Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка47/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   144

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Березовський К.В. к. е. н.,  доцент,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», ktpe@mail.ru
Інновації є головною рушійною силою економічного зростання. Формування нової моделі інноваційної системи, яка має стати складовою промислової стратегії, набуває в Україні своїх особливостей. Домінування досить тривалий час специфічної планової моделі внутрішнього і зовнішнього трансферу технологій при­звели до фактичної відсутності інституційної та інформацій­ної інфраструктур трансферу та до посилення неконтроль­ованого переносу технологій і підриву інноваційної бази промисловості в Україні.

Економічне зростання держави має забезпечуватися насамперед науково-технічним прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва. Конкурентоспроможність на світовому ринку все більше залежить від продукції, в основі якої лежать нові знання. Питома вага нових знань, що втілюється в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва в розвинутих країнах становить від 70 до 85% приросту ВВП. Тому в глобальній економічній конкуренції виграють держави, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності. Однак досі залишається актуальним питання, чому одні держави впевнено досягають успіху на цьому шляху, а спроби інших залишаються провальними.

Україна має свій унікальний досвід щодо впровадження інноваційної моделі економічного розвитку, який сьогодні можна охарактеризувати як досвід спроб і помилок. Історія інноваційних реформ в Україні дає змогу зробити кілька важливих висновків, які допоможуть вдало провести роботу над помилками і досягти, нарешті, важливих результатів на шляху до інноваційної економіки. Державна політика у сфері науки, технологій та інновацій має бути цілісною, системною і послідовною.

Існують універсальні методи стимулювання інновацій, проте не існує універсального рецепту їх застосування. Сьогодні можна говорити про два типи моделей державної підтримки інноваційного розвитку. Одна приділяє більше уваги державному фінансуванню фундаментальних і прикладних досліджень. Це так звана французька модель. Інша інноваційна модель фокусує увагу на реалізації прикладних досліджень і розробок промисловими фірмами. Основною метою цієї – «японської» - моделі є одержання найвищої економічної ефективності від застосування наукових розробок.

Однак інноваційний шлях кожної країни є повністю унікальним. У США перевага надається складанню контрактів з урядовими структурами на проведення досліджень і отримання нових розробок (майже 75% усього комплексу державних заходів зі стимулювання інновацій). Найбільша питома вага сукупності заходів інноваційної підтримки у Канаді належить податковим пільгам, а у Фінляндії вони взагалі відсутні. Фундаментальні і прикладні дослідження там фінансуються за грантовим принципом.

Державна інноваційна політика у Великій Британії реалізується через програмно-цільове фінансування конкретних проектів. Причому до 50% коштів вкладають урядові департаменти і наукові ради. Решту забезпечує промисловість.

В Україні кількість інноваційно активних підприємств зменшується, тому сьогодні перед нашою державою стоїть першочергове завдання: виходячи зі стратегічної мети, сформувати основи національної політики інноваційного розвитку, заснованої на поєднанні природних переваг України в науково-технічній сфері зі світовим досвідом подолання критичних відставань.

Поки що недостатньо опрацьований вид інноваційної діяльності, який відноситься до так званих масових інновацій, які в розвинутих країнах охоплюють до 90 % загальних обсягів високотехнологічного бізнесу. Цей вид діяльності в Україні врегульовується законом про наукові парки. Він не потребує надання жодних пільг з боку держави і ґрунтується виключно на взаємних інтересах і мотиваціях органічно нероздільних груп учасників. Центральною ланкою таких парків у розвинутих країнах світу є технічні університети. За цією моделлю навколо технічних університетів у різних регіонах України могли б формуватися інтелектуально наповнені інноваційні середовища у формі наукових парків. У цих середовищах на основі поєднання інтересів мають можливість співпрацювати високотехнологічні компанії, які успішно конкурують зі своєю продукцією на внутрішніх і зовнішніх ринках, наукові колективи, які створюють конкурентоспроможні ноу-хау, факультети й кафедри університетів, які готують якісний персонал для роботи в конкурентному середовищі, інвестиційні й венчурні фонди, які фінансово підживлюють інноваційний процес. Такі інноваційні середовища сприятимуть підйому економіки України і її входженню в міжнародну систему освіти, науки й інновацій.


ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ КРИЗИ


Биков О.М., аспірант ЧДТУ, b_sashka_m@ukr.net, кер. проф., д.е.н. Петкова Л.О. ЧДТУ
В сучасних умовах, що склалися в світі, уникнення продовольчої кризи неможливе. Розглянемо основні фактори, що спричинили її появу:

  • соціально-політичні: перенаселення Землі, недостатня загальна площа та структура сільськогосподарських угідь, низький світовий сільськогосподарський потенціал, недоліки в законодавствах держав, що заважають ефективно використовувати наявні земельні ресурси;

  • енергетичні: попит на продукти харчування в світі зростає стрімкими темпами не лише через підвищення потреб з боку населення, але і через масову увагу до альтернативних видів енергії. Нині в світі на непродовольчі потреби використовується 900 млн. тонн зерна. Експерти FAO (Food and Agriculture Organization) передбачають зростання цін на продукти харчування через підвищення темпів виробництва біопалива в 2016 р. на 20-50 %;

  • природні: повені та посухи;

  • інноваційні: недостатня забезпеченість необхідними машинами та інструментами для обробки землі та роботи з худобою, необхідність в модернізації наявного обладнання, потреба в нових підходах ведення господарства.

На впровадження інновацій в аграрному секторі економіки України впливає ряд факторів [1]:

  • формування ринку інноваційної продукції сукупністю організацій, колективів, окремих спеціалістів, потенційно спроможних виконувати інноваційну діяльність;

  • низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, що не дає їм можливості купувати інноваційні розробки;

  • недостатнє фінансування при здійсненні трансферу завершених розробок;

  • відсутність державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників до інноваційного оновлення;

  • низький рівень розвитку інфраструктури ринку інноваційної продукції.

В Україні проводиться комплекс інноваційних програм для покращення стану АПК, зокрема програма «Нанотехнології та наноматеріали» (2010-2014 рр.) спрямована на скорочення відставання України в плані науково-методичного забезпечення координації досліджень і розробок, підготовці спеціальних кадрів, з наданням для цього відповідної фінансової підтримки. Планується сприяти підвищенню урожайності практично всіх продовольчих і технічних культур та їх стійкості до несприятливих погодних умов за рахунок застосування нанопрепаратів стероїдного ряду.

Згідно з дослідженням Світового банку, рентабельність інвестицій на проведення НДР та розповсюдження їх результатів в аграрному секторі досить висока: в середньому 43% по 700 інвестиційним проектам, причому, навіть в країнах, що розвиваються, окупність інвестицій в сільськогосподарські інновації становить 42,7% [2]. Незважаючи на це, сільське господарство даних країн недоодержує фінансових ресурсів на інноваційні цілі.

Для вітчизняного сільського господарства зробити інвестиції більш привабливими та ефективними можливо на основі розробки і запуску системи механізмів, що базується на пріоритетності державних наукових досліджень, інституційних змін, спрямованих на підвищення оперативності та результативності НДР, а також створення умов для здійснення приватних НДР.

В Україні існує ряд політичних та організаційних перешкод для ефективного аграрного розвитку, в числі яких – надмірне державне регулювання галузі, недостатній розвиток інфраструктури, фінансового забезпечення тощо.

На нашу думку, для покращення становища агропромислового комплексу України доцільно вирішити наступні питання: створити привабливі умови національним та іноземним інвесторам задля реалізації сільськогосподарського потенціалу України; поглибити міжнародну інноваційну співпрацю України задля обміну та введення в користування найновішими здобутками галузі; переглянути наявні експортні обмеження.

Виконання даних умов в значній мірі допоможе Україні підняти власний рівень економічного розвитку в період світової продовольчої кризи та сприятиме розв’язанню національних економічних проблем.

1. Гриник І.В. Проблеми і перспективи наукового забезпечення трансферу інновацій в АПК // методичні підходи створення інновацій та трансферу об’єктів інтелектуальної власності у агровиробництво / [під ред. В.П. Ситника, В.В. Кириченка]. – Х. 2008. – С. 16-20.

2. Сіренко Н.М. Особливості впровадження науково-технічних інновацій в аграрному секторі економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2009_142_1/09snm.pdf


1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   144



  • ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ КРИЗИ