Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка48/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   144

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ КЛАСТЕРНИХ УТВОРЕНЬ

Бісовська Т.М., аспірантка

Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, lucky-let-06@bigmir.net
Рівень існування світового співтовариства в умовах глобалізації визначається рівнем інноваційного розвитку країн. Пріоритетним напрямом економіки України також визначено інноваційну модель соціально-економічного розвитку. Це зумовлює необхідність використання в управлінні національною та регіональною економіками інноваціних важелів.

Згідно досліджень Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, рейтинг України щодо привабливості ведення бізнесу у 2011 році становить 145-е місце проти 147-го у 2010 [1]. Позитивна динаміка у даному дослідженні не відображає прориву в економіці. За даними Глобального огляду конкурентоспроможності за 2010-2011 рр Україна посіла 89-е місце проти торішнього 82-го у світовому рейтингу конкурентоспроможності країн, який розраховується Всесвітнім економічним форумом [3].

Успіх в глобальній економіці вимагає як підвищення конкурентоспроможності національної економіки так і продукування та оперативне впровадження інновацій. Хоч і державні органи створюють основу, платформу для нововведень, проте місце інноваційної активності припадає на регоіни, області, де працівники, підприємства, університети, і уряд, зв'язуються найбільш безпосередньо. Американські дослідники стверджують, що регіони – це своєрідні блоки національної інноваційної місткості. Кожен регіон в країні має місткість, щоб стати інноваційним центром, як мінімум в одному виді промисловості [2].

Інновації можна охарактеризувати як відкритий процес з багатьма учасниками – підприємствами, споживачами, інвесторами, інститутами та іншими організаціями. Кластер може втілити характеристики сучасного інноваційного процесу та бути дієвим механізмом організації інноваційної діяльності. Адже кластер - це галузеве, територіальне та добровільне об'єднання підприємницьких структур, які тісно співпрацюють із науковими (освітніми) установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоздатності власної продукції і сприяння економічному розвитку регіону. Таким чином, кластер консолідує основних учасників інноваційного процесу.

Найважливішим показником діяльності кластерів є забезпечення високої конкурентоспроможності їх продукції на ринку, тому кластерний розвиток країни є однією з характерних ознак сучасної інноваційної економіки. Специфіка функціонування кластерів полягає в інтеграції галузевих і територіальних принципів організації підприємницької діяльності, можливості більш повного використання інфраструктурного потенціалу регіону, а також здатності до зміни конфігурації мережі: заміни окремих елементів, приєднання додаткових тощо [4].

Кластери спроможні забезпечувати спільне використання об’єднаних капіталів та прискорення інновацій; встановлювати ефективну спеціалізацію підприємств, узгоджений поділ ринку та уникати непродуктивної конкуренції; отримувати ефект масштабу та усувати недоліки, які пов’язані з малими розмірами підприємств, знижувати та поділяти ризики; підвищувати стійкість окремих підприємств та мережі в цілому; встановлювати довгострокові зв’язки за відтворювальним ланцюгом, включаючи зв’язки між виробником та споживачем; доступ до капіталовкладень для поліпшення продуктивності та конкурентоспроможності фірм; обмін інформацією щодо різних аспектів діяльності. Кластер виступає механізмом підвищення регіональної і національної конкурентоспроможності, підвищення ефективності та інноваційності діяльності.

Згідно напрацювань М. Портера, можна виділити наступні позитивні фактори впливу на загально-економічний стан країни чи регіону [4]:

1. Перевага для інновацій та зростання продуктивності краще проявляється в кластері ніж в окремо розташованих підприємствах.

2. Участь в кластері дає можливість доступу до нових технологій, методів організації виробництва. Знижуються витрати на процес отримання та розповсюдження інформації між учасниками кластеру про нові комплектуючі, обладнання, нові концепції в обслуговуванні та маркетингу, зміни у вигодах покупців та споживачів, укладення договорів, нижча ціна експерименту.

3. Розподіл витрат на здійснення НД і ДКР, експериментів щодо налагодження нового виробництва, пропонування нових послуг.

4. Кластери збільшують темпи інновацій і визначають їх напрямок.

Кластеризація національної економіки є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, об’єднання фінансових, технологічних та інвестиційних ресурсів, виступає джерелом і фактором економічного зростання, фінансової незалежності. Таким чином, стимулювання процесу формування кластерів дасть можливість підвищити внутрішню та міжнародну конкурентноздатність його учасників, підвищити якісний рівень наукових досліджень та інновацій, удосконалити систему поширення знань і технологій.


АДАПТАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ ДО ВИМОГ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Боклан Н.С., асистент

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, naddin2009@ya.ru
За оцінками експертів, переорієнтація української економіки на сучасні технологічні уклади відбулася зі значним запізненням. На строках їх впровадження негативно позначилось і проведення непродуманої, поспішної приватизації, що зруйнувала єдність багатьох унікальних технічних систем. Пороговий рівень існування в країні інноваційної моделі економіки визначається як 40% інновативності. А в Україні фактичний рівень забезпечення економічного росту за рахунок технологічних нововведень коливається у діапазоні 5–10%. [1]

В.Бурлака наводить данні, що вимагають ретельної уваги: розвинені країни до 85–90% приросту ВВП забезпечують шляхом виробництва експорту високотехнологічної продукції, питома вага інноваційно активних підприємств становить 60–70%. В Україні останній показник складає близько 12%, водночас за кількістю науковців - одне з чільних місць у світі. Ринок науково-технічної продукції України через низьку платоспроможність вітчизняних споживачів відчуває незначний попит на інноваційні розробки. У світовому обсязі торгівлі високотехнологічною, наукоємною продукцією частка України складає лише 0,1%, що на порядок менше, ніж у Польщі і на два нижче, ніж у Німеччині.

На відміну від розвинених країн, де панує 5-й уклад, що базується на широкому використанні в технічних системах комп’ютерної техніки, і простежується становлення найсучаснішого 6-го технологічного укладу, в українській промисловості у 95 відсотках домінують застарілі 3-й і 4-й технологічні уклади, технології 5-го укладу використовуються в масштабах - 4,2%, технології 6-го – відсутні. Частка капітальних вкладень у машинобудування становить лише 3%. [1]

Результати щорічного глобального опитування, проведеного PricewaterhouseCoopers серед керівників найбільших компаній світу 2010 року, виявили, як економічний спад вплинув на стратегію компаній: більшість респондентів (84%) в останні два роки внесли зміни в стратегію розвитку своєї компанії, третина керівників назвала дані зміни кардинальними. Стратегічні зміни у світі в основному були викликані умовами економічної невизначеності й потребами клієнтів. Так, 83% керівників компаній планують змінити стратегії управління кадровим потенціалом, ризиками (77%), інвестиціями (76%) і організаційною структурою (70%), 34% керівників намічають угоди злиття й поглинання, близько половини планують створити новий стратегічний альянс або спільне підприємство, 31% керівників планують передати на зовнішній підряд один з напрямків господарської діяльності. [2]

Тенденції поглиблення централізації й концентрації у світовій економічній системі закономірно викликають збільшення масштабу злиття, об'єднання, поглинання промислових компаній і в Україні. За даними експертів, у 2006 р. обсяг злиттів і поглинань в українській економіці наблизився до 10 млрд. дол. [3] Процеси укрупнення й концентрації можуть розглядатися не лише з позиції стратегічного планування діяльності підприємств та їх об’єднань, а і як альтернативний внутрішній шлях розвитку бізнесу в управління взаємодією промислових підприємств.

Як стверджують українські фахівці, первинний поділ власності у вітчизняній промисловості, що розпочався з масової приватизації, не призвів до запланованих результатів, тобто появи значної групи власників, здатних адаптувати українські промислові підприємства до ефективного функціонування в умовах ринкової економіки, здійснити модернізацію виробництва й підвищити конкурентоспроможність керованого ними бізнесу. Все більшого поширення набуває точка зору, відповідно до якої сформована структура власності і якість корпоративного управління на українських підприємствах є однією з головних причин кризового стану національної економіки. [4] Тому аналіз процесів та організаційно-економічного механізму управління взаємодією промислових підприємств видається актуальною темою для проведення досліджень.

Література:

1. Бурлака В. Пріоритети інноваційного розвитку в українській економіці. [ел. ресурс] // Журнал ТПП України «Діловий Вісник», №12 (199), 2010 / режим доступу: http://www.ucci.org.ua/synopsis/dv/2010/dv1012131.ua.html

2. Growth reimagined. Prospects in emerging markets drive CEO confidence. 14th Annual Global CEO Survey. Report PricewaterhouseCoopers [ел. ресурс] // режим доступу: http://www.pwc.com/ceosurvey

3. Гальчинский А. Концентрация капитала - место Украины в этом процессе [Текст] // "Экономические известия", № 212 (517) от 07.12.2006 г., с. 21-26.

4. Белопольский М., Аболмажид Масуд Каббллу. Правові форми й економічний зміст процесів концентрації промислового капіталу [ел. ресурс] // Журнал "СХІД", 2011, лютий / режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=21101

1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   144



  • АДАПТАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ ДО ВИМОГ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ