Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80

Матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції "Пріоритети сучасної філології: теорія І практика" Збірник наукових праць студентів Полтава 2008 ббк 80




Сторінка8/31
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.07 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31

Література


1. Винниченко В. Намисто: Оповідання. – К.: Веселка, 1989. – 380 с.

2. Михида С. Слідами його експериментів: Змістові домінанти та поетика конфлікту в драматургії Володимира Винниченка. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2002. – 192 с.

3. Николаева Е. Психология детского творчества. – СПб.: Речь, 2006. – 220 с.

4. Панченко В. Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості: Книга розвідок та мандрівок / Худож. оформ. Д. В. Мазуренка. – К.: Твім інтер, 2004. – 288с.

5. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Пер. с нидер. – М.: Прогресс-Академия, 1992.

Демчик Євгенія

Чернівецький національний

університет імені Ю.Федьковича

Науковий керівник – Суродейкіна Т.В.
Особлива роль терміносполучень у фреймовій структурі

наукового тексту

Саме терміносполучення виконують ті прагматичні функції, які ведуть до поєднання високої інформативності, з одного боку, та лаконічності, точності висловлювань – з іншого.

Терміносполучення є синтаксичною конструкцією, що утворюється об’єднанням двох і більше слів на основі підрядного граматичною зв’язку – узгодження, керування або прилягання [2, c. 13]. Граматично та семантичне головне слово є ядром (стрижнем) терміносполучення. Залежно від того, якою частиною мови виражений стрижневий компонент, терміносполучення поділяють на субстантивні (absolute reason), ад’єктивні (valid to all intents), дієслівні (to execute exclusive legislation) та прислівникові (generally accepted).

Термінологічні словосполучення будуються відповідно до певних граматичних зразків, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів. Здатність слова сполучатись з іншими словами і форми прояву цієї здатності залежать не лише від граматичних властивостей слова, але й від його лексичного значення [1; 2]. Терміносполучення служить засобом номінації, позначаючи предмет, явище, процес, якість. Його назва формується стрижневим елементом та уточнюється, конкретизується залежним компонентом, наприклад: bill of exchange, barter transaction, right to housing.

Відповідно до структурної будови пропонуємо розрізняти прості, складні та комбіновані терміносполучення. Прості терміносполучення можуть бути двокомпонентними (standard act); трикомпонентним (salary bonus system); чотирикомпонентними (second-hand goods commission sale).

Серед двокомпонентних термінологічних сполучень виділяються дві моделі “прикметник іменник” (A N): absolute necessity, grave crime; та “іменник іменник” (N N): acceptance credit, insurance case. Вихідним словом для їх творення є іменник: crime – economic crime, crime of omission. Компоненти термінологічних словосполучень мають різний ступінь термінологінності, можуть і взагалі не бути термінами, порівняйте: ability to work, leaving in danger, тощо.

Трикомпонентні конструкції термінів мають відповідно структури: “прикметник прикметник іменник” (A A N): compulsory medical treatment, complete material responsibility та ін.: “прикметник іменник іменник” (A N N): personal property rights, corrective labour code; “іменник прикметник іменник” (N A N): commission expert examination; “іменник іменник іменник” (N N N): notary service board. Основним елементом для творення подібних структур може бути і словосполучення, і окреме слово. Так, на основі моделі “прикметник іменник” твориться трикомпонентний термін моделі A A N: advisory commission – medical advisory commission. На основі моделі “іменник іменник” твориться модель A (N N): parcel trade – direct parcel trade. Вихідним словом для моделей N A N, N N N є іменник, тобто однослівна структура. Як бачимо, зі збільшенням кількості компонентів збільшується й можливість різноманітних їх комбінацій, тому кількість моделей збільшується і в трикомпонентних структурах дорівнює вже чотирьом.

Чотирикомпонентні терміни також творяться на основі нижчої структури, у цьому випадку – трикомпонентної.

Багаточленні ТС мають різну кількість компонентів: п'ять – bill of exchange payable in foreign currency; шість – actions disrupting the work of corrective labour institutions; сім – state grant for taking care of the child till its one year's age. Вони також творяться на основі іменників або словосполучень нижчого порядку.

Отже, термінологічна система відображає в структурі компонентів, що входять до її складу, певні зв’язки й відношення, які об’єктивно існують у колі названих понять та явищ.

Що ж до граматичного зв’язку, на основі якого створюються терміносполучення, то двокомпонентні створюються на основі одного граматичного зв’язку. Три- та чотирикомпонентні – на основі подвійного та потрійного міцного граматичного зв’язку. Складні терміносполуки створюються різними типами зв'язку стосовно стрижневого слова, наприклад: узгодженням і приляганням (temporary tenure of office), керуванням та приляганням (examination of case in absentia). Комбіновані словосполучення створюються на основі зв'язків від різних стрижневих слів (material change in conditions of work, statute of limitations for the execution of the judgement) [3].

У фреймовій структурі англомовних науково-технічних текстів простежуємо також асиндетичні субстантивні терміносполучення. Стрижневим елементом таких структур завжди є іменник. Атрибутивний ланцюжок, репрезентований іменниками, експлікує постійну й безвідносну суттєву ознаку предмета або явища об’єктивної дійсності, яку несе в собі стрижневий компонент терміносполучення, у результаті чого терміносполучення виражає рядове поняття й відіграє роль класифікуючої одиниці, тобто виявляється віднесеним в особливий клас певної галузі знань.

Щодо семантизації словосполучень, то, за нашими спостереженнями, семантика відображає більшою чи меншою мірою значення всіх компонентів, хоча функціонально вони актуалізують єдине значення. За структурною будовою їх можна класифікувати як двокомпонентні чи бінарні та багато- чи полікомпонентні. Важливо зазначити, що ступінь семантичної спаяності між елементами двокомпонентного терміносполучення є вищою, ніж між елементами багатокомпонентного терміносполучення.

Такі словосполучення, як і словосполучення загальновживаної мови, дуже неоднорідні по своїй лексичній і граматичній структурі, що є основною причиною, яка викликає труднощі визначення й виділення з текстів термінів-словосполучень.


Література

1. Д’яков А. та ін. Основи термінотворення: Семант. та соціолінвіст. аспекти.– К.: Вид. дім “ KM Academia”, 2000. – 218 с.

2. Квитко Н. Термин в научном документе. – Львов, 1976. – 216 с.

3. Charlton G. Laird. Webster’s New World Thesaurus. Cleveland: Warner Book, Inc., 1990. – 494 p.



Дереча Максим

Полтавський держаний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – к. філол. н., ас. Зуєнко М.О.
Образ “надлюдини” в романі “Час-не-жде” Джека Лондона

Для творчості Джека Лондона характерний тип героя “надлюдини”. Дослідник творчості Джека Лондона А.Юдін зазначає: “Критика Лондоном Ніцше є наслідком непорозуміння, оскільки письменник вкладає у поняття надлюдини суто соціальнодарвіністський зміст, тоді як ніцшевське поняття має на увазі форму духовного існування людини” [2, с. 39].

Узагалі варто сказати про психологію Джека Лондона, яка має рідкісну рису. Це була надчутлива людина (переважно художники – народець кволий, що культивує чутливість, щоб твори виходили точнішими) і одночасно – справжній супермен з унікальною мужністю, фізичною конституцією та іншими складовими романтичних героїв. Щодо автобіографічних фактів, то після перебування на Алясці Лондон стає знаменитим. Труднощі, пригоди та враження, які пережив письменник підштовхують його до написання цілого ряду Північних творів, а зокрема і твору “Час-не-жде”.

Труднощі виникають і на дорозі надлюдини – Джека Лондона, який професійно їх долає і досягає “надлюдських” результатів. Саме такі труднощі доводиться долати головному герою твору “Час-не-жде” Еламу Харнишу.

У романі розповідається історія золотошукача й авантюриста Елама Харниша на прізвисько Час-не-жде, для якого цивілізація була “неясним сновидінням”. Він не тільки ріс разом із країною, він допоміг її становленню.

Елам Харниш за натурою був гравцем, і він ставився до життя як до захоплюючої гри. У ході цієї гри за багатство й владу він стає циніком, “кровожерливим хижаком, сущим дияволом”, наживає мільйони. Він знає, що “джерело всіх багатств – чесна праця”. Але головний герой знає й інше: “Десятки й сотні тисяч шахраїв просиджують ночі безперервно над планами, як би втиснутися між робітниками й результатом їх праці. Ці шахраї і є так звані бізнесмени” [1, с. 53]. Ставши ділком, він сам живе й діє за законами джунглів. Зміна в ньому відбувається після знайомства зі стенографісткою Дід Месон. І друга половина роману – це опис того, як під сприятливим впливом любові до Дід Час-Не- Жде стає простою й доброю людиною. Правда, він втрачає все своє майно і поселяється із дружиною на скромному ранчо. Одного разу він випадково знаходить золоту жилу й на якийсь час у ньому прокидається азарт старого авантюриста, він уже готовий затіяти нове підприємство. Але здалеку доноситься голос дружини, яка скликала курей, і Харниш засипає землею місце, де жила виходила на поверхню.

Образ Елама Харниша є втіленням ідеї свого трактування “надлюдини” Ніцше. Оскільки у Ніцше людина майбутнього – надлюдина, іскра, блискавка, представник якісно нового біологічного виду; як культ сильної особистості. Ніцше закликає створити в суспільстві атмосферу боротьби за виживання, у якій тільки й можуть виникати нові види; для цього слід відкинути всі заклики до рівності й соціального миру. На його думку, треба зробити так, щоб у життєвій боротьбі перемагали найдужчі й найшляхетніші, як у спорті. Ніцше переконаний, що тут не місце для угод і домовленостей, бо учорашній чемпіон може стати аутсайдером, якщо не докладе зусиль.

Отже, тема надлюдини є однією із центральних у роботах Ніцше і романах Джека Лондона. Роман митця “Час-не-жде” – це роздуми про життя, пошуки та відкриття його сенсу та значень. Він несе в собі запал гуманізму, віру в людину, в її розум, силу, в її здатність керувати своїм життям за законами людяності.


Література

1. Лондон Джек. Время не ждет // Лондон Джек Собрание сочинений в 4 т. – М.,1987. – Т. 2. – С. 290-450.

2. Юдин А. В поисках “надчеловека” Джека Лондона // Мова та культура. – 1999. – №59. – С. 39-49.
Донець Світлана

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка

Науковий керівник – викл. Шевченко О.М.
Особистісно зорієнтоване вивчення іноземної мови

Система освіти в Україні зазнає в останні роки кардинальних змін. Ламаються стереотипи нашого попереднього життя. Переосмислення ролі особистості в духовному житті суспільства обумовило виникнення нових підходів до навчання та виховання.

Найбільшу увагу педагогів та психологів привертає зараз особистісно зорієнтований підхід, оскільки за умов переходу до гуманістичної парадигми в освіті саме він дає змогу зробити суб’єктом власного розвитку не тільки того, хто вчиться, а й того, хто вчить. Гуманістична орієнтація освіти приводить до зміщення акцентів у розумінні структури освіти, висуваючи на передній план моральні засади. Моральні засади в навчанні – це те, що протистоїть його предметній спеціалізації, оскільки моральне ставлення до навколишнього світу не залежить від природи об’єкта, воно зв’язує всі сфери людських пошуків міцніше, ніж будь-які міжпредметні зв’язки. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні – зробити навчання сферою самоствердження особистості.

Особистісний підхід – це послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку та як до суб’єкта виховної взаємодії. Особистісний підхід – це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожним студентом та академічною групою.

В умовах гуманізації освітнього процесу в цілому доцільним є використання можливостей іноземної мови для формування особистості студентів. Відбувається зміна мети виховання й навчання, у ролі якої виступає не сукупність знань, умінь і навичок, а вільний розвиток особистості людини.

Розширення та якісні зміни характеру міжнародних зв’язків нашої держави, інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя роблять іноземну мову реально необхідною в різних сферах діяльності людини. Вона стає дійовим фактором соціально-економічного, науково-технічного і загальнокультурного прогресу суспільства. Це підвищує статус іноземної мови як освітньої галузі у вищих закладах освіти.

Поняття “освітня галузь” ширше традиційного поняття “академічна дисципліна”. Так, предметом вивчення іноземної мови є не лише власне мова, але й мовленнєва діяльність, або точніше мовленнєва взаємодія на цій мові, культура народу – носія мови, а також певні мовні, лінгвокраїнознавчі та суто країнознавчі знання. Головне призначення іноземної мови як освітньої галузі – це оволодіння студентами спілкуванням іноземною мовою, тобто формування комунікативних умінь: говоріння, розуміння зі слуху (аудіювання), читання та письма [1, с. 35].

За умов усвідомленого переходу від традиційного підходу до вивчення іноземної мови до особистісно зорієнтованого студент стає суб’єктом власного особистісного та професійного розвитку. Під традиційним підходом ми маємо на увазі так званий “teacher-centered approach” тобто, такий підхід, за якого в центрі навчального процесу був учитель, викладач, який повідомляв учням готові істини. Цей підхід не передбачав співробітництва викладача зі студентами. Коли наша держава була “закритим” суспільством, такий підхід виправдовував себе, оскільки “закритою” була й кожна людина як член суспільства. За часів перебудови, коли держава проголосила себе “відкритою”, та насправді відкрила дорогу експериментам, пошукам нових шляхів удосконалення освіти, впровадженню нових освітніх технологій, широкого розповсюдження набув так званий “learner centered approach”, який передбачав центром навчального процесу зробити учня, студента, того, хто вчиться. Такий підхід вимагав спілкування викладача зі студентами як з рівними собі. Спілкування ж, як відомо, – це взаємозв’язаний процес, в якому беруть участь більш ніж одна особа. Педагоги не були готові до відкритого, взаємореферентного, вільного спілкування зі своїми вихованцями. Підхід, у центрі якого було поставлено учня чи студента, почав “пробуксовувати”, не даючи бажаних результатів. І тоді на зміну йому прийшов новий для нас, але широко розповсюджений в Європі “person-centered approach” – особистісно зорієнтований підхід, при якому для успішного розвитку процесу навчання однаково важлива як особистість вихованця, так і особистість викладача, кожен із них стає суб’єктом власного розвитку [2, с. 45].

Особистісно зорієнтоване вивчення іноземної мови передбачає позитивний уплив на формування особистості через створення атмосфери взаєморозуміння учасниками навчального процесу. Не загострюючи уваги на помилках та інших негативних явищах, викладач має допомогти студентам сформувати адекватний образ Я, виробити позитивну Я-концепцію, дати змогу висловити свої думки, почуття, враження. Створення позитивної емоційної обстановки, ситуації успіху, рівноправний діалог викладача зі студентами веде до швидшого та адекватного формування у студентів свого образу Я, що є запорукою успішного учіння, тобто основою навчання взагалі та оволодіння іноземною мовою зокрема. Особистісно зорієнтоване вивчення іноземної мови можливе при створенні сприятливих умов для творчої навчальної діяльності студентів, самореалізації їх особистостей у навчально-виховному процесі. Реалізація студентом своїх творчих можливостей та розвиток особистості на заняттях з іноземної мови відбувається за наступних умов:

1) створення навчальних педагогічних ситуацій, які спонукають студентів до усвідомлення свого образу Я та адекватної самооцінки;

2) переваги діалогу над монологом у спілкуванні викладача зі студентами;

3) створення ситуації успіху, формування позитивної Я-концепції студентів;

4) технологізації процесу вивчення іноземної мови;

5) зміни позиції викладача відносно студента.



Створенню педагогічних ситуацій, які стимулюють студентів до удосконалення своєї комунікативної компетенції та спонукають до усвідомлення свого образу Я, сприяє особистісно спрямована тематика матеріалу, що вивчається на заняттях з іноземної мови. Так, замість особистісно нейтральної теми “Людина: її зовнішність та характер” вивчаються близькі за змістом, але персоніфіковані теми: “Хто ви: сова чи жайворонок?”, “Чи відповідаєте ви своєму знакові зодіаку?”, “Чи вірите ви в забобони?” тощо. При особистісно зорієнтованому вивченні теми “Подорож” замість монологічного опису місць, умовне відвідання яких передбачене програмою, обговорюються, наприклад, такі особистісно значущі для кожного питання: “Що ви візьмете з собою в подорож, якщо ви обмежені в обсязі того, що ви б хотіли взяти?”, “Що ви робитимете, якщо заблудитеся в незнайомому місті?”, “Якому виду подорожі ви віддаєте перевагу? Від чого залежить ваш вибір?” тощо. Комунікативна спрямованість тем створює умови для рівноправного та вільного діалогу студентів між собою та з викладачем. Майстерність викладача проявляється у відмові від ролі “істини в останній інстанції” та умінні спілкуватись зі студентами як із рівними собі. У діалозі іноземною мовою студенти не тільки практикуються у вживанні певних лексичних одиниць, а й вчаться висловлювати власні думки, аргументувати свої твердження, відстоювати свою точку зору [2, с. 54].

Позитивний уплив на формування особистості через створення атмосфери взаєморозуміння мають ситуації успіху. Доброзичливість, зацікавленість, толерантність усіх учасників навчального процесу сприяють реалізації ситуацій успіху та формуванню позитивної Я-концепції студентів.

Технологізація особистісно зорієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту, дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком того, хто вчиться, у ході оволодіння знаннями. Будь-яка педагогічна технологія передбачає дотримання певної схеми, а саме: визначення цілей навчання – планування процесу – організація та сам процес навчання – контроль та оцінка результатів – корекційна робота. Особистісно зорієнтована технологія вивчення іноземної мови зобов’язує викладача створити для студентів якомога ширше освітнє середовище, а студентам надає право вибору власних способів засвоєння знань. Привчені у школі до традиційного підходу (всі виконують одні й ті ж завдання, однаковим способом, за той самий час), студенти з ентузіазмом сприймають надану можливість випробувати себе, перевірити свої знання, вибираючи різні за складністю завдання. Довіра з боку викладача сприяє встановленню більш демократичних відносин між студентами та викладачем, а це сприяє успіхам у навчанні. Особистісний підхід – це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожним студентом та академічною групою [5, с. 26].



Зміна позиції викладача з авторитарної на демократичну є однією з центральних у процесі переходу системи вищої освіти від масово-репродуктивної до індивідуально-творчої. За нового підходу до навчання викладач повинен не тільки давати загальноосвітні та професійні знання, але і сформувати у студентів уміння взаємодії людини з людиною на гуманістичній основі, розвинути пізнавальну сферу, творчий потенціал, багату картину внутрішнього світу, потребу в постійному особистісно-професійному самовдосконаленні.

Дотримання таких умов при особистісно зорієнтованому вивченні іноземної мови дає змогу не тільки розширити мовну компетенцію студентів, а й допомогти їм самовизначитись як особистостям, взявши на себе відповідальність за свій подальший особистісний та професійний розвиток.


Література

1. Бех І. Особистісно зорієнтоване виховання. – К., 1998. ­– 326 с.

2. Гришкова Р. Технологія особистісно орієнтованого навчання іноземної мови у немовному вузі // Наука і сучасність. – 1999. – № 36. – С. 45 – 60.

3. Пєхота О. Индивидуализация профессионально-педагогической подготовки учителя. – К., 1997. – 150 с.

4. Суриков В. Личностный подход в образовании: концепция и технологии. –Волгоград, 1994. – 239 с.

5. Якиманська І. Особистісно орієнтована система навчання. // Завуч. – 1999. – №7. – С. 25-27.


Дубина Юлія

Горлівський державний педагогічний

інститут іноземних мов

Науковий керівник – к. філол. н., зав. каф. Ригованова В.А.
Концептуальне поле ЖИТТЯ

в оповіданнях “північного” циклу Дж. Лондона

Д.С.Лихачов стверджував, що “багатство мови визначається <…> і багатством концептульного світу, концептуальної сфери, носієм якої є мова людини та її нації” [2, с. 56]. Будь-яка інформація, подана у тексті, виходить із індивідуально-авторського погляду на світ, адже будь-який твір являє собою суб’єктивний образ об’єктивного світу дійсності. Тому текст розуміється одночасно як двовимірна структура, що виникає в результаті використання автором (адресантом) специфічної системи кодування та експлікацією читачем (адресатом) явних та прихованих смислів. Концептуальна інформація виводиться зі всього тексту як структурно-смислового та комунікативного цілого. Для передачі якогось конкретного концепту буває достатньо значення одного слова, але у мові концепт може бути представлений також словосполученнями, фразеологічними одиницями, реченнями.

Отже, концептуалізація ґрунтується на семантичному виокремленні її компонентів із сукупності мовних одиниць, які розкривають одну тему.

Метою даного дослідження є проведення аналізу концептуального поля “життя” в оповіданнях “північного” циклу Дж.Лондона та опис концептосфери, тобто тих компонентів, які складають ментальне поле концепта.

“Північні оповідання” були створені письменником на початку ХХ століття, після року, проведеного на Алясці у пошуках золота. Герої Дж.Лондона – мужні, сильні люди, які борються з суворою природою Півночі.

Ключове слово роману винесене у заголовок (сильну позицію початку) лише в одному оповіданні “Love of Life”. Назва викликає асоціативні посилання на вже прочитані твори романтичного змісту, але присутня певна тривога, адже відомо, що оповідання цього циклу зображують боротьбу людей за існування. Назви інших досліджуваних творів не мають великої прогностичної сили щодо поняття “життя”.

Проведення психолінгвістичного експерименту по вияву ключових слів оповідань показало, що до таких відносять наступні слова, що зумовлено високою частотою їх використання у тексті: life, to live, alive, living, lifeless, lifetime (зустрічається 78 разів), to die, dead, death, dying, deadly (68), pain, painfully, pang (30), weak, weakness (28), hunger, hungry, hungrily (26). Отже, можемо зробити висновок, що на етапі аналізу сприймання тексту ми виділяємо набір ключових слів, який зображує основний концепт оповідань – життя за один крок від смерті, сповнена слабкості, голоду та болю.

В оповіданнях Дж.Лондона концепт “життя” представлений у граматичних масках: дієслова to live та іменника life, дуже рідко – у формі прикметника. Саме ці слова і формують ядро, центральну зону концептосфери “життя”. Із цими словами зближаються інші, які формують приядерну зону. Аналіз контекстів, які зображують індивідуальні уявлення про життя, дозволяє їх узагальнити і подати концептосферу “життя” у вигляді поля.

Когнітивну структуру ядра концептосфери складають наступні позиції: суб’єкт життя – предикат життя – мета життя – життєвий шлях та його характеристика – атрибутивна характеристика.

У позиції суб’єкта використовуються наступні слова: a man, Mason, they, you, I, he, Keesh, trail. Аналіз цієї лексики дозволив відмітити домінування контекстів із вказівкою на 3-ю особу однини (he), тобто переважають займенникові номінації суб’єкта життя.

Предикат – жити: зустрічається як власне присудок: “…he had been living for long in an unlighted tent [6, с. 121]; як частина складних присудків: And yet he wanted to live [7, c. 28]; It was only life that pained [7, c. 31].

Ідея бажаності життя – одна із ключових у творчості Дж. Лондона. Головний герой прагне жити не заради світлого майбутнього, а тому що it was unreasonable that he should die after all he had undergone. Fate asked too much of him [7, c.36]. Мета життя – прагнення мати шматок хліба – кожен день керує людьми у пошуках золота. Гроші дорівнюються власне життю: They were hundred-dollar bills. It was life! His life!” [6, c. 122].

Проаналізувавши атрибутивні параметри концепту “життя”, маємо наступну характеристику життєвого шляху. Життя представлене крихкою субстанцією: His life was fading, fainting, gasping away in the tent in the snow [6, c. 115]. Та все ж воно має велику потенційну силу: …the dying life in him flickered up and burned less dimly. <…> It was the life in him, unwilling to die, that drove him on [7, c. 31]. Часто між їжею та існуванням ставиться знак рівності: Before him was meat and life [7, c. 30]. Люди представлені вмістилищем крихітної іскри життя: Sole speck of life journeying across the ghostly wastes of a dead world, he <…> realizes that his is a maggot’s life, nothing more [9, c. 42].

Герої оповідання розмірковують про сенс життя, відчуваючи наближення смерті. Вони не підводять підсумки прожитих років, а лише усвідомлюють дійсну сторону їхнього життя: Every torment he had endured had been a torment of life. Life had demanded death. It was a cruel thing [6, c. 127]. Один шукач золота дивується: Such was life, eh? A vain and fleeting thing. It was only life that pained. There was no hurt in death. Then why was he not content to die? [7, c. 31].

Життя позбавлене чітких прогнозів; ніхто не знає, що буде далі: Then the great tree <…> played its last part in the tragedy of life [9, c. 43].

Бачимо, що слова, які характеризують життя та відіграють особливу роль у формуванні його концептосфери, створюють уявлення про життя, як складне, непередбачуване існування, сповнене болю і смутку, голоду і поневірянь.

Отже, аналіз усіх контекстів, які виявляють індивідуальні, часто унікальні уявлення письменника про життя, дозволяє їх узагальнити та зобразити концептосферу “життя” у вигляді поля, ядром якого є когнітивно-пропозиційна структура he lived, а приядерну зону утворюють лексичні репрезентації цієї структури. Автор тексту не проводить паралелі між собою та своїм героєм, він лише спостерігає за подіями, описує життя, ситуації, звичні для шукачів щастя у вигляді золота. Тобто можемо припустити, що подібні ситуації могли б трапитися з кожним, на що вказує мізерно мала кількість використання власних імен героїв. Життя у поданні Дж.Лондона зображене песимістичним, позбавленим яскравості (домінують сірі тони), воно жорстоке, немилосердне до людей, не зважаючи ні на які їхні заслуги. Цілком можливо, що у творах інших авторів вона може бути структурована зовсім інакше.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31



  • Демчик Євгенія
  • Дереча Максим
  • Образ “надлюдини” в романі “Час-не-жде” Джека Лондона
  • Донець Світлана
  • Особистісно зорієнтоване вивчення іноземної мови
  • Концептуальне поле ЖИТТЯ в оповіданнях “північного” циклу Дж. Лондона