Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні рекомендації «Особливості створення і діяльності офшорних підприємств та їх значення для держави та бізнесу»

Скачати 205.45 Kb.

Методичні рекомендації «Особливості створення і діяльності офшорних підприємств та їх значення для держави та бізнесу»




Скачати 205.45 Kb.
Дата конвертації16.03.2017
Розмір205.45 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

Головне управління юстиції у м. Києві




Методичні рекомендації


«Особливості створення і діяльності офшорних

підприємств та їх значення для держави та бізнесу»

Київ – 2013

УДК  336.71


Рекомендовано навчально-методичною радою Київського міського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади,органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.


Протокол № 2 від 30.05.2013

Яворська К.І., Тичківська І.І.

Особливості створення і діяльності офшорних підприємств та їх значення для держави та бізнесу: Методичні рекомендації. – К.: КМЦППК, 2013. – 16 с.

Дані методичні рекомендації розроблені з метою розповсюдження серед органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, державних господарських об'єднань та громадян.
Верстка: Кушнір Т.

Зміст

  1. Визначення понять……………………………………………………………….…4



  1. Порядок реєстрації та особливості діяльності офшорних підприємств……………………………………………………………4



  1. Плюси та мінуси використання офшорних підприємств для бізнесу та держави….……………………………...………… ……….9



  1. Регулювання діяльності офшорних підприємств законодавством та порядок вирішення спорів……………………………………….12



  1. Визначення понять

Офшорна компанія (від. англ. offshore) — це компанія, що користується пільгами у сфері оподаткування, і зареєстрована в офшорній зоні, тобто в країні або на території, що цілеспрямовано привертає міжнародний бізнес шляхом надання йому податкових пільг. Офшорна компанія не веде господарської діяльності в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній — нерезиденти цих країн. Це вимога країн, де дозволена реєстрація таких компаній. Як правило, в цих країнах дуже низьке або взагалі відсутнє оподаткування офшорних компаній (окрім фіксованого щорічного збору).

Проте протилежністю до офшору є оншор. Оншор (від англ. onshore) — країна чи територія, у якій зареєстрована компанія, яка підлягає оподаткуванню та зобов'язана вести бухгалтерський облік в країні реєстрації. Часті випадки, коли при збереженні певних умов фірма може сплачувати податки у пониженому розмірі. І оншор, і оффшор є нерезидентами по відношенню до країни провадження бізнесу та дозволяють вирішувати схожі задачі.

На практиці границя між офшором і оншором розмита. З одного боку, під тиском світової громадськості офшори ускладнюють своє законодавство, а з іншого боку, європейські оншорні країни конкурують за платників податків, установлюючи пільгові режими таким чином, щоб і бізнесу догодити, і європейських законів дотриматися.




  1. Порядок реєстрації та особливості діяльності офшорних підприємств

Насамперед слід вибирати офшорну зону беручі до уваги розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23.02.2001 № 143-р.

Так званий "Чорний список" Кабінету Міністрів України містить практично всі класичні офшорні зони. Незважаючи на те, що Кабінет Міністрів України щорічно оновлює та оприлюднює такий список (до них відносять близько 40 юрисдикцій), як правило, 5 - 7 територій, які є класично офшорними, до нього не потрапляє. Крім того, існує певна кількість країн, які не є офшорними по визначенню та з якими Україна має підписану конвенцію про недопущення подвійного оподатковування. Використовуючи певні схеми й працюючи через ці країни, податки можна звести до мінімуму. Це означає, що на країни, які входять до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23.02.2001 № 143-р накладається податок на прибуток, а які не входять (але все одно вважаються офшорними зонами) звільняються від нього.

У вітчизняному законодавстві відсутнє чітке визначення офшорних зон, при цьому виходячи з того, що у Податковому кодексі під терміном «нерезиденти, що мають офшорний статус» розуміються «нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента», апріорі виходить, що для українських податкових, правоохоронних і інших контролюючих органів офшорними територіями (зонами) є країни, що входять до затвердженого Кабінетом Міністрів України «Переліку офшорних зон» від 23.02.2001 № 143-р, який періодично оновлюється.

Список офшорних зон України примітний тим, що в ньому немає країни Панами. Для України Панама, яка досі перебуває, наприклад, у списках офшорних зон для Росії і Казахстану. Тому українці можуть вільно та цілком законно використовувати Панаму, як одну із найбільш поширених офшорних зон.

До речі, на етапі вибору офшорної зони, багато суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не звертають уваги на рекомендації ФАТФ. Тим не менше, до держав з її «чорного» списку застосовують жорсткі заходи впливу: повна ідентифікація клієнтів за відкритті рахунків резидентам цих юрисдикцій.

Якщо не хочете втратити конфіденційність, варто переглянути перелік країн, що входять у «чорний» список ФАТФ (натепер їх 31) і відмовитися від заснування офшорної компанії на їх території.

Першим етапом буде вибір організації, яка спеціалізується на реєстрації офшорів. Як правило такі компанії надають широкий спектр послуг, а саме реєстраційні та постреєстраційні. До реєстраційних послуг входить: підготовка всіх необхідних документів, надання номінального директора, секретаря, створення рахунку в банку. До пост реєстраційних послуг входить допомога у вирішенні всіх організаційних питань протягом 1 року.

Після того, як компанія детально ознайомить із всіма необхідними умовами, клієнту потрібно буде надати пакет документів, необхідних для реєстрації підприємства на території певної офшорної зони, як правило це :

- відомості про засновника (засновників) та директор компанії: ПІБ, дата і місце народження, місце прописки, копія закордонний паспорт;

- якщо засновники - юридичні особи, то будуть потрібні статутні документи компанії і рішення про створення дочірньої структури / представництва;

- найменування створюваної компанії.

Всі пред’явлені документи повинні бути завірені нотаріально та перекладені мовою держави, в якій відбудеться реєстрація.

Варто зазначити, що країни вимагають присутності нерезидентів під час створення рахунку в банку. Проте часто зустрічається явище, коли відкривають рахунки в банках країн Прибалтики, в яких немає такої умови.

Термін реєстрації офшорної компанії — від двох тижнів до місяця (залежно від контрагента, з яким ви співпрацюєте). Альтернативою може бути придбання вже готової офшорної компанії, що забере лише два-чотири дні. Від клієнта не вимагають особистої присутності, лише копію паспорта та подання заявки в режимі on-line.

У деяких державах, які належать до офшорної зони, для нерезидентів існує можливість зареєструвати компанію сидячи у своєму кабінеті та просто заповнивши он-лайн заявку.

Другим етапом буде вибір офшорної зони. Вибір юрисдикції, у першу чергу залежить від цілей бізнесу. Існує умовна класифікація офшорних компаній.

У перший клас офшорів входять такі країни як Гонконг, острів Гернсі, острів Джерсі, Дублін, острів Мен, Люксембург, Швейцарія та Сінгапур. У цих юрисдикціях діє складне законодавство, серйозний державний контроль та досить суворі обмеження на ведення бізнесу. У них визнаються тільки податкові пільги для нерезидентів.

До другого класу офшорів відносяться менш зарегульовані країни, такі як: Андорра, Барбадос, Бахрейн, Гібралтар, Мальта, Монако, колишні та теперішні англійські колоніальні і напівколоніальні володіння і тому подібні юрисдикції, в яких можливості для оптимізації оподаткування набагато вище і які надають набагато ширші можливості для захисту капіталу.

До третього класу офшорів відносяться інші офшорні юрисдикції, де може бути відсутнім оподаткування, банківський і валютний контроль, вимоги до корпоративної звітності, та й взагалі всі формальності вкрай спрощені. Наприклад: Аруба, Беліз, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Маршаллові острови і Антільські острови, Панама, Сейшельські острови та інші, як правило, невеликі країни.

Аналіз сучасних тенденцій свідчить про ускладнення схем відмивання злочинних капіталів. Якщо раніше власниками українських підприємств виступали безпосередньо офшорні компанії, то в теперішній час у ланцюгу українське підприємство - офшорна компанія з'являються європейські фірми-посередники. Зокрема, кошти злочинного походження з метою легалізації переводяться зловмисниками в офшорну юрисдикцію, наприклад, Гонконг. Розглянемо приклад відмивання коштів за допомогою гонконгської компанії.
Гонконгська компанія перераховує датській холдинговій компанії, яка інвестує українське підприємство.
Окрім того, на сьогоднішній день існують схеми реєстрації офшорних структур без використання двох суттєвих ознак віднесення їх до офшорів, а саме адреси самої компанії та банку обслуговування, що дає можливість компанії-нерезиденту ("офшорні") виступати в судах поряд з резидентами.

Таким чином, існують кілька базових шляхів залучення офшорів до схем відмивання:



  1. Використання "напряму".

Це стосується залучення офшорної зони, яка не потрапила до "чорного списку" КМУ. Існує реальна можливість реєстрації підконтрольних офшорних компаній в державах, які не визначені постановами КМУ та розпорядженнями НБУ як офшорні (наприклад, у Чорногорії). При цьому, дані про засновників, статутні документи, інформація про діяльність та товарообіг підприємства є конфіденційною інформацією.
2. Використання посередника з країни, що не належить до офшорних зон.

Якщо фірма не бажає змінювати офшорного партнера, часто достатньо додати ще одного посередника. Тобто в схемі між офшорною компанією й українською фірмою поставити агентську фірму з "неофшорної" країни. Найбільш придатні країни для такої фірми - Великобританія й Чехія. Законодавство цих країн дозволяє укладання прямого договору з офшорною компанією без збільшення оподатковування.


3. Маскування офшорної компанії.

Забезпечується завдяки відкриттю рахунку в неофшорній країні і придбання там "корпоративного офісу". В даному випадку створюється видимість роботи фірми в неофшорній країні, і це дешевше, ніж реєстрація нової офшорної компанії. Крім того, оскільки перелік КМУ оновлюється раз на рік, може виявитися так, що знову зареєстрований офшор уже через кілька місяців треба буде залишити.

Наприклад, офшорна компанія використовує адресу офісу банку (за відповідною домовленістю), що зареєстрований не в офшорній зоні, а зміна адреси самої фірми відбувається за допомогою структур, які надають послуги по доміциляції юридичних осіб. При цьому, переказ грошових коштів на Україну фактично здійснюється через європейський банк-посередник, а комісійні банку розцінюються як плата за безпеку бізнесу.
Загальна "офшорна" схема може виглядати таким чином:

Особа-резидент України переказує кошти офшорній компанії (чи неофшорній компанії, рахунок якої знаходиться в офшорі) за зовнішньоекономічні операції. Потім грошові кошти"прокручуються" за кордоном (забезпечується "розрив ланцюга" операцій). Отриманий прибуток разом з "відбіленими" грішми може залишитися за кордоном або/та в повному чи частковому обсязі повернутися на Україну завдяки зовнішньоекономічним угодам (під виглядом товарних контрактів, інвестицій тощо).
Варіанти використання офшорів у злочинних схемах, виходячи із цілей відмивання, можуть бути такі:
1. Маніпулювання експортно-імпортними цінами.

Зокрема, здійснюється реалізація товарів вітчизняними підприємствами офшорному посереднику, який, як правило, цілком належить "продавцю", за заниженими експортними цінами з подальшим їх збутом офшорною компанією за світовими цінами. Різниця переводиться на підконтрольні рахунки зацікавлених осіб.


2. Застосування схеми банківського кредитування.

Наприклад, банківська установа надає резидентам України кредити для здійснення передплати відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. У подальшому кредитні кошти перераховуються на рахунки нерезидентів в офшорних банках. Через передбачені законодавством 90 діб вони повертаються до українського банку у зв'язку з невиконанням фірмою-нерезидентом умов контракту. Однак, протягом цього часу кредитні кошти українського банку використовуються в комерційній діяльності офшорних структур і отриманий прибуток залишається за межами України.


3. Здійснення часткової або 100 % передплати на рахунки офшорних комерційних структур.

Тобто з ними укладаються зовнішньоекономічні угоди на товар чи послуги, які так і не надходять до вітчизняних одержувачів.


4. Отримання від офшорних компаній кредитів.

При цьому відсотки за використання кредитів надходять на рахунки закордонних фірм та шляхом реєстрації інтелектуальної власності (патенти, товарні знаки, програми тощо) в офшорних зонах. В подальшому кошти перераховуються офшорним компаніям за використання вказаної власності.


5. Операції з цінними паперами.

На рахунки підконтрольних офшорних фірм виводиться капітал з використанням механізмів закупівлі цінних паперів у підконтрольних українських суб'єктів підприємницької діяльності. Купівля відбувається за низькими цінами, як правило, по номіналу, відповідно до оцінки по залишковій вартості при акціонуванні чи приватизації або за цінами, набагато нижчими номіналу. В подальшому ці цінні папери продаються іншій підконтрольній українській фірмі за цінами, в десятки і більше разів вище за курс попереднього продажу. Різниця потрапляє на рахунки у закордонних банках. Грошові кошти, що були переведені на закордонні рахунки, в подальшому частково повертаються в економіку України у вигляді інвестицій, внесків до статутних фондів вітчизняних підприємств тощо.


Приклад. На розрахунковий рахунок нерезидента-інвестора (зареєстрованого на Британських Віргінських островах) в одній з українських банківських установ надійшли кошти в іноземній валюті із призначенням платежу - "поповнення рахунку нерезидентом". У цей же день була проведена операція із продажу іноземної валюти, внаслідок чого на рахунок нерезидента-інвестора перераховані кошти в національній валюті України. Після цього всі гроші, зараховані на рахунок нерезидента-інвестора, були спрямовані на придбання акцій та на внески до статутних фондів ряду українських компаній (торговців цінними паперами). В свою чергу, зазначені компанії створили консорціум, статутний фонд якого формується за рахунок тих же коштів нерезидента-інвестора. Зазначений консорціум, фактично підконтрольний інвесторові-нерезиденту (за допомогою ряду українських компаній), брав участь у конкурсі по приватизації українського підприємства, що має стратегічне значення для економіки України. За умовами конкурсу офшорна компанія не могла бути прямо допущена до участі.


  1. Плюси та мінуси використання офшорних підприємств

для бізнесу та держави
У світі щороку зникають 3 - 4 офшорні зони, і стільки ж з'являється. Це надає додатковий простір для реалізації схем легалізації злочинних коштів, оскільки уряд технічно не може оперативно реагувати на офшорні зміни. На сьогодні особливу проблему становлять офшори, які можна реєструвати у Європі та США (а саме анонімні інвестори, які не несуть жодної відповідальності).

У кругообігу грошових коштів офшорна зона є головним фільтром, де відмиваються кошти, отримані від різноманітних злочинів. На черговому етапі легалізації кошти спрямовуються до офшорних зон (у вигляді готівки, банківських переказів або цінних паперів). Пізніше через офшорні банки за допомогою платіжних електронних систем грошові кошти переказуються до інших країн. Повертаються на "батьківщину" або потрапляють до країн з підвищеною банківською конфіденційністю (наприклад, Швейцарія, Сінгапур) для подальшого "відбілювання". Крім того, офшори використовуються і для нелегальних товарних операцій (в т. ч. фіктивних).

Створюючи офшорні компанії, власники можуть отримати наступні переваги: низькі ставки податків, відсутність контролю над обміном валют, можливість вільного використання валюти, рахунки в банках у різних валютах, недорога банківська система, прибуток у твердій валюті, володіння нерухомістю за кордоном тощо.

Поряд із численними перевагами виникає низка очевидних недоліків створення офшорних компаній для економіки країни, а саме: створення передумов для відтоку капіталу, підтримка тіньового сектору економіки, скорочення зайнятості в країнах-донорах, отримання позаконкурентних переваг компаніями, які використовують офшори, негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в країнах-донорах, пов'язаний з ухиленням від оподаткування, несправедливі податкові умови та інші. Всі недоліки та переваги наочно відображені в таблиці.




Переваги

Недоліки

-досягнення анонімності i конфіденційності;

- низькі ставки податків або їх

відсутність;

- відсутність контролю валютного

обміну;

- можливість вільного



використання валюти;

- банківські рахунки в будь-якій

валюті;

- ефективна і недорога банківська



система;

- прибуток (капітал) в твердій

валюті, в надійних банках i в

стабільній країні;

- можливість отримання дозволу на

роботу i виду на житло;

- можливість законного володіння

нерухомістю за кордоном



- створення умов для відтоку

капіталів;

- підтримку тiньoвoї економіки;

- зменшення зайнятості в країнах-

донорах;

- отримання поза конкурентних

переваг тими компаніями, які

використовують офшори;

- вплив на соціальну ситуацію в

країнах донорах, пов’язаних з

ухиленням від оподаткування за

допомогою офшорів;

- Недобросовісна податкова

конкуренція та відповідно

ухилення від оподаткування

Табл.1 Переваги і недоліки офшорних компаній


Як ми бачимо для держави більше мінусів, ніж плюсів, оскільки більша половина коштів проходить мимо бюджету України. У 2012 році в Україну було інвестовано майже 4 млрд. доларів з Кіпру. Ніхто не сумнівається, що це гроші українських компаній, які було виведено на Кіпр або на інші низькоподаткові території, а потім повернуті в Україну через Кіпр. Якщо грубо взяти, що, наприклад, 20% від цієї суми не було сплачено у вигляді податку на прибуток підприємств, то виходить десь 800 млн. доларів втрачених прибутків держави. Проте країни, які вважають офшорними зонами беруть із цього всі можливі вигоди. Про це свідчить те, що ВВП на людину в Ліхтенштейні, Сінгапурі, Люксембургу вищі, ніж в США.

Портал Prostobiz.ua звернувся до своїх читачів (в основному, до суб'єктів малого і середнього бізнесу) з питанням: «Як ви ставитеся до ідеї оформити своє підприємство з використанням офшорних схем?» За результатами опитування, майже чверть (23%) респондентів вважає, що їх підприємству не потрібні офшорні схеми. Майже порівну голоси розділилися між тими, хто категорично засуджує існування офшорів (22%), і тими, хто всерйоз мізкує використати їх у своїй діяльності (17%). А 8,7% опитаних зізналися в тому, що вже використовують офшорні схеми з метою оптимізації оподаткування. Дані опитування свідчать також про те, що український бізнес побоюється участі в офшорних схемах через такі причин:



  • об'єктивні (чималі витрати на поїздки, оформлення і транзакції, переклади через незнання мови, а також залучення у бізнес зайвих людей) — такі побоювання 30% опитаних;

  • суб'єктивні (ототожнення офшорних схем бізнесу з «відмиванням» грошей).

В світовій практиці найчастіше реєструють наступні типи офширних компаній:

• Фірми-копилки – просто накопичуються грошові кошти, перевага визначається ступенем конфіденційності інформації про власників (Ліхтенштейн).

• Підприємства для проведення транзитних торгівельних операцій- існують подвійні схему, коли реєструється компанія у відповідній офширній зоні, а інша в респектабельній країні, яка слугує в якості транзиту для фінансових потоків. Основний прибуток для використання таких схем осідає в безподатковій офшорній компанії.

• Фірми ”Роялті“ – збирають різні ліцензійні виплати за патенти, авторські гонорари та інші подібні відрахування.

• Фірми-перевізники та суднохідні компанії - займаються морськими та авіаперевезеннями, як власними так і застрахованими судами та літаками під прапором офшорної держави; фірми, фірми, що здійснюють експедиторську діяльність.

• Страхові компанії - займаються перестрахуванням страхових ризиків або страхують ”дружні“ компанії

• Банки, банківські філії та кредитні установи - ця діяльність в офшорних зонах ліцензується (Швейцарія)

• Фінансові компанії та брокерські фірми - таким структурам необхідна репутація (Люксембург, Швейцарія, Нідерланди, Ліхтенштейн, Ірландія).

• Інвестиції та трастові компанії – управляють грошовими активами клієнтів (Нідерланди).

• Холдингові компанії – в Люксембурзі, при певних умовах, холдингові компанії повністю звільняються від податків.

• Штаб - квартири компаній – найм великої кількості співробітників. Основним параметром для створення подібної структури буде являтися розмір прибуткового податку.

• Інформаційні агентства та видавничі фірми – країни з низьким рівнем оподаткування авторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції, хорошими засобами комунікації (Кіпр і Мен).

Основні переваги, які власники можуть отримати, використовуючи офшорні компанії, та недоліки спричинені їх функціонуванням наведені у таблиці 1.


  1. Регулювання діяльності офшорних підприємств законодавством та порядок вирішення спорів

Найчастіше офшорні компанії використовують з метою оптимізації оподаткування. І якщо клієнт планує зареєструвати компанію у «податковому раю», пропонуємо ознайомитися з деякими аспектами Податкового кодексу України (ПКУ ), які регулюють офшорну діяльність:



  • згідно з підпунктами 139.1.13 та 139.1.15 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, а також підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу України, до складу витрат за визначенні оподатковуваного прибутку не включають витрати на придбання у нерезидента з офшорним статусом консалтингових, маркетингових, рекламних, інжинірингових послуг, а також роялті, виплачене на його користь;

  • у пункті 161.2 статті 161 Податкового Кодексу України йдеться про те, що лише 85% витрат на оплату товарів/послуг на користь нерезидентів з офшорним статусом включають до загальних витрат платників податків;

  • згідно з підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 Податкового Кодексу України і пунктом 167.2 статті 167 Податкового Кодексу України, дивіденди, отримані платником податку від компанії нерезидента з офшорним статусом, зараховують до складу доходів і оподатковуються;

  • особливості оподаткування доходів нерезидентів, описані у статті 160 Податкового Кодексу України;

  • міжнародні договори про ухиляння подвійного оподаткування (стаття 103 Податкового Кодексу України) є виключно доходами нерезидентів (бенефіціарів), отриманих від діяльності на території України.

На те, що влада серйозно зосередилася на регулюванні діяльності офшорних компаній, вказує також і постанова Правління Національного Банку України «Про переміщення цінних паперів через митний кордон України» від 22.12.2011 № 469. Тепер за ввезення/вивезення цінних паперів на/з території України необхідна їхня письмова декларація, а також індивідуальна ліцензія НБУ. Але якщо врахувати, що більшість офшорів використовують механізми довірчої власності (власнику не обов'язково бути акціонером компанії), вищезгадана постанова не надто ускладнить життя офшорних бізнесменів.

Суперечки, що виникають між партнерами при виконанні контрактів, які вони не змогли розв'язати договірним шляхом під час переговорів, відповідно до міжнародних традицій, передаються на розгляд арбітражів.

Зацікавлені сторони можуть звертатися до міжнародного комерційного арбітражу за наявності укладеної між ними арбітражної угоди. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні.

Сторонами арбітражної угоди незважаючи на певні переваги арбітражу та зростання його популярності у світовій практиці, часто суттєво обмежується можливість укладання арбітражних угод за участю держави. Наприклад, у Саудівській Аравії держава чи державна організація повинна отримати спеціальний дозвіл для участі в міжнародному арбітражі. Відповідні обмеження мали місце і в Бельгії до внесення змін у законодавство в 1998 р. У США федеральний уряд не має права укладати арбітражні угоди, однак для державних органів і організацій такої заборони не існує. У Франції, Австрії й Італії юридичні особи публічного права можуть укладати арбітражні угоди тільки будучи на це спеціально уповноваженими. При цьому у Франції державні органи можуть передавати в арбітраж будь-які спори, що виникають із зовнішньоекономічної діяльності.

Арбітраж вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм. У разі відсутності якої-небудь вказівки сторін арбітраж застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. В усіх випадках арбітраж приймає рішення згідно з умовами угоди й урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

Арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням (про вирішення спору по суті або про мирову угоду) або постановою арбітражу про припинення арбітражного розгляду.


Використані джерела


  1. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23.02.2001 № 143-р.

  2. Податковий Кодекс України.

  3. Постанова Правління Національного Банку України «Про переміщення цінних паперів через митний кордон України» від 22.12.2011 № 469.

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ


Головне управління юстиції у м. Києві

Методичні рекомендації

Особливості створення і діяльності офшорних

підприємств та їх значення для держави та бізнесу

Методичні рекомендації розроблені Головним

управлінням юстиції у м. Києві за матеріалами

юридичного департаменту ТОВ «Укрбізнесресурс» -



Яворською К.І., Тичківською І.І.

ЮРИДИЧНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ТОВ «УКРБІЗНЕСРЕСУРС»

Адреса: м.Київ, вул.Чигоріна, 12, к.24

тел.: (044)384-20-44

Відповідальний за випуск З.І. Бабічева

Комп'ютерна верстка Т.М. Кушнір



Видавництво Київського міського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

03150, Київ-150, вул. Лабораторна, 1/62,

тел. 521−20−74, 521−20−76,

E-mail:cpk@kievcity.gov.ua


Скачати 205.45 Kb.

  • Головне управління юстиції у м. Києві
  • Протокол № 2 від 30.05.2013 Яворська К.І., Тичківська І.І. Особливості створення і діяльності офшорних підприємств та їх значення для держави та бізнесу
  • Дані методичні рекомендації розроблені з метою розповсюдження серед органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, державних господарських обєднань та громадян.
  • Верстка: Кушнір Т. Зміст Визначення понять……………………………………………………………….…4
  • Плюси та мінуси використання офшорних підприємств для бізнесу та держави….……………………………...………… ……….9
  • Порядок реєстрації та особливості діяльності офшорних підприємств
  • Гонконгська компанія перераховує датській холдинговій компанії, яка інвестує українське підприємство
  • Загальна "офшорна" схема може виглядати таким чином: Особа-резидент України
  • Плюси та мінуси використання офшорних підприємств для бізнесу та держави
  • Регулювання діяльності офшорних підприємств законодавством та порядок вирішення спорів
  • Головне управління юстиції у м. Києві Методичні рекомендації Особливості створення і діяльності офшорних
  • Яворською К.І., Тичківською І.І.