Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні вказівки до практичних занять, зміст занять, питання для перевірки знань студентів. Призначене для студентів напряму підготовки «Дизайн» денної форми навчання

Методичні вказівки до практичних занять, зміст занять, питання для перевірки знань студентів. Призначене для студентів напряму підготовки «Дизайн» денної форми навчання




Сторінка1/3
Дата конвертації03.06.2017
Розмір0.55 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3


Міністерство освіти і науки України

ІСТОРІЯ АНТИЧНОГО ТА СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Методичні вказівки до практичних занять

для студентів IІІ курсу напряму підготовки 6.020207 «Дизайн»

денної форми навчання

Луцьк 2014

УДК 7.033 (07)

Є62

До друку _____________ Голова навчально-методичної ради Луцького НТУ


Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ ________________ директор бібліотеки.

(підпис)


Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ, протокол № _

від « » _________20 ____ року.

Рекомендовано до видання Навчально-методичною радою Технічного коледжу Луцького НТУ, протокол № ___ від «___» _______ 20 ___ року.

________________ Голова Навчально-методичної ради коледжу.

(підпис)

Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії «Моделювання та конструювання промислових виробів та дизайну», Технічного коледжу Луцького НТУ, протокол № ____ від « » 20 ____ року.

________________ Голова циклової комісії «Моделювання та конструювання

(підпис) промислових виробів та дизайну».

Укладач: _______________ М. П. Єфімова, викладач, ТК Луцького НТУ

(підпис)


Рецензент: _______________ Ю. С. Христюк, асистент кафедри дизайну ЛНТУ

(підпис)


Відповідальний

за випуск_______Т. М. Бондарук, заст. дир. з НР Технічного коледжу Луцького НТУ (підпис)



Історія античного та середньовічного мистецтва. [Текст]: методичні вказівки до практичних занять для студентів напряму підготовки «Дизайн» денної форми навчання / уклад. М.П.Єфімова. – Луцьк : ТК Луцького НТУ, 2014. – 32 с.

Видання містить методичні вказівки до практичних занять, зміст занять, питання для перевірки знань студентів. Призначене для студентів напряму підготовки «Дизайн» денної форми навчання.


© М. П. Єфімова, 2014

ЗМІСТ




ВСТУП

4

1

Мета і завдання

4

4

Тема 1. Загальна характеристика Стародавньої Греції та Риму

5

5

Тема 2. Мистецтво Стародавньої Греції

6

6

Тема 3. Мистецтво Етрусії

14

7

Тема 4. Мистецтво Стародавнього Риму

18

8

Тема 5. Мистецтво Середньовіччя

20

9

Рекомендована література

27


ВСТУП

Курс «Історія античного та середньовічного мистецтва» є однією з основних дисциплін історичного циклу. Методичні вказівки складені на основі типової навчальної програми дисципліни «Історія античного та середньовічного мистецтва» та нормативної програми циклу нормативно-методичного забезпечення навчального процесу для підготовки напряму «Дизайн» галузі знань «Мистецтво» за спеціальністю 6.

Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.
020207 «Дизайн».

Мета рекомендацій полягає в тому, щоб ознайомити студентів з основами розвитку мистецтва впродовж античного та середньовічного етапу розвитку людства. Метою є прагнення допомогти студентам закріпити знання з теоретичного курсу «Історія античного та середньовічного мистецтва», сформувати навички сприйняття та аналізу історичних стилів і напрямків та ефективно використовувати їх для подальшого навчання і практичної діяльності.
Мета і завдання.

Метою вивчення дисципліни «Історія античного та середньовічного мистецтва» є:


  • ознайомлення студентів з основами мистецтвознавства, з важливими періодами історії розвитку античного та середньовічного мистецтва, особливостями формування художньо-образної системи образотворчого мистецтва в період середніх віків;
    Образотво́рче мисте́цтво - мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).
    Середньові́ччя - період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття - початок 16 століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).


  • формування навичок сприйняття та аналізу творів мистецтва, розвиток навиків використовувати надбання мистецтва у власному творчому процесі.

Завдання дисципліни «Історія античного та середньовічного мистецтва»:

  • з’ясувати основні етапи розвитку античного мистецтва;
    Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) - період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.


  • визначити види, жанри, матеріали і техніки античного та середньовічного мистецтва;

  • проаналізувати художні особливості творів античного та середньовічного мистецтва;

  • виявити взаємозв’язок мистецьких форм і світоглядних уявлень;

  • розкрити проблеми емоційно-психологічної та художньо-образної виразності творів мистецтва.

  • У результаті вивчення курсу «Історія античного та середньовічного мистецтва» студент повинен знати:

  • стадії розвитку мистецтва античності та середньовіччя, їх історичну послідовність;

  • історію становлення кожної культури, її періодизацію та регіональні стильові модифікації, притаманні їй стильові риси.

Студент повинен вміти:

  • розкривати свої знання усно, письмово та графічно;

  • характеризувати особливості кожного стилю і наводити приклади.


Тема 1. Загальна характеристика Стародавньої Греції та Риму
1.1. Значення античної культури для світової цивілізації
На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму.
Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Риму (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула.
Антична культура - це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.
Старода́вня Гре́ція - цивілізація в історії Греції, яка існувала на Балканському півострові від III тис. до н. е. до початку Середньовіччя бл. 600 р. нашої ери. Найбільший її розквіт припав на класичний період V-IV ст.
Гре́ція (грец. Ελλάδα - Еллада), офіційна назва Гре́цька Респу́бліка (грец. Ελληνική Δημοκρατία) - європейська держава на півдні Балканського півострова та численних островах. На півночі межує з Албанією, Республікою Македонією та Болгарією, на сході - з Туреччиною.
Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації.

Культу́рна спа́дщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності. 1963 року створена загальноєвропейська федерація Europa Nostra з метою популяризації і захисту культурної спадщини та природного середовища Європи.
Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому "прелюдією" античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами.

Еге́йська культу́ра, також Кри́то-міке́нська культу́ра - загальна назва цивілізацій бронзової доби у 3000-1000 до н. е. на островах Егейського моря, Криті, у материковій Греції та Малій Азії (насамперед Анатолія).
Центрами цієї егейської цивілізації були Крит та місто Мікени на півдні Греції.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Соціа́льна організа́ція (від пізньолат. organizio - «формую», «надаю узгодженого вигляду», лат. organum - «знаряддя, інструмент») - одне з засадничих соціологічних та соціально-філософських понять. У широкому сенсі, соціальна організація - це встановлений у суспільстві нормативний соціальний порядок, а також діяльність, спрямована на його підтримання або приведення до нього.

Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

- ідея верховної влади народу;

- орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

- на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.


Тема 2. Мистецтво Стародавньої Греції
2.
Соціáльний пор́ядок - система, що включає індивідів, взаємозв'язки між ними, урегульовані соціальними нормами (право, мораль, релігія тощо), що сприяють поведінці людей, необхідній для успішного функціонування цієї системи.
Давньогрецьке мистецтво - мистецтво Стародавньої Греції від мінойської доби (2500-1500 роки до н. е.) до елліністичного періоду (початку 1 століття н. е.).
1
Егейське мистецтво

2.2. Особливості гомерівського та архаїчного періоду у мистецтві

2.3.
Арха́їка (грец. αρχαιος - стародавній) - ранній етап в розвитку суспільства, його культури а також мистецтва.
Основні рису мистецтва класичного періоду


2.4. Вплив мистецтва еллінізму на світову культуру
2.1 Егейське мистецтво

Близько 5000 років тому на островах і узбережжі Егейського моря стала складатися самобутня культура, яку за назвою моря називають егейської або за назвою головних центрів, крито-мікенської. Вона проіснувала майже 2000 років, поки її не витіснили в 12 столітті до нашої ери прийшли з півночі греки.

Архітектура. Кноський палац складався з сотень різних приміщень, згруповані навколо великого парадного двору. У їх числі були тронний зал, колонні зали, оглядові тераси, ванні кімнати.
Років тому - шкала часу, що широко використовується в археології, геології та інших науках для датування подій в минулому. Оскільки час відрахунку змінюється, стандартна практика пропонує використання 1950 року як еталонної точки «сучасності».
Ва́нна кімна́та (розм.ванна) - приміщення в квартирі або житловому будинку, призначене для купання або прийняття душу. Зазвичай ванні кімнати оснащені ванною та/або душем та раковиною та іншими сантехнічними приладами.
Стіни ванних кімнат прикрашали настільки розписи, що зображували дельфінів та літаючих риб. Палац мав надзвичайно заплутаний план. Оскільки більша частина кімнат не мала зовнішніх стін - тільки внутрішні простінки, - в них не можна було прорубати вікна. Приміщення висвітлювалися через отвори в стелі, в деяких місцях це були "світлові колодязі", проходили через кілька поверхів. Своєрідні колони розширювалися догори і були пофарбовані в урочисті червоний, чорний і жовтий кольори. Збережені частини розписів представляють важливі події, юнаків і дівчат під час священних ігор з биком, богинь, жриць, рослин і тварин. Стіни прикрашали також розфарбовані рельєфи. Зображення людей нагадують давньоєгипетські: обличчя і ноги - збоку, а плечі і очі - спереду, але їх рухи більш вільні і природні, ніж на єгипетських рельєфах.


На Криті знайдено безліч невеликих скульптур, особливо статуеток богинь зі зміями: змії вважалися охоронницями домашнього вогнища. Богині в спідницях з оборками, вузькими відкритими ліфами і високими зачісками виглядають вельми кокетливо. Критяни були прекрасними майстрами кераміки: глиняні судини красиво розписані, особливо ті, де з великою жвавістю зображені морські тварини, наприклад восьминоги.
У 15 столітті до нашої ери з півострова Пелопоннес прийшли ахейці, які раніше були в підпорядкуванні у критян, і зруйнували Кносский палац. З цього часу владу в районі Егейського моря перейшла в руки ахейців, поки їх не підкорили інші грецькі племена - дорійці. На півострові Пелопоннес ахейці спорудили потужні фортеці Мікени і Тірінф. На материку небезпека нападу ворогів була куди більшою, ніж на острові, тому обидва поселення були побудовані на пагорбах і оточені стінами з величезних каменів. Важко уявити, що людині під силу впоратися з такими кам'яними громадина, тому наступні покоління створили міф про гігантів - циклопів, що допомагали людям будувати ці стіни. Тут теж були знайдені стінні розписи і художньо виконані ужиткові речі. Однак у порівнянні з життєрадісним та близькими до природи крітським мистецтвом мистецтво ахейців виглядає по-іншому: воно більш суворо і мужньо, прославляє війну і полювання. Вхід в давно зруйнованих мікенську фортеця до цих пір охороняють два вирізаних у камені лева над знаменитими Левовими воротами. Неподалік розташовуються гробниці правителів, які першим досліджував німецький купець і археолог Генріх Шліман (1822-1890).
Фре́ска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на вологій штукатурці, одна з технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.
Левові ворота - вхідна брама акрополя Мікен, що у Греції. Побудована в середині XIII століття до н. е. разом з розширенням фортечної стіни міста. Свою назву отримала від барельєфа із зображенням левів, вміщеного над ними, який являє собою найдавніший зразок монументальної скульптури в Європі.
Ге́нріх Шлі́ман (нім. Heinrich Schliemann; * 6 січня 1822, Нойбуков, Мекленбург - † 26 грудня 1890, Неаполь) - німецький підприємець і археолог, керівник розкопок у Трої, Мікенах, Коринфі.
З дитинства він мріяв знайти і розкопати місто Трою; про війну троянців з ахейцями і загибелі міста (12 століття до н.е.) розповів в поемі "Іліада" давньогрецький співак Гомер.


Дійсно Шліману вдалося знайти на північній частині Малої Азії (в нинішньої Туреччини) руїни міста, який вважають стародавньої Троєю. На жаль, через зайвого поспіху і нестачі спеціальної освіти він зруйнував значну частину того, що шукав. Тим не менш він зробив безліч цінних знахідок і збагатив знання свого часу про цю далекої і цікавою епосі.
Кріто-Мікенськой мистецтво. Ще 3000 років до н. е.. на островах Егейського моря і на його узбережжі почала формуватися унікальна культура, яку стали називати егейської, крито-мікенської культури. Вона проіснувала близько двох тисяч років. У 12 в. до н. е.. її знищили прийшли з півночі греки. Центр цієї культури виявив німецький комерсант, археолог-аматор Генрі Шліман і англійський археолог Артур Еванс. Використовуючи поеми Гомера вони шукали сліди міфологічного минулого. У 1870 р. Шліман знайшов Трою, а Еванс в 1900 р. розпочав розкопки на острові Крит.
Сер А́ртур Джон Е́ванс (англ. Sir Arthur John Evans; *8 липня 1851, Наш-Мілс, Гартфордшир - †11 липня 1941, Юлбері, поблизу Оксфорда) - британський археолог.
Острів Крит (грец. Νησί Κρήτη) - п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа - 8 336), протяжність берегової лінії - 1 046 кілометрів.
Він виявив найвідоміший архітектурний пам'ятник - покої Кноса. Збереглася лише частина від великих покоїв Кноса. Їх складають сотні найрізноманітніших приміщень, кожне мало свій великий парадний двір. Посеред них - головний зал, майстерні колони, балкони, безліч кімнат. Світло і повітря надходив в приміщення через отвори в стелі. Був проведений водопровід, каналізація, малися скляні двері, ліфти, рівно оброблені сходів і ванни такої ж форми, як і сучасні. Кілька поверхів побудовані по нескінченному замкнутому планом. При вході коридори постійно повертаються, піднімаються й опускаються. Це нагадує опис Лабіринту греками, який належав правителю Криту Міноса. У Лабіринті жив Мінотавр - полубиком, напівлюдина. Хто йшов приносили Міносові данину - щороку приводили кілька юнаків і дівчат, яких з'їдав Мінотавр. Афінський герой Тесей убив Мінотавра і вийшов з Лабіринту за допомогою клубка, який дала йому дочку Міноса Аріадна. Палати Кноса раніше мали безліч фресок і кольорових рельєфів. Краще за всіх зберігся - "Король знань", легко йде через квітуче поле юнак. Зображення нагадує месопотамські і єгипетські малюнки (обличчя і ноги - збоку, а плечі і очей - спереду), але він більш вільний і природний. На інших стінах зображені фрагменти, що зображують богів, чаклунів, дівчат, юнаків, рослини і тварин. Зображення жінки в живописі і в скульптурі одноманітні: широка талія, голі й вигнуті руки, ніс широкий, але маленький, з горбинкою, рот майже неулибающійся, зачіска вигадлива - з перловим гребенем, плаття темно-синє з темно-блакитними вставками. Зображені жінки могли бути чаклунками або богинями. Практично нічого не відомо про Критської вірі. Люди не споруджували церков, тому молилися в печерах, у лісах, у горах. Знайдено тільки багато маленьких скульптур із зображенням богів. Припускають, що вищий бог був жіночої статі.
Жі́нка, розм. рідк. жона́ - доросла людина жіночої статі, відрізняються від чоловіків здатністю народжувати дітей. Дітей та підлітків жіночої статі називають дівчатами, щоправда інколи поняття жінка вживається узагальнено для всіх осіб жіночої статі.
Жителі Криту - хороші майстри кераміки. Їм було відомо гончарне колесо і кольорова глазур. Знайдено багато різьблений глиняній меблів. У розписах ваз використовувалися морські мотиви. Відома ваза з восьминогом добре підходить під визначення Егейській кераміки. В кінці 15 в. до н. е.. на острові сталася катастрофа. Можливо, весь острів покрило виверження вулкана. Територію острова зайняли ахейские племена, а все корінне населення перебралося на материк.
Ви́верження вулка́на (ерупція - від англ. Vulcanian eruption) - активна діяльність вулкана, небезпечна для будь-яких форм життя.
Корінні народи - народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів.
Коли Критська цивілізація згасла, центр егейської культури теж перенісся на материк. Там виникло місто Мікени. Держава багато воювало, одна з воєн - війна з Троєю. Ахеї будували міста на високих горах. Пізніше такі міста стали називати Акрополь. Приміщення мікенського акрополя не збереглися, вони були побудовані по простому зрозумілому планом. Навколо центральної будівлі - мегарона - простір, зайняте іншими будовами, попереду - портик. Його план був запозичений у греків. У 13 в. племена дорійців зайняли ахейские міста. Пала Крито-Мікенська цивілізація, ранній етнічний етап, прелюдія багатої культури стародавніх греків.


2.2. Особливості гомерівського та архаїчного періоду у мистецтві

Ранній період історії Греції називають гомерівським, оскільки приблизно наприкінці 9 століття до н. е.

Історія Греції традиційно включає в себе вивчення грецького народу, областей, якими історично керували греки, і територій, які входять до складу сучасної Грецької республіки. Греція - країна зі славетним історичним минулим, вважається колискою сучасної європейської, так званої, західної цивілізації.
— на початку 8 століття до н. е. були створені епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», що нині приписуються авторству Гомера.

В цю добу складалася складна система світобачення греків, яка знайшла своє відображення в їхній унікальній міфології, тому майже все мистецтво цього періоду звернене сюжетами до міфології та її героїв.

Складна́ систе́ма - система, поняття, що широко використовується в сучасній науковій літературі і вказує на специфічні особливості об'єктів дослідження практично в усіх розділах природничих та гуманітарних наук.
Поетична фантазія стародавніх греків і нині продовжує вражати покоління, невипадково давньогрецькі міфологічні сцени залишаються популярними темами навіть у сучасному мистецтві.

В гомерівський період завдяки спадковості традицій на відносно високому рівні залишається мистецтво кераміки. Першою ознакою культурного відродження стає поява протогеометричного стилю, а в період 900—700 років до н. е. його витіснив геометричний стиль, що став характерним для доби кінця «темних віків в Греції». Центром розповсюдження даного стилю були Афіни. Поступово він поширився в торгових містах на острови Егейського моря.

Протогеометричний стиль - тип давньогрецького вазопису, характерний для середнього періоду «темних віків» (приблизно 1150-900 роки до н. е.).
Геометричний стиль, або Геометрика - тип давньогрецького вазопису, характерний для доби кінця «темних віків в Греції» близько 900-700 років до н. е. Геометричний стиль витіснив протогеометричний стиль.
Суча́сне мисте́цтво (англ. Contemporary art) - необтяжене термінологічною точністю поняття, що може означати мистецтво, що твориться в теперішній момент, або посилатись на сукупність мистецьких напрямків і течій, що виникли у другій половині XX століття.
Темні століття, також Геометричний період, Передполісний період - період в історії Греції, що охоплює 1200 - 800 роки до н. е. і який почався із занепадом мікенської палацової цивілізації, а закінчився із початком доби розквіту давньогрецьких полісів.
Егейські острови (грец. Νησιά Αιγαίου) - група островів в Егейському морі, на заході й півночі оточені материковою частиною Греції, на сході - Туреччини. Острів Крит обмежує Егейські острови на півдні.
Крім вазопису, стиль був характерним для дрібної пластики, гліптики і декоративно-ужиткового мистецтва.
Декоративно-ужиткове мистецтво - один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

На жовтому або вохристому фоні темно-коричневої фарби горизонтальними фризами наносився геометричний орнамент, виділяючи при цьому колами, трикутниками та хвилястими лініями найважливіші елементи зображуваних фігурок, які зводились до спрощеної умовної схеми, підкореної загальному ритму геометричного орнаменту. Серед геометричних малюнків поступово з'являлися більш складні зображення тварин і людей.

Наступний період давньогрецького мистецтва носить назву архаїки. Він охоплює час від 7 до 5 століття до н. е. до — час формування грецьких міст-держав, тому іноді іменується істориками полісним періодом в історії Греції.

Поліс (фінік. , грец. πόλις, лат. civitas) в сучасному значенні - місто-держава, міська громада; звідси політія - особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму.
Архаїчний період, в добу якого стародавніми греками розроблена ордерна система в архітектурі, закладені підвалини грецької скульптури та живопису, визначив шляхи подальшого розвитку давньогрецького мистецтва.

Ріст міст, в першу чергу, відбився на розвитку монументальної архітектури.

Архітекту́рний о́рдер, поря́док (лат. ordo, фр. ordre - порядок) - конструктивна система, що виросла на основі доведеної до вищого ступеня досконалості стійко-балкової конструкції. Ордер є одночасно і конструктивною, і художньою системою.
Монументалізм (від лат. monumentum - пам'ятник) - стиль у світовому мистецтві та архітектурі середини XX століття. Виник як альтернатива авангардизму та модернізму 10-20-х років в СРСР та нацистській Німеччині, але згодом набув поширення і в інших країнах.
Храм, в якому встановлювались статуї богів, став основним типом громадських споруд. Він панував у міській забудові, розташовуючись на центральній площі міста, де відбувались народні зібрання з різних приводів, в тому числі релігійні урочистості. Навколо давньогрецького храму зосереджувалось все життя грецького полісу та його громадян. Саме тому архітектурі храму приділяли значну увагу. Вже в 7 столітті до н. е. давньогрецькі архітектори розробили систему співвідношень між несучими та тими, що несуть, елементами споруди.

Ця система співвідношень, яка лягла в основу архітектури всього західного світу, отримала назву ордерної системи. Ранніми ордерами вважаються доричний (склався на Пелопоннесі і Великій Греції) та іонічний (зародився в грецьких містах-колоніях на узбережжі Малої Азії).

Західна цивілізація, «Західний світ», «Західна культура», або просто «Захід» чи «Окцидент» (від лат. occidere – заходити) - близькі за значенням розхожі поняття, залежно від контексту та способу вжитку; часом пропагандистське кліше.
Велика Греція (грец. Μεγάλη Ελλάς, лат. Graecia Magna) - історична область в Південній Італії, включаючи південь сучасної Італії на Апеннінському півострові та острів Сицилію.
Найбільш розповсюдженим типом давньогрецького храму був периптер. Такий храм стояв на високому стилобаті, його центральний об'єм — наос — оточували колони доричного або іонічного ордерів. Колона доричного ордеру спирались безпосередньо на стилобат.
Доричний ордер (або Дорійський ордер) - був одним з трьох ордерів давньогрецької або класичної архітектури. Розрізняють грецький і римський доричний ордер. Останній має різновиди - римський з мутулами і римський з зубцями (дентикулами).
Її стовбур прикрашали жолоби-каннелюри. Завершала колону проста капітель із круглої кам'яної подушки — ехін — та прямокутної плити — абак. Над колонами розташовувався антаблементз трьох частин: безпосередньо на колоні лежав архітрав, на ньому — фриз із прямокутних плит — метопи — і вертикальних плит — тригліфи. Над фризом розташовувався карниз. Фасади храмів часто прикрашалифронтони зі скульптурними композиціями. Внутрішній простір храму (наос або целла) рядами колон міг поділятись на кілька приміщень, в одному з них встановлювалась статуя бога, якому присвячувався храм (класичним прикладом архаїчного доричного периптера можуть слугувати Храм Аполлона в Коринфі). Іонічний ордер відрізнявся від доричного більшою легкістю та витонченістю пропорцій.
Іонічний ордер (або Іонійський ордер) - один з трьох ордерів давньогрецької або класичної архітектури. Від більш раннього доричного ордера відрізняється більш стрункими пропорціями і декором всіх його частин.
Іонічна колона спиралась на базу і увінчувалась капітеллю, прикрашеною двома волютами.

Храми греки будували із блоків вапняку або мармуру, не з'єднуючи їх жодним скріплюючим розчином. Окремі архітектурні деталі, а також деталі скульптурного оздоблення храмів фарбувались у яскраві кольори. Основний принцип грецької античної поліхромії полягав в тому, що всі великі частини будівлі, всі широкі площини (щаблі, колони, стіни целли) залишали не розфарбованими, тобто нижня частина храму залишалась білою. Одночасно всі ефекти поліхромії зосереджували на дрібних елементах будівлі, а також його верхній частині. Всі горизонтальні деталі підкреслювали червоним кольором — виїмки на капітелі, верхню смужку архітраву і нижню поверхню карнизу. Вертикальні елементи виділяли темно-синім або чорним кольором, зокрема тригліфи.

Період архаїки був часом зародження й прославленої давньогрецької скульптури. Розвиток пластики визначався, в першу чергу, естетичними вимогами суспільства. Часті збройні зіткнення між народами потребували від грецьких воїнів чималої фізичної сили. З юних років елліни займалися гімнастичними вправами, покликаними розвинути міць та силу тіла, а також укріпити волю воїна. Естетичні уявлення стародавніх греків не відділяли фізичної та духовної краси, а навпаки вони вважали, що фізична краса має свідчити й про красу духовну — принцип калокагатії. Становленню такого світогляду сприяли й Олімпійські змагання, переможців яких шанували трохи не рівно із богами.

Давньогрецькі скульптури або Давньогрецька скульптура - уславлена галузь мистецтва стародавніх греків, базова галузь західноєвропейської скульптури, її підмурки, сюжетна основа європейських стилів класицизму, маньєризму, академізму, постмодерну тощо.
Олімпійські змагання, Олімпійські ігри (грец. Ολυμπιακοί αγώνες) - загальногрецькі урочистості змагання культового характеру на честь Зевса Олімпійського, відомі з 776 року до н. е., які відбувалися кожні 4 роки в місті Олімпія на березі річки Алфей (на Пелопоннесі).
Образ красивої людини в добу архаїки знайшов своє відображення у статуях юнаків, званих куросами. Майже всі вони однотипні: зображують юнака у повний зріст, мають спрощений геометризований силует. Статичність пози передається постановкою ніг — ліва нога посталена попереду правої. Підкреслюючи атлетичність постави, скульптор поки що схематично окреслює грудні м'язи, діафрагму та м'язи живота. Іншим, не менш розповсюдженим типом скульптури, були й зображення дівчат — кори. В Афінах вперше вони з'явились як фігури юних жриць богині Афіни, які встановлювали на Акрополі. Дівчат зображували нерухомими у довгих пеплосах, перев'язаних поясом. Голову кори із довгим хвилястим волоссям міг прикрашати вінок, вуха прикрашали сережки. В лівій руці кора тримала вінок або гілку. Дедалі образ кор все більше відповідав гуманістичним ідеалам давньогрецької культури: скульптор зображував мигдалеподібні очі жриці, тонкі дуги брів, ледь помітну посмішку на вустах.

Подібно до архітектурних споруд, давньогрецькі скульптури також не були монохромними.

Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη - будівництво) - це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси.
На багатьох архаїчних статуях збереглись фрагменти фарб. Волосся кор традиційно зображували золотистим, очі та брови — чорними, рожевий відтінок мармуру чудово передавав тон людської шкіри. Не менш ошатними був й одяг жриць. В цей же час підйому та визнання досягає Хіоська школа скульптури, яскравим представником якої був Бупал.

Водночас майстерність різьбярства, мініатюрної скульптури демонстрували Мірмекід з Мілету та Каллікрат з Лакедомону. В 6 столітті до н. е. Стародавні Афіни вступили в епоху свого розквіту, поступово ставши ремісничим, торговим і культурним центром Еллади.

Старода́вні Афі́ни (грец. Αρχαία Αθήνα) - місто-держава в Аттиці, яке з 5 століття до н. е. відігравало поряд зі Спартою провідну роль в історії Стародавньої Греції. В Стародавніх Афінах сформувалася демократія, набули класичних форм філософія та мистецтво театру.
В добу свого правління афінський тиран Пісістрат розпочав масштабну розбудову Акрополя. Найдавніший храм богині Афіни Гекатомпедон зайняв центральне місце. Під час розкопок на початку 20 століття археологи знайшли скульптури зі східного фронтону Гекатомпедона, сюжети яких запозичені із давньогрецької міфології: сцени боротьби Геракла із Тритоном, зображення Тифона — дракона із трьома людськими тілами, крилами та зміїними хвостами.
Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу - Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального.
Незважаючи схематизм фігур вони набагато більш виразні і живі, аніж статичні куроси. Поруч із храмами на Акрополі встановлювали різноманітні присвячу вальні статуї, серед них мармурова статуя юнака, який несе жертовного теля — Мосхофор (близько 570 до н. е.). Умовність зображення (волосся та борода Мосхофора нагадують геометричний візерунок) поєднується із живим сприйняттям людини і тварини (в добу християнства образ Мосхофора трансформується у Доброго Пастиря). Скульптури архаїки поступово стає більше реалістичною, що призведе до розквіту класичної скульптури з 5 століття до н. е.



2.3. Основні рису мистецтва класичного періоду

Наступний класичний період виявився періодом розквіту грецької цивілізації в цілому, а 5-4 століття до н. е. часом найбільших досягнень. В цей час перші позиції в еллінському світі займають Стародавні Афіни, чому значною мірою сприяло становлення демократії. Ідеї усвідомлення афінянами себе повноправними громадянами свого полісу знайшли своє відображення у творах Софокла, Евріпіда, Есхіла, трагедії яких сприяли успішному розвитку давньогрецького театрального мистецтва.

Історія Давньогрецького театру - охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н.е. - V-VI ст. н.е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса - Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні, що містили елементи діалогу та театральної дії.
Багато в чому саме театр, будучи загальнодоступним, виховував патріотизм та громадянськість афінян. Багато для розвитку живопису, його вдосконалення зробили такі майстри, як Аглаофон, Полігнот, Паррасій, Пірейк та інші.

Одночасно в мистецтві повною мірою втілився ідеал людини-героя, довершеної фізично та духовно. Більшість скульптур дійшла до нас у пізніших римських копіях. Серед тих, що збереглись, чільне місце посідає скульптура Дельфійський візничий, створена близько 470 до н. е. Молодий чоловік зображений в повний зріст, одягнений в довгий хітон, перев'язаний поясом на талії із віжками в руках. Хвилясті складки його одягу нагадують каннелюри доричної колони, проте його обличчя з очима із кольорового каміння набуває живості та одухотвореності. Образ Дельфійського візничого уособлює ідеал довершеної людини, рівно героям епоса.

В період ранньої класики 5 століття до н. е. майстри успішно вирішують проблему синтезу архітектури та скульптури. Вони виступають як два рівні, доповнюючі один одне види мистецтва. Скульптурні композиції фронтонів Храму Зевса в Олімпії (470—465 роки до н. е.

Компози́ція (лат. compositio - складання, зв'язування, з'єднання).
) — найкращий тому приклад. На одному з них зображена сцена боротьби між Пелопсом та Еномаєм, яка поклала початок античним Олімпійським змаганням. Сюжетом скульптурної сцени на другому фронтоні слугувала битва грецьких героїв із кентаврами — кентавромахія. В центрі фронтона розташована висока фігура бога Аполлона, з обох боків від нього зображені кентаври під час боротьби з героями. Обличчя останніх спокійні та мужні, вони демонструють силу духу та впевненість у своїй перемозі. Весь задум скульптурної композиції символізує перемогу розумного початку, уособленого в Аполлоні та грецьких героях, над неприборканими силами природи, втіленими в кентаврах. Розташування груп надзвичайно тонко продумане. Драматизм поступово наростає до центру, і раптом Аполлон своїм власним жестом неначе зупиняє цей хаос.

Велике досягнення саме класичного періоду давньогрецького мистецтва — мистецтво рельєфу. Найвідоміша пам'ятка цього виду пластики — рельєф Народення Афродіти (470—460 до н. е., також відомий як «Трон Людовізі»), ціла композиція, складена трьома рельєфами, виконаними на пароському мармурі. На центральному рельєфі зображено сам момент народження богині із морської піни. Дві дівчини притримують Афродіту та прикривають її тіло тонкою тканиною. На одній із бокових плит зображена дівчина, яка грає на флейті, на іншій — жінка в такій самій позі, але довгому одязі, вона запалює пахощі на честь Афродіти. Надзвичайно простими прийомами скульптор досягає неперевершеної поетичності сцени.

Середина і третя чверть 5 століття до н. е. — час, коли творили провідні майстри в історії давньогрецької пластики, серед яких Мирон, Поліклет Старший та Фідій.

Полікле́т із Арго́са, або Полікле́т Ста́рший (грец. Πολύκλειτος) - давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва, який працював у другій половині V століття до н. е.
Їх твори дійшли до нас тільки в римських копіях 1-2 століть нашої ери. Найбільш прославлена робота Мирона — «Дискобол» (460—450 роки до н. е.). Юний атлет зображений в той момент, коли він збирається метнути диск. Його рука відведена назад, здається, ще момент — і юнак штовхне снаряд далеко вперед. Мирон, якого цікавила проблема передачі руху, вловив момент, який лежить між помахом руки та самим кидком. Цей стан дозволив майстру передати не якийсь певний рух атлета, але передати міць внутрішньої напруги, необхідної для перемоги.

Поліклета Старшого із Аргоса (не варто плутати із Поліклетом Молодшим, архітектором театру в Епідаврі) цікавив образ ідеальної людини-героя, переможця.

Поліклет Молодший (грец. Πολύκλειτος) - давньогрецький архітектор, працював у 4 столітті до н. е. в Епідаврі.
Скульптор приділяв значної уваги пропорціям людського тіла.
Людське тіло - фізична структура людини, людський організм. Тіло людини утворено клітинами різних типів, характерним чином організується в тканини, які формують органи, заповнюють простір між ними або покривають зовні.
У своєму трактаті «Канон» він із математичною точністю розрахував співвідношення частин тіла між собою, створивши таким чином ідеал краси, гідний наслідування. Свій ідеал чоловічого тіла Поліклет втілив у бронзовій статуї «Дорифор» (450—440 роки до н. е.), яка зображує юнака зі списом. Стримана сила атлета і водночас готовність до подвигу віддзеркалюють образ людини-громадянина, який так високо цінили стародавні греки. Фізична, а отже й внутрішня, довершеність Дорифора стверджує думку про людину як вінця всього сущого.

Однією з вершин світової художньої культури і донині залишається архітектурно-скульптурний ансамбль Афінського акрополя, будівництво якого пов'язане із іменем афінського державного діяча Перикла та надзвичайно талановитого скульптора Фідія.

Афінський акрополь - найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам'яткою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року.
На скелі Акрополя, де вже в мікенську добу існувало розбудоване місто, в 6 столітті до н. е. звели численні громадські споруди, знищені під час греко-персидських воєн. Проте в середині 5 століття до н. е. — золоту добу Афін — з ініціативи Перикла розгортається грандіозний проект забудови Акрополя.

У будівництві задіяли найкращих художників і витратили величезні кошти. Будівельниками Акрополя називають давньогрецьких архітекторів Іктіна, Каллікрата і Мнесікла. Великий скульптор Фідій виконував скульптурне оздоблення і разом з Периклом спостерігав за будівництвом Парфенона — справжнього шедевра класичного мистецтва. Парфенон являє собою мармуровий доричний периптер, в його наосі, оточеному з трьох сторін двоярусною колонадою, встановили хрисоелефантинну статую роботи Фідія «Афіна Парфенос».

В цей самий час на Афінському акрополі постали Ерехтейон (на місці суперечки Афіни та Посейдона за право володіння Аттикою),Пропілеї (парадний вхід на Акрополь), Храм Ніки Аптерос (амфіпростильний храм з двома іонічними портика по чотири колони), Пінакотека — перший художній музей у світі.

Пра́во володі́ння (лат. ius possidendi) - забезпечена законом можливість мати у себе певну річ, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (фактично тримати річ, зараховувати на баланс та ін.)
Храм Ніки Аптерос - давньогрецький храм ансамблю Афінського акрополя, який примикав до південно-західного крила Пропілей.
Над усім архітектурним ансамблем Акрополя височіла колосальна бронзова статуя Афіни Промахос роботи Фідія (побачити її можна було з моря від мису Суніон і слугувала вона маяком кораблям, що прямували в Афіни).
Афіна Промахос (дав.-гр. Ἀθηνᾶ Πρόμαχος) - колосальна бронзова статуя давньогрецького скульптора Фідія, присвячена богині Афіні Промахос - Афіні Воїтельці, покровительці міста. Донині не збереглась, знайдені тільки фрагменти постаменту, на якому стояла Афіна.
Архітектурний ансамбль (від фр. ensemble - цілісність, зв'язність, єдність) - "гармонійна єдність просторової композиції будівель, інженерних споруд, творів монументального живопису, скульптури і садово-паркового мистецтва ".
Бронза (стар. спиж) - сплав міді, та інших металів, чи неметалів. Здебільшого до складу бронзи входить олово. Частка олова у бронзах може становити від 1.25 до 10%. Серед неметалічних сполук найчастіше до складу бронзи входить фосфор.



2.4. Вплив мистецтва еллінізму на світову культуру

Елліністичний період пов'язаний, в першу чергу, із походами Александра Македонського, внаслідок чого греки краще познайомились із культурою Сходу — Єгипту, Вавилону, Індії. Пізнаючи неосяжність землі, людина відчула себе піщинкою у складній системі світобудови. Безсилля перед долею та оточуючим світом породжувало в людині трагічне світовідчуття, це спонукало її звернути увагу на власні буденні переживання. В добу еллінізму також виникла низка художніх шкіл, в мистецькій манері яких відчувався вплив Сходу.

Алекса́ндр III Македо́нський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών) або Александр Великий (грец. Μέγας Ἀλέξανδρος) (кінець липня 356 до н. е., Пелла - 10 червня 323 до н. е.) - дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського та Олімпіади, царівни Епіру.
Елліністичний період, або Еллінізм - етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 року до н. е.

Продовжує розвиватися архітектура, на яку впливали як традиції Сходу, так й зміна соціально-економічного та політичному стану речей. Одним з відомих представник елліністичної архітектури був Філон.

Справжнім шедевром елліністичного мистецтва можна вважати статую богині перемоги Ніки, встановлену в святилищі на острові Самотракі близько 190 до н. е. Богиня стояла на постаменті, виконаному у формі носу корабля, на прямовисній скелі над морем. Мокрий одяг обліпив її одяг, демонструючи неперевершену пластику тіла. Долаючи пориви вітру, богиня гордо лине вперед, уособлюючи торжество перемоги. Титанічний образ Ніки Самофракійської здається самою стихією, не менш сильною, аніж та, якій вона опирається.

Тема боротьби знайшла своє відображення й в ансамблі рельєфів, що прикрашали вівтар Зевса, побудований у Пергамі близько 180 до н. е. — відоміший як Пергамський вівтар.

Перга́мський вівта́р (грец. ho Bomos tu Pergamu) - присвячений Зевсові мармуровий вівтар з міста Пергама, на якому відтворено сцени з міфа про гігантомахію, одна з найвизначніших пам'яток еліністичної архітектури.
Вздовж його цоколя довжиною 120 метрів тягнулися рельєфи зі сценами боротьби олімпійських богів з титанами — гігантомахія. Завдяки високій техніці рельєфу скульптури досягли цікавої світлотіньової гри, яка створювала відповідний емоційний настрій. Драматизм боротьби виражений і в різноманітності рухів, ракурсів, поз персонажів. Створюється враження, неначе всі вони поєднанні в один живий гігантський вузол із людських тіл, коней, зміїних хвостів, крил тощо.

Центральними образами стають Зевс та Афіна, які власне ведуть боротьбу із гігантами. Зевс вражає блискавками одразу кількох супротивників і продовжує боротьбу із Порфірионом. Його тіло — тіло надлюдини, наділене нереальною, перебільшеною мускулатурою, від здається зосередженням енергії та сили всієї битви. Драматичніша сцена боротьби Афіни, яка міцно тримає гіганта Алкіноя за волосся. Безпорадність його фігури надає відчуття трагізму всій композиції.


  1   2   3