Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка2/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   144

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОCВІД


Бичков О.О., аспірант кафедри менеджменту

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, crowbar@i.ua


Одним із пріоритетних напрямів забезпечення стійких темпів економічного зростання України є формування моделі інноваційної економіки. Національні інтереси у сфері інноваційного розвитку пов’язані з вибором та ефективною реалізацією економічно обґрунтованих шляхів науково-технологічного розвитку, що дозволяють вирішувати основні проблеми українського суспільства. Досвід економічно розвинених країн світу свідчить, що саме вірний вибір пріоритетів науково-технологічного розвитку є запорукою подальшого розвитку економіки країни.

Оцінювання ефективності національних інноваційних систем здійснюється за глобальним інноваційним індексом і глобальним індексом конкурентоспроможності. При визначенні глобального інноваційного індексу оцінюються та ранжуються такі чинники, як інноваційні передумови, креативність, дифузія інновацій, комерціалізація та інтелектуальна власність. Згідно з цим рейтингом лідируючі позиції займають такі країни, як Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Японія, Сінгапур, США. За глобальним індексом конкурентоспроможності оцінюються: основні вимоги щодо стандарту (інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я та базова освіта), підсилювачі віддачі (вища освіта та навчання, віддача від ринку товарів, віддача ринку робочої сили, вдосконалення фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку), інноваційні фактори та фактори вдосконалення (бізнес удосконалення, інновації). За глобальним індексом конкурентоспроможності лідерами в 2008 році виявилися США, Швейцарія, Данія, Швеція, Сінгапур, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Японія, Канада. Україна зайняла 72 місце у рейтингу держав з інноваційно орієнтованою економікою, поряд із такими країнами, як В’єтнам, Філіппіни, Марокко, Колумбія, Уругвай [1, с.13].

На розвиток інноваційної економіки впливають економічні, інституціональні, соціальні та культурні чинники. До економічних відносяться чинники, що забезпечують і характеризують макроекономічну ефективність і стабільність в країні. До соціальних чинників відносяться зріле громадянське суспільство, наявність соціального партнерства, соціальний капітал, людський капітал, соціальну відповідальність бізнесу та ін. Налагодженість соціального партнерства має позитивний вплив на трансформацію суспільства та розвиток інноваційної економіки. У розвинених країнах соціальне партнерство сприяє оптимальній взаємодії профспілок і роботодавців, мінімізує трансакційні витрати щодо пошуку компромісів між ними [2].

Серед чинників, які позитивно впливають на розвиток економіки інноваційного типу можна виділити наступні [3; 4]: інтернаціоналізація та глобалізація світової економіки; ступінь інтегрованості економіки країни у світову економіку, участь у міжнародних інтеграційних об’єднаннях;приналежність країни до країн-центру чи світової периферії, що є наслідком зовнішньої інституціоналізації економічної системи в трьох основних формах: національній, міжнародній та глобальній (геоформі); рівень міжнародної конкурентоспроможності країни;місце країни у світовому науково-технологічному розвитку;спосіб реагування країни на виклики глобалізації (інтенсивне економічне зростання на базі постіндустріального типу виробництва); ступінь політичної і економічної незалежності країни від країн світу; характер особливостей функціонально-економічних процесів, що зумовлений цивілізаційно-культурними чинниками, які модифікують і конституціоналізують інституціональні форми.

Для розбудови інноваційної економіки в Україні необхідно створити необхідні умови,а саме: створити правове та організаційне забезпечення інтеграції національної інноваційної системи у глобальний інноваційний простір; забезпечити підготовку фахівців в сфері інноваційного розвитку; створити умови для залучення фінансових ресурсів для проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень і впровадження вітчизняних інноваційних розробок; створити привабливий інвестиційно-інноваційний клімат в Україні, який би забезпечив умови для підвищення інвестиційної привабливості інноваційної діяльності суб’єктів господарювання; створити дієву систему стимулювання трансферу сучасних технологій у промисловість.

Література:

1. The Global Competitiveness Report 2008-2009 [Electronic resource] / Klaus Schwab (World Economic Forum), Michael e. Porter (Harvard University)/ World Economic Forum. – Geneva, Switzerland 2008. – 500 p. – Mode of access: http://www.weforum.org/pdf/gcr/lisbonreview/report2006.pdf. – Title from the screen.

2. Шпильова М. Соціалізація економіки: сутність, причини та складові елементи / М. Шпильова // Формування ринкової економіки: Наук. збірник. – К.: КНЕУ.– 2005. – Вип.14. – С. 20 – 27.

3. Одягайло Б.М. Механізми інституціоналізації національної та інтернаціональної економіки / Б.М. Одягайло // Вісник Криворізького економічного інституту. – 2007. – №4(12). – С.3 – 10.

4. Онікієнко В.В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / В.В. Онікієнко, Л.М. Ємельяненко, І.В. Терон; за ред.В.В. Онікієнка. – К.: РВПС НАН України, 2006. – 480 с.



СТАЛИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЯК ОБ’ЄКТИВНА УМОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ



Бондар О.В., к.е.н, доцент кафедри менеджменту організацій та ЗЕД Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» ksycha101@yandex.ru
В даний час всі країни світу шукають шляхи переходу від сировинної економіки до економіки, заснованої на інноваціях. Заради цього держави намагаються забезпечити ефективне функціонування «трикутника знань» (освіта-наука-виробництво) в тих напрямах і галузях, які здатні зробити ці країни конкурентоспроможними на глобальному ринку і забезпечити життєво важливі інтереси кожної особистості. Тобто, мова йде про необхідність активізації інноваційного розвитку економічної системи задля забезпечення соціальної стабільності.

Питанням соціальної стабільності присвячені праці Огюста Конта, Герберта Спенсера, Й. Шумпетера, І.Пригожина, Е.Н. Князєва, які розглядали цю категорію з позиції як статики, так і динаміки. Результати досліджень проф. В.П Соловйова. довели, що «владні структури, які відповідають за соціальну стабільність у будь-якій країні, продовжують розглядати соціальну стабільність як статичний процес і не намагаються збалансувати соціальні та технологічні зміни в просторі і в часі»[1].

Зарубіжні вчені соціальну стабільність розглядають як сталий стан соціальної системи, що дозволяє їй ефективно функціонувати і розвиватися в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів, зберігаючи свою структуру та основні якісні параметри. Механізмами, що забезпечують соціальну стабільність є соціальні інститути держави і громадянського суспільства [2].

Продовжуючи цю думку в зазначеному контексті ректор Академії праці і соціальних відносин (Росія) Олексій Шулус підкреслив, що соціальна стабільність – це, перш за все, відсутність або мінімізація соціальних загроз. Стабільним є суспільство, що репродукується. Причому враховуються не тільки демографічні справи, а й відтворення людини як працівника, як особистості та громадянина. Він наголосив на необхідності введення соціальних індикаторів (народжуваність, смертність, міграція, прожитковий мінімум і т.п.) і вимаганні відповідальності від Думи і уряду за діяльність, яка знижує ці показники.

У науково-соціологічному сенсі соціальна стабільність - це відтворення соціальних структур, процесів і відносин в рамках певної цілісності самого суспільства. Причому, це відтворення не є просте повторення попередніх сходинок, а з необхідністю включає в себе і елементи мінливості. Стабільне суспільство - це суспільство, що розвивається і в той же час зберігає свою стійкість, товариство з налагодженими процесом і механізмом соціальних змін, які бережуть його стабільність, виключають таку політичну боротьбу, котра веде до розхитування підвалин суспільства .Виходячи з цього соціальна стабільність як процес відбувається в межах цілісності суспільства - системи, що являє собою органічний синтез економіки, соціальної сфери та екології. Тобто, відбувається процес в системі, котра прагне до сталого розвитку, забезпечити який покликані саме інновації (рис.1).
полотно 23
Рис.1 Стійкий інноваційний розвиток як обєктивна умова соціальної стабільності (розробка автора)
Таким чином, інноваційний розвиток економіки є основною передумовою соціальної стабільності, що вимагає формування нової ідеології управління та певних механізмів балансування змін в просторі та часі.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   144



  • СТАЛИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЯК ОБ’ЄКТИВНА УМОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ