Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні вказівки до практичних занять для студентів спеціальності „ Екологія, охорона навколишнього середовища

Скачати 165.08 Kb.

Методичні вказівки до практичних занять для студентів спеціальності „ Екологія, охорона навколишнього середовища




Скачати 165.08 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації25.03.2017
Розмір165.08 Kb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України



gerd na metodichku

Вступ до фаху

Методичні вказівки до практичних занять

для студентів спеціальності

Екологія, охорона навколишнього середовища

та збалансоване природокористування”


денної форми навчання

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

Луцьк 2011

УДК 504

ББК 076.6

М 65

Вступ до фаху. Методичні вказівки до практичних занять для студентів спеціальності “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування” денної форми навчання / І.Я.Мисковець. – Луцьк: ЛНТУ, 2011. – 16 с.

Укладачі: І.Я.Мисковець.

Рецензент: В.О.Волянський
Відповідальна за випуск: О.Ф.Картава.

Затверджено науково-методичною радою ЛНТУ,

протокол № від 2011р.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою ФЕПЕС,

протокол № від 2011р.

Затверджено на засіданні кафедри екології,

протокол № від 2011р.

© І.Я.Мисковець, 2011






Вступ

Дисципліна “Вступ до фаху є невід’ємною частиною екологічної освіти.

Екологічна освіта (англ. environmental education) - це організовані зусилля для вивчення особливостей функціонування природних середовищ та, зокрема, здатності людини управляти поведінкою й екосистемами для сталого розвитку та життя.
Даний курс взаємопов’язаний з дисциплінами “Загальна екологія”, “Грунтознавство”, “Ландшафтна екологія”, “Екологічна географія”, “Заповідна справа” та іншими.

Мета викладання дисципліни – це оволодіння студентами основами екологічних знань, основними принципами раціонального використання природних ресурсів, вивчення необхідних для подальшого навчання термінів, законів та понять сучасної екології.

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища - сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера).
Природні ресурси - це сукупність об'єктів та систем живої та неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини та суспільства.

Завдання дисципліни – ознайомлення студентів з основами вибраної професії, проблемами, що стоять перед сучасною екологічною наукою та можливими шляхами їх вирішення.



Програма курсу включає проведення практичних занять. Основним їх завданням є вивчення прикладних питань екології. Вихідними матеріалами для виконання практичних занять є нормативно-довідкова література, природні об’єкти.

Практичне заняття № 1. Екологічні терміни
Ареал – область поширення виду (роду, і т. п.), в межах якої особини виду завершують свій життєвий цикл.

Баланс тепловий – сукупність приходу і відтоку тепла. Розрізняють тепловий баланс атмосфери, грунту, Землі. В балансі тепловому Землі відбуваються його порушення в результаті світового виробництва.

Біогеоценоз – однорідна природна система функціонально взаємо-зв'язаних живих організмів і оточуючого їх абіотичного середовища (неживої природи).
Біологія Біоло́гія (дав.-гр. βίοσ - життя, дав.-гр. λόγος - слово; наука) - система наук, що вивчає життя в усіх його проявах й на всіх рівнях організації живого, про живу природу, про істот, що заселяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємини, систематику, поширення на Землі; про зв'язки істот та їхні зв'язки з неживою природою.


Біом – сукупність угрупувань якої-небудь зони або підзони (біом тундри, біом степу).

Біосфера – оболонка Землі, зайнята сукупністю живих організмів. Це організована життєдіяльність організмів; земна оболонка, у формуванні компонентів якої живі організми відіграють першорядну роль. Вона включає нижню частину атмосфери, всю гідросферу і верхню частину літосфери.

Біота – сукупність флори і фауни певної території.

Біотоп – однорідне за абіотичними факторами середовище існування біоценозу (угруповання організмів).

Генофонд – сукупність видів живих організмів з властивими їм потенційними спадковими ознаками.

Геосистема – матеріальна система взаємообумовлених природних компонентів, взаємозв'язаних в своєму розташуванні і розвитку.

Геоекологія – розділ географії, який вивчає геосистеми різних ієрархічних рангів – до біосфери включно. В широкому трактуванні – ландшафтна екологія.
Ландша́фтна еколо́гія - розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів).


Гетеротроф – організм, споживач органічних речовин, не здатний синтезувати органічні речовини з неорганічних.
Органі́чні речови́ни (рос. органические вещества, англ. organic matter; нім. organische Stoffe m pl) - речовини, що виникли прямо або непрямо з живої речовини або продуктів їх життєдіяльності; присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах.
До гетеротрофів належать тварини, паразитичні рослини, гриби і більшість мікроорганізмів.

Дощ кислотний – дощ (сніг), підкислений (РН нижче 5,6) за рахунок сполучення атмосферної вологи з промисловими викидами оксидів, хлоридів.

Екологія – синтетична біологічна наука про взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування.

Екосистема – будь-яке угруповання живих організмів і їх середовище існування, об’єднане в єдине функціональне ціле на основі взаємозалежності між його складовими.

Екотоп – місце існування угруповання, з підкресленням зовнішніх по відношенню до угруповання факторів середовища.

Експертиза екологічна – оцінка впливу на середовище життя, природні ресурси і здоров’я людей комплексу господарських нововведень. Базується на екологічних нормативах. Виражається як в економічних, так і в неекономічних показниках.

Забруднення – привнесення в природно-антропогенне середовище, виникнення в ньому нових, не характерних для середовища фізичних, хімічних, біологічних речовин, агентів, які негативно впливають на людину і живі організми.

Захист середовища – комплекс міжнародних, державних, регіональних і локальних адміністративних, правових, технологічних, планових, соціально-економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на охорону природного середовища існування людей.

Індекс забруднення – кількісна і якісна характеристика забруднювача, яка включає обсяги речовин забруднювачів і ступінь їх впливу на об’єкти, в тому числі і на людину.

Індекс якості середовища – числений показник, який покузає сприятливість сере-довища для існування організмів. Може бути виражений як в балах, так і в абсолютних одиницях (в тому числі ГДК речовин – гранично допустимі концентрації).

Кадастр – систематизований реєстр даних, який включає якісний кількісний опис об’єктів і явищ (інколи з економічною оцінкою). Розрізняють кадастр водний, земельний, лісовий, грунтовий, рекреаційний.

Криза екологічна – несприятливий стан взаємовідносин між суспільством і природою, який виникає внаслідок невідповідності розвитку продуктивних сил ресурсно-екологічним можливостям біосфери.

Кругообіг речовин і енергії – багаторазова участь речовин і енергії в процесах, які протікають в географічній оболонці планети.
Географі́чна оболо́нка (англ. geography envelope; нім. geografischer Mantel, m) - верхня комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і складної взаємодії окремих геосфер - літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.
Розрізняють геологічний кругообіг планетарного характеру і біологічний, який відбувається між організмами і середовищем існування. Особливе значення для біосфери мають кругообіги біофільних елементів — азоту, фосфору, сірки і т. п.

Культура екологічна – стан, складова частина загальнолюдської культури, яка характеризується глибоким усвідомленням насущної важливості гармонійного взаєморозвитку суспільства і природи. В основі її – етичне ставлення до живої і неживої природи.

Моніторинг навколишнього середовища – система спостережень за станом навколишнього середовища (процесами і явищами). Моніторинг прийнято поділяти на базовий (загальнобіосферний), регіональний і імпактний (локальний).

Навантаження антропогенне – ступінь прямого і опосередкованого впливу людей, господарства на природу в цілому та окремі її компоненти і елементи.

Ніша екологічна – місце виду в природі, яке включає не тільки просторове положення, але й функціональну роль його в угрупованні.

Ноосфера – сфера розуму, еволюційна стадія розвитку біосфери, пов’язана з виникненням і становленням цивілізованого суспільства, коли продумана людська діяльність стає головним, провідним фактором розвитку на Землі,

Охорона природи – сукупність науковообгрунтованих заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, збереження і відновлення природного потенціалу ландшафтів.

Оцінка природних ресурсів – це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної і інших цінностей природного об'єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показниках.

Популяція – сукупність особин одного виду, що населяють даний простір, віддалений від сусідніх сукупностей певною формою ізоляції.

Потенціал природно-ресурсний – теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях.

Право природоохоронне – розділ міжнародного права і правової охорони природи держави, який розробляє юридичні основи збереження природних ресурсів і середовища життя.
Охоро́на приро́ди (рос. охрана природы; англ. nature protection, nature conservation; нім. Naturschutz m) - комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі.
Міжнаро́дне пра́во - це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, які виникають у результаті погодження між державою та іншими суб`єктами міжнародного співтовариства і регулює відносини з метою мирного співіснування.


Природокористування – сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу і заходів по його збереженню.

Прогнозування екологічне – передбачення можливої поведінки природних систем як за рахунок впливу природних процесів, так і людської діяльності.

Продуценти – організми, які продукують органічну речовину із неорганічних сполук.
Неоргані́чні сполу́ки - хімічні сполуки, які не містять атомів Карбону, ковалентно пов'язаних із атомами Гідрогену. Прості карбоновмісні сполуки типу CO, CO2, HCN та ціаніди, карбіди розглядаються саме неорганічною хімією.
До них належать: автотрофи (вищі рослини, водорості, деякі бактерії), які синтезують із неорганічних речовин органічні в процесі фотосинтезу;
Неоргані́чна речовина́ - 1) у хімії є сукупним поняттям для термінів «неорганічна сполука» та проста речовина. В межах ряду інших дисциплін (геології, екології (environmental science)) має інше значення - 2) хімічні речовини не рослинного і не тваринного походження, а також речовини до складу яких входить одна або декілька неорганічних сполук.
хемотрофні організми (мікроорганізми), які синтезують органічну речовину із неорганічної за рахунок енергії окислення аміаку, сірководню і інших речовин.

Рівновага природна – стан динамічного балансу безперервного речовинно-енергетичного поновлення з відносним збереженням ос-новних якісно-кількісних характеристик.

Редуценти – організми, які в процесі життєдіяльності перетворюють органічні рештки в неорганічні речовини: бактерії і гриби.

Ресурси природні – речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і складає його сировинну і енергетичну базу. Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні.

Сельбищна територія (зона) – частина території населеного пункту, зайнята житло-вими будівлями, зеленими насадженнями, спортивними спорудами, місцями короткочасного відпочинку населення, а також призначена для їх розміщення в майбутньому.
Зеле́ні наса́дження - це сукупність деревних, чагарникових і трав'янистих рослин на визначеній території. До них належать дерева, кущі, газони, квітники в парках, скверах, лісових масивах, вздовж вулиць і доріг, а також на земельних ділянках приватних будинків, підприємств, навчальних і лікувальних закладів, військових частин.
Населений пункт Населений пункт - населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град), місто, містечко, селище міського типу, село, хутір, станиця та ін.).


Система природна – складена природними структурами і утвореннями (підсистемами), які групуються в функціональні компоненти на вищих рівнях ієрархічної організації. Приклади природних систем вищих рівнів організації – популяції, біоценози, біоми.

Ситуація екологічна – локальний або регіональний стан середовища існування (природних, соціальних складових).

Технологія маловідходнатехнологія, яка дає технічно досягнутий мінімум твердих, рідких, газоподібних і теплових відходів і викидів.

Техносфера – частина біосфери, докорінно перетворена людиною в технічні і технологічні об’єкти (будівлі, дороги, механізми) з допомогою прямого і опосередкованого впливу технічних засобів.

Урбанізація – процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.
Міське́ посе́лення - муніципальне утворення в Росії, що є складовою частиною муніципального району. Утворене містом або селищем міського типу, в яких місцеве самоуправління здійснюється населенням безпосередньо через виборчі органи місцевого самоуправління.
За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.

Умови природні – сукупність живих організмів, тіл і явищ природи, які впливають на життєдіяльність і господарську роботу суспільства, але не залучені в матеріальне і виробниче використання, виробничу і невиробничу діяльність людей (клімат).

Утилізація – використання енергії і речовини, вилучення корисних компонентів з побутових і промислових відходів, стічних вод, викидів в атмосферу.
Відхо́ди - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності та не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону про Відходи)


Фактор – серед екологічних факторів розрізняють: абіотичні (кліматичні, орографічні, гідрологічні); біотичні (відносини між організмами — симбіоз, паразитизм, нейтралізм та ін.); антропогенні (вплив людини).

Фітоценоз – більш-менш стійке рослинне угруповання, складене організмами одного або декількох поколінь і яке утворює властиве йому середовище існування. Фітоценоз нероздільний з біоценозом і біогеоценозом.
Контрольні запитання і завдання

1. Поясніть значення екологічних термінів в наукових дослідженнях.

Фітоцено́з (від грец. phyton- рослина і koinos - загальний, спільний), або рослинне угруповання - закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання.
Наука Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

2. Що є базою формування еклогічної термінології?

Практичне заняття № 2. Розділи екології
Сучасна екологія – складна багатогранна дисципліна, основою якої є біогеографічні знання, але яка поєднує сьогодні всі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки, з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально далеку перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети.

Суспільні науки (соціальні науки, суспільствознавство) - широка група наукових дисциплін, предметом дослідження яких є суспільство - як система в цілому, так і окремі його частини, функції та елементи.
Сьогодні її поділяють на: біоетику, біоекологію, геоекологію, техноекологію, соціоекологію і космічну екологію.

В структурі сучасної екології виділяють такі основні напрямки: загальну, спеціальну та прикладну екологію.

Загальна екологія вивчає фундаментальні проблеми структурно-функціональної організації екосистем, а також досліджує взаємодію біосистем різних рівнів інтеграції між собою та довкіллям.

Спеціальна екологія досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.

Прикладна екологія з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.

Окремими напрямками в екології є: агроекологія (сільськогосподарська екологія); аутоекологія (екологія організмів); популяційна екологія (демекологія); синекологія (екологія угруповань); екологія людини із такими підрозділами, як соціоекологія, антропоекологія; еволюційна екологія – вивчає історичні зміни екосистем і біосфери у зв'язку зі змінами умов довкілля; системна екологія (екологія екосистем).

Еколо́гія люди́ни - міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємозв'язку людини, популяції людей з довкіллям, вплив чинників навколишнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління, збереження і поліпшення здоров'я населення.
Демеколо́гія (від грец. demos - народ), екологія популяцій - розділ загальної екології, що вивчає динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування і їх взаємовідносини.
Систе́мна еколо́гія - сукупність принципів і концепцій системного аналізу стосовно до екології. Системна екологія як формалізований цілісний підхід стала самостійним розділом загальної екології в результаті розвитку сучасних формальних математичних методів, кібернетики, обробки даних на ЕОМ, інформатики тощо, а також формального спрощення складних екосистем.
Системна екологія поділяється на розділи, які досліджують окремі види екосистем (екологія лісів, боліт тощо, а також урбоекологія, агроекологія і т. ін.).

Ще одна класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну.

Теоретична екологія (біоекологія) – екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології.

Практична екологія включає такі підрозділи:

а) геоекологія – вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію;

б) соціоекологія – вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля;

в) техноекологія – вивчає техногенні фактори забруднення довкілля.

Забруднення довкілля - процес зміни складу і властивостей однієї або декількох сфер Землі внаслідок діяльності людини. Приводить до погіршення якості атмосфери, гідросфери, літосфери та біосфери. Допустима міра забруднення довкілля в різних країнах регламентується відповідними стандартами, нормативами, законами.
Поділяється на екологію промисловості, с/г, транспорту.

Напрями сучасних екологічних досліджень зображені на рисунку 1.

  1   2


Скачати 165.08 Kb.

  • Методичні вказівки до практичних занять