Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Порівняльне кримінальне право»

Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Порівняльне кримінальне право»




Сторінка3/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір1.55 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4
Тема 1.6. Загальна характеристика Особливої частини кримінальних кодексів держав Європи
План
1. Структура Особливої частини кримінальних кодексів.

2. Особливості визначення ознак злочинних діянь у диспозиціях законодавчих приписів.

3. Особливості визначення санкцій за злочинні діяння.
Методичні рекомендації
Студенти повинні знати особливості визначення санкцій за злочинне діяння.

Реалізації цих намірів пройде чимало часу. Принаймні роки, що минули після зазначеної заяви В.Т. Маляренка, змушують скептично ставитися до неї: адже за цей час «віз» анітрохи не посунувся.

Разом з тим, немає сумніву, шо зазначені науково обгрунтовані критерії рано чи пізно будуть розроблені. Про це свідчать хоча б вже реалізовані наміри деяких європейських держав навести порядок у визначенні кримінальних санкцій. Адже ця проблема існує і в західноєвропейських державах. Один із іспанських криміналістів виразно продемонстрував, наскільки широкою є гама покарань, передбачених законами різних держав за ті самі “серйозні порушення міжнародного гуманітарного права”. Наприклад, військово-кримінальний закон Голландії встановлює за них надзвичайно суворі покарання, Іспанії і Швеції — від надзвичайно м’яких до вкрай суворих, Норвегії, Данії, Швейцарії, ФРН — як правило, відносно легкі1.

Законодавець при конструюванні кримінально-правових норм повинен чітко передбачити в них конкретні санкції, щоб, з одного боку, створити базу для законного закріплення покарання, з іншого — дотримати вимог принципів індивідуалізації покарання і справедливості. Для цього необхідно надати суду право певної свободи у виборі конкретного покарання та його розміру. Ці передумови визначають існування у кримінальному праві відносно визначених та альтернативних санкцій.

Критикуючи законодавця Росії, дослідники зазначають, зокрема, що: використання тих самих розмірів штрафів для злочинів, різних за категорією тяжкості, є помилковим, адже санкція – це показник суспільної небезпеки того діяння, за яке вона передбачена; санкції мають відповідати застосовуваним кваліфікуючим ознакам. Перехід “простий – кваліфікований – особливо кваліфікований склади” повинен плавно відображатись у санкціях. Не може бути, наприклад, розриву між максимумом санкції за простий злочин і мінімумом санкції за кваліфікований. Разом з тим, мінімальні санкції за простий і за кваліфікований злочини не повинні збігатись, а тим більше друга бути меншою, ніж перша. Помилковою (крім як для злочинів невеликої тяжкості) є побудова санкцій з визначенням тільки верхніх меж покарання, оскільки у цьому випадку і за простий, і за кваліфікований злочин може бути призначене однакове покарання, а це стирає грань між категоріями злочинів. Небезпідставно пропонується (ця пропозиція цілком стосується і українського законодавця): у злочинах однієї категорії тяжкості нижні і верхні межі встановлювати в одних границях; у санкціях норм, які передбачають відповідальність за тяжкі злочини, де указана лише верхня їх межа, визначати нижні межі позбавлення волі; нижні і верхні межі штрафів і виправних робіт для злочинів однієї категорії тяжкості встановлювати в однаковому діапазоні; вищу межу санкції за простий злочин встановлювати на одному рівні з нижчою межею санкції за кваліфікований злочин.

Що стосується судової дискреції, то вона завжди має залишатись у межах санкції. Можливо лише, як пише Р.Цилпеліус, що в інтересах правопевності, а також однакового поводження в однакових ситуаціях бажаним було б існування сітки із систематизацією типів діянь і покарань за них з урахуванням особистої вини злочинця, його здатності стати на шлях виправлення, необхідності забезпечення безпеки суспільства тощо.

Зазвичай санкції залежать від системи цінностей, прийнятій в тій чи іншій державі, від того, наскільки небезпечними держава вважає різні злочинні діяння, від того, наскільки репресивною чи, навпаки, гуманною сама по собі є кримінально-правова система тієї чи іншої держави.

Наразі ж нашою метою є показати, яким чином визначаються санкції у кримінальних законах європейських держав, продемонструвати окремі принаймні пунктирно окреслені в цих законах правила визначення санкцій.

Доречно вказати на те, що нормативні акти ЄС з питань кримінального права зближення стандартів кримінальної відповідальності в державах-членах здійснюють за допомогою методу “мінімальної гармонізації”, а саме шляхом встановлення верхньої межі кримінально-правової санкції.

Так, Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі» (2003) визначає відповідні санкції, як мінімум, у межах від одного до трьох років позбавлення волі. Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з торгівлею людьми» (2002) також прямо визначає санкції: за наявності обтяжуючих обставин верхня межа санкції за «торгівлю людьми» у всіх державах повинна становити не менше 8 років позбавлення волі (ст. З). Аналогічні положення щодо визначення конкретних санкцій містять рамкові рішення Ради ЄС «Про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією» (2003). «Про кримінально-правову охорону навколишнього середовища» (2003), «Про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з мстою покарання за допомогу незаконному в’їзду, транзиту і перебуванню» (2002) та ін.

Доречно вказати на те, що нормативні акти ЄС з питань кримінального права зближення стандартів кримінальної відповідальності в державах-членах здійснюють за допомогою методу «мінімальної гармонізації», а саме шляхом встановлення верхньої межі кримінально-правової санкції.

Так, Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі» (2003) визначає відповідні санкції, як мінімум, у межах від одного до трьох років позбавлення волі. Рамкове рішення Ради ЄС «Про боротьбу з торгівлею людьми» (2002) також прямо визначає санкції: за наявності обтяжуючих обставин верхня межа санкції за “торгівлю людьми” у всіх державах повинна становити не менше 8 років позбавлення волі (ст. З)2. Аналогічні положення щодо визначення конкретних санкцій містять рамкові рішення Ради ЄС “Про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією” (2003), “Про кримінально-правову охорону навколишнього середовища” (2003), “Про підвищення стандартів кримінальної відповідальності з мстою покарання за допомогу незаконному в’їзду, транзиту і перебуванню” (2002) та ін.

- санкції у вигляді штрафу є типовими: розмір штрафу завжди встановлюється у межах до 100, до 200 або до 300 штрафних одиниць (усього три варіанти);

- розміри грошового стягнення, а також строк арешту не встановлені, тобто суду надається право визначати їх самостійно, виходячи з їх меж, передбачених Загальною частиною. Натомість, розміри штрафу і строк тюремного ув’язнення встановлені в усіх випадках.

У КК Польщі:

- санкції дозволяють надзвичайно широку судову дискрецію, шо, мабуть, відображає високий ступінь довіри суспільства до суду. Так, у багатьох випадках закон передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 місяців до 8 років, від одного року до 10 років, від 2 до 12 років тощо;

- у багатьох главах Особливої частини цього КК містяться “додаткові” статті або “додаткові” параграфи статей з приписами про те, у справах про які злочини та за яких умов суд може застосувати надзвичайне пом’якшення покарання або відмовитися від покарання (як-от ст. 139 або § 4 ст. 140). Таких норм узагалі кілька десятків;

- переважна більшість санкцій передбачає лише один вид покарання — позбавлення волі на певний строк;

- санкції за готування до того чи іншого злочину, яке визнається кримінальнокараним, визначаються в окремому параграфі відповідної статті або в окремій статті (якщо йдеться про кілька злочинів) і є значно м’якшими, ніж санкції за відповідний злочин;

- у санкціях визначається тільки покарання, але не кримінально-правові заходи. Разом з тим, у деяких главах Особливої частини цього КК містяться “додаткові” статті або “додаткові” параграфи статей з приписами про те, у справах про які злочини суд може застосувати конфіскацію (як-от ст. 139 або § 4 ст. 140);

- санкції часто передбачають лише нижню межу покарання у виді позбавлення волі (“карається позбавленням волі на строк не менше 5 років”). При цьому, зрозуміло, мається на увазі, що верхня межа відповідного виду покарання встановлена у Загальній частині. Наприклад, для позбавлення волі нею, як правило, є 15 років;

- межі покарання у вигляді штрафу чи обмеження волі у санкціях зазвичай не визначаються. Очевидно, у цих випадках суду слід звертатися до положень Загальної частини. Винятком є ст. 309, в якій зазначено розміри штрафів, які можуть бути призначені поряд з позбавленням волі за низку злочинів, перелічених у цій статті.

Ще більш специфічно визначаються санкції у кримінальних кодексах держав Західної Європи.

Німецький законодавець, шляхом прийняття так званого 6-го Закону про реформу кримінального права від 26 січня 1998 р. уперше поставив перед собою конкретне завдання – гармонізувати межі покарань у сучасному КК ФРН. Система меж покарання мала враховувати необхідність надання більш надійної охорони перш за все таким благам особи, як життя, тілесна недоторканність, особиста воля, статеве самовизначення, і лише потім – матеріальних благ, таких як власність, майно і безпека правових відносин. З мстою гармонізації меж покарання, враховуючи справжню цінність і значимість різних правових благ, цим Законом були скасовані суперечності між покараннями за тілесні ушкодження, вбивства і сексуальні делікти, з одного боку, і делікти проти власності, майна і підробки документів, з іншого. Усередині цих груп злочинних діянь межі покарань також були належним чином узгоджені. Санкції у вигляді позбавлення волі у КК ФРН визначаються за верхньою межею (наприклад, «до 5 років»), або за нижньою («не менше одного року»), або ж за ними обома («від двох місяців до 5 років»). За обома межами визначається також позбавлення права обіймати певні посади. Грошові штрафи, крім випадків, спеціально визначених у Загальній частині цього КК, зазвичай передбачені як альтернатива позбавленню волі за всі проступки. Розміри штрафів у санкціях, як правило, не визначаються, оскільки вони визначені у Запільній частині і обираються на розсуд суду.

Відповідно до КК Голландії (ст. 23) існує шість категорій штрафів залежно від їх розмірів – 500 (перша категорія), 5 тис. (друга), 10 тис. (третя), 25 тис. (четверта), 100 тис. (п’ята) і млн гульденів (шоста)3. Тому у санкціях зазвичай вказується лише категорія штрафу, але не його розмір, що є досить зручним.

Загалом голландські судді зв’язані тільки максимальними розмірами санкцій (тільки максимальні межі ув’язнення зазначені у санкціях статей). При цьому суд вправі пом’якшувати покарання на свій розсуд: перелік пом’якшуючих обставин у КК відсутній, вважається, що інше суперечило б «довірі до суддів». Інколи суд має можливість виносити рішення про накладення санкції в діапазоні від одного дня до довічного ув’язнення.

У деяких нормах КК Голландії, які передбачають злочинні діяння з обтяжуючими ознаками, санкції відсутні і робиться відсилання до “основних” норм, але з вказівкою на те, що, наприклад, строки тюремного ув’язнення можуть бути збільшені у певній пропорції. Наприклад, у ч. 4 ст. 138 зазначено, що строки тюремного ув’язнення, передбачені частинами 1 і 3, можуть бути збільшені на третину, якщо злочин вчинено двома чи більше особами спільно. У статті 304 цього КК, що міститься у розділі XX «Фізична образа», вказано, що визначені у статтях 300-303 строки тюремного ув’язнення можуть бути збільшені на третину за певних обтяжуючих обставин.

У КК Швейцарії санкції встановлюють тільки вид покарання, а його межі визначені у Загальній частині. Такий підхід надто розширює межі судової дискреції. Адже, уточнивши, наприклад, санкцію ст. 276 цього КК за допомогою норм Загальної частини, можна встановити, що заклики військовослужбовців до заколоту караються позбавленням волі на строк від 3 днів до 20 років.

КК Австрії містить вже згадуване вище положення, яке дозволяє у двох випадках (у разі вчинення будь-якого злочину небезпечним рецидивістом або чиновником) перевищити верхню межу санкції наполовину.

У КК Франції звертають на себе увагу надзвичайно суворі санкції, встановлені за злочини проти людини. Наприклад, просте зґвалтування (ст. 222-23) карається ув’язненням на строк 15 років, кваліфіковане (ст. 222-24) – 20 років, а особливо кваліфіковане (статті 222-25 і 222-26) – 30 років (якщо згвалтування спричинило смерть потерпілого) і навіть довічним ув’язненням (якщо зґвалтування було поєднане з катуванням чи актами жорстокості, передувало їм чи було вчинене після них). Незаконний арешт чи затримання караються ув’язненням на строк 20 років, а те саме щодо неповнолітнього – на строк 30 років; якщо ж ці дії спричинили хронічне захворювання чи каліцтво, викликане, скажімо, умовами утримання, покарання збільшується, відповідно, до 30 років ув’язнення і до довічного ув’язнення (статті 224-1 – 224-5). Разом з тим, крадіжка карається ув’язненням на строк умисне і віроломне вбивство, вчинене за винагороду та з особливою жорстокістю (ст. 140), найсуворішим покаранням є позбавлення волі на строк від 20 до 25 років, а за заподіяння смерті через грубу необережність (ст. 142) – позбавлення волі на строк від одного до 3 років. Крадіжка (ст. 235) карається тюремним ув’язненням на строк від 6 до 18 місяців, а за обтяжуючих ознак (ст. 239) – від одного року до 3 років.

Особливістю визначення санкцій у КК Іспанії є також те, що інколи вони формулюються у такому, наприклад, вигляді (як-от у ч. 4 ст. 143): «Той, хто... (міститься опис діяння) карається на 1-2 ступеня нижче покарань, передбачених частинами 2 і 3 цієї статті». У такий спосіб іспанський законодавець досить чітко виражає свою волю щодо покарання, підкреслює суміжність відповідних злочинів і запобігає повторенню тих самих словосполучень двічі й тричі в одній статгі.

Статті 80 і 81 КК Бельгії, включені до глави IX «Обставини, що пом’якшують покарання» Книги І, передбачають можливість зниження покарання на один чи більше ступенів. Наприклад: довічне тюремне ув’язнення може бути замінене тюремним ув’язненням на строк від 20 до 30, від 15 до 20, від 10 до 15, від 5 до 10 або від 3 років; тюремне ув’язнення на строк від 20 до 30 років – тюремним ув’язненням на строк від 15 до 20, від 10 до 15, віл 5 до 10 або від 3 років тощо. Так само замінюється і позбавлення волі.

На зазначені статті робляться посилання у відповідних нормах умовних Загальної і Особливої частин цього КК. Так, згідно зі статтями 52 і 69 у разі замаху на злочин і співучасті у злочині застосовується покарання па один ступінь м’якше, ніж те, що застосовується при закінченому злочині та до безпосередніх учасників злочину. Згідно зі ст. 217, якщо особа дала неправдиві показання, але, будучи викликана до суду, визнала це, то покарання, передбачені статтями 215 і 216, знижуються на один ступінь.

КК Бельгії передбачає можливість зниження покарання і на кілька ступенів. Наприклад, це можливо за наявності так званих пробачливих посягань. Йдеться про посягання на особу, заподіяння їй поранень чи побоїв у відповідь на жорстоке насильство або у разі надання опору при проникненні особи у житло чи прибудови, якщо той, хто заподіяв зазначену шкоду, міг припустити напад (статті 411 і 412). У цих випадках, які нагадують афект та необхідну оборону, допускається зниження покарання від трьох до п’яти ступенів. Наприклад, якщо санкцією статті передбачене покарання у виді тюремного ув’язнення на строк від 20 до 30 років, то, знизивши покарання на три ступені, суд визначає його у межах від 5 до 10 років. Буває і навпаки: за наявності певної обтяжуючої обставини покарання підвищується на 20 до 35 років), а друге (додаткове) – від 2 до 5 років. Неумисне позбавлення життя відповідно до ст. 163 карається тюремним ув’язненням другого ступеня (тобто віт 6 місяців до 3 років).

Існує навіть такий КК, що взагалі не містить санкцій. Це «Датський кримінальний кодекс для Гренландії». У КК Гренландії Загальна частина складається усього з 10 параграфів, а в Особливій міститься опис лише кількох десятків складів злочинів. Цей КК не передбачає ні смертної кари, ні навіть ув’язнення. Основні передбачені ним правові наслідки злочину – це примусові роботи без позбавлення волі, заборона перебування у певних місцях і штраф. Тільки щодо особливо небезпечного чи звичного злочинця можна постановити вирок про утримання у якому-небудь приміщенні чи полярному таборі в ізоляції від оточуючих, якщо цього потребують інтереси загальної безпеки
Тема 7. Злочинні діяння проти особи, власності, комп’ютерні господарські та екологічні злочинні діяння
План
1. Злочинні діяння проти життя і здоров'я особи.

2. Злочинні діяння проти волі особи.

3. Злочинні діяння проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

4.Злочинні діяння проти політичних та інших прав і свобод людини і громадянина.

5. Злочинні діяння проти власності.

6. Злочинні діяння проти інтелектуальної власності.

7. Комп'ютерні злочинні діяння.

8. Господарські злочинні діяння та злочинні діяння проти фінансової системи.

9. Екологічні злочинні діяння.
Методичні рекомендації
Студенти повинні приділити увагу питанням кримінальної відповідальності за комп’ютерні злочинні діяння.

Питання кримінальної відповідальності за деякі комп’ютерні злочинні діяння досліджувались Д.С. Азаровим на прикладі таких європейських держав, як ФРН, Франція, Іспанія, а Н.А. Розенфельд – на прикладі ФРН, Франції, Норвегії, Швеції, а також держав СНД. Д.С. Азаров вказав у цьому зв’язку на необхідність якнайшвидшої ратифікації Конвенції про кіберзлочинність та, за прикладом держав Європи, імплементації її положень у вітчизняне законодавство. Утім, з очевидних причин слід піддати критиці його висновок про те, що «додатковим об'єктом усіх комп'ютерних злочинів є відносини власності щодо комп'ютерної інформації». На думку Н.А. Розенфельд, кримінальні закони окремих держав учасниць СНД містять надто широкий перелік злочинів, які підмінюють собою традиційні злочини і провокують штучне виникнення колізій, кримінальні закони інших – надто вузький (лише одну норму). Аналіз підстав відповідальності за ці злочини за законодавством ряду держав Європи здійснювався і нами.

Певну увагу присвятили аналізу комп’ютерних злочинних діянь за кримінальними законами деяких європейських держав (Голландії, ФРН, Франції, Іспанії, Чехії, Польщі, держав СНД) російські вчені. Так, Т.Л. Тропіна зазначає: якщо проаналізувати законодавство держав Європи, включаючи і спеціальні норми, присвячені комп’ютерним злочинам, і «загальні норми», за якими особа імовірно буде притягнута за вчинення комп’ютерного злочину (за відсутності спеціальних норм), то можна зробити висновок, що у більшості держав-членів ЄС криміналізовані такі комп’ютерні посягання: незаконний збір комп’ютерної інформації; шкідливі програми; відмова від обслуговування; спроба вторгнення; неправомочний доступ до інформації; неправомочне перехоплення інформації; неправомочна модифікація інформації; неправомочний доступ до систем зв’язку.

Рада Європи визначенню комп'ютерних злочинних діянь уперше присвятила увагу понад 15 років тому. Але найбільш широкий і конкретний характер має прийнята у 2001 р. Конвенція про кіберзлочинність. Російські автори пропонують переглянути структуру комп’ютерних злочинів, визначених КІС Росії, і покласти в її основу класифікацію, запропоновану Конвенцією. Усі правопорушення, визначені цією Конвенцією як такі, що кожна Сторона, відповідно до її внутрішнього законодавства, має криміналізуїзати, поділені на чотири основні групи.

Це правопорушення:

1) проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних і систем;

2) пов’язані з комп’ютерами;

3) пов’язані зі змістом комп’ютерної інформації, а саме з дитячою порнографією;

4) пов’язані з авторським та суміжними правами. Крім того, згідно з Додатковим протоколом до Конвеїщії про кіберзлочинність про інкримінувавші расистських актів і вчиненої ксенофобії за допомогою інформаційних систем (2003) кожна сторона повинна визнати злочинами діяння, які полягають у поширенні через інформаційні системи погроз і образ інших людей з тієї причини, що вони належать до певної расової, національної, релігійної тощо групи.

У Рамковому рішенні Ради ЄС «Про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів» (2001 ) визначено, що кожна держава має криміналізувати такі пов’язані з комп’ютерами діяння:

1) умисне здійснення або спричинення трансферту грошей чи грошових сум і, таким чином, спричинення неправомірних втрат майна іншої особи, із наміром отримати неправомірні економічні прибутки для особи, яка вчиняє злочин, або для третьої особи, шляхом: введення, зміни, знищення або блокування комп’ютерних (зокрема ідентифікаційних) даних, без права на це; 2) втручання у функціонування комп’ютерної програми чи системи, без права на це (ст. 3);

3) умисне шахрайське створення, прийняття, отримання, продаж чи передання іншій особі або володіння комп’ютерними програмами, мстою яких є вчинення будь-яких із злочинів, вказаних у ст. 3 (ст. 4)

У КК Латвії зазначені злочини включені до глави XX “Злочинні діяння проти громадської безпеки і громадського порядку”, що небезпідставно критикується фахівцями, адже в умовах всеосяжної інформатизації та комп’ютеризації виділення їх в окрему главу було б перспективним кроком. КК Латвії передбачена відповідальність за: самовільне входження в комп'ютерну систему (ст. 241) (обтяжує відповідальність за це та наступне діяння подолання засобів захисту програмного забезпечення комп’ютерної техніки або підключення до лінії зв’язку); несанкціоноване придбання програмного забезпечення (ст. 242). Йдеться про копіювання програмного забезпечення, файла або бази даних; пошкодження програмного забезпечення (ст. 243). Йдеться про недозволені модифікацію, зміну, пошкодження чи знищення інформації, введення відповідної завідомо неправдивої інформації, умисне пошкодження чи знищення носіїв такої інформації; розповсюдження комп’ютерного вірусу (ст. 244); порушення правил безпеки інформаційної системи (ст. 245).

КК Білорусі містить окремий розділ XII “Злочини проти інформаційної безпеки”, який, щоправда, включає лише одну главу 31 з аналогічною назвою. Проте ця глава є вельми ретельно розробленою. Її сім статей передбачають відповідальність за: несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації (ст. 349); модифікацію комп’ютерної інформації (ст. 350); комп’ютерний саботаж (ст. 351). Йдеться про умисне знищення, блокування, пошкодження комп'ютерної інформації чи програми тощо; неправомірне заволодіння комп’ютерною інформацією (ст. 352); виготовлення чи збут спеціальних засобів для отримання неправомірного доступу до комп’ютерної системи чи мережі (ст. 353); розробку, використання чи розповсюдження шкідливих програм (ст. 354); порушення правил експлуатації комп’ютерної системи чи мережі (ст. 355).

Обов’язковою ознакою злочинів, передбачених статтями 349, 350, 352, 355, є завдання істотної шкоди (оціночна ознака). З огляду на те, що згідно з ч. 4 ст. 11 цього ІСК не є злочином діяння, яке не завдало і не могло завдати істотної шкоди, вказівка на істотну шкоду у названих статтях є помилковою.

У Спеціальній частині КК Литви є глава XXX “Злочини проти інформатики”. До них віднесені: знищення або зміна комп’ютерної інформації (ст. 196); знищення або зміна комп’ютерної програми або введення в комп’ютерну мережу програми, яка порушила або змінила роботу мережі, банку даних чи інформаційної системи (ст. 197); привласненні чи розголошення або інше використання охоронюваної законом комп’ютерної інформації про юридичну чи фізичну особу (ст. 198). Перші два діяння тягнуть кримінальну відповідальність лише у разі заподіяння великої шкоди.

У КК Естонії 1961 р. (в редакції 1992 р.) існувала спеціальна глава 14 “Злочини у сфері комп’ютерної інформації і обробки даних”, яка містила дев’ять статей (статті 268-276). Проте естонський законодавець вирішив відмовитися від такого підходу. Він пішов тим шляхом, який перед цим проклали законодавці держав Західної Європи (зокрема Австрії), які розмежували комп’ютерні злочини залежно від сфери суспільних відносин, на яку посягає злочинець, і виділили три групи відповідних злочинних діянь: економічні, проти прав і свобод індивідуальних суб’єктів та організацій і проти інтересів держави та суспільства у цілому.

У чинному КК Естонії відповідні діяння передбачені різними розділами і навіть главами, зокрема: 1) розділом 1 “Винні діяння проти власності” глави 13 “Винні діяння проти майна”: комп’ютерне шкідництво – незаконні підміна, стирання, пошкодження, блокування, ввід в комп’ютер даних чи програм (ст. 206); пошкодження з’єднань комп’ютерної мережі або створення перешкод для реалізації з’єднань (ст. 207); розповсюдження комп’ютерного вірусу (ст. 208); 2) розділом 2 “Винні діяння проти майна у цілому” глави 13: одержання майнової вигоди шляхом уведення, підміни, стирання, блокування комп’ютерних програм чи даних або іншого втручання в процес обробки даних з наданням впливу на результати обробки даних (ст. 213); незаконне користування комп’ютером, комп’ютерною системою або мережею шляхом видалення коду, паролю чи іншого засобу захисту (ст. 217); 3) розділом З “Винні діяння проти здійснення публічної влади” глави 16 “Винні діяння проти громадського спокою”: незаконна передача захисних кодів комп’ютера, комп’ютерної системи чи мережі (ст. 284).

Комп’ютерні технології застосовуються з мстою вимагання і шахрайства, викрадення коштів з банківських рахунків і комерційного шпигунства, імітації у стільникових телефонах і підробки програмного забезпечення, комп’ютерні віруси є засобами помсти роботодавцям чи іншим особам і хуліганства. Кількість цих та інших комп’ютерних злочинів невпинно зростає1. Тому відповідні положення кримінальних кодексів європейських держав постійно удосконалюються.

Так, намагаючись пристосувати прийнятий ще у 1937 р. кримінальний закон до появи нових видів злочинів, швейцарський законодавець наприкінці XX ст. увів до нього статті 143-bis, 144- b, 150-b, а також вніс зміни до статей 143, 147 та деяких інших. Отже, чинний КК Швейцарії передбачає відповідальність за такі комп’ютерні злочини, зокрема: придбання з корисливих мотивів даних, зібраних чи оброблених електронним або іншим схожим способом, .якщо ці дані особливо захищені від неправомірного доступу (ст. 143); неправомірне проникнення у чужу, особливо охоронювану систему обробки даних без корисливої мети (ст. 143-bis); неправомірна зміна, знищення чи пошкодження даних, зібраних або переданих електронним або іншим схожим способом (ч. 1 ст. 144-b); шахрайське зловживання з установкою для обробки даних – неправильне, неповне чи неправомірне використання даних, інший вплив на процес обробки чи передачі даних з корисливою мстою, яка досягається забезпеченням відстрочки настання майнової шкоди (ст. 147); виробництво і випуск в обіг техніки, її складових частин або програми для обробки даних, призначених для незаконного розшифрування радіопрограм чи служб телекомунікації (ст. 150-b).

Приблизно так само зробив у 2002 р. і австрійський законодавець, прийнявши спеціальний закон про зміни у КК, які стали реакцією на нову загрозу у сфері інформаційної техніки. За допомогою цього закону в Австрії була реалізована Конвенція ЄС про кіберзлочинність. Наразі КК Австрії у цій сфері встановлює відповідальність за: незаконний доступ до комп’ютерної системи (§ 118-а); порушення телекомунікаційної таємниці (§ 119); незаконне перехоплення даних, що передаються по комп’ютерній системі, з корисливою мстою (§ 119-а). При цьому під даними розуміються дані про особу, будь-які інші дані або програми; незаконне (неправомірне) використання приладів запису і підслуховування (§ 120, абз. 2-а); пошкодження даних (§ 126-а); порушення функціонування комп’ютерної системи (§ 126-b); незаконне (неправомірне) використання комп’ютерних програм або даних доступу (§ 126-е); шахрайська, вчинена обманним шляхом, обробка даних (§ 148-а); фальсифікація даних (§ 225-а).

Деякі з цих діянь віднесені до злочинних діянь, що посягають на приватну сферу, інші – до злочинних діянь проти чужого майна, останнє до злочинних діянь проти достовірності документів і засобів доказування.

Посяганням на системи автоматизованої обробки даних присвячена спеціальна глава 3 розділу II Книги З КК Франції. Вона відносить до них, зокрема: обманне отримання чи обманне збереження доступу до вказаної системи, у т.ч. таке, що спричинило знищення чи зміну даних або погіршення функціонування системи (ст. 323-1); перешкоджання роботі чи порушення функціонування системи (ст. 323-2); обманне введення інформаційних даних у систему або обманне знищення чи зміна даних, які у ній містяться (ст. 323-3); участь в організованій групі чи змові, спрямованих на підготовку до злочинних діянь, передбачених статтями 323-1, 323-3 (ст. 323-4).

Окремо виділені посягання, пов’язані з використанням картотек і обробкою даних на ЕОМ: вчинення або віддача вказівки про вчинення автоматизованої обробки поіменних даних без здійснення передбаченої законом формальності (ст. 226-16); вчинення або віддача вказівки про вчинення обробки цих даних без вжиття всіх заходів обережності, необхідних для того, щоб забезпечити безпеку даних (ст. 226-17); збір і обробка даних незаконним способом (ст. 226-18); введення або збереження в пам’ять ЕОМ заборонених законом даних (ст. 226-19); збереження визначених даних понад установлений законом термін (ст. 226-20); використання даних з іншою метою, ніж це було передбачено (ст. 226-21); розголошення даних, здатне призвести до зазначених у законі наслідків (ст. 226-22).

Цей КК передбачає відповідальність також за дії, вчинені з комп’ютерною інформацією на шкоду інтересам держави: збір або передача іноземній державі інформації, яка міститься в пам’яті ЕОМ або у картотеці, знищення, розкрадання, вилучення або копіювання даних, що мають характер секретів національної оборони, що утримуються в пам’яті ЕОМ або в картотеках, а також ознайомлення з ними даними сторонніх осіб (статті 411-7, 411-8, 413-9, 413-10, 413-11).

Стаття 186-1 КК Франції встановлює відповідальність за неправомірне перехоплення даних у телекомунікаційних системах. Нарешті, ще одним видом “комп’ютерного” злочинного діяння є сексуальна агресія, вчинена шляхом використання телекомунікаційних мереж і поширення повідомлень, адресованих невизначеному колу осіб (ст. 222-28).

У ФРН дискусія про доцільність розробки кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за діяння, пов’язані з комп’ютерами, почалася ще у 1975 р., тобто з часу дії нової редакції КК 1871р., німецький законодавець хоч і не вважав за необхідне виділити комп’ютерні злочинні діяння в окремому розділі, все ж таки вельми ретельно поставився до розробки їх системи і одним із перших у Європі присвятив відповідним змінам до КК ФРН спеціальний закон від 15 травня 1986 р.

Ним була встановлена відповідальність за такі, зокрема, діяння: комп’ютерне шахрайство, під яким розуміється вплив на результат обробки даних шляхом неправильного створення програм, використання неправильних чи неповних даних тощо з наміром отримати майнову вигоду, що спричинило майнову шкоду іншій особі (§ 263-а). У німецькій доктрині вважається, що при комп’ютерному шахрайстві обману піддається не людина, а програма. Саме тому, що у випадках комп’ютерного шахрайства відсутній обман людини, вони не можуть кваліфікуватися за § 263 як звичайне шахрайство; підробка технічних записів — вчинені з метою введення в оману виготовлення підробленого чи фальсифікація справжнього технічного запису, використання підробленого чи фальсифікованого запису (§ 268); підробка даних – збір чи зміна даних, які мають доказове значення, таким чином, що при зчитуванні пошкоджених даних був наявним підроблений чи фальсифікований документ, або застосування зібраних чи змінених даних (§ 269); фальсифіковане використання результатів переробки даних у правозастосовній діяльності (§ 270); знищення, пошкодження технічних записів, які винному загалом або винятково не належать (§ 274); зміна даних (§ 303-а) – незаконне анулювання, знищення, пошкодження то зміна даних, у т.ч. зібраних електронним, магнітним чи іншим аналогічним способом; комп’ютерний саботаж (§ 303-b) – порушення обробки даних, які мають істотне значення для іншого підприємства, фірми чи державного органу.

Окремим законом КК ФРН буїз доповнений новим § 202-а, за яким карається незаконне отримання чи передача іншій особі відомостей, які є чужими і особливо охороняються від незаконного доступу до них.

Комп’ютерні злочини, які з’явились у КК Італії в 1993 p., були розміщені переважно у главі III «Злочини проти індивідуальної волі» розділу 12 Книги 2. Це, зокрема: доступ до комп’ютерів або систем, захищених заходами безпеки, або доступ проти вираженого або такого, що мається на увазі, бажання власника (ст. 615-t); незаконне заволодіння і поширення кодів, паролів або інших засобів доступу до комп’ютерів чи телекомунікаційних систем, вчинене з метою одержання прибутку для себе чи для третіх осіб, або з мстою заподіяння шкоди (ст. 615 quater); розповсюдження шкідливих комп’ютерних програм (ст. 615-quinquieses); перехоплення або переривання комп’ютерних чи телекомунікацій (ст. 617-quater); встановлення апаратури для перехоплення, запобігання або переривання комп’ютерних чи телекомунікацій (ст. 617-quinquieses); фальсифікація змісту комп’ютерних чи телекомунікацій (ст. 617-sexieses). Обтяжують злочин, передбачений ст. 615-t, вчинення його: посадовою особою або особою, яка зловжила своїми повноваженнями, особою, що займається, навіть без ліцензії, приватною детективною діяльністю, а також оператором системи; із застосуванням насильства, погрозою заподіяння шкоди майну, із застосуванням зброї, якщо злочин заподіяв шкоду системі, частково або цілком перервав її роботу, зруйнував або пошкодив дані, інформацію чи програми, що містяться в системі, а особливо обтяжують вчинення його щодо комп’ютерів чи телекомунікаційних систем оборонного значення або призначених для охорони громадського порядку і громадської безпеки

Розділом 5 Книги 2 передбачена відповідальність також за пошкодження чи знищення громадських інформаційних інфраструктур, баз даних програм, задіяних на підприємствах комунального обслуговування (ч. 2 ст. 420), а розділом 13 – за знищення, пошкодження чи приведення у непридатність комп’ютерних систем чи телекомунікації, вчинені не уповноваженою особою (ст. 635-b) і за комп’ютерне шахрайство (ст. 640-і). За злочин, передбачений ст. 635-i, покарання посилюється у разі вчинення його особою, яка зловжила правами адміністратора системи.

У § 262 КК Норвегії, який включено до глави 24 “Розкрадання, злодійство і незаконне використання”, встановлена відповідальність, зокрема, за несанкціонований доступ до “захищеної служби” (тобто до телевізійного чи радіосигналу, послуг, які передаються електронним шляхом за запитом користувача служби, коли для отримання даних потрібен відповідний дозвіл), поєднаний з:

а) створенням, введенням, розповсюдженням, продажем, здачею, розпорядженням, встановленням, експлуатацією чи зміною декодувального пристрою для одержання прибутку;

б) анонсуванням чи рекламуванням декодувального пристрою з метою одержання прибутку;

в) намаганням поширити декодувальний пристрій.

У КК Голландії з 1993 р. встановлена відповідальність за: умисне проникнення у комп’ютер чи систему, якщо цим порушується безпека або якщо особа отримує доступ за допомогою технологічних засобів, використовуючи неправдиві сигнали, неправдивий ключ чи неправдиві повноваження. Наступне копіювання даних, які зберігались у комп'ютері чи системі, для їх використання чи передачі іншим особам є обтяжуючою це діяння обставиною (частини 1 і 2 ст. 138-а); неправомірне проникнення у комп’ютер, вчинене через телекомунікаційну інфраструктуру чи телекомунікаційний прилад, які використовуються для обслуговування населення, якщо внаслідок цього обробна здатність комп’ютера чи системи використані для одержання незаконних доходів (ч. 3 ст. 138-а); умисне або вчинене через необережність руйнування, пошкодження чи приведення у непридатність комп’ютера чи системи для зберігання чи обробки даних-або телекомунікаційного приладу; умисне порушення їх роботи; умисне порушення заходів безпеки щодо них, якщо ці діяння призвели до невиправданих перешкод у зберіганні чи обробці інформації, яка використовується населенням, або до порушення роботи телекомунікаційної інфраструктури чи телекомунікаційного приладу, або якщо цими діяннями створюється загроза власності чи життю іншої особи (статті 161-s 161 septies); комп’ютерне шпигунство (ч. 2 ст. 273); умисна або необережна незаконна зміна, стирання, приведення у непридатність чи недоступність інформації, яка зберігається, обробляється чи передається за допомогою комп’ютера чи системи, внесення до них додаткових даних (частини 1 і 2 ст. 350-a, ч. 1 ст. 350-b); умисні або необережні незаконні дії, спрямовані на те, щоб зробити доступними чи поширити дані і спричинити шкоду шляхом копіювання у комп’ютері чи системі (частини 3 і 4 ст. 350-а, ч. 2 ст. 350-b); умисне або необережне руйнування, псування, приведення у непридатність чи несправність, знищення комп’ютера чи системи для зберігання і обробки даних, телекомунікаційного приладу, призначених для використання населенням або для національної оборони (статті 351 і 35 1-b).

У КК Швеції відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів прямо не передбачена.

Стаття 263 КК Данії передбачає кримінальну відповідальність за: порушення таємниці зв’язку (у т.ч. електронної пошти); незаконне проникнення у місця зберігання приватної власності (поширюється і на дані, що зберігаються в комп’ютерній системі); перехоплення даних у телекомунікаційних мережах; незаконний доступ до комп’ютерних даних і комп’ютерних програм. Стаття 193 цього КК визначає як злочин вторгнення у громадські системи зв’язку, системи обробки даних, критичні інфраструктури (водопостачання, електро – і газопостачання, охорони здоров’я) і порушення їх нормального функціонування.

Стаття 38 Особливої частини КК Фінляндії встановлює відповідальність особи, яка порушує таємницю повідомлень, адресованих іншій особі, одержує або намагається одержати інформацію про зміст повідомлень, що містять текст, зображення, дані, або зміст іншої форми телекомунікаційного зв’язку, або пошкоджує, знищує, приховує зазначені повідомлення. На практиці може бути застосована до комп’ютерних злочинів і ст. 28, яка передбачає відповідальність за незаконне використання чужого устаткування, машин. Заподіяння шкоди даним, що зберігаються в комп’ютері або системі, може потягнути відповідальність за ст. 35, а неправомірна модифікація інформації – за статтею 33.

Декілька статей зазначеної тематики було введено до Книги 2 КК Бельгії у 2000 р.

Єдиною статтею, включеною до спеціального відділу ІІ-b «Підлог в інформаційних системах» глави IV «Підробки у засобах інформатики і в телеграфних повідомленнях» розділу III «Злочини і проступки проти громадської довіри», є ст. 210-b. Нею передбачена відповідальність за: підлог шляхом введення даних в інформаційну систему, зміни чи скасування даних, які у ній зберігаються, обробляються чи нею передаються, або шляхом зміни будь-яким технологічним способом можливого використання цих даних (§ 1); використання завідомо неправдивих і отриманих зазначеним способом даних (§ 2). У статті 504-g, яка включена до відділу 111-118 «Обман з використанням інформаційної системи» глави II «Правопорушення, засновані на обмані» розділу IX «Злочини і проступки проти власності», йдеться про досягнення шахрайської майнової вигоди для себе чи для іншої особи шляхом введення в інформаційну систему, зміни чи скасування даних, які у ній зберігаються, обробляються чи нею передаються, або шляхом зміни будь-яким технологічним способом можливого використання цих даних. Отже, різниця між діяннями, передбаченими § 1 ст. 210-b і ст. 504-guater, полягає аж ніяк не у способі, а тільки у меті. Тому, на нашу думку, можна було обійтись однією статтею.

Як останній за рахунком розділ Книги 2 до цього КК було включено розділ ІХ-bis із надзвичайно довгою назвою“Правопорушення проти конфіденційності, недоторканності і доступності інформаційних систем та даних, які накопичуються, обробляються і передаються цими системами”. Він включає дві великі статті, якими встановлена відповідальність, зокрема, за такі діяння:

1) завідомо без дозволу вторгнення в інформаційну систему або залишення у ній (§ 1), у т.ч. з наміром вчинити обманну операцію (обтяжуюча обставина); перевищення своїх повноважень по доступу в інформаційну систему з наміром обманути чи заподіяти шкоду (§ 2); дії, передбачені § 1 або 2, поєднані з:

а) вилученням, незалежно від способу, даних, накопичених, оброблених або переданих інформаційною системою;

б) будь-яким використанням інформаційної системи, належної третій особі, або користуванням нею для проникнення в інформаційну систему іншої особи;

в) заподіянням певної шкоди, навіть неумисно, інформаційній системі чи даним, які накопичуються, обробляються і передаються нею (§ 3); вчинені з обманним наміром чи з мстою заподіяння шкоди пошук, збирання, надання у розпорядження, розповсюдження чи торгівля даними які були накопичені, оброблені чи передані інформаційною системою і з використанням яких можуть бути вчинені діяння, визначені у § 1-3 (§ 5);

2) введення в інформаційну систему, зміна чи скасування даних, або зміна будь-яким технологічним способом можливого використання даних в інформаційній системі, вчинені з метою заподіяння шкоди (§ 1), або які заподіяли школу відомостям, що знаходились в інформаційні системі (§ 2), або які перешкодили правильній роботі інформаційної системи (§ 3); вчинені з обманним наміром чи з мстою заподіяння шкоди вивчення, надання у розпорядження третіх осіб, розповсюдження чи торгівля даними, які були накопичені, оброблені чи передані інформаційною системою і які завідомо можуть бути використані для викривлення інших даних, закладених в інформаційну систему (§ 4).

Магістри повинні розмежовувати господарські злочинні діяння та злочинні діяння проти фінансової системи.

Закони європейських держав, що передбачають відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності і злочини проти фінансової системи, українськими вченими аналізувались переважно у контексті відповідних спеціальних досліджень вітчизняного законодавства, а також законів про відповідальність за відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. Нами, з використанням зарубіжного досвіду, було доведено, що до таємниці, яка підлягає кримінально-правовій охороні, слід віднести “інсайдерську інформацію”, що торгівля цінними паперами на основі інсайдерської інформації створює неоднакові можливості для інвесторів і призводить до нестабільності на фондовому ринку, а тому у багатьох державах розглядається як злочинне діяння1, а також що кримінальна відповідальність за приховування доходів в іноземній валюті за межами країни, передбачена КК України, з інтеграцією вітчизняної економіки у світове господарство буде скасована.

О.О.Дудоров ретельно проаналізував питання кримінальної відповідальності за податкові злочини за КК ФРН, Греції та інших держав, у т.ч. покарання за них, а також відповідні заохочувальні приписи, а Р.Ю. Гревцова – за злочини у сфері оподаткування за законодавством США, ФРН і Росії. Остання зробила слушний, на наш погляд, висновок про необхідність виокремлення в КК України групи злочинів, що посягають на систему оподаткування, до яких запропонувала віднести: незаконне встановлення обов’язкових внесків державі, незаконне стягнення цих внесків та незаконне звільнення платників від їх сплати.

В. Саєнко дослідив питання кримінальної відповідальності за незаконні інсайдерські операції за законодавством Франції, ФРН і Голландії, вказавши на те, що ці держави при встановленні такої відповідальності керувались Директивою ЄС “Про координацію регулювання інсайдерських операцій” (1989). Директива забороняє іисайдерам здійснювати операції з цінними паперами на основі інсайдерської інформації, передавати що інформацію іншим особам, рекомендувати іншим особам на основі такої інформації здійснювати операції з цінними паперами і містить вимогу про встановлення у національному законодавстві кримінально-правових санкцій (ст. 13). Як буде показано далі, крім названих вище держав, їх встановили також Литва, Іспанія тощо.

Здійснивши компаративний аналіз питання кримінальної відповідальності за посягання на свободу законної господарської діяльності, Л.Скора зробила, зокрема, висновки проте, що в кримінальному законодавстві йдеться про посягання на свободу не господарської, а підприємницької (Росія, Латвія, ФРН), економічної (Франція), комерційної чи промислової (Італія) діяльності, що до посягань на свободу різних видів економічної діяльності кримінальні закони інших держав відносять діяння, пов’язані з недобросовісною конкуренцією (Росія, Латвія, ФРН, Італія), дискримінацією підприємців (Франція), хабарництвом і підкупом у підприємництві (ФРН), що суб’єкти зазначених посягань у більшості випадків є спеціальними — це представники державної влади (Росія, Латвія, Франція), службовці та уповноважені особи комерційних підприємств (ФРН, Італія, Латвія), юридичні особи (Франція).

П.Т. Гега здійснив порівняльний аналіз кримінально-караних форм банкрутства з використанням досвіду Франції, Голландії, ФРН, Швейцарії, Швеції, Росії і Білорусі, а Б.М. Грек – законодавства Франції, ФРН, Росії про кримінальну відповідальність за незаконні дії, пов’язані з банкрутством, застерігши від “механічного запозичення змісту і форм права”. Є праці й інших науковців.

Деякі відповідні праці виходили у ближньому зарубіжжі.

Окремі відповідні злочинні діяння у законодавстві багатьох європейських держав визнаються такими під впливом актів міжнародного законодавства. Так, у Міжнародній конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків (1929) зазначено, що повинні каратись як злочини, зокрема: будь-які обманні дії по виготовленню або зміні грошових знаків (як національних, так і іноземних); збут підроблених грошових знаків; дії, спрямовані на збут, ввезення в країну, одержання або добування завідомо підроблених грошових знаків; обманні дії по виготовленню, одержанню або придбанню предметів, призначених для виготовлення підроблених грошових знаків або для їх зміни. Згідно з Міжнародною конвенцією про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (1977) видом “порушення митного законодавства” (ці порушення, залежно від їх правових наслідків, поділяються на такі, що можуть призвести до ув’язнення чи до штрафу) може бути “митне шахрайство”, а видом митного шахрайства — “контрабанда”. У Всесвітній поштовій конвенції (1994) вказується на необхідність криміналізації: підробки поштових марок і міжнародних купонів-відповідей; використання або випуску в обіг підроблених: поштових марок, відбитків франкувальних машин або типографських друкарських машин; міжнародних купонів – відповідей. Конвенція ООН проти корупції (2003) пропонує криміналізувати відмивання доходів від злочинів, а також приховування і утримання майна. Схожі положення містить Директива Ради ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей» (1991).

Згадуваними вище Рекомендацією РЄ по політиці боротьби зі злочинністю в Європі, що змінюється (1996), запропоновано включати економічні правопорушення до окремого закону чи до спеціальної глави КК, а Конвенцією про захист фінансових інтересів Європейських співтовариств (1995) – описати у національному законодавстві склад злочинних «шахрайських дій як невигідних для інтересів ЄС».

У Рамковому рішенні Ради ЄС “Про боротьбу з шахрайством та підробкою безготівкових платіжних засобів” (2001 ) визначено, що кожна держава має криміналізувати такі умисні діяння, пов’язані з платіжними засобами:

1) вчинені щодо кредитних карток, карток єврочеків, інших карток, виданих фінансовими установами, дорожніх чеків, єврочеків, інших чеків та векселів:

a) крадіжка або інше протиправне привласнення;

b) підробка або фальсифікація з метою використання в шахрайстві;

c) прийняття, отримання, переміщення, продаж чи лередаиня будь-якій особі або володіння вкраденим чи іншим чином привласненим, або підробленим чи сфальсифікованим платіжним засобом, з мстою його використання в шахрайстві;

d) шахрайське використання викраденого чи іншим чином протиправно привласненого або підробленого чи сфальсифікованого платіжного засобу;

2) шахрайське створення, прийняття, отримання, продаж чи передання іншій особі, або володіння інструментами, виробами, комп’ютерними програмами та будь-якими іншими засобами, особливо пристосованими для підробки чи фальсифікації платіжного засобу з метою використання в шахрайстві.

У цьому зв’язку треба згадати, то відповідальність за крадіжку відповідних карток в Україні ще у 2000 р. пропонував встановити В.В. Кузнецов, при цьому його позиція піддавалась критиці під час захисту дисертації з огляду на те, що картки самі по собі мають мізерну вартість. Але все ж таки цю пропозицію треба підтримати. Адже очевидно, що у даному випадку слід виходити не з номінальної вартості картки, а із суми емітованих коштів.

Серед злочинів у сфері економічної діяльності, які не мають аналогів у КК України, слід назвати такі: перешкоджання законній підприємницькій діяльності (ст. 169). За своїм змістом вона суттєво відрізняється від схожої за назвою ст. 206 КК України.

В ній, зокрема, йдеться про неправомірну відмову у реєстрації індивідуального підприємця чи комерційної організації, неправомірну відмову у видачі спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення певної діяльності тощо, вчинені посадовою особою (обтяжують цей злочин вчинення його на порушення судового акта, що набрав чинності, та заподіяння великої шкоди); реєстрація незаконних угод із землею (ст. 170); злісне ухилення від погашення кредиторської заборгованості чи від оплати цінних паперів після набрання чинності судовим актом (ст. 177); підкуп учасників і організаторів професійних спортивних змагань і видовищних комерційних конкурсів, а також незаконне отримання ними грошей чи іншого майна або послуг (ст. 184); злісне ухилення від надання інформації, що містить дані про емітента, особою, зобов’язаною забезпечити цією інформацією інвестора чи контролюючий орган, або надання завідомо неповної чи неправдивої інформації, якщо ці діяння заподіяли велику шкоду громадянам, організаціям чи державі (ст. 3 85-1); незаконний обіг дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каміння чи перлин (ст. 191), порушення правил здавання їх державі (ст. 192); ухилення від сплати митних платежів (ст. 194).

Глава XIX КК Латвії яка має назву “Злочинні діяння у народному господарстві”, містить тридцять чотири статті і є найбільшою з усіх глав Особливої частини. Усі передбачені нею злочинні діяння можна умовно поділити на такі групи. Це – злочинні діяння:

1) у сфері переміщення товарів через митний кордон: контрабанда (ст. 190), зберігання, перевезення, пересилання або реалізація незаконно ввезених товарів та інших цінностей (ст. 191). Друге із цих діянь визнається злочинним, якщо воно вчинене щодо цінностей, які ввезені в республіку без необхідних документів, що посвідчують їх законне переміщення через митний кордон, вчинене повторно протягом року;

2) проти фінансової і грошово-кредитної системи держави: виготовлення і збут підроблених грошей і державних цінних паперів (ст. 192), викрадення, знищення або пошкодження чужого цінного паперу, кредитної картки або іншого грошового документа, їх підроблення, а так само збут і використання такого підробленого документа (ст. 193), недозволений випуск цінних паперів (ст. 194), легалізація злочинних коштів (ст. 195), недобросовісне отримання і використання кредиту чи інших позик, а також використання субсидій, кредиту чи інших позик з метою, не передбаченою договором (ст. 210). Диспозиція ст. 195 КК, на жаль, не містить вказівки на суб’єкта відповідного діяння, внаслідок чого ним може бути будь-яка особа, включаючи ту, яка шляхом злочинного діяння здобула певні кошти чи інше майно. Стаття 210 цього КК містить ту саму помилку, що і ст. 222 КК України: у них не враховано, що надання завідомо неправдивих відомостей з мстою отримання субсидій, кредиту, дотацій, субвенція, пільг по податках саме по собі не може спричинити ні істотної, ні великої матеріальної шкоди;

3) відповідальних працівників підприємств і організацій, зловживання повноваженнями та їх перевищення (ст. 196), халатність (ст. 197), недозволене прийняття майнових благ (ст. 198), комерційний підкуп (ст. 199);

4) пов’язані з банкрутством: доведення підприємства до неплатоспроможності і банкрутства (ст. 213), ненадання за яли про неплатоспроможність і надання неправдивої заяви (ст. 214). Особливий інтерес викликає ст. 215, якою передбачена відповідальність за кілька діянь:

а) умисне порушення правил процесу неплатоспроможності, вчинене кредитором чи іншою зацікавленою особою;

б) приховування інформації під суду чи зібрання кредиторів або від інших осіб, введення їх в оману; в) умисне вчинення адміністратором угод на користь одного чи кількох кредиторів на шкоду іншій частині кредиторів;

г) створення боржником перепон процесу неплатоспроможності;

5) проти інформаційної безпеки суб’єктів економічної діяльності: недозволене отримання і розголошення відомостей, що становлять службову і комерційну таємницю, а так само викрадення таких відомостей (ст. 200);

6) проти інтересів споживачів: незабезпечення якості товару і послуги (ст. 202), недотримання вимог безпеки товарів і послуг (ст. 203), обман покупця і замовника (ст. 204), порушення правил торгівлі (ст. 205). Перші два з названих діянь визнаються злочинами лише за умови завдання ними істотної шкоди здоров’ю споживача, його майну чи природному середовищу. Цікаво, що склад обману покупця і замовника сформульовано як формальний: злочином визнається обмірювання, обважування, обрахунок або обман щодо характеристики товару чи послуги, будь-який інший обман у торговельних підприємствах і місцях громадського харчування, а так само при наданні платної послуги, незалежно від розміру заподіяної майнової шкоди. Зрозуміло, що при мізерності такої шкоди має діяти положення ч. 1 ст. 58 цього ІСК про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з неістотністю шкоди;

7) проти порядку здійснення підприємницької діяльності та правил здійснення її окремих видів: підприємницька діяльність без реєстрації або без дозволу (ст. 207), заборонена підприємницька діяльність (ст. 208), фіктивна підприємницька діяльність (ст. 209); порушення правил зберігання або перевезення спирту і алкогольних напоїв (ст. 221), ветеринарних правил (ст. 222), правил боротьби з хворобами і шкідниками рослин (ст. 223);

8) проти добросовісної конкуренції: недозволене використання і підробка товарного знака (ст. 206), недобросовісна конкуренція або реклама, що вводить в оману (ст. 211), невиконання вимог державної установи по захисту конкуренції (ст. 212). Друге з цих діянь визнається злочинним у разі вчинення його повторно протягом року, а третє – за таких же умов або у разі завдання істотної шкоди інтересам держави чи споживачів;

9) проти порядку сплати податків та пов’язані з ними. Порушення правил ведення бухгалтерських документів, складання річної та статистичної звітності, несвоєчасне чи неповне надання відповідних звітів або статистичної інформації державним установам (ч. 1 ст. 217) визнається кримінальним проступком у разі вчинення його повторно протягом року. Злочином визнається приховування чи підробка бухгалтерських документів, річної та статистичної звітності чи статистичної інформації (ч. 2 ст. 217). Стаття 218 передбачає відповідальність не лише власне за ухилення від сплати податків або прирівняних до них платежів, а й за приховування або заниження доходів, прибутку чи інших оподатковуваних об’єктів, якщо ці діяння вчинені повторно протягом року (ч. 1) або завдали шкоди державі чи самоуправлінню у великих розмірах (ч. 2). При цьому зміст поняття істотної шкоди і шкоди у великих розмірах у цьому КК не розкривається. Відповідно до ч. 1 ст. 219 кримінальними проступками є ухилення особи від надання встановленої законом декларації про доходи, майно, угоди тощо або зазначення у ній завідомо неправдивих відомостей. Повторне вчинення цих діянь є обтяжуючою обставиною, за якою кримінальний проступок перетворюється у злочин (ч. 2 ст. 219). Відчуження, розтрата приховування майна чи платіжних коштів 2 метою ухилення від сплати боргу чи виконання інших зобов’язань визнається кримінальним проступком (ст. 220). На наш погляд, тут має місце логічна помилка латвійського законодавця. Адже, якщо такі діяння вчинені з мстою ухилення від виконання податкових зобов’язань, вони мають розглядатися як готування до ухилення від сплати податків, а якщо з метою ухилення від повернення боргу – можуть бути кваліфіковані як порушення правил процесу неплатоспроможності (ч. З ст. 215). Тому включення до КК ст. 220 створює колізії у кримінальному законі;

10) проти порядку здійснення і виконання деяких угод. Лихварство, яке визнається менш тяжким злочином, сформульоване у ст. 201 як різні види займу, наданого з використанням завідомо тяжкого матеріального стану позичальника і на умовах, які для нього є надзвичайно обтяжливими. Злочином визнається також відчуження без дозволу заставоутримувача речі, закладеної у вигляді комерційного закладу, якщо це завдало істотну шкоду (ст. 216).

Серед злочинів проти порядку здійснення економічної діяльності, передбачених главою 25 КК Білорусі, треба зупинити увагу на таких специфічних, як: підлог проспекту емісії цінних паперів (ст. 227); ухилення від сплати митних платежів (ст. 231); зрив відшкодування збитків кредитору (ст. 241); ухилення від погашення кредиторської заборгованості (ст. 242); встановлення чи підтримування монопольних цін (ст. 245); незаконне використання ділової репутації конкурента (ст. 248); дискредитація ділової репутації конкурента (ст. 249); поширення завідомо неправдивої інформації (у т.ч. рекламної) про товари і послуги (ст. 250); зрив публічних торгів (ст. 251); комерційний підкуп (ст. 252) і підкуп учасників та організаторів професійних спортивних змагань і видовищних комерційних конкурсів (ст. 253).

Спеціальна частина КК Лишай розділяє злочини і кримінальні проступки у сфері економічної діяльності і підприємництва (глава XXXI) та злочини і кримінальні проступки проти фінансової системи (глава XXXII).

До глави XXXI, поряд з деякими відомими КК України злочинами, включені, зокрема: незаконне невивезення з Литви товарів чи продукції, які мали бути вивезені за документами транзиту або експорту (ст. 200); незаконне виготовлення, зберігання, перевезення міцних алкогольних напоїв домашнього вироблення і приладів для їх виготовлення з мстою збуту або їх збут (ст. 201); використання кредиту або займу не за призначенням або неповернення їх у строк (ст. 206).

Глава XXXI згадує, зокрема, такі злочини: торгівля цінними паперами шляхом використання нерозголошеної інформації (ст. 217); маніпуляції з ціною цінних паперів (ст. 218); представлення викривлених даних про доходи, прибуток або майно з лютою уникнути сплати податків (ст. 220); ухилення від подання декларації після письмового нагадування податкової інспекції (ст. 221); обман при веденні бухгалтерського обліку (ст. 222) і халатне ведення обліку (ст. 223), якщо внаслідок цього неможливо встановити діяльність підприємства, його господарський, комерційний. фінансовий стан або його результати чи оцінити майно.

Диспозиція ст. 219 КІС Литви, яка передбачає відповідальність за ухилення від сплати податку, сформульована з урахуванням наявності статей 220-223, а саме: “Той, хто після представлення декларації вчасно не сплатив нарахованого за нею податку після нагадування уповноваженої державою інстанції про обов'язок сплатити податок...” При цьому ст. 219 КІС Литви за ознакою розміру несплаченого податку виділяє кваліфікований і привілейований склади цього злочину.

Глава X “Економічні злочини” Особливої частини КК Молдови містить відносно невелику кількість економічних злочинів – лише 25 (КК України – 38 злочинів у сфері господарської діяльності). Серед таких, що не мають прямих аналогів у КК України, можна назвати: порушення правил кредитування (ст. 239); використання не за призначенням кредитів, наданих піц державну гарантію (ст. 240); ухилення від сплати митних платежів (ст. 249); привласнення, відчуження, підміна або приховування закладеного, заарештованого чи конфіскованого майна (ст. 251); недоброякісне будівництво (ст. 257); порушення правил експлуатації, ремонту і реконструкції квартир у багатоквартирному будинку (ст. 258).

Досить великою за обсягом є глава 21 “Винні діяння у сфері економіки” КК Естонії (статті 372-402). Вона включає сім таких розділів:

1) “Незаконна господарська діяльність”;

2) “Винні діяння, пов’язані з комерційними товариствами”;

3) “Винні діяння, пов’язані з провадженням у справах про банкрутство і виконавчим провадженням”;

4) “Податкові винні діяння”;

5) “Винні діяння, пов’язані з легалізацією (відмиванням) грошей”;

6) “Винні діяння у сфері обігу цінних паперів”;

7) “Винні діяння у сфері конкуренції”.

До специфічних злочинних діянь, передбачених цим КК, можна віднести: порушення передбаченої законом чи судовим рішенням заборони на здійснення підприємницької діяльності чи заборони на роботу за певною спеціальністю чи на певній посаді (ст. 373); незаконні виробництво й обіг алкогольної та тютюнової продукції (статті 374-376); ненадання результатів аудиторського та спеціального контролю (ст. 379); ухилення від скликання зборів учасників комерційного товариства (ст. 380); ненадання учасникам комерційного товариства, акціонерам, аудитору тощо даних про майновий стан товариства чи надання неправдивих даних (ст. 381); ненадання таких даних засновником аудитору чи особі, яка здійснює спеціальний контроль (ст. 382); незаконне використання прав, пов’язаних з володінням акціями (ст. 383); незаконне інвестування (ст. 397).

Контрабанду і незаконні дії з товарами, щодо яких застосовуються митні пільги, віднесено до податкових діянь (статті 391-393). Крім цього, до них же віднесені: неправильне обрахування податків (ст. 386); неправильне обрахування доходу, що обкладається податком (ст. 387); неправильне обрахування обороту, що обкладається податком, і суми податку з обороту, яка має повертатися (ст. 388); неутримання із зроблених платникові податків виплат суми податку або неперерахування утриманої

суми на банківський рахунок керуючого податком (ст. 389); ухилення від сплати податків – непредставления декларації про податки, ухилення від реєстрації у керуючого податком, представлення керуючому податком помилкових відомостей, перешкоджання діяльності керуючого податком, підробка чи знищення документів тощо (ст. 390). Ці діяння є кримінально караними за умови вчинення їх: а) удруге після того, як за аналогічне діяння до винного було застосоване покарання за проступок, або б) у великому розмірі.

На наш погляд, досвід естонського законодавця у цій сфері не варто запозичувати. Включення багатьох перелічених діянь до КК, на нашу думку, характеризує негативний досвід естонського законодавця, який на початку 90-х років XX століття, зіткнувшись з труднощами реалізації нової економічної політики, цілу низку проблем намагався вирішити за допомогою репресивних заходів, поступово криміналізувавши усі можливі діяння, які мали ознаки економічного правопорушення і вчинювались на території країни вельми часто. Законодавець Естонії не врахував того очевидного факту, що криміналізоваиим може бути не будь-яке правопорушення, а лише такс, яке заподіює істотну шкоду суспільним відносинам.

Наприклад, не можна встановлювати саме кримінальну відповідальність за нснадания аудитору та іншим суб’єктам даних про майновий стан товариства чи надання неправдивих даних (ст. 381). Адже, по-перше, склад цього діяння не передбачає жодних шкідливих наслідків або інших криміноутворюючих ознак. По-друге, вкрай важко, практично неможливо за допомогою існуючих кримінально-процесуальних засобів довести умисний характер надання неправдивих даних. По-третє, відомо, що роль аудитора і полягає саме у тому, шоб власними силами визначити доходи, витрати, прибуток, збитки, заборгованість і майно господарської одиниці, незважаючи ні на заплутаність обліку, ні на інші складнощі.

В Особливій частині КК Болгарії є дві глави, присвячені ним положенням: глава б “Злочини проти господарства” і глава 7 “Злочини проти фінансової системи”. При цьому, якщо остання включає тільки злочини, пов’язані з відмиванням злочинних доходів (статті 253 і 253-а), надання невірних відомостей з метою отримання вигідних умов кредитування (ст. 254) і злочини проти податкової системи (статті 255-260), то перша поділена на п’ять розділів, тобто виділяються такі злочини проти господарства:

1) загальні;

2) проти кредиторів;

3) в окремих галузях господарства;

4) проти митного режиму;

5) проти грошової і кредитної системи.

До загальних господарських злочинів віднесені, зокрема: одержання майнової вигоди за передачу іноземній державі, іноземній організації чи іноземному громадянину відомостей, що спричинило чи могло спричинити значну шкоду, а так само надання такої майнової вигоди (ст. 224); використання державної, кооперативної тощо організації для ведення приватнопідприємницької діяльності (ст. 226).

Злочинами проти кредиторів (розділ 1-а) визнаються: неповідомлення підприємцем у 15-денний термін з моменту припинення платежів про неплатоспроможність (ст. 227-6); незаконні дії після порушення справи про неспроможність (ст. 227-в); свідоме невиконання зобов’язань перед іншим підприємцем, щодо якого порушено справу про неспроможність (ст. 227-е) тощо. Цим КК передбачено кримінальну відповідальність навіть за “необережне банкрутство” – ведення особою підприємницької діяльності, “не піклуючись про власний престиж”, її участь в явно ризикованих угодах, здійснення нею особистих, родинних витрат, які явно не властиві підприємницькій діяльності, не пов’язані з нею і не відповідають майновому стану особи, а також не складання річного бухгалтерського звіту та балансу або складення їх невірними, що спричинило визнання банкрутом (ст. 227-д).

Злочинами в окремих галузях господарства визнані, зокрема: дача розпорядження про виробництво недоброякісної, нестандартної промислової продукції, випуск, маркування такої продукції як якісної і стандартної (ст. 228); обман приймальником сільськогосподарської продукції її постачальника щодо якості чи кількості (ст. 229); порушення правил, спрямованих проти поширення заразних захворювань домашніх тварин (ст. 230); обман покупця (ст. 232); використання суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності товарів і технологій подвійного призначення без відповідного дозволу (ст. 233); продаж чи зберігання підакцизних товарів без спеціальної упаковки (ст. 234); зайняття зовнішньоекономічною діяльністю без належного дозволу або на порушення умов дозволу (ст. 234-а).

Злочинами проти митного режиму є: контрабанда (ст. 242) і переміщення через державний кордон товару з документами дня транзитного переміщення з наступним розвантаженням на території республіки (ст. 242-а). Діяння визнається контрабандою лише за умови, що воно вчинене: а) систематично; б) з використанням чужого, сфальсифікованого чи неправдивого документа; в) посадовою особою митної служби; г) групою осіб за попередньою змовою або щодо: д) сильнодіючих, отруйних, вибухових речовин, зброї чи боєприпасів, наркотичних засобів чи їх аналогів, які являють небезпеку, прекурсорів, засобів чи матеріалів для виробництва наркотичних засобів; є) товарів чи’ предметів у великій кількості у підприємницьких чи виробничих цілях.

Нарешті, до злочинів проти грошової і кредитної системі, віднесені, зокрема: фальшування грошей та пов’язані з цим злочини (статті 243-246, 248); видача чека за відсутності у платника можливості покрити вказану у ньому суму (ст. 249); переведення за кордон через фінансову установу грошових коштів з використанням підробленого, фальсифікованого чи неправдивого документа (ст. 250); порушення режиму операцій з валютними цінностями чи обов’язків по їх декларуванню (ст. 251); вчинення без відповідного дозволу банківських, страхових чи інших фінансових операцій (ст. 252).

Окремо слід зупинитися на злочинах проти податкової системи. Ними є: ухилення від сплати податків (статті 255 і 257). Це діяння визнається злочином за умови, що воно вчинене у великих розмірах одним з двох способів: шляхом ненадання декларації про доходи або шляхом включення до неї завідомо перекручених даних. У “маловажних випадках” за це діяння в адміністративному порядку може бути застосований штраф, рівний двом розмірам прихованих податкових платежів. Якщо до закінчення судового слідства у суді першої інстанції податок, а також належна пеня внесені до бюджету, замість покарання у вигляді позбавлення волі застосовується тільки штраф.

Такий підхід, з одного боку, стимулює винного до активного каяття і наповнення бюджету, з іншого – цілком відповідає принципу невідворотності покарання. Обтяжуючими цей та два наступні злочини обставинами, крім розміру прихованих податкових платежів, визнаються також вчинення його за участю представника податкової адміністрації або дипломованого експерта-бухгалтера; ведення бухгалтерської звітності чи використання бухгалтерських документів з неправильним змістом з мстою перешкодити встановленню податкових платежів у великих розмірах (статті 256 і 257); незаконне перешкоджання виконанню податковим органом його законних обов’язків (ст. 258); створення юридичної особи чи грошового фонду з метою отримання під їх прикриттям кредитів, звільнення від сплати податків, отримання податкових пільг, а також здійснення забороненої діяльності (ст. 259); невірна оцінка чи висновок про вартість оцінюваного майна, зроблені особою, яка має відповідну ліцензію, або завірення невірного річного звіту підприємця експертом-бухгалтером (ст. 260). Вчинене з метою ухилення від сплати належних податків підтвердження неправди чи приховування істини в письмовій заяві, яка відповідно до законодавства подається органу влади, визнається тяжким злочином і має додатково кваліфікуватися за ч. 2 ст. 313.

Цікаво побудована система злочинних діянь в економічній сфері у КК Албанії (розділ ІІІ Спеціальної частини).

До них віднесені злочинні діяння:

1) у митній сфері (глава V). Це ціла низка видів контрабанди. По-перше, вона виділяється за предметом: контрабанда заборонених до імпорту, експорту або транзиту товарів (ст. 171); контрабанда підакцизних товарів (ст. 172); контрабанда товарів, реалізація яких вимагає ліцензії (ст. 173); контрабанда інших видів товарів (ст. 174). При цьому способами контрабанди, передбаченої статтями 172-174, є передавання цих товарів поза митними пунктами, їх приховування, неправдиве декларування щодо їх виду, роду, якості, ціни, призначення або інші форми ухилення від сплати мита. Крім того, передбачена контрабанда культурних цінностей (ст. 176). По-друге, виділяється контрабанда, вчинена митними посадовими особами (ст. 175). По-третє, окремо встановлена відповідальність за торгівлю завезеними контрабандним шляхом товариші (ст. 178) і за зберігання таких товарів або їх обробку (ст. 179);

2) пов’язані з оподаткуванням (глава VI): приховування доходу або неправдива заява про доходи чи інші об’єкти оподаткування (ст. 380) і несплата податків у межах часу, встановленого законом (ст. 181); фальсифікація засобів вимірювання (ст. 182). Необхідною умовою притягнення до відповідальності за злочинні діяння, передбачені статтями 180 і 181, є адміністративна преюдиція;

3) у сфері банкрутства (глава IX). Це передбачені статтями 193-196 злочинні діяння, суб’єктом яких може бути тільки юридична особа: умисна провокація банкрутства; вступ в економічні комерційні відносини з третьою особою з наміром приховати власне банкрутство; приховування активів після банкрутства; відмова виконання зобов’язань при банкрутстві;

4) у сфері лотереї і азартних ігор (глава X) караються незаконна організація лотереї чи ігри на гроші (ст. 197) і забезпечення приміщення для цього (ст. 198);

5) вчинені у корпораціях (глава IV), а також пов’язані із фальсифікацією валюти і документів (глави VII і VIII).

КК Польщі окремо виділяє злочини проти господарського обігу (глава XXXVI) і злочини проти обігу грошей і цінних паперів (глава XXXVII).

До першої з названих груп віднесені деякі відомі й українському КК злочини, зокрема пов’язані з відмиванням майна злочинного походження (ст. 299) або незаконні дії у р&зі банкрутства (ст. 300). Деякі з цих злочинів сформульовані дещо по-іншому, як-от аналог злочину, передбаченого ст. 222 КК України: подання фальшивих чи неправдивих документів з метою отримання для себе чи для іншої особи кредиту, банківської позички, кредитного поручительства, дотації, субвенції чи публічного замовлення, а так само неповідомлення про виникнення обставин, які можуть вплинути на зупинення чи обмеження розміру кредиту тощо (ст. 297).

Специфічними злочинами є: створення події, яка є підставою для виплати компенсації за договором страхування, з метою її отримання (ст. 298); невиплата боржником належних кільком кредиторам сум шляхом створення нової господарської одиниці з передачею їй свого майна (§ 1 ст. 301); доведення боржником кількох кредиторів себе до банкрутства чи неплатоспроможності через легковажність шляхом витрачання майна, затягування виконання зобов’язань чи укладення угоди, яка явно суперечить правилам господарювання (§ 3 ст. 301); зроблена у разі загрози банкрутства чи неплатоспроможності виплата боргу лише одному з кредиторів на шкоду іншим (ст. 302); вчинені на шкоду власнику майна чи особи, майно якої виставлено на торги, зрив або ускладнення публічних торгів, розголошення інформації чи приховування істотних обставин, які мають значення для змісту угоди про предмет торгів (ст. 305); видалення, підробка чи переробка товарних знаків, дати виготовлення продукції чи строків придатності товару (ст.306).

Польський законодавець винайшов можливості для запровадження кримінально-правового компромісу при вчиненні більшості із перелічених злочинів (статті 296-305, 307). Так, відповідно до статей 297 і 298 не підлягає покаранню за передбачені цими статтями злочини особа, яка до початку кримінального переслідування вчинила певні дії (запобігла використанню кредиту чи виплаті компенсації, відмовилась від дотації тощо).

Польський законодавець винайшов можливості для запровадження кримінально-правового компромісу при вчиненні більшості із перелічених злочинів (статті 296-305, 307). Так, відповідно до статей 297 і 298 не підлягає покаранню за передбачені цими статтями злочини особа, яка до початку кримінального переслідування вчинила певні дії (запобігла використанню кредиту чи виплаті компенсації, відмовилась від дотації тощо).

До злочинів проти обігу грошей і цінних паперів, крім фальшування грошей і цінних паперів, підробки та переробки офіційних знаків, вимірювальних та пробірних приладів тощо, польський КК відніс і такий специфічний, як поширення неправдивої інформації або утаювання інформації про майновий стан оферента в документації, пов’язаній з обігом цінних паперів (ст. 311).

До злочинних діянь господарського характеру, визначених у КК Швейцарії (пункт 1 розділу 2 “Злочинні діяння проти майна” Книги 2), можна віднести: вчинені з метою заподіяння шкоди кредитору привласнення, знищення, пошкодження, розтрата тощо боржником речей і предметів, які слугують кредитору як застава чи одержані в результаті затримки виконання вимоги (ст.-145); зловживання чековими і кредитними картками (ст. 148); падання неправдивих відомостей про торговельну діяльність членам товариства чи учасникам іншого підприємства його засновником, співвласником тощо (ст. 152) і надання неправдивих відомостей органам, які ведуть торговий реєстр (ст. 153); фальсифікація товарів (ст. 155); лихварство (ст. 157); неправомірне використання членом правління підприємства, уповноваженим товариства тощо знань, поширення яких здійснює суттєвий вплив на курс цінних паперів, або їх розголошення третій особі, у т.ч. з метою створення майнової вигоди (ст. 161); маніпуляції з курсом цінних паперів (ст. 161-bis).

Злочинними діяннями, пов'язаними з конкурсним провадженням і стягненням боргу, визнаються діяння, якими завдається шкода правам і законним інтересам кредиторів: шахрайський конкурс і шахрайство, пов'язане з накладенням арешту на майно боржника; заподіяння шкоди кредитору шляхом зменшення майна; безгосподарність; невиконання боржником обов’язків по веденню бухгалтерського обліку; надання переваги одному з кредиторів; підкуп при примусовому виконанні рішення; розпорядження майновими цінностями, на які накладено арешт; набуття вигод шляхом обманного укладення угоди по неплатоспроможності (статті 163-171).

Деякі злочинні діяння господарського характеру розпишаються у КК Швейцарії як порушення, за які застосовуються тільки арешт або штраф. Вони визначені у розділі 20 цього КК. Це: певні незаконні дії боржника або третіх осіб у процесі про стягнення боргу і в конкурсному провадженні (статті 323 і 324); порушення порядку ведення бухгалтерських книг (ст. 325); порушення приписів по захисту наймачів офісів (ст. 325-bis) тощо.

Ще менш розробленою є система злочинів господарського і фінансового характеру у КК Австрії. Він, як і КК Швейцарії, не містить навіть відповідного спеціального розділу. Зрозуміло, що ним, як і кримінальними кодексами інших держав Західної Європи, не вважаються злочинними діяння, протидіяти яким можна набагато більш ефективно за допомогою адміністративно-правових, цивільно-правових і навіть загалом не правових, а економічних заходів. Йдеться, наприклад, про такі передбачені КК України “злочини”, як порушення порядку зайняття господарською діяльністю і порядку здійснення операцій з металобрухтом, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, випуск недоброякісної продукції тощо.

Проте КК Австрії, як і КК Польщі чи КК Швейцарії, значну увагу приділяє кримінально-правовому захисту прав і законних інтересів кредиторів. Йдеться про § 156-163, якими встановлена відповідальність за: уявну неспроможність; заподіяння шкоди іншому кредитору; надання переваг одному кредитору на шкоду іншим; заподіяння шкоди інтересам кредитора внаслідок грубої необережності; махінації під час здійснення нагляду за веденням справ у процесі примирення чи конкурсному провадженні; ухилення від стягнення для зменшення розміру задоволення кредитора.

Другою групою злочинів зазначеного характеру є зловживання, пов’язані зі: страхуванням – руйнування, пошкодження чи приховування речі, застрахованої від руйнування, пошкодження, втрати чи крадіжки, нанесення тілесних ушкоджень, спричинення шкоди здоров’ю особи тощо – з метою створити собі чи іншій особі вигоду (§ 151); довіреними повноваженнями по розпорядженню чужим майном (§ 153); субсидіями –застосування субсидії для інших цілей ніж ті, для яких вона була видана (§ 153-b).

Третя група цих злочинів – цс лихварство – використання скрутного становища, легковажності, непоінформованості, відхилення у розумовому розвитку іншої особи таким чином, щоб отримати для себе чи обіцяти отримати третій особі майнову вигоду (§ 154 і 155), четверта – злочини, пов’язані з приховуванням майна, здобутого злочинним шляхом (§ 164), і відмиванням грошей (§ 165), а п’ята – азартні ігри (§ 168), ігри за ланцюжком або будівництво фінансових пірамід (§ 168-a). Іграми за ланцюжком і будівництвом фінансових пірамід (§ 168-a) визнається ‘'система очікування виграшу, учасникам якої надається можливість отримати майнову винагороду за умови, що до цієї чи залежної від неї іншої системи залучаються інші учасники на тих самих умовах і за якої отримання майнової вигоди цілком або частково залежить від пов’язаного з умовами поведінки кожного наступного учасника”. Кримінально караними є початок, організація такої системи, вжиття заходів до збільшення кількості її учасників, інший спосіб сприяння поширенню такої системи у виді промислу.

Склади злочинів, пов’язаних з посяганням на виробничу та комерційну таємницю, містяться у розділі 5 Особливої частини КК Австрії (§ 122 і 123), а злочинів, пов’язаних з фальшуванням грошей і цінних паперів, – у розділі 13 (§ 232-238).

У КК Франції розглядуваній групі злочинних діянь також присвячені лише невеликі за обсягом глава 4 “Привласнення” розділу Т та глава 4 “Відмивання” розділу II Книги 3. У першій з цих глав йдеться, зокрема, про: зловживання довірою, що виразилось у привласненні грошей, цінних паперів, іншого майна, у т.ч. вчинене особою, яка діє як керівник промислового чи торговельного підприємства, або особою, чиїм основним заняттям є операції з майном третіх осіб (статті 314-1 і 314-2); привласнення чи знищення майна, наданого у заклад, вчинене боржником, позичальником чи третьою особою (ст. 314-5), а також привласнення чи знищення заарештованого майна, вчинене особою,

на майно якої накладено арешт (ст. 314-6); штучне створення неплатоспроможності (ст. 314-7); відмивання (статті 324-1-324-6).

До відповідних злочинів, передбачених КК Іспанії, можна віднести злочини, більшість яких міститься у розділі XIII “Злочини проти власності та соціально-економічного порядку” Книги 2, а також деякі інші. їх можна об’єднати у такі групи:

1) карана неспроможність (глава VII розділу XIII);

2) порушення під час публічних торгів чи аукціонів (глава VII) розділу XIII): вимога майнової вигоди; спроба відсторонити від участі у публічних торгах чи аукціонах інших осіб із застосуванням погроз, підкупу тощо, а також змова з метою викривлення остаточної ціни (ст. 262);

3) злочини, пов’язані з ринком і споживачами (відділ 3 глави XI розділу ХIII). Це: різноманітні посягання на комерційну таємницю (статті 278-280); вилучення на ринку сировини чи товарів першої необхідності з метою припинити їх постачання, змінити ціни чи спричинити тяжку шкоду споживачам (ст. 282); неправдива реклама, яка може спричинити “тяжку й очевидну” шкоду споживачам (ст. 283); незаконне використання інформації, яка має значення для котирування цінних паперів (інсайдерської інформації) (ст. 285) тощо;

4) відмивання майна, здобутого злочинним шляхом (глава XIV розділу XIII, ст. 301);

5) злочини проти державної казни і соціальної безпеки (розділ XIV): ухилення від сплати: податків; утриманих сум або сум, які мали бути утримані; необґрунтовано отриманих назад надходжень за рахунок оплати натурою (ст. 305); ухилення від сплати внесків, спільних зборів на соціальну безпеку, отримання їх необґрунтованого повернення (ст. 305); отримання дотації, грошової допомоги від держави чи зниження податку, поєднане з фальсифікацією умов, необхідних для їх падання, а так само використання отриманої від держави субсидії з мстою, не відповідною умовам її надання (ст. 308); порушення обов’язку вести бухгалтерські книги, прибутково-видаткові книги чи податкові регістри, невнесення до них укладених угод, операцій, фальсифікація зашсів про ці угоди чи операції (ст. 310) тощо.

Слід звернути увагу на дві особливості: а) окремі з цих діянь визнаються злочинними лише за умови, якщо розмір шкоди перевищує певну досить значну суму (наприклад, у ст. 285 –600 тис. євро, у ст. 305 – 120 тис. євро, у ст. 306–50 тис. євро); б) відповідальність має насамперед майновий характер (наприклад, у статтях 305–309 передбачено штраф у розмірі 6-кратної вартості завданої шкоди).

Крім того, злочинами приватних осіб проти державної адміністрації (глава V розділу 4) визнаються: обман при укладенні договорів про поставки (ст. 387); виробництво і контрабанда майна, поєднані з обманом державної казни (ст. 388); ухилення від сплати податків (ст. 389); порушення при проведенні публічних аукціонів (ст. 390).

До злочинних діянь господарського характеру і злочинних діянь проти фінансової системи, передбачених Особливою частиною КК ФРН, можна віднести такі: 1) підробка грошових знаків і знаків оплати (розділ 8); 2) відмивання грошей і приховування незаконно одержаних майнових вигод (§ 261); 3) деякі види шахрайства і злочинного зловживання довірою (розділ 22), зокрема: одержання субсидії шляхом шахрайства (§ 264); шахрайство при вкладенні капіталу (§ 264-а); зловживання, пов’язане із страхуванням (§ 265); шахрайство, пов’язане з одержанням кредиту (§ 265-b); злочинне зловживання довірою (§ 266); утаювання і розтрата страхових внесків працівників (§ 266-a); зловживання з чеками і кредитними картками (§ 266-b); 4) злочинні діяння, пов'язані з банкрутством (розділ 24): банкрутство (§ 283 і 283-а); порушення обов’язку ведення бухгалтерських книг (§ 283-b); надання переваг неплатоспроможним боржником одному з кредиторів (§ 283-е); сприяння неплатоспроможному боржнику (§ 283-6); 5) корисливі злочинні діяння (розділ 25), зокрема: недозволена організація азартної гри (§ 284) і участь у ній (§ 285); недозволена організація лотереї чи розіграшу (§ 287); зрив примусового виконання (§ 288); протиправне вилучення власником своєї чи чужої речі (§ 289); незаконне використання закладеної речі (§ 290); лихварство (§ 291); 6) злочинні діяння проти конкуренції (розділ 26): змова, що обмежує конкуренцію (§ 298); хабарництво і підкуп у підприємницькій діяльності (§ 299 і 300).

Судовою практикою ФРН підтверджується, що передбачена законом відповідальність за злочинне зловживання довірою (§ 266), утаювання та розтрату страхових внесків працівників (§ 266-a) і зловживання з чеками та кредитними картками (§ 266-b) істотно впливає на поведінку багатьох груп людей, які виконують управлінські функції і у зв’язку з цим наділені довірою. У 2000 р. таких злочинних діянь зареєстровано понад 38 тисяч. Можна вважати, що застосування відповідних заборон дисциплінує управлінську поведінку тих, хто поставлений для захисту прав акціонерів, здійснення процедур банкрутства, фінансування партій тощо. Тим більше, що доводити привласнення майна не потрібно: зловживання довірою вважається закінченим з моменту власне зловживання.

Як вже зазначалось , відповідальність за низку податкових злочинів у ФРН встановлена Порядком оподаткування (Abgabeordnung).

Серед них:

1) кримінально карані порушення податкового законодавства;

2) контрабанда;

3) фальшування грошей і знаків оплати у тій частині, в якій це стосується знаків сплати податків;

4) приховування особи, яка вчинила одне із вказаних діянь.

При цьому умисним ухиленням від сплати податку (§ 370 Порядку) визнається:

а) подання фінансовим чи іншим органам неточних або неповних даних про факти, що стосуються стягнення податків;

б) введення в оману фінансових органів щодо таких фактів;

в) відмова використати знаки сплати податків (вексельні гербові марки, тютюнові акцизні марки тощо) і у такий спосіб занизити податки чи одержати для себе іншу незаконну перевагу.

У КК Голландії злочини аналогічного характеру визначені у розділах XXV “Обман” і XXVI “Заподіяння шкоди кредиторам або уповноваженим особам”. Багато з них є специфічними. Це, зокрема: схилення потерпілого до відмови від власності, до доступу до даних, що мають грошову вартість у комерції, до прийняття на себе боргу чи відмови від претензії, вчинене з мстою одержати незаконні доходи (ст. 326).

Як видно, така дефініція шахрайства є набагато більш широкою, ніж застосована у КК України; не сплата повністю за товари, придбані в силу професії чи звичайної діяльності (ст. 326-а); обман страховика відносно обставин, що стосуються страхування, внаслідок чого укладено договір, який за інших обставин не був би укладений чи був би укладений на інших умовах (ст. 327); знищення чи пошкодження застрахованого майна з метою одержати незаконний дохід (ст. 328-b); обман з мстою створити, зберегти чи усталити становище на ринку, якщо внаслідок цього може бути заподіяна шкода конкурентам (недобросовісна конкуренція) (ст. 328-b); обман покупця шляхом передачі йому іншого товару замість того, який вимагався, або щодо характеру, стану, кількості чи якості товару (ст. 329); продаж завідомо фальсифікованих продуктів, напоїв чи ліків (ст. 330); обман з боку підрядника, архітектора чи продавця будівельних матеріалів під час проектних чи будівельних робіт, якщо це могло піддати ризику людей, власність або безпеку держави у воєнний час (ст. 331); обман під час поставок армії чи флоту, якщо це могло піддати ризику безпеку держави у воєнний час (ст. 332); умисне зберігання у себе колій коносамента його держателем за зустрічне задоволення або за добування вигоди для різних одержувачів (ст. 329-b); вчинене з метою одержання незаконного доходу поширення неправдивої інформації, внаслідок чого ціна товару чи цінних паперів зростає чи падає (ст. 334); умисне вилучення, руйнування, псування чи приведення у непридатність своєї власності, яка перебуває в іншої особи за правом застави, утримання, узуфрукта чи користування (ст. 348).

Відповідальність за злочини у сфері господарювання і фінансів передбачена главами 26 “Шахрайство і порушення довіреною особою своїх обов’язків”, 27 “Злочини у боргових відносинах” і 29 “Лихварство та азартні ігри” КК Норвегії. Відповідно до цих глав караються, наприклад, діяння особи, яка: знищує чи пошкоджує застрахований предмет або іншим чином влаштовує страховий випадок з метою одержання страховки нею чи іншою особою (§ 272); поширює неправдиву інформацію з метою вплинути на ціни на товари, цінні папери чи інші предмети (§ 273); у разі банкрутства: приховує, надає неправдиві відомості або іншим чином намагається утримати частину власності, яка призначена для покриття вимог кредиторів; робить подарунки, продає речі за заниженими цінами тощо, хоча не може задовольнити вимоги усіх кредиторів (§ 281); виплачує повну вартість лише одному з кредиторів на шкоду іншим (§ 284); грає в ігри чи займається іншою ризикованою діяльністю, яка непропорційна економічному стану особи, внаслідок чого її майновий стан погіршується і кредиторам наноситься шкода (§ 285); шляхом юридичної угоди використовує нужду, необережність, недостатню розсудливість чи залежність іншої особи з метою одержати винагороду, яка у даних умовах істотно непропорційна наданим послугам (лихварство – § 295); одержує заробіток шляхом участі в азартних іграх чи парі (§ 298).

У КК Швеції є лише одна глава, в якій спеціально визначені злочини, які можна віднести до злочинів у сфері господарювання – глава 11 “Злочини проти кредиторів”. У ній згадуються: обман кредиторів; зневажливе ставлення до кредиторів; надання переваги кредитору; порушення бухгалтерського обліку. Варто звернути увагу і на ст. 9 “Обман” глави 9 цього КК. За цією статтею кваліфікуються дії особи, яка: а) поширює серед населення неправдиву інформацію для того, щоб вплинути на вартість товару, цінного паперу чи іншого майна; б) надає допомогу в організації акціонерного товариства чи іншої фірми або через свій стан має особливу інформацію про фірму і поширює серед населення чи серед тих, хто має долю у фірмі, неправдиву інформацію, щоб вплинути на оцінку діяльності фірми з фінансової точки зору і таким чином заподіює шкоду.

Трохи більше уваги приділяється цим питанням у КК Бельгії. До його розділу V Книги 2 включені: глава V “Злочини і проступки, вчинювані постачальниками”; глава VII “Порушення законів і регламентів, що стосуються лотерей, ігорних будинків і ломбардів”; глава VIII “Правопорушення, що стосуються промисловості, торгівлі я публічних торгів”, а до розділу IX – глава II “Правопорушення, засновані на обмані”, яка містить окремий відділ І “Правопорушення, пов’язані з банкрутством”. Окремі статті відповідного характеру містяться у розділі III Книги 2, зокрема у главах 1 “Фальшування грошей”, 2 “Підробка і фальшування державних цінних паперів, акцій, облігацій, купонів до акцій і дозволених законом банківських білетів” і 3 “Підробка і фальшування печаток, штемпелів, клейм, пробійників тощо”.

Серед статей розділу VIII “Злочини проти суспільного господарства, промисловості і торгівлі” КК Італії можна виділити як специфічні статті, якими передбачена відповідальність за: сприяння штучному підвищенню чи зниженню цін на товари або на цінні папери, записані у біржових листах або ті, що котируються на державному ринку, вчинене шляхом поширення неправдивих відомостей (ст. 501); здійснені під час комерційної чи виробничої діяльності спекулятивні махінації, приховування, перекуповування чи скуповування сировини, продуктів харчування чи товарів першої необхідності з мстою створення на внутрішньому ринку дефіциту або підвищення цін на ці товари (ст. 501-b); недотримання роботодавцем норм, що регулюють трудові відносини (ст. 509): порушення свободи промисловості і торгівлі (ст. 513); ведення незаконної конкуренції із застосуванням погроз і насильства (ст. 513-bis); торговельний обман (ст. 515); продаж фальсифікованих продуктів харчування (ст. 516).

Деякі розглядувані злочини передбачені і законодавством держави-міста Ватикан. Відповідно до статей 5 і 6 Закону № 5 “Про економічні, торговельні і професійні організації51 і статей 9 і 10 Закону № 6 “Про громадську безпеку” (1929) ними визнані, наприклад: контрабандне ввезення на територію Ватикану матеріалів і товарів для торгівлі і вивезення їх з Ватикану на територію Італії; зайняття професією гіда або перекладача без дозволу Губернатора.


1   2   3   4



  • Методичні рекомендації
  • Тема 7. Злочинні діяння проти особи, власності, комп’ютерні господарські та екологічні злочинні діяння План