Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Методичні вказівки до самостійних робіт для студентів напряму підготовки 191 «Архітектура та містобудування»

Методичні вказівки до самостійних робіт для студентів напряму підготовки 191 «Архітектура та містобудування»




Сторінка1/4
Дата конвертації02.05.2017
Розмір0.53 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4

Міністерство освіти і науки України

Історія античного мистецтва

Методичні вказівки до самостійних робіт

для студентів напряму підготовки 191 «Архітектура та містобудування» денної форми навчання
Луцьк 2016
УДК 7.033 (07)

А62
До друку ________________ Голова Навчально-методичної ради Луцького НТУ.

(підприс)
Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ ______________________ директор бібліотеки.

(підприс)


Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ,

протокол № __ від « » ______________ 20 ____ року.


Рекомендовано до видання Навчально-методичною радою факультету будівництва та дизайну Луцького НТУ, протокол № ___ від « » _____________ 20 ___ року.

___________________ Голова навчально-методичної ради факультету будівництва та

(підпис) дизайну


Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри дизайну Луцького НТУ, протокол № від « » 20 ____ року.
Укладач: _________________ І.Г.Абрамюк, кандидат архітектури, ст.
Кандидат архітектури - науковий ступінь у галузі архітектури. В Україні існує два наукових ступені: «кандидат наук» та «доктор наук» (вищий науковий ступінь). Науковий ступінь «кандидат наук» присуджується на підставі захисту кандидатської дисертації, яка містить нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для відповідної галузі науки.
викл. кафедри

(підпис) дизайну Луцького НТУ


Рецензент: _______________ В.В. Хижинський, доцент кафедри дизайну, канд..мист.

(підпис)


Відповідальний

за випуск: ________________ О.С. Пасічник, кандидат архітектури, завідувач

(підпис) кафедри дизайну, доцент Луцького НТУ
Історія античного мистецтва. [Текст]: методичні вказівки до самостійних робіт для

А-62 студентів напряму підготовки 191 «Архітектура та містобудування» денної та заочної форм навчання / уклад. І.Г.Абрамюк. – Луцьк :

Луцький НТУ, 2016. – 52 с.

Видання містить методичні вказівки до самостійних робіт, зміст занять, питання для перевірки знань студентів.

Призначене для студентів напряму підготовки 191 «Архітектура та містобудування» денної та заочної форм навчання
© І. Г. Абрамюк, 2016

ЗМІСТ





ВСТУП

4

1

Мета і завдання

4

2

Тема 1. Характерні риси егейського мистецтва.

7

3

Тема 2. Канон в грецькому мистецтві.

10

4

Тема 3. Мистецтво грецької архаїки.

14

5

Тема 4. Мистецтво грецької класики

17

6

Тема 5. Елліністичне мистецтво.

20

7

Тема 6. Мистецтво Етрурії

27

8.

Тема 7. Закономірності та специфічні особливості розвитку римського мистецтва республіканського періоду

31

9.

Тема 8. Мистецтво імператорського Риму

35

10.

Тема 9. Архітектура Риму в часі імперії

38



ВСТУП

Курс “Історія античного мистецтва” є однією з основних дисциплін історичного циклу. Методичні вказівки складені на основі типової навчальної програми дисципліни «Історія античного мистецтва» та нормативної програми циклу нормативно-методичного забезпечення навчального процесу для підготовки бакалаврів напряму «Дизайн» галузі знань «Мистецтво» на кафедрі дизайну Луцького національного технічного університету.

Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.
Луцький національний технічний університет - один з наймолодших технічних університетів України, має IV рівень акредитації.

Мета рекомендацій полягає в тому, щоб ознайомити студентів з основами розвитку мистецтва впродовж античного етапу еволюції людства та особливостями формування стилістичних напрямків й течій, розкрити призначення мистецтва. Метою є прагнення допомогти студентам закріпити знання з теоретичного курсу «Історія античного мистецтва», сформувати навички сприйняття та аналізу історичних стилів і напрямків та ефективно використовувати їх для подальшого навчання і практичної діяльності.
Мета і завдання.

Метою вивчення дисципліни «Історія античного мистецтва» є:

– ознайомлення студентів з основами мистецтвознавства, з періодами історії розвитку світового мистецтва, особливостями формування художньо-образної системи образотворчого мистецтва в період античності; формування навичок сприйняття та аналізу творів мистецтва, розвиток навиків використовувати надбання мистецтва у власному творчому процесі.

Образотво́рче мисте́цтво - мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).
Мисте́цтво - одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відбиває дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність.

Завдання – визначаються тими функціями, які виконує мистецтво в системі художньо-проектних наук, а саме:

– вивчення періодизації історії всесвітнього мистецтва, періодизації мистецьких стилів як послідовності змін, способу життя і мислення;



  • з’ясування засад тектонічного, композиційного мислення: вивчення ідеологічної, функціональної та естетичної програми, вивчення декоративно-оздоблювальних та конструктивних знакових, емблематичних стильових елементів та форм;

  • вивчення основних тенденцій розвитку (зародження, розквіт, згасання) кожного стилю, еволюції композиційного мислення в межах кожного стилю і взаємовпливів та успадкувань певних рис різними культурами та різними стильовими епохами;

  • вивчення персоналістичного доробку окремих мистецьких шкіл, течій, напрямків в межах кожного стилю, періоду, регіону;

вивчення пам’яток мистецтва кожного регіону та кожного етапу становлення певного стилю;

- оволодіння навичками роботи з рекомендованою фаховою літературою;

- надбання цілісного поглибленого уявлення про особливості розвитку інтер’єру впродовж історичних епох;

Історична епоха - термін для позначення єдності якісного стану суспільної системи та історичного часу; категорія, в якій фокусується динамічний аспект соціального простору й часу, пов'язаного з діяльністю людей, їхньою соціальною активністю.

- проведення цілеспрямованого пошуку іконографічної інформації затемами реферування й поповнення загально-кафедральної електронної бази даних з дисципліни.



У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

знатиосновні культури і відповідно стадії розвитку мистецтва античності, середньовіччя та Відродження, їх історичну послідовність та ареал поширення, взаємовпливи та антагонізм між цими культурами (в сферах світогляду, ідеологій, соціального, державного, релігійного устроїв, естетичних вподобань, життєвого укладу та архітектурних традицій);

Навча́льна дисциплі́на - згідно з визначенням в українському законодавстві: педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності (або сукупності різних галузей діяльності) із визначенням потрібного рівня сформованості у тих, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок.
історію становлення кожної культури, її періодизацію та регіональні стильові модифікації, притаманні їй стильові риси; характерні для кожної з культур містобудівні, ансамблеві принципи, типи будинків і споруд, їх розпланувальні, конструктивно-тектонічні основи; найважливіші пам’ятки мистецтва кожного етапу розвитку кожної з культур; композиційні і художньо-образні особливості мистецтва кожної культури.

вмітирозкривати свої знання усно, письмово та графічно, вміти малювати схеми найвідоміших пам’яток архітектури, їх плани, фасади, розрізи та аналізувати ці схеми; характеризувати особливості кожного стилю і наводити приклади; визначати поетапно весь процес розвитку мистецтва античності; грамотно використовувати мистецтвознавчу термінологію; визначати історико-культурну приналежність творів мистецтва; використовувати набуті знання для подальшого навчального процессу та професійної діяльності.

Головною метою самостійної роботи з курсу є поглиблення знань згідно особистих уподобань студентів – відповідно до тематики курсу.


У процесі індивідуальної роботи студента з метою глибокого ознайомлення з мистецтвом античності, студенти пишуть реферат (тема реферату присвячена поглибленому вивченню певного питання курсу); обсяг реферату – до 10 стор. тексту та малюнків, а також створюють колажі та презентації power-point.

Для виконання роботи студент повинен здійснити наступні стадії:

  • пошук інформації – включає роботу з науковою літературою, інтернет-джерелами, іконографічними матеріалами;

  • аналіз та систематизація зібраної інформації;

  • оформлення роботи – підготовка доповіді з максимально вичерпною інформацією по тематиці. Структура роботи: текстова частина, ілюстрації, список використаної літератури. Обсяг – до 10 сторінок формату А-4;

  • оформлення коллажу або презентації power-point.

Тема 1.

Характерні риси егейського мистецтва.

    1. Історичі умови розвитку мистецтва крито-міккен.

    2. Архітектура Егеїди. Кносський палац.

    3. Керамічне мистецтво Криту.

    4. Живопис Криту.

    5. Мистецтво Міккен.

Передумовою утворення грецької культури та мистецтва стала культура Криту. Культурний період 3 -2 тис. до н.е. прийнято вважати егейською культурою. Цей термін введений в науку після археологічних відкриттів початку ХХ ст. Головні з культур, що формували мистецтво на території Єгейського моря:

1) троянська культура, відкрита Шліманом в 70 – 80 тих рр.. ХІХ ст.;

2) єлладська, на території материкової Греції, відкрита Шліманом;

3) кікладська, на Кікладських островах, відкрита в 90-х р.

Елліністичний період, або Еллінізм - етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 року до н. е.
Кікла́ди (грец. Κυκλάδες) - архіпелаг і ном в південній частині Егейського моря у Греції. Складаються з 56 великих і малих островів (невеликих скель нараховується близько 220) загальною площею 2 572 км².
ХІХ ст.;

4) мінойська, відкрита Артуром Джоном Евансом (1851 – 1941 рр.).

Артур Джон Еванс, який відкрив древнє місто Кнос, поділив культуру Криту на три періоди:

- раннємінойський – ІІІ тис. до н.е.

- середньомінойський – перш. пол. ІІ тис. до н.е.

- пізньомінойський – др. пол. ІІ тис. до н.е.

У VIII ст. до н. е. головним серед міст Криту стає Кносс, що є архітектуриним шедевром. Наскільки можна судити з розкопок, Кносський палац створений стародавніми архітекторами з урахуванням особливостей ландшафту. Кносський палац побудований з цегли-сирцю та каменю; особливістю його будівельної техніки є дерев'яні на кам'яній базі колони, що розширюються догори.

Те́хніка (від грец. techne - мистецтво, майстерність) - сукупність засобів, створених людством для обслуговування своїх потреб виробничого і невиробничого характеру. У техніці матеріалізовані знання і виробничий досвід, накопичені людством у процесі розвитку суспільного виробництва.

Стіни парадних зал палацу були розписані фресками, тобто водяними фарбами по сирій штукатурці, які є зразком критського живопису. Чорна, біла, синя, червона, жовта фарби складають святкову гаму. Зображення - це відображена реальність: квіти, папіруси, листя пальм, пальмети, лілії, птахи, кішки, мавпи, грифони. Особливо часто з'являється фігура бика: ігри з цією твариною мали особливе поширення і якийсь ритуальний сенс. Умовність зображень людських фігур позначається в тому, що обличчя зазвичай зображено у профіль, а очі (око) - у фас. У сценах з биком неспіврозмірні фігури - бика (завжди дуже великого) та людей.



Критська кераміка представлена наступними видами:

  • найбільш ранні глиняні посудини, виконані від руки (близько 3000 р. до н.е.), покриті простими геометричними візерунками.

  • до середини середнємінойского періоду відносяться вази з рослинним орнаментом, що отримали назву кемарес. Наприкінці середнємінойского періоду з'явилися судини з чудовими зображеннями рослин: тюльпанів, лілій, плюща, виконаними темною фарбою по світлому фону.

  • в розписах початку піздньомінойського переважає морська тематика: риби, дельфіни, раковини, морські зірки і т. п.

Близько середини II тисячоліття до н.е. на Крит з материка вторглися ахейці і крітським містах було завдано нищівного удару. У другій половині II тисячоліття до н.е. центр егейської цивілізації переміщається на південь Балканського півострова, у Мікени і Тірінф.
Морські́ зірки́ (Asteroidea, від грец. ἀστήρ - зірка) - клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Налічує близько 1600 сучасних видів. У викопному стані відомі з ордовика.
Еге́йська культу́ра, також Кри́то-міке́нська культу́ра - загальна назва цивілізацій бронзової доби у 3000-1000 до н. е. на островах Егейського моря, Криті, у материковій Греції та Малій Азії (насамперед Анатолія).
Балка́нський півострів - півострів у Південній Європі. З трьох боків оточений морями: Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки.
Жителі цих місць - греки-ахейці будували свої міста-фортеці на високих пагорбах, зміцнюючи їх стінами, звідси походить назва акрополь - верхнє місто, де й зводились царські палаци. Ворота у фортецю Мікен (XIV ст. до н. е.) називалися Левиними, тому що над їх прольотом розташована плита з зображенням львів - стражів воріт; це єдиний пам'ятник монументальної скульптури в микенском мистецтві. Збережені гробниці ахейських царів є зразком зодчества ахейців. Гробниці є двох видів: шахтові, тобто прямокутні могили в скелі (XVI-XV ст. до н. е..), і купольні - так звані толоси (XV-XIV ст. до н. е.).
Теми рефератів для виконання самостійних завдань:

  1. Особливості виявлення Егейського царства.

  2. Релігія та світогляд крито-міккен як основа мистецтва.

  3. Характерні особливості архітектури Кноського палацу.

  4. Символізм декоративно-прикладного мистецтва Криту.
    Декоративно-ужиткове мистецтво - один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.


  5. Монументальний живопис як один з провідних видів мистецтва Кносу.

  6. Характерні етапи розвитку критської кераміки.

  7. Мистецтво Міккен: запозичення та автентика.

  8. Архітектура Тинирифа, Міккен та інших міст.

  9. Ювелірне мистецтво Міккенського царства.

  10. Традиційний костюм та зачіска крито-міккен.


Список джерел

  1. Гнедич П.П. История искусства. Живопись. Скульптура. Архитектура. / П.П. Гнедич. – М.: ЭксМО, 2007. – 840 с.

  2. Дмитриева Н., Виноградова В. Античное искусство. / Н. Дмитриева, В. Виноградова. - М., 1988.

  3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусства. Выпуск 1: от древнейших времен по 16 век. Очерки. / Н.А. Дмитриева. – М.:Ис-во, 1988.–319с.

  4. История зарубежного искусства: Учебник. / Под ред. Н.Л. Мальцевой, М.Т. Кузьминой . - М.: Изобр. ис-во, 1980. – 472 с.

  5. Искусство Эгейского мира и древней Греции. - М., 1970.

  6. Соколов Г. Эгейское искусство. / Г. Соколов. - М: Изобразительное искусство, 1972.

  7. Холлингсворт М. и др. Большая иллюстрированная энциклопедия истории искусств. / М. Холлингсворт. – М.: «Махаон», 2007. – 512с.

Тема 2.

Канон в грецькому мистецтві.
Давньогрецьке мистецтво - мистецтво Стародавньої Греції від мінойської доби (2500-1500 роки до н. е.) до елліністичного періоду (початку 1 століття н. е.).


    1. Історичні засади розвитку античної цивілізації.

    2. Термінологія грецької архітектури.

    3. Античний ордер та його складові.

    4. Видова різноманітність античної архітектури.


2.1. Історичні засади розвитку античної цивілізації.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-держав на початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в V столітті нашої ери.

Давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римський "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Соціа́льна організа́ція (від пізньолат. organizio - «формую», «надаю узгодженого вигляду», лат. organum - «знаряддя, інструмент») - одне з засадничих соціологічних та соціально-філософських понять. У широкому сенсі, соціальна організація - це встановлений у суспільстві нормативний соціальний порядок, а також діяльність, спрямована на його підтримання або приведення до нього.

Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

- ідея верховної влади народу;

- орієнтація на земні інтереси;

- антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Антична культура - це культура держав, що сформувалися з 3 тисячоліття до н. е. по 5 століття нашої ери на теренах Середземноморського регіону періоду архаїчної Греції, класичної Греції, доби еллінізму та доби Римської республіки.



    1. Термінологія грецької архітектури.

Антична термінологія

  • Головне внутрішнє приміщення храму - наос.

  • Пронаос - вхід у наос, огороджений спереду двома (рідко однією чи трьома) колонами, а з боків – стінами, торці яких оброблялись у вигляді антів.

  • Адитон - приміщення позаду (іноді у глибині) целли, яке мало назву (святилище, що сполучалось із наосом)

  • Опистодом - задня частина храму, що мала вхід лише з задньої сторони, а від целли відокремлювалась стіною.

  • Колонада, що оточує храм, називається птерон (грец. – крило) чи перистасис (“пери” – навколо, “стасис” – стан; той, що стоїть).

    1. Античний ордер та його складові.

Архітекту́рний о́рдер - конструктивна система, що виросла на основі доведеної до вищого ступеня досконалості стійко-балкової конструкції. Ордер є одночасно і конструктивною, і художньою системою. Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони (або пілястри), її підніжжя — стереобата з верхньою плитою — стилобатом або п'єдестала й антаблемента.
Архітекту́рний о́рдер, поря́док (лат. ordo, фр. ordre - порядок) - конструктивна система, що виросла на основі доведеної до вищого ступеня досконалості стійко-балкової конструкції. Ордер є одночасно і конструктивною, і художньою системою.
Колони — опори, що підтримують антаблемент, їх завершують капітелі. Основна частина колони — стовбур — трохи стоншується догори, утворюючи ентазис. Стовбур колони часто має вертикальні улоговинки — канелюри. Підніжжям колони є база. Антаблемент складається з трьох основних частин: архітрива, фриза та карниза. Архітрав — тримальна частина у вигляді балки, що спирається на колонах. Над архітравом міститься фриз. Увінчує антаблемент карниз, захищаючи ордер від стікання з даху води.

Найпершими зёявилися доричний та іонічний ордери в VI ст. до н. е. в Стародавній Греції. Уже тут вони набули повсюдного поширення. В другій половині V століття до н. е.  було винайдено коринфський ордер.



Доричний ордер

  • Відсутність бази колони (У давньогрецькій архітектурі)

  • Канелюри колони примикають одна до одної без доріжок між ними

  • Капітель колони складається з абаки і ехіна.

  • Поверхня фризу являє собою чергування тригліфів і метоп

Іонічний ордер

Коринфський ордер

  • Являє собою дальший розвиток іонічного ордеру

  • Канелюри колони розділені доріжками

  • Пишна подовжена капітель має невеликі наріжні волюти та вкрита стилізованим листям аканту

    1. Видова різноманітність античної архітектури.

Типи храмів

  1. храм у антах” - найпростіший тип храму складався з одного приміщення, відкритого з торцевого боку, вхід обрамовувався виступами поздовжніх стін, торци яких зазвичай оброблялись у вигляді пілястр чи стовпів та називались антами.

  2. периптер (VІІ ст. до н.е.) - закрите приміщення храму (наос) з усіх чотирьох боків обнесено одним рядом колон.

  3. диптер – це храм, оточений двома рядами колон.

  4. моноптер -, що складається з однієї колонади та перекриття над нею (зазвичай конічного)

  5. толос – круглий храм, в якому позаду колонади є ще й закрите приміщення (целла).

  6. телестеріум у Елевзині - поодинокий випадок, належить до закритих храмів, його план являє собою майже квадратний простір, розділений чотирма рядами колон на п’ять наосів.


Теми рефератів для виконання самостійних завдань:

    1. Загальна характеристика епохи античності.

    2. Передумови виникнення епохи античності.

    3. Історичні етапи розвитку грецького мистецтва.

    4. Ордерна система античної Греції: види та особливості.
      Старода́вня Гре́ція - цивілізація в історії Греції, яка існувала на Балканському півострові від III тис. до н. е. до початку Середньовіччя бл. 600 р. нашої ери. Найбільший її розквіт припав на класичний період V-IV ст.


    5. Типологія античної сакральної архітектури Греції.

    6. Характерні риси мистецтва античної Греції гомерівського періоду.

    7. Ранньоантична скульптура.

    8. Аналіз храмобудування античності в гомерівський період.
      Сакра́льна архітекту́ра (від лат. sacer - священний), або релігійна архітектура - вид архітектури, що пов'язана з певною релігією. Основними прикладами сакральних споруд є церкви, костели, собори, мечеті.
      Темні століття, також Геометричний період, Передполісний період - період в історії Греції, що охоплює 1200 - 800 роки до н. е. і який почався із занепадом мікенської палацової цивілізації, а закінчився із початком доби розквіту давньогрецьких полісів.


    9. Антична орнаментика.


Список джерел

    1. Гнедич П.П. История искусства. Живопись. Скульптура. Архитектура. / П.П. Гнедич. – М.: ЭксМО, 2007. – 840 с.

    2. Дмитриева Н., Виноградова В. Античное искусство. / Н. Дмитриева, В. Виноградова. - М., 1988.

    3. Дмитриева Н.А. Краткая история искусства. Выпуск 1: от древнейших времен по 16 век. Очерки. / Н.А. Дмитриева. – М.:Ис-во, 1988.–319с.

    4. История зарубежного искусства: Учебник. / Под ред. Н.Л. Мальцевой, М.Т. Кузьминой . - М.: Изобр. ис-во, 1980. – 472 с.

    5. Искусство Эгейского мира и древней Греции. - М., 1970.

    6. Соколов Г. Эгейское искусство. / Г. Соколов. - М: Изобразительное искусство, 1972.

    7. Холлингсворт М. и др. Большая иллюстрированная энциклопедия истории искусств. / М. Холлингсворт. – М.: «Махаон», 2007. – 512с.

  1   2   3   4