Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Порівняльне кримінальне право»

Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Порівняльне кримінальне право»




Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір1.55 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра кримінального права і процесу

Методичні рекомендації

для підготовки студента

до практичних занять


з дисципліни «Порівняльне кримінальне право»

 

для студентів1курсу



 

для студентів _081 «Право»___________________

(шифр та назва напряму (спеціальності) підготовки

 

 



 

 

  Укладач д.ю.н., професор Лихова С.Я.



(науковий ступінь, вчене звання, П.І.Б. викладача)
Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри кримінального

права і процесу

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри__________________

 

ЗМІСТ






стор.

ВСТУП

3

Модуль 1. Порівняльна характеристика основних інститутів кркримінального права зарубіжних країн

4

Тема 1.1.  Загальне положення законодавства держав континентальної Європи

4

Тема 1.2. Загальна частина кримінальних кодексів держав європи

10

Тема 1.3. Злочинне діяння

27

Тема 1.4. Правові наслідки злочинного проти (правного) діяння

27

Тема 1.5. Особливості покарань та інших правових наслідків вчинення зл злочинного (проти правного) діяння щодо окремих категорій осіб

35

Тема 1.6. Загальна характеристика Особливої частини кримінальних кодексів де держав Європи

48

Тема 1.7. Злочинні діяння проти особи, власності, комп’ютерні го господарські та екологічні злочинні діяння

54

Тема 1.8. Злочинні діяння проти безпеки, громадського порядку, релігії, зд здоров’я населення та злочинні діяння у публічній сфері

84

Список джерел





Вступ

Важливою складовою підготовки у вищих навчальних закладах висококваліфікованих фахівців є практична робота студентів.

Вищий навчальний заклад Вищий навчальний заклад (ВНЗ,, виш, вуз) - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Інформаційно-методичним забезпеченням практичної роботи студентів слугує перелік питань для підготовки студентів до практичних занять.

Основною рекомендацією для одержання знань з дисципліни може слугувати опрацювання та критичне осмислення рекомендованої літератури, насамперед першоджерел, а також підготовка схем і порівняльних таблиць.



Метою викладання дисципліни є ознайомлення студентів з загальною та особливою частинами кримінального права у порівняльному аспекті, розкриття її значень для охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у кримінальному праві, для зміцнення законності і правопорядку в суспільстві і державі, отримання студентами фундаментальних знань і надання навичок у їх застосуванні.

Практична робота студентів покликана сприяти досягненню мети, яка поставлена перед навчальною дисципліною. Приступаючи до практичної роботи, студент має усвідомити мету дисципліни та ті завдання, які стоять перед ним. Метою викладення дисципліни є ознайомлення студентів з загальною та особливою частинами кримінального права у порівняльному аспекті, розкриття її значень для охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у кримінальному праві, для зміцнення законності і правопорядку в суспільстві і державі, отримання студентами фундаментальних знань і надання навичок у їх застосуванні.

Завдання для практичної роботи спрямовані на закріплення навчального матеріалу. Їх виконання передбачає засвоєння основного змісту тем дисципліни. Разом з тим, виконання таких завдань потребує творчого підходу з боку студента, вміння самому ставити додаткові питання та давати на них відповіді, оцінювати результати власної роботи та порівнювати їх з іншими, аналізувати типові і нестандартні ситуацій.

У результаті вивчення навчальної дисципліни «Порівняльне кримінальне право» студент повинен:



Знати:

– основні поняття, завдання і значення порівняльного кримінального права;

– джерела порівняльного кримінального права;

– поняття та ознаки злочинного діяння;

– склад злочину;

– обставини, що виключають злочинність діяння.



Вміти:

– правильно тлумачити і застосовувати норми кримінального права;

– самостійно поновлювати і поглиблювати свої знання;

– обґрунтовувати і відстоювати свою позицію;

– захищати права, свободи, законні інтереси громадян, юридичних осіб, держави і суспільства.

МОДУЛЬ 1. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ІНСТИТУТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Тема 1.2. Загальне положення законодавства держав континентальної Європи

План

1. Уроки європейської історії кримінального права.

2. Система сучасного кримінального законодавства держав континентальної Європи.

3.Місце судового прецеденту у кримінальному праві держав континентальної Європи.

4. Конституції європейських держав як джерела кримінального законодавства.

5. Загальноєвропейське кримінальне законодавство.


Методичні рекомендації
Вивчаючи дану тему, студентам перед усім слід визначитись із поняттям джерела кримінального законодавства європейських держав.

В першу чергу слід визначити, що не всі країни які входять до Європейського Союзу мають однакові кримінально – правові системи. Якщо для країн, які раніше входили до СРСР або відносяться до таких звань постсоціальних держав (Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Польща, Болгарія, Угорщина, Словенія, Словаччина, Хорватія) характерною рисою є одноджерельність права, то для всіх країн романо-германської правової (континентальної) системи характерною рисою є, по-перше, багатоджерельність кримінального законодавства, по-друге, повна його кодифікація але загальною рисою для всіх без виключення (держав-учасниць ЄС є те, що окремі принципи і положення загального характеру, які є базовими для кримінального законавства передбачено в Конституціях цих країн. Тому,відповідно до правової традиції у всіх європейських країнах Конституція вважається джерелом кримінального права. Це положення носить доктринальний характер.

Студентам необхідно з’ясувати історичні аспекти розвитку Конституцій європейських держав, з’ясувати їх структуру та визначити, які конституційні норми слід вважати такими, що містять кримінально – правові приписи.

Усі конституційні положення кримінально – правового характеру за їх змістом можна поділити на такі, що стосуються:

1) принципів кримінального права;

2) інших загальних положень кримінального права;

3) покарання та інших кримінально – правових заході;

4) криміналізація тих чи інших діянь;

5) амністії, помилування , та припинення переслідування;

6) імунітету та інших та інших особливостей кримінальної відповідальності посадових осіб.

При опрацюванні цього питання студенти повинні проаналізувати Конституції окремих зарубіжних країн та визначитися, які їх положення слід віднести до тієї чи іншої групи норм, які мають характер кримінально – правових приписів та порівняти їх із текстами кримінального законодавства цих країн. Студенти мають визначитися, які Конституційні норми кримінально – правового характеру були текстуально включені в кримінальні кодекси цих держав.

Наприклад, в окремих конституціях визначено тільки принцип законності. так, згідно з конституцією Бельгії (1994р.) жодне покарання ні встановлено, ні застосовано інакше як на підставі закону (ст. 14). Те саме стосується Конституції Іспанії (1978 р.) (ст. 25) Конституції Литви (1992 р.)(ст.7) Конституції Ліхтенштейну (1921 р.) (ст. 33) Конституції Люксембургу (1868 р.) (ст.14) У ст. 34 Конституції Франції (1958 р.) встановлено, що тільки законом, який приймається Парламентом, встановлюються правил, які стосуються визначення злочинів і покарань, що накладаються за них, крім того, у декларації прав людини і громадянина вказано, що ніхто не може бути обвинувачений або ув’язнений інакше як у випадках, визначення законом і при дотриманні процедури, запропонованої законом (ст.

Загальна Декларація Прав Людини (ЗДПЛ) - декларація, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в Паризькому палаці Шайо. Декларація стала результатом безпосереднього досвіду Другої Світової Війни і представляє першоглобальне вираження прав, на які усі люди мають невід'ємне право.
7), що закон повинен установлювати лише суворо і беззаперечно необхідні покарання, і ніхто не може бути покараний як у силу закону, прийнятого і обґрунтовано до вчинення провини і застосованого у встановленому порядку (ст. 7)

Положення, що стосуються строків давності містяться Конституції Болгарії і Польщі. Не погашаються давністю кримінальне переслідування і виконання покарання за злочини проти мири і людства (ст. 37 Конституції Болгарії) Згідно з Конституцією Польщі до воєнних злочинів і злочинів проти людяності строки давності не застосовуються (ст.

Злочини проти людства (англ. Crimes against humanity) або злочини проти миру та безпеки людства, як вони визначені в пояснювальній записці до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, є «найбільш ненависними злочинами, так як являють собою серйозний руйнівний вплив на людську гідність, принижують та спричиняють деградацію особистості».
43 Конституції Польщі) і закінчення давності щодо злочинів, не переслідуваних з політичних мотивів і вчинених публічними посадовими особами або за їх вказівкою, підлягає призупиненню до часу розгляду справи в суді (ст.44).

Проаналізувавши Конституції європейських країн студенти мають сприйнять висновок, що законом мають бути встановлені: відповідальність осіб, які займають певні політичні посади; наслідки невиконання ними своїх обов’язків; їхні імунітети злочини за вчинення яких несуть відповідальність ці особи; застосовані за них санкції; наслідки їх застосування, що можуть виключити звільнення цих осіб з посади або втрату мандата (як у Конституції Португалії) . При цьому всі положення матеріального кримінального права, що стосується підстав та умов наданні імунітеті, необхідно відобразити і в КК України.

Криміна́льне пра́во - одна з фундаментальних галузей права, законодавства, наука (доктрина) і навчальна дисципліна. Кримінальне право як галузь права - це система (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.
Чинний КК України ці питання не регулює, так само, до речи, як і частина КПК України.

Студентам потрібно знати дефініцію загальноєвропейського кримінального права, на яких воно ґрунтується. Чому важливим є аналіз загальноєвропейського кримінального права?

По-перше, члени ЄС на сьогодні є 28 європейських держав, а решта претендують на членство у ньому. Україна також задекларувала намагання інтегруватися у ЄС. Державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні і спрямовується на забезпечення обов’язкового врахування вимог законодавства ЄС підчас норми проектування.

По-друге, всі європейські держави, окрім Білорусії і Ватикану, є членами Ради Європи. Тут слід мати на увазі, необхідність гармонізації законодавства стосується не лише правового простору ЄС. Так відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи мета Ради Європи досягається шляхом удосконалення угод та здійснення спільних заходів у правовій галузі.

По-третє, найбільшим активним учасником інших міжнародних організацій є саме держави Європи. Так усі крім Ватикану, держави є членами ООН. І з 143-х членів СОТ (Світової Організації Торгівлі) 34 – це держави Європи.

Право ЄС – це особлива правова система, нормі якої регулюють суспільні відносини, які складаються при розвитку інтеграційних процесів в рамках Європейського Союзу.

Принципи верховенства права Союзу в теперішній час є безумовним відносно найбільш важливої і значної його застигни – права Європейських спів товариств (комунітарне право). Співвідношення інших (некомунітарних) компонентів цієї правової системи з національним правом в кінцевому підсумку ще не встановлене.

Студенти повинні знайти основні принципи, на яких ґрунтується кримінальне законодавство ЄС і які поступово мають бути імплементовані в кримінальне законодавство країни.

Європейське Співтовариство ставить людину в центрі своєї діяльності, воно не може вимагати від держав-учасниць санкціонування кримінальної відповідальності щодо певних дій, якщо немає іншого, більш м’якого, шляху захисту фундаментальних інтересів людини. Лише за цієї умови правовий акт вимагає застосування кримінальних санкцій, що визначаються як «необхідні» відповідно до європейського принципу пропорційності, кримінальне переслідування насправді насаджує оціночні судження та соціальну стигматизацію, які ведуть до серйозного порушення прав людини, гарантованих Статутом Європейського Співтовариства.

Надмірне розширення кримінально-виконавчої системи знижує міць та ефективність кримінальних заборон. Відповідно до принципу належного управління, саме Європейське Співтовариство має визначити необхідність застосування кримінального права як крайнього засобу соціального контролю (принцип необхідності - ultima ratio).

Зобов’язання ЄС перед країнами - учасницями забезпечення кримінального покарання за певні діяння передбачає саме такі діяння, які можна ставити в вину особисто виконавцю («принцип вини» - nulla роега gine culpa). Це не лише вимога щодо обмеження покарання за злочини, що є особливо тяжкими щодо громадського порядку, але перш за все - це гарантія поваги до людської гідності. Окрім цього це також відповідає презумпції невинуватості. Це означає, що європейська законодавча влада також має встановити, що правила, які вона накладає щодо санкцій дозволяють виконання репресивних функцій щодо вчинених проступків (і в цьому сенсі відповідно до вимог пропорційності – принцип провини). Це не зумовлює відповідь на питання про кримінальну відповідальність юридичних осіб, оскільки така відповідальність відрізняється від особистої відповідальності людини. Норми щодо обвинувачення різних видів діяльності повинні бути розроблені відповідно до законодавчої бази кожної держави учасниці.

Кримінальне законодавство правової держави неминуче ґрунтується на принципі законності. Кримінальне право та слідчі дії становлять загальний принцип європейського права за змістом ст. 6. п. З Договору про Європейське Співтовариство (Лісабон), а також закріплені у ст. 7 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З цього принципу випливають три основні вимоги, яким повинне відповідати законодавство Європейського Співтовариства: 1) вимога законності в європейському сенсі цього слова означає, що кожна людина повинна бути в змозі передбачити, які її діяння можуть призвести до кримінальної відповідальності. Також і обвинувальні тексти мають бути прописані чітко і точно. Для цього необхідно, щоб текст був зрозумілим. В принципі, закон повинен «говорити сам за себе». Об’єктивні і суб’єктивні умови кримінальної відповідальності, як і покарання у всіх випадках мають бути передбачуваними. Хоча здійснення цієї компетенції у кримінальній відповідальності ЄЄ вимагає надання державам-учасницям певної свободи оцінювання, що призводить до деяких розбіжностях при розробці правових актів. Чим більш лімітованим є поле свободи вибору та розсуду, що надається різним країнам, тим чіткішим та яснішим має бути формування європейського акту. Якщо європейський акт спрямовується на європейську стандартизацію (повне узгодження) законів, він повинен відповідати вимогам чітких і конкретних обвинувачень. Ця вимога точності і якості необхідна в тому разі, коли розпорядження, яке вимагає застосування кримінальних санкцій, містить посилання на інші європейські тексти, так, щоб самі держави - учасниці могли узгодити європейський акт із власною законодавчою базою; 2) кримінальне законодавство не має зворотної сили, окрім деяких випадків in favoret. Цей наслідок принципу законності також випливає із вимоги передбачуваності у праві та означає, що європейське законодавство не може вимагати застосування кримінальних положень зворотним числом.

Заборона зворотної дії має лише один виняток, у разі положення in favoret. Кримінальне право, містячи положення, сприятливі для обвинуваченого (оскільки вони усувають або пом’якшують покарання), поширюється на дії, вчинені до їх вступу в законну силу (принцип зворотної сили in mitius). Принципи зворотної сили in mitius визнається всіма державами -учасницями. Однак існує розбіжності ш;одо місця принципу в ієрархії норм, особливо ш[одо його тлумачення в Конституції для Європи. Європейський суд у Люксембурзі (справа Берлусконі) і ст. 49 Хартії Європейського Союзу про основні права, надають цьому принципу, принаймні в Європі, найбільш важливого значення. Європейське законодавство пов’язане із цим принципом. Як наслідок, воно не може, з огляду на узгодження права, вимагати у держави - учасниці введення цього закону, якщо він потім змінений на сприятливий для обвинуваченого до його остаточного засудження; 3) кримінальне право є «наймогутнішою зброєю» держави. Його застосування має відбуватися в демократичному суспільстві, що є якнайбільш безпосередньо узгодженим самим народом. За відсутності компетенції ЄЄ у розробці наднаціонального кримінального законодавства, саме держави - учасниці (тобто національні парламенти), є розробниками покарання. Проте, Європейське законодавство обмежує їх право розсуду, вимагаючи від них встановити кримінальну відповідальність за певні діяння. Саме тому, акти, спрямовані на узгодження норм права, повинні мати достатньо демократичну легітимність. Ця демократична легітимність може виходити тільки від національних парламентів, лише коди вони керуються правилами, прийнятими на європейському рівні. Отже, є необхідним зміцнення законності цих правил, підвищення ролі європейського законодавства. Для забезпечення демократичної легітимності рішень, прийнятих у кримінальних справах та заохочення законності у процесі їх прийняття, важливо, щоб органи, які беруть участь у законодавчому процесі на європейському рівні, інформували національні парламенти своєчасно і якнайбільш детально про проекти актів (у т.ч. після вступу в силу Лісабонського договору). Держави •- учасниці матимуть можливість впливати на остаточне прийняття європейських актів (шляхом голосування їхнього представника в парламенті), (вимога парламентського закону - null poeva gine lega parlamentaria).

Акти ЄС в межах кримінального права, які були прийняті на основі розподілу компетенції, підпорядковуються принципу субсидіарності у відповідності до загальних принципів права ЄС. Таким чином, європейське законодавство може втрутитися тільки тоді і остільки, цілі запропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі державами - учасницями. Втручання національних законодавств в європейське право в рамках їх засобів є пріоритетним над європейським законодавством, що робить можливим розвиток національного кримінального права ближчим до потреб громадян своєї країни. Принцип субсидіарності має особливе значення у кримінальній сфері, оскільки соціальні цінності, що охороняються кримінальним правом держав - учасниць ЄС є частиною їхньої національної ідентичності. Тест на субсидіарність має бути проведений систематично, окремо для кожного акту та для кожної частини акту. Створення законодавчих актів повинні бути мотивовані правилами, що містяться у Протоколі № 2 до Лісабонської угоди. Національні парламенти приймають участь у цьому процесію Відповідно до вимог належного управління, будь-які пропозиції актів в рамках кримінального права повинні бути детально розглянуті та проаналізовані. Під час цього процесу мають бути прийняті до уваги всі обставини і можливі альтернативи (принцип субсидіарності).

Серйозність порушення прав людини вимагає забезпечення внутрішньої узгодженості кожної системи правоохоронних органів. Ця узгодженість є необхідною, для того, щоб кримінальне право могло охороняти загальні цінності суспільства та бути прийняте ним. Європейське законодавство має поважати узгодженість національних правоохоронних систем, які є невід’ємною частиною ідентичності країн - учасниць, що захищається ст. 4 п. 2 Договору про ЄС (Лісабон). Це означає, зокрема, що мінімальний поріг, встановлений Європейським Союзом щодо максимального строку позбавлення волі не повинен призводити до загального підвищення строку позбавлення волі у державі.

Перед прийняттям будь-якого акту, європейський законодавець повинен у відповідності до принципів належного управління, дослідити усі можливі наслідки, які може мати цей акт щодо національних репресивних систем, і тим самим виправдати їх сумісність.

Все вищевикладене дає підставу для висновку, що Україна в своєму намаганні стати учасницею Європейського Союзу, безумовно, має сприймати основні засади кримінальної політики, закладені в законодавчих актах ЄЄ. Але, в той же час, слід враховувати, що в нашій країні склалася власна вітчизняна правова система, положення якої мають враховуватися в процесі гармонізації нормативних актів України та ЄЄ.


Тема 1.2. Загальна частина кримінальних кодексів держав Європи
План


  1. Дія кримінального закону в часі. Зворотна дія кримінального закону у часі.

  2. Дія кримінального закону в просторі.

  3. Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами даної країною за її межами.

  4. Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцями за межами даної країни.

  5. Правові наслідки засудження особи за межами країни.

  6. Екстрадиція.


Методичні рекомендації
Вивчаючи дану тему, студент слід звернути увагу, що в окремих актах міжнародного законодавства містяться положення щодо необхідності врахування національними судами тих чи інших правових наслідків засудження особи за межами країни. Так, Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності (1997) зобов’язала держав учасниць вжити законодавчих заходів для визнання попередніх судимостей за кордоном за злочини, зазначені у цій Конвенції, “з метою встановлення злочинної кар’єри припустимого злочинця”. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків (1970) визначає порядок і умови виконання європейських судових рішень у кримінальних справах, зокрема санкцій, що включають ув’язнення, штраф, конфіскацію, позбавлення прав. Особа, щодо якої було винесено європейське судове рішення у кримінальній справі, не може за ту саму дію переслідуватися, бути покараною чи підлягати виконанню санкції в іншій державі, якщо вона: а) виправдана; б) повністю відбула чи відбуває покарання; в) піддана помилуванню чи амністії; г) не може відбувати покарання за давністю часу; д) за суджена без призначення санкції. Українському законодавцю треба звернути увагу на необхідність приведення КК України до цієї Конвенції. Так, в літературі слушно пропонувалось, зокрема, доповнити ст. 88 КК України положенням про те, що правове значення судимості, строки її погашення та підстави зняття в Україні є однаковими як для осіб, засуджених судами України, так і для осіб, засуджених судами іноземних держав, і визначаються на підставі цього Кодексу. Разом з тим, пропозиція цього ж науковця виключити з КК України ч. 2 ст. 7 або сформулювати її у редакції, яка дозволяла б притягувати до кримінальної відповідальності осіб, які вже зазнали кримінального покарання за межами України, якщо це передбачено міжнародними договорами України, суперечить принципу ne bis in idem, а тому є не прийнятною.
Міжнародні договори України Міжнаро́дні догово́ри Украї́ни - сукупність договорів, укладених у письмовій формі Україною з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

При цьому, студенти повинні знати особливості законодавства, яке міститься в низці міжнародних конвенцій.

Важливим є врахування положення Європейської конвенції про міжнародні наслідки позбавлення права керування авто мототранспортними засобами (1976), згідно з яким Сторона, яка винесла рішення про позбавлення прав водія, невідкладно повідомляє про це Сторону, яка видала ці права, а також Сторону, на чиїй території проживає правопорушник, а Сторона, що одержала повідомлення про позбавлення прав водія, може винести рішення про позбавлення цих прав. Рамковим рішенням Ради ЄС Про виконання в Європейському Союзі рішень про заморожування майна або доказів” (2003) встановлено: якщо майно, що підлягає конфіскації, і речові докази знаходяться на території держави члена, то компетентний судовий орган відповідної іншої держави має прийняти ‘‘рішення про заморожування”.

Студенти мають порівнювати європейське законодавство з вітчизняним законодавством. Так, відповідно до ст. 9 КК України вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України (принцип заліку). При цьому рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно зі ст. 114 КК Польщі винесення рішення за кордоном не є перешкодою ДЛЯ кримінального переслідування за той самий злочин польським судом, крім випадків, коли вирок, винесений за кордоном, прийнято до виконання у Польщі, або коли цей вирок став підставою для передачі чи видачі винного з території Польщі. Проте у цій статті визначені і правила зарахування фактично відбутого за кордоном покарання.

У КК Австрії зазначено, що конфіскація і вилучення предметів застосовуються щодо усіх майнових цінностей і предметів, які знаходяться в Австрії (§ 65-а). У § 66 відтворюється зміст принципу заліку.

У статті 5-а глави 2 КК Швеції законодавець прямо посилається на Європейські конвенції про міжнародну дійсність судових рішень у кримінальних справах (1970) та про передачу судового провадження у кримінальних справах (1972). Також зазначено, що коли питання про відповідальність за діяння було вирішене судовим рішенням, яке набрало законної сили в іноземній державі, де було вчинене діяння, або в іноземній державі, де зазначені конвенції визнавалися чинними, то обвинувачений, за загальним правилом, не може переслідуватися за те саме діяння у Швеції, якщо: а) він був визнаний невинним; б) він був визнаний винним у злочині без призначення покарання; в) якщо призначене покарання було повністю відбуте або перебуває у стадії виконання; г) якщо призначене покарання було скасоване за законом іноземної держави. У статті 6 вказано: якщо особа засуджена у Швеції за діяння, за яке вона вже була засуджена за межами Королівства, то покарання визначається з урахуванням того, що особа понесла за межами Королівства; у цих випадках призначається менш тяжке покарання, ніж те, що передбачене за діяння, або ж особа може бути повністю звільнена від покарання.

При вивченні питання про екстрадицію, студенти мають знати її дефініцію та способи застосування в різних європейських країнах.

Екстрадиція («extradition») є тим незамінним інструментом, за допомогою якого забезпечується принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання осіб, які втекли за кордон.

Своїм розвитком екстрадиція має завдячувати, головним чином, міжнародній діяльності Франції, в ході якої було вироблено фундаментальні принципи сучасного інституту екстрадиції; інститут екстрадиції розвивався, як правило, від угод ad hoc до двосторонніх, а згодом багатосторонніх угод загального характеру, із заміною на певних територіях (зокрема у межах ЄС) інституту екстрадиції інститутом так званого “ордеру на арешт, з одночасним закріпленням основних положень про екстрадицію у спеціальних законах; екстрадиційні правовідносини поступово ускладнювались і тому регламентувались усе більш ретельно, поступово розширювався перелік злочинів, які могли бути підставою для видачі (“екстрадиційна номенклатура”), що тягло за собою необхідність гармонізації кримінального законодавства держав-учасниць відповідних договорів.

Основну увагу студенти повинні звернути на законодавство України: КК України (частини 1 і 3 ст. 10) встановлює: 1) громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду; 2) іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. У цьому зв’язку зазначимо, що станом на 1 лютого 2006 р. Україна, крім Європейської конвенції про видачу правопорушників та протоколів до неї, уклала і ратифікувала шість двосторонніх договорів про видачу (екстрадицію) з окремими державами Азії, Африки та Південної Америки.

Утім, Україна ще не підписала і не ратифікувала нову редакцію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, прийняту 7 жовтня 2002 р.. Порівняно з чинною аналогічною Конвенцією від 22 січня 1993 р., у новій Конвенції суттєво іншими є умови видачі.

Студенти повинні перерахувати випадки, коли положення про екстрадицію не застосовуються.

Так, видача не відбувається, якщо, зокрема:

а) особа є громадянином запитуваної Сторони;

б) спливли строки давності або кримінальне переслідування не може бути порушене через іншу законну підставу;

в) особа вже засуджена чи виправдана, звільнена від кримінальної відповідальності чи від покарання; г) діяння, відповідно до законодавства однієї із Сторін, переслідується тільки в порядку приватного обвинувачення;

д) видача може завдати шкоди суверенітетові, безпеці запитуваної Сторони; е) запит про видачу пов’язаний з можливим переслідуванням особи за ознакою раси, статі, віросповідання, етнічної належності або політичних переконань;

є) діяння відноситься за законодавством запитуваної Сторони до військових злочинів, які не є злочинами відповідно до звичайного кримінального права;

ж) особа була раніше видана запитуваній Стороні третьою державою і згода цієї держави на видачу не отримана;

з) особі, видача якої запитується, надано притулок на території запитуваної Сторони. У видачі може бути відмовлено, якщо діяння, у зв’язку з яким запитується видача, вчинене на території запитуваної Сторони.

Загалом багато міжнародних договорів регламентують питання екстрадиції. Як правило, застосовується відомий принцип “видай або суди сам”. Згадувана вище Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності (1997) зобов’язує держави вжити законодавчих заходів до того, щоб злочини, вчинені організованими злочинними утвореннями, розглядались як такі, що тягнуть видачу злочинця, і не розглядались як політичні з метою видачі. Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників (1957) Сторони зобов’язуються видавати одна одній всіх осіб, які переслідуються за вчинення правопорушення або розшукуються з метою виконання вироку. У Конвенції визначені: правопорушення, що тягнуть видачу; політичні правопорушення; воєнні правопорушення; питання видачі власних громадян; місце видачі правопорушення; принцип non bis in idem: строк давності; вплив на видачу можливого застосування смертної кари. Конвенція розвинута Додатковим протоколом (1975), в якому зроблені деякі уточнення до поняття “політичні правопорушення”, і Другим додатковим протоколом (1978), який по-новому визначив поняття “фінансове правопорушення”, а також встановив, що видача не здійснюється за правопорушення, щодо якого була проголошена амністія в запитуваній державі і за яке ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством. Хартія ЄС про основні права (2000) заборонила вислання або екстрадицію до держави, в якій існує серйозний ризик застосування до особи страти, катування або іншого принижуючого людську гідність поводження чи покарання.

Крім видачі, міжнародні акти регулюють і питання передачі осіб для відбування покарання. Так, Європейська конвенція про передачу засуджених осіб (1983) визначає порядок і умови передачі осіб, засуджених на території однієї Сторони, на територію іншої Сторони для відбування призначеного їй покарання. Конвенція містить шість умов передачі засудженої особи, які коротко, без урахування нюансів, можна сформулювати так: 1) особа є громадянином держави виконання вироку; 2) вирок є остаточним; 3) особа має відбути за вироком ще принаймні шість місяців; 4) особа згодна на передачу; 5) діяння визнається злочинним в обох державах; 6) обидві держави згодні на передачу.

Значну увагу питанням екстрадиції приділяє КК Литви. Згідно з його ст. 9 громадянин Литви, який вчинив злочинне діяння на території Литви чи на території іншої держави, може бути виданий іноземній державі чи переданий Міжнародному кримінальному суду відповідно до міжнародного договору Литви.

Міжнародний кримінальний суд Міжнаро́дний криміна́льний суд (МКС) - перший правовий інститут, що діє постійно, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Заснований на основі Римського статуту, прийнятого в 1998 році.
На відміну від цього, відповідний іноземний громадянин видається. Зазначені особи можуть не видаватися, зокрема, якщо: 1) вчинене діяння за КК Литви не визнається злочином або закінчився строк давності; 2) злочинне діяння вчинене на території Литви; 3) особа переслідується за злочин політичного характеру або в іншій державі може бути страчена; 4) особа за вчинене діяння була засуджена, виправдана чи звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, у т.ч. згідно з актом амністії чи помилування. Не видаються іншій державі особи, яким у Литві надано притулок, крім випадків вчинення ними злочинів, перелічених у ст. 7 цього КК (про зміст ст. 7 див. вище).

На наш погляд, таку норму слід передбачити і в КК України. Разом з тим, вона потребує певного удосконалення з урахуванням положень міжнародних договорів, чинних в Україні. Крім того, у ній треба окремо визначити випадки, за яких особа не видається за жодних обставин (наприклад, якщо вчинене діяння за КК України не визнається злочином або якщо особа переслідується за злочин політичного характеру чи в іншій державі може бути страчена, або якщо вона за вчинене діяння була виправдана), і випадки, коли вона може не видаватися.

  1   2   3   4



  • ВСТУП 3 Модуль 1.
  • Список джерел Вступ
  • МОДУЛЬ 1. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ІНСТИТУТІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН Тема 1.2. Загальне положення законодавства держав континентальної Європи
  • Тема 1.2. Загальна частина кримінальних кодексів держав Європи План
  • Міжнародному кримінальному суду