поняття внутрішнього і зовнішнього світів, життя і смерті, любові й байдужості взаємодіють між собою в єдиній абстрактній площині, становлячи синтез двох протилежностей. Усе це допомагає з найбільшою повнотою розкрити глибокий психологізм збірки одного з найталановитіших поетів нашої країни.


Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – 1440с.

2. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів: Літопис, 1997. – 357с.

3. Жулинський М. Іван Франко: душа, дух, духовність, або що визначає суспільний поступ // Слово і час. – 2007. – №1. – С. 37-50.

4. Канівська Л. “Простір страждання” франкового героя // Слово і час. – 2003. – №9. – С. 44-53.

5. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. – Т.І.: Листування Івана Франка і Михайла Драгоманова. – К., 1928. – 430 с.

6. Павличко Д. “Да святиться навіки…” // Київ. – №7,8. – 2006. – С. 168-175.

7. Франко І. Поезії. Поеми / Упоряд. і приміт. М.Грицюти – К.; Наук. думка, 1991. – 672с.



Ушакова Альона

Бердянський педагогічний університет

Науковий керівник – к. педагог. н., доц. Романова Л.Я.
Українська мова як духовна основа формування громадянина

Дитина приходить у цей світ чистим аркушем паперу, на який життя вписує найважливіші віхи буття. Отже, кожна людина є неповторною книгою, котру творять її батьки, суспільство та власні інтереси. Як і будь-яка книга, книга буття пишеться рідною мовою, котра і формує особистість як неповторну єдність раціонального та ірраціонального.

Кожна окрема людина є представником народу, несе його духовні цінності, а отже і мову як засіб вираження національної неповторності. Відомий мовознавець О.Потебня визначив духовну значущість мови як шлях “витворення естетичних і моральних ідеалів”. Німецький вчений В.Гумбольдт трактував мову як відображення духу народу, як втілення духовної енергії, духовної еволюції. Мова є істинним ядром духу народу (О.Потебня), бо індивідуалізованість духу ніде не виражена так яскраво, як у своєрідній формі мови [1, с. 54].

Мета нашої доповіді – визначити актуальність проблеми функціонування української мови в сучасному суспільстві. Внутрішній світ людини нерозривно пов’язаний із розвитком її мовних здібностей, адже найперші поняття про навколишній світ дитина формує, виходячи з понять саме рідної мови. Тільки після того, як поняття вже сформоване, дитина чи доросла людина може перенести його на іншомовне слово. Таким чином, звукова оболонка іншомовного слова включає у себе поняття, що сформоване на інтуїтивному рівні рідною мовою. Так кожен представник народу прилучається до його історії, побуту, ментальності, виражаючи власним мовленням свою приналежність до його моральності та світорозуміння. Тому кожен з нас є творцем мови та традицій народу. Звідси – чим вищий рівень самосвідомості людей, їхнього прагнення до державності своєї нації як гаранта історичного поступу, тим вищий рівень національного мовлення як першоознаки інтелектуально-духовної атмосфери.

Мова – явище глибше і набагато важливіше, ніж засіб спілкування. У мові концентрується сама сутність буття людини, історичного буття народу (І.Дзюба). Тому саме вона є важливим чинником розбудови суспільства й окремої нації. Позбавити народ мови – означає позбавити того фактора, котрий виокремлює його серед інших.

Сучасна наука доводить, що кожна мова є унікальним інструментом культури й водночас її продуктом. Виключне значення мови в житті спільноти обумовлене її найбільшою універсальністю і наявністю її коду, безпосереднім зв’язком з процесом мислення. Мова найефективніше встановлює «природні» межі нації, виступає не тільки засобом спілкування, будучи унікальною системою світобачення окремої нації, але й також дає змогу представникам цієї спільноти розуміти одне одного на глибинному, навіть підсвідомому рівні [2, с. 91].

Учені правомірно стверджують, що поняття національної мови повинно стояти поруч із поняттями національного прапора, герба й гімну. На жаль, громадськість, яку протягом століть цькували за її рідну мову, неоднозначно ставиться до висловленої тези, тому треба більшу увагу звертати саме на розвиток молодого покоління, котре охоче вбирає в себе традиції народу. Мова – явище суспільне, соціальне. Вона функціонує й розвивається лише в суспільстві. Вона є найнеобхіднішою умовою формування сутності людини. Мова живе, функціонує тільки в мовленні – усному чи писемному, зовнішньому чи внутрішньому [3, с. 26]. Ось чому більшу увагу слід звертати на молоде покоління, яке легше навчити бути громадянами України, ніж перевчити на новий лад тих, хто жив за часів Радянського Союзу з його політикою єднання народів.

У будь-якому людському суспільстві відомий пріоритет живого слова. Зрозуміло, що усне мовлення було первинним, і пройшли тисячоліття, перш ніж людина навчилася писати [1, с. 56]. Ми вважаємо, що окрім мовної освіти, дитина повинна мати умови для гармонійного розвитку як громадянин держави, представник окремої нації.

Почуття гордості за власну країну та її символи сформувати легше, ніж прагнення користуватися рідною мовою, а найголовніше – спілкуватися нею. Примусове введення української мови в усіх громадських установах не може дати бажаного результату, адже люди ще не готові звільнитися від комплексу її неповноцінності. Тому перш за все треба виховувати розуміння самобутності й давності нашої мови, тільки потім люди почнуть користуватися нею в повсякденному житті.
Література

1. Медвідь А. Українська мова в реалізації ідеї громадянського суспільства // Мандрівець. – 2004. – №1. – С. 54 – 57.

2. Медвідь Ф., Медовім А. Українська мова як духовна основа національного релігійно-церковного життя // Dziedzictwo przeszlosei zwiazkow jezykowich, literackich i kulturowih polskobalto-wschodniosiowianskih. Tom IV/ Kultura i literature. – Biaiystok, 2000. – С. 118-125.

3. Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1997. – 271с.


Федорів Микола

Кам’янець-Подільський

національний університет

Науковий керівник – викл. Братиця Г.Г.
Поняття категорії кількості похідних дієслів у німецькій мові

Кількість є такою властивістю речі, завдяки якій, реально або в думці, її можна поділити на однорідні частини і зібрати ці частини разом у єдність. Кожен предмет вирізняється з ряду інших кількісними параметрами: певною величиною, числом, об’ємом, темпом протікання дії, ступенем розвитку тих чи інших властивостей. Як подає нам філософський словник, категорія кількості – це відношення якісно тотожних речей як дискретних одиниць певної множини. Якщо йдеться про кількісну визначеність окремої речі, то дискретними одиницями є її якісно ототожненні в певному плані частини (властивості, елементи). Об'єктивно існують не якість і кількість, а речі, що мають відповідну якісну і кількісну визначеність [5, с. 767].

Семантична функція кількості тісно пов’язана з категорією кількості, але не є їй тотожною. Функція кількості – це значення кількості, яке виражається мовним елементом і реалізовується в реченні квантитативною функцією [4]. Квантитативна функція може передаватися різними мовними засобами на різних рівнях: словотворчому, лексико-морфологічному, синтаксичному.

Особливу увагу ми хотіли б приділити кількісним характеристикам похідних дієслів, а саме розглянути їх на лексичному рівні. Проблемою похідних дієслів займалося багато вчених. Серед них М.Д.Степанова, Н.Хомський, С.Д.Кацнельсон, В.Фляйшер І.Барц та інші. Сюди відносимо дієслова з префіксами durch-, unter-, über-, voll- і виділяємо такі семантичні групи: “визначеної кількості” або “неозначеної кількості”, “неповного використання” та “заповнення об’єму”.

При приєднанні до кореневого дієслова префіксів durch- та unter- похідні дієслова набувають семи “визначеної кількості”, так як дія, яка виконується над об’єктом, поділяє його на частини.

durchbrehen (розламувати) – через ламання дробити;

durchschneiden (розрізати) – різати на дві частини;

unterteilen (розділяти, дробити) ділити на частини.

Дієсловам з префіксом unter- властивий порівняльний характер, тому що предмет уже поділений, але ділиться на ще менші частини.

Похідні дієслова з префіксом voll- набувать значення заповнення певного об’єму, так як дієслівний префікс voll- повністю зберігає лексичне значення прикметника / прислівника voll (повний; повністю, цілком).

vollstopfen (наповнювати, набивати) – щось наповнювати повністю, щоб нічого більше не могло ввійти;

vollschenken (наповнити) – наповнювати місткість рідиною до країв.

Der Wirt schenkte das Glas bis zum Rande voll [2, с. 48]. – Хазяїн до країв наповнив склянку.

Префікс über- надає кореневому дієслову значення неповного використання, так як певна кількість об’єкта залишається невикористаною.



übertönen (заглушати)– бути голосніше, ніж щось так, що іншого майже не чути;

überfüllen (переповнювати) – бути зайнятим багатьма людьми;

übertreten (розливатись) – виходити з берегів.

Das Donnern der Motoren übertönte alles weitere [3, с. 83]. – Гуркіт моторів заглушав усе.

Der Raum war überfüllt mit schwätzenden Frauen [3, с. 27]. – Кімната була переповнена балакучими жінками.

З наведених вище прикладів бачимо, що дана категорія використовується в літературі як стилістичний прийом з метою передати сказане більш наочно та переконливо, посилити ефект розуміння.


Література

1. Kühnhold I. / H.Wellmann, Deutsche Wortbildung. 1.Hauptteil: Das Verb. – Düsseldorf: Schwann, 1973.

2. Ремарк Э.М. Небеса не знают любимчиков (Жизнь взаймы). – СПб.: КОРОНА принт, КАРО, 2006. – (Originallektüre)

3. Ремарк Э.М. Три товарища: Книга для чтения на немецком языке. – СПб.: КАРО, 2005. – (Originallektüre)

4. Степанова М. Словообразование современного немецкого языка. – М.: КомКнига, 2007.

5. Філософський словник/ За ред. В.Шинкарука. – 2. вид., переоб. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986.



Федорова Анастасія

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені В.Винниченка

Науковий керівник – к. філол. н., проф. Паращук В.Ю.
Англійські антрополексеми-інновації

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   31



  • Концепт “жінка” у творчості Йоганна Вольфґанґа фон Ґете та Тараса Григоровича Шевченка
  • Чи є англійська універсальною мовою Мережі Інтернет
  • Література http://www.netz-tipp.de/sprachen.html 2. http://www.cs.tut.fi/jkorpela/lingua-franca.html Співак Ніна
  • Полікультурне виховання на уроках іноземної мови
  • Вплив комунікативної компетенції автора на моделювання діалогічного мовлення у тексті
  • Концепт “бик” в іспаномовній картині світу (на матеріалі паремій)
  • Комічний зміст поеми Дж.Байрона “Дон Жуан” і роману О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”
  • Лірична драма Івана Франка “Зів’яле листя”: сакрально-езотеричний аспект
  • Українська мова як духовна основа формування громадянина
  • Поняття категорії кількості похідних дієслів у німецькій мові
  • Англійські антрополексеми-інновації