Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка28/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31

Література

1. Аксан Н. Комунікативно-орієнтоване викладання англійської мови як засіб впровадження сучасних інноваційних технологій в навчально-виховний процес // ENGLISH plus. – 2004. – №5 – С.1-3.

2. Бобильова О. Комунікативний метод як метод активізації творчих можливостей особистості // Англійська мова та література. – 2005. – №26 – С. 2-4.

3. Карпець Л. Комунікативна методика як основа підвищення якості процесу при навчанні аудіювання англійської мови за професійним спрямуванням // Карпець Л., Огієнко В. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць: Нац. авіаційний ун-т. Гуманітарний ін-т Фак. лінгвістики. Вип. 13. – К.:ІВЦ Держкомстату України, 2006. – С.258-265.

4. Лапченко В. Методика комунікативного навчання в умовах модернізації навчально-виховної роботи // Англійська мова та література. – 2006. – №32. – С.2-3.

5. Мілютіна З. Комунікативно-орієнтоване навчання англійської мови// Управління школою:Науково-методичний журнал. – 2007. – №19-21. – С.56-58.

6. Пахомова Т. Готовність учителів до впровадження комунікативного підходу у викладанні в іноземних мов // Школа. – 2007. – №1. – С. 59-63.

7. Про навчально-методичне забезпечення комунікативного підходу до вивчення іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах. Інформаційні матеріали // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2006. – №4. – С. 22-32.



Цапук Ірина

Національний університет Острозька академія

Науковий керівник – доц. Вокальчук Г. М.
Оказіонально-предметна номінація в поезії Ліни Костенко

Характерною ознакою індивідуального стилю письменника є його індивідуально-авторські неологізми. Останнім часом оказіоналізми привертають увагу багатьох дослідників (В.Герман, Д.Мазурик, О.Муромцева, А.Нелюба, Н.Сологуб, О.Стишов, Л.Струганець, Г.Вокальчук та ін.), оскільки яскраво демонструють відхід від певних мовних традицій, частково поповнюють словниковий склад мови.

На особливу увагу заслуговує яскрава особистість серед плеяди шістдесятників – Ліна Костенко, заслуги якої у поповненні української лексики новотворами не залишилися поза увагою науковців. Наприклад, Л.Ящук відзначає: “…поетеса, мобілізуючи всі пласти української лексики, продемонструвала потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність” [5, с. 92]. Актуальність теми дослідження зумовлена важливою роллю Ліни Костенко у розвитку української літератури, збагаченням нею поетичного словника української поезії оригінальними лексичними новотворами.

Мета дослідження полягає у здійсненні лексико-семантичного і стилістичного аналізу індивідуально-авторських неологізмів Ліни Костенко, їх лексикографічного опису.

Існують різні наукові погляди на поняття “оказіональне слово”. Дехто вважає, що оказіоналізми творять за мовною малопродуктивною чи непродуктивною моделлю з метою звичайного повідомлення або зі стилістичною метою [4, с. 245-250; 2, с. 9]; звертається увага на головні ознаки, які відрізняють оказіональне слово від узуального: належність мовленню, невідтворюваність, словотворча похідність, ненормативність, функціональна одноразовість, індивідуальна належність та ін. [3, с. 11]. У мовознавстві останнім часом усталилась думка про те, що авторські лексичні новотвори – це мовленнєві утворення системного й асистемного характеру, що виникли в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми [1, с. 32].

Серед оказіональних предметних номінацій у поетичному мовленні Ліни Костенко виділяємо два великі за обсягом лексико-семантичні розряди: іменники зі значенням конкретності та абстрактні номінації. У групі конкретних іменників у поезії Ліни Костенко можна виокремити такі лексико-семантичні групи (ЛСГ) новотворів: назви осіб за фізичними/фізіологічними ознаками: дужень, хлопець-хорошень; назви осіб за характерологічними ознаками: дурнолобець, лицар-недотепа; назви осіб за професійною діяльністю: велетень-художник, поет-автомат; назви птахів: прапівень, мислитель-чорногуз; назви рослин: нелинь-дуб, горіх-дутель; назви явищ природи: місяць-дармовис, зоря-полин, вітер-голодранець; назви частин тіла: хиль-голова, кремінь-ноженята; назви споруд та їх елементів: церква-кам’яниця, праворота; назви часових відрізків: сонцеповорот, вечір-мулат та ін.

У поетичному лексиконі Ліни Костенко ЛСГ назв осіб є найчисленнішою. Більшість новотворів мають виразне стилістичне забарвлення (п’яндига, женило, хлопець-хорошень). Яскравий український колорит виражають назви осіб за допомогою поєднання наказового способу дієслова та іменника: “Упитий дядько не-минай-корчма / розкаже більш, ніж писар генеральний.” Пор. з антропонімами: Перебийніс, Паливода, Крутивус, Непийпиво тощо. Очевидним є те, що поетеса за аналогією до українських прізвищ використовує схему “наказовий спосіб дієслова іменник” для утворення оказіоналізму.

Другою за кількістю оказіональних одиниць у поезії Ліни Костенко є ЛСГ назв тварин. Очевидно, щоб підкреслити древність походження тварин, птахів за аналогією до слова праліс поетеса створює цілий ряд однотипних номінацій за допомогою префікса пра-, який надає семантиці новотворів часової характеристики: “І спало все – пракішка й праконяка, / прапівень, пракорова і прапес.

Поміж класу абстрактних оказіональних номінацій Ліни Костенко наявні такі ЛСГ: назви психо-фізіологічних станів, почуттів: покинутість, передщастя; назви зовнішніх ознак істот: карість, чорнобрив’я; назви фізичного стану навколишнього середовища: пустовщина, дібровість; назви дій, процесів та їх результатів: ремигайлівка, мискоборство; назви результатів інтелектуальної діяльності людини: слово-брила, слово-філігрань; назви абстрактних понять: доля-ворожка, подоба-річ, нагана.

У поезії Ліни Костенко найбільш продуктивним суфіксом для творення абстрактних іменників є суфікс -ість. Оскільки цей суфікс є продуктивним в сучасній українській мові, то можна припустити, що оказіоналізми на зразок карість, одноокість мають право на існування в розмовному середовищі.

Індивідуально-авторська словотворчість письменників сприяє різнобічному і прогресивному розвиткові мови, розкриває її дериваційні можливості. Удосконалення рідної мови вимагає від письменників великого творчого таланту, обдарування експериментатора і неабиякого знавця мови. Ліна Костенко гармонійно поєднала в собі всі ці риси. Її внесок у розбудову поетичного лексикону ХХ століття є незаперечним.
Література

1. Вокальчук Г. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) / За ред. А.Грищенка: Монографія. – Рівне: Науково-видавничий центр “Перспектива”, 2004. – 524 с.

2. Колоїз Ж. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів. – Кривий Ріг: ТОВ “ЯВВА”, 2003. – 168с.



3. Лыков А. Можно ли окказиональное слово называть неологизмом? // Русский язык в школе – 1972. – № 2. – С. 85-89.

4. Ханпира Э. Окказиональные элементы в современной речи // Стилистические исследования: На материале русского языка. М., 1972. С.245-317.

5. Ящук Л. Авторська словотворчість – збагачення мови чи її засмічення? // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки. – Вип.11., Т.2. – Кам'янець-Подільський, 2005. – С.91-96.

Цимбалюк Анна

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – к. філол. н., доц. Радько Г.І.
Наукова біографія письменника у сучасному літературознавстві

(за матеріалами книги Д.Стуса “Василь Стус: життя як творчість”)

Інтерес до жанру біографії у літературознавстві періодично посилюється або послаблюється, тому що сама біографія (жанр, в якому життя і особистість письменника розглядаються як визначальний фактор його творчості) [10, с. 89- 90], залежить від суспільних та політичних обставин. Підготовка ґрунтовного біографічного дослідження – справа кропітка, яка вимагає не лише часу та фінансування, а й віддачі серця, бо лише біографія, що пройшла крізь серце дослідника, його розум та душу, здатна викликати переживання у читача. Жанр біографії в українській літературі з'являється у XVI столітті, проходить тривалий розвиток від агіографій, дум, літописів, хронік до потужних модерних досліджень. Особливо місце серед останніх посідає книга Д.Стуса “Василь Стус: життя як творчість”, яку світ побачив 2005 року і якій вже 2007 було присуджено Національну премію України імені Т.Шевченка.

Є різні точки зору на визначення жанру та жанрового різновиду. М.Жулинський говорить, що книга “не має аналогів в українській науковій есеїстиці... Це своєрідний кентавр із науковою головою та серцем художника” [1, c. 364]. Таку точку зору підтверджує те, що у праці наявні основні жанрові характеристики жанру есе (есе — з фр. “спроба, нарис, начерк”) [2, c. 162]. Спробуємо довести це. По-перше, “Василь Стус: життя як творчість” – це прозовий твір, у якому висловлені думки та враження з конкретного приводу чи питання: дуже часто на сторінках книги Дмитро Стус виступає просто констататором певної події, емоції чи переживання. Він не вдається до критики, позитивної чи негативної оцінки, а просто викладає власні думки, провокуючи читача самому аналізувати та робити висновок.

По-друге, автор не претендує на вичерпне й визначальне трактування. Навпаки, основним своїм завданням Стус-молодший ставить якраз привернути увагу багатьох молодих дослідників до неординарної постаті Стуса-батька, підштовхнути їх до написання більш глибоких та змістовних розвідок. Він переконує, що важливо збагнути не стільки Стуса – національного героя, а й Стуса – людину, з усім спектром її почувань, з усією її душевною глибиною. При цьому автор не вважає своє трактування єдино можливим чи єдино правильним.

По-третє, твір відзначається логічною послідовністю викладу, що дещо зближує його з науковою літературою: ніде не знайдемо широких відступів, розлогих коментарів, лише опосередковано зв'язаних зі змістом; думок, які мало розкривають суть. Все чітко, продумано, ніщо не суперечить змісту та не порушує логіку сприйняття тексту.

Книга пройнята новим поглядом: Дмитро не намагається возвеличити батька, приписати йому нехарактерних, хоч і шляхетних рис. Єдине, що він робить – подає максимально об'єктивний життєпис Василя Стуса, наголошуючи на складності його особистості.

Логічність викладу не заборонила Дмитрові Стусу широко висловлювати філософські погляди та ідеї батька, пояснювати певні проблемні ситуації його життя саме з точки зору ідейних переконань. У творі чимало публіцистичних моментів, ситуацій, спеціально виписаних з метою не просто вплинути на емоційну сферу читача, а з метою змусити його задуматися, заглибитися та навіть обрати свою позицію, прийняти власне рішення. Такі риси підкреслюють есеїстичний жанр твору. Розповідь наближена до розмовної інтонації: відсутні слова “високого” стилю, обмежено використання складних синтаксичних конструкцій, все просто та чітко.

Сам автор жодного разу не назвав точного, відповідно до задуму, жанру, говорячи про свою роботу лише як про “книгу”. Проте не вважаємо таке визначення повним, адже книга – це великий літературний підрозділ, який складається з багатьох розділів [див.: 3, c. 88].

Дослідження Дмитра Стуса “Василь Стус: життя як творчість” складається зі вступу, 8 розділів та епілогу. У вступі автор подає огляд формування особистості Стуса, чинники її становлення та особливості; окреслює напрямки, причини та мету книги: “Маю надію, що книга... буде лише першою спробою осягнути містерію життя Василя Стуса, і після її появи з'являться ґрунтовніші й цікавіші праці в цьому напрямку. Я ж просто намагався зібрати й систематизувати найважливіший, на мою думку, матеріал. І якщо вона допоможе комусь привідкрити “двері” до таємниці життя і творчості Василя Стуса, значить моя десятирічна праця виявилася немарною” [1, с. 8].

Отже, перелічені вище ознаки дають підстави стверджувати, що жанром даної книги є наукова біографія з ознаками есе та життєвого епосу. “Василь Стус: життя як творчість” – єдина в своєму роді розвідка, структурні компоненти якої (композиція, жанр, спосіб написання) підпорядковані одній меті – показати світові ще небаченого Стуса, не заховуючи недоліки та не перебільшуючи досягнення. Просто такого, яким він був насправді.


Література

1. Стус Д. Василь Стус: Життя як творчість. – К.: Факт. – 2005. – 364с.

2. Літературознавчий словник-довідник (Nota bene). – К.: Академія. – 1997. – С. 89-90.

3. Тлумачний словник сучасної української мови / За ред. Н.Калашникова – X., 2005. – С. 88.

4. Стус Д. Біографія: суб’єктивізація об’єкта // Сучасність. – 2003. – № 10. – С.118-129.
Черноброва Катерина

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – доц. Алефіренко Л.Б.
Концепт моралі в пареміях англійської мови

На сьогоднішній день проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, нехтування цінностей, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів такого виховання молоді.

Моральне виховання це – залучення дітей до вищих досягнень морального досвіду людини, розвиток волі та індивідуальної відповідальності [4, с. 30].

У сучасних умовах розвитку суспільства моральне виховання – це проблема, що хвилює вчених різних галузей наук: О.Л.Чижевського, В.П.Жукова, А.В.Куніна О.А.Павловську, І.Д.Беха, В.М.Карагодіна, М.О.Фляка, О.Ю.Дубенко, М.І.Стельмаховича, В.П.Анікіна та інших.



Об’єктом дослідження є концепт моралі в пареміях англійської мови. Наша робота забезпечує вихід на більш широку лексикографічну проблематику, пов’язану з інтерпретацією етнокультурних смислів. Актуальність теми диктується сучасною духовною ситуацією в світі, яка характеризується відсутністю акцентованого інтересу до моральної свідомості.

Паремії – це спосіб мислення та характер народу. Тому вони є найкращим матеріалом у навчальному процесі для виховання гармонійної, всебічно розвиненої особистості. Для дослідженнь втілення концепту моралі в пареміях англійської мови, було розглянуто поняття ““концепт” та визначено, чи дійсно мораль відноситься до концептосфери.

Учення про концепти як об’екти для інтердисциплінарного лінгвофілософського дослідження було сформульовано С.А. Аскольдовим. У статті “Слово та концепт” він визначає його як мисленнєве утворення, що замінює нам невизначене розмаїття предметів одного й того ж роду у процесі думки [1, 269].

Концепт – це мисленнєвий конструкт, який є набутком мовної свідомості, являє собою структуровану сукупність знань про визначений предмет або явище реальної дійсності, та відбиває національно-структуровану специфіку бачення світу.

Наявність трьох складників у структурі лінгвокультурологічного концепта: понятійної, ціннісної та образної – визначає зв’язок концепту із мовою, яка його обۥєктивує із культурою та національною системою цінностей, зумовленої історією та духовно-психічним складом народу, із свідомістю та діяльністю людини.

Мораль виступає концептом, який втілений у словесну форму паремії та відображає свідомість суб’єкта. Концепт моралі є суперконцептом, який включає в себе підконцепти. Дослідники по-різному визначають та класифікують підконцепти моралі в прислівниково-приказкових одиницях.

Спільними для всіх класифікацій є такі підконцепти, як:



  1. дружба і ворожнеча: “The best friends must part”

  2. боягузтво: “A live coward is better than a dead hero”

  3. гордість, порожній гонор, честолюбство: “Ambition has no rest”

  4. лихослів’я, плітки, зловтіха, наклеп: “Gossip is the lifeblood of society”

  5. лицемірство, святенництво, хитрість: “An angel on top but a devil underneath” “Cunning is the ape of wisdom”

  6. любов і ненависть: “All is fair in love and war”

  7. милосердя, благодійництво: “Charity covers a multitude of sins”

Кожна паремія пов’язана із певним концептом як її ключовим смислом. Прислів’я репрезентують саме ті концепти, котрі є складовою національної свідомості певної культури. Концепт моралі є ядром паремій англійської мови. Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на концепт моралі та на поняття “моральність”.

Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей [3, с. 12].

Моральність є формою суспільної свідомості відносно двох сфер – світу людей і світу речей, яка виступає як суб'єкт-суб'єктне чи суб'єкт-об'єктне відношення [2, с. 8].

Метою використання системи вправ, розробленої нами згідно порівневого розвитку морального судження у школярів, є не тільки вивчення нового фонетичного, лексичного та граматичного матеріалу, але й виховання моральних цінностей, глибше знайомство з Біблією та всесвітньою історією, спонукання дітей до власних роздумів, до наукового пошуку та розширення кругозору.

Вдале вирішення поставлених завдань залежить від знань про розвиток морального судження учнів у залежності від віку та вміння застосовувати ці знання на практиці.

1. Довербальний рівень (до 3-х років). На цьому рівні моральні суждення відсутні.

2. Патерналістський рівень (3-6,7 років). У цьому віці доцільно залучити дітей до репродуктивного заучування англійських паремій з їх перекладом, пояснюючи моральне навантаження. Паремії повинні бути невеликими за обсягом та зрозумілими за значенням. У 3-4 роки діти вже розуміють значення понять добра та зла, тому для кращого запам’ятовуння пропонується цикл паремій “добро/зло”.


1.“ Return good for evil”

2.“Two blacks do not make a white”

3.“Give a dog a bad name and hang him”

4.“Of two evols choose the least”



1. “Зло не зло не вчинить добро”

2. “Злом зле не виправиш”

3. “Злі язики – гострий меч”

4.“З двох зол обирай найменше”





1. “He that spares the bad, injures the good”

2. “You will never see good and bad to agree”

3. “Virtue is its own reward”

4. “A good deed is never lost”


5. “Brave actions never wanted a trumpet”

6. “Great deeds live”



1. “Доброго поважай, а злого не жалій”

2. “Добро та зло ніколи не зійдуться”


3. “Добро вік не забудеться”

4. “Добрий вчинок без нагороди

не залишеться”

5. “Добрий вчинок сам себе хвалить”


6. “Добрі помирають, а їх вчинки живуть”

3. Конвенційний рівень (7-12 років). Це молодший шкільний вік (1-4 класи).

Діти в цей період морального розвитку вже менш егоцентричні, здатні уявити думки та почуття іншої людини, можуть усвідомити мотиви власних вчинків, тому що опановують здатністю до умовиводу.

Учитель може вирішувати завдання розвитку вербальних форм вираження змісту пізнавальних норм та традицій реального життя у дітей, максимально використовуючи ігровий метод «сполучення» моральних знань та оволодіння навичками моральної поведінки.

У 7-12 років учнів потрібно залучати до праці та навчання [5,с.130]. Тому вчителі можуть використовувати паремії, пов’язані з працею, навчанням та лінощами.

1) Діти завчають паремії напам’ять, складають їх із карток, на яких вписано по слову, вгадують пропущене слово в прислів’ї за змістом.

Knowledge

“Live and learn”

“It is never too late to learn”

“Knowledge is power”

“Diligence is the mother of success”

“Lost time is never found again”

“Knowledge is no burden”

“Knowledge makes one laugh, but wealth makes one dance”



Business

“Never put off till tomorrow what you can do today”

“Business before pleasure”

“Better to do well than to say well”

“After dinner sit a while, after supper walk a mile”

“If things were to be done twiсe all would be wise”



2) Учням пропонується з п’яти прислів’їв дібрати одне, що відповідає змісту прочитаного тексту.

4. Рефлексивний рівень (12-18 років) припадає на середню школу (5-7 та 8-9 класи). У підлітків із розвитком логічного мислення формується готовність бачити світ моральних відносин як систему. Развивається емпатія, враховуються інтереси інших, усвідомлюється своя роль у соціальній групі.

Для вчителів англійської мови актуальним стає завдання розвитку у підлітків здатності міркувати, аналізувати явища, події, факти міжкультурного буття, знаходити їх причини. Викладачі повинні вміло організувати засвоєння морального досвіду народів світу, спонукати підлітків до аргументованого пояснення подій у їх історико-культурних закономірностях.

В учнів повинно розвиватися почуття колективізму та товатиства. Це досягається роботою в мікрогрупах, у створенні власних діалогів за ситуацією із використанням паремій:



– Nick, I know you have an elder brother.

– Yes, I do. He works at the factory and studies at the University. He has a hobby: he learns English. He also goes in for sport.

– I think everybody respects him.

– Sure, but he is a person who does a lot but doesn’t like to speak about himself.

– That’s good. Actions speak louder than words.

5. У старшому віці (10-11 класи) рефлексивний рівень морального мислення продовжує розвиватися. Учні все частіше зіштовхуються з труднощами морального вибору. Ознакою морального судження рефлексивного рівня є наявність вагання.

Образні фігури релігійного мислення визначають культурне та мовне життя всіх народів. Релігія є підгрунтям моралі. Тому вивчення англійської мови є неможливим без вивчення фактологічного та мовного аспектів релігійного світосприйняття [6,c.22]. Для старшокласників пропонується виконати наступні творчі завдання.

1) Учням подається прислів’я релігійного характеру, яке вони повинні пояснити. Після того, як учні висловили свої думки, подається текст – пояснення для читання та перекладу:



“HE BURIES HIS TALENT” – “Зарити талант у землю”

A talent was an ancient monetary unit, a gold or silver coin. The proverb to bury one’s talent is taken from a Gospel parable.

A slave buried in the ground the money (a talent) given to him by his muster. When the man returned and asked the slave what he had done with the money, the latter replied that he had hidden the talent in the ground and had it quite safe. The master reproached his slave for being lazy, adding that he could have lent the money to the traders and thus have made more money.

Eventuallythe word “talent” changed its meaning and came to denote natural endowments of man. To bury one’s talent means to disregard abilities and gifts.



2) Учням пропонується прислів’я релігійного або історичного характеру для індивдуального завдання. Учень пояснює його, дібравши історичні відомості на англійській мові. На наступному уроці він презентує класу інформацію. Учням можна запропонувати такі прислів’я:

1.“Adam ate apple, and our teeth still ache”

2.“The devil rebuking sin”

3.“Let him that is without sin cast the first stone”

4.“Rome wasn’t built in a day”

5.“The spirit is willing but the flesh is weak”

6.“The best sermon is a good life”

7.“The God’s clock strikes on time”


“Адам з’їв кисличку, а у нас оскома на зубах”

“Святе та боже – на чорта схоже”

“Нехай той, хто сам без гріха, перший кине камінь”

“Рим не побудований за один день”

“Тіло слабке, але сильна душа”
“Найкраща проповідь – це праведне життя”

“Годинник Бога б’є вчасно”



Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Паремії виступають помічником у вихованні особистості на уроках англійської мови.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   31



  • Оказіонально-предметна номінація в поезії Ліни Костенко
  • Цимбалюк Анна
  • Наукова біографія письменника у сучасному літературознавстві (за матеріалами книги Д.Стуса “Василь Стус: життя як творчість”)
  • Черноброва Катерина
  • Концепт моралі в пареміях англійської мови